Субєкти інтелектуальної власності

Суб'єкти права інтелектуальної власності. Автори як творці об'єктів права інтелектуальної власності згідно законодавства України. Заявник як суб'єкт творчих відносин. Права спадкоємців відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права".

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 05.02.2013
Размер файла 32,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальні положення

2. Автори -- творці об'єктів права інтелектуальної власності

3. Заявники

4. Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності

Висновок

Список літератури

Вступ

Людина з найдавніших часів була творцем: забезпечуючи свою життєдіяльність, виробляла продукти харчування, будувала житло, створювала знаряддя праці, одяг, прикраси, твори мистецтва. У процесі праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середовищем відбувалося становлення, само створення людини і як біологічного виду, і як розумної істоти, яка пізнає світ і саму себе. Разом з фізичним розвитком людини здійснювався її розумовий розвиток. З часом людина збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок посилення своїх фізичних зусиль певними придуманими знаряддями праці та способами використання земельних і сировинних ресурсів.

Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне такого стану, коли б його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина постійно перебуває у творчому пошукові. Це невід'ємна властивість людини, якою природа наділяє кожного із нас.

Творчість притаманна людині у будь-якій сфері її діяльності -- у промисловому чи сільськогосподарському виробництві, військовій справі, охороні здоров'я людей, лікуванні тварин, організації свого відпочинку і дозвілля тощо.

Ці неспростовні істини наведено для того, щоб показати, що забезпечення своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов'язують із досягненнями розумової діяльності. Відомо, яку велику роль в історичному розвитку людства відіграють, наприклад, транспортні засоби. А для їх створення одних фізичних зусиль замало -- тут потрібні вже зусилля розумові. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення необхідними засобами та знаряддями для свого існування до іншого -- більш досконалого.

1. Загальні положення

У теорії права прийнято вважати суб'єктом права того, хто може мати права; того, хто може бути носієм права. Найбільш загальним визначенням суб'єкта права є таке: «Суб'єкт права -- це людина або організація чи інше соціальне утворення, які законом наділені здатністю мати суб'єктивні права та нести юридичні обов'язки і, отже, бути учасниками правовідносин».

Отже, суб'єктом права може бути будь-яка людина (фізична особа) незалежно від громадянства, постійного місця проживання, роду занять та інших її особистих чинників. Це може бути громадянин України, громадянин іншої держави і особа без громадянства. Не має значення і вік фізичної особи -- носієм права може бути і щойно народжене немовля, не має значення і психічний стан фізичної особи. Зараз на земній кулі немає людини, яка б не була суб'єктом права. Безправних суб'єктів не буває.

Суб'єктом права інтелектуальної власності може стати держава та її відповідні органи. Держава може стати суб'єктом цього права у випадках, коли сплив строк правової охорони того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, або в порядку спадкування. Держава може стати спадкоємцем як за законом, так і за заповітом. Держава може стати суб'єктом права інтелектуальної власності І на підставі відповідних цивільних правочинів -- дарування, безоплатної передачі державі своїх прав їх володільцем тощо. На таких же підставах суб'єктами права інтелектуальної власності можуть стати й інші державні органи та органи самоврядування. Проте ні ЦК, ні інше чинне законодавство України про Інтелектуальну власність не містять норм, які регулювали б порядок переходу права інтелектуальної власності до держави чи її органів у зазначених випадках.

Юридичні особи не можуть створювати об'єкти права інтелектуальної власності, це можуть зробити тільки працюючі в них фізичні особи. Проте юридичній особі може належати комплекс майнових прав інтелектуальної власності, в цьому разі юридична особа може бути, як і творець (автор), суб'єктом права інтелектуальної власності за договором або законом.

Проте нас цікавлять суб'єкти цивільних правовідносин, якими можуть бути ті ж самі особи. Право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, отже, ті ж самі особи можуть бути і суб'єктами права інтелектуальної власності. Останніх прийнято поділяти на дві основні групи. Перша група -- це передусім творці інтелектуальної власності. Творцями можуть бути тільки фізичні особи -- люди, творчою працею яких створюється інтелектуальна власність. Другу групу суб'єктів права інтелектуальної власності складають як фізичні, так і юридичні особи, які самі не створювали об'єктів права інтелектуальної власності, але вони стали суб'єктами цього права згідно з законом або договором. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути також і держава в особі її органів.

Виходячи з чинного законодавства України про інтелектуальну власність, суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути перш за все автори творів у галузі науки, літератури та мистецтва, а також будь-яких науково-технічних досягнень, заявники, роботодавці та правонаступники.

