Довічне позбавлення волі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

довічний позбавлення воля покарання

Протягом багатьох років в Україні тривали дискусії щодо відміни смертної кари як такої, що суперечить положенням Конституції України та міжнародним зобов'язанням держави. Кримінальний кодекс України 2001 року скасував виняткову міру як вид кримінального покарання та запровадив альтернативний вид - довічне позбавлення волі. У Кримінальному кодексі 2001 року довічне позбавлення волі вперше передбачено як самостійний вид покарання, що встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. [4;48]

Підтримуючи гуманістичні тенденції та прагнучи стати повноправним членом Ради Європи, Україна 29.12.1999 р. визнала положення Кримінального кодексу 1960 р., у яких смертна кара передбачалася як покарання, неконституційними. І тому в державі була скасована смертна кара 22.02.2000 р. Натомість, вітчизняна система кримінальних покарань доповнилася принципово новим інститутом у вигляді довічного позбавлення волі, що знайшло своє відображення у прийнятому в 2001 р. новому Кримінальному кодексі України [15;131].

Довічне позбавлення волі в Україні не застосовувалось, хоч і законодавство і судова практика багатьох країн світу передбачала цю міру покарання. В Російській імперії, до складу якої входила Україна, відома була лише довічна каторга [22;145].

Питання про доцільність та місце довічного позбавлення волі як еквівалента смертної кари в системі кримінальних покарань було спірним протягом років, коли велася підготовка та обговорення Кримінального кодексу. Вирішення цього питання суттєво ускладнювала та обставина, що кримінальне законодавство СРСР не знало довічного позбавлення волі, хоча тривалі строки покарання для багатьох засуджених фактично робили його безстроковим. У радянській науці кримінального та кримінально-виконавчого права проблема довічного позбавлення волі не лише не розглядалась, а й не ставилась. Прийнято було вважати, що позбавлення волі, на відміну від капіталістичних країн, у СРСР не може бути довічним або безстроковим.

Довічне позбавлення волі як найтяжчий вид покарання з'явилося у вітчизняному законодавстві у 2001 р. з прийняттям нового Кримінального кодексу, де цей вид покарання вперше передбачено як самостійний вид покарання [20;380]. Довічне позбавлення волі передбачене в 11 санкціях статей Особливої частини Кримінального кодексу як альтернативна міра нарівні з позбавленням волі на певний строк - від 10 до 15 років [4;131].

Процес виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі здійснюється у напрямку, визначеному нормами чинного кримінально-виконавчого законодавства і відповідає вимогам суворого режиму в тюрмі. Як відомо, зміст позбавлення волі полягає в ізоляції засуджених від суспільства і поміщенні їх в установи виконання покарань. Відповідно зміст довічного позбавлення волі зводиться до поміщенні засуджених у тюрму на суворий режим, де і забезпечується найбільш суворий ступінь їх ізоляції від суспільства [24;112].

Характеристика довічного позбавлення волі

Довічне позбавлення волі передбачається ст. 64 КК. Де встановлюється, що дане покарання встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі є найбільш суворим основним (ч. 1 ст. 52 КК) та безстроковим покаранням, відповідно до якого засуджений за вироком суду ізолюється від суспільства і примусово поміщується до спеціальної кримінально-виконавчої установи (в'язниці) без зазначення у вироку строку його тримання в ній [1].

Порядок призначення довічного позбавлення волі передбачений у ч. 1 ст. 64 КК, відповідно до якої це покарання: а) встановлюється тільки за вчинення особливо тяжких злочинів (ч. 5 ст. 12 КК); б) застосовується лише у випадках, спеціально передбачених у КК (ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч: З ст. 258, статті 348, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК); в) призначається лише тоді, коли суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Із зазначених положень закону, по-перше, випливає, що законодавець встановлює в даний час і вправі встановити в майбутньому довічне позбавлення волі тільки і виключно за особливо тяжкі злочини. По-друге, перелік особливо тяжких злочинів, за вчинення яких передбачена можливість призначення довічного позбавлення волі, є вичерпним і суд вправі призначити це покарання тільки в тому випадку, якщо воно прямо передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Нарешті, оскільки довічне позбавлення волі у всіх санкціях передбачене в альтернативі з позбавленням волі, на певний строк, суд в обов'язковому порядку повинен навести у вироку мотиви свого рішення в тому випадку, якщо призначає засудженому довічне позбавлення волі.

