Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мiнiстерство освiти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет імені В.Стефаника

Юридичний інститут

Кафедра кримінального права

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Умисне тяжке тілесне ушкодження. Кримінально-правова характеристика»

Виконав:

студент групи ПР-31

Гурман М.М.

Науковий керівник:

К.ю.н., доцент

Медицький І.Б.

м. Івано-Франківськ, 2011

Зміст

Вступ.

Розділ 1. Загальна характеристика кримінально-правового інституту «умисне тяжке тілесне ушкодження» та злочинів проти здорв'я

1.1 історичні етапи становлення кримінальної відповідальності за умисне т-ч: тілесне ушкодження в національному законодавстві

1.2 Визначення здоров'я за законодавством. Географія умисних тяжких т:ге: -ушкоджень

Розділ 2.Юридичний аналіз складу злочину «умисне тяжке тілесне ушкодження».

2.1 характеристика об'єктивних елементів складу злочину «умисне ~ тілесне ушкодження».

2.2 Характеристика суб'єктивних елементів складу злочину тілесне ушкодження».

2.3.Проблеми кваліфікації злочину «умисне тяжке тілесне ушкодження від суміжних складів

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Як відомо, Конституція України проголошує життя, здоров'я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу - кримінальну відповідальність за неправомірне посягання на такі цінності. Кримінально-правова охорона життя і здоров'я має універсальних характер, вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого. Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворого, як героя, так і завзятого злочинця. Злочин крім змістовних характеристик, якими є його ознаки та склад злочину, має і інші характеристики, які пов'язані із розвитком його в часі: ситуацією його вчинення не однією особою, а групою осіб (ситуація: один злочин - декілька суб'єктів); правовими наслідками вчинення декількох злочинів однією особою (ситуація: одна людина - декілька злочинів).

Це визначає існування в кримінальному праві відповідних правових інститутів - інституту стадій вчинення злочину, інституту співучасті у злочині, інституту множинності злочинів. Вони, так би мовити, являють собою спеціальні випадки скоєння злочину.

Належна кримінально-правова охорона здоров'я людини -- важливе завдання кримінального права, успішне виконання якого значною мірою залежить від правильного застосування кримінального закону.

До числа злочинів проти здоров'я належать перш за все різні види тілесних ушкоджень. Чинне кримінальне законодавство не містить визначення поняття тілесного ушкодження. Теорія і практика визначають тілесне ушкодження як протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає у порушенні анатомічної цілісності чи фізіологічної функції органів і тканин тіла людини.

Об'єкт дослідження - умисне тяжке тілесне ушкодження.

Метою даної роботи було дати кримінально-правову характеристику злочину «умисне тяжке тілесне ушкодження».

Для досягнення вищевказаної мети нами було поставлено наступні завдання:

- розглянути історичне становлення злочину;

- проаналізувати географію злочину;

- розглянути об'єкт та ознаки об'єктивної сторони складу злочину;

- проаналізувати ознаки суб'єктивної сторони та суб'єкта злочину;

- дати характеристику ознакам кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження;

- порівняти умисне тяжке тілесне ушкодження з умисним та необережним вбивством.

Предметом є теоретичні праці представників юридичної науки, а також кримінальний кодекс України та науково-практичні коментарі до нього.

Розділ 1. Загальна характеристика кримінально-правового інституту «умисне тяжке тілесне ушкодження» та злочинів проти здоров'я

1.1 Історичні етапи становлення кримінальної відповідальності за умисне тяжке тілесне ушкодження в національному законодавстві

Екскурс в історію права дає змогу проаналізувати злочини проти життя та здоров'я за Короткою редакцією Руської Правди - однією з перших пам'яток права періоду Київської Русі.

Аналіз тексту Короткої редакції Руської Правди показує, що злочини проти життя та здоров'я не мають чіткої систематизації на види. Однак на його основі можна виділити такі злочини: вбивство (ст. 1, 19, 20, 22-27); заподіяння тілесних ушкоджень (ст. 5-8); нанесення удару (ст. 3, 4, 10, 17); мордування (ст. 33); погроза вбивством, виражена за допомогою оголеного меча (ст. 9). Зауважимо, що Коротка редакція Руської Правди не поділяє злочинів на умисні і вчинені з необережності. Тому зробити висновок про караність злочинів умисних і вчинених з необережності немає можливості. Крім того, диспозиції кримінально-правових норм Короткої редакції Руської Правди є простими: вони називають злочин, проте не розкривають його ознак, і тому з'ясувати зміст кримінально-правової заборони можна, лише спираючись на сучасне розуміння поняття того чи іншого злочину [8].

