Судова система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра правознавства

судовий система Україна конституційний

Реферат

з дисципліни: «Правознавство»

Судова система України

Роботу виконала

студентка 2 курсу

13 групи ФЕМП

Бебех Міла

Київ 2012

Зміст

Вступ

1. Органи судової влади України. Основні форми судочинства

2. Судова система України

2.1 Структура системи судів загальної юрисдикції

2.2 Місцеві суди

2.3 Апеляційні суди

2.4 Військові суди

2.5 Вищі спеціалізовані суди

2.6 Верховний Суд України

2.7 Конституційний Суд України

3. Основні ознаки судової влади

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Конституція України закріпила демократичний принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Всі три гілки влади є самостійними, кожна діє лише в межах своєї компетенції, визначеної Конституцією і законами.

Це положення є також важливим і для судової системи. Конституція надає всі можливості для створення дійсно демократичної та незалежної судової системи, яка в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобто забезпечує головний принцип будь-якої правової держави - принцип верховенства права.

Мета. Метою є з'ясування основних форм, принципів судочинства, завдань судової діяльності та ознак судової влади.

Об'єкт та предмет. Об'єктом є організація судової системи і правосуддя в Україні. Предметом є судова система України, я складають система судів і система органів та установ, що забезпечують їхню діяльність.

Судова влада є самостійною, незалежною сферою публічної влади й становить сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, тлумаченню норм права, з відповідними контрольними повноваженнями спеціальних органів - судів.

Поняття судової влади містить два основні компоненти:

- цю владу можуть реалізувати тільки спеціально вповноважені органи (суди);

- ці органи наділені тільки їм притаманними повноваженнями.

Судову владу реалізують через:

- здійснення правосуддя;

- конституційний контроль;

- контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів і посадових осіб;

- формування органів суддівського самоврядування;

- роз'яснення судам загальної юрисдикції актів застосування законодавства;

- утворення державної судової адміністрації.

Здійснення судової влади за змістом є значно ширшим, ніж відправлення правосуддя. Судову владу реалізують у діях суду, які не пов'язані з розглядом справ. Це організаційні та інформаційно - аналітичні дії (узагальнення судової практики, аналіз судової статистики, вирішення скарг позивачів, відповідачів, обвинувачених, адвокатів, направлення окремих ухвал у державні органи, установи, організації).

Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади -- однієї з гілок державної влади, -- віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально­економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.

Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб'єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.

Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.

Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів, апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово­Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди округів та Вищий господарський суд України, а також окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди округів та Вищий адміністративний суд України.

Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України.

1. Органи судової влади України. Основні форми судочинства

У системі поділу влади судова влада призначена для збалансування протистояння законодавчої і виконавчої гілок влади та здійснення правосуддя. У нашій державі вона репрезентується Конституційним Судом і судами загальної юрисдикції, які становлять судову систему України.

Свої повноваження судова влада здійснює через правосуддя - діяльність судів по розгляду і вирішенню кримінальних, цивільних, сімейних, трудових, адміністративних та господарських справ. Така діяльність відбувається у відповідній формі судочинства - встановленого законом порядку здійснення правосуддя.

Таким чином, правосуддя - це діяльність судів по розгляду і вирішенню різної категорії справ, а судочинство - встановлений законом порядок здійснення правосуддя.

Загалом, можна виділити п'ять основних форм судочинства:

1) конституційне - порядок прийняття рішень та оголошення висновків у справах щодо конституційності законів та інших правових актів; відповідності Конституції України міжнародних договорів; додержання конституційної процедури усунення Президента України з поста в порядку імпічменту; офіційного тлумачення Конституції та законів України. Здійснюється Конституційним Судом згідно із Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року;

2) кримінальне - порядок порушення, розслідування та розгляду кримінальних справ. Здійснюється загальними судами згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року;

3) цивільне - порядок судового вирішення цивільних, сімейних, трудових, житлових справ і справ окремого провадження. Здійснюється загальними судами згідно з Цивільним процесуальним кодексом України 2004 року;

4) господарське - порядок судового вирішення справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, а також у спорах про визнання недійсними актів, справ про банкрутство, справ за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції. Здійснюється господарськими судами згідно з Господарським процесуальним кодексом України 1991 року;

5) адміністративне - порядок вирішення справ у спорах, однією із сторін яких є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції. Ця форма судочинства наразі перебуває на етапі становлення і здійснюється адміністративними судами згідно з Кодексом адміністративного судочинства України 2005 року.