До числа осіб осіб, яким не може бути призначене довічне позбавлення волі навіть у випадку вчинення ними особливо тяжкого злочину, у санкції за який фігурує це покарання належать:

а) особи, які вчинили злочин у віці до 18-ти років;

б) особи у віці понад 65 років;

в) жінки, що перебували в стані вагітності під час вчинення злочину або перебувають у такому стані на момент постановлення вироку.

Не може бути призначене довічне позбавлення волі й особам, зазначеним у ст. 43 КК, навіть якщо за вчинений ними злочин у санкції відповідної статті Особливої частини КК передбачене це покарання[1]. .

Особи, засуджені до довічного позбавлення волі, не підлягають умовно-достроковому чи достроковому звільненню від цього покарання. На підставі ч. 2 ст. 87 КК актом про помилування може бути здійснена лише заміна цього покарання позбавленням волі на строк не менше двадцяти п'яти років. Відповідно до ст. 4 «Положення про порядок здійснення помилування», затвердженого Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. № 588/2000, при засудженні особи до довічного позбавлення волі клопотання про помилування може бути подане лише після відбуття засудженим не менше п'ятнадцяти років.

Таблица. Перелік злочинів, за які може бути призначено довічне позбавлення волі

Правовий статус засуджених до довічного позбавлення волі

Особи, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, несуть обов'язки і користуються правами людини та громадянина, за винятком обмежень, визначених законами України, Кримінально-виконавчим кодексом України для цієї категорії засуджених, а також установлених вироком суду.

На засуджених до довічного позбавлення волі у повному обсязі поширюються основні права й обов'язки засуджених до позбавлення волі, що визначені Кримінально-виконавчим кодексом України, нормативно-правовими актами Департаменту, а також Правиламивнутрішнього розпорядку установ виконання покарань.

Самодіяльні організації серед засуджених до довічного позбавлення волі не створюються. Для засуджених, які не мають загальної середньої освіти, у виправних колоніях утворюються консультаційні пункти.На засуджених до довічного позбавлення волі поширюються заходи заохочення, стягнення та порядок їх застосування, передбачені Кримінально-виконавчим кодексом України. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:

1. на щоденну прогулянку тривалістю одна година;

2. на безперервний восьмигодинний сон у нічний час;

3. користуватися телевізорами, придбаними за рахунок родичів за наявності можливості розміщення їх у камері;

4. користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи, придбаними через торговельну мережу, переданими від родичів та інших осіб, а також передплатними виданнями;

5. без обмежень одержувати грошові перекази;

6. мати короткострокове побачення один раз на шість місяців;

7. придбавати протягом місяця в ларку установи за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на суму до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засуджені чоловіки віком понад шістдесят років, жінки віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди першої та другої групи - також на кошти, одержані за переказами; без обмежень - письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;

8. мати при собі і зберігати в камері особисті предмети, речі і продукти харчування;

9. одержувати і надсилати листи без обмеження їх кількості;

10. звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб;

11. користуватися настільними іграми;

12. мати побачення з адвокатом або іншим фахівцем у галузі права для одержання юридичної допомоги в установленому

13. кримінально-виконавчим законодавством порядку;

14. подавати клопотання про помилування на адресу Президента України після фактичного відбуття ними не менше як двадцяти років покарання;

15. в індивідуальному порядку користуватися релігійною літературою, відправляти релігійні обряди, але тільки в межах

16. камери у вільний час та якщо це не буде заважати іншим засудженим.

При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати, а також брати участь у групових заходах культурно-масового та спортивного характеру. Засудженим, які з не залежних від них причин не працюють чи завантажені роботою лише частково, дозволяється придбавати продукти харчування і предмети першої потреби на гроші, одержані за переказами.

