Вчинення злочину неповнолітніми як обставина, що пом’якшує покарання: психолого-юридична сутність

Размещено на http://allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

УДК 159:343.234:343.224.1

19.00.06 - юридична психологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ НЕПОВНОЛІТНІМИ ЯК ОБСТАВИНА, ЩО ПОМ'ЯКШУЄ ПОКАРАННЯ: ПСИХОЛОГО-ЮРИДИЧНА СУТНІСТЬ

Ємець Юлія Іванівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі юридичної психології Київського національного університету внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник кандидат психологічних наук, професор Казміренко Людмила Іванівна, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри юридичної психології

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор Медведєв Володимир Степанович, Київський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри практичної психології Навчально-наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби;

кандидат юридичних наук, доцент Марчак Віталій Ярославович, Апеляційний суд Чернівецької області, заступник голови Судової палати у кримінальних справах

Захист відбудеться “15” квітня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ-35, Солом'янська площа, 1

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ: ДП-680, м. Київ-35, Солом'янська площа, 1

Автореферат розісланий “11” березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор філософських наук, професор М. Г. Братасюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У сучасний період становлення України як правової держави особлива увага приділяється забезпеченню гармонійного розвитку дітей та підлітків. Ратифікувавши у 1991 р. Конвенцію ООН про права дитини, Україна взяла на себе міжнародно-правові зобов'язання щодо здійснення міжнародних стандартів прав дитини.

Зокрема, за даними Департаменту інформаційних технологій МВС України кількість злочинів, що вчиняються неповнолітніми, залишається значною. Так, у 2001 р. їх виявлено 29 290; у 2002 р. - 26 611; у 2003 р. - 27 451; у 2004 р. - 26 410; у 2005 р. - 22 767; у 2006 р. - 16 996; у 2007 р. - 15 572; у 2008 р. - 13 541. І це, незважаючи на декриміналізацію Кримінального кодексу України згідно із Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення” від 2 червня 2005 р. № 2635-IV, через що спостерігається значне зниження, починаючи з 2006 р., загальної кількості кримінальних деліктів.

Зважаючи на актуальність проблеми підліткової делінквентності, в Україні є чинними значна кількість законів, правових актів, постанов щодо неповнолітніх, причому більшість із них спрямована на організацію профілактичних заходів. Певною мірою до профілактичних заходів належать і санкції кримінального закону за умови дотримання принципу індивідуалізації покарання. Однією з суттєвих підстав для пом'якшення покарання, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України, є неповнолітній вік правопорушника. Цей факт суд повинен враховувати при встановленні виду та міри покарання, щоб визначити, яке саме покарання буде найбільш ефективним та допоможе ресоціалізації. При цьому держава не проявляє поблажливості, а дає підлітку шанс на відмову від асоціальної поведінки.

Вивчення проблеми підліткової злочинності було і залишається одним із найактуальніших напрямів наукових досліджень вітчизняних і зарубіжних психологів та юристів (Л. С. Виготський, О. М. Джужа, Л. І. Казміренко, М. В. Костицький, В. М. Кудрявцев, О. Є. Лічко, В. С. Медведєв, В. Я. Марчак, В. М. Синьов, С. А. Тарарухін, С. І. Яковенко та ін.). Безсумнівним є те, що при призначенні покарання суди повинні зважати на причини підліткової злочинності: соціально-економічні та політичні трансформації у суспільстві, його соціальні суперечливості, відповідно - крах ідеалів та правовий нігілізм населення. Уявлення неповнолітніх про право через вікові особливості знаходяться лише на декларативному рівні і не виступають дієвим регулятором соціальної поведінки.

Відтак проблема злочинності неповнолітніх завжди буде актуальною для кримінології, психології, соціології. Адже від ступеня її розробленості залежить сам зміст профілактики злочинності неповнолітніх і, зокрема, застосування судами пом'якшення як заходу впливу на делінквентність. Тому з'ясування підстав та порядку пом'якшення покарання неповнолітніх злочинців є нагальним у контексті вдосконалення судової практики, що й визначає актуальність обраного напряму наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота здійснена у межах галузевого дослідження відповідно до тематики, передбаченої Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень Міністерства внутрішніх справ України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2001-2009 роки (наказ МВС України 05.07 2004 №755); п. 4.2. наказу МВС України “Про затвердження тематики пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень у вищих навчальних закладах МВС України” від 30.06 2002 № 635; п. 4.3. рішення колегії МВС України від 29.11 2003 № 8КМ/1; планів науково-дослідних робіт Київського національного університету внутрішніх справ і, зокрема, кафедри юридичної психології КНУВС.

Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні Вченої ради КНУВС (протокол № 1 від 14 січня 2006 р).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розроблення психолого-правових засад застосування обставин, що пом'якшують покарання, щодо осіб, які вчинили злочин у неповнолітньому віці.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання:

- розглянути обставини, що пом'якшують покарання неповнолітніх, у законодавстві України та зарубіжних країн;

- висвітлити психологічні аспекти неповноліття як обставини, що пом'якшує покарання;

- визначити кримінально-психологічні критерії вікових меж та детермінант кримінальної відповідальності неповнолітніх;

- надати характеристику основних чинників формування правосвідомості підлітків у сучасній Україні;

- з'ясувати сучасний стан та висвітлити психологічні особливості судової практики у справах про злочини, вчинені неповнолітніми;

- визначити порядок призначення та проведення судово-психологічної експертизи (далі - СПЕ) дітей щодо обставин, які пом'якшують покарання.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при застосуванні пом'якшення покарання щодо неповнолітнього злочинця.

Предмет дослідження - вчинення злочину неповнолітніми як обставина, що пом'якшує покарання: психолого-юридична сутність.

