Основи адміністративного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Управління як соціальне явище. Державне управління та його особливості

Термін «адміністрація», у перекладі з латинської означає «управління». Тому поняття «адміністративне право» закономірно трактують як «управлінське право».

Термін «управління» означає діяльність з керівництва чимось та є необхідною умовою розвитку суспільства, спільної праці людей для досягнення певних цілей у відповідних сферах і галузях діяльності. Ця діяльність здійснюється людьми - суб'єктами управління і характеризується як цілеспрямована сукупність дій, що забезпечують погодження і координацію спільної праці з метою досягнення суспільно значущих цілей, розв'язання поставлених завдань.

Залежно від об'єктів управління виділяють основні його види:

1. соціальне управління - управління людьми та їх колективами;

2. технократичне управління - управління технікою, механізмами, машинами;

3. біологічне управління - управління живими організмами рослин і тварин.

Ознаки соціального управління:

- воно є різновидом людської діяльності та наявне там, де виникає спільна діяльність людей;

- головне його призначення - регулюючий вплив на поведінку учасників спільної діяльності;

- його функції, а саме, координація, узгодження, планування, контроль, нагляд, примус реалізуються у рамках суспільних відносин;

- в результаті соціально-управлінських впливів виникають управлінські відносини, які є різновидом, суспільних та вольових відносин;

Отже, соціальне управління - вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, що здійснюється з метою забезпечення узгодженості, впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного розв'язання завдань, що стоять перед ними.

Соціальне управління поділяється на види залежно від мети його здійснення:

а) з метою реалізації публічних інтересів - публічне управління;

б) з метою реалізації корпоративних інтересів - корпоративне управління;

в) з метою реалізації приватних інтересів - приватне управління.

Юридичними супутниками зазначених видів соціального управління є:

адміністративне право - для публічного управління;

корпоративне право - для корпоративного управління (як окрема галузь права виникло на Заході, зокрема в Сполучених Штатах Америки, з метою об'єднати в собі норми, що регулюють процедури створення, реорганізації і ліквідації компаній, порядок проведення операцій з корпоративними правами (частками, паями, акціями тощо), а також механізми взаємодії різних внутрішньокорпоративних органів);

цивільне право - для приватного управління (предметом цивільного права є майнові і особисті немайнові відносини в суспільстві. Майнові відносини є суспільними відносинами виробничого, економічного характеру. Ці відносини зв'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також переходом майна від однієї особи до іншої. Цивільне право регулює також особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими відносинами, і відносини у сфері інтелектуальної власності - авторське, патентне право, право на відкриття. Воно також регулює особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими: право на честь, гідність і ділову репутацію громадян і організацій).

Публічне управління складається з:

- державного управління, де суб'єктом виступає держава в особі відповідних структур, рішення яких обов'язкові для всіх учасників суспільних відносин, у тому числі й для недержавних організацій та формувань, їх діяльність має юридично-владний характер і забезпечується примусовою силою держави;

- громадського управління, де суб'єктами є недержавні утворення - самоврядні структури та їхні органи, які виступають від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

Зокрема, ст.16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. передбачає, що громадське управління у даній сфері здійснюється громадськими об'єднаннями й організаціями, якщо така діяльність передбачена їхніми статутами. Його метою є реалізація природоохоронного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у цій галузі.

Стаття 21 цього Закону визначає конкретні повноваження громадських об'єднань у цій сфері. Так, громадські природоохоронні об'єднання мають право:

а) брати участь у розробці планів, програм, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, розробляти і пропагувати свої екологічні програми;

б) утворювати громадські фонди охорони природи; за погодженням з місцевими Радами за рахунок власних коштів і добровільної трудової участі членів громадських об'єднань виконувати роботи по охороні та відтворенню природних ресурсів, збереженню та поліпшенню стану навколишнього природного середовища;

в) брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів;

г) проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення;

д) вільного доступу до екологічної інформації;

е) виступати з ініціативою проведення республіканського і місцевих референдумів з питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища, використанням природних ресурсів та забезпеченням екологічної безпеки;

є) вносити до відповідних органів пропозиції про організацію територій та об'єктів ПЗФ;

ж) подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань;

з) брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища;

и) брати участь у підготовці проектів НПА з екологічних питань;

і) оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення.