2. Автори -- творці об'єктів права інтелектуальної власності

Чинне законодавство України про інтелектуальну власність авторами визнає лише творців творів у галузі науки, літератури і мистецтва, а також творців промислових зразків. У цьому контексті термін «автори» буде вживатися в широкому значенні цього слова, тобто творці будь-яких об'єктів інтелектуальної власності.

Автором може бути лише людина, що свідомо створює той чи інший об'єкт інтелектуальної власності. Перерахувати авторів у сфері інтелектуальної діяльності просто неможливо, адже кожна людина щось творить. Проте в такому перерахуванні і потреби немає. Авторська дієздатність не збігається із загальною цивільною правоздатністю. Цивільною дієздатністю визнається здатність фізичної особи до вчинення певних юридичних дій. Така здатність у фізичної особи виникає тоді, коли вона здатна правильно розуміти значення своїх дій та може керувати ними. За цивільним законодавством України така здатність настає з досягненням фізичною особою вісімнадцятирічного віку. Проте слід мати на увазі, що на дієздатність фізичних осіб може впливати наявність душевної хвороби.

Змістом дієздатності фізичних осіб є їх здатність набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна дієздатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна дієздатність або правови-конавча дієздатність); здатність особи своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча дієздатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (делікто-здатність).

Цей перелік видів дієздатності наведений для того, щоб підкреслити невідповідність загальної цивільної дієздатності до здатності людини до творчої діяльності, яку слід називати авторською або творчою дієздатністю. Авторською її можна називати тому, що це здатність бути автором якогось творіння. Ось саме ця здатність бути автором будь-якого результату інтелектуальної творчої діяльності не залежить від віку і, отже, від чіткого усвідомлення значення своїх творчих дій. Автором, творцем може бути неповнолітня фізична особа. Історії розвитку науки, літератури, мистецтва, техніки відомо немало випадків, коли авторами тих ям інших досить серйозних результатів інтелектуальної діяльності були і є діти -- малолітні за віком.

Малолітні і неповнолітні фізичні особи, які створили об'єкти інтелектуальної власності, визнаються не тільки авторами своїх творінь, у них виникає і право на ці результати інтелектуальної діяльності. Більше того, у таких осіб виникає комплекс авторських або патентних прав на будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, починаючи від оформлення прав на ці результати. Вони також мають право укладати авторські і ліцензійні договори. Проте слід мати на увазі, що зазначені майнові права виникають лише в осіб віком від 14 до 18 років. Діти віком до 14 років мають лише право авторства. Майновими правами цих осіб розпоряджаються їх законні представники. За ЦК України особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, що охороняються законом (ст. 31 ЦК України).

Автором будь-якого творіння вважається лише той, хто власною творчою працею створив той чи інший результат інтелектуальної творчості. Саме творчий характер праці творця, що втілився у творі, -- це єдиний і універсальний критерій для виникнення права авторства на твір.

Той чи інший результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або кількома. Такий вид співучасті у створенні цього результату прийнято називати співавторством. Воно може мати місце у будь-якому виді творчої діяльності. Цивільно-правова теорія визнає два види співавторства:

1) коли неможливо виділити працю кожного співавтора -- нероздільне співавторство. Воно властиве авторському праву, але здебільшого властиве науково-технічній творчості;

2) коли складові частки чітко визначені і відомо, хто із співавторів створив ту чи іншу частину -- роздільне співавторство.

Для визнання співавторства і, отже, права авторства за особами, які брали участь у створенні творчого результату, необхідні такі умови:

1. Творчий результат, створений спільною творчою працею співавторів, має бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, вилучити одну або кілька глав, підручник

як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту -- не опера, танець без музики -- не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає свого самостійного значення, але в такому разі не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, а інший записує -- це не співавторство. Тому не визнаються співавторами особи, які надавали автору будь-яку технічну допомогу -- креслярі, друкарки, консультанти, особи, які здійснювали необхідні розрахунки, надавали фінансову чи іншу матеріальну допомогу автору тощо.

3. Має бути угода про спільну працю. Ця угода не обов'язково має бути укладена в письмовій формі, вона може бути й усною.

4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину, водночас він є співавтором результату в цілому.

5. Співавторство має бути добровільним.

6. При нероздільному співавторстві об'єкт спільної праці може використовуватися лише за спільною угодою всіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору, право на подання заявки на об'єкт промислової власності належить усім співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Склад співавторів у науково-технічній творчості може бути переглянутий за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці, як співавторів. Таке клопотання можуть порушити й ті співавтори, які хоча й не включені в заявку, але брали участь у розробці цього об'єкта.

