Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

«Антимонопольне законодавство і регулювання в Україні»



Вступ

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Існує позиція, що у великих підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а також, пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополій значно більше, і перший - практика встановлення монопольних цін. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і не великий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників - від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Антимонопольна політика - сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.



1. Виникнення і сутність монополій. Форми і види монополій

В кінці XIX сторіччя ринок чи ледве не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами. Виникла реальна загроза для функціонування конкуренції - цього необхідного атрибута ринку. На шляху конкуренції виникнули істотні перешкоди у виді монополістичних утворень в економіці.

Історія монополії сягає сивої давнини. Монополістичні тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів і супроводжують їх. Але їхня новітня історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873 р. Взаємозв'язок явищ - криз та монополій - вказує на одну з причин монополізації, а саме: спробу багатьох фірм знайти порятунок кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково монополії в тодішній економічній літературі одержали назву «дітей кризи».

Що являють собою монополістичні утворення? Якщо звернути увагу на промислове виробництво, то це окремі значні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що роблять значну кількість продукції певного виду, завдяки чому займають домінуюче становище на ринку; одержують можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних цін; одержують більш високі (монопольні) прибутки.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного положення. Остання визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов'язаних з конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи в своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.

Існують різні види монополій, які можна класифікувати на трьох основних: природна, адміністративна й економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однієї або декількома фірмами. В її основі - особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Прикладом можуть служити енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок і т.д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне становище на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку, це надання окремим фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у світі. Домінуючою там була саме адміністративна монополія, насамперед монополія всесильних міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що ґрунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найпоширенішою. Її поява обумовлена ??економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, які зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) грунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Що є причиною появи і розвитку монополістичних тенденцій? З цього питання в економічній літературі існують дві точки зору. По перший монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому господарству. Що стосується іншої точки зору, то монополістичні утворення визначаються як закономірні. Один із прихильників таких поглядів - англійський економіст А. Пигу. Він наполягає на тому, що «монополістична влада не виникає випадково» [1]. Вона є логічним завершенням стратегії підприємств. Перефразувавши відомий вислів, можна сказати, що всі дороги ведуть до монополії. Ще сформульований А. Смітом принцип економічної вигоди змушує підприємства постійно шукати можливості збільшення своїх прибутків. Однією з них, найбільш привабливою і надійною, є створення або досягнення монопольного становища. Таким чином, можна зробити висновок, що монополістичні тенденції в економіці випливають із закону максимізації прибутку.

Іншою рушійною силою дій підприємців у цьому напрямку є закон концентрації виробництва і капіталу. Як відомо, дія цього закону спостерігається на всіх етапах розвитку ринкових відносин. Його рушієм є конкурентна боротьба. Щоб вижити в такій боротьбі, одержати великі прибутки, підприємці змушені вводити нову техніку, збільшувати масштаби виробництва. При цьому з маси середніх і малих підприємств відокремлюється декілька більш значних. Коли це відбувається, у найбільших підприємців виникає альтернатива: або продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту і т.д. Як правило, вони вибирають другий варіант, що призводить до появи змови між ними, що є одним з основних ознак монополізації економіки. Таким чином, напрошується висновок, що поява підприємств-монополістів обумовлено прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг значного підприємства над малий.

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що засновується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати «порядним», оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш доступним і поширеним є шлях угоди декількох крупних фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фронтом», коли зводиться на ніщо конкурентна боротьба, на самперед цінова, покупець надається в безальтернативних умовах.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань - картелі і синдикати.

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат - це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, а виходить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест - це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частину прибули тресту.

Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

У 60-х роках в США і деяких країнах капіталу з'явилися почали розвиватися конгломерати, тобто монополістичні об'єднання, утворені шляхом поглинання прибутків різногалузевих підприємств, які не мають технічного і виробничого єдності.

Досвід показує, що монополії, монополізувавши певну галузь і захопивши міцні і монопольні позиції, рано або пізно втрачають динаміку розвитку й ефективності. Пояснюється це тим, що переваги великого виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості тільки до визначених пір.