Засуджені до довічного позбавлення волі зобов'язані:

1. дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом установи та іншими особами;

2. дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них;

3. дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого державного майна;

4. зберігати продукти харчування і предмети особистого користування (одяг та взуття за сезоном) у камерах у відведених для цього місцях та в кількості, яка б не заважала проведенню режимних заходів (проведення обшуків, технічних оглядів камер тощо);

5. виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки;

6. при відвідуванні камер персоналом кримінально-виконавчої служби та іншими посадовими особами вставати і вітатися.

Засудженим до довічного позбавлення волі забороняється:

1) установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах;

2) грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

3) придбавати, виготовляти, уживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено;

4) продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні;

5) наносити собі або іншим особам татуювання;

6) завішувати спальні місця, затуляти отвір для нагляду за засудженими;

7) створювати конфліктні ситуації з іншими засудженими та персоналом колонії.

Особи, які відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки, дільницях посиленого контролю та секторах максимального рівня безпеки, залучаються до праці тільки на об'єктах, розташованих натериторії колоній. Виробничі цехи розміщуються в ізольованих приміщеннях у межах зони, що охороняється.

Такі засуджені виводяться на роботу в спеціально обладнані цехи, де встановлюються додаткові засоби охорони та забезпечується надійна ізоляція з тим, щоб зазначені особи в період роботи не могли вступати в контакти з іншими засудженими.Під час виведення з цехів і камер засуджені підлягають обшуку, а приміщення - огляду.

У нагальних випадках адміністрація виправних колоній може залучати засуджених до ремонтно-будівельних робіт на території виправних колоній за умови забезпечення суворої ізоляції цих осіб від засуджених, залишених у виправних колоніях максимального рівня безпеки для господарського обслуговування. У разі неможливості працевикористання засуджених з виведенням у виробничі цехи вони можуть залучатися до праці в робочих камерах з додержанням вимог санітарних норм і правил охорони праці.

В установах виконання покарань здійснюються:

а) клінічне обстеження та нагляд за засудженими з метою оцінки стану здоров'я, при виявленні хвороб - застосування раціональної терапії та встановлення працездатності;

б) амбулаторне, стаціонарне і спеціалізоване лікування методами та засобами, що рекомендовані інструктивно-методичними вказівками Міністерства охорони здоров'я України.

Особи, які надходять до установ виконання покарань, підлягають обов'язковому медичному обстеженню. Результати обстеження, які містять дані психічного та соматичного стану, лабораторних аналізів, реєструються в медичних картках засуджених. З метою попередження проникнення інфекційних захворювань усі засуджені, які прибули до установи виконання покарань, після комплексної санітарної обробки та медичного огляду розміщуються у дільниці карантину, діагностики і розподілу. Профілактичний карантин та медичний нагляд здійснюються у колоніях 14 діб. При виявленні протягом медичного обстеження інфекційних хворих серед засуджених проводиться комплекс протиепідемічних заходів. Тривалість медичного нагляду в даному випадку визначається максимальним інкубаційним періодом від дня ізоляції останньої особи, яка захворіла. Засуджені мають право звертатися за лікарськими консультаціями та лікуванням до установ, що надають платні медичні послуги. Оплата таких послуг і придбання необхідних ліків здійснюються засудженими або їх родичами за рахунок власних коштів. Консультації і лікування у таких випадках проводяться у медичних частинах за місцем відбування покарання під наглядом персоналу медичної частини.

Медична допомога засудженим до довічного позбавлення волі організовується і надається, як правило, безпосередньо в камері у присутності не менше трьох представників адміністрації. При необхідності невідкладного надання медичної допомоги такі засуджені переводяться до найближчого лікувально-профілактичного закладу Департаменту або органу охорони здоров'я.

Перевезення до лікувально-профілактичного закладу (з лікувально-профілактичного закладу) засудженого до довічного позбавлення волі здійснюється в спеціалізованому автомобілі з конвоєм кількістю не менше п'яти осіб, до складу якого обов'язково повинен входити кінолог зі службовим собакою.

