Виникнення держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Організація влади у первісному суспільстві

2. Наукові теорії виникнення

3. Особливості виникнення східних і європейський держав

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Людське суспільство пройшло довгий шлях у своєму розвитку. Згідно різних теорій планета Земля виникла майже 4,7 млрд. років тому, приблизно 3-3,5 млрд. років назад на планеті зародилося життя, майже 2 млн. років тому на ній з'явилася людина, близко 40 тис. з`явився сучасний вид людини -- Homo sapiens -- Людина розумна.

1. Організація влади у первісному суспільстві

Первісним суспільством називають період від появи перших людей до виникнення держави. При первіснообщинному ладі, держави і права не існувало. Людина довгий час існувала в умовах первісного стада, почала об'єднуватись в невеликі групи. В цей період, коли тільки формувалась цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці.

В процесі удосконалення знарядь і засобів виробництва, видобутку вогню розвивалася і вища організація людського суспільства. З'явилися мисливські племена, виник і родовий лад. Рід був об'єднанням кровноспоріднених людей, які походили від одного предка. Родова община була колективним організмом в сферах виробництва і споживання, загальної власності і розподілі засобів виробництва для життя. У тих умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв'язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді рідства, провідну роль у піклуванні про сім'ю та веденні господарства відігравали жінки. Панування материнського ладу (матріархату) тривало декілька тисячоліть. З бігом часу щораз більше родів переходять до осілого способу життя, займаючись землеробством, скотарством, рибальством. Жіноча праця поступово витісняється чоловічою.

а) Появляється батьківський рід - патріархат. В цей час відбувається перехід від кам'яних знарядь праці і зброї до металевих. Згодом рід починає об'єднуватися в більші за кількість групування - племена. Плем'я включало в себе декілька родів, які проживали на одній території, говорили однією мовою, мали спільні звичаї і традиції. Для первіснообщинного ладу характерною рисою є як певна організація суспільної влади, так і певні норми поведінки людей. Суттєвою рисою ціеї влади було своєрідне самоуправління, тобто відсутність особливого, професійного аппарат-управління. Кожен рід, плем'я мали свої збори, в яких брали участь всі дорослі члени на рівноправних засадах. На зібраннях обиралися вожді, старійшини, воєначальники, вирішувались питання війни та миру, кровної помсти, а також прийняття нових членів роду тощо. Це було і релігійне і судове свого роду правління, тобто збори були верховною владою в середині роду, племені. Рада старійшин була доволі «вузькою» владою управління. Туди входили досвідчені старші люди, колишні вожді. Рада розглядала і вирішувала різні побутові питання. У кожному колективі був ще одноособовий вождь. Це особа виборна, він був першим серед рівних, ніс відповідальність перед народом, його можна було у будь-який момент скинути, обравши іншого. Велике значення мала його думка під час проведення військових дій.

У кожному із періодів зародження суспільства існували певні норми поведінки людей, тобто соціальні норми. Вони виражалися у звичаях, традиціях, які водночас були і правилами співжиття, і приписами релігійного характеру. Вони встановлювалися самим колективом, передавалися з покоління в покоління. Дотримувалися цих норми не через боязнь перед владою чи покаранням, а в силу колективної думки, вихованого з дитинства переконання, звички підкорятися цим правилам, встановленим, до речі, в інтересі всього роду, племені, а тому доцільними і справедливими. Первісне суспільство в своєму історичному розвитку охоплює величезний період - від появи людини до виникнення перших цивілізацій. Упродовж цього часу сформувався фізичний тип сучасної людини, яка, пристосувавшись до клімату, створила найпростіші житла і знаряддя праці, започаткувала творення перших духовних цінностей, виробила первісні форми організації громадян та правила взаємовідносин між її членами.

Проблема періодизації первісного суспільства є однією з найбільш дискусійних, хоча ще в античному світі давньоримський філософ Тіт Лукрецій Кер зробив припущення про наявність в історії первісного суспільства кам'яної, мідної та залізної епох.

Для першого періоду первіснообщинного ладу, який умовно називають дикунством, є характерними “поступове виділення людини з тваринного світу, споживання готових продуктів природи, створення найпростіших знарядь праці, добування вогню та виникнення зачатків суспільних відносин”. Першою формою суспільних відносин було первісне людське стадо, в межах якого відбувалося становлення суспільної людини.