Вказані форми судочинства в Україні можна класифікувати на публічні (конституційне та кримінальне), рушійною силою яких виступає обов'язок компетентних державних органів порушити провадження в інтересах усього суспільства, та приватні (цивільне, господарське, адміністративне), в основі яких лежить диспозитивна воля особи, що виступає на захист власного інтересу[5, c. 44-46].

2. Судова система України

Специфіка суду як органу судової влади полягає і в тому, що його діяльність при розгляді судових справ суворо регламентована відповідними кодексами та іншими правовими актами. Основна мета такої суворої регламентації - забезпечення законного, обґрунтованого та справедливого вирішення судових справ.

Під судовою системою розуміється сукупність судових установ - судів, яка побудована відповідно до компетенції і завдань, що стоять перед ними.

Загалом всі суди судової системи України мають однакові завдання та принципи організації і діяльності, керуються однаковим матеріальним і процесуальним законодавством, але наділені власною компетенцією.

За загальним правилом, судова система майже усіх країн світу будується у співвідношенні з адміністративно-територіальним поділом країни. При цьому можуть застосовуватися і змішані елементи судової системи - утворення спеціалізованих судів тощо. Чинна судова система України також побудована відповідно до наявного адміністративно-територіального поділу. Виняток з цього загального правила складають військові суди, в основі побудови яких лежить не адміністративно-територіальний поділ держави, а, в основному, види військових формувань та їх завдання.

Відповідно до Конституції України і Закону України «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції становлять місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, і немає інших судів, які входили б до його системи. Він вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів. У зв'язку з цим він займає особливе місце в судовій системі України і до судів загальної юрисдикції не відноситься.

Місцеві суди діють у межах району, міста (крім міст районного підпорядкування), району в місті, декількох районів чи району та міста одночасно. До місцевих судів відносяться також військові суди гарнізонів, господарські суди Автономної Республіки Крим, областей; міст Києва і Севастополя.

Апеляційні суди діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. Функціями апеляційних інстанцій наділені також вищі спеціалізовані суди щодо рішень апеляційних судів, ухвалених як судів першої інстанції.

Функції касаційних судів покладаються на вищі спеціалізовані суди та відповідні палати Верховного Суду України. У касаційному порядку можуть перевірятися: 1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку[8, c. 34-38].

Таким чином, за Конституцією України[1] передбачається, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Загалом, судова система України має такий вигляд:

Форми і завдання судової діяльності визначаються інстанційністю. Під судовою інстанцією розуміється суд (або його структурний підрозділ), що виконує ту чи іншу судову функцію з розгляду судових справ (прийняття рішення по суті, розгляд скарг і подань). Для забезпечення всебічного, повного і об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють: суди першої інстанції; суди апеляційної інстанції; суди касаційної інстанції.

Судом першої інстанції називають суд, який розглядає справу по суті і вирішує її остаточно шляхом винесення вироку в кримінальних справах чи рішення у цивільних справах.

Апеляційні - це ті суди, які за скаргами і поданнями перевіряють законність і обґрунтованість постановлених судами першої або апеляційної інстанції судових рішень, які ще не вступили в законну силу. Апеляційними судами в Україні є відповідні палати в кримінальних і цивільних справах обласних апеляційних судів, апеляційні військові суди, Апеляційний суд України, апеляційні спеціалізовані суди та вищі спеціалізовані суди (щодо рішень апеляційних спеціалізованих судів, постановлених у першій інстанції).