Методи дослідження: 1) теоретичні (аналіз, порівняння, узагальнення науково-теоретичних і статистичних даних, систематизація наукових першоджерел та нормативно-правових актів) - для визначення принципів та критеріїв юридико-психологічного коментування законодавчої політики щодо дитячої злочинності; уточнення окремих позицій, зокрема, психологічної сутності неповноліття як пом'якшуючої обставини, а також еволюції поглядів учених на це явище, огляду підходів до розуміння його психологічного змісту (рр. 1, 2); 2) емпіричні (спостереження, опитування, анкетування, неформалізована бесіда, вивчення матеріалів кримінальних справ та висновків СПЕ) - для одержання даних про судову практику та проблеми запровадження п. 3 ч. 1 ст. 66 КК України (рр. 1.1, 2, 3); 3) методи математичної статистики - для опрацювання результатів емпіричних даних дослідження (рр. 2.2, 3).

Емпіричну базу дослідження становлять результати: аналізу статистичних даних та аналітичних матеріалів Верховного суду України і МВС України; анкетування 105 працівників міліції (оперуповноважених кримінальної міліції у справах дітей та слідчих) у м. Києві, Житомирській, Кіровоградській та Черкаській обл.; опитування 140 неповнолітніх, які перебувають на обліку в КМСД, та 60 законослухняних підлітків; аналізу матеріалів 400 кримінальних справ (2001-2008 рр.) та 84 висновків судових експертиз щодо неповнолітніх у Київській міській психіатричній лікарні ім. акад. І. П. Павлова.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

вперше:

- узагальнено наукові підходи до проблеми пом'якшення покарання неповнолітнім злочинцям;

- сформульовано юридико-психологічні засади застосування порядку пом'якшення покарання;

- встановлено об'єктивні та суб'єктивні труднощі, що заважають науково-обгрунтованому застосуванню пом'якшення покарання неповнолітнім;

- запропоновано авторський варіант визначення індексу “жорсткості покарання” з урахуванням неповноліття, його тлумачення та процедура обрахування;

удосконалено:

- перелік і специфіку об'єктивних та суб'єктивних чинників, що сприяють криміналізації неповнолітніх осіб;

- організаційні та змістовні характеристики проведення СПЕ неповнолітніх при визначенні ступеня пом'якшення покарання;

- особливості, межі та форми застосування поняття індивідуалізації покарання щодо неповнолітніх;

набуло подальшого розвитку:

- аргументація на користь індивідуального підходу щодо ступеня пом'якшення покарання неповнолітнім злочинцям;

- тлумачення підстав для визначення ступеня пом'якшення покарання щодо досліджуваної категорії осіб;

- організаційні підходи до профілактики делінквентності неповнолітніх;

- процедура проведення СПЕ неповнолітніх із метою визначення порядку та ступеня пом'якшення покарання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в обґрунтуванні алгоритму організаційно-правових заходів, пов'язаних із реалізацією у правозастосовчій практиці пом'якшуючої обставини щодо неповнолітніх злочинців. Матеріали дисертаційної роботи використовуються:

- в практичній діяльності (акт впровадження з Верховного Суду України від 29.01.2010 ; акт впровадження з Апеляційного Суду Чернівецької обл. від 12.01.2010);

- в навчальному процесі при викладанні дисциплін “Юридична психологія” та “Кримінальна психологія” за темами: “Особистість злочинця”, “Злочинність неповнолітніх”, “Судово-психологічна експертиза” (акт впровадження КНУВС від 18.12. 2009).

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації викладені у виступах на: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної психології” (м. Київ, 29-30 вересня 2006 р.); науково-практичних конференціях “Філософські, методологічні та психологічні проблеми права” (м. Київ, 26 січня 2008 р.), “Проблеми забезпечення конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві (м. Львів, 26 жовтня 2007 р.), “Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи” (м. Тернопіль, 13 квітня 2007 р.) та “Психологічне супроводження оперативно-розшукової діяльності” (м. Київ, 28 листопада 2008 р.).

Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри юридичної психології КНУВС та міжкафедральному семінарі кафедр юридичної психології, філософії права та юридичної логіки, практичної психології, психологічних дисциплін КНУВС.

Публікації. Зміст та результати дослідження відображено у 8 наукових публікаціях, з яких 3 - у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів та 6 підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 175 сторінках тексту, який доповнюють 2 додатки на 9 сторінках та 214 назв використаної літератури на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

правовий злочин неповнолітній психологічний

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичну значимість одержаних результатів, наведено дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У р. 1 “Психолого-правова характеристика обставин, що пом'якшують покарання неповнолітніх” проблема пом'якшення покарання неповнолітнім розглядається в історичному контексті, здійснений порівняльний аналіз законодавства зарубіжних країн щодо пом'якшення покарання неповнолітнім.

У підрозділі 1.1. “Обставини, що пом'якшують покарання неповнолітніх, у законодавстві України: історія розвитку та сучасний стан” надається загальна характеристика пом'якшуючих обставин, проводиться порівняльний аналіз понять “пом'якшення відповідальності” та “пом'якшення покарання”. Аргументується, що більш універсальним слід вважати поняття “відповідальність”, - це константа, похідною від якої є призначене покарання.

Наголошується, що чинним кримінальним законодавством України визнано специфічний статус неповнолітнього: вікова ознака визначає особливий зміст правочину щодо даної категорії осіб (ст. 66 КК України - “Обставини, які пом'якшують покарання” та ст. 67 КК - “Обставини, які обтяжують покарання”). І хоча в одному випадку неповноліття враховується у зв'язку з потенційною нездатністю суб'єкта повною мірою усвідомлювати власну суспільно небезпечну поведінку, а в іншому - виступає особливою суспільною правозахищуваною цінністю через незахищеність об'єкта злочинного посягання, в кожному разі вікова ознака детермінує принципову неможливість ставлення до підлітка як до повнолітньої особи.

