Районоформування України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Взаємовідносини центру та регіонів завжди є доленосними для розвитку держави в цілому. Вони не тільки визначають державний устрій, а й справляють вирішальний вплив на добробут народу. Відсутність у минулому власної виваженої регіональної політики призвела до значних диспропорцій у територіальній структурі української економіки, неефективного використання переваг територіального поділу праці, природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів, до надмірного забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах. В Україні ще не створено правової бази, необхідної для досягнення регіонами оптимальної економічної самостійності, немає чіткого розмежування повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місце­вого самоврядування з питань управління соціально-економічним розвит­ком регіонів. Слабкою є фінансово-економічна база багатьох адміністративно-територіальних одиниць. Усе це зумовлює необхідність вжиття цілесп­рямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б за­безпечили ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій центральних та місцевих органів виконавчої влади щодо структурної перебудови економіки країни та послідовного впровадження ринко­вих відносин.

Нинішній соціально-економічний та екологічний стан регіонів є на­слідком загальної кризи економіки. Незважаючи на потужний економічний потенціал, величезні можливості для стабілізації і пожвавлення господарсь­кої діяльності, в Україні непомітні суттєві позитивні зрушення. Нераціо­нальне і неповне використання економічного потенціалу зумовлене рядом факторів, у тому числі -- недостатньою увагою до регіональних проблем, до наявних диспропорцій у розміщенні продуктивних сил. Розробку і проведення регіональної політики в країні ускладнює значна диференціація її соціально-економічного простору.

Внаслідок кризової ситуації в економіці звужуються фінансові можливості уряду і гостріше проявляється розрив у рівнях, темпах розвитку, перевагах та можливостях окремих регіонів.

1. Сутність, критерії та принципи економічного районування

Економічне районування - це науковообґрунтований поділ країни на економічні райони, що склалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці.

Основною ланкою при економічному районуванні виступає економічний район.

Економічний район - це географічне цілісна територіальна частина народного господарства, яка має свою виробничу спеціалізацію, міцні внутрішньо-економічні зв'язки і нерозривно зв'язана з іншими частинами суспільним територіальним поділом праці.

Він розглядається як цілісна складна територіальна система продуктивних сил, що виступає складовою частиною господарського комплексу країни і виконує певну функцію.

Об'єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території та спеціалізація виробництва. В процесі економічного районування враховуються національно-побутові та соціально-культурні особливості населення, географічні умови, засоби зв'язку, шляхи сполучення та ін.

До основних районоутворюючих факторів належать також найбільші міста та великі регіональні й індустріальні центри країни. Кожне місто як економічний центр впливає на навколишню місцевість. Так забезпечується зв'язок центру з периферією економічного району.

Практичне значення економічного районування заключається в тому, що воно в принципі повинно сприяти більш повному використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, підвищенню ефективності виробництва, раціональному управлінню народним господарством і соціально-культурним будівництвом на місцях. Дзісь Г. Роль регіонів у становленні національної економіки України//Економіка України. - 1999. - №10. - С. 19-28

У практиці економічного районування виділяються такі критерії територіального поділу продуктивних сил:

1) економічний район має бути великою економічно-цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації;

2) розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів у межах району;

3) економічний район повинен являти територіальну єдність;

4) на території економічного району повинен бути сформований потужний народногосподарський комплекс;

5) при виділенні економічного району повинно враховуватись економіко-географічне положення території;

6) до складу великих економічних районів повинні повністю включатись території адміністративних областей, районів без порушень їх меж.

При виділенні економічних районів враховуються такі основні принципи:

- принцип економічної доцільності, який основується на тому, що кожен економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни із певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв. Спеціалізацію району визначають ті галузі, у яких витрати праці і засобів на виробництво продукції будуть найменшими, або виробництво певних видів продукції можливе там лише з причин природного фактору, або наявності корисних копалин. У виділених районах територіальна організація господарства повинна сприяти досягненню найвищого економічного ефекту. Часто для досягнення певної мети доводиться користуватися методом економічного заохочення - надання субсидій, встановлення прийнятних цін та ін.;

- принцип об'єктивності районоутворення, що означає виділення об'єктивної, суспільне цілісної території, яка розглядається. Пила В., Абрамов В. Деякі підсумки і перспективи розвитку регіонів України//Економіка України. - 1999. - №1. - С.40-46

2. Сучасне районування України

Економічний район - це територіальне цілісна частина народного господарства країни, яка має такі ознаки:

- спеціалізація як основна народногосподарська функція (спеціалізація району на певних виробництвах і послугах відповідає його географічному розташуванню, природним, економічним і соціальним умовам та спирається на раціональний поділ праці з іншими районами);

- комплексність - у широкому розумінні - як взаємопов'язаність найважливіших складників економічної й територіальної структур району;

- керованість, тобто наявність певних галузевих і територіальних структур, які є матеріальною основою взаємопов'язаності складових частин, що дозволяє трактувати район як цілісну систему та організаційний осередок територіального управління народним господарством.

