Стилістичні особливості функціонування синонімів та антонімів у мові творів Ю. Іздрика

Анотація

У статті розглянуто поняття індивідуального стилю письменника. На матеріалі прози Ю. Іздрика досліджено стилістичні особливості функціонування синонімів та антонімів.

Ключові слова: мова творів, лексика, ідіостиль, ідіостилістика, стилістичні функції.

Постановка проблеми

Індивідуальний стиль (ідіостиль) письменника - основне поняття у сфері лінгвістичного вивчення мови художньої літератури. Посилена увага науковців до індивідуальних рис мови письменників, вияву категорії індивідуально-авторського в тексті зумовила виокремлення досліджень авторського стилю в окрему галузь мовознавства - ідіостилістику. Наукові здобутки ідіостилістики визначають роль письменників у нормуванні та розвитку літературної мови, в окресленні певних періодів її функціонування, дають змогу вербалізувати мовомислення, змоделювати художньо-естетичну та психоментальну свідомість митця, простежити реалізацію різнорівневих мовних засобів у текстовому просторі відповідно до його естетичних задумів та комунікативних інтенцій, проілюструвати збагачення загальнонаціональної мови мовотворчістю окремих авторів тощо.

Аналіз досліджень і публікацій

Починаючи з другої половини ХХ століття, мовознавці почали заглиблюватися у вивчення ідіостилю автора. В українському мовознавстві ідіостиль письменника став об'єктом дослідження в наукових працях С. П. Бибик, В. П. Дроздовського, О. С. Кухар-Онишко, С. Я. Ермоленко, Н. М. Сологуб, Л. О. Ставицької, А. К. Мойсієнка, Н. С. Дужик та ін.

Мета статті - проаналізувати стилістичні особливості функціонування синонімів та антонімів в ідіостилі Ю. Іздрика.

Виклад основного матеріалу дослідження

На сьогодні в мовознавців досі відсутні спільні підходи до визначення поняття ідіостиль. Американський лінгвіст Б. Блох (Bernard Bloch) був першим, хто ввів поняття ідіолекту як сукупності мовних засобів, які використовує автор, у певний момент мовлення для взаємодії з іншим мовцем [9, с. 7]. В іноземних джерелах функціонує визначення ідіостилю як «відображення характерного способу розуміння світу, яке автор втілює в тексті» [10, с. 19]. Схоже тлумачення знаходимо й в українських мовознавців, зокрема Х. І. Дідух трактує ідіостиль як «поєднання глибинних механізмів створення текстового простору певним автором, що відрізняють його від інших» [3]. Індивідуальність авторського стилю, на думку дослідниці, зводиться до наявності своєрідного поєднання авторських стилістичних прийомів, характеризується певним принципом відбору й поєднання художніх засобів мови, їхніх метаморфоз у запропонованій автором ідеї. Водночас індивідуально -авторський стиль письмового мовлення, на думку Х. І. Дідух, «передбачає вербальну форму вираження авторських мовних засобів і граматичних та лексичних значень. Вивчення індивідуальної стилістики - це дослідження авторського вибору мовних засобів, задуму та його виконання, втілених у текст» [Там само].

О. С. Кухар-Онишко зазначає, що «стиль як вираження авторського погляду на світ, певної концепції світу й людини не тільки об'єднує твір в одне ціле, а й пронизує кожен елемент твору, надаючи йому системності та художньої цілісності. Різностильність, штучність і надуманість у творі свідчить про те, що авторський стиль ще не склався» [5, с. 33]. За потрактуванням Н. М. Сологуб, «вибір письменником мовних засобів, які відображають його індивідуальні риси та особливості світогляду, що репрезентується в його художньо-мовній сфері, створюється засобами індивідуалізованої авторської мови, витриманої художнім текстом. У той же час мова художнього стилю реалізується як художня єдність, незалежна від засобів виразності окремих рівнів, як текст, який формує і втілює особистість автора і його світогляд» [6, с. 36-37].