Традиційного поділу тілесних ушкоджень на види Коротка редакція Руської Правди не знає. Однак із змісту ст. 3 можна припустити, що йдеться про тяжкі тілесні ушкодження - "якщо (хто-небудь) вдарить (мечем) по руці і рука відпаде або відсохне". Караність цього злочину рівнозначна караності вбивства - 40 гривень винагороди на користь потерпілого. Очевидно, такий підхід до караності застосовувався і якщо заподіяно шкоди нозі потерпілого. Це випливає із ст.6, де сказано: "Якщо нога залишиться цілою, (але) якщо почне кульгати, то нехай усмиряють (винного) домочадці (пораненого)." Термін "усмиряють" означає можливість застосування членами родини потерпілого ("домочадцями") кривавої помсти. Поряд з цим за відрубаний палець належало платити потерпілому 3 гривні винагороди (ст.7), а за вирвані вус або жмут бороди - 12 гривень (ст.8). При цьому звертає на себе увагу той факт, що винагорода потерпілому за відрубаний палець була рівноцінною (3 гривні) винагороді у випадку "коли людина попхне людину від себе чи до себе" (ст.10), тобто заподіяння образи дією. Із змісту ст.17 Короткої редакції Руської Правди, можна зробити висновок, що розглянуті випадки кримінально-правового регулювання стосувались лише вільних людей. До холопів та інших залежних людей (рядовичів, смердів, закупів, рабів) у випадку заподіяння ними тілесних ушкоджень вільній людині застосовувалась кривава помста: "Якщо холоп ударить вільну людину ... а після того, якщо де-небудь знайде холопа побита людина, нехай його вб'є". Каралося і приховування такого холопа його володарем, який не бажав його видати. У цьому випадку володареві хлопа треба було забрати собі і заплатити за нього 12 гривень, що можна розглядати як викуп за життя холопа. В.Грищук вважає, що такий підхід застосовували і у випадку вчинення вбивства вільної людини холопом або іншою залежною людиною [8].

Холоп, інша залежна людина, перебували під захистом свого володаря. Доказом цього є припис ст. 33 Короткої редакції Руської Правди, де вказано: "Якщо без княжого розпорядження будуть мордувати смерда (то платити) 3 гривні за образу; а за (мордування) огнищанина, тіуна і мечника - 12 гривень." Потерпілим у наведених випадках був князь і тому винагорода за вчинення названих діянь йшла на його користь [8].

Як бачимо, майже у всіх згаданих випадках (стосовно тілесних ушкоджень) віра (штраф) на користь князя не сплачувався.

Викладену в ст. 9 Правди норму ("якщо хтось оголить меч, але не вдарить (ним), то він покладе гривню") можна розглядати двояко. По-перше, як встановлення винагороди на користь потерпілого за образу дією; по-друге, як встановлення винагороди на користь потерпілого за погрозу вбивством, заподіяння тілесних ушкоджень [8].

На початку XX ст. у Російській імперії були чинними два збірники кримінальних законів, а саме: Уложення про покарання кримінальні та виправні у редакції 1885 р. і Статут про покарання, що накладаються мировими суддями. У 1903 р. був затверджений імператором і виданий новий збірник кримінальних законів під назвою «Кримінальне уложення». Особлива частина Кримінального уложення 1903 р. містила главу XXIII «Про тілесне ушкодження і насильство над особистістю» [6].

Кримінальний кодекс Української РСР (КК УРСР) 1960 року -- єдиний законодавчий акт, у якому систематизовано кримінально-правові норми, що діяли на території УРСР. Кодекс було прийнято Верховною Радою УРСР 28 грудня 1960 і введено в дію з 1 квітня 1961 р. Розроблений відповідно до Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік (1958) Кримінальний кодекс Української РСР 1960 р. містив статтю 101 «Умисне тяжке тілесне ушкодження», яка передбачала:

«Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, або таке, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя, - карається позбавленням волі на строк від двох до восьми років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер мучення або мордування, або коли воно сталося внаслідок систематичних, хоч би й не тяжких тілесних ушкоджень, - карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, а так само вчинене особливо небезпечним рецидивістом, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років» [3].