Другии періодом називають родовий лад, або варварство, це був час повного утвердження системи виробничих відносин первісного суспільства. За родового ладу основним осередком суспільства був рід, що об'єднував групу людей, зв'язаних спорідненням. У цей період виникає скотарство і землеробство.

Для нижньої фази варварства характерне гончарство. В східній півкулі середня фаза варварства почалася з одомашнення тварин, а в західній півкулі із догляду за рослинами та використанням у будівництві необпаленої цегли та каменю.

Сучасні дослідники в основу періодизації кладуть розвиток форм суспільної організації первісних людей. С.Т. Толстов запропонував розділити первісне суспільство на первісне стадо, первісну общину (материнський рід) , військову демократію. Т.Т. Єфименко виділив періоди первісного стада, первісної общини неандертальців та первісної родової общини. Всі вчені сходяться на тому, що для первіснообщинного ладу є характерним послідовний колективізм у виробництві і споживанні, спільна власність і зрівнювальний розподіл.

Початкову форму організації суспільства у вітчизняній успільствознавчій науці часто називають первісним людським стадом. Інколи замість цього поняття використовують термін “праобщина”, початок якої збігається з виділенням людини з тваринного світу й утворенням суспільства.

Звичайно, виникнення цілеспрямованої трудової діяльності викликало зміну відношення людини до природи, а також зміну відносин між членами первісного людського колективу. Життя первіснообщинних людей досить довгий час мало осілий характер. Значну роль тут відіграло полювання. Для піймання дикої трварини використовувалось багато методів: лякали шумом, вогнем, кидали в них камені або гнали до глибокої ущелини чи прірви і там добивали їх. Такий вид полювання вносив характер організованості в стан тодішнього життя, що ще більше скріпляло відносини, виникала згуртованість у трудовому процесі.

Вважається, що вживання в їжу м'яса, в якій містяться найважливіші для людського організму речовини, спричинило прискорення росту, позитивно вплинуло на всю життєдіяльність первісної людини. Сім'я у цей період ще не організувалася. Були розпоширеними невпорядковані шлюбні відносини між чоловіками і жінками. Плем'я характеризувалося відсутністю поділу на суспільні верстви, більш-менш однорідною культурою. Водночас це була кровноспоріднена спільність, а її свідомість була свідомістю родичів, нащадків одного предка. Із розвитком внутрішньо-племінного розшарування почали виникати відмінності в культурі, насамперед, соціальної верхівки, а відтак і широких верств населення. Тоді не започаткували свою дію механізми руйнування кровноспорідненої спільноти племен.

б) У процесі переходу від родової общини до територіальної головним чином розвивалися стосунки між учасниками племені. Особливо даний процес проявлявся з розвитком війн, переміщенням населенням. Цьому також сприяло, на той час, примітивне рабоволодіння з його широко використовуваним звільненням рабів, шлюбами між вільними та рабами та використанням рабинь як наложниць.

Первісна людина сприймала свій рід, як про щось ціле, сама вона складала лише частину цього цілого і зовсім не головну частину, без нього вона не могла б і впоратися перед різними стихійними явищами природи та побутовими явищами в самотності. Воля окремих індивідів повинна була співпадати з волею цілого, все це з часом перетворилося в спадкову звичку. Згодом ці звички почали називати зачатками права.

Не прийнято було допустити братовбивства , якщо це відбувалося обов'язковою була родова помста. Священним був також поділ на класи, звичаї на полюванні і рибальстві, племенні обряди релігійного характеру. На всіх ступенях розвитку виробились звичаї, які намагались протидіяти розвитку окремої людини за рахунок шкоди суспільству.

У всіх відомих первісних народів вироблявся дуже складний уклад родового життя, і в усіх тих написаних “укладах”, які охороняються переказами, є правила на всі випадки життя. Одні з них зберігають форми, які встановлені для здобування засобів харчування кожного окремо і всього роду разом. В них визначаються основи користування тим, що належить всьому роду: водами, лісами та інколи плодовими деревами - дикими і насадженими, мисливськими областями, а також човнами, є також строгі правила для полювання і кочування, правила для збереження вогню.

Потім визначаються особисті права і особисті відносини: розподіл роду на відділи і система можливих шлюбних відносин. Особливо свято поважають установи, які торкаються релігійних вірувань і обрядів, пов'язаних з нормами роду, полюванням, переселенням.