7. Винагорода за використання об'єкта інтелектуальної власності належить усім співавторам у рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективного результату творчої діяльності за завданням певної організації (замовника). Такий колективний об'єкт належить юридичній особі, за завданням якої він створений.

Співавторство -- досить складний інститут, що містить чимало дискусійних положень, що в спеціальній літературі викликають різні думки і погляди, адже не завжди така спільна творчість відповідає умовам співавторства.

Дія Закону України «Про авторське право і суміжні права» поширюється також на авторів, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні, незалежно від громадянства і постійного місця проживання. Іноземні громадяни, твори яких вперше опубліковані, випущені у світ іншим чином або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнаються авторами з усіма наслідками, що з цього випливають, відповідно до міжнародних договорів або угод, у яких бере участь Україна.

Суб'єктами авторського права можуть бути не лише автори, а й інші особи. Серед них особливе місце посідають так звані «інші особи», яким належить право на будь-який об'єкт інтелектуальної власності за законом. Це за загальним правилом юридичні особи, але не виключено, що ними можуть бути й фізичні особи. Йдеться про роботодавців. Цей термін новий для нашого законодавства за формою, але він не є новим за своєю сутністю, адже йдеться про так звані службові результати творчої діяльності. Роботодавця не можна визнавати правонаступником, оскільки право інтелектуальної власності до нього не переходить від автора, а він за певних умов визнається суб'єктом цього права незалежно від волі автора.

За радянським авторським правом право на твір науки, літератури і мистецтва, виконаний у порядку виконання службового завдання, належало державі в особі тієї юридичної особи, службове завдання якої виконував автор. За винахідницьким правом переважна більшість об'єктів промислової власності створювалися в порядку виконання службового завдання і також належали державі.

За чинним законодавством України про інтелектуальну власність також переважна більшість творчих результатів створюються в порядку виконання службового завдання. Але в сучасних умовах право на зазначені результати належать не тільки державним організаціям, а будь-яким підприємствам, організаціям і установам різних форм власності. Проте правовий режим роботодавців щодо об'єктів інтелектуальної власності різними законами України про інтелектуальну власність визначається по-різному і не досить чітко.

Закон про авторське право проголошує, що твір належить роботодавцю лише за умови, що автор перебуває в трудових відносинах з ним (ст. 16 «Авторське право на службові твори» Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» більш грунтовно визначає правовий режим роботодавця (ст. 9). Закон визначає умови, за яких за роботодавцем визнається право на службовий винахід чи корисну модель. Роботодавцеві належить об'єкт промислової власності лише за умови, що він створений автором, який перебуває в трудових відносинах з ним і з винахідником укладений письмовий договір щодо розгляду та умови виплати йому (його правонаступнику) відповідної винагороди.

Подібне визначення правового режиму роботодавця є в Законі України «Про охорону прав на сорти рослин». Цей Закон визначає, що право на одержання патенту на сорт має роботодавець за умови, що сорт створено в порядку виконання автором службових обов'язків, конкретного завдання, що належним чином оформлено роботодавцем. При цьому відносини між роботодавцем і автором сорту мають бути оформлені спеціальним договором про створення сорту. Цей договір має передбачати передачу прав на сорт роботодавцеві. Якщо ж між автором сорту і роботодавцем такого договору не було укладено в письмовій формі або роботодавець порушив суттєві умови цього договору, право на одержання патенту (право на сорт) залишається за автором.

З визначень правового режиму роботодавця випливає одне -- об'єкт інтелектуальної творчої діяльності, якщо він створений у порядку виконання службових обов'язків, належить роботодавцеві. Такий висновок не в інтересах творця. Тому автори вважають, що найбільш вдалим є визначення правового режиму роботодавця, яке містить ЦК України.

Роботодавцеві належить право на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, інший об'єкт промислової власності, якщо винахідник або автор промислового зразка передав йому це право за договором, укладеним між роботодавцем і автором науково-технічного досягнення у письмовій формі. Стороною у цьому договорі може бути і правонаступник роботодавця.

Право на одержання патенту роботодавець має за таких умов.

Творець (об'єкта промислової власності) у письмовій формі повідомляє роботодавця про створений ним винахід, корисну модель чи промисловий зразок з описанням, що розкриває суть винаходу, корисної моделі чи промислового зразка досить ясно і повно. Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців від дати одержання повідомлення не подасть заявки, то право на одержання патенту переходить до винахідника чи автора промислового зразка.