КК УРСР 1960 р. втратив чинність 1 вересня 2001 року, його замінив Кримінальний кодекс України в якому міститься стаття 121 «Умисне тяжке тілесне ушкодження».

1.2 Визначення поняття «здоров'я» за законодавством

Історичний пріоритет у підходах до тлумачення сутності здоров'я належить грецьким філософам, які високо поціновували тілесність, вважаючи її найвищим благом природи. Але античні філософи ще не мислили категоріями прав людини та її правами на здоров'я, як це вироблено сучасною цивілізацією. Вже Аристотель висловлював думку про те, що досконала тілесність є здоров'ям, а спосіб одержання користі від тіла не повинен обтяжуватись хворобами [13]. Відповідно до Статуту (Конституції) Всесвітньої організації охорони здоров'я «здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів» [7, с.1].

До злочинів проти здоров'я чинний Кримінальний кодекс України відносить: різні види тілесних ушкоджень (статті 121--125, 128 КК України), побої та мордування (ст. 126), катування (ст. 127), спеціальні види тілесних ушкоджень: зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковною інфекційною хворобою (ст. 130), зараження венеричною хворобою (ст. 133) [2].

Згідно ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1], у зв'язку з цим законодавець передбачив кримінальну відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння або таке, що спричинило втрату будь-якого органу або втрату його функцій, душевну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний з стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя (ст. 121 Кримінального кодексу України) [2].

До числа тяжких слід відносити тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до небезпечних для життя відносять ушкодження, що самі собою загрожують життю потерпілого в момент нанесення або за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю [5].

1.3 Поширення умисних тяжких тілесних ушкоджень в Україні

Ефективність протидії умисним тяжким тілесним ушкодженням прямо залежить від правильного та всебічного їх кримінологічного аналізу, який полягає у визначенні не тільки основних показників цього виду злочину (рівень, коефіцієнт, питома вага, динаміка тощо), а й його просторово-часових особливостей. У зв'язку з цим заслуговує на увагу поширення умисних тяжких тілесних ушкоджень в тих чи інших регіонах Україні.

Найбільша середня питома вага умисних тяжких тілесних ушкоджень за останні 5 років по Україні спостерігається у Східній Україні (27,70%). а найменша питома вага умисних тяжких тілесних ушкоджень по Україні спостерігається за останні 5 років у Західній Україні (12.75%) За період 2005-2009 років найбільша кількість умисних тяжких тілесних ушкоджень в Україні вчинена у двох її регіональних зонах: 1) «Східна Україна» (27,70%); 2) «Південна Україна» (23,00%), що у своїй сукупності складають половину від усіх умисних тяжких тілесних ушкоджень вчинених на території України (50,70%). Інша половина умисних тяжких тілесних ушкоджень припадає на три інші регіональні зони: 1) «Північна Україна» (20,14%); 2) «Центральна Україна» (16,60%); 3) Західна Україна (12,75%) (

На протязі 2005-2009 рp. зафіксовано «внутрішньозонну міграцію» умисних тяжких тілесних ушкоджень. У регіональній зоні «Східна Україна»: з Донецької (-0,90%) і Харківської (0,07%) областей - в Луганську обл. (+0,39%). У регіональній зоні «Південна Україна»: з Херсонської обл. (-0,54%) - в Миколаївську обл. (+0,21%), Запорізьку обл. (+0,22%), Одеську обл. (+0,62%), АР Крим (+0,32%) і м. Севастополь (+0,24%). У регіональній зоні «Центральна Україна»: з Дніпропетровської (-0,34%), Вінницької (-0,29%) і Черкаської (-0,33%) областей - в Кіровоградську (+0,55%) і Полтавську (+0,20%) області. У регіональній зоні «Північна Україна»: з Житомирської (-0,73%), Чернігівської (-0,40%), Сумської (-0,31%) областей і міста Київ (1,29%) - в Київську область (+1,47%). У регіональній зоні «Західна Україна»: з Тернопільської (-0,17%), Хмельницької (-0,18%), Чернівецької (-0,23%), Закарпатської (-0,29%) областей - у Львівську (+0,38%), Волинську (+0,35%), Рівненської (+0,12%) та Івано-Франківську (+0,06%) області [15].