В родовому побуті людина навчилася спочатку основному правилу: не робити другому того, чого не бажаєш, щоб робили тобі, і стримувати тих, хто не хотів підкорятися цьому правилу. Потім в людини розвинулась властивість ототожнювати своє особисте життя з життям свого роду.

Поняття про добро і зло виробилось не на основі того, що є добро і зло для окремої людини, а на тому, що є добро і зло для всього роду. Наприклад, принесення людських жертв, для умилоствлення грізних сил природи - вулкану, морю, землетрусу. “Звичаєве право” для первісної людини більше, чим релігія для сучасної: воно складає основу його життя, а тому самообмеження в інтересах роду, а в окремих випадках самопожертва з тією ж ціллю саме звичайне явище.

Велике переселення народів і постійні набіги сусідніх племен і народів привели до виділення воїнів. Одночасно з цим старі люди - зберігачі родових переказів, а також спостерігачі природи, які у своїй свідомості накопичили перші початки знань і блюстителі релігійних обрядів, намагались укріпити свою владу.

Потім, з виникненням держав, вони об'єдналися між собою - військова сила з церковною в своїй загальній покорі королівській владі.

Історичний процес пов'язаний із улаштуванням людського співжиття. Це стосується як родової організації, так і держави. Патріархальна система поступається місцем політичній системі, чим було започатковано цивілізацію. У межах держави завершився перехід від неформальної спільності до формальних стосунків диференційованої соціальної струтури. Утворилася нова форма обумовленості поведінки людини.

Утвердилося поняття родоплемінної дисципліни. Держава виявилася єдиною можливою формою організації суспільного життя. Вона підняла людство до вищих форм соціальної організації. Будь-яка держава має свої специфічні ознаки: публічну владу, територіальний поділ, писемність, мову і закони. Так, згодом на зачатках первісного суспільства протягом багатьох століть «модернізації» цих відносин і до сьогоднішнього часу виникло обєднання, яке ми тепер називаемо державою.

Держава - основне знаряддя політичної влади в суспільстві, яка виникла в результаті суспільного поділу праці, появи приватної власності і утворення класів. При цьому важливу роль виконує право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою. Політичні системи в давнину мали подібні ознаки і властивості, зумовлені суспільно-економічною формацією. Ці системні періоди спаду і піднесення, застою, руху вперед і назад.

Одночасно з державою і писемністю з'являється і право, яке потісняє інші соціальні норми (звичаї, традиції), що виникли раніше. Будь-яка соціальна організація є спільна діяльність людей з метою задоволення їх потреб. Вона здійснюється за допомогою соціальних норм. Без них людське суспільство не могло б проіснувати і дня.

Право виникає як сукупність нових соціальних норм, обов'язкових правил поведінки, що формуються державою застосовуються і охороняються нею силою примусу. Спочатку воно діє у вигляді фіксованих звичаїв, виданих заможному стану, згодом, їх доповнюють і змінюють норми права і закони. Правові приписи посідають провідне авторитарне місце серед інших соціальних норм: звичаїв, традицій, норм моралі, релігійних канонів.

В давнину вважали, що людина за своєю природою егоїст, інстинкт самозбереження в неї переважає й поступається своєю першістю іншим почуттям лише у хвилину гострої небезпеки для суспільства і її дітей. І все-ж, якщо у людини є ідеал, то вона встановлює внутрішній регулятор поведінки. І проступки проти ідеалу викликають почуття провини.

Давні люди усвідомлювали значення таких цінностей, як справедливість, моральність, законність, свобода, совість, милосердя. Людина шукала у законі покровительства, безпеки, захисту своїх прав та інтересів, а за екстримальних ситуацій бачила в ньому останній шанс на порятунок.

Прабатьківщиною світової цивілізації є Стародавній Схід. Ще в 4 тисячолітті до н. е. в родючих долинах великих річок Африки і Азії виникли перші ранньокласові держави. Література, мистецтво Стародавнього Сходу, твори давніх мислителів про справедливість, право, законність, людські стосунки досі вражають і дивують наших сучасників.