Якщо об'єкт промислової власності створено у зв'язку з виконанням трудового договору, наданням фінансової чи іншої матеріальної допомоги автору на основі знань, досвіду та інформації роботодавця або іншого сприяння створенню винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, останньому належить право на частку інтелектуальної власності на зазначений об'єкт.

Використання об'єкта промислової власності в такому разі здійснюється на умовах угоди, укладеної між роботодавцем і автором.

Відповідно до ст. 429 ЦК України особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.

ЦК України відмовився від терміна «службовий об'єкт права інтелектуальної власності», замінивши його терміном «об'єкт, створений у порядку виконання трудового договору». Така заміна видається доцільною.

Отже, будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, досягнутий у процесі виконання трудового договору, є тим об'єктом, що раніше називався «службовим».

Право інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Особливості здійснення права інтелектуальної власності на зазначений об'єкт можуть бути встановлені договором.

Отже, новий ЦК України зробив крок назустріч визнанню за творцем права інтелектуальної власності в усіх випадках його створення, визнавши за ним спільне право з роботодавцем.

Тобто право інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить творцеві і роботодавцю спільно, не означає, що це право належить їм порівну. Очевидно при визначенні часток у спільному праьі слід враховувати певні чинники - внесок сторін у створення цього об'єкта, обсяг матеріальних витрат роботодавця, творчий внесок творця, передбачуваний дохід від використання даного об'єкта тощо.

При цьому особисті немайнові права автора будь-якого досягнення інтелектуальної діяльності в усіх випадках належать автору, адже вони невідчужувані.

Проте визначення правового режиму роботодавця щодо об'єктів інтелектуальної власності, створених у порядку виконання трудового договору, залишається нечітким. Передусім слід визнати, що цей режим має бути однаковим для всіх роботодавців, для яких створюються об'єкти інтелектуальної власності. У відносинах роботодавця і творців різних видів творчої діяльності не повинно бути ніякої різниці. Правила гри мають бути однаковими.

В усіх випадках, на нашу думку, право інтелектуальної власності на результат інтелектуальної діяльності має належати його творцю, а не роботодавцеві. Останньому мало б належати виключне право на використання зазначеного об'єкта на певний, визначений законом строк. У зв'язку з цим слід висловити одне зауваження до ЦК України. Справа в тому, що ст. 9 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» надає право роботодавцеві прийняти щодо створеного службового винаходу рішення про збереження його як конфіденційної інформації протягом чотирьох років. Отже, роботодавець має право протягом зазначеного строку не подавати заявку на цей винахід і не використовувати його протягом цього самого строку. Тобто така норма суперечить суспільним інтересам, оскільки вона надає право роботодавцеві протягом чотирьох років тримати цінний винахід «під сукном» замість впровадження його у виробництво якнайшвидше.

Виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності охоплює всі майнові права творця цього об'єкта. Майнові права належать роботодавцю за таких умов:

-- творець об'єкта інтелектуальної власності перебував у трудових відносинах з роботодавцем на підставі договору трудового найму;

-- договір найму визначає коло службових обов'язків творця, до числа яких входить обов'язок створювати об'єкти інтелектуальної власності;

-- об'єкт інтелектуальної власності створено в порядку виконання трудового договору;

-- об'єкт інтелектуальної власності слід визнавати службовим і за умов, що роботодавець надавав творцю фінансову, матеріальну та іншу допомогу або іншим чином істотно сприяв творцеві у процесі створення зазначеного об'єкта. Ця допомога має бути такою, без якої об'єкт інтелектуальної власності не міг би бути створений;

-- договір має бути укладений лише в письмовій формі;

-- у договорі обов'язково має бути визначений розмір винагороди за використання об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, строки і порядок її виплати.

При будь-якому використанні об'єкта інтелектуальної власності, створеного за договором найму, роботодавець має право зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Крім договору найму не виключається за чинним законодавством укладення і спеціального договору між роботодавцем і творцем об'єкта інтелектуальної власності, в якому визначаються права й обов'язки сторін. Це досить складні договори, оскільки в нас ще немає належного досвіду їх укладання. У таких договорах важко визначити вартість створеного об'єкта інтелектуальної власності без попереднього його випробовування.

