Умовність як категорія модальності в англійській мові: лінгвістичний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Умовність як категорія модальності в англійській мові: лінгвістичний аспект

Лілія Карман студентка I курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету української філології, іноземних мов та соціальних комунікацій

Науковий керівник - доктор філологічних наук, доцент Фока М. В.

Анотація

У статті окреслено основні аспекти модальності та її роль у формуванні умовних висловлювань. Особливу увагу зосереджено на виявленні специфіки вживання умовних конструкцій у різні історичні епохи та їхнього впливу на сприйняття текстів. Основні аспекти присвячені модальності та її ролі у формуванні умовних висловлювань, зокрема через епістемічну модальність у складнопідрядних зв'язках у реченні.

Ключові слова: модальність, умовний спосіб, епістемічна модальність, умовні речення.

Постановка проблеми

У сучасній лінгвістиці існує потреба в детальному розгляді та класифікації умовного способу в англійській мові з урахуванням різноманітності його вживання та значень. Сучасна динаміка мови дозволяє розглядати модальність як ключовий аспект граматичної структури, зокрема через умовний спосіб, який служить для вираження різних форм невідповідності між предикацією та реальним станом речей, оскільки вони впливають на спосіб сприйняття та передачі інформації.

Аналіз досліджень та публікацій

Вивченням різних аспектів умовності як модальної категорії займалися такі дослідники, як І. Бокатенко, О. Іванова, О. Кхеліл, С. Мойсеєнко, Н. Скибицька, Р. Христіанінова, В. Danceygier, Е. Mioduszewska та ін. Проте актуальність даного дослідження полягає у виявленні специфіки використання умовних конструкцій в англійському мовленні різних епох, а також їхнього впливу на сприйняття та розуміння текстів.

Мета статті полягає в аналізі категорії модальності та її впливу на мовлення, зокрема на умовні конструкції.

Виклад основного матеріалу дослідження

Кожне твердження інтегрує в себе інформацію, яка адаптується до ситуації або викликає реакцію. Вираження цього значення можливе завдяки певній категорії, що описує почуття мовця стосовно того, що він висловлює. Наприклад, висловлення може передавати фактичні події або висловлювати прагнення, припущення або уявлення. Граматична категорія, що виражає почуття мовця щодо змісту його висловлювання, відома як модальність [7, с. 246]. модальність висловлювання речення текст

Модальність - це категорія, яка відображає зв'язок дії з реальністю або уявленням, а також ставлення того, хто готовить щодо цієї дії. Мовець не лише передає інформацію, а й виражає своє власне ставлення. Категорія модальності є однією з найважливіших у мові, вона відображається на різних рівнях мовлення (морфологічному, синтаксичному, інтонаційному, текстовому) [2, с. 29]

Модальність - це «характеристика логічних суджень, яка відрізняє їх як такі, що можуть бути можливими, неможливими, випадковими або необхідними за змістом» [12]. У лінгвістиці існують різні типи модальних значень, зокрема такі, як реальні, потенційно-ірреальні (умовні, бажані, гіпотетичні, переповідні), а також реально-ірреальні, що виникають як результат об'єктивної оцінки мовцем та ін. Модальність в англійській мові може виявлятися як у граматичних, так і в лексичних елементах мови. У цьому контексті будь-яке слово, що виражає оцінку реальності, може бути визначене як модальне. М. Блох включає до них слова з модально-оцінною семантикою, напівслужбові слова можливості та необхідності, а також модальні дієслова [2, с. 30].

Умова є однією з фундаментальних категорій, що встановлюють взаємозв'язок предмета з усім, що відбувається навколо нього. Вона виявляє різноманітність зовнішніх умов, які мають вплив на існування об'єкта, тобто є зовнішнім чинником [1, с. 88]. Під умовними розуміють складні речення, що містять підрядні речення зі сполучником if. Такі речення також підлягають класифікації, а частини такого речення мають власну назву. Речення з if є антецедентом (передумова) (p), а головне речення - консеквентом (наслідок) (q) [9, с. 122].