Для первісних людей єдиною владою була громадська думка. Вона регулювала громадське життя, правила поведінки. Основа норм поведінки багато в чому залежала від релігії. У кожному племені були свої мислителі, вчені, знахарі, пророки, лікарі. Рівень їх знань був набагато вищим, ніж у співгромадян. Знання трималися в таємниці, передавалися лише вибраним. Володіння цими секретами перетворювалося в могутню силу в руках окремих осіб та їх спільників і викристовувалося для підкорення інших членів общини.Спочатку родоплемінна знать дотримувалась принципу рівності і корисності для всіх членів общини, а згодом стали втримувати матеріальні блага в своїх руках, віддаючи їх частину своїм родичам, які виконували управлінські функції. Держава слугувала не лише знаті, а й виконувала ряд функцій в інтересах всього суспільства.

У ІІ тисячолітті до н. е. в басейні річки Хуансе виникли царства Шань Чжоу, Цінь, Хань. Основну масу становили общинники, народ (шінь). Це були землероби, воїни, ремісники, купці. В одному із стародавніх написів зазначається: “Землероби повинні жити серед полів, воїни - в місцях дозвілля і бенкетів, ремісники - при палацах правителів, купці - біля базарів. Обов'язки станів фіксувалися в законах. Люди поділялися на “благодушних” і “низьких”. “Благодушні” напружували свій розум, “низький” люд напружував свою силу. Це установка правителів старовини”

Царі вимагали, аби всі стани дотримувалися 3 головних чеснот: прямоти, суворості й милостивості. Вони слідкували за настороєм народу. Ідеалом вважалося суспільство, в якому вельможі знають настрої народу.

В 390-338 р.р. до н.е. відбулися реформи царя Шань Яна. Зруйновано родову общину. Ледарів перетворено в державних рабів. Народ одержав універсальне звання - “чорноголові”. Жителі об'єднувалися по 5 і 10 сімей, пов'язаних круговою порукою. Місце попередніх родових звичаїв посів закон. Реформи на якийсь час стабілізуали обстановку в країні. Літопис засвідчує: “Минуло десять років і народ царства Цінь переповнився великою радостю. Зникла кривава помста, зменшилась злочинність. У містах зникли злодії та розжійники”.

В стародавній Ассирії були свої особливості. Зберігалися пережитки родового ладу. У містах існував колегіальний орган управління на зразок міського муніципалітету на чолі з городоначальником. Знатні городяни брали участь у його форуванні.

Населення хеттської держави займалося скотарством. Пережитками родових стосунків було існувння панкусу - зібрання воїнів, вільних підданих, здатних носити зброю. Він обговорював державні питання, розв'язував питання про затвердження претендента на царський престол. Пережитком матріархату пояснюється відносно високе становище і самостійність дружини хеттського царя. Перелюбство заміжньої жінки каралося смертю обох партнерів. Вдова могла ділити ложе з братом чоловіка, з свекором. Смертальне покарання передбачалося за скотолозтво, але те саме з конякою, мулом не заборонялося. Це свідчить про низький рівень культури, моралі.

В Єгипті особистість простої людини придушувалась азіатським деспотизмом, канонами жрецької ідеології. Раби продавалися на ринках. За злочин карав не господар, а держава. Подібними до рабів у домі рабовласника за становищем були дрібні слуги, кравці, носильники сандалів вельможі.

З 14 століття в Єгипті соціальне становище вільних осіб стало визначатися за родом їх занять. Жреці, лікарі відносилися до вищої касти, окремо - воїни. Свої касти мали кондитери, птахолови.

На початковому етапі Стародавнього царства злочини проти родичів розбирав глава сім'ї, пізніше ця функція перейшла до судді. Легенди зберігають негативні відгуки про членів суддівського стану. Хабарників відсилали на каторгу, перед тим відрізавши носа. Грабіжників гробниць ставили до стовпа і забивали палицями, катували, відправляли на каторгу до рудників, ховали живцем - все даремно.

Глави міст-держав Стародавнього Шумеру - ени та лугали обиралися сходом, народними зборами громадян або радою старійшин, що свідчить про пережитки патріархально-родової демократії.

Таким чином, можна констатувати велику різноманітність форм суспільних відносин, різних форм здійснення влади в часи переходу від родового ладу до створення великих рабовласницьких держав.

2. Наукові теорії виникнення

Уже багато століть історики та правознавці вивчають походження держави та права. Однак й донині існує чимало теорій походження держави.

