Загальна характеристика стадії порушення кримінальної справи

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА

Економiко-правовий факультет

Курсова робота

з кримiнального процессу

на тему: Загальна характеристика стадiї порушення кримiнальної справи

Студентки Гурiєнко Ю.А.

Одеса 2012



Зміст

Вступ

1. Поняття, завдання, місце і роль у кримінальному процесу стадії порушення кримінальної справи

2. Приводи та підстави до порушення кримінальної справи

3. Органи та посадові особи які компетентні вирішувати питання про порушення кримінальної справи

4. Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи

5. Процесуальний порядок вирішення питання про порушення кримінальної справи. Зміст постанови про порушення кримінальної справи

6. Обставини, що виключають порушення кримінальної справи

Висновок

Список літератури



Вступ

Кримінальний процес починається з моменту прийняття уповноваженим на це суб'єктом кримінального процесу офіційної заяви або повідомлення про злочин, з'явлення з повинною або безпосереднього виявлення ознак злочину. Заява чи повідомлення про злочини, з'явлення з повинною або безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, що породжують кримінально-процесуальні правовідносини, дають початок кримінальному процесу та його першій стадії -- стадії порушення кримінальної справи.

Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Суть стадії порушення кримінальної справи полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.

Своєчасне виявлення приводів і підстав до порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 113 КПК України), а порушити кримінальну справу можна лише за наявності законних приводів і підстав, вивчення, дослідження і перевірка яких включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема: прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову.

Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК). Стадія порушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідного процесуального акта - постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому.

Підсумковими рішеннями стадії порушення кримінальної справи є: рішення про порушення справи; рішення про відмову в порушенні справи; направлення заяви або повідомлення за належністю (Направлення заяви чи повідомлення за належністю являється проміжним рішенням і з його прийняттям не варто тягнути до закінчення встановленого законом триденного строку саме для перевірки заяви і повідомлення, а не для вирішення питання про належність), яке в свою чергу ґрунтується на вивченні приводів і підстав до порушення кримінальної справи.

Швидкий та всебічний розгляд заяв і повідомлень про злочини створює оптимальні умови для вирішення слідчим завдання встановлення об'єктивної істини та забезпечення захисту прав громадян і організацій. Несвоєчасне порушення кримінальної справи ці умови погіршує: особи, зацікавлені в результатах справи, отримують можливість приховати сліди злочину та перешкоджати встановленню істини. В. М. Тертишник «Уголовный процесс» Харьков РИФ « АРСИС, ЛСД» 1997 год.



1. Поняття, завдання, місце і роль у кримінальному процесу стадії порушення кримінальної справи

Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Суть її полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.

Своєчасне та обґрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи ( ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця_події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).

Стадія порушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідного процесуального акта -- постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому. Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб законності та обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.



2. Приводи та підстави до порушення кримінальної справи

кримінальний порушення справа злочин

Необхідною передумовою для порушення кримінальної справи є наявність законних приводів і підстав.

Приводи -- це передбачені законом джерела, з яких органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд, уповноважені порушити кримінальну справу, одержують відомості про вчинені або підготовлювані злочини.

КПК передбачає такі приводи для порушення кримінальної справи: 1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідомлення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (ч. 1 ст. 94). Цей перелік є вичерпним.

Закон вимагає, щоб повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб були викладені в письмовій формі (ч. З ст. 95 КПК). Всі інші заяви або повідомлення можуть бути усними або письмовими.

Усні заяви про злочин заносяться до протоколу, який підписують заявник і посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник під розписку попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий донос за ст. 177 КК.

Письмова заява повинна бути підписана особою, яка її подає. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і взяти у нього відповідну підписку.

Отже, анонімні письмові заяви, а також повідомлення про злочин, зроблені по телефону, навіть якщо той, хто повідомив, назвав себе, не є приводом до порушення кримінальної справи. В разі необхідності вони можуть бути перевірені, однак якщо в ході такої перевірки будуть установлені достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину, то приводом до порушення справи буде безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину (п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).

Повідомляти про злочини компетентним органам -- право кожного громадянина. Проте якщо йому стало достовірно відомо, що хтось готує або вчинив злочин, за недонесення про який передбачено кримінальну відповідальність (ст. 187 КК), він зобов'язаний повідомити про такий злочин органам, які мають право порушувати кримінальні справи.

