Види інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Підходи щодо класифікації інтелектуальної власності

1.1 Промислова власність та авторське право

інтелектуальний власність авторський право

Систему права інтелектуальної власності утворюють право промислової власності разом із авторським правом та суміжними правами. Однак ці дві підгалузі мають низку істотних відмінностей.

Промислова власність -- юридичний термін, що об'єднує у собі такі об'єкти інтелектуальної власності як: винаходи, корисні моделі, промислові зразки та топографії інтегральних мікросхем. Термін промислова власність об'єднує у собі ті результати інтелектуальної діяльності, які пов'язані із винахідництвом та раціоналізаторською справою і не належать до об'єктів авторського права. Інколи до промислової власності відносять також засоби індивідуалізації, що потребують спеціальної реєстрації, такі як знаки для товарів та послуг або зазначення походження товарів.

Авторське право та суміжні права захищають зовнішнє вираження творчості, тобто конкретну форму вираження твору. Право промислової власності захищає форму реалізації ідеї. Наприклад, якщо ви винайшли новий спосіб приготування вже давно відомої страви, і ваш спосіб є патентоздатним, ви зможете отримати патент на цей спосіб. При цьому право промислової власності охоронятиме сам спосіб -- ви зможете подати судовий позов до будь-кого, хто використає запатентований вами спосіб, а авторське право охоронятиме текст вашого патенту або текст буклету із описом цього способу -- наприклад, якщо спосіб ви розробили у співавторстві з вашим колегою по роботі, але текст буклету писали лише ви самі -- авторське право дозволить вам заборонити колезі використовувати написаний вами текст буклету попри те, що він може бути одним із власників патенту.

Більшість об'єктів промислової власності потребують реєстрації у країні, де зацікавлена особа прагне отримати правовий захист, для того, аби особа, якій належать права на ці об'єкти, могла захищати свої інтереси посилаючись на положення національного законодавства. Авторське право не потребує виконання жодних формальностей збоку зацікавленої особи, включно із необхідністю реєстрації для того аби його об'єкти отримали юридичний захист збоку держави. Це, однак, не означає, що об'єкти авторського права можуть реєструватись на добровільних засадах із метою спростити процес доведення авторства у суді.

Незважаючи на наведені вище відмінності, авторське право, суміжні права та право промислової власності оперують спільними термінами (авторство, новизна, заборона несанкціонованого використання і т.і.) і мають спільні механізми реалізації і захисту прав.

Починаючи від зародження цих двох головних підвалин інтелектуальної власності, інші форми розвивалися й одержували визнання або як складові вже існуючих видів інтелектуальної власності, або як нові галузі.

Конвенція 1967 року, якою засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), обумовлює, що інтелектуальної власності має включати права, що стосуються таких об'єктів:

· Літературних, художніх та наукових творів

· Виконань, фонограм та мовлення

· Винаходів в усіх галузях людської діяльності

· Наукових відкриттів

· Промислових зразків

· Знаків та комерційних назв й зазначень

· Охорони від недобросовісної конкуренції

· Всіх інших прав, що виникають внаслідок інтелектуальної праці в галузях промисловості, науки, літератури та мистецтва.

Бачимо, що галузі, включені до першого пункту, належать до «авторського права», а охоплені другим пунктом -- до сфери «суміжних прав» інтелектуальної власності. Інші об'єкти, віднесені до наступних пунктів, становлять галузь промислової власності.

Кілька міжнародних договорів, укладених після 1967 року, передусім Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) Світової організації торгівлі (COT), ще більшою мірою прояснили й деталізували нові види інтелектуальної власності. Зокрема, спираючись на попередню роботу, здійснену ВОІВ, це було зроблено щодо топографій інтегральних мікросхем. Така тенденція засвідчує динамічну природу інтелектуальної власності, котра змінюється у відповідь на розвиток техніки та культури, як, наприклад, апаратного й програмного забезпечення ЕОМ, цифрових комунікаційних технологій, Інтернету й геноміки.