2. Антимонопольне законодавство

антимонопольний політика законодавство закордонний

Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

Цей Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Для цілей цього Закону вживаються такі терміни:

- Ринок товару (товарний ринок) - сфера обороту товару однієї споживчої вартості, в межах якої визначається монопольне положення;

- Конкуренція - змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного їх них впливати на загальні умови реалізації товару на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач;

- Монопольне положення - домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку певного товару. Монопольним визнається становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку певного товару менше 35%.;

- Монопольна ціна - ціна, встановлювана підприємцем, який займає монопольне становище на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача;

- Монопольна діяльність - дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і управління, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції;

- Монопольне утворення - підприємство, об'єднання чи господарське товариство та інше утворення, що займає монопольне становище на ринку.

Зловживаннями монопольним становищем вважаються:

- Нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не відносяться до предмета договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- Обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- Часткова або повна відмова від реалізації або закупівлі товару при відсутності альтернативних джерел постачання або збуту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін;

- Інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців;

- Встановлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів.

Дискримінацією підприємців органами влади і управління визнається:

- Заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в якій-небудь сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

- Примус підприємців до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

- Прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

- Встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону країни в інший;

- Надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно інших підприємців;

- Обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів;

- Встановлення заборон або обмежень щодо окремих підприємців або груп підприємців.

Недобросовісною конкуренцією визнається:

- Неправомірне використання товарного знака, фірмового найменування або маркування товару, а також копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені;

- Навмисне поширення явно помилкових або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця;

- Одержання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою нанесення збитку ділової репутації або майну іншого підприємця.

Державної контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції.

Антимонопольний комітет України утворюється Верховною Радою України. У своє діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді Україні [2].

Антимонопольний комітет України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України керується дійсним Законом, іншими законодавчими актами України, а також положенням про Антимонопольний комітет України, затвердженим Верховною Радою України.

Відомості, отримані Антимонопольним комітетом України та його територіальними управліннями і є комерційною таємницею, не підлягають розголошенню. Збитки, заподіяні розголошенням відомостей, що є комерційною таємницею, підлягають відшкодуванню в повному обсязі Антимонопольним комітетом України в судовому порядку за рахунок державного бюджету.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України та його територіальні управління здійснюють попередні дії по державному контролю за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

Підприємець може набувати контрольного пакета акцій акціонерного товариства, що займає монопольне становище на ринку, за умови повідомлення в місячний термін Антимонопольного комітету України. Такі ж правила застосовуються й а тих випадках, якщо підприємець частки (паї) в іншому господарському товаристві, яке займає монопольне становище.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України та його територіальні управління видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий розділ не застосовується у випадках:

- Неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- Наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців накладаються Антимонопольним комітетом за:

- Ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стану або зміну угод, що суперечать цьому Закону;

- Неподання, несвоєчасне подання інформації монопольному комітету України і його територіальні монополія управлінням або подання завідомо недостовірних даних.

Прибуток, незаконно отримана суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним судом у державної бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем та недобросовісною конкуренцією, підлягають відшкодуванню за позовами зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показало життя, вже початково обрало неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд надійшло навпаки й одержало відомі результати.

У суєті повсякденних турбот, зайнятий власними проблемами законодавець прийняв майже чотири роки тому вищевикладений Закон, не забезпечивши при цьому необхідну правове середовище для його функціонування. Життєво важливі принципи діяльності цього закону і моделі корпоратизації ще тільки обговорювалися. Не було затверджено і спеціальне положення про Антимонопольний комітет, що свідомо прирікало Закон на бездіяльність.

Лише 26 листопада 1993 вступив в силу Закон «ПРО Антимонопольному комітеті», який юридично визначив повноваження принципово нового за своїм правовим статусом і компетенції органу, що об'єднує контрольно-наглядові та судові функції. Саме про це Законі позитивно відгукувалися західні експерти. Зараз на нього покладаються великі завдання в надії, що і Закон, і державна програма демонополізації економіки можуть створити необхідні умови для розвитку добросовісної конкуренції на ринку[2].

