Поняття та ознаки правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru

18

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний університет будівництва і архітектури

Реферат

на тему

Поняття та ознаки правовідносин

Виконав:

Мєзінов Антон

Київ 2012

Зміст

1. Поняття та ознаки правовідносин

2. Види правовідносин

3. Об'єкти правовідносин

4. Суб'єкти правовідносин

5. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок як основний юридичний зміст правовідносин

6. Передумови виникнення правовідносини

1. Поняття та ознаки правовідносин

правовідносини юридичне право

Правовідносини - це врегульовані нормами правовольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв'язку між правомочними і зобов'язаними суб'єктами -- носіями суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності -- і забезпечуються державою.

Ознаки правовідносин:

1. Становлять різновид суспільних відносин, соціальний зв'язок.

Правовідносини складаються між людьми або колективами як суб'єктами права з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів. Не може бути правовідносин з тваринами, рослинами, предметами. Відносини з ними є, але не за допомогою права. За негуманне поводження з собакою людина відповідає не перед собакою, а перед органами, що покликані захищати тварин. У колишні часи (середньовіччя) суб'єктами права визнавалися тварини і навіть неживі предмети.

2. Є ідеологічними відносинами результатом свідомої діяльності (поведінки) людей. Правовідносини не можуть виникати, не проходячи через свідомість людей: норми права не можуть вплинути на людину, її поведінку, доки зміст правових норм не усвідомиться людьми, не стане їх правосвідомістю.

3. Є вольовими відносинами, які проявляються в двох аспектах:

а) у втіленні в них волі (інтересу) держави, оскільки правовідносини виникають на підставі правових норм;

б) у втіленні в них волі (інтересу) учасників правовідносин -- вони зв'язані предметом інтересу, досягненням його результату.

Правда, правовідносини можуть виникати і припинятися поза волею (інтересом) їх учасників (наприклад, потерплий від злочину всупереч своєму бажанню залучається у кримінально-процесуальні правовідносини зі злочинцем і судом).

Однак реалізація правовідносин можлива лише на підставі виявлення волі (інтересу) їх учасників. При цьому є правовідносини, для виникнення яких необхідне волевиявлення всіх їх учасників (договір купівлі-продажу), а є правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з учасників (проведення обшуку).

4. Виникають, припиняються або змінюються, як правило, на основі норм права у разі настання передбачених правовою нормою фактів. Правовідносини виступають як спосіб реалізації норм права, або, інакше, норми права втілюються в правовідносинах, відбувається їх індивідуалізація стосовно суб'єктів і реальних ситуацій. У нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Проте не можна вважати, що наявність правових норм автоматично призводить до виникнення правовідносин. Можливий і такий варіант, коли правові норми реалізуються, але правовідносин немає. Правда, таке трапляється вкрай рідко, наприклад, виникнення правовідносин у разі вирішення справи на підставі аналогії права.

5. Мають, як правило, двосторонній характер і є особливою формою взаємного зв'язку між конкретними суб'єктами через їх права, обов'язки, повноваження і відповідальність, які закріплені в правових нормах. Одна сторона має точно визначені суб'єктивні юридичні права (правомочна сторона), на іншу покладені відповідні суб'єктивні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Повноваження -- прерогатива державних органів і посадових осіб. Юридична відповідальність -- елемент вторинного характеру, який реалізується в результаті вчиненого правопорушення. Основний зміст правовідносин -- суб'єктивне юридичне право і суб'єктивний юридичний обов'язок.

Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона -- кредитор -- має право на одержання боргу, а інша -- боржник -- обов'язок повернути борг. У деяких правовідносинах кожна сторона має і права, і обов'язки (фізичні особи), правомочності і відповідальність (посадові особи).

Ступінь конкретизації сторін може бути різним: а) точно визначена зобов'язана сторона; б) точно визначена лише правомочна сторона, а коло зобов'язаних осіб не визначено; в) точно визначені обидві сторони.