На протязі 2005-2009 років зафіксовано «внутрішню регіональну міграцію» умисних тяжких тілесних ушкоджень, а саме «міграцію» умисних тяжких тілесних ушкоджень з регіональних зон «Північна Україна» (-1,14%), «Східна Україна» (-0,58%), «Центральна Україна» (-0,21%) - в Південну (+1,07%) і Західну (+0,26%) регіональні зони Слід відмітити, що середній коефіцієнт умисних тяжких тілесних ушкоджень регіональної зони «Південна Україна» (1,37) і «Східна Україна» (1,36) вищий за середній коефіцієнт умисних тяжких тілесних ушкоджень по Україні (1,10), що дозволяє віднести їх до групи «високого ризику» [15].

Отже, як бачимо, умисні тяжкі тілесні ушкодження є злочином, досить поширеним в різних регіонах України.

Розділ 2. Юридичний аналіз складу злочину «умисне тяжке тілесне ушкодження»

2.1 Характеристика об'єкту та об'єктивної сторони злочину «умисне тяжке тілесне ушкодження»

Об'єкт злочину - це охоронювані кримінально-правовими нормами суспільні відносини, соціальні блага, на які посягає злочин. Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої певної особи незалежно від його стану та аномалій. Кримінально-правова охорона здоров'я має універсальний характер. Вона не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, статі, громадянства, службового стану тощо). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров'я кожної людини. Виділяють такі види об'єктів злочину:

1. безпосередній;

2. родовий.

Безпосереднім об'єктом умисного тяжкого тілесного ушкодження є суспільні відносини з приводу здоров'я людини [10, с.64].

Родовий об'єкт - це група схожих суспільних відносин та соціальних благ, на які посягає злочин.

Об'єктом тяжких тілесних ушкоджень є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини [14, с.38]. Здоров'я людини як об'єкт тілесного ушкодження може виступати з моменту початку родового процесу. Закон охороняє здоров'я кожної людини, незалежно від її фізичного стану (бездоганно здорова людина, хворий, божевільний, особа, яка знаходиться в безнадійному стані внаслідок травми і т.д.), а також від її моральних якостей, віку, посадового положення тощо [9, с.98].

Об'єктивну сторону злочину утворюють: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження і 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.

Тілесні ушкодження - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.

Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень виражаються у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого. Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень. КК України розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжке, середньої тяжкості і легке. Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються на підставі відповідних положень КК (ст. ст. 121, 122, 125) [2] і Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених МОЗ [5].

Відповідно до ст. 121 KK тяжким тілесним ушкодженням є тілесне ушкодження:

1) небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило

2) втрату будь-якого органа або його функцій;

3) психічну хворобу;

4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину;

5) переривання вагітності;

6) непоправне знівечення обличчя [2].

Небезпечними для життя є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку.

До небезпечних для життя ушкоджень належать:

а) ті, що проникають у черепну порожнину, у т.ч. без ушкодження мозку;

б) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;

в) забиття головного мозку тяжкого ступеня як зі здавленням, так і без здавлення головного мозку; забиття головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки. Під час судово-медичної оцінки ступеня тяжкості струсу і забиття головного мозку слід керуватися методичними рекомендаціями, що затверджуються МОЗ;

г) ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ. Субарахноїдальний крововилив, який був підтверджений люмбальною пункцією, без відповідної клінічної симптоматики не може бути віднесений до ушкоджень, що небезпечні для життя;

д) ті, що проникають у канал хребта, у т.ч. й без ушкодження спинного мозку та його оболонок;

е) переломовивихи та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг І або II шийних хребців, а також переломи зубоподібного відростка II шийного хребця, у т. ч. без порушення функції спинного мозку;

є) підвивихи шийних хребців за наявності загрозливих для життя явищ, а також їх вивихи;

ж) закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі; з) перелом чи переломовивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку або за наявності клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня. Рефлекторне порушення функцій (рефлекторний спазм чи розслаблення сфінктерів, рефлекторне порушення ритмів серця, дихання тощо) не є підставою для віднесення ушкоджень до загрозливих для життя;

и) закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супроводжувались тяжким спінальним шоком чи порушенням функцій тазових органів;

і) ушкодження з повним (усіх шарів) порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того, з боку шкіряних покривів чи з боку слизової оболонки (просвіту органа) вони заподіяні;

ї) закриті переломи під'язичної кістки, закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитоподібної, паращитоподібної, вилочкової ~ у дітей) -- все за наявності загрозливих для життя явищ;

й) поранення грудної клітки, з проникненням у плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, у т.ч. і без ушкодження внутрішніх органів. Підшкірна емфізема, що виявляється при пораненнях грудної клітки, не може розглядатись як ознака проникаючого ушкодження в тих випадках, коли явища гемопневмотораксу відсутні, емфізема має обмежений характер і нема сумнівів у тому, що рановий канал не проникав у плевральну порожнину;

к) ушкодження живота, з проникненням у черевну порожнину, у т.ч. і без ушкодження внутрішніх органів; відкриті ушкодження внутрішніх органів, розміщених в заочеревному просторі (нирок, наднирників, підшлункової залози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри), Відкриті ушкодження нижньої третини прямої кишки, піхви, сечовипускного каналу належить відносити до небезпечних для життя тільки за наявності загрозливих для життя явищ;

л) закриті ушкодження органів грудної, черевної порожнини, органів заочеревного простору, порожнини таза -- все за наявності загрозливих для життя явищ. Проведення діагностичної лапаротомії, якщо відсутні ушкодження органів черевної порожнини, при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не враховується;

м) відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегневої і великогомілкової кісток [5]. Відкриті переломи інших відділів і закриті переломи будь-яких відділів названих кісток, а також відкриті і закриті переломи променевої, ліктьової та малогомілкової кісток можуть бути зараховані до небезпечних для життя за наявності загрозливих для життя явищ;

н) переломи кісток таза за наявності загрозливих для життя явищ;

о) ушкодження, що спричинили шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостатність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного і органного кровообігу, жирову чи газову емболію. Всі вони мусять підтверджуватись об'єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструментальних досліджень;

п) ушкодження великих кровоносних судин, аорти, сонної (загальної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, підклубової, стегневої, підколінної артерій чи вен, що їх супроводять. Ушкодження інших периферичних судин (голови, обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікуються у кожному випадку залежно від спричинених ними конкретних загрозливих для життя явищ;

р) загальна дія високої температури (тепловий і сонячний удар) за наявності загрозливих для життя явищ: термічні опіки ІП-ІV ступеня з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки III ступеня понад 20% поверхні тіла; опіки II ступеня понад 30% поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супроводжувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів за наявності загрозливих для життя явищ;

с) ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми, -- всі за наявності загрозливих для життя явищ;

т) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (у т.ч. і харчові токсикоінфекції) за умови, що в клінічному перебігу мали місце загрозливі для життя явища;

у) усі види механічної асфіксії, що супроводжувалися комплектом розладів функції центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю; за умови, що це встановлено об'єктивними клінічними даними [5].

За ознакою втрати будь-якого органа або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій -- це втрата зору; слуху; язика; руки; ноги; репродуктивної здатності [5].

Під втратою зору слід розуміти повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Ушкодження сліпого ока, що привело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я.

Під втратою слуху слід розуміти повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані три п'ять сантиметрів від ушної раковини. Оцінка ступеня тяжкості у випадках встановлення наслідку травми органа зору і слуху провадиться відповідно до документів, якими керуються у своїй роботі медико-соціальні експертні комісії. Під втратою язика (мовлення) слід розуміти втрату можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення.

Під втратою руки, ноги слід розуміти відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність). Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів; всі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.

Під втратою репродуктивної здатності слід розуміти втрату здатності до статевих зносин чи втрату здатності до запліднення, зачаття та дітородіння (розродження).

При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров'я.

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я.

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.