Новоствореній державній структурі доведеться протистояти самій державі - головному монополістові, що підтримує свої міністерства, відомства, військово-промисловий комплекс. Адже невпевнена антимонопольна політика продовжує негативно впливати на товарно-грошовий обіг, а міністерства-монополісти, що втілюють левову частку державного бюджету, просто перешкоджають демонополізації. Два роки існування Антимонопольного комітету України показали, як важко просувається робота. Але сьогодні комітет уже виконує програму-мінімум - розглядає конкретні справи, удосконалює законодавчу базу, створює регіональні організації. Попереду його чекає програма-максимум - усунення монопольних структур і створення сприятливого середовища для конкуренції на ринку Україні.

3. Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки

Історія розвитку монополій є одночасно й історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це особливо відчувають широкі верстви населення. Навколо монополій формується негативна суспільна думка, яка вимагає державного захисту споживачів від діяльності монополістів, обмеження діяльності інших.

Накопичений досвід і наукові узагальнення допомогли товариству зрозуміти усе «плюси» і «мінуси» монополій, виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено антимонопольними законами: Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» та Законом України «Про антимонопольний комітет», про які вже йшлося вище.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У суспільстві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним становищем. К. Маркс ще в середині минулого століття прийшов до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Головна мета цього втручання полягає в захисті і збереженні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача. Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

1) попередження створення монополій;

2) обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усі їхні рішення обов'язкові для виконання. В іншому випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами.

Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективною тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна, перш за все, преса та інші засоби масової інформації. Пресі повинно надаватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без будь-якої дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.

На Україну єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції та завдання якого вже було сказано вище.

Чи може антимонопольна політика держави завдати шкоди економіці своєї країни? Так, може, якщо вона, без обліку економічних взаємозв'язків і без скрупульозної оцінки тієї чи іншої проблеми, забороняє укрупнення фірм, яке було б корисно і надало б кращі шанси в конкурентній боротьбі з вітчизняними або закордонними конкурентами.

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в нинішніх важких економічних умовах Україна чудес очікувати не доводиться. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

4. Антимонопольне законодавство за кордоном

В усіх промислово розвинених країнах в даний час здійснюється правове регулювання (як правило, в рамках торгового права) процесу концентрації капіталу і конкуренції з метою пом'якшення економічних і соціальних наслідків монополістичної практики.

Розробка і прийняття антимонопольного законодавства - одне з найважливіших засобів такого державного регулювання економіки. У сучасний період головна особливість цього законодавства полягає в тому, що воно спрямоване на захист так званої олігополії як ринкового механізму [4]. При цьому під олігополією розуміється така організація галузі (або локального ринку), при якій обмежене число великих виробників випускають значну або переважну частину галузевої продукції і завдяки цьому вони здатні або здійснювати самостійну монопольну політику, або вступати в монопольну змову щодо єдиної ринкової політики. Найважливіша риса олігополістичного ринку - взаємодія конкурентних і монопольних сил. Слід зазначити, що антимонопольне законодавство не є першою спробою в історії розвитку регульованої конкуренції. Вперше регулювання конкурентних відносин виникло в середині ХІХ століття в рамках законодавства про припинення недобросовісної конкуренції, коли назріла необхідність у правовому регулюванні методів і засобів ведення конкуренції з тим, щоб уберегти від дезорганізації товарно-грошові відносини.

Повертаючись до генезису антимонопольного законодавства, необхідно зазначити, що історично склалося два типи антимонопольних законів. Перший з них передбачає формальне заборона монополії, другий будується на принципі контролю за монополістичними об'єднаннями та обмеження їх зловживань [5]. Мова йде про антитрестовском законодавстві США та європейській системі антимонопольного законодавства, яка передбачає контроль за монополістичними об'єднаннями з метою недопущення їх зловживань своїм панівним становищем на ринку. У країнах європейської системи антимонопольного законодавства передбачена реєстрація певних видів угод про створення монополій або істотне обмеження конкуренції. При протиріччі зазначених угод публічним інтересам вони визнаються державним органом, що реєструє подібні угоди, вищим державним органом або судами недійсними. Американська система антимонопольного законодавства прийнята в Аргентині та ряді інших країн. Європейська система крім країн Західної Європи діє в Австралії, Новій Зеландії, ПАР. Проміжне становище між цими двома системами займає законодавство ФРН, що пояснюється тим фактом, що антимонопольне законодавство цієї країни поряд із загальною нормою про заборону монополій передбачає велику кількість винятків з цього принципу.