а) Патріархальна теорія (Арістотель, Р. Філмер, Н.К. Михайловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я -- сукупність сімей (селище) -- сукупність селищ (держава). Арістотель називав людину політичною твариною, яка вступає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утворення сімей. Розвиток цих сімей у результаті розмноження призводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу.

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовідносин, а влада монарха трактується як продовження влади батька (патріарха) у сім'ї, яка є «батьківською» за характером. Натепер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім'ї у становленні державності, повинні враховуватися.

б) Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтується на ідеї божественного створення держави з метою реалізації загального блага. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви -- над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, кий встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія пронизана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави, її раціональним зерном можна вважати ідею про укріплення порядку як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповідно до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність людини.

в) Договірна (природно-нравова) теорія (Г. Ґроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія грунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акту розумної волі людей. Об'єднання людей в єдиний державний союз розглядається як природна вимога збереження людського роду і забезпечення справедливості, свободи і порядку.

В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані відбувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював райдужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпечення прав і свобод людини в рамках держави.

г) Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сформульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава -- це суспільний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії держава, як й усяке живе тіло, грунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, розростається. Цей процес завершується загибеллю держави в результаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-органи, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Й усе це відбувається як у живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого.

Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, наївним і ненауковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно виявляється у визнанні зв'язків законів суспільного життя і законів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспільною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є створінням природи, потім - членом суспільства, а потім - громадянином держави.

д) Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницького підкорення одними людьми інших.

Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. Насильство лежить і в основі виникнення приватної власності.

Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу. К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслідок внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї общини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох общин: одна -- панує, інша -- гнобиться.

Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насильства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що завоювання одних народів іншими було реальним фактом існування державності протягом тривалого часу. Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насильство -- боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем - відіграло певну роль у створенні США.

е) Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили розкол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава це «орган панування, орган гноблення одного класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для підтримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення держави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насильства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава -- не сила, нав'язана ззовні, а результат внутрішнього поступового бажання суспільства. Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чинник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники -- психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховуватися. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення держави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошувалася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів.

є) Расова теорія. Найбільший розвиток і поширення расова теорія набуває в кінці ХІХ - першій половині ХХ століття, вона лягла в основу фашистської політики і ідеології. Зміст цієї теорії складали тези про фізичну і психологічну нерівноцінність людських рас, положення про вирішальний вплив расових відмін на історію, культуру, державний та суспільний устрій, про розділення людей на вищу і нижчу раси, з яких перші є творцями цивілізації і покликаними бути володарями в державі і суспільстві. Інші не здатні не тільки до створення, а й навіть до засвоєння сформованої цивілізації. Їх доля - сліпе і безперечне підкорення. За допомогою держави і права вищі раси повинні володарювати над нижчими.

Один із засновників расової теорії, француз Ж. Гобіно (1816-1882) оголосив арійців «вищою расою», покликаною володарювати над іншими расами. До нижчих рас були приписані семіти, слов`яни та інші. На расовій основі складалась особлива система цінностей «душі раси», «чистоти крові», «вождя нації» та інш. Вищою метою арійця оголошувалось збереження чистоти крові. Важливим засобом вирішення всіх найважливіших державно-правових питань оголошувалась війна. Для їх обґрунтування використовувались положення, висловлені відомим філософом Ф.Ніцше (1844-1890 рр.): «війна для держави така ж необхідність як раб для суспільства» та інш. Расова теорія призвела до практики «законного» винищення цілих народів, національних меншин та інших прошарків населення. Історично расова теорія була повністю дискредитована після другої світової війни. Вона не використовується зараз ні як офіційна, ні як напівофіційна ідеологія. Але як наукова, академічна доктрина вона має деяку популярність і понині.

ж) Психологічна теорія держави і права виникла в середині ХІХ століття. Широке розповсюдження вона отримала в кінці ХІХ-першій половині ХХ століть. Найбільш відомий її представник - російський державознавець і правознавець Л.Петражицький (1867-1931 рр.). Прихильники психологічної теорії визначають суспільство як суму психологічних взаємодій людей і різноманітних їх об`єднань. Суть даної теорії полягає в ствердженні психологічної потреби людини жити в межах організованого суспільства, а також в відчутті необхідності колективної взаємодії. Говорячи про природні потреби суспільства в певній організації, представники психологічної теорії вважають, що суспільство і держава є наслідком психологічних закономірностей розвитку людини.