Керівники підприємств, установ, організацій, посадові особи, представники влади і громадськості повідомляють про підготовлювані або вчинені злочини, які стали їм відомі у ході їх діяльності.

Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом для порушення кримінальної справи, -- це статті, дописи, листи, фейлетони тощо, поміщені в центральних або місцевих газетах, журналах. Строк розгляду заяв та повідомлень рахується з моменту їх реєстрації Шимановский В. В. « законы и обоснования уголовного дела» Л., 1987 год..

Явка з повинною -- це заява особи про вчинений нею або за її участю злочин, зроблена добровільно, з власної ініціативи прокурору, слідчому, органу дізнання, судді чи суду. Особа, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі, може заявити про вчинений нею злочин адміністрації виправно-трудової установи.

У разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з'явився, після чого складається протокол, в якому докладно від першої особи викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з'явилася з повинною, і посадова особа, яка склала протокол (ст. 96 КПК).

Отримавши заяву чи повідомлення про злочин, слідчий або співробітник органу дізнання зобов'язаний у найкоротший строк визначити, чи є необхідність вжиття негайних заходів з попередження, припинення злочину, надання допомоги потерпілим та збереження слідів, і в необхідних випадках вжити таких заходів.Михайленко А. Р. « Возбуждение уголовного дела в советском уголовном процессе» Соратов- 1975 год.

За змістом закону не можна вважати явкою з повинною заяву особи, яка вчинила злочин, надіслану по пошті або зроблену по телефону. Однак якщо такий заявник не може з'явитись особисто через тяжку хворобу або інші поважні причини, його заява про злочин повинна бути прийнята і занесена до протоколу за місцем його перебування співробітником органу дізнання, слідчим або прокурором.

За загальним правилом явка з повинною є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п. 8 ч. 1 ст. 40 КК). Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 56, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222 КК), вона є обставиною, яка виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом ознак злочину як привід до порушення кримінальної справи означає, що ці органи та особи самі, незалежно від будь-чиїх заяв і повідомлень, передбачених п. 1--4 ч. 1 ст. 94 КПК, виявляють підготовлюваний або вчинений злочин (наприклад, орган дізнання -- при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор -- при здійсненні загального нагляду за додержанням законності, слідчий -- при розслідуванні справи, суддя -- при розгляді адміністративної справи, суд (чи суддя) -- при судовому розгляді кримінальної або цивільної справи).

Згідно з ч. 2 ст. 94 КПК підставою для порушення кримінальної справи є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину (зокрема, суспільної небезпечності і кримінальної протиправності). Достатніми вважаються такі дані (докази), які свідчать про факт підготовлюваного або вчиненого діяння, передбаченого кримінальним законом. При цьому не обов'язково, щоб вони висвітлювали дане діяння повно і всебічно або викривали конкретну особу у вчиненні злочину. Встановлення цих обставин є завданням наступної стадії кримінального процесу -- попереднього розслідування. Порушувати кримінальну справу слід, як правило, за фактом вчинення якогось діяння. Але якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, справу повинно бути порушено щодо цієї особи (ч. 2 ст. 98 КПК), при ньому прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення досудового розслідування чи судового розгляду, про що виносять мотивовану постанову (ст. 98 КПК).

3. Органи та посадові особи які компетентні вирішувати питання про порушення кримінальної справи

Кримінальна справа порушується за наявності приводів до її порушення (ст. 98 КПК України) та за відсутності обставин, що виключають її порушення (ст. 6 КПК України). Белозеров Ю. Н. « Возбуждение уголовного дела» Москва- 1976 год.

Право порушити кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя і суд (ст. 4, 97, 98 КПК), при цьому кожний з них діє в межах своєї компетенції.

Прокурор має право порушити кримінальну справу про будь-який злочин. Він також здійснює нагляд за законністю й обґрунтованістю порушення кримінальної справи слідчими та органами дізнання.

Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя (ч. 5 ст. 10 Закону про адвокатуру), а щодо народного депутата України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Першого заступника й заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати -- лише Генеральним прокурором України (ч. 4 ст. 27 Закону про статус народного депутата України, ч. З ст. 20 Закону про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ч. 2 ст. 37 Закону про Рахункову палату).

Військовий прокурор порушує кримінальні справи про злочини, підсудні військовим судам.