6. Охороняються державою, забезпечуються заходами державного впливу. У більшості випадків суб'єктивні права і юридичні обов'язки здійснюються без застосування примусових заходів. У разі потреби зацікавлена сторона може звернутися до компетентного державного органу, який виносить рішення (акт застосування права) з чітким визначенням прав і обов'язків сторін. Можливість державного примусу створює режим соціальної захищеності, безпеки, законності.

2. Види правовідносин

Види правовідносин за функціями права:

v регулятивні -- виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права (більшість цивільних, трудових, сімейних та інших правовідносин). Як правило, вони можливі за наявності норм права та юридичного факту, а також можуть виникати на основі договору між сторонами.

v охоронні - виникають із фактів неправомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка вимагає певної реакції держави (кримінальні, адміністративні правовідносини) . Вони пов'язані з виникненням і здійсненням юридичної відповідальності, передбаченої в санкції охоронної норми.

Види правовідносин за характером обов'язку:

o активного типу - обов'язок здійснити певні дії на користь іншої сторони

o пасивного типу - обов'язок утриматися від небажаних для іншої сторони дій

Складні правовідносини можуть бути змішаними: тут поєднуються правовідносини пасивного і активного типу, відносні і абсолютні.

Види правовідносин за ступенем визначеності суб'єктів:

§ Абсолютні - визначена лише одна сторона -- носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (відносини власності: точно визначений власник, а всі інші зобов'язані не заважати йому здійснювати свої права; відносини, пов'язані з реалізацією політичних свобод /свобода слова, зборів, друку/: недопущення державою перешкод їх законному здійсненню; відносини авторства та ін.)

§ Відносні - точно визначені права і обов'язки всіх учасників, як таких, що наділені правом (правомочних), так і право-зобов'язаних (покупець і продавець, юрист і клієнт, викладач і студент; будь-яке цивільно-правове зобов'язання, що виникає із договорів, із заподіяння шкоди)

Види правовідносин за галузями права:

- конституційно-правові (відносини громадянства);

- адміністративно-правові (відносини, пов'язані зі стягненням і сплатою податків);

- цивільно-правові (відносини купівлі-продажу речі або цінних паперів);

- трудові (відносини за трудовим договором) та ін.

Види правовідносин за субординацією в правовому регулюванні:

· матеріально-правові - виникають на основі норм матеріального права: адміністративно-правові, цивільно-правові, кримінально - правові та ін.

· процесуально-правові - виникають на основі норм процесуального права і похідні від норм матеріального права: адміністративно-процесуальні, цивільні процесуальні та ін.

· Процесуально-регулятивні (процес укладання договору)

· Процесуально-охоронні (кримінальне провадження) -- типові правовідносини, пов'язані з реалізацією юридичної відповідальності

Види правовідносин за суб'єктами:

* між суб'єктами федерації (у федеративній державі);

* між громадянами держави;

* між громадянином і державою;

* між юридичною особою -- суб'єктом приватного права і державним органом;

* між державними органами;

Види правовідносин за кількістю суб'єктів:

* прості -- не поділені на складові частини (як правило, між двома суб'єктами);

* складні -- містять у собі систему самостійних правовідносин (між 3 і більше суб'єктами).

Види правовідносин за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами:

* односторонні -- кожна із сторін має або права, або обов'язки (договір дарування, позики);

* двосторонні -- кожна із сторін має як права, так і обов'язки (договір купівлі-продажу).

Види правовідносин за волевиявленням сторін:

* договірні -- виявляється воля як правомочної, так і зобов'язаної сторін. Мають місце головним чином у сфері приватного права (горизонтальні правовідносини);

* управлінські -- досить виявлення волі лише правомочної сторони. Мають місце головним чином у сфері публічного права (вертикальні правовідносини).

Види правовідносин за строком дії:* короткочасні; * довгочасні.