Проза Юрія Іздрика, яскравого представника «карнавального» варіанту [2, с. 165] українського постмодернізму, суттєво вирізняється з -поміж творчого доробку інших митців цього напряму насамперед завдяки комплексу мовно-виражальних засобів, серед яких вагоме місце посідають і лексичні особливості. Як відомо синонімія є одним з основних джерел збагачення мови. Синоніми використовуються у всіх функціональних стилях мовлення та є потенційним багатством мови, роблять її більш виразною та яскраво - образною. На думку В. А. Василенко, «ще давні греки дійшли висновку, що саме в синонімах виражається багатство мови. Римські вчені усвідомили не тільки схожість слів-синонімів, але й різницю між ними» [1, с. 46].

У словнику лінгвістичних термінів поняття «синонімія» визначено як «збіг мовних одиниць (морфем, слів, фразеологічних зворотів, синтаксичних конструкцій) у їхньому основному значенні й збереженні різниці між ними в значеннєвих відтінках і стилістичному забарвленні» [4, с. 154]. Традиційно мовознавці вважають, що синоніми, як мовний засіб, виконують п'ять основних функцій: функцію уточнення, заміщення, функцію синонімічного протиставлення, оцінну та стилерозрізнювальну. Основними функціями синонімів у мовній системі є уточнення й заміщення, а всі інші є похідними від них і залежать від контексту.

У прозі Ю. Іздрика синоніми виконують усі п'ять функцій. Найбільш характерною функцією синонім у прозі автора є уточнення. У повістях «Воццек» та «Флешка-2ЄВ» помічаємо нагромадження синонім, які уточнюють, деталізують контекст. Помітно, що перехід від одного синоніма до іншого дає нову, додаткову інформацію про предмет, його ознаки чи властивості: Вона там, моя люба батьківщина, моя маленька оселя, моя фазендочка, садочок мій, номерний знак (Воццек, с. 8);...бо калатання в голові зливалося в суцільний протяжний гул і дзвін і виття сирен і свист налітаючих снарядів і крик розідраної породіллі, а голові товклася до підлоги, і билося в конвульсіях тіло, що відмерзало, розмерзалося, відтавало від смертної холоднечі (Воццек, с. 11); Жодного натяку на напрям, керунок, вектор - лише статика місцезнаходження, становища, пристанку» (Флешка, с. 28); Така непередбачуваність страшенно вимотувала і втомлювала» (Воццек, с. 13); Бо щойно «ти» розміром був не більше яблука (і яблуко це з певною недбалістю викотилося краєм за межі черепа) - як за мить роздувався, розпухав настільки, що легко вміщував у собі добру третину земної кулі (Воццек, с. 13).

Синоніми в прозі сучасного письменника зазвичай відіграють не одну, а одразу декілька функцій, наприклад, уточнювальна та оцінна: Якщо й продовжувати силувані анатомічно-астрономічні метафори, то, порівнюючи мозок з планетою, слід вибирати планету сіру, нецікаву й неповоротку - таку, як от, скажімо, місяць (Воццек, с. 12); або ж уточнювальна та пояснювальна: Свідомість повернулася за якийсь час - не «згодом» і не «незабаром» і не за кілька хвилин, а через невідомо яку кількість чи протяжність цього вашого-нашого часу - і він усвідомив, що стоїть навколішки, припершись до мушлі головою, а це не найкраща поза для царя всесвіту (Воццек, с. 8).

Антоніми - поширені виражальні засоби в ідіостилі Ю. Іздрика. Антонімічні пари в художньому дискурсі мають значний стилістичний потенціал, потужний засіб експресії мовлення. Основна стилістична функція антонімів - функція контрасту, що виникає при залученні семантично корелятивних або протилежних одиниць. Як зазначає В. А. Чабаненко, «помірною експресивністю відзначаються контрасти, побудовані на зіставленні антонімів, що поєднуються в корелятивну пару сурядним (сполучниковим і безсполучниковим) зв'язком» [8, с. 24].

