Сфера та особливості застосування інституту цивільно-правової відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з дисципліни "Правознавство" на тему:

"Сфера та особливості застосування інституту цивільно-правової відповідальності"

План

Вступ

1. Цивільно-правова відповідальність

2. Цивільно-правова відповідальність неповнолітніх та малолітніх осіб

2.1 Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою

2.2 Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

2.3 Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності

2.4 Відшкодування шкоди, завданої кількома малолітніми особами

2.5 Відшкодування шкоди, завданої кількома неповнолітніми особами

3. Цивільний Кодекс України та особливості його застосування

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Як правило, сторони добровільно виконують свої цивільно-правові зобов'язання належним чином. Але якщо Ви, наприклад, домовилися з одногрупником, що він придбає для Вас якусь річ (диск, фільм тощо) протягом тижня, і не просто домовились, але й передали йому для цього власні гроші, а він не виконав свого зобов'язання, то, звичайно, Вам це не сподобається. Є багато різноманітних засобів впливу на порушника, але з точки зору цивільного законодавства у цьому випадку слід говорити про невиконання укладеної Вами угоди. З метою запобігання подібних правопорушень та усунення їх наслідків використовується цивільно-правова відповідальність.

Цей та багато інших прикладів показують значення досліджуваної теми.

Метою даного наукового-дослідного завдання є показати сфери та особливості застосування цивільно-правової відповідальності. Також в даному дослідженні розкрито основні терміни, умови, різновиди цивільної відповідальності. Також вагоме значення відведено цивільній відповідальності неповнолітніх, адже вона відрізняється від відповідальності повнолітніх учасників цивільних відносин.

Згідно 1 статті Цивільного Кодексу України Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Інститут цивільної відповідальності має свою внутрішню структуру (елементи, зв'язок між ними), одночасно він є елементом суперструктури - системи цивільного права. Саме системно-структурний метод застосовується в ряді цивілістичних праць при дослідженні важливих цивільно-правових категорій. В цивілістичній літературі правова відповідальність (у тому числі й цивільно-правова) розглядається як система, що існує серед інших систем, зв'язаних із суспільними процесами. До елементів відповідальності як системи належать:

а) санкція правової норми;

б) правопорушення (протиправна дія);

в) суб'єкт відповідальності;

г) міра відповідальності;

д) правовідношення відповідальності.

Виходячи із вище наведеного об'єктом даної роботи являється цивільно-правова відповідальність як інститут цивільного права. Проблеми цивільно-правової відповідальності в монографічному плані досліджувались такими видатними вченими - цивілістами, як професори Г.Матвєєв, О. Йоффе, В.Тархов, О.Красавчиков, В.Грибанов, Я.Шевченко, А.Савицька та ін., які зробили значний внесок в теорію цивільно-правової відповідальності. Разом з тим багато положень цієї теорії залишаються дискусійними і потребують уточнення.

1. Цивільно-правова відповідальність

Цивільно-правова відповідальність - установлена законом негативна реакція держави на цивільне правопорушення, що виявляється в позбавленні особи певних цивільних прав чи накладенні на неї обов'язків майнового характеру. Вона є однією з форм державного примусу, оскільки пов'язана з застосуванням санкцій майнового характеру, спрямованих на відновлення порушених прав і стимулювання нормальних ринкових відносин, і полягає у стягненні неустойки, штрафу.

Підставами для цивільно-правової відповідальності є: наявність майнової шкоди (у грошовому виразі - майнових збитків); протиправність поведінки (дія чи бездіяльність); вина; причинний зв'язок між збитком і протиправною поведінкою.

Тільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів; грошовий вираз майнової шкоди називають іще збитками. Збитки поділяються на два види: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода (неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане).

Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом.

Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії. На відміну від кримінального законодавства, цивільне законодавство встановлює презумпцію вини боржника, тобто особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.

Вина може бути у формі умислу (коли правопорушник передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає їх настання або ставиться до їх настання байдуже) чи необережності (передбачення настання негативних наслідків своєї протиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, себто правопорушник не бажає настання цих негативних наслідків).