Аналіз статистичних даних засвідчує, що кількість розглянутих судами кримінальних справ стосовно неповнолітніх поступово збільшувалася у 2001-2005 рр., починаючи з 2006 р. намітилася тенденція їх зменшення. Проте це пояснюється не стільки покращенням криміногенної ситуації та підвищенням ефективності протидії злочинності правоохоронними органами держави, скільки іншими обставинами, до яких можна віднести: 1) зростання рівня латентності низки злочинів (крадіжки, вимагання, хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень незначної тяжкості); 2) декриміналізацію певного кола правопорушень (переведення з кримінального впровадження в адміністративне корисливих злочинів, якщо збиток не перевищує двох мінімальних заробітних плат, або хуліганських посягань, що не спричинили суттєвої шкоди, тощо), яка відбулася згідно з Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення” від 2 червня 2005 р. № 2635-IV. Відповідно, найбільшою мірою це стосувалося саме злочинів, що вчинялися неповнолітніми.

Водночас, покарання у поєднанні з іншими заходами виховного характеру, є дієвим інструментом попередження делінквентності. Тому суд повинен враховувати неповноліття як обставину, що пом'якшує покарання, виходячи з обставин справи та індивідуально-психологічних особливостей особи. І, якщо поряд із обставинами, що пом'якшують покарання, будуть встановлені обставини, що його обтяжують (вчинення злочину групою осіб, із особливою жорстокістю), не слід надавати перевагу пом'якшуючим обставинам, тобто сам факт неповноліття не повинен виправдовувати злочинця.

У підрозділі 1.2. “Порівняльний аналіз законодавства зарубіжних країн щодо пом'якшення покарання неповнолітніх” надається аналіз сучасної світової практики покарання неповнолітніх. Зокрема, наголошується, що нині в усіх зарубіжних кримінальних кодексах передбачається врахування вікових особливостей особи при кваліфікації злочинного діяння.

У світовій практиці неповноліття визнається пом'якшуючою обставиною, хоча й з певними варіаціями правозастосування, виходячи з особливостей національних правових традицій. При цьому окремі держави обмежуються статтями, що передбачають для неповнолітніх більш м'яке покарання, ніж для дорослих. У інших країнах введена окрема система провадження ювенальної юстиції - зокрема, судів у справах неповнолітніх, підрозділів спеціальної поліції, працівників соцзабезпечення, адвокатських об'єднань тощо, які займаються справами неповнолітніх правопорушників. У цих країнах функціонує особливе законодавство щодо неповнолітніх і створені спеціальні заклади для дітей (зокрема - для їх утримання). При цьому у кримінальних кодексах окремих країн неповноліття наявне в загальному переліку пом'якшуючих обставин, в інших - враховується при кваліфікації діянь за окремими статтями, у третіх - співіснує в переліку пом'якшуючих обставин і в окремих статтях (як, наприклад, у Кримінальному кодексі України).

Отже, неповноліття обов'язково враховується при призначенні покарання, незважаючи на соціокультурні відмінності. Це свідчить про однозначність розуміння нездатності підлітка повною мірою усвідомлювати, а відтак, і відповідати за свої протиправні вчинки. Традиції тлумачення вікових меж становлення (дорослішання) особи відповідають уявленням про процес становлення самої здатності до усвідомлення та самокерування поведінкою і дістають своє відображення у більшій чи меншій деталізації критеріїв розмежування вікових періодів у відповідному кримінальному кодексі.

Водночас, у всіх країнах вважається за доцільне призначати покарання неповнолітнім у разі вчинення ними тяжкого суспільно небезпечного діяння; інколи воно поєднується з примусовими виховними заходами. Цим підкреслюється, що в підлітковому віці особа ще формується, тому її слід не просто карати, а й піддавати інтенсивному ресоціалізуючому виховному впливу. Саме ж покарання за тяжкі злочини має на меті припинити суспільно небезпечну поведінку та захистити громадян від можливих посягань, адже факт неповноліття не зменшує об'єктивної тяжкості збитків для жертви злочину та відповідних правоохоронюваних соціальних цінностей.

Розділ 2 “Психологічні особливості неповнолітніх дітей у контексті протиправної поведінки” присвячений висвітленню критеріїв вікових меж та детермінант кримінальної відповідальності неповнолітніх.

У підрозділі 2.1 “Кримінально-психологічні критерії вікових меж та детермінант кримінальної відповідальності неповнолітніх дітей” розглядаються соціально-психологічні підстави для вікової диференціації неповнолітніх правопорушників. На основі аналізу різних психологічних підходів зазначається, що визначення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, та критерії, яких суддям необхідно дотримуватися при призначенні покарання, ніколи не мали свого однозначного вирішення.

Можна стверджувати, що процес психічного та особистісного розвитку в 14-18 років ще не завершений, відбувається подальше формування свідомості. Вікові особливості неповнолітніх значною мірою впливають на мотивацію їхніх вчинків. Крім того, соціальна зрілість підлітків одного й того віку може бути різною, що залежить від низки чинників (освіченість, якість виховання та ін.). У науковій літературі до ключових інститутів процесу соціалізації віднесено: сім'ю, школу, засоби масової інформації (насамперед, телебачення та інтернет), безпосереднє соціальне оточення (групи спільного проведення дозвілля). Оскільки кримінальна відповідальність неповнолітніх визначається суто соціальними чинниками, зокрема, ступенем педагогічної чи соціальної занедбаності, то їх ресоціалізація передбачає досить широке застосування заходів виховного характеру.