Перший антитрестовский закон був прийнятий в штаті Алабама в 1883 році. Потім, протягом 1889-1890 років, аналогічне законодавство було прийнято в інших штатах США [6]. Прийняття антитрестівського законодавства багатьма штатами сприяло розробці відповідних законів на федеральному рівні. Так, в 1890 р. з'являється так званий Закон Шермана, що поклав початок антимонопольному законодавству США. Головною особливістю цього законодавства є формальну заборону монополій, що надає йому, на відміну від законодавства інших країн, найбільш жорсткий характер. У 1914 р. в розвиток загальних положень Закону Шермана були прийняті Закон Клейтона і Закон про федеральну торгової комісії. Ці три нормативні акти із подальшими змінами і доповненнями склали кістяк антимонопольного законодавства США.

Основна особливість антитрестівського законодавства США полягає в принципі заборони монополій як таких, тобто визнання їх незаконними спочатку, в той час як західноєвропейська антимонопольне законодавство будувалося на принципі регулювання монополістичної практики шляхом усунення її негативних наслідків. Але незабаром судова практика в США знайшла інструмент, за допомогою якого жорстке правило заборони будь-якої монополії знайшло пом'якшення. Таким інструментом стало так зване «правило розумності», схвалене Верховним судом США в 1911 р. Верховний суд постановив, що Закон Шермана грунтується на доктринах загального права про обмеження торгівлі і що його слід тлумачити на користь заборони тільки тих обмежень, які можна класифікувати як» нерозумні «згідно з принципами загального права[8].

Крім цього, американські суди з часом стали використовувати й інші засоби регулювання конкуренції, що в цілому відкрило для них і можливість більш гнучкого підходу до регламентації монополістичної практики, і широке поле судового розсуду. Так, в американській правовій літературі вказується, що негативні наслідки жорсткого правила незаконність монополій як таких можуть бути усунені трьома способами: більш вузьким тлумаченням цього правила, встановленням винятків з нього і використанням як першого етапу в більш широкому аналізі монополістичної практики в рамках застосування «правила розумності».

Однак сам режим антитрестівського регулювання час від часу зазнає певних змін (пом'якшення або жорсткість), пов'язані з різними факторами, зокрема зі зміною економічної політики після приходу до влади певної адміністрації, ослабленням або посиленням державного втручання в справи приватного сектора. Переважною в даний час є оцінка монополізму та його антипода - конкуренції, виходячи з принципу ефективності економіки. Іншими словами, негативні наслідки монополізму в плані обмеження конкуренції можуть перекриватися економічною ефективністю монополізації тих чи інших ринків.

Яскравим прикладом країни з європейською системою патентного законодавства є Великобританія. В цілому воно ліберальніше американського антитрестівського законодавства, так як слід традиційної британської політики свободи торгівлі та мінімізації прямого державного втручання в господарську діяльність підприємців.

Становлення сучасного антимонопольного законодавства у Великобританії пов'язано з прийняттям у 70-х роках нашого століття ряду нормативних актів у галузі обмежувальних торгової практики і сумлінної торгівлі: Закону про добросовісну торгівлю 1973 р., Закону про обмежувальної торгової практиці 1975 р., законів про суд по обмежувальної практиці 1976 і 1977 р.р., Закону про перепродажних цінах 1976 Результатом спроби вдосконалення правового регулювання процесів монополізації в країні стали розробка та прийняття Закону про конкуренцію 1980 р. Проте в цілому надії, покладені на цей Закон, не виправдалися, оскільки процедура Контроль за практикою антиконкурентних не стала більш оперативною і не зросла кількість розглянутих справ.

