Право на сім’ю, як особисте немайнове благо особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь

Право на сім'ю, як особисте немайнове благо особи

Зміст

сім'я право законодавство

Вступ

1. Нормативно-правове регулювання забезпечення права на сім'ю

2. Реалізація права на сім'ю в Європейському суді з прав людини

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що створення правової, демократичної держави та проголошення напряму на її громадянське суспільство неможливе без врахування основоположних прав людини, одним з яких є право на сім'ю, закріплене в статті 291 ЦК України. Конституцією України проголошено, що сім'я, дитинство, материнство, батьківство в Україні охороняються державою.

ЦК України відносить право особи на сім'ю до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Сім'я як соціальне явище має різноманітні прояви свого існування. У зв'язку з цим категорія сім'я використовується різним науками - соціологією, демографією, психологією, правознавством тощо.

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Цінність сімейного життя пояснюється одвічним бажанням людини перебувати в оточенні близьких їй людей. Чинне законодавство дає визначення поняття "сім'я", яким охоплюється особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Законодавчо визначені ознаки сім'ї. Ними є спільне проживання, спільний побут, взаємні права й обов'язки, як правило, декількох осіб. Однак стаття З СК зазначає, що права члена сім'ї має також одинока особа. Відповідно до ЦК і СК особа, яка досягла шлюбного віку, а в окремих, передбачених законом випадках, і до досягнення цього віку, має право на створення родини. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку.

1. Нормативно-правове регулювання забезпечення права на сім'ю

Загальна декларація з прав людини в статті 12 і стаття 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: «Ніхто не може піддаватися довільному втручанню в його особисте і сімейне життя, довільним посяганням на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.» Стаття 23 Пакту визначає сім'ю як природний і основний осередок суспільства який має право на захист з боку суспільства і держави. «За чоловіками і жінками, які досягли шлюбного віку, визнається право на одруження і право заснувати сім'ю. Жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються.

Держави, які беруть участь у цьому Пакті, повинні вжити належних заходів для забезпечення рівності прав і обов'язків обох з подружжя щодо одруження, під час перебування в шлюбі і при його розірванні. В разі розірвання шлюбу має передбачатися необхідний захист усіх дітей.»

Ч. 1 ст. 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права закріплює, що сім'ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Шлюб повинен укладатися за вільною згодою тих, хто одружується. А стаття 11 цього ж Пакту вказує, що Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя.

Об'єктивна залежність змісту слова "сім'я" від галузі законодавства визнається навіть Конституційним Судом України (п. 6 Рішення від 3 червня 1999 року N 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну "член сім'ї").

Незважаючи на існуючі проблеми щодо розуміння сім'ї, в ст. 3 СК вперше зроблена спроба надати легальне визначення сім'ї. Згідно з ч. 1 ст. 3 СК сім'я є первинним та основним осередком суспільства.

В літературі критикується це визначення, як таке, що не є правовим, а вирішує лише питання щодо місця та значення сім'ї в суспільстві.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Змістовна навантаженість цього права закріплена в ст. 4 СК. Право на сім'ю включає: право на створення сім'ї; право на проживання в сім'ї; право на повагу до сімейного життя.

Відповідно до статті 291 ЦК України фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має право на сім'ю.

Згідно ч. 2 ст. 291 ЦК фізична особа не може бути проти її волі розлучена з сім'єю, крім випадків, встановлених законом. Ця норма продубльована в ч. 3 ст. 4 СК. Коментоване право викликає питання в контексті ч. 3 ст. 3 СК, згідно якої права члена сім'ї має одинока особа.

Ч. 3 фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває деталізована в ст. 153 СК: мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Факт окремого проживання батьків від дітей не звільняє їх від обов'язку здійснення ним права на особисте виховання дітей. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини (ст. 157 СК).