Слідчі порушують кримінальні справи, керуючись правилами про підслідність (ст. 112 КПК). При цьому слідчі прокуратури можуть порушити будь-яку кримінальну справу, бо вони вправі розслідувати всякий злочин, але слідчі військової прокуратури порушують тільки кримінальні справи про злочини, підсудні військовим судам.

Слідчий має право повернути матеріали органу дізнання на додаткову перевірку. В цьому разі він складає письмовий висновок із зазначенням обставин, які заважають порушенню справи, а також заходів, які підлягають виконанню з метою усунення допущених прогалин. М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко “ Кримінальний процес України” Київ “ Либідь” 1999 рік.

Органи дізнання вправі порушити кримінальну справу у межах їх компетенції, визначеної ст. 101 КПК. При цьому міліція в принципі може порушити справу про будь-який злочин. Каштани морських суден, що перебувають у далекому плаванні, також вправі порушити справу про будь-який злочин, вчинений членами екіпажу і пасажирами під час перебування корабля в такому плаванні.

Податковій міліції надано право порушувати справи про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також справи про приховування валютної виручки.

Органи безпеки можуть порушити кримінальну справу про злочини, віднесені законом до їх відання (ч. 2 ст. 112 КПК).

Командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ вправі порушити кримінальну справу про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також робітниками і службовцями Збройних Сил у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи.

Митні органи вправі порушити кримінальні справи про контрабанду.

Начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв мають право порушити кримінальну справу про злочини проти встановленого порядку несення служби, а також про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ.

Органи державного пожежного нагляду вправі порушити кримінальну справу про пожежі й порушення протипожежних правил.

Органи прикордонної охорони можуть порушити кримінальну справу про порушення державного кордону.

Суддя порушує кримінальні справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27, ст. 251 КПК) про злочини, обставини яких органи дізнання встановлюють у порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425, 430 КПК), або коли виявляє ознаки злочину при розгляді справи про адміністративне правопорушення (наприклад, про дрібне хуліганство).

Суд або суддя при розгляді ним справи одноособово вправі порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) чи щодо нової особи (ст. 278 КПК), якщо в ході судового розгляду кримінальної справи будуть встановлені підстави для цього або ж при розгляді цивільної справи встановить ознаки злочину.

Органи, що порушують справу, в тому числі слідчий і орган дізнання, мають змогу здійснити попередження чи запобігання виїзду шляхом інформування підрозділів дозвільної системи про порушення справи стосовно відповідної особи. В. М. Тертишник “ Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України” Київ “ А..С. К.” 2002 рік.



4. Нагляд прокурора за законністю порушення кримінальної справи

Відповідно до конституційного принципу нагляду прокурора за діяльністю органів дізнання і досудового розслідування нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор.

Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві постанови про порушення кримінальної справи або про відмову порушенні такої справи.

Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи.

У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу.( ст. 100 КПК України).

Згідно зі ст. 25 КПК України нагляд за додержанням законів при провадженні дізнання і досудового слідства здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами. Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України.

Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами організаціями, посадовими особами і громадянами.

Негативні реалії сьогодення потребують зміцнення наглядових механізмів держави за додержанням законності в усіх сферах суспільного життя, в тому числі і в сфері кримінально-процесуальних відносин на стадіях досудового провадження.

Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всіляких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.

Здійснюючи в межах своїх повноважень нагляд за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства, прокурор зобов'язаний: застосовувати наглядові повноваження для забезпечення повної реєстрації і належного розгляду органами дізнання та досудового слідства всіх заяв і повідомлень про злочини, не допускаючи залишення прав заінтересованих осіб без належного захисту; вживати заходів до того, щоб жодний злочин не залишився нерозкритим та жоден злочинець не ухилився від відповідальності.

Наділений повноваженнями з нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства, прокурор у межах своєї компетенції відповідно до ст. 227 КПК України має право: вимагати від органів дізнання та слідчого для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, досудового слідства та розшуку злочинців; скасовувати незаконні та безпідставні постанови органів дізнання і слідчого, включаючи постанову про відмову в порушенні справи, про закриття справи та інші; порушувати, відмовляти в порушенні та закривати кримінальні справи.

Закон зобов'язує слідчого й орган дізнання терміново направляти прокурору копії основних процесуальних рішень.