Громадське управління у публічній сфері здійснюють також органи самоорганізації населення (будинкові, вуличні, квартальні комітети, комітети мікрорайонів, районів у містах, сільські, селищні). Вони утворюються і функціонують відповідно до Закону України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р. і є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення.

Діяльність суб'єктів громадського управління, як правило, не підкріплюється примусовою силою в характерному для державного управління обсязі, а її рисою є морально-організаційний характер.

Державне управління - функція держави, яка притаманна спеціальним органам, їх сукупність є системою органів державного управління. Ця система в цілому і кожна з її складових окремо діють виключно від імені держави. Рішення, які вони приймають, обов'язкові для всіх учасників суспільних відносин, у тому числі і для недержавних організацій та формувань.

Складається ця система з 2-х компонентів:

а) державних органів, тобто належних державі (наприклад, міністерство, обласна державна адміністрація). Їх сукупність є складовою частиною апарату держави. У цих органах на платній основі працюють державні службовці.

б) недержавних (не мають статусу державних) органів, тобто державіне належних. Але які можуть здійснювати державне управління лише в тому разі, якщо держава делегує їм відповідні повноваження. Так, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. недержавним структурам - виконавчим комітетам рад - делеговано значний обсяг повноважень щодо реалізації функцій державної виконавчої влади, зокрема такі: статистичний облік громадян, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території; здійснення згідно з законом контролю за додержанням цін і тарифів; погодження у встановленому порядку кандидатур для призначення на посаду керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, які перебувають у державній власності; здійснення контролю за додержанням законодавства щодо захисту прав споживачів; облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством; вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування; забезпечення вимог законодавства щодо розгляду звернень громадян, здійснення контролю за станом цієї роботи на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та ін.

Державне управління - частина соціального публічного управління та має особливості, що виявляються в основних компонентах системи державного управління (суб'єкті, об'єкті, управлінському впливі).

Головна особливість суб'єкта - ним є держава у цілому, яка представлена системою спеціальних, як правило, державних органів:

- вони формуються державою (з волі держави);

- наділені державно-владними повноваженнями;

- здійснюють управлінські функції від імені держави.

Головна особливість об'єкта - ним є організоване суспільство в цілому. Безпосередніми об'єктами, на які справляє вплив конкретний суб'єкт, є підвідомчі йому сфери державного управління.

Особливостями управлінського впливу є притаманний йому державно-владний характер (він містить веління держави, обов'язкове до виконання), що виявляється у правовій, переважно адміністративно-правовій формі (системі норм, системі актів, пов'язаних з їх застосуванням, сукупності повноважень учасників управлінського процесу), та має безперервний характер з метою реалізації у повному обсязі загальнодержаних інтересів у сфері соціального управління.

Ознаки (риси) державного управління:

1) виконавчо-розпорядчий характер. Органи, які здійснюють державне управління - це виконавчі структури, а саме, органи виконавчої влади.

Ця ознака, як правило, закріплюється у нормативному порядку. Так, у Положенні про МВС України зазначено, що воно є органом виконавчої влади. (указ Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 06.04.2011 р.)

Органи державного управління наділяються повноваженнями владного характеру, тобто дістають від держави право здійснювати розпорядчу (владну) діяльність та діють від імені держави і з метою реалізації державної політики у тій чи іншій управлінській сфері.

Розпорядча діяльність управлінських структур виявляється:

- у прийнятті загальнообов'язкових приписів (вони закріплюються в указах, постановах, положеннях, розпорядженнях, інструкціях, протоколах тощо);

- в організації виконання зазначених приписів;

- у здійсненні контролю за цим процесом.