Характерні ознаки правовідносин

1. всі правові відносини мають вольовий ідеологічний характер, тому що вони виникають і проявляються в зв'язку з виявленням волі їх суб'єктів;

2. учасниками правовідносин можуть бути не всі індивіди, як в моральних відносинах, а тільки ті, які згідно із законом є правоздатними і дієздатними. Наприклад, шлюбні право відносини можуть виникати, коли особи досягли певного віку, являються правоздатними, дієздатними або набувають повної дієздатності після реєстрації шлюбу;

3. для правовідносин характерні специфічні зв'язки сторін у формі взаємних прав і юридичних обов'язків (природних або встановлених нормативно-правовими актами, звичаями). Вони завжди пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав і обов'язків;

4. в суспільствах і державах, де визнається тільки система писаного права (закону), офіційно визнаються тільки такі правовідносини, які відповідають законодавству;

5. в основі виникнення правовідносин знаходиться юридичний факт, якого немає в інших суспільних відносинах.

Правовідносини наділені складною щодо елементів структурою. До її складу входять суб'єкт, об'єкт і зміст правовідносин.

3. Об'єкти правовідносин

Об'єкти правовідносин -- це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб'єктивні юридичні права і суб'єктивні юридичні обов'язки.

Розрізняють такі види об'єктів правовідносин:

1) предмети матеріального світу: речі, цінності, майно тощо. Речі -- предмети природи в їх природному стані, а також створені в процесі трудової діяльності. До них належать засоби виробництва, предмети споживання. Цінності -- гроші, акції, векселі, облігації, цінні документи (диплом, атестат). Купівля-продаж продуктів, промислових товарів, міна, дарування, спадкування - це лише деякі правовідносини, де об'єктом є предмети матеріального світу;

2) послуги виробничого і невиробничого характеру -- виконання роботи, обумовленої договором або контрактом, наприклад, договір перевезення, підряд на капітальне будівництво, виконання пісні на святковому концерті та ін.;

3) продукти духовної та інтелектуальної творчості -- твори мистецтва, літератури, живопису, кіно, інформація, комп'ютерні програми та інші результати інтелектуальної діяльності, що захищаються законом (наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права»). З їх приводу виникають правовідносини у суб'єктів права -- громадян, які відвідують музеї, виставки, бібліотеки, поетичні вечори, а також купують книги, комп'ютерні програми тощо. Тут у суб'єкта інтерес до об'єкта духовний, інтелектуальний;

4) особисті немайнові блага -- життя, здоров'я, честь, гідність, право на освіту та інші права і свободи. Наприклад, між учнем і керівництвом школи виникають правовідносини, їх об'єктом є не атестат, а освіта. Між громадянином, що придбав путівку в санаторій, і адміністрацією санаторію виникають правовідносини, їх об'єкт -- здоров'я громадянина; у будинку відпочинку об'єктом правовідносин є відпочинок власника путівки тощо.

Об'єкт правовідносин -- це те, заради чого вони виникають. Якщо об'єкт права -- суспільні відносини, що можуть бути предметом регулювання і вимагають такого регулювання, то об'єкт правовідносин -- вужче, конкретніше - частинка суспільних відносин, елемент (одиниця загального), з приводу якого взаємодіють суб'єкти, те, на що спрямовані суб'єктивні юридичні права і обов'язки осіб. Людина не може бути об'єктом правовідносин.

4. Суб'єкти правовідносин

Суб'єкти правовідносин -- це суб'єкти права, тобто особи, що мають правосуб'єктність. Вирази «суб'єкт права» і «особа, що має правосуб'єктність» збігаються. Правосуб'єктність -- одна з обов'язкових передумов правовідносин.

Щоб стати учасником правовідносин, суб'єкти повинні пройти два етапи наділення їх юридичними властивостями:

* набути властивостей суб'єктів права як потенційних суб'єктів (учасників) правовідносин -- через відповідність певним правовим вимогам щодо правосуб'єктності;

* набути додаткових властивостей юридичного характеру в конкретній юридичне значущій ситуації -- суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, що надаються їм правовими нормами. Саме вони визначають власне правові зв'язки, відносини між суб'єктами.