Основоположник теорії професор Л.І. Петражицький пояснював виникнення держави особливими властивостями людської психіки, а точніше прагненням людей до пошуку авторитету, видатної особистості, якій можливо було б підкорюватись і вказівкам якого наслідувати в повсякденному житті. Таким чином, держава і право були породжені не матеріальними умовами життя, а особливими властивостями людей, їх емоціями, переживаннями. Петражицький, наприклад, також стверджував, що без правових переживань людей неможливо існування стійких соціальних груп, а також суспільства і держави. Причиною виникнення держави є особливий стан психіки людей: постійна залежність людей первинного суспільства від авторитету вождів, страх перед їх магічною силою привели до виникнення державної влади, якій люди підкоряються добровільно. Народ є інертною масою і нездатний приймати рішення, а тому потребує постійного керівництва.

3. Особливості виникнення східних і європейський держав

Формування держави та права в різних регіонах, частинах світу проходило різними шляхами, мало свою суттєву специфіку. Однак при всьому різноманітті можна визначити два основні шляхи походження держави:

європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

а) На Древньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадських робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд зажадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.

Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне підґрунтя для самостійної публічної влади. Основою її стало родоплемінне вельможне панство - общинне "чиновництво", яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апарат державної влади, що складався.

Східні держави - деспотичні монархії - не мали ясно вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуататором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утратою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом, Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади - проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості виникнення держав східного типу:

1. основу економічних відносин складає державна форма власності;

2. приватна власність має другорядний характер;

3. державна влада є деспотичною;

4. є потужний чиновницький апарат;

5. відбувається сакралізація (освячення) влади;

6. встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке протягом століть не розвивається.

б) На території Європи (європейський шлях виникнення держави) головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави виникли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збереженням державної власності (Спарта).

В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внутрішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемінного суспільства.

У Давньому Римі процес формування класів і держави внаслідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на століття. В основному, процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї - особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньоекономічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.

У давніх германців утворення держави було прискорене завоюванням значних територій Римської імперії. Родова організація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ранньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої Римської. Ф.Енгельс у роботі "Походження сім'ї, приватної власності і держави" називає три форми виникнення держами: пфінську, римську, німецьку імперії. Шляхом виникнення прафеодальної держави із первісного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірландія), в Давній (Київській) Русі, в Азії у арабів і т.д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.

В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин - економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних держав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, її супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізацїї державноподібних утворень.

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії з середини 50-х років XX ст. виникло понад 90 нових держав, їх кількість у наші дні зросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, належать Україна та інші країни СНД.

Цей лад скоріше був прафеодальним чи ранньофеодальним (селяни зберігали волю і власність на землю, знать не мала великої земельної власності), ніж феодальним. Феодальний лад, на відміну від прафеодального, характеризується такими класичними ознаками, як закріплення несвободи селянина і наявність великої земельної власності землевласника.

Боротьба за державність України йшла протягом сторіч з більш-меншим успіхом. Це - народно-визвольна боротьба українського народу 1648-1654 pp. під керівництвом Б. Хмельницького. Це й спроби І.Мазепи у 1709р. використати російсько-шведську війну з метою створення самостійної України. Це - події початку XX ст., коли була проголошена Українська Народна Республіка (УНР) на чолі з М. Грушевським. а також - Гетьманат П. Скоропадського, Директорія УНР, ЗУНР. Сюди належить і майже 70-літній період існування радянської України у складі СРСР. Державність самостійної незалежної України не набула стійкого характеру в зазначені періоди її виникнення чи спроб створення. Відновлення нової незалежної України.

Висновок

Узагальнюючи характеристику прав та норм поведінки первісного суспільства, можна констатувати зародження перших зачатків влади.

Вже в період існування первісного стада, коли тільки формувалася цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці, люди об'єднувалися в досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю праобщинам була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалася на владі вожака, мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи зв'язкового спілкування, відображувала спільність інтересів первісних людей.

Більш чи менш упорядкована форма соціальної організації виникла за добу родової общини. В її основі були колективізм у виробництві і споживанні, загальна власність і зрівняльний розподіл засобів до життя.