У філософії умова взаємодіє з поняттям причини, проте вони мають декілька суттєвих відмінностей. Кожна умова може бути певною мірою причиною. Своєю чергою, кожна причина може виступати як наслідок. Умова - це набір різних явищ, які не залежать від причини, але впливають на те, що відбувається, і яке концентрується в причині. Хоча причина та умова мають свої відмінності, вони переплітаються й визначають зміст і розвиток об'єкта. Викликаний причиною наслідок залежить від умов. Одна причина може призводити до різних наслідків за різних умов.

Тим часом умова також формує умови, у яких виникає явище, а причина спричиняє його. Вона створює середовище, у якому виникає, існує та розвивається певне явище або процес. Від умови залежить те, що відбувається, вона уможливлює наявність речі, стану або процесу, на відміну від причини, яка зазвичай викликає певні дії або результат, і від підстави, яка є логічною умовою для результату.

Умова перетворюється в причину лише тоді, коли виникає наслідок. Таке розуміння причини призводить до появи поняття сили, яка визначає здатність речі викликати зміни. Сила може виявитися в різних формах, від природної сили, що впливає на фізичні об'єкти, до соціальної сили, що впливає на поведінку та взаємовідносини між людьми [4, с. 17].

У лінгвістиці умова виражається такою синтаксичною одиницею, як складнопідрядне речення з підрядним умови, де матрична клауза встановлює наявність наслідку, а підрядна (залежна) клауза представлена умовою. Такі конструкції активно використовуються в сучасних мовах, у яких виражають потенційно можливий чи уявний наслідок у головній частині та потенційно можливі чи уявні ситуації в підрядній частині [8, с. 132]. Використання саме таких конструкцій дає змогу розкрити не лише події дійсності, а дають змогу запропонувати різні їхні варіанти, подумати про нереальну дію чи наслідок, тобто охоплюють дуже великий спектр можливостей використання мовцем.

У стародавній англійській мові умовний спосіб виражав різні аспекти дії, які відокремлювались від реального факту її здійснення. Це включало різні види побажальних висловів, нереальні або реальні умови, за якої дія могла статися. Умовний спосіб виявляв особливу модальність, що ставила під сумнів ймовірність і достовірність факту чи дії, що, своєю чергою, впливало на спеціальне вираження висловлювання [5, с. 2]. Аристотель вперше згадав про модальність, уводячи дві основні категорії: «необхідне» і «можливе». Він 22 поклав початок логічній модальності, представивши два модальних оператори: «логічно можливий» і «логічно необхідний». «Логічно необхідний» вказує на те, що висловлювання є істинним у всіх ситуаціях, тоді як «логічно можливе» стверджує істинність лише в певних ситуаціях. Оскільки класична логіка розділяє висловлювання на істинні та хибні згідно з логічними правилами, логічна модальність безпосередньо залежить від суворих логічних норм. Наприклад, якщо висловлювання є хибним, то його заперечення має обов'язково бути істинним, і навпаки. [7, с. 248]. Вивчення модальності сприяє розкриттю глибинних аспектів мови й логіки, допомагає встановлювати інтерпретації та розуміння інформації з більшою точністю й виразністю. Модальні вирази допомагають у повсякденному спілкуванні та формулюванні думок, підкреслюючи переконання, припущення або побажання мовця з урахуванням різних можливостей та обставин.

У середньоанглійській мові спостерігається обмежена група дієслів (т. зв. модальні), які використовуються як у своїх лексичних значеннях, так і в аналітичних конструкціях. Ці схеми допомагають виражати різноманітність модальних значень, зокрема можливість / неможливість, обов'язковість / необов'язковість, певність / непевність. Це сприяє подальшому розвитку категорії модальності та виділенню конструкцій, які спеціалізуються на вираженні відношення мовця до повідомлення.