Місця, порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі

Відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, відбувають покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки та відповідних ізольованих секторах максимального рівня безпеки або слідчих ізоляторах. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених та осіб, узятих під варту, в окремих камерах, у залежності від жилої площі, психологічної сумісності проживання за визначенням адміністрації установи. Особи, яким вироком суду призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, забезпечуються одягом спеціального зразка. Переміщення таких осіб на території установи та за її межами (крім участі в судовому засіданні) в іншому одязі заборонено.

У необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним нового злочину або за наявності медичного висновку за мотивованою постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.

Чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі, розміщують у камерах з дотриманням вимог роздільного тримання, передбачених статтею 92 Кримінально-виконавчого кодексу України . Застосування заходів фізичного впливу, спеціальних заходів і зброї до засуджених до довічного позбавлення волі До осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу установи, виявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя у порядку, передбаченому пунктами 59-63 цих Правил та відповідно до вимог законодавства. У разі виведення засуджених із камер, конвоювання на території колонії та за її межами до них застосовуються наручники. При застосуванні наручників руки засуджений тримає за спиною. Конвоювання засуджених здійснюється по одному в супроводі двох представників адміністрації та кінолога зі службовим собакою. У разі конвоювання засуджених жінок за межами колонії до них застосовуються наручники; конвоювання кожної жінки здійснюється в супроводі трьох представників адміністрації без залучення кінолога зі службовим собакою.

В установах виконання покарань забезпечується виконання санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил. Особи, які прибули до установ виконання покарань, проходять комплексну санітарну обробку, що включає в себе для чоловіків, зокрема, стрижку волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів. Не менше одного разу в сім днів засудженим організовується миття в лазні з обов'язковою зміною натільної та постільної білизни, а за потреби стрижка волосяних частин голови, підборіддя, бороди, вусів. Періодично проводиться дезінфекція водогінних мереж, приміщень для проживання, харчування та інших комунально-побутових та кухонно-складських приміщень. Забезпечується чітка робота пральні, сушильні, перукарні, дезкамери та інших об'єктів комунально-побутового призначення.Засуджені до довічного позбавлення, хворі на туберкульоз, забезпечуються щоденною прогулянкою тривалістю до двох годин.

Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі та особливості виконання та відбування покарання жінками, засудженими до покарання у виді довічного позбавлення волі

Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі здійснюється в порядку, визначеному статтею 100 КВК[1]. Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть бути переведені:

з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'ятнадцяти років строку покарання;

з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання.

Засуджені до довічного позбавлення волі, які злісно порушують установлений порядок відбування покарання, можуть бути переведені із звичайних жилих приміщень до приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки. Зміна умов тримання не застосовується до засуджених до довічного позбавлення волі, які хворіють на венеричні захворювання, активну форму туберкульозу, та з психічними розладами.

Жінки, засуджені до довічного позбавлення волі, розміщуються, як правило, у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.

Для жінок, засуджених до довічного позбавлення волі, встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії середнього рівня безпеки.

Досвід виконання покарання у виді довічного позбавлення волі у інших країнах та статистика засуджених до позбавлення волі