Касаційні суди - це суди, які вправі перевірити законність і обґрунтованість постановлених у справі судових рішень, які набули законної сили. Касаційними судами нашої держави є вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

З побудовою судової системи тісно пов'язане таке поняття, як підсудність справ судам. Визначити підсудність означає встановити суд, який відповідно до закону уповноважений вирішити конкретну судову справу. Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду судової справи з урахуванням її конкретних особливостей, забезпечує реалізацію права учасників судового розгляду на компетентне вирішення справи.

У теорії процесуального права розрізняють родову (предметну) і територіальну (просторову чи місцеву) підсудність.

Родова (предметна) підсудність - обумовлена предметом спору ознака справи, в залежності від якої розмежовується компетенція між різними ланками судів. Загалом, даний вид підсудності дає відповідь на питання, яку категорію справ як суди першої інстанції розглядають місцеві суди, яку апеляційні, а яку - Верховний Суд України.

Територіальна підсудність - це ознака цивільної справи, на основі якої розмежовується компетенція судів у межах однієї ланки. Загальна територіальна підсудність встановлює загальне правило визначення суду для звернення. Вона застосовується завжди, крім випадків, коли закон допускає інші види підсудності. Так, за ст. 125 ЦПК: 1) позови до фізичних осіб пред'являються в суді за місцем проживання відповідача; 2) позови до юридичних осіб подаються за місцем знаходження їх органу управління[7, c. 65-67].

Розглянемо докладніше систему судів загальної юрисдикції.

2.1 Структура системи судів загальної юрисдикції

Власне система судів загальної юрисдикції визначена в Законі «Про судоустрій України», який розвинув і деталізував відправні положення, закріплені в Конституції. Згідно з цим Законом система судів загальної юрисдикції складається з загальних та спеціалізованих судів. Загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Спеціалізованими є господарські суди, які розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також деякі інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. До спеціалізованих належать й адміністративні суди, які розглядають справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та самоврядування (справи адміністративної юрисдикції).

Підсистему загальних судів утворюють місцеві районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів. Їх відносять до судів першого рівня. Другий рівень у підсистемі загальних судів утворюють апеляційні суди, до яких включено апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд ВійськовоМорських Сил України. Вживання поняття «апеляційний» у назві вказаних судів не означає, що вони наділені повноваженнями щодо розгляду справ лише в апеляційному порядку. У випадках, передбачених законом, вони здійснюють розгляд справ по першій інстанції. Наявність двох інстанційних повноважень у судах другого рівня обумовила необхідність третього рівня в підсистемі загальних судів, який в Законі представлений Апеляційним судом України.

На четвертому рівні судової системи знаходиться Верховний Суд України, який стосовно загальних судів наділений повноваженням переглядати в касаційному порядку рішення, постановлені місцевими, апеляційними судами та Апеляційним судом України.

Підсистему спеціалізованих судів утворюють господарські та адміністративні суди.

Місцевими господарськими судами (першого рівня) є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Апеляційними спеціалізованими судами (тобто судами другого рівня) є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України. Вони розглядають справи тільки в апеляційному порядку.

Третій рівень підсистем спеціалізованих судів складають Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. На разі утворення інших видів спеціалізованих судів мають бути утворені відповідні вищі суди. Конституція не визначила зміст поняття «вищий суд», а Закон України «Про судоустрій України» встановлює, що вищі суди є вищою судовою інстанцією спеціалізованих судових гілок, які розглядають в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом, дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції.

Верховний Суд України, який є найвищим судовим органом і в підсистемі загальних, і в підсистемі спеціалізованих судів, може переглядати справи, розглянуті вищими спеціалізованими судами у касаційному порядку за винятковими або нововиявленими обставинами.

2.2 Місцеві суди

Місцевими загальними судами є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є суди окружні, що утворюються в округах відповідно до Указу Президента України.

Склад місцевого суду утворюють судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. Якщо у місцевому суді кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду.