На основі аналізу різних наукових підходів та опитування працівників ОВС здійснена типологія злочинних груп неповнолітніх залежно від ступеня криміналізованості учасників. Вона дозволяє визначати ступінь пом'якшення покарання щодо неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння у складі групи. Так, зокрема, до учасників ситуативних груп доцільне максимальне пом'якшення каральних санкцій, звільнення від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру. Щодо неповнолітніх правопорушників із сформованою асоціальною установкою - учасників груп, для яких порушення правових приписів є цілком прийнятним, необхідними слід вважати санкції хоча й пом'якшеного, але кримінального покарання (позбавлення волі, звільнення від відбування покарання з випробуванням). І, нарешті, щодо кримінально заражених неповнолітніх із вираженою антисоціальною спрямованістю - представників груп, спеціально створених для неодноразового вчинення злочинів, пом'якшення кримінального покарання є недоцільним.

Визначені такі детермінанти індивідуалізації покарання неповнолітніх правопорушників: біологічний та психологічний вік, ступінь небезпеки злочинного посягання, рівень кримінальної зараженості та глибина соціальної дезадаптованості особи, несприятливі об'єктивні умови, що вплинули на її делінквентизацію.

Підрозділ 2.2 “Основні чинники формування правосвідомості підлітків у сучасній Україні” присвячений висвітленню передумов формування та основних складових правосвідомості, їх впливу на делінквентність дітей.

Безумовним є визнання особливого статусу підлітка при призначенні покарання з урахуванням принципової нерівності розвитку його правосвідомості щодо дорослих правопорушників. У найбільш загальному вигляді правосвідомість визначається правовою освіченістю - сукупністю знань щодо правової системи суспільства, ролі права та законності у житті суспільства, власних прав і обов'язків, способів їх реалізації. Відповідно, недостатність правової освіченості неповнолітніх - це незнання певних правових заборон, відсутність уявлень про кримінальне покарання за протиправні дії. Під час проведеного емпіричного дослідження встановлено, що знання неповнолітніх про право є, переважно, на низькому рівні і не виступають дієвими регуляторами соціальної поведінки.

Тому попередження делінквентизації потребує вжиття конкретних заходів щодо формування правосвідомості у неповнолітніх, здійснення їх у певній послідовності, узгодження зусиль суб'єктів, які реалізують конкретні функції. При цьому виховні, профілактичні, правові заходи мають бути адекватними характеру неблагополуччя мікросередовища, ступеня соціальної дезадаптації і криміналізації неповнолітніх. Функціонування такої системи потребує забезпечення поетапного впливу незалежних органів, діяльність яких не повинна дублюватися. Ключовим питанням організації системи у цьому аспекті є визначення провідної ланки на кожному рівні її функціонування, що дозволить конкретизувати компетентність та встановити відповідальність суб'єктів, забезпечити гнучкість системи незалежно від відомчої належності її елементів.

Розділ 3 “Психологічний зміст та чинники кримінальної відповідальності неповнолітніх” присвячений висвітленню психологічних особливостей судової практики у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, а також СПЕ неповнолітніх щодо обставин, які пом'якшують покарання.

У підрозділі 3.1. “Сучасний стан та психологічні особливості судової практики у справах про злочини, вчинені неповнолітніми” надані результати вивчення судової практики (2001-2008 рр.) щодо пом'якшення покарання неповнолітнім злочинцям.

Загалом вивчено 400 архівних кримінальних справ щодо злочинів різної тяжкості (200 щодо неповнолітніх та 200 - щодо повнолітніх осіб). У всіх випадках неповноліття враховувалося і було першим у загальному переліку пом'якшуючих обставин; при цьому порядок та ступінь пом'якшення встановлювалися для кожної з обставин окремо, що відповідає загальним принципам призначення покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки злочинного зазіхання.

Для визначення індексу “жорсткості покарання”, що відображає ступінь пом'якшення покарання для неповнолітніх, нами проведений порівняльний аналіз санкцій щодо повнолітніх та неповнолітніх підсудних. Для більш чіткого відмежування ступеня пом'якшення, який визначається, насамперед, ступенем суспільної небезпеки злочинного посягання, ми відібрали “полярні” злочини: найбільш тяжкі (вбивство) та відносно нетяжкі, але найбільш розповсюджені злочини (крадіжка). Встановлено, що для неповнолітніх індекс суворості каральних санкцій (середньоарифметичний термін позбавлення волі) становить 10,3 років за ст. 115 КК та 1,8 років - за ст. 185 КК України; для дорослих - 10,4 років за ст. 115 КК та 2,5 років - за ст. 185 КК. Таким чином, різниця між дорослими та неповнолітніми за ст. 115 КК становить 0,1 років, за ст. 185 КК - 0,7 років.

Щоб з'ясувати ступінь врахування неповноліття як пом'якшуючої обставини, середнє арифметичне значення терміну покарання дорослого злочинця умовно приймалося нами за 100% каральної санкції. Потім вираховувався відсоток каральної санкції для неповнолітніх за ті ж злочини шляхом співвіднесення середньоарифметичного терміну їхнього покарання з покаранням повнолітніх злочинців. Відмінність значення каральних санкцій щодо неповнолітніх за ст. 115 КК України дорівнювала 99,03%, тобто строк покарання неповнолітніх максимально наближений до 100% усередненого показника покарання повнолітнього засудженого. Відповідний показник за ст. 185 КК становить 72%, тобто за менш суспільно небезпечний злочин суд призначав майже на третину більше пом'якшення, порівняно з покаранням повнолітніх злочинців. Після цього ми одержали можливість порівняти відсоток пом'якшення каральних санкцій із врахуванням неповноліття як пом'якшуючої обставини: за ст. 115 КК України пом'якшення каральних санкцій становить 0,97%, за ст. 185 КК - 28%.