Не всі держави світу вбачають необхідність у довічному позбавленні волі. Так, приміром, в Португалії цей вид покарання відмінений Конституцією 1989 року (ст. 30 (1)). В Іспанії довічне позбавлення волі також відсутнє. Довічне позбавлення волі заборонено також конституціями деяких північноамериканських країн, зокрема Бразилії. Кримінальні кодекси Норвегії та Словенії також не передбачають довічного позбавлення волі. Замість нього, за особливо тяжкі злочини суди призначають тривалі, але фіксовані терміни позбавлення волі. В дійсності, в країнах Південної та Західної Європи лише незначна кількість осіб, засуджених до довічного позбавлення волі залишаються в колонії до кінця свого життя. Середній термін довічного позбавлення волі: у Швеції - 9 років; в Англії та Уельсі - 14,4 роки; у Франції - 18 років; в Італії - 21 рік; в Австрії складає 22 роки. У Канаді мінімальний термін, після якого може бути розглянуто питання про дострокове звільнення засудженого до довічного позбавлення волі складає 10 років при скоєнні тяжкого злочину та максимальний 25 років за особливо тяжкий злочин. Питання про дострокове звільнення може бути розглянуто: у Шрі-Ланці після фактичного відбуття 6 років покарання; Японії - 10 років; Німеччині та Люксембурзі - 15 років; Польщі - 20 років; Латвії та Литві - 25 років; Естонії - не менше 30 років. Разом з тим, цей термін може бути збільшений за порушення режиму відбування покарання або навпаки зменшений по амністії чи помилуванню. Відсоток осіб, засуджених до довічного позбавлення волі та засуджених до покарання на певний строк в країнах світу: Франція - 1,6%; Угорщина - 1,9; Швеція - 2%; Фінляндія - 2,2%; Австрія - 2,9 %; Італія - 3%; Туреччина - 4,4%; Англія та Уельс - 6,02%; Шотландія - 11,2%. Серед країн, які забезпечують масштабне засудження до довічного позбавлення волі виділяють США. За інформацією на 2009 рік у федеральній тюремній системі США: 25,5 тис. засуджених відбувають покарання без права на звільнення; 80,2 тис. засуджених відбувають покарання з можливістю дострокового звільнення; близько 120 тис осіб, відбувають покарання терміном більше 20 років.

Неоднаково вирішується у зарубіжному законодавстві і питання щодо визначення кола осіб, до яких довічне позбавлення волі не застосовується. Деякі КК (наприклад, КК КНР, КК ФРН, КК Франції) жодних застережень з цього приводу не містять, що дає підставу зробити висновок про можливість призначення даного покарання будь-якій особі, яка вчинила відповідний злочин (якщо, зрозуміло, окремими законами не передбачено інше). Ті ж КК, які встановлюють обмеження щодо застосування довічного позбавлення волі, визначають коло осіб, котрим це покарання призначатися не може, по-різному. Одні з них не допускають застосування довічного позбавлення волі лише до осіб, які до моменту вчинення відповідного злочину не досягли встановленого віку. Цей вік, наприклад, за КК Швеції (гл. 29, ст. 7), становить 21 рік, за КК Австрії (§ 36) - 20 років, за Кримінальним законом Латвійської Республіки (ст. 65), КК Республіки Польща (§ 2 ст. 54), КК Нідерландів (ст. 77а) - 18 років. Згідно ж з КК Республіки Білорусь (ч. 2 ст. 58) і КК Російської Федерації (ч. 2 ст. 57) розглядуване покарання не може призначатись жінкам, особам, котрі вчинили злочин у віці до 18 років, та чоловікам, які до дня постановлення вироку (за КК Російської Федерації - до моменту винесення судом вироку) досягли 65 років. За КК Республіки Болгарія довічне ув'язнення не застосовується до осіб, які до вчинення злочину не досягли 18 років (ст. 31, 62, 63), а довічне ув'язнення без заміни - до осіб, які до моменту вчинення злочину не досягли 20 років, а щодо військовослужбовців, рівно ж як і у воєнний час, - 18 років та жінок, котрі знаходились у стані вагітності під час вчинення злочину чи постановлення вироку (ч. 2 ст. 38). У випадку вчинення особою, до якої не може бути застосоване довічне позбавлення волі, злочину, за котрий це покарання передбачається як безальтернативне, воно заміняється позбавлення волі на певний строк. Так, у § 36 КК Австрії вказується, що коли особа, яка на момент вчинення діяння, котре карається винятково довічним позбавленням волі, не досягла 20-річного віку, то замість цього покарання призначається позбавлення волі на строк від 10 до 20 років. За законодавством деяких держав до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, може застосовуватись: ( пом'якшення цього покарання. Так згідно ст. 78 КК КНР, засудженим до безстрокового позбавлення волі, якщо вони під час відбування покарання дійсно розкаялись і змінились на краще або мають великі заслуги, строк покарання може бути зниженим.