3. Заявники

Суб'єктами права інтелектуальної власності безперечно є заявники. У переважній більшості заявники стають суб'єктами права інтелектуальної власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об'єкт інтелектуальної власності. Але вони залишаються суб'єктами правовідносин у сфері інтелектуальної діяльності і в тих випадках, коли з тих чи інших причин суб'єктами права інтелектуальної власності вони не стали.

Суб'єкт права на заявку свого творіння вступає у різні правовідносини з іншими суб'єктами, у тому числі і в цивільно-правові.

Заявник як суб'єкт творчих відносин також фігура нова у чинному законодавстві України про інтелектуальну власність, хоча заявники як такі існували в усі часи. Проте сучасне законодавство про інтелектуальну власність більш чітко визначило правовий статус заявника, що, безперечно, слід визнати доцільним і справедливим.

Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи -- громадяни України, громадяни зарубіжних країн і особи без громадянства. Але слід мати на увазі, що відповідно до чинного законодавства неповнолітні віком від 14 до 18 років мають право здійснювати свої авторські і патентні права. З наведеного вище випливає, що зазначені особи можуть бути заявниками на будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності. Але варто підкреслити й те, що визнання права на будь-який твір у галузі науки, літератури і мистецтва не потребує виконання будь-яких формальних вимог. Право на твір визнається самим фактом його створення і надання йому об'єктивної форми.

Отже, для визнання права на твір науки, літератури і мистецтва не треба подавати будь-якої заявки до будь-якого органу державної влади чи управління. Проте автори, які цього бажають, мають право певним чином зафіксувати свої права на створений ними твір.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 11 проголошує, що для виникнення і здійснення прав на твір, передбачених чинним законодавством, не вимагається виконання будь-яких формальностей. Але особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак у вигляді латинської літери С у колі -- ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору, -- поміщається на кожному примірнику твору.

Особи, які мають авторське право або яку-небудь виключну правомочність на твір, для засвідчення авторства на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору мають право зареєструвати ці відомості в офіційних державних реєстрах. Можуть бути таким чином зареєстровані авторські договори, що стосуються права автора на твір, зазначена реєстрація може бути здійснена в будь-який час у межах чинності строку охорони авторського права.

Державна реєстрація здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності (Установою) відповідно до встановленого порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій. Факт реєстрації посвідчується свідоцтвом. У разі виникнення спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку її не буде спростовано.

Ніхто не має права перешкоджати реєстрації твору в офіційних реєстрах.

Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, що стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756.

Державну реєстрацію прав на твори науки, літератури і мистецтва мають право здійснювати автори творів незалежно від громадянства та постійного місця проживання, а також фізичні і юридичні особи, які мають авторське право, роботодавець на замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особа, яка має авторське право. Право на реєстрацію мають також організації, яким автор доручив управляти своїми майновими правами.

Для державної реєстрації до Установи заявники зобов'язані подати:

-- заявку, складену за встановленою формою;

-- один примірник твору в машинописній формі (опублікованого чи неопублікованого), фонограми та інші документи і матеріали для депонування;

-- платіжний документ про сплату реєстраційного збору.

Документи і матеріали, що подаються до Установи, оформляються способом, придатним для їх репродукування.

Зазначений порядок досить детально визначає здійснення державної реєстрації прав на твори науки, літератури і мистецтва.

Право на подання заявки на об'єкт промислової власності також мають право як фізичні, так і юридичні особи. До фізичних осіб Закон відносить громадян України, громадян іноземних держав та осіб без громадянства. При цьому Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» підкреслює, що іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України. Чинність зазначених договорів у межах України настає лише зі згоди Верховної Ради України. Іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Установою реалізують свої права через представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), зареєстрованих відповідно до чинного законодавства.

Патентними повіреними, як випливає із п. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», є також і іноземні юридичні особи, якщо їх місцеперебування знаходиться за межами України. Патентні повірені здійснюють свою діяльність на підставі Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. зі змінами і доповненнями від 10 жовтня 1994 р. та від 27 серпня 1997 р.

Це Положення розроблене і прийняте на основі законів України «Про охорону прав на сорти рослин», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки» і «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Його назва не зовсім відповідає змісту, адже представник у справах інтелектуальної власності і патентний повірений -- це не одна і та сама особа. Тому в дужках після слів «представників у справах інтелектуальної власності» уточнюється -- «патентних повірених».