Умовний спосіб служить для вираження різних форм невідповідності між предикацією та реальним станом речей. Умовні речення можуть включати умову (чи то реальну, чи то нереальну), побажання або невизначеність. Вираження епістемічної модальності через складнопідрядний зв'язок у реченні, зокрема умовний, стало можливим завдяки змінам у формах вираження способів дії, які відображалися в уявленні процесу та стану дії у свідомості мовця. Ці зміни відбилися в структурі мови та в співвіднесенні об'єктивного часу дії та суб'єктивного часу мовця, відображаючи його оцінку щодо процесу, стану чи дії як дійсно необхідних, можливих або ймовірних, тобто в проекції ставлення мовця до дії в повідомленні.

У наш час достовірність стає окремим аспектом граматичної модальності. Якщо слова не належали мовцеві особисто, тоді разом із зазначенням джерела інформації граматична структура висловлювання часто використовує умовний спосіб для вираження епістемічного модального відтінку. Він служить засобом вираження певного рівня відокремлення від реальності. Передача інформації через переказ стає окремою формою комунікації, де модальні вирази вказують на ступінь невизначеності інформації [5, с. 3]. Таким чином, модальні вирази є важливим елементом в комунікації та сприяють точнішому вираженню інтенцій мовця.

Категорія способу - це морфологічна категорія дієслова, яка вказує на співвідношення дії, яка виражена присудком, до об'єктивної реальності, висловленої мовцем. Це є одним з ключових способів вираження широкої категорії модальності, яка також може бути виражена модальними дієсловами (can, may, must, etc.) і модальними словами (maybe, perhaps, probably, evidently, etc.) [7, с. 248].

Підрядні умови - найбільш розповсюджені та різноманітні серед інших підрядних, у яких базовим сполучником є сполучник if. Інколи можуть застосовуватися сполучники unless, provided та інколи фрази in case, on conditional (that) [7, с. 319].

Проблематика різноманітних способів вживання в сучасній англійській мові наразі є предметом особливої уваги та визначає ключовий аспект у сучасних дослідженнях теоретичної граматики англійської мови. Ця тема викликає велику кількість обговорень не тільки щодо кількості наявних методів, але й тих, що стосуються їхнього значення та класифікації. У контексті постійного розвитку мови та її варіантів важливо ретельно проаналізувати й уточнити різноманітні точки зору на це питання.

Так, О. Кхеліл було проаналізовано всі можливі підходи до класифікації типів умовних речень, згідно з якими умовні речення поділяють на умовні речення прямої та непрямої умови. Під прямою умовою треба розуміти пряму залежність однієї частини речення (клаузи) до іншої, де при виконанні такої умови наслідок буде обов'язковим. У той час як непряма умова - це незалежна умова, яка не пов'язана напряму з головною частиною речення та не несе в собі обов'язковий наслідок.

У дослідженні Н. Решера було виокремлено декілька аспектів, які слід враховувати при дослідженні умовних клауз [13, с. 28]. Учений виділяє гносеологічний аспект, де класифікація відбувається за видом наданої інформації:

S достовірна інформація ^ умовне речення, де умова або наслідок базується на достовірних фактах або можливостях.

Приклад: If the sun rises tomorrow, it will get warmer.

S недостовірна інформація ^ умовне речення, де умова або наслідок базується на недостовірних або сумнівних фактах.

Приклад: If pigs could fly, we would see them in the sky.

S невизначена достовірність інформації - це випадок, коли немає достатніх доказів або перевірених джерел для підтвердження чи спростування інформації. У такому разі маємо умовне речення, де достовірність умови або наслідку не визначена чітко.

Приклад: If he gets the job, he may move to another city.