Під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності розуміється така необоротна втрата функції, яка повністю не відновлюється. Під наслідком ушкодження, що визначився, слід розуміти повне загоєння ушкодження і зникнення хворобливих змін, які були ним обумовлені. Це не виключає можливості збереження стійких наслідків ушкодження (рубця, анкілозу, укорочення кінцівок, деформації суглоба тощо). В інвалідів стійка втрата працездатності у зв'язку з ушкодженням визначається як у практично здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи, за винятком тих випадків, коли інвалідність пов'язана із захворюванням або новим ушкодженням органа чи частини тіла, що були травмовані раніше. У цих випадках розмір стійкої втрати загальної працездатності у зв'язку з одержаною останньою травмою треба визначити з урахуванням наявної стійкої втрати загальної працездатності від попереднього ушкодження. У дітей втрата загальної працездатності визначається виходячи із загальних підстав, що встановлені згаданими вище Правилами, із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.

Ушкодження, що спричинило переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викладена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ [4]. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незаконного проведення аборту (ст. 134), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб'єктивним моментом: при вчиненні злочину, передбаченого ст. 134, умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого ст. 121.

Непоправним знівечення обличчя визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним. Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією не хірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним. Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і. крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму.

Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. Коли ушкодження обличчя виправне, ступінь тяжкості його визначається виходячи з критеріїв, викладених у Правилах судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень; при не виправності нарівні із визначенням ступеня тяжкості ушкодження звичним порядком експерт зазначає, що ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо буде визнане таким, що знівечило обличчя. Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, задня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верхньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за ст. 121 за цією ознакою.

Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи наслідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 4 ст. 187). Кваліфікувати його ще й за ст. 121 слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті), що передбачає покарання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно, ч. ч. 1 чи 2 ст. 121.

Закінченим цей злочин є: у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках -- з моменту настання наслідків, зазначених у ч, 1 ст. 121 [12, с.52].

умисний тяжкий ушкодження злочин

2.2 Характеристика суб'єктивних елементів складу злочину «умисне тяжке тілесне ушкодження»

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа,що досягла 14-річного віку.[10,с.81] Вік особи вимірюється часом, календарним періодом її життя на певну дату. Вік, з якого настає кримінальна відповідальність обчислюється з моменту вчинення злочину. Робиться це з врахуванням вимог КПК: у вступній частині вказується, зокрема, рік, місяць, і день народження підсудного (ст. 333). В п. 17 постанови ПВСУ від 31 травня 2002 р. № 6 "Про практику розгляду справ про застосування примусових заходів виховного характеру" вказується, що під час проводження досудового слідства та розгляду справи судом підлягає з'ясуванню, зокрема вік неповнолітнього -- число, місяць, рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідотства чи активного запису про народження). Отже, вік неповнолітнього встановлюється на базі відповідного документа, а при його відсутності -з використанням Інших v доказів, зокрема, висновку судово-медичної експертизи.

Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в її день народження, а починаючи з наступної доби.

Чіткість законодавчого встановлення віку кримінальної відповідальності узгоджується з принципом законності.

Умисне заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок перевищення влади або службових повноважень тяжких тілесних ушкоджень має кваліфікуватися за сукупністю злочинів -- за ч. З ст. 365 і ст. 121 КК(див.: абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15 "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень").

Якщо умисне тяжке тілесне ушкодження було складовою частиною злочину, відповідальносте за вчинення якого у КК встановлена лише з 16 років (наприклад, як у випадку ч. 2 ст. 294), винна у їх вчиненні особа, якій виповнилось 14, але не виповнилось 16 років, має нести відповідальність за відповідною частиною ст. 121. [6,с.41]

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку -- коли нею є залякування іх потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121). Ставлення винного до смерті потерпілого (ч.2 стю121) є необережним.[10,с.81] в одночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч.^ст. 345; умисне заподіяння ^ тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою повного або часткового їх знищення -- за ч. 1 ст. 442. ^ Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч. З ст. 350, ч. З ст. 377, ч. З ст. 398). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й

2.3 Проблеми кваліфікації злочину «умисне тяжке тілесне ушкодження» його відмежування від суміжних складів

Відмінність тяжкого тілесного ушкодження від замаху на вбивство. Навмисне тяжке тілесне ушкодження за багатьма ознаками подібне до замаху на вбивство. Відмінність між цими злочинами полягає в їх суб'єктивних ознаках: у спрямованості умислу і у змісті його інтелектуального моменту. Складність у розмежуванні замаху на вбивство і тілесного ушкодження має місце лише в тих випадках, коли тілесні ушкодження були вчинені з прямим умислом, оскількі замах на вбивство з непрямим умислом неможливий. Шля з'ясування змісту умислу враховують всі обставини злочину, засоби і знаряддя, кількість, характер і місця поранень, спрямованість ударів у життєво важливі місця людини, причини припинення злочинних дій, а також попередню поведінку потерпілого і винного, їхні взаємовідносини тощо.