1.2 Класифікація відповідно до Модельного Цивільного кодексу для країн СНД

Інший підхід щодо поділу результатів інтелектуальної діяльності закладено у Модельному Цивільному кодексі для країн СНД. Він полягає в тому, що усі результати творчої діяльності поділяються на 3 групи:

1) об'єкти літературно-художньої власності;

2) об'єкти промислової власності;

3) засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Саме ця класифікація була визнана більш доцільною розробниками Цивільного Кодексу і закладена ними в основу концепції регулювання інтелектуально власності в проектах ЦК1996 -- 1999 рр., де книга 4 поділялася на 3 розділи з відповідними найменуваннями. Проте у ЦК такий поділ на розділи відсутній, а, відтак, питання про концепцію вітчизняного законодавства з цієї проблеми залишається відкритим.

Об'єктом права інтелектуальної власності може бути не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Будь-який твір літератури, науки і мистецтва, суміжні права підпадають під охорону права, якщо вони відповідають вимогам закону. Науково-технічним результатом правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом управління і видачі правоохоронного документа. Правова охорона об'єктів прав інтелектуальної власності обмежується лише територією України. Охорона прав на зазначені об'єкти на території інших держав здійснюється лише на підставі міжнародних конвенцій і договорів.

Відповідно до переліку об'єктів, що міститься у ст. 420 ЦК, визначаються і види права інтелектуальної власності в Україні:

1) право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший

твір (авторське право) -- гл.36 ЦК;

2) право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) --гл.37 ЦК;

3) право інтелектуальної власності на наукове відкриття -- гл.38 ЦК;

4) право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок -- гл.39 ЦК;

5) право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми -- гл.40 ЦК;

6) право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію-- гл.41 ЦК;

7) право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин --гл.42 ЦК;

8) право інтелектуальної власності на комерційне найменування --гл.43 ЦК;

9) право інтелектуальної власності на торговельну марку -- гл.44 ЦК;

10) право інтелектуальної власності на географічне зазначення -- гл.45 ЦК;

11) право інтелектуальної власності на комерційну таємницю -- гл.46 ЦК.

Творча діяльність як критерій поділу об'єктів інтелектуальної власності: сфера матеріального та духовного виробництва. Наукове відкриття.

Вид інтелектуальної власності зумовлюється видом творчої діяльності. Межі творчої діяльності людини практично не визначені. Творчість -- це діяльність, у результаті якої народжується щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю.

Творчість -- складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами, які передбачити важко. Творити -- в широкому значенні цього слова -- означає створювати щось нове. Однак слово «творчість» вживається й в іншому значенні -- це не будь-яка робота, а лише усвідомлена творча діяльність.

Творчу діяльність людини завжди поділяли на два види: матеріальне виробництво і духовне. Результатом другого виду виробництва є твори науки, літератури, мистецтва і т. д. Отже, що творчість -- сфера духовного виробництва, яке наділено певними якостями інтелектуальної діяльності людини.

Зауважимо, що важко погодитися з тим, ніби творчість -- це виробництво. Безумовно, якоюсь мірою це так, бо матеріальне виробництво -- це виробництво матеріальних цінностей, а духовне виробництво -- це виробництво духовних цінностей. Саме в цьому криється невідповідність цих понять. На нашу думку, не можна звичайне виробництво чого б то не було прирівнювати до творчого процесу. А саме творчий процес називають духовним виробництвом. Навряд чи можна погодитися з тим, що будь-яке виробництво і творчість -- це одне і те саме.

Звичайно, будь-якому виробництву властива творчість, але стверджувати, що виробничий процес і творчий процес за своєю суттю адекватні, мало хто наважиться. Вислів «духовне виробництво» вживали, скоріше за все, у образному значенні.