Суб'єкти правовідносин -- це індивідуальні чи колективні суб'єкти права, які використовують свою правосуб'єктність у конкретних правовідносинах, виступаючи реалізаторами суб'єктивних юридичних прав і обов'язків, повноважень і юридичної відповідальності.

Види суб'єктів правовідносин:

1) індивідуальні суб'єкти (фізичні особи): громадяни, іноземці, апатриди,біпатриди;

2) колективні суб'єкти (юридичні особи):

-- державні органи, організації, установи, підприємства; органи місцевого самоврядування;

-- комерційні організації (акціонерні товариства, приватні фірми тощо -- вітчизняні, іноземні, міжнародні); громадські об'єднання (партії, профспілкові організації тощо); релігійні організації;

3) держава та її структурні одиниці: держава; державні утворення (суб'єкти федерації -- штати, землі, автономії; в Україні -- Автономна Республіка Крим); адміністративно-територіальні одиниці (область, місто, селище та ін.);

4) соціальні спільноти -- народ, нація, етнічні групи, громадяни виборчого округу тощо.

5. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок як основний юридичний зміст правовідносин

Розглянемо основний юридичний зміст правовідносин суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок

Суб'єктивне юридичне право - вид і міра можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридичними нормами для задоволення його інтересів і забезпечуються державою Носій суб'єктивного юридичного права -- правомочний

Ознаки суб'єктивного юридичного права: 1) можливість певної поведінки; 2) можливість, яка належить суб'єкту права -- правомочному; 3) надається з метою задоволення інтересів правомочного; 4) існує у правовідносинах; 5) є мірою можливої поведінки, порушення якої є зловживання правом; 6) існує лише відповідно до суб'єктивного юридичного обов'язку; 7) встановлюється, юридичними нормами; 8) забезпечується (гарантується) державою

Суб'єктивний юридичний обов'язок - вид і міра належної (або необхідної) поведінки суб'єкта права, що встановлені юридичними нормами для задоволення інтересів правомочної особи і забезпечуються державою. Носій суб'єктивного юридичного обов'язку -- право зобов'язаний

Ознаки суб'єктивного юридичного обов'язку:1) необхідність (повинність) певної поведінки; 2) обов'язок, що належить суб'єкту права -- право зобов'язаному; 3) покладається з метою задоволення інтересів правомочної особи; 4) існує у правовідносинах; 5) є мірою належної поведінки; 6) існує лише відповідно до суб'єктивного юридичного права; 7) встановлюється юридичними нормами; 8) забезпечується (гарантується) державою

І суб'єктивне юридичне право, і суб'єктивний юридичний обов'язок мають свою структуру.

Структура суб'єктивного права -- це його будова, яка виражається у зв'язку елементів -- юридичних можливостей, наданих суб'єкту.

Правомочність -- складова частина змісту суб'єктивного права, що становить конкретну юридичну можливість, яка надається право суб'єктній особі з метою задоволення її інтересів.

Істотними елементами суб'єктивного права є такі правомочності.

1. Правомочність на власні позитивні дії (право використання), інакше: право позитивної поведінки правомочного, тобто можливість чинити самим суб'єктом фактично і юридичне значущі дії (наприклад, право голосувати, подавати позов до суду, продавати чи дарувати своє майно та ін.).

2. Правомочність на чужі дії (право виконання), інакше: право вимагання відповідної поведінки від право зобов'язаної особи, тобто можливість зацікавленої особи жадати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків (наприклад, вимагати сплату боргу, передавати майно, відшкодовувати податкові недоплати та ін.).

3. Правомочність домагання (право захист), інакше: право на захист, тобто можливість звертатися за підтримкою і захистом держави у разі порушення суб'єктивного права з боку право зобов'язаної особи. Це право приводить у дію апарат держави -- примус, якщо інша сторона не виконує свої обов'язки (стягувати в примусовому порядку борг, відновлювати незаконно звільненого на роботі). Право-домагання є продовженням права-вимагання і найважливішою гарантією виконання певних обов'язків.