Кожна людина має право на проживання в родині. Фізична особа може бути ізольована від сім'ї тільки у випадках і порядку, установлених законом. До таких випадків можна віднести призначення покарання за рішенням суду, призив на військову службу, примусове поміщення в стаціонарну лікувальну установу в порядку, передбаченому законом. Незалежно від місця свого перебування фізична особа має право на підтримку зв'язків із членами своєї родини і родичами. Обмеження можуть складати обставини, спеціально передбачені законом, наприклад, відбуття покарання. Однак і в цих випадках зв'язки з членами родини можуть бути обмежені, але не заборонені. У захисті прав і інтересів сім'ї може брати участь орган опіки і піклування. Особа, права якої порушені, має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав і інтересів в орган опіки і піклування, що не позбавляє її права на звернення до суду.

Ч. 4 ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної особи, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Закріплення цього правила в ст. 32 Конституції не допускає збір, збереження, використання і поширення конфіденційної інформації про сімейне життя без згоди особи, якої стосуються ці відомості. Виключення складають випадки, визначені законом, коли така інформація необхідна в інтересах національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. Кожна людина має право на ознайомлення в органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з такими відомостями про себе і свою сім'ю. Конституцією гарантований судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї і вимагати вилучення будь-якої інформації, а також права на відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного такими діями.

Заборона втручатися у сімейне життя фізичної особи є одним з аспектів право на таємницю сімейного життя, що, в свою чергу, є один з аспектів права на таємницю особистого життя (ст. 301 ЦК).

Одним з прикладів законного втручання в сімейне життя є дії органів державної влади з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо (ст. 31 Конституції України).

В цій ситуації має місце колізія приватних і публічних інтересів. Пріоритет надається публічним (суспільним) інтересам.

2. Реалізація права на сім'ю в Європейському суді з прав людини

Стаття 8 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 рокупередбачає такі основні права особи: на повагу до приватного життя, сімейного життя, на недоторканість житла та таємницю кореспонденції. Обсяг відповідних прав при цьому не визначається, чіткі межі понять приватного та сімейного життя також не встановлені.

Поняття сімейного життя у світлі Конвенції охоплює ширше коло, ніж звичайні формальні, законно оформлені стосунки. При вирішенні справ Суд бере до уваги суть відносин, не обмежуючись формальними зв'язками.

Суд включає у тлумачення сімейного життя зв'язки між близькими родичами безпосередньо в сім'ї, а також між дідусями, бабусями і онуками. Суд у своїх рішеннях схильний віддавати перевагу вертикальним сімейним зв'язкам, наприклад, таким, як між неповнолітніми дітьми, батьками, дідусями і бабусями, а не горизонтальним зв'язкам, наприклад, між братами та сестрами, племінниками та племінницями.

Принцип поваги до сімейного життя не включає права особи на створення сім'ї через одруження чи народження дітей. Проте право на таку в повагу може передбачати державою вже створеної сім'ї. Відповідно, цей принцип не передбачає права особи на припинення сімейних стосунків, зокрема права партнерів у шлюбі на розлучення.

На основі аналізу стосунків між батьком і дитиною після розлучення батьків (якщо дитина залишена у матері) суд може дійти висновку, що сімейні відносини збереглися. Таким чином держава повинна поважати право батька на контакти з дитиною.

Розширивши сферу захисту Конвенції на неформальні шлюби, суд визнав можливість існування між батьком і дитиною, народженою у такому неформальному шлюбі, а також між матір'ю та її позашлюбною дитиною. Так у справі „Джонсон проти Ірландії” Європейським судом було встановлено, що заявники прожили спільно близько п'ятнадцяти років. На цій підставі суд зробив висновок, що вони складають сім'ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв'язок існує поза шлюбом. Однак суд не надав жодних критеріїв для визначення моменту виникнення конкубінату.

З точки зору Європейського суду у разі усиновлення між усиновленими та їх усиновителями виникають сімейні стосунки, що захищаються статтею 8 (Х проти Франції).

Ефективне використання права на повагу до сімейного життя передбачає право батьків на певну владу над дітьми: право вирішувати, де дитина повинна проживати, яку освіту має здобути, та інші подібні рішення. Проте така влада батьків може вступати в конфлікт з індивідуальними правами дитини, захищеними Конвенцією. Таким чином, поступово значення права батьків на певну владу над дітьми як аспект сімейного життя зменшується. Так, у справах про опіку дедалі частіше бажання дитини визнаються більш вагомими, ніж бажання батьків (Хокканен проти Фінляндії).