У тих умовах, коли єдиною формрю усвідомлення соціальних зв'язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді рідства, провідну роль у піклуванні про сім'ю відігравали жінки. Об'єднання родів і племена здійснювалося на основі шлюбних зв'язків внаслідок заборони їх всередині роду. Спільною властивістю роду була земля - головний засіб для полювання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці. Низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного розподілу в інтересах усіх членів роду незалежно від участі у спільній трудовій діяльності, але за індивідуальними потребами.

Ці обставини обумовили і відповідну організацію влади - первісного народовладдя. Суспільні справи вирішувалися волевиявленням усіх дорослих членів роду на їх зібраннях. Роди очолювалися старійшинами - найбільш поважаючими та досвідченими людьми. Всі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини, поряд з іншими членами роду, приймали участь у спільній трудовій діяльності. Їх влада засновувалася на сосбистому авторитеті, інтелектуальних та самостійних достоїнствах, добровільному виконанні їх рішень членами роду. Ця влада поєднувалася з родовою общиною, не відокремлювалася від неї, уособлювала господарську, військову і наглядову функцію. У разі порушення звичаїв суспільний примус застосовувався у вигляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра покарання визначалася старійшинами.

З розвитком родових общин змінювалася і організація влади, переважно в напрямкуієрархізації органів влади. Велике значення надавалося єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принцип представництва і голови господарств входять в родові общинні ради, а їх голови - в ради племен. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувається поділ влади на світську, військову, релігійну.

Поряд зі старійшинами, військовими вождями з'являються інші лідери - так звані “великі люди”. За рахунок своїх особистих якостей та багатства набувають вони авторитету серед сородичів.

З'являються перші ранньокласові суспільства з формальними стосунками серед населення. Держава виявляється найкращою формою організації суспільного життя. Право займає переважаюче місце серед інших соціальних норм.

Людство з глибокої давнини люди стали замислюватись над питаннями про причини і шляхи виникнення держави і права. Причиною цього є те, що кожен з нас є громадянином, належить до певної держави, підкоряється правовій системі даної держави. І так - з давніх давен. Створювалось безліч теорій, які по-різному відповідали на це питання. Багато з цих теорій пояснюється історичними і соціальними умовами, в яких жили та працювали їх автори, різноспрямованістю ідеологічних та філософських позицій, якими вони керувались. Але держава - це явище багатогранне і, на мою думку, ні одною з розглянутих теорій окремо пояснити причини її виникнення неможливо. Всі ці теорії по-різному пояснюють шляхи виникнення держави і права, кожна з них розкриває одну з можливих сторін процесу виникнення держави. Але загальну уяву про цю проблему можна отримати лише синтезувавши всі ці теорії (в більшій або меншій мірі довіряючи кожній з них) в загальну універсальну теорію держави, враховувати комплекс факторів, об`єктивні процеси, які проходили в суспільстві. Інше питання - чи так легко це зробити? Історія цивілізації знає десятки й десятки правових теорій. «Найбільші розуми» людства протягом віків бились над розгадкою феномена права та держави, розкриттям його сутності. Правові теорії минулого - це набуток та завоювання людської культури, намагання наукової думки досягти самої серцевини людських відносин.

Отже, з вищенаведеного можна побачити, що виникнення держави так чи інакше стало б не минучою обставиною нинішньої сучасності, незважаючи на опирання на будь-яку з існуючих теорій походження держави, чи на ті, які вже залишилися здебільшого в минулому -- патримоніальна, органічна, чи на порівняно нові -- космічна. Кожна з теорій походження держави має певні аргументи на їх користь, своїх прихильників і противників. Мало хто може представити сучасне життя в порівняному хаосі, без дотримання правил, які забезпечують наше спільне безпечне існування. Держава стала окремою одиницею в сучасносному світі і право є невід`ємною частиною для підтримання порядку в ній та захисту її населення.

первісний суспільство патріархат держава

Список використаної літератури

1. Теория права: Підручник С.С.Алексєєв - видавництво БЕК, Харьков, 1994.

2. Основи теорії права: Навчальний посібник А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.

3. Теория государства и права: Підручник під ред. В.М.Корельского і В.Д.Перевалова - М., 1999.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник за редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

5. Твори: Маркс К., Енгельс Ф., том 21.

6. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. - К.:ШСДО,1995.

7. Теорія держави: Навч. Посібник М.С.Кельман -Тернопіль, 1997.

8. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник В. О Котюк -Київ 2005.

Размещено на Allbest.ru

...