Підрядне речення має чітку структуру та має низку характерних ознак, зокрема підрядні сполучники, сполучникові слова, особливий порядок слів (присудок знаходиться після підмета на другій позиції). Таке визнання підрядного речення за його оформленням сприяє встановленню меж між конструкціями [5, с. 356]. Складнопідрядне речення легко впізнати за своєю конструкцією з-поміж інших видів речень у тексті.

Сучасні лінгвісти вирізняють два види умовних складнопідрядних речень - реальної та нереальної (ірреальної) умови (залежно від можливості настання такої події в дійсності) [7, с. 8].

В умовних складнопідрядних реченнях головним показником є сполучник if, який об'єднує ці частини речення в єдину смислову конструкцію. Варто зазначити, що в реченнях такого типу сполучник if неможливо замінити на сполучник when, адже він не виражає умову в реченні, а лише підкреслює настання наслідку [11, с. 72]. Для вираження заперечення сполучник if можна замінити на сполучник unless, що означає «якби не» і перекладається «if not», надаючи мові додаткової мелодійності та багатогранності. Такий сполучник використовується для вираження умови, за якої подія відбудеться тільки в тому разі, якщо не виконається певна умова. Важливо підкреслити, що сполучник unless уже має в собі заперечення та при перекладі змінює речення на заперечне без використання частки not [11, с. 82].

Висновки

Умовні складнопідрядні речення - це складні багатогранні конструкції, які потребують детальної уваги та дослідження. Умовність виражається граматичною категорією модальності. Модальність охоплює в собі різноманіття модальних значень, зокрема можливість / неможливість, обов'язковість / необов'язковість, певність / непевність, що дозволяє висловлювати відмінності між тим, що сказано, і реальним станом речей за допомогою умовних речень, побажань або невизначеності.

Список використаних джерел

1. Бокатенко І. А. Дослідження складних речень із підрядною предикативною частиною умови. Лінгвістичні студії: збірник наукових праць. 2008. Вип. 17.

2. Іванова О. В. Англомовні засоби вираження ірреальності. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. Серія : Філологічні науки. 2015. Вип. 225. С. 29-35.

3. Кхеліл О. І. Дослідження умовних речень у сучасних граматичних студіях. Наукові записки Національної академії «Острозька академія». Серія «Філологічна». 2015. Вип. 58. С. 157-160.

4. Кхеліл О. І. Складнопідрядне речення з підрядним умови в середньоанглійській мові: функціональний та структурний аспекти : дис. канд. філол. наук. Житомир : Житом. держ. ун-т ім. Ів. Франка, 2016. 211 с.

5. Мойсеєнко С. Парадигматико-класифікаційний аналіз англомовного складнопідрядного речення. Наукові записки. Кіровоград: Видавець Лисенко В.Ф., 2015. Вип. 136. С. 353-357.

6. Скибицька Н. В. Епістемічна модальність в англійській мові (діахронний аспект) : дис. канд. філол. наук. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2004.

7. Харитонов І. К. Теоретична граматика сучасної англійської мови [англ./укр.] : Навчальний посібник для ВНЗ. Вінниця, 2008. 351 с.

8. Христіанінова Р. О. Умовні складнопідрядні речення в сучасній англійській мові. Вісник Запорізького національного університету : Збірник наукових праць. Філологічні науки. 2018. Вип. 1. С. 131-136.

9. Danceygier B., Mioduszewska E. Semanto-pragmatic Classification of Conditionals. Studia Anglica Posnaniensia (An International Review of English Studies). 1984. 17. Р. 121-133.

10. Dancygier B. Conditionals and Prediction: Time, Knowledge and Causation in Conditional Constructions. Journal of Linguistics. 2001. 37. Р. 175-180.

11. Murphy R. English Grammar in Use: A self-study reference and practice book for intermediate students. Cambridge, 2019. 328 p.

12. Oxford Dictionary. (n.d.).

13. Rescher N. Conditionals. Massachusetts : A Bradford Book, 2007. 246 p.

Размещено на Allbest.ru