Нагляд має своїм завданням сприяти:,

розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань;

виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин;

3) запобіганню незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності;

охороні прав, свобод та законних інтересів громадян;

здійсненню заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню. Зеленецкий В. С. , Синько В. Д. , Белецкий А. З. « Прокурорский надзор за исполнением законов оргаЗеленецкий В. С. , Синько В. Д. , Белецкий А. З. « Прокурорский надзор за исполнением законов оргаом внутренних дел при приеме, регистрации, учете и разрешении заявлений и сообщений о преступлениях».

Але необхідно пам'ятати, що навіть в тому випадку коли були виявлені приводи і підстави до порушення кримінальної справи, можуть бути виявлені обставини, що виключають можливість порушення кримінальної справи.

5. Процесуальний порядок вирішення питання про порушення кримінальної справи. Зміст постанови про порушення кримінальної справи

При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.

Справи, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, порушуються народним суддею, а у випадках, передбачених частиною 3 статті 27 цього Кодексу, -- прокурором.

Після порушення справи:

1)прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;

2)слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;

3)суд справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього Кодексу, призначає до розгляду.

Закон зобов'язує прокурора, слідчого, орган дізнання і суддю приймати заяви й повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню (ч. 1 ст. 97 КПК). В останньому випадку вони направляють прийняту заяву або повідомлення за належністю, одночасно вживаючи всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його.

Неприйняття або повернення заяви чи повідомлення про злочин з мотиву недостатності в них необхідних даних є неприпустимим. Заявнику може бути лише запропоновано додатково дати пояснення, подати наявні у нього предмети чи документи.

Заява або повідомлення про злочин повинні бути розглянуті не пізніше трьох діб з дня їх надходження. Протягом цього строку прокурор, слідчий, орган дізнання чи суддя зобов'язані прийняти рішення про порушення або про відмову в порушенні кримінальної справи чи про направлення заяви або повідомлення за належністю, тобто за підслідністю чи підсудністю (ч. 2 ст. 97 КПК).

Якщо питання про порушення кримінальної справи не може бути вирішено на підставі даних, що є в заяві чи повідомленні, провадиться перевірка цих документів у строк не більше 10 днів. Така перевірка здійснюється в основному шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК). В окремих випадках виникає необхідність звернутися до відповідних організацій чи установ з вимогою провести ревізію (ч. 1 ст. 66 КПК) чи відомчу перевірку. Органи дізнання можуть здійснювати перевірку й оперативним шляхом.

Не можна провадити перевірку заяв і повідомлень про злочини шляхом обшуків, допитів та інших слідчих дій. У невідкладних випадках з метою перевірки до порушення справи може бути проведено лише огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК).

Якщо в заяві або повідомленні містяться дані про злочин, справа про який порушується лише за скаргою потерпілого, необхідно перевірити наявність законного приводу до порушення справи (ч. 1 і 2 ст. 27 КПК).

Порушивши кримінальну справу, прокурор, як правило, направляє її для провадження попереднього слідства або дізнання, але може прийняти й до свого провадження.

Якщо справу порушили слідчий або орган дізнання, вони приймають її до свого провадження і починають відповідно попереднє слідство чи дізнання. Не пізніше доби вони зобов'язані направити прокурору копію своєї постанови (ч. 2 ст. 100 КПК).

Проведення розслідування за матеріалами, виділеними з іншої справи в окреме провадження щодо іншої особи за новим обвинуваченням, без порушення справи є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і завжди тягне за собою повернення справи на додаткове розслідування (п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. «Про застосування судами України кримінально-процесуального законодавства, що регулює повернення справ на додаткове розслідування).

Порушивши кримінальну справу, суддя або суд направляє її прокурору для провадження попереднього слідства або дізнання. Винятком є кримінальні справи про злочини, обставини вчинення яких встановлюються в порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів (ст. 425 КПК), і справи приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК).

Визнавши матеріали про злочини, перелічені в ст. 425 КПК, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання правопорушника до суду (ст. 430 КПК).

У справах приватного обвинувачення суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи і віддання обвинуваченого до суду (ч. 1 ст. 251 КПК).

Якщо справа про злочини, перелічені в ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, порушується щодо неповнолітнього або особи, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, ця справа згідно з ст. 111 КПК повинна бути направлена прокурору для провадження попереднього слідства.

За відсутності законних приводів і підстав, а також за наявності обставин, які виключають порушення кримінальної справи, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя виносять постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.