Місцеві суди складають першу ланку (рівень) у системі судів загальної юрисдикції. Їх також заведено йменувати основною ланкою судової системи, оскільки вони становлять переважну більшість усіх судових органів, а також як суди першої інстанції розглядають майже усі (за незначним винятком) судові справи. Підсудність окремих категорій справ щодо первісного розгляду їх по першій інстанції вищими судами визначається процесуальним законодавством.

Предметна юрисдикція загальних та спеціалізованих судів визначена загальним чином у судоустрійному та більш детально у процесуальному законодавстві.

Місцеві загальні суди розглядають кримінальні, цивільні та адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

2.3 Апеляційні суди

Апеляційні суди є другим рівнем (ланкою) в системі судів загальної юрисдикції, які призначені реалізувати конституційний принцип щодо забезпечення апеляційного оскарження рішень суду. В Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

Судові округи (територія, на яку поширюється юрисдикція суду) в загальних і спеціалізованих апеляційних судах не співпадають. Окрім того, в підсистемі загальних судів назва суду і межі судового округу визначені законом. Щодо спеціалізованих судів, то вирішення вказаного питання віднесено до компетенції Президента України.

Так, закон визначив, що апеляційними загальними судами є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд ВійськовоМорських Сил України, а також Апеляційний суд України.

Закон дозволив у разі необхідності замість апеляційного суду області утворювати апеляційні загальні суди, територіальна юрисдикція яких поширюється на декілька районів області.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, які утворюються в апеляційних округах відповідно до указів Президента України.

Вказаний порядок повністю відповідає Конституції України, яка наділяє Президента України повноваженнями з утворення судів. Однак оскільки в системі загальних судів (на відміну від спеціалізованих) завжди існували три ланки, закон зберіг їхній перелік, лише наділивши їх іншими повноваженнями. В системі спеціалізованих (спочатку в господарських, а потім і в адміністративних) судів вказану ланку потрібно було створювати вперше. На момент прийняття Закону України «Про судоустрій України» цієї ланки в господарських судах не існувало.

Суддівський склад апеляційного суду утворюють судді, як правило, обрані безстроково.

З суддів цього суду призначаються голова суду і його заступники, один з яких є першим заступником. Вони, як і голови та заступники голів місцевих судів, призначаються на посаду строком на п'ять років і звільняються з посади Президентом України. Вони також можуть бути призначені на адміністративні посади повторно.

Апеляційні суди є внутрішньо структурованими. На відміну від місцевих судів, де внутрішня структурованість (спеціалізація) залежить від можливостей кожного суду окремо, структурованість апеляційних судів не тільки закріплена в законі, ним визначений і порядок утворення цих структур.

Для розгляду судових справ в апеляційних судах утворюються судові палати. Для вирішення організаційних питань в апеляційних судах діє президія апеляційного суду.

Повноваження апеляційних судів поділяються на судові, аналітичні та методичні. До перших належать повноваження по розгляду справ у апеляційному порядку та по розгляду справ по першій інстанції. До другої групи повноважень належать аналіз судової статистики, вивчення та узагальнення судової практики. До третьої -- надання методичної допомоги місцевим судам у застосуванні законодавства. Перелік повноважень апеляційних судів, закріплений у ст. 26 Закону, не є вичерпним. Вони можуть здійснювати й інші повноваження, що мають бути передбачені законом.

Підставою для розгляду справи у порядку апеляційного провадження є апеляція, подана на рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили. Судове рішення у даному випадку -- це вирок, рішення, постанова, ухвала суду першої інстанції.

2.4 Військові суди

До судової системи загальних судів поряд із судами, що створюються за територіальним принципом згідно адміністративнотериторіального устрою держави, включено й військові суди регіонів, ВійськовоМорських Сил України та гарнізонів. Таким чином, як частка єдиної системи загальних судів України військові суди являють собою підсистему, що пристосована до організаційної структури Збройних Сил України. Однак таке становище існувало не завжди, оскільки військова юстиція за часів СРСР ніколи не входила до судової системи України.Чинний Закон України «Про судоустрій України» не містить специфічних завдань для військових судів, вони єдині для всіх судів і полягають у забезпеченні захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав, законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави на засадах верховенства права.