Згідно з чинним КК України, до неповнолітніх осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, суд може застосувати такі основні види покарань: штраф, громадські або виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк. Текстуальний аналіз ст. 98 КК та порівняння її з іншими позиціями чинного законодавства дозволяє говорити про наявність певних протиріч щодо видів покарань цієї вікової категорії громадян. Так, зокрема, згідно з Кодексом законів України про працю, неповнолітній має право на трудову діяльність з 15 років; згідно зі ст. 100 КК України, громадські та виправні роботи щодо неповнолітнього правопорушника можуть застосовуватися лише після досягнення ним 16 років. Санкції, пов`язані з обмеженням свободи (ст. 101 КК та ст. 102 КК України), не узгоджені за віком. Так, арешт у межах 15-45 діб може призначатися лише з 16-ти років, натомість як позбавлення волі на строк до 15-ти років застосовується, навіть, до 14-тирічної особи.

Що ж до штрафу, то він може накладатися на будь-якого неповнолітнього, який має самостійний дохід, власні кошти або майно. Водночас, відповідно до цивільного законодавства, до досягнення повноліття особа не має права самостійно розпоряджатися власними коштами чи спадком, тобто стягнення безпосередньо з неповнолітнього будь-яких матеріальних коштів є проблематичним. З іншого боку, якщо підліток не має достатніх коштів, покарання у вигляді штрафу може бути замінено відповідно до ч. 3 ст. 53 КК України громадськими та виправними роботами, що можливо лише з 16 років.

Відтак, можна констатувати, що до осіб у віці 14-16 років, які вчинили злочини, не передбачені ст. 22 КК, не може бути застосований жоден вид кримінального покарання, окрім позбавлення волі. Зазначені позиції потребують, з одного боку, законодавчого узгодження, а з іншого - вказують на принципово відмінне ставлення законодавця до трьох вікових груп: діти до 14 років, до яких слід застосовувати лише заходи виховного характеру; діти 14-16 років, до яких може застосовуватися штраф та позбавлення волі, а також звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; діти 16-18 років, до яких можуть застосовуватися всі санкції розділу 15 КК України.

Для встановлення юридико-психологічних детермінант функціонування інституту застосування обставин, що пом'якшують покарання неповнолітнім, нами було проведене анкетування 105 працівників міліції. На думку опитаних, серед чинників, які негативно впливають на формування особистості неповнолітнього, провідне значення має вплив ЗМІ (51,5%). До визначальних чинників делінквентизації належить також вплив оточуючого середовища: друзів (74,3%) та сім'ї (50,5%), а також почуття соціальної незахищеності (27,6%) внаслідок несприятливого матеріального становища родини (69,5%), низького життєвого рівня (45,7%), відсутності інтересу до навчання (32,4%), непорозуміння з батьками та однолітками (25,7%). Основними мотивами вчинення правопорушень неповнолітніми названі: хуліганські спонукання (46,6%), корисливо-насильницькі (40%) та корисливі (38,1%) мотиви, мотив самоствердження (30,5%), особистісні негативні мотиви (14,3%).

Опитані працівники міліції зазначили, що підлітки-правопорушники досить часто не проявляють готовності виправитися, отже, й не заслуговують на пом'якшення покарання. Навпаки, вони активно протидіють процесу розслідування, що проявляється у: небажанні сприяти розслідуванню злочину (38,1%), неповазі до працівників міліції та неприйнятті правових і моральних норм (28,6%), розбіжностях у свідченнях обвинувачених (17,1%), непорозумінні з батьками (16,1%), підвищеній агресивності (10,5%).

На основі проведеного опитування можна запропонувати узагальнений портрет сучасного неповнолітнього злочинця: це особа чоловічої статі (94,4%) у віці 14-16 (62,9%) або 16-18 (31,4%) років з яскравими проявами девіантної поведінки (адиктивність, бродяжництво, жебрацтво). У них наявна деформація ціннісних орієнтацій на основі меркантильно-корисливої мотивації, адже більшість підлітків перебувають на утриманні батьків (89,6%) чи перебиваються тимчасовими заробітками (11,4%). Зазначене зумовлює незадовільне матеріальне забезпечення (69,5%). Переважають негативні особливості особистості: агресивність (82,9%), некерованість (62,9%), нахабність (59%), грубість (50,4%), запальність (25,7%), черствість (20,0%).

Опитані працівники міліції висловлюють переконання, що дотримання принципу індивідуалізації не обов'язково визначає необхідність пом'якшення покарання: слід зважати на всі обставини справи (70,4%). Лише 20,0% із них вважають неповноліття обов'язковою обставиною максимального пом'якшення покарання; 69,5% зазначають, що до цього слід підходити вибірково. Пом'якшувати покарання доцільно лише у разі: щирого та дієвого каяття (59%); наявності ознак обмеженої осудності (40%); вчинення злочину в стані афекту (39%); під впливом погрози, примусу або через матеріальну чи іншу залежність (38,1%); внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин (16,1%). Загалом працівники міліції вказують на доцільність у певних випадках посилення покарання зазначеній категорії осіб.

У підрозділі 3.2. “Судово-психологічна експертиза неповнолітніх щодо обставин, які пом'якшують покарання” аналізується сучасний стан та перспективи використання спеціальних психологічних знань при визначенні ступеня пом'якшення покарання неповнолітньому, виходячи з індивідуально-психологічних чинників.

Судовий психолог при проведенні експертизи одночасно реалізує два підходи до діагностики особистості: експериментально-психологічний, що передбачає застосування психодіагностичних методів, та психологічний аналіз матеріалів кримінальних справ (а в рамках комплексної судової психолого-психіатричної експертизи - і медичної документації). В результаті проведеного експертного дослідження складається висновок, який містить вступну та дослідницьку частини. В останній частині формулюються висновки експертизи у вигляді конкретних категоричних (позитивних чи негативних) або ймовірностних відповідей на поставлені запитання. При виявленні інформації, значущої для прийняття судом рішення, але не сформульованій у переліку поставлених запитань, експерти зазначають її окремою позицією, а за необхідності проведення додаткових досліджень - мотивовано наголошують на них.