Умовою цивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негативним наслідком, що настав через цю протиправну дію.

Різновидностями цивільно-правової відповідальності є:

- договірна та позадоговірна;

- часткова і солідарна;

- основна й субсидіарна (додаткова);

- повна та обмежена.

За деякі дії цивільно-правова відповідальність може накладатися без вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою. Зокрема, до них слід віднести такі випадки:

- за невиконання грошового зобов'язання;

- зберігача за втрату, недостачу чи пошкодження майна;

- за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Договірна відповідальність настає в разі порушення договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю або майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було.

Відповідно до цивільного законодавства боржник, який не виконав або виконав неналежним чином зобов'язання, вчинив позадоговірну шкоду, повинен повністю відшкодувати завдані кредитору збитки (витрати, зроблені кредитором, втрату й пошкодження його майна, а також не одержані ним доходи). неповнолітній дієздатність цивільний право

Якщо в цивільному правовідношенні є декілька зобов'язаних осіб, то може мати місце часткова, солідарна або субсидіарна відповідальність. За часткової відповідальності кожна із зобов'язаних осіб несе відповідальність тільки у своїй частці. За солідарної відповідальності кредитор має право звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них. Виконання солідарного зобов'язання одним із декількох боржників звільняє останніх од відповідальності. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Субсидіарна, або додаткова, відповідальність має місце за наявності, крім основного боржника, ще й додаткового. У разі неможливості відшкодовування збитків основним боржником до відповідальності притягається додатковий. Скажімо, за вчинену шкоду неповнолітнім віком від 14 до 18 років несе відповідальність він сам за наявності у нього власного майна. Якщо такого майна він не має, то відшкодовувати вчинену ним шкоду зобов'язані його батьки чи піклувальники. Боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання або вчинення позадоговірної шкоди, коли мають місце непереборна сила чи випадок.

2. Цивільно-правова відповідальність неповнолітніх та малолітніх осіб

2.1 Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

2.2 Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний

відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

2.3 Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності

Шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

2.4 Відшкодування шкоди, завданої кількома малолітніми особами

Шкода, завдана спільними діями кількох малолітніх осіб, відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами в частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Якщо в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

2.5 Відшкодування шкоди, завданої кількома неповнолітніми особами

Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Якщо в момент завдання шкоди кількома неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.

3. Цивільний Кодекс України та особливості його застосування

Цивільний кодекс України (ЦКУ) - основний нормативно-правовий акт цивільного законодавства України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 року.

Поточна редакція Цивільного кодексу України від 1 січня 2010 року на підставі Закону України 1568-17 від 25 червня 2009 року.

Цивільний кодекс України є кодифікованим нормативним актом (законом) яким регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), учасниками яких є фізичні та юридичні особи, Держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

ЦК України є кодексом приватного права в тому розумінні, що положення ЦК використовуються як загальне право або підлягають субсидіарному застосуванню до приватноправових норм інших галузей права. Універсальність приватноправових сфер застосування норм ЦК нормативно закріплено ч. 1 ст. 9 ЦК, згідно з якою норми ЦК поширюються також на інші приватноправові відносини (природноресурсові, трудові, сімейні), якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

У цьому зв'язку слід виділяти два різних за характером застосування норм ЦК України до приватноправових норм інших галузей права: в одних випадках має місце субсидіарне застосування норм ЦК, в інших - норм ЦК використовуються як загальне правило, з якого приписами актів спеціального законодавства можуть бути встановлені винятки.

Субсидіарне застосування полягає в зверненні до норм ЦК України у випадках, якщо відносини, які мають цивільно-правовий характер, не врегульовані іншими (спеціальними) актами законодавства. Зокрема, в субсидіарному порядку норми ЦК застосовуються для врегулювання сімейних відносин, при використанні найманої праці, в сферах використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища.