Буде більш правильним розглядати матеріальне виробництво і інтелектуальну діяльність як єдиний духовно-виробничий процес. Сфера матеріального виробництва -- це не що інше, як сфера реалізації здобутків інтелектуальної діяльності. Нині дедалі помітнішою є тенденція зростання ролі і значення саме інтелектуальної діяльності. У XXI ст. саме ця сфера доцільної діяльності людини посяде провідне і вирішальне місце. Безумовно, метою цієї діяльності має стати і, будемо сподіватися, з часом стане забезпечення умов життя, гідного людини. Уся цілеспрямована суспільна діяльність має бути підпорядкована інтересам людини, в тому числі і інтелектуальна діяльність. Матеріальне виробництво має забезпечити суспільство всім необхідним, виходячи із самого високого рівня добробуту. Але воно зможе забезпечити такий рівень лише за умови, що буде продовженням інтелектуальної діяльності. Іншими словами, найкращі досягнення інтелектуальної діяльності реалізуватимуться у матеріальному виробництві. Чим вищий рівень інтелектуальної діяльності, тим вищий науково-технічний рівень матеріального виробництва. Отже, ці дві сфери доцільної діяльності людини слід розглядати як єдиний процес, а не протиставляти один одному.

Творчий процес, що відбувається у свідомості людини, безумовно, інтелектуальний, але це ще не означає, що він є духовним. Історія свідчить, що інтелектуальний процес може бути і бездуховним. Недарма патентне законодавство багатьох країн містить норми, за якими не визнаються винаходами технічні рішення, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі (ст.6 п.1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»)

Поділ видів творчості можна здійснювати за іншим критерієм. Передусім, об'єктивно існує такий вид творчої діяльності, як наукова чи науково-дослідна діяльність. У свою чергу вона поділяється на фундаментальну і прикладну. У результаті фундаментальної наукової творчості з'являються такі наукові досягнення, як наукові відкриття. Це -- найвищий рівень наукового пізнання матеріального світу, встановлення його закономірностей, властивостей. До певної пори людина про ці, об'єктивно існуючі закономірності, властивості чи явища, просто не знала. В результаті, як правило, тривалих, копітких і дорогих науково-дослідних робіт зазначені закономірності, властивості, явища людиною виявляються, пізнаються, встановлюються. Отже, на відміну від винаходу та інших технічних рішень, які втілюють ідею людини, наукові відкриття людиною не створюються, вони існують в природі незалежно від волі людини, а людиною лише пізнаються.

Світова традиція склалася таким чином, що наукові відкриття в силу їхньої надзвичайно великої цінності для всього людства не визнаються об'єктами чийогось монопольного або якогось іншого виключного права. Наукові відкриття -- надбання всього людства і ними людство має користуватися безперешкодно. Саме цим пояснюється та обставина, що майже усі правові системи не передбачають спеціальної правової охорони наукових відкриттів.

Проте правова охорона відкриттів все ж таки доцільна. Вона передусім закріплює державний пріоритет на відкриття, що саме по собі досить важливе. Вона закріплює індивідуальний пріоритет вченого, який це відкриття зробив. Результати науково-дослідних робіт у вигляді завершених звітів за загальним правилом охороняються авторським правом. Проте ст. 8 Закону «Про авторське право і суміжних прав» у переліку творів, що підпадають під дію цього Закону, не згадує про звіти про науково-дослідну роботу. Такий результат науково-дослідних робіт охоплюється поняттям літературні письмові твори наукового характеру.

Закон України «Про власність» результати науково-дослідних робіт прямо проголошує об'єктом права власності. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р. у ст.2 також визнає, що науково-технічна інформація охоплює отримувані в процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності результати, зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

Отже, будь-які результати науково-дослідних робіт підлягають правовій охороні, якщо вони оформлені у формі звіту. Однак результати науково-дослідних робіт, зокрема прикладних, можуть бути у вигляді винаходів, корисних моделей, селекційних досягнень тощо, які охороняються патентами або свідоцтвами, тобто засобами права промислової власності, а не авторського. . Тобто правова охорона результатів науково-дослідної діяльності зумовлюється формою їх реалізації -- описом чи втіленням у креслення, або ж у металі -- конструкції, обладнанні, пристрої і т. п.

1.3 Проблеми класифікації об'єктів інтелектуальної власності в українському законодавстві

Перелік результатів конкретних видів творчої діяльності, що охороняються авторським правом, наведено в ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 р.