Постанову слідчого та органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено особою, інтересів якої вона стосується, або її представником відповідному прокурору, а постанову прокурора -- вищестоящому прокурору протягом 7 днів з дня одержання її копії. У разі відмови прокурора скасувати постанову скарга на цю постанову подається до місцевого суду за місце розташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом 7 днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови. Якщо постанова про відмову в порушенні справи винесена не районним, міським і прирівняним до них органом дізнання, слідчим, прокурором, а вищестоящим, скарга на неї подається до обласного та прирівняного до нього суду (ч. 2 ст. 99, ст. 236КПК). Скарга розглядається суддею одноособово не пізніше 10 днів з дня її надходження до суду. Суддя витребовує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. Розглянувши скаргу, суддя: 1) скасовує постанову й повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу; 2) залишає скаргу без задоволення. Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла оскаржену постанову, прокурору та особі, яка подавала скаргу.

Постанова судді про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена в касаційному порядку особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом 7 днів з дня одержання її копії (ч. З ст. 99 і КПК), а прокурор -- принести протест (ч. 5 ст. 100 КПК) або внести окреме подання (ч. 1 ст. 354 КПК).

Якщо в результаті перевірки заяви або повідомлення про злочин не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши у порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, службі у справах неповнолітніх, трудовому колективу чи адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування у встановленому порядку заходів адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99 КПК).

Підстави для порушення кримінальної справи мають містити два необхідних елементи: 1) наявність ознак злочину в події, що стала відомою органу дізнання, слідчому, прокурору або суду; 2) наявність достатніх даних, на основі яких встановлюються ознаки злочину.

Що слід розуміти під ознаками злочину?

Виходячи зі змісту ст. 11 Кримінального кодексу України, злочином вважається суспільно небезпечне, винне та протиправне діяння, за вчинення якого передбачена кримінальна відповідальність, вчинене осудною та деліктоздатною особою.

Злочином може бути тільки діяння, тобто дія або бездіяльність. Злочином є тільки суспільно небезпечне діяння. Суспільна небезпечність -- якість, яка проявляється в тому, що такою дією заподіюється або створюється загроза заподіяння шкоди об'єктам, які перебувають під охороною кримінального закону. Злочином є тільки таке протиправне та суспільно небезпечне діяння, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним кримінальним законом.

На підставі викладеного під "даними, які вказують на присутність ознак злочину", слід розуміти докази, що вказують на те, що діяння, яке розглядається, є суспільно небезпечним, протиправним та кримінально караним. Достатніми даними, які вказують на наявність ознак злочину слід вважати наявність доказів, що підтверджують реальність конкретного протиправного посягання на конкретний об'єкт кримінально-правової охорони (наявність об'єкта та об'єктивної сторони конкретного складу злочину). В кожному конкретному випадку питання про достатність даних для порушення справи вирішується компетентною особою за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням всієї сукупності матеріалів.

Безперечно, що на момент порушення кримінальної справи завжди є можливість встановити, хто вчинив злочин і ступінь провини кожного з його учасників. Але закон цього і не вимагає. На практиці багато справ порушуються саме за фактом вчиненого злочину (пограбування, крадіжки, розбою, вбивства тощо), що є припустимим та правомірним. У ст. 98 КПК України зазначено якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.

Однак у деяких випадках злочин може бути вчинений лише певними суб'єктами, у зв'язку з чим їх виявлення входить в поняття встановлення ознак злочину (ухилення від сплати податків, хабар, порушення правил торгівлі, ухилення від лікування венеричного захворювання, дезертирство тощо) Тут закон пов'язує можливість кримінальної відповідальності тільки з діями осіб, які мають особливий статус (суб'єкт підприємництва, посадова особа, хворий, військовослужбовець тощо). В такому разі ознаки злочину міститимуть в собі і дані про суб'єкт злочину, а кримінальна справа порушується щодо конкретної особи за конкретною статтею Кримінального кодексу України. Дані, що вказують на наявність ознак злочину, мають бути достатніми, а це значить, що вони повинні з достовірністю вказувати на наявність названих обставин складу злочину.

Приймаючи рішення про порушення кримінальної справи, слідчий, орган дізнання, прокурор або суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу.