Право на одруження і створення сім'ї тісно пов'язано з правами на недоторканість приватного життя і на сімейне життя за статтею 8. Проте ці дві статті відрізняються одна від одної кількома аспектами. Стаття 12 стосується разових дій, наприклад, акту одруження або народження чи усиновлення дитини, в той час як стаття 8 стосується тривалого стану, а саме відносин, які виникають в результаті разових дій. Дія положень статті 12 обмежується особами шлюбного віку, в той час як стаття 8 охоплює всіх.

При укладенні тексту статті 12 автори Конвенції керувалися ситуацією, коли гетеросексуальна пара виявила намір укласти шлюб та створити сім'ю. Проте пізніше комісія та Суд розглянули кілька справ транссексуалів, які скаржилися на порушення права вступу до шлюбу відповідно до статті 12.

У справі "Ван Оостервійк проти Бельгії" заявник, який змінив свою стать на чоловічу, стверджував, що відмова бельгійського уряду внести зміну до книги реєстрації народжень позбавляє його можливості здійснити право на одруження. Більшість членів Комісії констатували порушення статті 12, відзначивши, що хоча в Конвенції та внутрішніх правових системах поняття шлюбу та сім'ї фактично тотожні, ніщо не свідчить на користь такого висновку та що здатність до відтворення є основною умовою шлюбу або що саме відтворення є головною метою шлюбу. Крім того, сім'я завжди може бути заснована шляхом усиновлення дітей.

Стаття 12 стосується традиційного шлюбу між особами біологічно протилежної статі, але із змісту статті не можна зробити висновку, що здатність до відтворення є необхідною умовою цього права. Чоловіки та жінки, які не можуть мати дітей, користуються правом вступу до шлюбу так само, як і всі інші особи.

У справі "Дрейпер проти Сполученого Королівства", яка стосувалась заборони укладати шлюб підчас перебування в місцях позбавлення волі Європейська комісія констатувала порушення статті 12, зазначивши що:

"… суть права укладати шлюб… полягає у створенні юридично обов'язкового союзу між чоловіком та жінкою. Тому вони повинні самі вирішити, чи мають бажання укласти такий союз, за обставин, коли вони не зможуть проживати разом."

У іншій справі Європейська комісія зазначила, що стаття 12:

"… не вимагає навіть від самих держав-учасниць Конвенції організовувати своє шлюбне законодавство таким чином, щоб передбачити можливість остаточного припинення шлюбу у формі розірвання юридичних шлюбних відносин…"У справі Каган батько позашлюбної дитини заявив, що усиновлення його дитини без його попереднього повідомлення або згоди є порушенням його права на повагу його сімейного життя відповідно до статті 8 Конвенції і що відсутність у ірландському законодавстві прав, якими передбачається процедура усиновлення або оскарження усиновлення його дитини, є порушенням його права на доступ в суд. Європейський суд з цим погодився.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996.

2. Загальна декларація прав людини 1948 року.

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року.

4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року.

5. Європейська конвенція з прав людини та основоположних свобод.

6. Сімейний кодекс України від 10.01.2002.

7. Цивільний кодекс України від 16.01.2003.

8. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / За ред. Ю.С. Червоного. - К.: Істина, 2003. - 464 с.

9. Сімейне право України: Підручник / За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 264 с. 11.

10. Сімейне право України: Підручник / За ред. Гопанчука В.С. - К.: Істина, 2002. - 304 с. 12.

11. Сімейне право України: Підручник / За ред. Димченко М.К. - Х.: Право, 2003. - 381 с. 13.

12. Тринов П.В. Сімейне право України. - Львів: Гроно, 2003. - 291 с. 14.

13. Юнін О.К. Питання опіки та піклування за новим Сімейним кодексом. // Адвокат. - 2003 - №2 - С. 12-14.

Размещено на Allbest.ru