Проявом великих заслуг можуть бути: припинення іншого тяжкого злочину; донесення про тяжкий злочин, який готується в місцях позбавлення волі, що при перевірці виявиться правдивим; винайдення нововведення або технічного вдосконалення; прояв самопожертвування у звичайному житті і роботі; прояв зразкової поведінки під час боротьби з природними катастрофами чи ліквідації великих аварій; наявність великих заслуг перед державою і суспільством. Після пом'якшення покарання реально відбутий строк позбавлення волі не може бути меншим як 10 років. Строк відбування покарання засудженим, яким безстрокове позбавлення волі знижене до строкового позбавлення волі, обчислюється з дня винесення рішення про зниження покарання (ст. 80); ( заміна цього покарання позбавлення волі на певний строк. Так відповідно до абз. 3 ст. 38а КК Республіки Болгарія довічне ув'язнення може бути замінене позбавленням волі на строк 30 років, якщо засуджений відбув покарання не менше як 20 років. При цьому відбуте покарання у вигляді довічного ув'язнення зараховується як позбавлення волі. В силу ст. 60 Кримінального закону Латвійської Республіки особі, засудженій до довічного ув'язнення, це покарання може бути замінено позбавленням волі строком на 20 років, якщо вона допомогла розкрити вчинений організованою групою тяжкий чи особливо тяжкий злочин, який є більш тяжким або більш небезпечним, ніж злочин, вчинений самим засудженим; ( заміна подальшого відбування цього покарання позбавленням волі на певний строк. Так у ч. 4 ст. 58 КК Республіки Білорусь вказується, що особі, засудженій до довічного ув'язнення (як і особі, якій смертна кара в порядку помилування замінена довічним ув'язненням), після відбуття нею 20 років покарання суд, враховуючи її поведінку, стан здоров'я або вік, може замінити дальше відбування довічного ув'язнення позбавленням волі на певний строк, проте не більше як 5 років; ( умовно-дострокове звільнення від відбування цього покарання (КК Австрії, законодавство Великобританії і США, КК КНР, Кримінальний закон Латвійської Республіки, КК Республіки Польща, КК Російської Федерації, КК ФРН, КПК Франції /питання дострокового звільнення від відбування покарання регламентує у Франції не КК, а КПК/, КК Швейцарії, КК Японії). Одні КК, зокрема Російської Федерації (ст. 79), Швейцарії (ст. 38), Японії (ст. 28), підставами такого звільнення називають виправлення засудженого і відбуття ним відповідного строку покарання. Цей строк становить, наприклад, за КК Японії 10 років, за КК Швейцарії 15 років, за КК Російської Федерації 25 років. За законодавством ж деяких держав для умовно-дострокового звільнення від відбування довічного позбавлення волі, крім факту виправлення засудженого і відбуття ним встановленого строку покарання, потрібні ще й інші підстави.

Так, згідно з абз. 5 § 46 КК Австрії, правопорушник, засуджений до довічного позбавлення волі, може бути умовно-достроково звільнений від відбування цього виду покарання, якщо ним фактично відбуто не менше як 15 років позбавлення волі та є підстави вважати, що він у подальшому на свободі не буде вчиняти злочинні діяння, і, незважаючи на тяжкість вчиненого діяння, не вимагається подальше виконання покарання з метою протидії вчиненню злочинів іншими особами. Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК КНР, засуджений до безстрокового позбавлення волі може бути умовно-достроково звільнений від відбування цього покарання, якщо він відбув 10 і більше років покарання (за наявності особливих обставин з санкції Верховного народного суду таке звільнення може застосуватись і раніше вказаних строків), проявив розкаяння та виправився і таке звільнення не становить небезпеки для суспільства. До засуджених до безстрокового позбавлення волі рецидивістів та осіб, які вчинили злочини, що призвели до смерті людей, вибуху, пограбування, зґвалтування, викрадення людей і за інші насильницькі злочини, умовно-дострокове звільнення не застосовується (ч. 2 ст. 81). За Кримінальним законом Латвійської Республіки (ст. 61) особа, засуджена до довічного ув'язнення, може бути умовно-достроково звільнена від цього покарання, якщо вона відбула 25 років покарання, не вчиняла порушень і у межах можливого відшкодувала заподіяну злочином матеріальну шкоду, а у випадку, коли засуджений вчинив злочинне діяння на грунті алкоголізму, наркоманії чи токсикоманії, - якщо він погодився від них лікуватись.