З прийняттям Закону від 19 липня 1977 намітилися глибокі зміни у французькому антимонопольному законодавстві. Так, відповідно до цього Закону були посилені санкції по відношенню до заборонених картелів та зловживанню домінуючим становищем на ринку. Вперше був організований контроль за концентрацією виробництва. У 1986 р. Прийнято нове французьке антимонопольне законодавство, яке істотно відрізняється від раніше діючого. Суть його можна зрозуміти в зв'язку з державним втручанням в економічне життя країни (так звана політика «дирижизму»), зокрема з державним регулюванням цін. Поворотним моментом в економічній політиці Франції стала відмова від економічного втручання з боку держави, хоча і з багатьма застереженнями. Відтепер боротьба з інфляцією, встановлення та регулювання цін потрапило під дію ринкового механізму.
Як вказувалося вище, антимонопольне законодавство ФРН займає проміжне положення між двома системами антимонопольного законодавства. Значним імпульсом у розвитку антимонопольного законодавства у ФРН стало затвердження там вільної ринкової економіки в післявоєнний час. У 1949 р. були розроблені два законопроекти: про забезпечення конкуренції шляхом підвищення ефективності та про відомство з монополій. Робота в цьому напрямку була продовжена і завершилася прийняттям в 1957 р. Закону проти обмежень конкуренції, який у побуті отримав скорочена назва картельної закону, що не зовсім точно відображає його зміст, оскільки він покликаний регламентувати обмеження конкуренції не тільки у формі картелів. У наступні роки в Картельна закон були внесені численні зміни. В даний час Закон діє в редакції 1989 року. Вступивши в силу 1 січня 1990 р., він так тепер і датується. Слід зазначити, що Картельна закон ФРН покоїться на двох принципах: принципі заборони і принципі контролю і регулювання монополістичної діяльності. Як і в США, він забороняє певну категорію угод, наприклад картельні договори і картельні постанови. Однак ці заборони супроводжуються численними винятками, які значною мірою нейтралізують принцип заборони монопольної практики. Так, якщо Закон Шермана оголошує незаконним висновок будь-якого договору, що обмежує торгівлю, то Картельна закон ФРН визнає недійсним виконання картельних договорів або постанов. Крім того, на відміну від горизонтальних конкурентних обмежень, вертикальні обмеження формально не заборонені. Вони підлягають адміністративному контролю з метою попередження антиконкурентної практики.

Досвід законодавства промислово розвинених країн свідчить про різних джерелах правового регулювання припинення недобросовісної конкуренції та монополістичної діяльності: окремо прийняті антимонопольні закони і закони про припинення недобросовісної конкуренції (Австрія, Іспанія, Канада, ФРН, Швейцарія); антимонопольні закони і загальні норми цивільного права в галузі захід недобросовісної конкуренції (Італія, Франція); антимонопольні або антитрестовські закони і судові прецеденти в області припинення недобросовісної конкуренції (Великобританія, США).

5. Аналіз використання антимонопольної політики та антимонопольного законодавства США і країн Західної Європи і можливість їх використання на Україну

Аналіз антимонопольного законодавства закордонних країн дозволяє виділити наступні антиконкурентні дії: горизонтальні обмеження конкуренції, вертикальні обмеження конкуренції, зловживання домінуючим становищем на ринку та ін..

Горизонтальні обмеження конкуренції визначаються як договори між сторонами, ведуть справи на одному і тому ж рівні виробництва або розподілу товарів (послуг). Вони можуть варіюватися від простих двосторонніх угод до багатосторонніх угод. До типових горизонтальних обмежень можна віднести картельні договори, які, зокрема, регламентують ціни, розділяють ринки збуту, установлюють своєрідні умови торгівлі, включаючи дисциплінарні санкції за порушення договору його учасниками. Горизонтальні обмеження конкуренції ставляться до найбільш серйозних порушень антимонопольного законодавства.

При вертикальному обмеженні конкуренції, як правило, обмежувальні умови приймаються в односторонньому порядку, оскільки пануючий на ринку підприємець у стані нав'язати свої умови більш слабкому контрагенту. До категорії вертикальних обмежень конкуренції можна віднести насамперед договори про виняткові торгові операції (мова йде про договори продажі лише визначеним покупцям або про придбання товарів тільки у визначених постачальників), що зв'язують договори (продаж із примусовим асортиментом, коли продавець обумовлює продаж основного товару придбанням другорядного, пов'язаного з основним), встановлення або підтримка перепродажних цін, обмежувальні умови в договорах про передачу прав на об'єкти промислової власності (договори поступки і ліцензійні договори). Але незважаючи на вищесказане, не завжди буває легко відрізнити горизонтальні обмеження конкуренції від вертикальних, наприклад, у випадку перехресного ліцензування у відношенні прав на промислову власність або коли конкуруючі підприємці призначають один одного винятковими дистриб'юторами своїх товарів.