Говорячи про прийняття будь-якого процесуального рішення, мають на увазі низку моментів:

а)який орган має право прийняти рішення про виконання цієї дії та реалізувати її;

б) в які строки має бути прийнято та реалізовано рішення;

в) які конкретні дії мають передувати прийняттю рішення і в якій процесуальній формі виконуватися;

г) як документально має бути оформлено прийняте рішення;

д) які можуть бути наслідки прийнятого рішення, хто і як може його оскаржити, хто може відмінити прийняте рішення;

е) які правовідносини виникають у зв'язку з прийнятим рішенням, які права при цьому мають учасники процесу;

є) які наслідки настають у разі визнання рішення незаконним.

Приймаючи рішення, необхідно зважити всі обставини, що мають значення, визначити юридичну процедуру прийняття та виконання прийнятого рішення.

Є деякі особливості взаємодії слідчого та працівників органу дізнання у стадії порушення кримінальної справи. Так, відповідно відомчої інструкції МВС України реалізація оперативних матеріалів з порушенням справи може бути здійснена як слідчим так і оперативним працівником. Однак у всіх випадках порушенню кримінальної справи має передувати їх спільний розгляд. При цьому матеріали безпосереднього виявлення органом дізнання ознак злочину, наприклад матеріали про виявлену крадіжку, як правило спільно обговорюються слідчим та оперуповноваженим. Слідчий має право повернути такі матеріали органу дізнання на додаткову перевірку. В цьому разі він складає письмовий висновок із зазначенням обставин, які заважають порушенню справи, а також заходів, які підлягають виконанню з метою усунення допущених прогалин.

Стосовно деяких громадян закон встановлює імунітет від кримінальної відповідальності, статус повної або часткової (обмеженої процесуальної недоторканності.) Імунітетом від кримінальної відповідальності наділені дипломатичні агенти. Вони не підлягають арешту або затриманню. Дипломатичний агент не зобов'язаний давати показання як свідок. Помешкання, архіви і документи дипломатичних представництв недоторканні. Державні службовці держави перебування не можуть вступати в ці помешкання інакше, як за згодою глави представництва. Члени сім'ї дипломатичного агента, що живуть разом із ним, користуються привілеями й імунітетами дипломатичних агентів. Співробітники адміністративно-технічного персоналу представництв і члени їхніх сімей, якщо вони не є громадянами держави перебування, мають привілеї імунітети, аналогічні дипломатичним агентам.

Консульські посадові особи не підлягають арешту або затриманню інакше як на підставі рішень суду й у випадку вчинення тяжких злочинів.

Недоторканістю володіють насамперед Президент України і кандидати на цю посаду в період виборів, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України. Законом України "Про вибори Президента України" кандидат у президенти не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий арешту та затриманню без згоди Центральної виборчої комісії.

Судді недоторканні і не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності та взяті під варту без згоди Верховної Ради України.

Уповноважений з прав людини Верховної Ради України користується статусом недоторканності на весь період своїх повноважень. Кримінальну справу стосовно нього може порушити лише Генеральний прокурор України.

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" кримінальну справу проти адвоката може бути порушено тільки Генеральним прокурором України, його заступниками або прокурорами областей. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручень, не підлягають вилученню та огляду. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів.

Згідно зі ст. 37 Закону України "Про рахункову палату" кримінальну справу щодо Голови Рахункової палати, Першого заступника і заступника Голови, головних контролерів та Секретаря Рахункової палати може бути порушено лише Генеральним прокурором України.

Під час складання постанови про порушення кримінальної справи необхідно виходити із загальних вимог, яким має відповідати постанова слідчого та органу дізнання, викладених у ст. 130 КПК України.

Постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, судді та ухвала суду складається з трьох частин: вступної, описово-мотивувальної та резолютивної.

У вступній частині зазначаються дата винесення постанови: це (місто, селище), посада, звання особи, яка виносить постанову його прізвище, матеріали, які розглядалися під час винесення постанови.

З описово-мотивувальній частині постанови вказується джерело відомостей про злочин, що слугує приводом до порушення справи, куди і коли ці відомості надійшли. Далі викладаються фактичні дані, що вказують на наявність ознак конкретного злочину, підстава до порушення справи, час, місце та інші обставини вчинення злочину.

Після зазначення в описовій частині постанови, за якою статтею кримінального закону кваліфікується злочин, має йти посилання на статті кримінально-процесуального закону, якими керується орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, приймаючи рішення порушити кримінальну справу. У силу ст. 113 КПК України якщо справа порушена слідчим та прийнята ним до свого провадження, складається єдина постанова про порушення справи та прийняття її до свого провадження. У такому разі в описово-мотивувальній частині постанови вказується, що при цьому слідчий керувався також положенням відповідних правових норм.