Інформація за результатами анкетування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які тримаються в установах Державної кримінально-виконавчої служби України

Вікова характеристика: 74% осіб відноситься до вікової групи від 18 до 39 років; 18% складають особи віком від 40 до 49 років; 6% - особи від 50 до 59 років; 1% - більше 60 років. Освітній рівень: 51% мають повну загальну освіту; 30% - базову загальну освіту; 5% - початкову вищу освіту (середню спеціальну); 4% - повну вищу освіту; 2,7% - незакінчену вищу освіту. Соціальне становище: 59% - неодружені; 15% перебувають у шлюбі; 16% - розлучені; 8% - до засудження перебували у цивільному шлюбі; 1% - удівці. Зайнятість до засудження: 57% не працювали; Загальна кількість загиблих потерпілих внаслідок злочинів (за вироками судів) складає 3055 особи. 36% потерпілих жінки; 11% особи похилого віку; 8% неповнолітні. Кримінологічна характеристика: 34% попередньо не мали кримінального досвіду і вперше були притягнуті до кримінальної відповідальності. 24% раніше один раз притягувалися до кримінальної відповідальності, 16% - притягувалися двічі, 15% - тричі, 11% -чотири і більше разів. 32% засуджених до довічного позбавлення волі раніше взагалі не перебували в місцях позбавлення волі. У відношенні до представників адміністрації установи: 21% засуджених характеризуються як невідверті та брехливі; 6% проявляють зверхність, грубість та зухвалість;38% характерна пристосовницька поведінка. Вивчення рівня агресивності свідчить, що для даних засуджених характерна тенденція до свідомого приховування особливостей власного характеру, конфліктних задумів, негативного відношення до оточуючих. За формою агресії:40% - характерні прояви непрямої агресії (розповсюдження пліток, збудливих вибухів проти інших осіб);4,4% - характерна агресія у виді використання фізичної сили.

Отже, у нашій державі на сьогодні діють умови і порядок відбування довічного позбавлення волі, які істотно відрізняються від існуючих у розвинених країнах світу і не відповідають Європейським тюремним правилам, прийнятим Радою Європи. Цей факт виявлений при інспектуванні установ виконання покарання в Україні Європейським Комітетом проти тортур, коли умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі в Україні, були однозначно визнані як невідповідні міжнародним стандартам поводження із засудженими і були рекомендовані до перегляду [10;123].

Це стало наслідком багатьох чинників, головними з яких є, по-перше, відсутність такої законодавчої бази, яка б давала реальну можливість особі, засудженій до довічного позбавлення волі, довести своє виправлення і відбувати покарання в тих умовах, на які вона заслуговує завдяки своїй поведінці у виправно-трудовій колонії. Потребує додаткового правового регулювання призначення довічного позбавлення волі на основі диференціації, тобто максимального врахування характеру скоєного злочину, причин і умов, які сприяли його вчиненню, а головне - особистості злочинця (обставини і мотиви скоєння злочину, його психологічні та психічні особливості, ступінь педагогічної занедбаності). Слід запровадити новий порядок виконання покарання, що засновується на принципах індивідуального підходу до перевиховання засуджених. Крім того відсутній закон про довічне позбавлення волі, який би визначав основні конституційні права і обов'язки особи, засудженої до найтяжчого виду покарання, тому що норми кримінально-виконавчого права майже не стосуються питання про конституційні права і обов'язки громадян України щодо вказаної категорії осіб [8;382].