У ході здійснення цієї діяльності органи державного управління застосовують як заходи переконання, так і державного примусу, тобто діють як державно-владні утворення.

При цьому головний зміст управлінського впливу полягає не стільки у прийнятті відповідних рішень, скільки в їх реалізації, у суворому втіленні в життя юридично-владних вимог, які містяться в них.

2) підзаконність означає, що найважливіші цілі, сфери, форми і методи впливу встановлюються на законодавчому рівні. Вся виконавчо-розпорядча діяльність грунтується на правових нормах, які визначають межі його виконавчого спрямування.

При цьому органи державного управління виконують певні дії, зміст яких -- реалізація прямих приписів закону, обов'язкових до виконання. Ці органи на підставі законодавства, тобто без звернення до суду, можуть притягати правопорушників до юридичної відповідальності, застосовувати до них адміністративні стягнення. Безперечно, такого роду діяльність має здійснюватись у рамках законності.

3) масштабність і універсальність державного управління є здійснення державою управлінської діяльності, впливу на всі сфери соціального життя через вищезазначені органи;

4) ієрархічність - це наявність у органів, які його здійснюють, системи нижчих, підпорядкованих їм інстанцій.;

5) безпосередньо організуючий характер полягає в організації спільної діяльності людей у процесі виконання і розпорядництва на різних рівнях.

Таким чином, державне управління - специфічна діяльність держави, що виявляється у функціонуванні низки уповноважених структур (органів) з реалізації виконавчо-розпорядчих функцій, що безперервно, планомірно, владно і в рамках правових установлень впливають, на суспільні відносини з метою їх вдосконалення відповідно до публічних інтересів.

2. Адміністративно-правові відносини

Традиційно до предмета адміністративного права належать суспільні відносини, які виникають у сфері публічної діяльності держави, зокрема, у сфері державного управління.

Особливості адміністративно-правових відносин:

1) складаються в сфері управління, тобто в повсякденній практичній реалізації завдань і функцій держави щодо здійснення управління господарськими, соціально-культурними, освітніми та іншими питаннями;

2) в усіх відносинах однією зі сторін обов'язково є орган виконавчої влади (державного управління), орган місцевого самоврядування або громадська організація, наділена державно-владними повноваженнями;

3) це особливий зв'язок між їх учасниками, один із яких має право вимагати від іншого такої поведінки, яку передбачено адміністративно-правовою нормою;

4) орган управління зобов'язаний реалізувати свої права, тобто право є одночасно і обов'язком суб'єкта адміністративно-правових відносин;

5) можуть виникнути за ініціативою будь-якого суб'єкта адміністративного права, згода іншої сторони не є обов'язковою умовою для їх виникнення;

6) суперечки, що виникають між сторонами адміністративних правовідносин, як правило, вирішуються у позасудовому порядку, тобто шляхом прямого юридично-владного розпорядження правомочного органу;

7) якщо учасник адміністративно-правових відносин порушує вимоги норм адміністративного права, то він відповідальний перед державою в особі його органу, оскільки порушення норм адміністративного права означає посягання на інтереси держави.

Суб'єкт адміністративно-правових відносин - носій (власник) прав та обов'язків у сфері публічного управління, які передбачені адміністративно-правовими нормами, здатен виражати і здійснювати або особисту волю у відносинах з державою (запит громадянина до державних органів з проханням дати роз'яснення з певного питання), або державну волю у процесі адміністративно-правового регулювання суспільних відносин (податкова міліція стягує податки на користь держави).

Адміністративна правоздатність - це спроможність суб'єкта адміністративних правовідносин мати права та нести юридичні обов'язки в сфері державного управління.