У резолютивній частині постанови міститься рішення про порушення кримінальної справи. Ця частина постанови випливає з описової частини, є її логічним продовженням та розвитком. У ній обов'язково зазначається стаття Кримінального кодексу України, за ознаками якої кваліфікується діяння, що підлягає розслідуванню кому і куди направляється справа або ким приймається до свого провадження.

Постанова слідчого, прокурора, судді, так само як і ухвала суду про порушення кримінальної справи, набирає законної сили з моменту її винесення та підписання. Постанова особи, яка провадить дізнання, про порушення кримінальної справи підлягає затвердженню керівником органу дізнання та набирає юридичної сили з даного моменту.

Копія постанови про порушення кримінальної справи направляється слідчим та органом дізнання в добовий строк прокурору. Прокурор здійснює нагляд за своєчасністю розгляду заяв та повідомлень про злочин, законністю та обґрунтованістю прийнятих рішень про порушення або про відмову в порушенні справи. При цьому він може перевіряти матеріали та порушені справи, проводити їх звірку з записами про заяви та повідомлення про злочини, зробленими в черговій частині органів внутрішніх справ.

Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а в разі, якщо за цією справою ще не провадилося жодної слідчої або процесуальної дії, може відмінити постанову про порушення кримінальної справи, що, по суті, означає відмову в її порушенні. Рішення прокурора може бути оскаржене особами, інтересів яких воно торкається, до суду.

Після порушення справи:

1) прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;

2)слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;

3) суд направляє справу прокуророві для провадження досудового слідства або дізнання, а справи про злочини, зазначені частині 1 статті 27 КПК України, приймає для розгляду в суді.

6. Обставини, що виключають порушення кримінальної справи

Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:

1)за відсутністю події злочину;

2)за відсутністю в діянні складу злочину;

3)виключено;

4)внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;

5)щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

6)за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 статті 27 КПК

7)за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 КПК);

8)щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

9)щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;

10)щодо особи, про яку є не скасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню;

11)якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є не скасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2 і 4 , виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 , постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктом 4, -- обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.

Закриття справи на підставах, зазначених у пункті 4, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.

У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 73 КПК.

Якщо в ході дізнання, попереднього чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених ч. 4 статті 97 КПК України, поряд з обставинами, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення (окрім фактів правопорушень, вчинених неделіктоздатними особами ). Гопанович Н. Н. « отказ в возбуждении уголовного дела» Минск-1997 год.

Кримінальна справа щодо померлого підлягає порушенню тільки в тих випадках, коли провадження у справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за ново виявленими обставинами.

Кримінальну справу не може бути порушено щодо особи, про яку є не скасовані вирок, ухвала чи постанова суду, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню, постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні справи по тому ж факту, бо ці рішення мають загальнообов'язкову силу (ст. 403, 25, 114 КПК). Виняток передбачено законом тільки для суду. В стадії судового розгляду він має право порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню (ст. 276 КПК) або щодо нової особи (ст. 278 КПК), незважаючи на наявність згаданих не скасованих постанов органу дізнання, слідчого, прокурора, бо суд внаслідок принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону (ч. 1 ст. 129 Конституції України) не зв'язаний висновками і позицією цих органів і повинен перевірити їх правильність та обґрунтованість.

Водночас, окремо в ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3 КПК України встановлені додаткові підстави й умови закриття справи за нереабілітуючими обставинами: у зв'язку з дійовим каяттям, з примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим, із застосуванням примусових заходів виховного характеру, у зв'язку зі зміною обстановки, з передачею особи на поруки або із закінченням строків давності. Ці обставини не можуть служити підставами для відмови в порушенні справи, адже за їх наявності особі має бути пред'явлено обвинувачення, і є винятково безумовними підставами для закриття кримінальної справи за рішенням суду. За цих обставин слідчий після закінчення розслідування через прокурора направляє справу до суду для прийняття рішення про закриття справи і вирішення інших правових питань В. М. Тертишник “ Науково-практичний коментар до кримінально-процесуального кодексу України” Київ “ А..С. К.” 2002 рік.



Висновок

У рамках даної курсової роботи мною були розглянуті питання, пов'язані з порушенням кримінальної справи, основні приводи і підстави. На основі проведеного дослідження можна зробити висновок, що порушення кримінальної справи є самостійною стадією карного процесу, тому що для неї характерні певні завдання, вона здійснюється компетентними органами і завершується оформленням процесуального документа.