Норми ЦК застосовуються до трудових відносин в частині відшкодування роботодавцем шкоди, заподіяної працівнику (статті 1195, 1197, 1199 - 1205, 1208 ЦК). Таке застосування норм ЦК можливе у зв'язку з відносинами щодо зберігання майна працівників, щодо надання працівникам кредиту для сплати вартості навчання в учбових закладах та інших цілей. Слід виходити з того, що законодавство про працю не перешкоджає застосуванню до таких відносин в сфері найманої праці не лише ЦК, а й інших актів цивільного законодавства. В літературі правильно звертається увага на те, що з огляду неврегульованості трудовим законодавством відносин з приводу розголошення комерційної таємниці, положення цивільного законодавства мають поширюватися на ці відносини. На такі випадки не поширюються положення про аналогію закону. Застосування цивільного законодавства до неврегульованих спеціальним актами законодавства відносин в сфері найманої праці ґрунтується на ст. 9 ЦК, має субсидіарний характер і не є застосування правових норм за аналогією, оскільки закон прямо передбачає застосування цивільно-правових норм до таких відносин в сфері найманої праці.

Субсидіарно положення ЦК застосовуються до відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, тобто якщо вони не врегульовані актами законодавства. Зокрема, при визначенні розміру шкоди, що завдана природі та підлягає стягненню з винних осіб, мають застосовуватися положення цивільного законодавства. У зв'язку з цим при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, застосуванню підлягають положення ЦК України про підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 і 1187 ЦК. Особливості цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, які регулюють питання охорони певного виду такого середовища.

ЦК України не містить зазначення про застосування положень ЦК до податкових, фінансових правовідносин, хоч відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК це є можливим. Це означає, що акти цивільного законодавства можуть прямо застосовуватись до таких відносин, якщо законом прямо передбачено можливість такого застосування (наприклад, в частині укладення договору між платником податку (обов'язкового збору) та відповідним податковим та іншим контролюючим органом). Однак вітчизняний законодавець пішов не шляхом застосування норми ч. 2 ст. 1 ЦК, а закріпленням в публічному законодавстві публічно-правових модифікацій цивілістичних явищ у вигляді податкових та адміністративних договорів, адміністративних послуг, податкової застави тощо. Прикладом такого хибного підходу є Закон "Про оподаткування прибутку підприємств", в якому закріплено визначення багатьох термінів, що позначають цивільно-правові конструкції. У зв'язку з цим в літературі зазначається, що вони можуть застосовуватись до цивільних відносин для кваліфікації відповідних відносин та їх результатів як об'єктів оподаткування лише при вирішенні спорів, що стосуються податків та обов'язкових зборів, інших публічно-правових явищ.

Однак норми цивільного права фактично застосовуються не до відносин щодо сплати податків та обов'язкових зборів, а до відносин, результати яких створили об'єкт оподаткування. У зв'язку з цим при вирішенні спорів, що виникають із відносин, щодо сплати податків та інших обов'язкових зборів норми цивільного права фактично застосовуються для кваліфікації відповідної господарської операції, яка сама або результати якої є об'єктом оподаткування.

При цьому в публічному законодавстві відсутні норми щодо загальних положень про адміністративні договори, податкову заставу; яких і не може бути, оскільки за таких умов треба було б копіювати значну частину ЦК про загальні положення про зобов'язання, договори, способи забезпечення їх належного виконання тощо. Подібна "обрізана" імплементація цивілістичних конструкцій публічним законодавством призвела до того, що норми ЦК щодо загальних положень про зобов'язання, правочини, договори, способи їх забезпечення норми лише фактично застосовуються до випадків застосування цивілістичних конструкцій публічним законодавством.

ЦК України закріплено положення щодо можливості особливостей регулювання законом майнових відносини в сфері господарювання. ЦК України в ч. 2 ст. 9 передбачає, що "законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин в сфері господарювання". Цю норму ЦК слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання, які однак не суперечать нормам ЦК, мають прийматися у відповідності до ч. 2 ст. 4 ЦК (тобто з прийняття закону, що інакше регулює відносини, мають вноситися одночасні зміни в ЦК).