Утворення військових судів та формування їхнього складу здійснюється у тому самому порядку, що й інших судів. Але на відміну від загальних та спеціалізованих судів тут просліджується зворотна тенденція: зменшення кількості військових судів і складу військових суддів. Це є відбиттям у системі судоустрою державної політики у сфері реформування Збройних Сил України.

Єдиним процесуальним законом, який регулює питання підсудності справ військовим судам, є Кримінальнопроцесуальний кодекс України. У ньому передбачено, що районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи крім справ, підсудних вищим судам і військовим судам (ст. 33 Кримінальнопроцесуального кодексу України). Кримінальнопроцесуальне законодавство регулює також підсудність справ по першій інстанції різним ланкам військових судів. У підґрунтя цього розподілу покладено такі критерії підсудності: а) за персональною ознакою, яка обумовлена особливістю організації і функціонування Збройних Сил України; б) за тяжкістю злочину.

2.5 Вищі спеціалізовані суди

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. Закон допускає можливість утворення й інших вищих спеціалізованих судів у загальному порядку, передбаченому у ст. 20 Закону України «Про судоустрій України».

Вищі спеціалізовані суди складаються з суддів, обраних на посаду безстроково, голови суду та його заступників. Вимога до судді бути обраним безстроково означає, що стаж роботи на суддівській посаді в нього має бути не менш п'яти років. У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватись судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Отже, кількість і предметна спеціалізація судових палат у вищому суді визначаються не законом, а самим вищим судом. У Вищому господарському суді утворено чотири судових палати: з розгляду справ про банкрутство; з розгляду справ про стягнення податків (обов'язкових платежів); з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами; з розгляду справ, пов'язаних із захистом інтелектуальної власності. На стадії вивчення знаходиться питання про необхідність утворення ще однієї судової палати з розгляду справ у корпоративних спорах та спорах, пов'язаних з приватизацією державного майна.

Президія вищого спеціалізованого суду утворюється для вирішення організаційних питань. Для вирішення загальних питань діяльності усієї гілки судів певної спеціалізації у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду. Згідно Закону усі вищі спеціалізовані суди знаходяться у м. Києві.

Повноваження вищого спеціалізованого суду утворюють певну систему, яка складається з судових, аналітичних, методичних та організаційних повноважень. Поряд з цими спеціалізований суд наділений ще одним повноваженням, яке випливає з його статусу у гілці спеціалізованих судів -- це правороз'яснювальне повноваження.

2.6 Верховний Суд України

Місце Верховного Суду України в судовій системі України закріплено на конституційному рівні: «Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України» (п. 2 ст. 125 Конституції України).

Найвищість означає, поперше, що Верховний Суд України очолює судову систему України; подруге, що він є останньою судовою інстанцією у вітчизняній системі судів загальної юрисдикції, рішення його не підлягають перегляду; потретє, що він має такі повноваження, які не співпадають за змістом та обсягом з повноваженнями вищих спеціалізованих судів, що очолюють підсистеми спеціалізованої юрисдикції.

Призначенням Верховного Суду України є здійснення правосуддя, забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Частина 2 ст. 47 Закону України «Про судоустрій України» закріплює перелік повноважень, які націлені на реалізацію вказаного призначення, а також інших завдань, які стоять перед Верховним Судом України.

Усі повноваження можна класифікувати за декількома групами.

Першу групу утворюють судові повноваження.

Другу -- повноваження, націлені на забезпечення єдності судової практики.

Третя група повноважень націлена на реалізацію принципу верховенства права у правозастосовній діяльності судів.

Четверта група має політичне забарвлення, оскільки визначає місце Верховного Суду України в механізмі стримувань і противаг від зловживання владою інших гілок державної влади. Ці повноваження в науковій літературі йменуються або виключними, або посвідчувальними.

П'ята група повноважень -- представницькі.

Перелічені повноваження не є вичерпними, Верховний Суд України може здійснювати й інші повноваження, передбачені законом.