Зазначене Положення визначає досить суворі вимоги до патентних повірених і жорстко регламентує їх діяльність. Положення відповідно до законів України у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності визначає правовий статус патентних повірених і регулює відносини, пов'язані з набуттям, реалізацією і припиненням права займатися діяльністю патентного повіреного. Основним обов'язком патентного повіреного є надання допомоги і охорони прав на об'єкти промислової власності, представляє інтереси зазначених осіб у Державному департаменті інтелектуальної власності й установах, що належать до сфери його управління. Патентні повірені виконують представницькі функції також у судових органах, кредитних установах, а також у відносинах з іншими фізичними і юридичними особами.

Положення містить досить суворі вимоги до особи патентного повіреного. Ним має бути лише громадянин України, який постійно проживає в Україні, має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту у сфері охорони інтелектуальної власності, не менш як п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності. Патентний повірений для роботи на цій посаді має скласти кваліфікаційні екзамени, пройти атестацію й одержати свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного.

Патентними повіреними не можуть .бути працівники Державного департаменту інтелектуальної власності та установ, що входять до його складу, а також особи, які не можуть обіймати посаду патентного повіреного відповідно до чинного законодавства.

Державний департамент інтелектуальної власності веде спеціальний реєстр патентних повірених. Після занесення імені патентного повіреного до цього реєстру йому присвоюється реєстраційний номер. Особи, не внесені до цього реєстру, не мають права називати себе патентними повіреними і, отже, займатися їх діяльністю.

Патентний повірений діє за дорученням особи, яку він представляє. Таке доручення оформляється в письмовій формі договором, довіреністю або іншим документом, що підтверджує його повноваження відповідно до чинного законодавства.

Повноваження патентного повіреного можуть бути підтверджені також шляхом вказівки його прізвища і реєстраційного номера в заявці на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності, якщо заявка підписана самим заявником.

Положення чітко визначає права і обов'язки патентного повіреного, порядок набуття і припинення права займатися діяльністю патентного повіреного.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на сорти рослин» права на сорт надаються поданням до Установи заявки, експертизи заявки та державної реєстрації прав.

Від імені селекціонерів (авторів сортів), заявників та власників сортів у відносинах, врегульованих цим Законом, можуть виступати їх представники, зокрема представники з питань інтелектуальної власності, зареєстровані відповідно до положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України. У такому разі відносини з представниками вважаються відносинами відповідно з авторами, заявниками та власниками прав.

Право на подання заявки на сорт рослин належить автору сорту (селекціонеру), якщо інше не передбачено цим Законом. Якщо сорт створили спільно кілька селекціонерів, то всі вони мають однакові права на подання заявки, якщо інше не передбачене угодою між ними. Відмова одного чи кількох із них від прав на сорт не поширюється на інших авторів.

У разі перегляду умов угоди щодо складу авторів сорту Установа за спільним клопотанням осіб, зазначених у заявці як авторів, а намір одержати правову охорону об'єкта промислової власності за умови, що зазначена особа має право на одержання охоронного документа.

Щодо підприємств, організацій і установ різних форм власності, то вони можуть бути заявниками лише за умови, що вони наділені правами юридичної особи.

4. Правонаступники як суб'єкти права інтелектуальної власності

інтелектуальна власність творчий

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава.

Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України «Про авторське право і суміжні права» (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону «Перехід акторського права у спадщину» проголошує: «Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора». Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» містить таку норму: «Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником» (п. 6 ст. 28). Така сама норма міститься і в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять і таких норм. Не містить такої норми і ЦК України.

Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців за законом.

Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством.

Проте із цього загального правила є один виняток. Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» не визнає права власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів за суб'єктами, які цими правами користуються. Правом на одне і те саме зазначення походження товарів можуть користуватися декілька осіб. Об'єктом спадкування не може бути річ (об'єкт), що не є об'єктом права власності спадкодавця.

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які стають ними згідно з договором або законом. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить ст. 31 «Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права». Наведена стаття проголошує, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на запитання, чи може автор або інша особа, якій належить авторське право, продати свої майнові права на твір іншій особі. У практиці такі випадки відомі.

Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» чітко й однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, що власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми містять й інші патентні закони України.

Отже будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, визнані товаром. Щодо цього товару можуть вчинятися будь-які цивільно-правові угоди. Тобто майнові права авторів на твори науки, літератури і мистецтва можуть бути об'єктом купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод. Однією зі сторін у такій угоді може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка стає правонаступником творця будь-якого об'єкта інтелектуальної власності.