Питання щодо розмежування сфер дії ЦК і ГК неоднозначно вирішується в доктрині і судовій практиці. Зокрема, певне поширення отримала теза застосування загального правила про розмежування норм ЦК і ГК, за яким відносини, на які поширюється чинність ГК, регулюються ЦК, якщо у ГК або іншому спеціальному законі відсутні відповідні спеціальні норми.

Такий підхід не можна визнати правильним, оскільки розуміння співвідношення норм ЦК і ГК як загальних і спеціальних не розмиває, порушує концепцію і принципи цивільного права. Більш виправданим є застосування норм ЦК як основного акта цивільного законодавства, інші акти цивільного законодавства мають прийматися у відповідності з положеннями ЦК України.

У зв'язку з цим загальним правилом має бути застосування до майнових відносин в сфері господарювання положень ЦК.

Закони, які передбачають особливості регулювання майнових відносин в сфері господарювання, зокрема Господарський кодекс України як закон, в якому комплексно регулюються відносини в сфері господарювання, підлягають застосуванню в частині, якій вони не суперечать положенням ЦК України.

Положення ГК, які суперечать імперативним нормам ЦК (розширюють, звужують, іншим чином змінюють їх зміст) або загальним засадам цивільного законодавства, слід розглядати неправомірними і застосуванню не підлягають.

Особливостями регулювання законами, іншими ніж ЦК, майнових відносин в сфері господарювання, слід визнавати положення ГК, інших законів, які уточнюють і, таким чином, розвивають загальні та (або) спеціальні норми ЦК в межах передбаченої ними диспозитивності регулювання цивільних відносин, з урахуванням сутності відповідних відносин у сфері господарювання.

Не підлягають застосуванню положення ГК, інших законів, що регулюють цивільні майнові відносини в сфері господарювання, інакше ніж ЦК, порушуючи імперативні норми ЦК і загальні засади цивільного законодавства (зокрема, положення про предмет цивільного права, організаційно-правові форми і види юридичних осіб, про речові і зобов'язальні права).

У випадку колізії норм ЦК і ГК, застосуванню підлягають положення, за винятком норм ГК, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин в сфері господарювання (тобто не суперечать імперативним нормам ЦК і загальним засадам цивільного законодавства).

Висновки

Отже, можна зробити висновки, що знання у галузі цивільного законодавства потрібні кожному громадянину.

Завданнями цивільної відповідальності є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне право характеризується певними принципами. Можна назвати чимало принципів, що діють у тій чи іншій сфері цивільно-правового регулювання. Наприклад, є принципи виконання зобов'язань, принципи відповідальності за порушення суб'єктивних обов'язків. До загальних принципів належать лише положення, які притаманні загальним засадам і в цілому змісту цивільного права

Підставою притягнення батьків до цивільно-правової відповідальності за правопорушення, вчинені неповнолітніми дітьми, виступає їх власне правопорушення, під яким слід розуміти винне, протиправне невиконання покладених на них законом обов'язків по належному вихованню дітей та нагляду за ними.

Субсидіарна відповідальність батьків є своєрідною гарантією відшкодування шкоди, завданої потерпілому, в тій частині, яку з об'єктивних причин не може відшкодувати сам неповнолітній заподіювач шкоди.

Список використаних джерел

1. Конституція України

2. Цивільний Кодекс України

3. Закону України "Про міжнародне приватне право"

4. Цивільний процесуальний кодекс України

5. Цивільне право України у 2-х томах під ред.. Я.М. Шевченко, київ-2004р.

6. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. - 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - Т. І. - 832 с.

7. Цивільна та сімейно-правова відповідальність батьків (осіб, які їх замінюють) за правопорушення, вчинені неповнолітніми: монографія / М.В. Логвінова. - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2009. - 206 с.

8. wikipedia.org

Размещено на Allbest.ru