Економічне районування - це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони, що вклалися історично або формуються в процесі розвитку продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України. Підручник. - К.: ВД "Юридична книга", 2001. - 552 с. Ст. 452

При виділенні економічних районів враховують два основних принципи:

1. Економічний. Кожний економічний район є спеціалізованою територіальною частиною єдиного народногосподарського комплексу країни з певним комплексом допоміжних і сервісних виробництв.

2. Адміністративний, що визначає єдність економічного районування і територіального політико-адміністративного устрою країни.

Сучасна мережа економічних районів України. Окремо слід згадати про розроблену колективом Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України та Кабінетом Міністрів України у 1994 -- 1997 роках для Концепції державної регіональної економічної політики схему економічного районування, яка отримала висвітлення в цьому документі. Розробки з економічного районування, проведені у 90-ті роки за участю провідних вчених Ради по вивченню продуктивних сил України під керівництвом члена-кореспондента НАН України С.І. Дорогунцова, завершилися у 1998 році внесенням у проект Закону України «Про Концепцію державної регіональної економічної політики» запропонованої в такому складі мережі економічних районів України:

* Донецький (Донецька, Луганська області);

* Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

* Східний ( Полтавська, Сумська, Харківська області);

* Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ);

* Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

* Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

* Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, м. Севастополь);

* Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

Економічні райони України можуть виступати елементами міжнародних (інтернаціональних) економічних просторів, (наприклад: Чорноморського, Дунайського та ін.), які охоплюють території суміжних країн або їх регіонів. Економічним стрижнем таких просторів є базові галузі генеральних районів, які визначають їхню міжнародну спеціалізацію і беруть участь у глобальних економічних зв'язках. Завдяки інтеграційним зв'язкам така господарська система функціонує більш стабільно та ефективно, порівняно з окремими підприємствами чи їх локальними формами територіальної організації.

Утворення крупних регіональних господарських систем базується на перевагах комплексоутворення -- раціональному поєднанні функціонуючих об'єктів, більш повному використанні природних, соціальних, територіальних та інших ресурсів, зменшенні капітальних та поточних витрат за рахунок агломераційного ефекту.

3. Регулювання територіального управління на державному та місцевому рівнях

Аналіз основних тенденцій і суперечностей існуючої структури україн­ської економіки свідчить про суттєве загострення структурних проблем. Тому заходи щодо їх подолання є стрижнем проекту Програми структурної перебудови економіки України. Програма розрахована на середньостроковий період, але окремі її положення -- цільові настанови та концептуальні принципи, перспективи інноваційного розвитку -- мають стратегічну спрямованість і відбивають загальне бачення шляхів реалізації структурної політики держави. Структурній перебудові притаманний широкий спектр впливу на розвиток і формування ефективної ринкової моделі економіки. Але економічна та фінансова кон'юнктура вимагає зосереди­ти увагу на головних напрямах структурних змін, які сприяли б кардиналь­ному поліпшенню економічної ситуації в країні. Виходячи з цього до голо­вних пріоритетів структурної перебудови віднесено шість комплексних проектів з вирішення найактуальніших проблем економіки:

-- підвищення конкурентоспроможності виробництва і збільшення екс­портного потенціалу держави;

-- посилення соціальної орієнтації економіки, освоєння нових, конкурентоспроможних товарів народного споживання;

-- реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки;

-- технологічне оновлення виробництва;

-- реструктуризація підприємств;

-- створення ефективних регіональних структур економіки Бутко М. Розв`язання проблем регіонального розвитку//Економіка України. - 2000. - №1. - С. 12-16

Структурна перебудова економіки здійснюватиметься згідно з функціональним, а не галузевим підходом -- через постановку й вирішення проблемних завдань економіки, визначених як пріоритети.

Обравши шлях демократичних перетворень, Україна послідовно і наполегливо здійснює свою мету,-- поділяючи європейські цінності, гармонійно влитися до єдиної системи світового поділу праці, посісти достойне місце в європейському економічному просторі, побудувати власний державний механізм, який би забезпечував економічне та соціальне процвітання громадян і грунтувався на загальновизнаних принципах демократії. Сьогодні зовнішньоекономічна політика України спрямована на формування но­вого торговельного режиму, з подальшою інтеграцією до світового економічного співтовариства за допомогою поступового і зваженого збільшення відкритості національної економіки.

Підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів сприяє ство­рена за ініціативою Спілки економістів Асоціація товарної нумерації «ЄАН-Україна»: завдяки її діяльності наша країна стала членом EAN Intemational і отримала національний товарний код 482. Сьогодні весь світ знає, що товари з цим кодом вироблені в Україні. Через мережу регіональ­них центрів у всіх областях України асоціація забезпечує швидке й гарантоване обслуговування товаровиробників.

Нові, ширші можливості для виходу українського підприємця на євро­пейський ринок надає Угода про партнерство і співробітництво між Украї­ною та Європейським Союзом (УПС), яка набула чинності з 1 березня 1998 p. Цим документом передбачено технічну допомогу в розвитку правової бази діяльності малих та середніх підприємств, розбудову відповідної інфраструктури (установи для підтримки малого бізнесу, зв'язок, організація фонду таких підприємств тощо) і створення технопарків. Перспективним напрямом інтеграції України у систему світового господарства є створення зони вільної торгівлі з ЄС. Це одна з найпривабливіших форм заохочення іноземних інвесторів, що дає змогу активізувати підприємництво, нарощувати експортний потенціал, формувати ринкову структуру, прискорювати розвиток економіки.