До числа загальних положень, характерних лише для стадії порушення кримінальної справи належать:

1) обов'язковість органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду приймати повідомлення про вчинені чи підготовлювані злочини, в тому числі й у справах, що не підлягають їхньому віданню, незалежно від повноти відображення в повідомленні відомостей про діяння, давність його вчинення і т.ін.;

2) своєчасність початку кримінально-процесуальної діяльності у всіх випадках, коли для цього є передбачені законом приводи та підстави;

3) неприпустимість провадження за анонімним повідомленням;

4) забезпечення права кожного громадянина (незалежно від його віку, стану здоров'я, національності і т.д.) звернутися із заявою (повідомленням) до державного органу, що веде боротьбу із злочинністю;

5) заборона провадження інших, окрім перевірних, процесуальних пізнавальних дій;

6) нерозголошення даних, що отримані в ході провадження у стадії порушення кримінальної справи, без відома особи, яка веде процес;

7) обмеженість у часі встановленими кримінально-процесуальним законом термінами.

а) до трьох днів (якщо первинне джерело не потребує перевірки);

б) до десяти днів (якщо необхідно здійснити перевірку джерела інформації).

Стадію порушення кримінальної справи не може оминути жодна кримінальна справа.

Правове значення стадії порушення кримінальної справи поділяється на кримінально-правове і кримінально-процесуальне.

Кримінально-правове значення даної стадії полягає в тому, що в ній розпочинається кваліфікація злочину.

Кримінально-процесуальне значення стадії порушення справи проявляється в тому, що:

1) вона є своєрідним „процесуальним фільтром”, завдяки якому виключається порушення кримінальної справи на підставі завідомо неправдивих даних, що можуть міститися в первинному джерелі інформації про злочин;

2) порушення кримінальної справи є правовою підставою для провадження досудового слідства (здійснення слідчих дій, застосування запобіжних заходів, вжиття заходів до відшкодування завданої злочином шкоди тощо).

Для порушення кримінальної справи необхідно наявність певних приводів, зазначених у законі. Проте, крім цього, необхідно також наявність ознак злочину. Ці ознаки отримали в юридичній науці назву підстав.

Джерелами первинних даних про злочини, що мають доказове значення при вирішенні питання про порушення кримінальної справи, можуть бути як документи де відображаються ці дії, так й інші документи, що так чи інакше потрапляють у розпорядження вказаних вище органів. Лукашевич В.З. Советский уголовний процес. - Л., 1989. - с.198.

Всі ознаки, що вказують на наявність злочину повинні розглядатися компетентними органами у всій їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням. Це, у свою чергу, є важливою гарантією захисту інтересів держави і права громадян, своєчасного викриття і покарання винних.



Список літератури

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року -К.: Вікар, 1997.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України (за станом законодавства на 1 вересня 2003 року). - К. - 2001. - 268 с.

Наукові та навчально-методичні джерела:

3. Арсеньев В.Д., Заблоцкий Б.Г.-.Использование специальных знаний при установлений фактических обстоятельств уголовного дела Красноярск.1986.

4. Арсеньев В.Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе. -Иркутск, 1970.

5. Галкин В.М. Средства доказывание в уголовном процессе. -М., 1967.

6. Гришин Ю.А, Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: Проблеми й пуги реформирования. - Луганск.

7. Ефимичев С.П. Оформление уголовного дела. Волгоград, 1990.

8. Карнеева Л.М., Кертес Й. Источники доказательств. -М., 1985.

9. Ляш А.А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса. -К., 1991.

10. Мариупольський Л.А., Статкує В.Ф., Тульченко В.С. Обвинительное заключениє в советском уголовном процесе. - М., 1969.

11. Михеєнко М.М., Молдован В.В. Шибіко В.П. Кримінально-процесуальне право. -К. , 1997.

12. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. - К.: Юрінком Інтер, - 1999. - 220 с.

13. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України /М.М. Міхеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський; Відп. Ред.: В.Ф. Бойко, В.Г, Гончаренко. - 2-ге вид. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 624 с.

14. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. К.: Каннон, А.С.К., 2001.-1104с.

15. Статкує В.Ф., Весельїй В.З. Обвинительное заключениє. - М., 1970.

16. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - 1056 с.

Размещено на Allbest.ru

...