Наприклад, адміністративна правоздатність державного органу (посадової особи) залежить від обсягу його компетенції, вираженої в НПА. Адміністративну правоздатність мають державні підприємства й установи, об'єднання громадян, органи самоврядування, самодіяльні організації та їх органи.

Адміністративна правоздатність:

- державних органів, недержавних організацій виникає, з моменту видання акта про їх заснування, з моменту державної реєстрації, а припиняється з їх ліквідацією або реорганізацією;

- громадян у сфері державного управління виникає з моменту народження й припиняється з їх смертю. Адміністративна правоздатність є основою адміністративної дієздатності.

Адмін. дієздатність - це здатність своїми діями набувати та реалізовувати права й обов'язки в сфері управління.

Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність (з 16 р.).

Суб'єктів адміністративного права можна поділити на державні організації та їх представників і недержавні організації та їх представників; на суб'єктів колективних та індивідуальних; фізичних та юридичних осіб тощо.

До основних носіїв суб'єктивних прав та обов'язків у сфері державного управління відносяться:

1) Президент України, який за ст. 106 Конституції України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (п. 15).

2) органи виконавчої влади, наприклад КМУ, розробляє і затверджує: Основні напрями економічної політики України; розробляє і подає на розгляд Верховної Ради: ) проект Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, б) проекти загальнодержавних програм.

Центральні органи виконавчої влади (міністерства, відомства) керують відповідними галузями або здійснюють функціональне (міжгалузеве) управління;

3) державні службовці як суб'єкти, у діяльності яких об'єктивуються повноваження державних органів управління; Будучи співробітниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення.

4) громадяни України, іноземці, особи без громадянства виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов'язки у сфері державного управління, а не права та обов'язки виконавчо-розпорядчих органів, громадських організацій чи посадо (призначення пенсії, вступ на навчання, збереження чи зміна прізвища у зв'язку з одруженням, військовий обов'язок; сплата мита за видачу паспорта, реєстрація авто, квартири)

5) органи місцевого самоврядування: У Законі України вiд 21.05.1997р. "Про місцеве самоврядування в Україні"Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України". Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. Формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення є загальні збори громадян за місцем проживання. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. + місцевий референдум.

6) об'єднання громадян Конституція України в ч. 1 ст. 36 чітко визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Через норми адміністративного права закріплюються повноваження громадських об'єднань у сфері державного управління, створюються реальні гарантії їх реалізації.

Згідно ст. 20. ЗУ «Про об'єднання громадян», вони мають право одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань; вносити пропозиції до органів влади і управління; засновувати засоби масової інформації; брати участь у розробленні проектів рішень з питань ґендерної рівності, що приймаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Об'єкт - це те, заради чого виникають правовідносини. Об'єктом адміністративно-правових відносин є поведінка учасників управлінських відносин (дії, утримання від дій).

Ст. 176 КУпАП Виготовлення або зберігання без мети збуту самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення, виготовлення або зберігання без мети збуту апаратів для їх вироблення тягнуть за собою накладення штрафу від 3 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 212¹. Утаювання обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, або повідомлення завідомо неправдивих відомостей державним органам РАЦС- тягне за собою накладення штрафу від 1 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах РАЦС - тягне за собою накладення штрафу від 1 до 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

Підставою виникнення, зміни або припинення адміністративно-правових відносин є юридичні факти - це дії та події. Правомірні дії відповідають вимогам адміністративно-правових норм. До правомірних дій, що породжують адміністративно правові відносини, належать акти управління - укази й розпорядження Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів тощо.

Неправомірні дії - це правопорушення, проступки, що тягнуть за собою застосування заходів примусового впливу.

Адміністративно-правові відносини виникають не тільки в результаті діяльності людей, а й у разі виникнення подій. Події - це явища, що не залежать від волі людей, але зумовлюють певні правові наслідки. Наприклад, до подій належать стихійні лиха (повені, землетруси, пожежі, епідемії, епізоотії тощо).