Якщо між тілесними ушкодженнями та настанням смерті минув якись час, навіть тривалий, то це не свідчить, що смерть була заподіяна необережно. Значна перерва в часі між навмисним заподіянням поранення і смертю потерпілого не виключає можливості умислу винного на позбавлення життя потерпілого Постанова Пленуму Верховного Суду " Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи" від 01.04.94

Протягом довгих століть як проблемам кваліфікації злочинів проти здоров'я особи як особливого конкретного вчинку окремої особи чи групи осіб, так і злочинності проти здоров'я особи як певної системи анти суспільної поведінки людей приділяли увагу фахівці різних галузей знань. Одними з найбільш складних для юридичного аналізу злочинів проти особистості є тілесні ушкодження. Кримінальне правовий аспект охорони здоров'я має універсальний характер. Він не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (його віку, громадянства, службового стану та ін.). Кримінальний закон рівною мірою охороняє здоров'я як молодої, так і безнадійно хворої або літньої людини, як законослухняного громадянина, так і завзятого злочинця. Кваліфікованими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч. 2 ст. 121) є вчинення його:

а) способом, що має характер особливого мучення;

б) групою осіб;

в) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

г) на замовлення або $*

д) спричинення ним смерті потерпілого, ч. (2 ст. 121.)

Навмисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого.

Мучення (заподіяння мук) - це дії, що спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення її в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Поняттям мучення у даному випадку охоплюється і мордування - багаторазове або тривале спричинення болю: щипання,шмагання,нанесення численних,але невиликих,ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії. [8,с.54] Про поняття групи осіб, вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження якою визнається кваліфікованим видом цього злочину, див. ст. 28 КК України. Слід підкреслити, що у ч. 2 ст. 121 йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження групою осіб за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози. Однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189.

Поняття замовлення у складі цього злочину є аналогічним поняттю замовлення у складі умисного вбивства.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при ньому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

Незважаючи на всю складність і вагомість питання про тілесні ушкодження, воно й досі лишається одним з найменш розроблених в Особливій частині кримінального права України. За часи існування України як незалежної > держави названій проблемі приділялося дуже мало уваги, публікації та фундаментальні роботи українських фахівців з цього питання можна перелічити по одиницях. Але проблема кваліфікації злочинів проти здоров'я не є новою для юридичної науки. Окремі аспекти визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень розглядали такі науковці сучасності, як С.В. Расторопов, Б.Н. Тітов, В.І. Ткаченко, С. Скляров, українські вчені-дослідники М.І. Коржанський, С. Сафронов, Є.В. Фесенко, Б. Куц, науковці радянських часів А.С. Нікіфоров, В.В. Горіхов, А.Д. Середа, В. Кузнєцов, П.А. Дубовець, Т.Г. Дурова, Н.Д. Дурманов, Н.І. Зогородніков,П.Л.Фріс, П.Г. Мішунін, Д.С. Чтилов та ін. Проте наявні теоретичні розробки про визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень далеко не вичерпали необхідність подальшого дослідження даного питання.

У літературі висловлюються різні позиції стосовно деяких питань, що мають значний вплив на кваліфікацію всіх злочинів, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості; неоднозначно визначається саме поняття таких злочинів, наводяться спірні судження про особливості відповідальності за такі злочини, немає чіткої класифікації та чіткого законодавчого визначення щодо наслідків у вигляді тілесних ушкоджень (річ у тому, що законодавець застосовує безліч термінів, зміст яких включає в себе поняття "тілесне ушкодження"). Це викликає необхідність теоретичного та практичного дослідження процесу визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень при кваліфікації злочинів, які посягають на тілесну недоторканість особи, розробки питання про їх види та аналіз недоліків законодавства щодо визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, кримінально-правового та медичного визначення цього поняття, окремих питань відповідальності за злочини, пов'язані із заподіянням тілесних ушкоджень тощо.