Посадовий склад Верховного Суду України визначений у декількох статтях Закону України «Про судоустрій України»: ч. 1 ст. 48, ч. 4 ст. 50, ст. 52, ч. 5 ст. 53.

Верховний Суд України очолює Голова Верховного Суду України.

До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

У складі Верховного Суду України діють: 1) Судова палата у цивільних справах; 2) Судова палата у кримінальних справах; 3) Судова палата у господарських справах; 4) Судова палата в адміністративних справах. У складі Верховного Суду діє Військова судова колегія.

Для вирішення внутрішніх організаційних питань діяльності Верховного Суду України діє Президія Верховного Суду України.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України, який вирішує питання, визначені Конституцією України і Законом «Про судоустрій України».

Повноваження Верховного Суду України розподілені між структурними утвореннями суду. Наприклад, суддівські, аналітичні, методичні повноваження здійснюють судові палати і судді, які входять до складу палат; правороз'яснювальні повноваження здійснює лише Пленум. Також лише він здійснює повноваження з забезпечення реалізації принципу верховенства права і вирішення конфліктів (у межах своїх повноважень) інших гілок влади.

2.7 Конституційний Суд України

Інститут конституційного правосуддя існує в переважній більшості сучасних країн. Це пов'язано з тим, що загальновизнаною стала ідея правової держави, однією з визначальних рис якої є верховенство права та його головного джерела - Конституції. Світовий досвід підтверджує, що найбільш ефективною правовою гарантією верховенства конституції є судовий конституційний контроль.

18 жовтня 1996 р. судді Конституційного Суду України, склавши присягу, зобов'язалися забезпезчувати верховенство Конституції України, захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина.

Слід відмітити, що Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд України у статті 5 зазначає, що діяльність Конституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівнопраності суддів, гласності, повноти, всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування, наприклад, таких принцинів як гласність, змагальність.

Гостро стояло питання щодо порядку утворення Конституційного Суду. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 3 червня 1992 року судді мали обиратися Верховною Радою України з кандидатів, яких у рівній кількості подавали Голова Верховної Ради України та Президент України -- за погодженням. Проте через чинність старої Конституції, що містила ряд принципових суперечностей, для подолання яких у Верховній Раді України важко було досягти кваліфікованої більшості голосів, створення Конституційного Суду виявилося неможливим.

Зрештою перемогла європейська модель самостійного (спеціального) Конституційного Суду. У його формуванні, крім Верховної Ради України, взяли участь Президент України та З'їзд суддів України.

Не було для створення Суду ні економічних, ні відповідних юридичних умов. Досить лише нагадати звинувачення Конституційного Суду України з боку представників законодавчої влади у «захопленні» тимчасового приміщення, в якому Суд розмістився за розпорядженням Кабінету Міністрів України, судовий процес в арбітражному суді з цього приводу, «урізування і голосу» фінансування Суду під час затвердження Державного бюджету України, дискусія в парламенті щодо переведення місця розташування Суду до Харкова або мусування питання легітимності суддів, призначених Президентом України.

Головною проблемою, з якою зіткнувся Конституційний Суд України, стало протиріччя між стратегічним курсом, що його обрало суспільство, і тими глибокими формаційними перетвореннями, котрі охопили і економічну, і політичну, і соціальну, і юридичні сфери життя.

Проте слід застерегти від думки, нібито Конституційний Суд України може і повинен вирішувати всі проблеми або навіть більшість з них. І у державних органах, що звертаються до Суду, і в громадській свідомості має закріпитися правильне ставлення до того, що може і чого не може Конституційний Суд України.

Насамперед Конституційний Суд не повинен підміняти законодавця. В деяких ситуаціях Конституційний Суд України змушений діяти, з одного боку, як складова державного механізму, з іншого -- як науковий центр розвитку конституційно-правової думки. Але вже першими своїми рішеннями Конституційний Суд України зробив серйозну заявку і на свою самостійність, і на місце в ієрархії влади, що належить йому за Конституцією України.

Суд покликаний вирішувати спірні правові питання, але не політичні конфлікти, які в основі своїй виходять за правові рамки.