Структура суб'єктивного юридичного обов'язку є зворотним боком суб'єктивного юридичного права і складається із трьох елементів:

1) необхідності зобов'язаного суб'єкта здійснювати певні дії (активні обов'язки) або утриматися від них (пасивні обов'язки);

2) необхідності зобов'язаного суб'єкта реагувати на законні вимоги правомочної сторони (наприклад, обов'язок виконувати умови договору);

3) необхідності нести юридичну відповідальність (зазнавати позбавлення прав особистого, майнового чи організаційного характеру) у разі відмови від виконання юридичних обов'язків або несумлінного їх виконання, якщо суперечить вимогам правової норми (наприклад, обов'язок боржника платити неустойку за невиконання умов договору).

І суб'єктивне юридичне право, і суб'єктивний юридичний обов'язок об'єднує те, що вони:

- випливають із юридичних норм; -- забезпечуються державою;

- не безмежні, а існують у певних суворих рамках -- це завжди «міра» поведінки.

Суб'єктивні права і обов'язки перебувають у тісному взаємозв'язку, є взаємозалежними, обумовленими одні одними. Завдяки їм між їх носіями -- суб'єктами виникає зв'язок, який називається правовідносинами.

6. Передумови виникнення правовідносини

Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.

Виділяють два види передумов виникнення правовідносин:

1) матеріальні (загальні):

- у вузькому значенні -- це певні інтереси або блага, що зв'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

- у широкому значенні -- система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;

2) юридичні (спеціальні):

* норма права;

* правосуб'єктність (право дієздатність);

* юридичний факт (як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент).

Двом видам передумов виникнення правовідносин відповідають два види їх змісту:

1) матеріальний -- реальні дії, пов'язані з використанням і здійсненням суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; фактично поведінка (дія чи бездіяльність), яку правомочний може, а право зобов'язаний повинен здійснити;

2) юридичний -- суб'єктивне юридичне право, повноваження, суб'єктивний юридичний обов'язок, юридична відповідальність.

Норма права і правовідносини є взаємозалежними. Взаємозв'язок норми права і правовідносин виражається у такому.

1. Правовідносини виникають і функціонують на підставі норми права.

Обумовленість змісту правовідносин нормами права аж ніяк не означає, що всі види правовідносин можуть виникати і розвиватися лише за наявності відповідних норм права. Норми права найчастіше встановлюють лише окремі принципи правового регулювання, які як би окреслюють певні рамки правовідносин. Це є найхарактернішим для приватноправового регулювання (цивільно-правові відносини), де діє принцип «Дозволено все, що не заборонено законом». Нерідкі випадки (особливо в правових системах англо-американського типу), коли норми права є наслідком правових відносин, які виникли в результаті індивідуальних рішень у судах, адміністративних органах. Тут шлях до норми права проходить від фактичних відносин до конкретних правових відносин, а потім до формулювання державою норми права загального характеру.

Як правило, правовідносини:

а) виникають, припиняються або змінюються на підставі норм права (повна детермінованість, тобто причинна обумовленість правовідносин нормами права);

б) допускаються нормами права (часткова детермінованість). У цьому разі зміст правовідносин визначається незалежними від правових норм «детермінантами», насамперед договором суб'єктів майбутніх правовідносин.

2. Правовідносини є формою реалізації норми права, впровадженням її в життя, нормою права в дії.

За характером зв'язку між нормою права і правовідносинами можна судити про дійсну реалізацію прагнень, домагань людей. Точніше, за самим фактом виникнення або не виникнення правових відносин можна судити, чи відповідають правила, наказані нормою права, їх інтересам. Якщо норма права суперечить їх домаганням, люди не встановлюватимуть правові відносини відповідно до неї. З встановленням правових відносин їх сторонами реалізація права не закінчується, а тільки починається.