Відповідно до ст. 433 КПК України, щодо неповнолітнього обвинуваченого необхідне експертне з'ясування його віку, стану здоров'я та загального розвитку, умов життя та виховання, характеристики особистості, обставин, що негативно впливають на її формування, тощо. За результатами вивчення нами 87 висновків, основними завданнями СПЕ визначалися: встановлення у підекспертної особи індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотворних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних особливостей, що відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5).

Для дотримання принципу індивідуалізації та визначення ступеня пом'якшення покарання необхідним є також встановлення рівня розумового розвитку неповнолітнього та з'ясування його можливості відображати дійсність, рефлексувати та регулювати свою поведінку в конкретній кримінальній ситуації. Якщо особа має вади мислення, слід визначити конкретний вік, якому вона відповідає, а в разі констатації відставання психологічного віку від біологічного потрібно ставити питання про “вікову неосудність”, що підлягає вирішенню в суді. Це дозволить встановити, чи підлягає така особа кримінальній відповідальності та яке покарання за видом та розміром їй має бути призначене. Відтак, і диспозиції статей 19-20 КК України потребують доповнення положенням щодо вікової неосудності, що передбачає самостійну підставу для припинення кримінальної справи та можливість застосування щодо неповнолітнього примусових заходів виховного, психолого-педагогічного, психокорекційного чи, навіть, медичного характеру.

Окремим аспектом експертного визначення психологічних чинників делінквентності неповнолітнього, що потребують врахування при визначенні судом ступеня пом'якшення покарання, є проведення комплексних експертиз (психолого-психіатричних та психолого-педагогічних). Особливого значення цей вид експертного дослідження набуває при оцінці детермінант соціально-педагогічної занедбаності та індивідуальних особливостей межового характеру. Обидва ці чинники, накладаючись на вікові особливості, впливають на ступінь усвідомлення власної злочинної поведінки, а відтак, мають суттєве значення при призначенні покарання. Комплексне експертне дослідження неповнолітніх із соціально неадекватними формами поведінки є вкрай важливим з огляду на перспективи подальшої їх ресоціалізації. Врахування його висновків не завжди означає пом'якшення покарання, навпаки, може визначати доповнення загально-виховних чи каральних санкцій суто корекційними заходами.

ВИСНОВКИ

У висновках на основі проведеного комплексного психолого-юридичного дослідження проблеми застосування інституту пом'якшення покарання до осіб, які вчинили злочин у неповнолітньому віці, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни та мають значення для науки і юридичної практики.

1. Кримінальна відповідальність та кримінальне покарання співвідносяться між собою як ціле та його похідна. На основі порівняння груп обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, можна констатувати виокремлення вікової ознаки як особливої умови, що потребує обов'язкового врахування судом.

2. При пом'якшенні покарання судами зважається на те, що причинами підліткової злочинності виступають не тільки самі неповнолітні злочинці, а й несприятливі соціальні умови, які детермінують “полегшену” делінквентизацію підлітків. Тому, з позицій індивідуалізації покарання, суд повинен враховувати неповноліття особи як обставину, що пом'якшує покарання, виходячи зі змісту справи та психологічних особливостей особистості. Проте, якщо поряд із пом'якшуючими обставинами наявні обтяжуючі обставини, перевага не повинна надаватися пом'якшенню, тобто факт неповноліття не виправдовує злочинця.

3. Покарання неповнолітніх злочинців у кримінальних законодавствах зарубіжних країн має такі особливості: а) за формою закріплення воно міститься: у загальних положеннях про пом'якшуючі обставини; у спеціальних главах (розділах), присвячених неповнолітнім; в окремих статтях без універсального правила пом'якшення; співіснує у загальних положеннях про пом'якшення та в окремих статтях; б) вік неповноліття визначається згідно з національними традиціями (недеталізований вік, тобто всі, хто не досяг дорослого віку; частково деталізований, де є розподіл за віковими періодами 14-16 та 16-18 років; деталізований, де розрізняють ранні, середні та старші вікові періоди); в) загальною тенденцією є звільнення неповнолітнього від покарання у разі вчинення ним злочину, що не є тяжким і не містить ознак суспільної небезпеки, та різні форми пом'якшення покарання за суспільно небезпечні діяння; г) порядок пом'якшення покарання неповнолітнього злочинця може бути: загальним (передбачене вдвічі менше покарання); з пом'якшенням “за коефіцієнтом” (передбачені певні межі строків покарання відповідно до загальних меж); змішаним (до певного віку строк зменшується вдвічі, після цього - вираховується за коефіцієнтом).

4. Неповноліття не є підставою для “автоматичного” пом'якшення покарання, оскільки соціально-правовий статус неповнолітнього зумовлюється не лише його біологічним віком, а й суб'єктивною здатністю повною мірою усвідомлювати суспільну небезпеку злочинного діяння та його наслідків, а відтак - нести відповідальність (психологічним віком), ступенем небезпеки злочинного посягання, рівнем кримінальної зараженості та глибиною соціальної дезадаптованості особи, об'єктивними несприятливими умовами, що сприяли її делінквентизації. Тому індивідуалізація покарання потребує залучення спеціальних психологічних знань для визначення особливостей суб'єкта та суб'єктивної сторони складу злочину.

5. Видається недоцільним некритичне запозичення з міжнародного законодавства поняття “діти” щодо неповнолітніх злочинців, що закріплено у Законі України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо органів і служб у справах неповнолітніх та спеціальних установ для неповнолітніх”. Дійсно, міжнародні нормативно-правові акти уникають варіативності понять заради уніфікації, проте не зобов'язують відмовлятися від національних традицій. В українській мові наявне розмаїття понять щодо осіб, які не досягли повноліття. Називати неповнолітнього злочинця “дитиною” суперечить українській правовій традиції, адже в такому випадку йдеться не про правовий статус, а про сімейне становище. Більш логічним було б не відмовлятися від загального поняття “неповнолітні”, одночасно вживаючи поняття “малолітня дитина” (до 14 років) та “неповнолітня дитина” (14-18 років). Такий підхід дав би можливість чітко визначати у кожному нормативно-правовому акті конкретного адресата (як з точки зору відповідальності суб'єкта злочину, так і з точки зору об'єкта посягання).