3. Адміністративне правопорушення. Види адміністративних стягнень

Ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Склад адмінправопорушення:

1. Об'єктом адмін. проступку, як і будь-якого правопорушення, є суспільні відносини. Визначені діяння тому і називаються антигромадськими і забороняються, що заважають нормальному розвиткові схвалюваних державою суспільних зв'язків, заподіюють шкоду існуючим суспільним відносинам. Визнання останніх об'єктом правопорушення допомагає розкрити соціальну сутність адміністративного проступку, моральний характер адміністративної відповідальності.

Відтак, законодавець забороняє курити у невстановлених місцях (статті 110, 115), управляти транспортом у нетверезому стані (ст. 130), їздити в громадському транспорті без квитка (ст. 135), знищувати корисну для лісу фауну (ст. 76), мешкати без паспорта (ст. 197), ламати телефони-автомати (ст. 148 Кодексу України про адміністративні правопорушення - КупАП)

ст. 1 КУпАП, передбачено, що завданням законодавства про адміністративні правопорушення є охорона конституційного ладу України, власності, прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого праворядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

Отже, об'єктом адміністративного проступку визнаються суспільні відносини, врегульовані правовими нормами, які охороняються адміністративними санкціями. Якщо ми говоримо про об'єкт проступку як елемент (сторону) його складу, то маємо на увазі ознаки об'єкта, зазначені у відповідній нормі: наприклад, порушення права державної власності на надра (ст. 47)

2. Об'єктивна сторона - це зовнішній прояв суспільно шкідливого посягання на об'єкт що перебуває під охороною адміністративно-правових санкцій (тобто саме діяння, спосіб, час, місце, засоби вчинення, розмір заподіяної шкоди та інше).

3. Суб'єкт. Чинне адміністративне законодавство не дає узагальненого визначення суб'єкта адміністративного правопорушення і такого терміну не вживає. Аналіз відповідних статей КУпАП дозволяє зробити висновок, що ним є осудна особа, яка досягла віку адмін. відповідальності (16 р. - ст. 12КУпАП) і вчинила описаний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином, суб'єктом адміністративного правопорушення є той, хто його вчинив.

У КУпАП не вживається термін «фізична особа», використовується тільки термін «особа», тобто суб'єктом адмін. правопорушення може бути фіз. особа, посадова особа, юридична особа (щодо останньої в КУпАП не йде мова, а є в інших НПА: ст. 28-32 ЗУ «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. - За порушення законодавства до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення: попередження; штраф; тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності; тимчасова заборона (зупинення) діяльності; примусовий розпуск (ліквідація). Наприклад, Тимчасова заборона окремих видів діяльності об'єднання громадян може здійснюватись шляхом встановлення заборони на проведення масових заходів (зборів, мітингів, демонстрацій), здійснення видавничої діяльності, проведення банківських операцій тощо.)

Ознаки індивідуального суб'єкта поділяють на: загальні та спеціальні (аналогічно і суб'єктів прийнято поділяти на загальні та спеціальні).

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь-яка особа, що піддається адміністративному стягненню, зокрема, вік і осудність.

Спеціальними визнаються такі, що вказують на особливості правового становища суб'єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забезпечуючи справедливу правову оцінку вчиненого діяння. Вони містяться в Особливій частині Кодексу і впливають на кваліфікацію правопорушення.

Правове становище суб'єктів неоднакове та вирізняється видами трудової діяльності, займаними посадами, відношенням до військового обов'язку тощо, що впливає на вид стягнення, що застосовується. Посадовим обов'язком службовця може бути забезпечення додержання визначених загальнообов'язкових правил. Наприклад, виконання санітарних, протипожежних норм - обов'язок усіх громадян, а для службовців - ще і трудовий обов'язок. Тому за порушення таких норм покарання має бути суворішим. Деякі обов'язки стосуються не всіх, їх мають виконувати лише визначені категорії осіб (військовозобов'язані, іноземці, батьки неповнолітніх дітей і, звичайно, тільки вони можуть відповідати за невиконання таких обов'язків. Суворіші заходи стягнення передбачаються стосовно тих, хто раніше притягався до адміністративної відповідальності, тобто за наявності рецидиву адміністративного проступку.