Монополізація ринку в закордонних країнах проходить в основному двома шляхами: придбанням підприємств конкурентів (горизонтальна інтеграція) або налагодженням своєї власної системи постачання і побуту товарів (вертикальна інтеграція).

Антиконкурентних можна також вважати придбання конкуруючих компаній: ніяка корпорація, що займається торгівлею, не має права набувати, прямо або побічно, весь або частину акціонерного капіталу (або майна іншої корпорації).

Підводячи підсумки, можна сказати, що в західних країнах проведення антимонопольної політики й антимонопольне законодавство одержали широкий розвиток, а головне, що цей механізм контролю за монополіями і її негативними наслідками успішно діє протягом багатьох років. Тут теж є свої негативні чинники, наприклад, порушення непорушності загальної заборони монополій шляхом винятки з цієї заборони, що поширюється як на окремі компанії, так і на цілі галузі. Але в цілому можна сказати, що антимонопольні законодавства США і країн Західної Європи, хоч і принципово відрізняються один від одного у багатьох відношеннях, є скурпульозно продуманими й економічно обґрунтованими, що обумовлює можливість їхнього часткового використання в антимонопольній політиці України.

Антимонопольне законодавство України, як уже говорилося вище, відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому було б бажаним і введення на прикладі антимонопольної практики закордонних країн жорсткого контролю за виконанням даного законодавства. Це одне із самих «хворих» місць у державно-правовій структурі України: приймаються в принципі непогані закони, але введення їх у життя або постійно одержує відстрочку, або взагалі не відбувається. Тому для нормального функціонування антимонопольного законодавства необхідно створити ще одне його ланка - комісію з контролю за виконанням розпоряджень антимонопольних органів, надавши їй усі повноваження по застосуванню санкцій по відношенню до порушників антимонопольного законодавства.

Таким чином, у процесі вдосконалення українського антимонопольного законодавства можуть бути використані антимонопольне законодавство промислово розвинених країн і практика його застосування, але з урахуванням особливостей нашого перехідного періоду.



Висновок

Підводячи підсумки, можна охарактеризувати антимонопольне законодавство та антимонопольну політику України як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічної - вона все більше стає політичної і суспільної. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, в деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним становищем.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Набагато більше їй ще належить зробити, і ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвинених країн.

Але тут виникає ще одна проблема, яка полягає в тому, що десятиліттями складається галузева монополія не може бути швидко замінена вільним і самоорганізованим ринком, адже твердження конкурентних відносин - не одноразова акція моментальна, а процес тривалий, складний, а для чималої ж числа підприємств - згубний. Вижити зможуть лише ті підприємства, які забезпечать більш високу якість товару, відносно більш низькі ціни і швидку змінюваність асортименту.



Список використаної літератури:

1. Закон України «Про антимонопольний комітет України» - внесення змін 2008 рік 13 липня.

2. Закон України «Про антимонопольний комітет України» - «Голос України», 1993 р., 21 грудня

3. Дахно І. «Антимонопольне законодавство України» - «Україна-бізнес», 1995 р., №24

4. Василевський А. Конспект лекцій з економічної теорії

5. Ясин Е., Цапеліка В. «Шляхи подолання монополізму в суспільному виробництві», «Планове господарство», 1990 р., №1, с. 35-41

6. Караваєв А. «Боротьба з несумлінною конкуренцією» - «Директор», 1995 р., №7, с. 40-55

7. Рузавін Г., Мартинов В. «Монополії і недосконала конкуренція» - Курс ринкової економіки, М., 1994 р., с. 81-96 - П. «Економікс», с. 531

8. Жидков О. «Антитрестівське законодавство США», М., 1963 р., с. 34

Размещено на Allbest.ru

...