3. Норма права і правовідносини -- неодмінні складові елементи механізму правового регулювання. Їх єдність виражає союз самостійних, відносно вільних юридичних явищ, їх взаємодію, а не породження одного юридичного явища іншим юридичним явищем (див. главу «Правове регулювання і його механізм»).

4. Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми -- правовідносини.

Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція -- на права і обов'язки, а санкція -- на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі.

Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад

Юридичний факт -- це життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

За наявності норм права без юридичного факту правовідносини неможливі.

Юридичний факт -- передумова правовідносин. Наприклад, наявність норм права, які регулюють порядок спадкування, не означає, що індивід вступив у спадкоємні правовідносини і одержав спадщину. Необхідне настання певних обставин, що фіксуються в гіпотезах норм права.

Функції юридичних фактів:

* функція залучення суб'єкта права до правовідносин;

* функція породження правосуб'єктності, її набуття або виникнення (наприклад, з народженням дитини виникає громадянство; для створення підприємства необхідна реєстрація).

Отже, юридичні факти не тільки служать підставою для виникнення, зміни і припинення конкретних правовідносин, а й цілеспрямований рух останніх є головним наслідком юридичних фактів.

Юридичні факти класифікуються за різними підставами.

Види юридичних фактів за юридичними наслідками:

Ш правоутворюючі-юридичні факти, з якими норми права пов'язує виникнення правовідносин (наприклад, наказ ректора про зачислення абітурієнта К. до вузу)

Ш правозмінюючі-юридичні факти, з якими норми права пов'язує зміна правовідносин (наприклад, наказ ректора про переведення студента К. з очної на заочну форму навчання)

Ш правоприпиняючі-юридичні факти, з якими норми права пов'язує припинення правовідносин (наприклад, наказ ректора про видачу студенту К. диплома про закінчення вузу)

Слід зважити на те, що один і той самий юридичний факт може бути право утворюючим, правозмінюючим, правоприпи-няючим для суб'єктів, які є сторонами у правовідносинах. Так, факт смерті громадянина -- обставина, що припиняє правовідносини між померлим і його дружиною, дітьми. Одночасно це є і право утворюючим фактом, тому що після закінчення певного строку з дня смерті громадянина виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією права дружини, дітей на спадщину.

Види юридичних фактів за вольовою ознакою:

v дії - вольова поведінка суб'єктів права, з якою пов'язані виникнення, зміна та припинення правовідносин (наприклад, угода, постанова слідчого, рішення суду)

§ правомірні - відповідають вимогам норм права (договір) - юрид. акти і вчинки

§ неправомірні - не відповідають вимогам норм права (правопорушення) - злочини і проступки

v події - юридичні факти, що виникають, змінюються і припиняються поза волею людей (наприклад, природне стихійне явище, смерть)

§ абсолютні (наприклад, смерть людини породжує наслідки: майно переходить до дружини, дітей, тобто виникають спадкоємні правовідносини, змінюється склад учасників правовідносин, суб'єктом яких був померлий)

§ відносні (наприклад, смерть застрахованої особи в результаті вбивства спричиняє наслідки незалежно від того, з якої причини відбулося позбавлення життя -- виплачується страхова премія сім'ї; у спадкоємців убитого виникають правовідносини з органом страхування)

v обставини - складні юридичні факти, які охоплюють своїм змістом дії та події (наприклад, безвісна" відсутність, місце проживання, недієздатність), їх використання об'єктивно необхідне в трудовому, сімейному, кримінальному праві та ін.

Нерідко для виникнення передбачених правовою нормою юридичних наслідків потрібен не один юридичний факт, а сукупність фактів. Сукупність юридичних фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права (виникнення, зміна або припинення правовідносин), називається фактичним (юридичним) складом.

Приклад. Для зачислення до вищого навчального закладу необхідні: загальна середня освіта, підкріплена документом; успішна здача вступних іспитів; документ, що свідчить про внесення певною суми за навчання (якщо це комерційний навчальний заклад); наказ ректора про зачислення до вузу.