Залишаються за межами правового регулювання багато відносин в галузі сім'ї та шлюбу, спадкування. Не може бути повною мірою поширене на засуджених конституційне право про недоторканість житла і таємницю листування. Право недоторканості особи обмежується тим, що в будь-який момент засуджений може бути підданий обшуку, а його речі та спальне місце - огляду. Нічим не можна пояснити положення, коли засуджені, які відбувають покарання у тюрмі, позбавлені права отримувати без обмежень посилки та передачі, мати тривалі побачення зі своїми родичами, обмежені права у листуванні. Такі дії слід розцінювати як порушення прав засуджених та порушення загальної декларації прав людини [11;123].

Для того, щоб відбування довічного позбавлення волі відповідало міжнародним стандартам, які стосуються ув'язнення і прав людини і було спрямоване дійсно на виправлення та перевиховання засуджених до найтяжчого виду покарання, вітчизняному законодавству, на мою думку, необхідно:

- розробити та прийняти процедури для створення, втілення та перегляду індивідуальних програм для довічно ув'язнених з особливим акцентом на програмах навчання та виправлення;

- виховувати почуття відповідальності у довічно ув'язнених способами їх залучення до всіх сфер життя в тюрмі;

- надавати довічно ув'язненим можливості для спілкування та збереження соціально корисних контактів із зовнішнім світом;

- розробити і використовувати системи спілкування і стилю керівництва, які б заохочували налагодження позитивних відносин засуджених з тюремним персоналом;

- удосконалити підготовку персоналу для вирішення проблем довічно ув'язнених;

- забезпечувати участь медичних працівників, психологів та інших спеціалістів у наданні консультацій засудженим.

Висновки

Довічне позбавлення волі як самостійний вид покарання є досить новим покаранням для Кримінального кодексу України, саме тому ще й досі тривають дискусії щодо доцільності його застосування як еквівалента смертній карі. Також немало негативних висновків викликає порядок і умови виконання та відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, адже, по-перше, умови відбування покарання далекі від європейських, по-друге, навіть того порядку, який закріплений у нормативних актах, не дотримуються на практиці. Крім того виникає низка інших проблем, пов'язаних з виконанням цього виду покарання, які вирішувати ні в кого немає бажання, а єдині, хто таке бажання мають - засуджені, не мають на це права.

Найсуворішим видом покарання за чинним КК України є довічне позбавлення волі, яке полягає у примусовій безстроковій (до кінця життя, пожиттєвій) ізоляції засудженого від суспільства шляхом тримання його у спеціально призначених для цього кримінально-виконавчих установах. Відповідно до ст. 64 цього Кодексу таке покарання встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у спеціально передбачених ним випадках, якщо суд не вважає за можливе призначити позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Список використаних джерел та літератури

1.Конституція України - від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.

2.Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної ради України. - 2001. - № 25 - 26. - С. 131.

3.Кримінально-виконавчий кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 3 - 4. - С. 21.

4.Фріс П. Кримінальне право України: Навч. Посібник. - К.: «Центр навчальної літератури», 2011. - 362 с.

5.Гізімчук С. Умовно-дострокове звільнення від покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі: перспективи та вдосконалення // Підприємництво, господарство і право. - Київ, 2007. - № 7. - С. 115 - 118.

6.Косий М. Страчувати не можна помилувати // Голос України. - 2005. - № 164. - С. 9 - 12.

7.Міщук Н. Призначення покарання за часів Київської Русі // Вісник прокуратури. - 2007. - № 1. - С. 111 - 117.

8.Мостепанюк Л. Відбування довічного позбавлення волі в Україні та за кордоном: проблеми і перспективи // Підприємництво, господарство і право. - Київ, 2004. - № 5. - С. 121 - 124.

9.Мостепанюк Л. Довічне позбавлення волі: історія і сучасність // Підприємництво, господарство і право. - Київ, 2008. - № 8. - С. 131 - 133.

10.Степанюк А. Довічне позбавлення волі як еквівалент смертній карі // вісник академії правових наук України. - 2000. - № 4 (23) - С. 200 - 211.

11.Сулицький В. Соціально-психологічні аспекти утримання засуджених на довічне позбавлення волі // Соціальна психологія. - Київ, 2006. - № 5. - С. 163 - 178.

Размещено на Allbest.ru