Висновки

Отже з всього вище сказаного можна зробити наступні висновки: 1 .Обєктом умисного тяжкого тілесного ушкодження є здоровя людини.

2. Для відповідальності за умисне тяжке тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, які виключають протиправність діяння, усуває відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження.

3. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121 КК, характеризується умисною виною. Умисел при цьому може бути як прямим, так і непрямим. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого і бажає або свідомо припускає її настання.

4.Кваліфікуючими ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження, передбаченими ч. 2 ст. 121 КК, є вчинення його: 1) способом, що має характер особливого мучення; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого або інших осіб; 4) на замовлення; 5) умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

5.Тілесні ушкодження, внаслідок яких виникає такий патологічний стан, як смерть можна поділити на 3 групи.

а) всі умисні тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо винний передбачав і свідомо бажав чи погоджувався з її настанням, утворюють умисне вбивство(статті 115-118 ККУ).

б) умисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо умисел винного був спрямований саме на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті умислу не було, утворюють склад злочину, передбачений ч.2. ст.121; в) всі інші види тілесних ушкоджень (тяжкі необережні, середньої тяжкості умисні і необережні, легкі умисні, внаслідок яких сталася смерть) утворюють вбивство через необережність (ст. 119 ККУ). 6. Якщо провести аналіз складів злочинів вбивства через необережність та умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого (відповідно ст. 119 та ч. 2 ст. 121 ККУ), то об'єктами в ст. 119 виступає життя особи, а в ч. 2 ст. 121 - здоров'я та життя особи; об"єктивною стороною у випадку вбивства через необережність є: 1) діяння - посягання на життя іншої людини; 2) наслідки у вигляді її смерті; 3) причинний зв"язок між вказаними діянням і наслідками, а у випадку умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого: 1) діяння (дія або бездіяльність); 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; 3) причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.

Список використаної літератури

1. Конституція України // nau.kiev.ua

2. Кримінальний кодекс України / http:///zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=3&nreg=2341-14

3. Кримінальний кодекс Української РСР 1960 р. // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=5&nreg=2001-05

4. Правила проведення судово-медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово-медичної цитології бюро судово-медичної експертизи/ Затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6 // http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=5243

5. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвердженo наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. N 6 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0255-95

6. Уголовное уложение, высочайше утвержденное 22 марта 1903 г.. С указателями: предметным алфавитным и сравнительными: 1) уголовного уложения с уложением о наказаниях и уставом о наказаниях; 2) уложения о наказаниях с уголовным уложением, и 3) устава о наказаниях с уголовным уложением - С.-Пб.: Гос. Тип., 1903. - 340 c.

7. Устав (Конституция) Всемирной организации здравоохранения // www.who.int/governance/eb/who_constitution_ru.pdf

8. Грищук В. Кримінально-правовий захист особи за короткою редакцією Руської Правди //www.lawyer.org.ua/?w=r&i=13&d=325.

9. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. - К.: Атака, Академія, Ельга-Н, 2001.

10. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. / За ред.. О.М. Омельчука. - К.: Наук.думка; Прецедент, 2004. - 297 с.

11. Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.-Х.: Юрінком Інтер, 2003. - 496 с.

12. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю.А. Александров, О.О.Дудоров, В.А. Клименко та ін.). - Вид. 2-ге, переробл.та допов. / За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка.-К. :Атіка,2008. - 712 с.

13. Кукса В.О. До еволюції визначення поняття "здоров'я" // Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами: 36. наукових праць. - К.: Університет "Україна", 2004. - 448 с.

14. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. - К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. - 4.2. - 984 с.

15. Савчук А.В. Географія умисних тяжких тілесних ушкоджень в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство. - Вісник 525.

16. Сучасне кримінальне право: Курс лекцій / А.В.Савченко, В.В.Кузнецов, О.Ф.Штанько-К:Вид.ПАЛИВОДАА.В.,2005. - 640 с.

17. Основи законодавства України про охорону здоров'я ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 4, ст.19

18. Про затвердження правил судово-медичною визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень Наказ МОЗ від 17 січня 1995 р.

19. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - 2-е вид., перероб. і доп. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 544 с.

Размещено на Allbest.ru

...