6. Правова освіченість неповнолітніх дітей - це сукупність знань щодо правової системи суспільства, власних прав і обов'язків, способів їх реалізації. Вона є результатом впливу сукупності інститутів держави, в ідеалі - їх цілеспрямованих зусиль. Унаслідок зниження виховної ролі сім'ї, найближчого оточення, навчальних закладів та засобів масової інформації, неповнолітні засвоюють певні аморальні стереотипи поведінки, що полегшує їх делінквентизацію. Тому правосвідомість підлітків у сучасній Україні можна характеризувати як аномiчне явище, тобто таке, що розвивається та функціонує в умовах відсутності чітких соціальних норм та орієнтирів.

7. Запропонований нами індекс “жорсткості покарання” заснований на порівнянні каральних санкцій повнолітніх та неповнолітніх, засуджених за аналогічні статті, та відображає ступінь пом'якшення покарання щодо останніх. З'ясовано, що жорсткість санкцій щодо неповнолітніх менша порівняно з дорослими, тобто неповноліття завжди враховується судами як пом'якшуюча обставина. При цьому індекс “жорсткості покарання” за злочини, що становлять більшу суспільну небезпеку (вбивство), завжди вищий, ніж за злочини, що є менш суспільно небезпечними (крадіжка). Отже, хоча суди і враховують неповноліття як пом'якшуючу обставину, вони диференційовано ставляться до ступеня суспільної небезпеки діяння: чим більша суспільна небезпечність, тим менше пом'якшення.

8. Віднесення неповнолітніх до певної вікової категорії та встановлення їх психологічних особливостей, що мають значення при розгляді кримінальної справи, потребує обов'язкового проведення СПЕ. Для визначення ступеня пом'якшення покарання та індивідуалізації покарання загалом також необхідне експертне встановлення особливостей суб'єкта та суб'єктивної сторони складу злочину. Неповнолітні, які не повною мірою усвідомлюють і керують своєю поведінкою через специфіку онтогенетичного розвитку, за такого підходу можуть підпадати під ознаки вікової неосудності. Це має передбачати додаткові підстави для пом'якшення покарання та можливості, аналогічно до ч. 2 ст. 20 КК, застосовувати примусові заходи впливу, що відповідає принципу індивідуалізації покарання, не створюючи прецеденту привілейованого статусу для неповнолітніх злочинців з асоціальними варіантами розвитку особистості.

9. Проведення СПЕ неповнолітніх вирішує такі завдання: кваліфікації психічного стану, визначення природи, виду та типу психічних аномалій, ступеня їх вираженості; визначення стійких психологічних властивостей, рис і динамічних станів психіки, виду та глибини емоційних реакцій; визначення впливу виявлених характеристик особистості та психічного стану на можливість відображати дійсність та регулювати свою поведінку. Відтак, експерт-психолог може встановити вплив психологічних особливостей неповнолітнього на його поведінку в момент вчинення злочину. Якщо суд визнає такий вплив обмежуючим здатність повною мірою розуміти характер своїх вчинків і керувати ними, це стане підставою для пом'якшення покарання, ступінь якого буде визначатися рівнем представленості таких психологічних вад.

Коло питань, що розглядалися в дисертації, не вичерпує проблему пом'якшення покарання неповнолітніх правопорушників. Подальші перспективи досліджень вбачаються у розробці спеціальних технологій СПЕ неповнолітніх щодо визначення рівня пом'якшення покарання; наукових рекомендацій стосовно уніфікації вікових меж у правовому полі українського законодавства; пропозицій щодо здійснення індивідуального підходу при проведенні пенітенціарної ресоціалізації неповнолітніх засуджених, тощо.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ємець Ю. І. Окремі психологічні аспекти делінквентної поведінки неповнолітніх / Ю. І. Ємець // Право і суспільство. - 2007. - Вип. 4. - C. 103-108

2. Ємець Ю. І. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність: психологічний аспект / Ю. І. Ємець // Юридична психологія та педагогіка. - 2008. - №1. - С. 139-146

3. Ємець Ю. І. Кримінолого-психологічні аспекти оцінки обставин, що пом'якшують покарання неповнолітнім / Ю. І. Ємець // Іменем Закону. Науковий вісник. - 2008. - №1(5).- С. 32-34

4. Ємець Ю. І. Аналіз чинників виникнення делінквентної поведінки неповнолітніх / Ю. І. Ємець / Актуальні проблеми юридичної психології: тези доп. Всеукраїнської наук.-практ. конф. (м. Київ, 29-30 вересня 2006 р.) / [ред. кол.: Є. М. Моісеєв, В. М. Дзюба, О. М. Джужа та ін.]. - К.: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2006. - С. 287-290

5. Ємець Ю. І. Про деякі кримінально-правові аспекти призначення кримінального покарання неповнолітнім правопорушникам / Ю. І. Ємець // Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи: матеріали наук.-практ. конф. (м. Тернопіль, 13 квітня 2007 р.). - Тернопіль: Тернопільський нац. економічний ун-т, 2007. - С. 208-211

6. Ємець Ю. І. Психологічний портрет підлітка-правопорушника / Ю. І. Ємець / Філософські, методологічні та психологічні проблеми права: тези доп. наук.-практ. конф. (м. Київ, 26 січня 2008 р.) / [ред. кол.: Є. М. Моісеєв, О. М. Джужа, М. В. Костицький та ін.]. - К.: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 56-57

7. Ємець Ю. І. Юридико-психологічна характеристика вікових особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх / Ю. І. Ємець / Проблеми забезпечення конституційних прав громадян у кримінальному судочинстві: матеріали наук.-практ. конф. (м. Львів, 26 жовтня 2007 р.). - Львів: ЛьвДУВС, 2008. - С. 186-189

8. Ємець Ю. І. Окремі організаційно-психологічні аспекти удосконалення профілактичної діяльності серед неповнолітніх правопорушників / Ю. І. Ємець / Психологічне супроводження оперативно-розшукової діяльності: тези наук.-практ. конф. (м. Київ, 28 листопада 2008 р.) / [ред. кол.: Є. М. Моісеєв, Д. О. Александров, О. О. Бандура та ін.] - К.: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2008. - С. 70-71.