На обласному рівні потрібно мати концепцію розвитку окремих територій, які відрізняються своєю специфікою, структурою, ресурсним потенціалом тощо. Результатами такої концепції можуть бути: підвищення ефективності управління завдяки його спрощенню; посилення контролю за використанням інвестиційних ресурсів і спрямування їх у найефективніші проекти розвитку регіонів; комплексний підхід до вирішення регіональних проблем, досягнення на цій основі синергічного ефекту. В основу концепції може бути покладений програмноцільовий підхід. Потрібна розробка програм соціально-економічного розвитку локальних територій. Маючи значний ресурсний потенціал розвитку -- виробничий, науково-технічний, рекреаційний, сировинний, вони за своєю економічною суттю є «полюсами росту». У Львівській області, наприклад, таким полюсом може бути Трускавецько-Бориславська агломерація.

Уряд розробив і подав до Верховної Ради «Концепцію державної регіональної політики», яка є сукупністю організаційних, правових, економічних заходів держави у цій сфері відповідно до поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовані на стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів, раціональне використання їхнього ресурсного потенціалу, створення нормальних умов для життєдіяльності населення, досягнення екологічної безпеки, вдосконалення територіальної організації суспільства. Державна регіональна економічна політика спрямовується на забезпечення однакових умов функціонування господарських комплексів регіонів і збереження територіальної цілісності Української держави. Вона спирається на такі принципи:

-- правове забезпечення подальшого посилення економічної самостійності регіонів шляхом чіткого розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування, зміцнення їх фінансово-економічної основи та підвищення відповідальності у вирішенні завдань життєзабезпечення і комплексного розвитку територій;

-- дотримання пріоритетів загальнодержавного значення та органічної єдності у розвитку продуктивних сил регіонів, у вирішенні завдань соціально-економічного розвитку країни в цілому;

-- врахування вимог екологічної безпеки під час реформування структури господарських комплексів регіонів і розміщення нових підприємств.

Висновок

центр регіон уравління районування

Щоб створити умови для ефективної керованості соціально економічним розвитком регіонів, для поетапного досягнення позитивних зрушень у територіальних пропорціях, необхідно здійснити комплекс заходів як на центральному, так і на регіональному та місцевому рівнях управління.

На центральному рівні необхідно:

1. Прискорити прийняття Верховною Радою України Концепції (основних положень) державної регіональної політики. Цим буде забезпечене загальне правове поле для цілеспрямованого проведення Урядом країни, центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування комплексу заходів з практичного регулювання соціально економічного розвитку районів, міст, областей.

2. Активізувати роботу, з переведенням її у практичне русло, щодо реального створення в окремих районах країни нових форм територіальної організації підприємництва -- спеціальних (вільних) економічних зон різного типу.

3. Визначитися із законодавчим забезпеченням правових засад найважливішого державного механізму управління, яким е планування, прогнозування і програмування соціально-економічного розвитку територій на мікро-, мезо- і макрорівнях, тобто починаючи від села і закінчуючи державою у цілому. Має бути чітко викладена вся система планування з урахуванням формування оновленого механізму координації і діяльності державних та недержавних суб'єктів управління економі­кою. Слід визначити правовий статус національних, державних, галузевих, регіональних і місцевих програм, запровадити технологічну схему розробки цих програм, узгоджених з фінансовими планами адміністративно-територіальних одиниць різного рангу; конкретизувати участь і відповідальність підприємств та організацій, органів влади і управління, строки й періоди розроблення і реалізації програмних документів тощо.

Список використаної літератури

1. Бутко М. Розв`язання проблем регіонального розвитку Економіка України. - 2000. - №1. - С. 12-16

2. Дзісь Г. Роль регіонів у становленні національної економіки України//Економіка України. - 1999. - №10. - С. 19-28

3. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. - К.: Академвидав, 2002. - 367 с. Ст. 115-117

4. Качан Є.П. Розміщення продуктивних сил України. Підручник. - К.: ВД "Юридична книга", 2001. - 552 с. Ст 456

5. Курочкін Г. Ф. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник/ Г. Ф. Курочкін,; НАУ. - К.: Національна академія управління, 2004. - 272 с. Ст. 69-71

6. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії: Посібник. -- К.: Знання, 1998. -- С. 398 ст. 106

7. Пила В., Абрамов В. Деякі підсумки і перспективи розвитку регіонів України//Економіка України. - 1999. - №1. - С.40-46

8. Сазонець І. Л. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ І. Л. Сазонець, В. В. Джинджоян, О. О. Чубар; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. 317 с. -ст. 73-74

9. Стеценко Т.О. Аналіз регіональної економіки: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 116с. Ст 87

Размещено на Allbest.ru