Фактичний склад не слід плутати з подіями -- складними юридичними фактами.

Презумпції

У правовій дійсності є феномен, який, не будучи юридичним фактом, може породжувати правовідносини. Це -- презумпція.

Види презумпції за фактом правового закріплення:

· фактичні (загальножиттєві) - правдоподібне знання про розвиток природи, суспільства, мислення; можуть використовуватися суб'єктами судової, слідчої діяльності без звернення до доказів. У законі не виражені і юридичного значення не мають

· законні - певний логічний засіб, який використовується у судовому процесі внаслідок того, що він передбачений законом або випливає із його змісту. У законі виражені і мають юридичне значення

Ми ведемо мову про законні презумпції.

Презумпція (лат. praesumptio -- припущення) -- закріплене в законі припущення про наявність чи відсутність певних фактів, що мають юридичне значення.

Презумпції -- важливий і досить гнучкий інструмент регулювання правовідносин, завдяки якому зникають сумніви в існуванні певного юридичного факту, оскільки в них:

- відображаються вихідні, принципові засади прав;

- закладений механізм реалізації цих засад. Законні презумпції бувають двох видів:

* неспростовні презумпції -- не потребують доведення, тому що не підлягають сумніву;

* спростовні презумпції -- можуть бути спростовані в результаті встановлення іншого щодо цих фактів, (див. ще про презумпції у § «Основні стадії застосування норм права»).

Види презумпції за субординацією в правовому регулюванні та їх риси:

Ш матеріально-правові - містять право положення про наявність (відсутність) певного юридичного факту при існуванні інших фактів, які можуть мати відношення до іншого суб'єкта даних правовідносин або неозначеного кола осіб.

- служать передумовою для існування процесуальної презумпції

- вступають у дію лише за доведеності умов їх застосування

- завжди можуть бути спростовані через доказ про відсутність фактів, за наявності яких вони застосовуються

Ш процесуально-правові - виключають необхідність доказів для винесення рішення або вказують на суб'єкта, на якого покладається тягар доведення під час розгляду юридичної справи, чим встановлюється порядок застосування норм процесуального права.

- мають передумовою матеріально-правову презумпцію

- завжди випливають із правової норми і розподіляють тягар доведення суворо визначено, а не приблизно

- не можуть бути спростовані, якщо матеріально-правова презумпція є незаперечною

Слід зважити на те, що в більшості правових норм матеріальні і процесуальні види презумпції тісно переплітаються.

Кожна галузь права має чималий «набір» презумпції. Наприклад, у Цивільному кодексі України закріплено таку презумпцію, як презумпція вини. Вина визнається обов'язковою умовою для застосування заходів цивільно-правової відповідальності за порушення договірних зобов'язань або у разі заподіяння шкоди. Правда, із презумпції вини є винятки. І все ж таки загальним правилом у країнах континентальної Європи є таке: неодмінною передумовою договірної відповідальності є вина боржника.

Іншим прикладом презумпції може бути закріплена в Цивільному кодексі Російської Федерації презумпція розумності і добросовісності учасників цивільних правовідносин (ч. З ст. 10). Це означає, що: 1) операції юридичної особи, які виходять за межі її правоздатності, визнаються недійсними; 2) учасник цивільних Правовідносин визнається добросовісним, а доводити його недобросовісність має той, хто з такими діями пов'язує певні юридичні наслідки.

Щоб не виникало потреби у розширювальному тлумаченні презумпції - ні судовому, ні доктринальному, вони повинні закріплюватися в законах і чітко формулюватися.

Використана література

1. Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій. - К.: Вен турі, 1996

2. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права. Підручник. К.: Кондор, 2002

3. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Навчальний посібник - Харків: Консул, 2002

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. - К.: Юрінком, 1997

5. Матеріали з Вікіпедії - вільної інциклопедії

Размещено на Allbest.ru

...