4. Суб'єктивна сторона полягає у психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння (вина).

У ст. 9 КУпАП прямо зафіксовано, що адміністративний проступок - діяння винне. Таким чином, відсутність у діянні вини означає відсутність у ньому суб'єктивної сторони і складу правопорушення взагалі.

За вчинення адміністративного правопорушення законодавством передбачена адміністративна відповідальність - це примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування уповноваженим суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу.

Ознаки адміністративної відповідальності:

- її мета - виховання особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття та запобігання здійснення нових проступків;

- право притягнення до адмін. відповідальності надано багатьом суб'єктам, серед яких - органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213);

- акт про притягнення до адміністративної відповідальності може прийматися а) індивідуально (судді і посадові особи відповідних органів); б) колегіальне шляхом голосування (виконавчі комітети й адміністративні комісії);

- законодавством встановлений особливий порядок притягнення до адмін. відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови і т. ін.);

- норми, що регулюють адмін. відповідальність, містяться у різних за своєю правовою природою актах: а) кодексах (КУпАП); б) законах («Про засади запобігання і протидії корупції», 2011р.); в) правилах, причому,правила можуть затверджуватися Кабінетом Міністрів (Правила дорожнього руху, 2001 р.), центральними органами виконавчої влади (Правила торгівлі на ринках, 2002 р.), рішеннями місцевих рад (правила дотримання тиші - ст. 5 і 182 КУпАП).

Адміністративне стягнення(АС) є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адмін. правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

За вчинення АП можуть застосовуватись такі АС:

1) попередження виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом (ст. 133);

2) штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета (при керуванні транспортним засобом - ст. 121);

4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України. Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування

- транспортними засобами на строк до 3 років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до 10 років за систематичне порушення порядку користування цим правом.,

- права полювання на строк до 3 років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу та ін..

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування;

5-1) громадські роботи полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Призначаються в суд. порядку на строк від 20 до 60 годин і відбуваються не більш як 4 години на день.

- не призначаються особам, визнаним інвалідами 1 або ІІ групи, вагітним жінкам, жінкам, старше 55 р. та чоловікам, старше 60 р.;

6) виправні роботи застосовуються на строк до 2-х місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до 20% її заробітку в доход держави; призначаються в суд. порядку;

7) адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до 15 діб; призначається в суд порядку.

не може застосовуватись до вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 12 р., до осіб, які не досягли 18 р., до інвалідів 1 і 2 груп.

Законами України може бути:

- встановлено й інші види АС;

- передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх у віці від 16 до 18 років:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) попередження;

3) догана або сувора догана;

4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Основні і додаткові адміністративні стягнення:

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватись як основні, так і додаткові адміністративні стягнення; інші адміністративні стягнення, можуть застосовуватись тільки як основні.

За одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення.

Загальні правила накладення стягнення за АП:

Стягнення за АП накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України з урахуванням:

характеру вчиненого правопорушення,

особи порушника,

ступеню його вини,

майнового стану,

обставин, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Обставинами, що пом'якшують відповідальність за АП:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за АП. Орган (посадова особа), який вирішує справу про АП, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі. управління державний стягнення

Обставинами, що обтяжують відповідальність за АП:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння. Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

При вчиненні однією особою 2-х або більше АП адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Якщо особа вчинила кілька АП, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

АС може бути накладено не пізніш як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через 2 місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді) - не пізніш як через 3 місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через 3 місяці з дня його виявлення.

Якщо особа, піддана АС, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового АП, то ця особа вважається такою, що не була піддана АС.

Размещено на Allbest.ru

...