Чинний Цивільний кодекс України (розділ VI) передбачає право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг та раціоналізаторські пропозиції. На думку дослідників, видається більш вдалою структура цього розділу, сприйнята проектом Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р. Весь Кодекс поділений на вісім Книг, четверта з яких присвячена праву інтелектуальної власності України. Вона називається «Право інтелектуальної власності». Книга має загальну частину, виділені в окрему главу «Загальні положення про інтелектуальну власність». Остання частина Книги поділена на три розділи: перший -- «Авторське право та суміжні права»; другий -- «Право промислової власності» і третій -- «Право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг». Книга складається із 11 глав, які об'єднують 120 статей. Робота над проектом триває і можливі зміни.

Структура другого розділу «Право промислової власності» на думку дослідниці Підопригової О. видається не дуже вдалою передусім за своїм складом. До цього розділу необхідно включити також право на раціоналізаторські пропозиції. Вони також є об'єктами інтелектуальної, творчої діяльності і тому повинні визнаватися об'єктами промислової власності. Раціоналізаторські пропозиції заслуговують правової охорони на рівні закону.

Стосовно селекційних досягнень практичні працівники вважають, що оскільки селекційні досягнення захищаються патентом, то їх треба включити до глави «Право на винаходи, корисні моделі і промислові зразки». Другий розділ пропонується назвати просто «Право на об'єкти промислової власності». Видається, що така пропозиція не може бути прийнята. Селекційні досягнення мають свої особливості, які відрізняють їх від інших об'єктів промислової власності. Тому видається доцільним виділити їх в окрему главу, як це зроблено в проекті Цивільного кодексу України.

Стосовно третього розділу четвертої Книги, то він також викликає зауваження у дослідників - до нього включено лише найменування місця походження товару. Проте в міжнародних угодах і в законодавстві зарубіжних країн мають чинність й такі інститути, як географічні зазначення та зазначення походження товарів. На думку Підопригової О., Було б доцільним ці три інститути об'єднати в один, назвавши його «Право на використання найменування місця походження товару, географічного зазначення та зазначення походження товару». За юридичною природою вони близькі між собою. Географічне зазначення походження товару -- це назва населеного пункту, місцевості або іншого географічного об'єкта, у виключних випадках назва країни, що служать для позначення товару, якість, репутація або інші властивості якого пов'язуються з цим географічним об'єктом, і який виробляється в обмеженому географічному регіоні. Географічним зазначенням походження товару може бути історична назва географічного об'єкта або традиційна географічна назва місця походження товару, якщо вони позначають товар, особливі властивості якого визначаються природними умовами чи іншими чинниками певного географічного об'єкта. Зазначення походження -- це будь-яке позначення, що вказує на країну або географічне місце походження товару. Наведене дає підставу зробити висновок про можливість об'єднання цих позначень в одному цивільно-правовому інституті.

До об'єктів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона, не входить наукове відкриття. Законодавець поки що залишає відкриття в числі об'єктів, яким надається правова охорона чинним Цивільним кодексом.

Підсумовуючи, можемо узагальнити такі види об'єктів інтелектуальної власності:

· авторські права (літературні твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

· суміжне право;

· право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

· фірмові та комерційні найменування;

· географічні зазначення;

· сорти рослин та породи тварин;

· топографії інтегральних мікросхем;

· комерційна таємниця.

Проте дослідники відзначають ряд недосконалостей у підходах щодо поділу об'єктів інтелектуальної власності та видів прав інтелектуальної власності, зокрема це пов'язано із динамічністю природи ІВ, що змінюється у відповідності з розвитком техніки та культури.

Література

1. Закон України «Про авторське право і суміжні права» // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page

2. Конвенция учреждающая Всемирную организацию интеллектуальной собственности (подписанная в Стокгольме 14 июля 1967 года и измененная 2 октября 1979 года)// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_169

3. Цивільний кодекс України / Книга четверта «Право інтелектуальної власності» // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page8

4. Мойсеєнко І.П. Інвестування // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/investuvannya/investuvannya_-_moyseyenko_i_p

5. Право інтелектуальної власності (Підопригора О.А та ін.) // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://textbooks.net.ua/content/view/4314/36/

6. Харитонов Є., СтарцевО. Цивільне право України // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://all-books.biz/grajdanskoe-pravo-uchebnik/tsivilne-pravo-ukrajini.html

Размещено на Allbest.ru