З урахуванням характеру контрарної та комплементарної протилежностей А. П. Грищенко виділяє три семантичних класи антонімів: 1) антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву, наприклад: веселий - похмурий - сумний; 2) антоніми, відношення між якими ґрунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Відсутність ступенювання відповідних ознак призводить до того, що антонімічні відношення охоплюють сталі опозиції, наприклад: життя - смерть, однаковий - різний; 3) антоніми, які позначають взаємне протилежне спрямування дій, ознак, властивостей (входити - виходити, нагрівати - охолоджувати [7, с. 165]. іздрик індивідуальний стиль мовний

Більшість антонімів у мові творів Ю. Іздрика є комплементарними, охоплюючи сталі позиції: Рано чи пізно. Чи може таке бути - рано або пізно? (Воццек, с. 7); Не є радості, не є болю, не є дня і не є ночі... (Воццек, с. 8); Цими словами проклинатимеш і благословлятимеш, адже прокляття і благословення - суть перелік (Флешка, с. 93). Значна кількість антонімів також позначає взаємне протилежне спрямування, зазвичай це протилежний напрям: Замість «вліво» чи «вправо» ми кажемо «праворуч» та «ліворуч», аби відкинути будь-який натяк на можливість руху (Флешка, с. 28). Але й вибір напрямку руху - це привілей обраних, а тому «вгору» чи «вниз» і справді відрізняється несуттєво» (Флешка, с. 29). Підкреслимо, що в ідіостилі Ю. Іздрика натрапляємо на явище антонімії службових частин мови: Пальці несамохіть роздирали шкіру на чолі, марно намагаючись добутися до середини, а потім лізли до очей, подібно павукам тяглися до очей, щоб бодай через очниці проникнути в мозок і - нічого надзвичайного - просто почіхати над/під бровою, адже біль це не завжди біль, це не завжди просто біль, це завжди не просто біль, а, кажучи пишномовно, - квінтесенція свербіння (Воццек, с. 9).

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

На сьогодні в мовознавстві актуальним є вивчення індивідуального стилю письменника. Ідіостиль - це специфіка вибору письменником мовних засобів, які відображають його індивідуальні риси та особливості світогляду, що репрезентується в його художньо-мовній сфері, створюється засобами індивідуалізованої авторської мови, витриманої художнім текстом. У науковій розвідці проаналізовано багатство індивідуально-авторської синоніміки в художніх творах Ю. Іздрика, яка виявляється не тільки в кількісному складі синонімічних рядів, у широкому розгалуженні їх, але й у своєрідності використання, у багатоплановості семантико -стилістичних відтінків синоніма в кожному окремому випадку. Антонімічні парадигми у творах сучасного митця утворюють складну систему засобів, які виконують оцінно-описову функцію, що дає змогу авторові створити контрастну характеристику процесів і дій, відтворити складність та суперечність зображуваних явищ, передати суперечливу сутність почуттів і думок ліричного героя. Перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження вбачаємо в аналізі тропеїчних домінант, інтертекстуальності, особливостей використання іншомовних слів в ідіостилі Ю. Іздрика.

Список використаних джерел

1. Василенко В. А. Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова: автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова». Харків, 1999. 22 с.

2. Гундорова Т. Ностальгія та реванш: український постмодернізм у лабірінтах національної ідентичності. Кур 'єр Кривбасу. 2001. № 144. С.165-172.

3. Дідух Х. Ідіостиль як відображення авторської картини світу. Філологічні науки. Риторика і стилістика. URL: http:/ www.rusnauka.com/15_NNM_2012/Philologia/2_111114.doc.htm (дата звернення 16.03.2024).

4. Єрмоленко С. Я. Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор; за ред. С. Я. Єрмоленко. Київ: Либідь, 2001. 224 с.

5. Кухар-Онишко О. С. Індивідуальний стиль письменника: генезис, структура, типологія. Київ: Вища школа, 1985. 173 с.

6. Сологуб Н. M. Мовний світ Олеся Гончара. Київ: Наук. думка, 1991. 140 с.

7. Сучасна українська літературна мова: підручник / за ред. А. П. Грищенка. вид. 3-тє, переробл. і доп. Київ: Вища школа, 2002. 493 с.

8. Чабаненко В. А. Стилістика експресивних засобів української мови. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. 351 с.

9. Bloch B. A set of postulates for phonemic analysis. Language. 1948, pp. 3-46.

10. Fowler R. Linguistics and the Novel. London: Methuen, 1977. 145 p.

11. Воццек - Іздрик Ю. Воццек. Острів КРК. АМтм. Видавництво Старого Лева. 2023, 464 с.

12. Флешка - Іздрик Ю. Флешка-2GB. Київ: Грані-Т, 2009. 248 с.

Размещено на Allbest.ru