Відповідно до ст. 147 Конституції України головна мета створення Конституційного Суду України -- гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави.

Таким чином, Конституційному Судові України відведено особливу роль у забезпеченні верховенства Конституції України, збереженні конституційного ладу держави, конституційних прав та свобод людини і громадянина.

До складу Конституційного Суду України входять 18 суддів, які представляють усі три гілки влади. Особливістю порядку формування суддівського корпусу є призначення до його складу суддів Верховною Радою України, Президентом України, З'їздом суддів України. Аналогічний порядок формування Конституційного Суду передбачений в Італії, де участь у ньому беруть парламент, президент та вищі інстанції загальної та адміністративної юрисдикції.

Стаття 6 Закону України «Про Конституційний Суд України» зазначає, що Президент України, призначаючи суддів, проводить з цього питання консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції України та видає указ про їх призначення, скріплений підписом Прем'єр-міністра та Міністра юстиції.

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради України про призначення суддів Конституційного Суду України.

Строк повноважень суддів Конституційного Суду не може перевищувати 9 років. Обмеження терміну призначення, а також неприпустимість призначення на цю посаду повторно зумовлюється значними владними повноваженнями, якими наділений Конституційний Суд України. Граничний вік перебування судді на посаді - 65 років.

Стаття 126 Конституції України зазначає, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: 1) закінчення строку, на який його обрано чи призначено; 2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог щодо несумісності; 5) порушення суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

До складу Конституційного Суду України входять також:

· Секретаріат Конституційного Суду України, який здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату Конституційного Суду України.

· Постійні комісії Конституційного Суду України, що є його допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності. Конституційного Суду України на строк своїх повноважень.

· Тимчасові комісії Конституційного Суду України для додаткового дослідження питань, пов'язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права.

· Архів Конституційного Суду України, який зберігає матеріали діяльності Конституційного Суду України. Матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом України прийнято рішення або дано висновок, зберігаються в Архіві Конституційного Суду України сто років. Оригінали рішень та висновків Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України безстроково. Інші матеріали щодо діяльності Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України на загальних підставах, визначених законодавством України.

· Бібліотека Конституційного Суду України для забезпечення Конституційного Суду України нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою.

· Друкований орган, яким є «Вісник Конституційного Суду України».

3. Основні ознаки судової влади

Судова влада, як самостійна й незалежна гілка державної влади, має свої ознаки, які розкривають її поняття, допомагають відокремити її від інших гілок державної влади. До цих ознак належать:

1. Судова влада здійснюється виключно спеціальними державними органами - судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124 Конституції України). Для здійснення судової влади закон наділяє суди усіма необхідними повноваженнями. Судові рішення є обов'язковими на всій території України.

2. Судова влада в Україні належить судам, які складають єдину судову систему. Судова система, згідно з положеннями Конституції України та Закону України «Про судоустрій» представлена судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України. Судову владу можуть здійснювати тільки суди, що входять в судову систему України. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про судоустрій» головними задачами усіх судів є захист гарантованих Конституцією України і законами прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави. Згідно зі ст. 18 Закону України «Про судоустрій», єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів, єдиним статусом суддів, обов'язковими для всіх судів правилами судочинства, забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності суддів, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України, вирішенням питань внутрішньої діяльності суддів органами судійського самоврядування.

3. Суди є правозастосовчими органами. Вирішення судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного та ін.) до конкретного правовідношення, яке було предметом розгляду в судовому засіданні та виносить на їх основі мотивоване рішення (вирок).

4. Судова влада здійснюється на основі та в чіткій відповідності з вимогами процесуального закону. Саме процесуальний закон детально регламентує порядок розгляду справ в суді, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх учасників судового засідання.

5. Участь представників народу в здійсненні правосуддя - важлива риса судової влади. У відповідності з положеннями, закріпленими в ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про судоустрій в Україні»[2]народ безпосередньо приймає участь в здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних[4, c. 56-57].