АНОТАЦІЯ

Ємець Ю. І. Вчинення злочину неповнолітніми як обставина, що пом'якшує покарання: психолого-юридична сутність. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 19.00.06 - юридична психологія. Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2010.

Дисертація є першою в Україні монографічною роботою, в якій визначено психолого-правові засади застосування обставин, пом'якшуючих покарання, щодо осіб, які вчинили злочин у неповнолітньому віці. Аргументовано, що уявлення неповнолітніх про право через вікові особливості знаходяться лише на декларативному рівні та не виступають дієвими регуляторами соціальної поведінки.

Розкрито зміст профілактики злочинності неповнолітніх і, зокрема, застосування судами пом'якшення покарання як заходу впливу на делінквентність, що є нагальним у контексті вдосконалення судової практики.

Узагальнено наукові підходи до проблеми пом'якшення покарання неповнолітнім злочинцям; сформульовано теоретико-методологічні засади застосування пом'якшення покарання як комплексу юридико-психологічних заходів; встановлено об'єктивні та суб'єктивні труднощі, що заважають науково-обгрунтованому застосуванню пом'якшення покарання неповнолітнім; запропоновано авторський варіант визначення індексу “жорсткості покарання” з урахуванням неповноліття, його тлумачення та процедуру підрахування.

Ключові слова: неповноліття, пом'якшення покарання, делінквентність, індекс “жорсткості покарання”, профілактика.

АННОТАЦИЯ

Емец Ю. И. Совершение преступления несовершеннолетними как обстоятельство, смягчающее наказание: психолого-юридическая сущность. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 19.00.06 - юридическая психология. Киевский национальный университет внутренних дел, Киев, 2010.

Диссертация является первой в Украине монографической работой, в которой определены психолого-правовые основания применения обстоятельств, смягчающих наказание, относительно лиц, совершивших преступление в несовершеннолетнем возрасте.

Обобщены научные подходы к проблеме смягчения наказания несовершеннолетним преступникам; сформулированы теоретико-методологические основания применения смягчения наказания как комплекса юридико-психологических мер; определены объективные и субъективные трудности, препятствующие научно-обоснованному применению смягчения наказания несовершеннолетним; предложен авторский вариант определения индекса “жесткости наказания” с учетом несовершеннолетия, его толкование и процедура исчисления.

Установлено, что жесткость санкций относительно несовершеннолетних ниже в сравнении со взрослыми, то есть несовершеннолетие всегда учитывается судами как смягчающее обстоятельство. При этом индекс “жесткости наказания” за преступления, представляющие большую общественную опасность (убийство), всегда выше, чем за менее общественно опасные преступления (кража). Таким образом, суды учитывают несовершеннолетие як смягчающее обстоятельство, но дифференцированно относятся к степени общественной опасности деяния: чем выше общественная опасность, тем меньше представлено смягчение.

Аргументировано, что представления несовершеннолетних о праве вследствие возрастных особенностей находятся на декларативном уровне и не выступают действенными регуляторами социального поведения. Раскрывается содержание профилактики преступности несовершеннолетних, в частности, особенности применения судами смягчения наказания как средства воздействия на делинквентность, что является актуальным в контексте усовершенствования судебной практики. Суды учитывают несовершеннолетие для определения, какое именно наказание будет наиболее эффективным и поможет ресоциализации подростка. Такой подход нельзя считать снисходительностью со стороны государства, но шансом для отказа от асоциального поведения.

Рассмотрены обстоятельства, смягчающие наказание несовершеннолетних, в законодательстве Украины и зарубежных стран; раскрыты психологические аспекты самого несовершеннолетия как смягчающего обстоятельства. Дано определение юридико-психологических критериев возрастных границ и детерминант уголовной ответственности несовершеннолетних, на основании чего охарактеризованы основные факторы формирования правосознания подростков в современной Украине.

Конкретизированы особенности, пределы и формы индивидуализации наказания относительно несовершеннолетних; аргументирован приоритет индивидуализированного подхода при определении степени смягчения наказания несовершеннолетним преступникам. Исходя из этого, установлены основания для определения степени смягчения наказания исследуемой категории лиц, как направления профилактики делинквентности несовершеннолетних.

Освещено нынешнее состояние и перспективы судебной практики по делам о преступлениях, совершенных несовершеннолетними. Обоснован алгоритм организационно-правовых мероприятий, связанных со смягчением наказания несовершеннолетним, в правоприменительной практике.

Представлены организационные характеристики проведения судебно-психологической экспертизы несовершеннолетних при определении степени смягчения наказания; определен порядок назначения и проведение судебно-психологической экспертизы несовершеннолетних в контексте смягчающих обстоятельств. Конкретизирована процедура проведения судебно-психологической экспертизы несовершеннолетних при определении порядка и степени смягчения наказания.

Ключевые слова: несовершеннолетие, смягчение наказания, делинквентность, индекс “жесткости наказания”, профилактика.

SUMMARY

Yemets Y. I. Commotion a crime by juveniles as an occasion that mitigate punishment: psychological and legal nature. - Manuscript.

...