Правонаступником може бути й держава. За Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. ЗО) твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Що ж слід розуміти під поняттям «суспільство»? У широкому значенні цього слова суспільство -- це сукупність форм сумісної діяльності людей, що склалося історично. У вузькому -- історично конкретний тип соціальної системи. Тобто, коли твір стає надбанням суспільства, то це означає, що авторське право на нього конкретної особи перестало існувати -- воно перейшло до суспільства. Все ж найчастіше суб'єктом такого права стає держава. Такий висновок можна зробити з наступної норми (п. З ст. ЗО). Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, що стали суспільним надбанням.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить поняття «інші особи, які мають авторське право». Якщо ці особи мають авторське право, то вони безперечно є суб'єктами авторського права. До цих осіб передусім належить роботодавець -- він не є правонаступником автора. Закон наділяє його авторським правом за наявності певних умов.

Авторським правом наділені також у певній мірі особи, в яких воно виникло на підставі ліцензійного договору -- ліцензіати. Вони також не є правонаступниками, але за договором мають певні авторські права.

Проте Закон містить й інше визначення особи, яка має авторське право і суміжні права. За визначенням це є автор або виконавець у разі, коли майновими правами володіє автор або виконавець, а також фізична або юридична особа, якій було передано майнові права. З цього визначення важко збагнути, хто є тією «іншою особою, яка має авторське право». Коли сам автор володіє своїми майновими правами, то його немає підстав вважати іншою особою, яка має авторське право. Якщо ж майнові права автора передані іншій особі, то це є не що інше як правонаступництво, адже майнові права можуть бути передані іншій особі лише за договором. Правонаступництвом у цивільному праві визнається перехід прав і обов'язків від однієї особи до іншої, у тому числі і за договором.

ЦК України (ст. 435) передбачає більш широке коло осіб, які можуть мати авторські права. До цього кола ЦК України відносить авторське право упорядників та інших складених творів, авторів похідних та колективних творів.

Авторське право належить авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) на здійснений ним підбір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці (упорядкування).

Похідними творами визнаються переклади, переробки, аранжування або інші переробки. Особи, які здійснили переклад, переробку або аранжування, визнаються авторами саме цих творів -- перекладу, переробки або аранжування. Вони не є авторами первісних творів, але мають авторські права.

Те саме варто сказати і про колективний твір. Видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірників, що продовжуються, наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань не визнаються авторами цих творів. Але їм належить виключне право на використання таких видань у цілому. Виключні права на використання -- це і є майнові права. Отже, видавець зазначених видань не визнається автором видання в цілому, але він є тією особою, яка має авторське право.

Патентні закони України не знають такого суб'єкта як інша особа, яка має патентні права. Цим законам відомий один суб'єкт патентних прав -- патентовласник. Проте з цього загального правила також є винятки. Патентному праву відома така особа (суб'єкт права) як першокористувач. Ним визнається будь-яка особа, яка до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету, в інтересах своєї діяльності з комерційною метою використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому об'єкту промислової власності, чи здійснила значну і серйозну підготовку до такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання об'єкта промислової власності, як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування).

Суб'єктом патентного права може стати особа за рішенням суду. Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» суд може у передбачених Законом випадках примусити власника патенту укласти із заінтересованою особою договір невиключної ліцензії.

Висновки

Суб'єктами права інтелектуальної власності е: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать за заповітом або за договором особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні чи юридичні особи, до яких право авторів перейшло за договором чи заповітом.

Суб'єктами права на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

Суб'єктом правовідносин, що виникають у процесі створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа.

Суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор раціоналізаторської пропозиції, що створив його своєю творчою працею.

Виходячи з того, що комерційною таємницею відповідно до чинного законодавства визнаються, в основному відомості, що стосуються підприємницької діяльності, суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою діяльністю, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Список використаної літератури

1.Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. -- К.: Юрінком Інтер, 1998. -- 336 с.

2.Підопригора О. ПроблемисистемизаконодавстваУкраїни про інтелектуальнувласність // Інтелектуальнавласність. -- 2000. -- №3. -- С. 3--14.

3.Долга В.О. Інтелектуальнавласність: економічнийзахист та формиреалізації: Автореф. дис. к. е. наук: 08.01.01. / Хар. держ. у-т. Харків, 1996. -- 18 с.

4.Економікапідприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. -- Вид. 2-ге, перероб. та доп. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 528 с.

5.Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения. -- М., 1977. -- С. 11.

6.Интеллектуальный капитал /Пер. с англ. под ред. Л.Н. Ковалик. -- Питер, 2001. -- 288 с.

7.Кубах А.І. Право інтелектуальної власності

8.Цибульов П.М. - Київ, 2005

9.Конспект лекцій «Право інтелектуальної власності»

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.

    презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014

  • Система інтелектуальної власності, її поняття та призначення. Міжнародна система права інтелектуальної власності. Авторське право і суміжні права. Сутність промислової власності, її напрямки та значення, визначення основних суб'єктів та об'єктів.

    курс лекций [487,9 K], добавлен 19.05.2011

  • Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.

    книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007

  • Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".

    реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009

  • Право володіння, користування та розпорядження об'єктами права інтелектуальної власності. Види права інтелектуальної власності. Інтелектуальна творча та науково-дослідна діяльність людини. Результати науково-технічної творчості (промислова власність).

    курсовая работа [55,4 K], добавлен 27.11.2013

  • Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.

    учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011

  • Інтелектуальна власність як юридична категорія та розвиток її як категорії права. Поняття права інтелектуальної власності. Законодавство України про інтелектуальну власність. Міжнародні нормативно-правові акти з питань інтелектуальної власності.

    реферат [23,9 K], добавлен 30.10.2008

  • Тенденції розвитку наукового потенціалу України. Управління інтелектуальною власністю у вищих навчальних закладах України. Проблема справедливого розподілу прав на об'єкти права інтелектуальної власності при управлінні правами на результати досліджень.

    реферат [230,6 K], добавлен 03.08.2009

  • Суть інтелектуальної власності - закріплених законом прав, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній, промисловій галузях. Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності та державна система управління нею.

    реферат [300,6 K], добавлен 11.10.2011

  • Сутність інтелектуальної власності як економічної категорії. Об’єкти авторського права та суміжних прав. Майнові та немайнові права. Наслідки використання об’єктів права інтелектуальної власності для підприємств та проблеми, які виникають у її процесі.

    курсовая работа [2,5 M], добавлен 03.11.2014

  • Інтелектуальна власність та її становлення. Роль інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку України. Поняття та сутність права інтелектуальної власності. Результати творчої діяльності як об'єкти правовідносин і їх взаємозв'язок.

    курсовая работа [51,8 K], добавлен 03.08.2010

  • Зародження теорій прав інтелектуальної власності. Еволюція концепцій права у XVIII-XX ст. Теорія вічної промислової власності за Жобардом. Сучасний стан теорії права. Двоїста природа авторського і винахідницького права. Зміст пропієтарної концепції.

    контрольная работа [38,8 K], добавлен 28.11.2013

  • Поняття та умови набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення, його місце в системі права України. Строки чинності даного права, його об'єкти. Зарубіжний досвід встановлення особливих характеристик товарів, затвердження їх опису.

    дипломная работа [196,3 K], добавлен 12.07.2010

  • Сутність та класифікація об'єктів права інтелектуальної власності. Загальні засади охорони права громадян на творчу діяльність. Місця походження товарів. Поняття "ноу-хау" у авторському праві. Поняття та сутність суміжних прав у законодавстві Україні.

    контрольная работа [41,2 K], добавлен 22.02.2011

  • Цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий спосіб захисту права інтелектуальної власності. Судовий порядок юрисдикційного захисту права інтелектуальної власності. Застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права.

    презентация [47,3 K], добавлен 10.05.2019

  • Проблема правового регулювання охорони права інтелектуальної власності. Діюче українське законодавство про інтелектуальну власність, його основні недоліки. Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності. Правовий режим прав інтелектуальної власності.

    лекция [33,5 K], добавлен 02.12.2013

  • Методи та законодавча база захисту та запобігання порушенню прав інтелектуальної власності. Типові порушення авторського права та суміжних прав. Відстеження порушень прав інтелектуальної власності, форми та засоби їх захисту, визначення відповідальності.

    реферат [432,6 K], добавлен 03.08.2009

  • Цілі та нормативно-правова база, підходи до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності. Юридичний термін дії охоронного документа. Законодавчо-нормативні акти, що регулюють оціночну діяльність об'єктів авторського права та суміжних прав.

    реферат [508,0 K], добавлен 03.08.2009

  • Набуття та здійснення прав інтелектуальної власності. Право промислової власності (патентне право). Регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності нормами цивільного, господарського та кримінально-процесуального законодавства України.

    учебное пособие [54,1 K], добавлен 15.01.2012

  • Науково-теоретичний аналіз законодавства України про інтелектуальну власність і розробка цілісної інтелектуально-правової концепції правового статусу творця інтелектуальної власності та його правонаступників. Захист прав на інтелектуальну власність.

    дипломная работа [130,7 K], добавлен 14.01.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.