6. Владний характер повноважень суду - одна з обов'язкових ознак судової влади. Вимоги та розпорядження суддів при здійсненні ними своїх повноважень обов'язкові для усіх без винятку державних органів, організацій, інших юридичних осіб, громадян. Вироки, рішення, постанови суду є актами застосування норм права і повинні виконуватися на всій території України, є обов'язковими для усіх осіб, що приймають участь у судовому процесі.

7. Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. В разі необхідності відповідні органи та посадові особи можуть застосовувати відповідні заходи для реалізації рішень та вимог суду. В державному механізмі функціонують спеціальні органи та посадові особи, в обов'язок яких входить виконання судових рішень: державні виконавці, кримінально - виконавчі інспекції Управління державного департаменту України з питань виконання покарань, органи міліції, адміністрація державних органів та установ, адміністрація підприємств, установ організацій.

8. Самостійність та незалежність судової влади. Під незалежністю судової влади слід розуміти те, що суди здійснюють свої функції без втручання кого - не будь у свою діяльність. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої та виконавчої влади; від інших органів, організацій, партій та рухів, посадових осіб; від позицій сторін в судовому процесі; від висновків органів досудового слідства і прокурора; від будь - яких інших осіб. Рішення суду не потребують якого - не будь подальшого ухвалення[6, c. 85-87].

Висновки

Судову владу можна визначити як самостійну на незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно - розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Судову владу можна визначити як самостійну та незалежну гілку державної влади, яка створена для вирішення на основі закону соціальних конфліктів між державою та громадянами, самими громадянами, юридичними особами; контролю за конституційністю законів; захисту прав громадян в їх відношеннях з органами виконавчої влади та посадовими особами, контролем за додержанням прав громадян при розслідуванні злочинів та проведенні оперативно - розшукової діяльності, встановленням найбільш значущих юридичних фактів.

Судова влада в Україні реалізується шляхом правосуддя в формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним судом та судами загальної юрисдикції. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

В контексті питань, розглянутих в лекції, важливим є проведення диференціації між такими близькими по значенню, але не синонімічними поняттями, як «судова влада», «правосуддя» і «судочинство».

Правосуддя - це державна діяльність, яку проводить суд шляхом розгляду й вирішення у судових засіданнях у особливій, установленій законом процесуальній формі, цивільних, кримінальних, господарських і адміністративних справ.

На відміну від правосуддя, судова влада - це права судових органів, якими вони наділені по закону, можливість здійснювати широкі юрисдикційні повноваження; це правовий статус судів, їх місце як особливих органів державної влади. І, крім того, термін «судова влада» включає в себе також само здійснення владних судійських повноважень.

Таким чином, здійснення судової влади значно ширше правосуддя, так як судова влада проявляється в багатьох інших діях суду. Так, усі суди та судові структури зобов'язані узагальнювати судову практику, аналізувати судову статистику. Голови усіх судів вносять в державні органи, установи, організації, посадовим особам подання про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяли скоєною злочину. Ці акти зобов'язують тих, кому вони спрямовані, здійснювати відповідні заходи по усуненню зазначених порушень.

Усі зазначені повноваження судів є проявами судової влади, але виходять за рамки правосуддя.

З цього можна зробити висновок про те, що правосуддя - це лише один із засобів здійснення судової влади. Правосуддя треба розглядати в традиційному розумінні цього терміну - як діяльність судів загальної юрисдикції по розгляду і вирішенню цивільних, господарських, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України «Про судоустрій в Україні» від 7.02.2002 р.

3. Закон України «Про правові засади цивільного захисту» від 24.06.2004 р.

4. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади України.-К.- 1997.

5. Єршов В.В. Статус суду в правовій державі.- К.- 1992.

6. Організація судових та правоохоронних органів.- Навч. посібник.- І.Є. Марочкін, В.В. Афанасьєв., В.С. Бабкова.-Х.-Право.- 2000.

7. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи.- Київ.- Юрінком Інтер.- 2004.

8. Ковальский В.С. Суд, правоохоронні, правозахисні органи України.- К. 2002.

Размещено на Allbest.ru

...