Інтерес в праві: загальнотеоретичні аспекти розуміння та реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ІНТЕРЕС В ПРАВІ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОЗУМІННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ

12.00.01. - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

САМБОР МИКОЛА АНАТОЛІЙОВИЧ

Київ - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вона пояснюється тим, що із здобуттям незалежності Україна стала на шлях побудови правової, демократичної держави, що вимагає докорінних змін у суспільстві. В першу чергу, такі зміни необхідно здійснити в правовій системі нашої держави, вони повинні охопити більшість існуючих правових явищ, дати їм чітко окреслені межі, уніфікувати підходи до розуміння тих чи інших правових явищ та категорій, привести національне законодавство у відповідність з найкращими здобутками людства у правовій сфері.

До того ж, період таких суспільно-правових перетворень в науковому і практичному плані з особливою гостротою ставлять питання про визначення окремих правових понять і дефініцій, про їх характер і динаміку становлення та розвитку. Складні суспільно-правові процеси потребують розробки відповідного термінологічного апарату. Для вирішення цього питання важливим є обґрунтування інтересу в праві. Проблематика „інтересу” не завжди посідала належне місце в юридичній науці. Хоча саме інтерес виступає рушійною силою активності учасників правовідносин, визначаючи їх права та обумовлені ними юридичні обов'язки.

З'ясування сутності та спрямованості інтересу було переважно прерогативою суспільно-психологічних, педагогічних наук. Саме в цих галузях знань здійснювалися теоретико-прикладні дослідження категорії „інтересу”, що органічно пов'язували теоретичні аспекти походження інтересів, їх формування з практичною стороною їх задоволення, впливу інтересів на формування особистості та її життєвої позиції. Отже, для відповіді на окремі питання, що піднімаються в дисертації, необхідне узагальнення результатів досліджень категорії „інтересу”, що провадилися перш за все в філософії, психології та соціологічних науках. Тому в дисертації використовуються праці класиків та видатних представників цих наук, які звертали увагу на дослідження проблеми інтересу. Так при вивченні окремих аспектів категорії „інтересу” вихідними даними для розробки теми стали роботи вчених-психологів В.Бернацького, Л.Виготського, Д.Кікнадзе, А.Ковальова, В.Крутецького, А.Леонтьєва, С.Рубінштейна; педагогів - С.Ананьіна, Л.Божовича, Л.Гордона, Г.Костюка, Э.Торндайка; та мовознавців: В.Даля, економістів: Л.Абалкіна, С.Мочерного, С.Ходоса.

Першим ввів інтерес в ранг правової категорії німецький юрист Р. фон Ієрінг, тим самим надаючи інтересу абстрактно-теоретичної правової форми, започаткувавши нову теорію права, яка визначила інтерес підґрунтям права. Однак, кожна епоха вимагає нового бачення підходів до розуміння тієї чи іншої категорії, в тому числі і правової, а тому не є виключенням і категорія „інтересу” в праві. Поряд з цим в юридичній науці питанню інтересу в праві приділялася не належна увага. Хоча останнім часом спостерігається активізація наукових досліджень інтересу, все ж переважна їх більшість присвячена окремим їх видам, зокрема, законному інтересу, співвідношенню публічних та приватних інтересів у сфері державного управління, правовому регулюванню інтересів в підприємницькій діяльності, в цивільних правовідносинах та в процесі захисту суб'єктами своїх прав. Але слід враховувати, що особа перебуває у постійних взаємозв'язках з іншими особами, де намагається реалізовувати свої інтереси. Дослідження ж інтересу у переважній своїй більшості акцентують увагу на таких взаємозв'язках та взаємостосунках, а не безпосередньо на самому інтересі як підґрунті таких взаємовідносин. Незважаючи на безумовну значимість таких наукових робіт, дослідженню проблеми інтересу в праві в них відводилась другорядна роль.

Проте без аналізу наявних досліджень інтересу неможливо побудувати цілісне бачення проблеми інтересу в праві. Тому для розкриття даної теми велике значення мають теоретичні розробки вчених дореволюційного періоду, надбання представників юридичної науки за радянських часів, а також наукового осмислення інтересів вченими України, зокрема таких як С.Братуся, М.Вітрука, О.Вінник, Ю.Гамбарова, М.Гурвича, В.Дубініна, В.Зубова, Р.Калюжного, Н.Коркунова, М.Костицького, К.Кочергіної, С.Кузьміної, А.Курбатова, О.Малька, М.Марченка, С.Михайлова, В.Нечаєва, М.Пергамента, Ю.Попової, Ю.Притики, В.Сіренка, Е.Трубецького, М.Ченцова, Д.Чечота, Г.Шершеневича, О.Шпотаківської та ін. Поряд з цим не можна оминути увагою фундаментальні праці вчених-філософів: Г.Гегеля, К.Гельвеція, І.Канта, Н.Макіавеллі, А.Айзиковича, М.Дьоміна, А.Куликова, Г.Плеханова.

Разом з тим комплексне монографічне дослідження інтересу в праві як в Україні, так і за її межами відсутнє. Тож подальше наукове дослідження інтересу в праві має стати необхідною передумовою належного правового регулювання відносин по реалізації інтересів суб'єктів. Тому виникає потреба у розробці й теоретичному обґрунтуванні поняття інтересу в праві, виокремленні та характеристиці його структурних елементів, наукового аналізу потребує проблема співвіднесення інтересу в праві з суб'єктивним правом та юридичним обов'язком, вдосконалення порядку та умов притягнення до відповідальності у разі перешкоджання реалізації інтересів в праві.

Усе це й обумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ та затверджене Вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ 30 червня 2005 року (протокол № 13), відповідає плановим дослідженням Київського національного університету внутрішніх справ на 2005-2010 роки („Основні напрями наукових досліджень Київського національного університету внутрішніх справ на 2005-2010 роки”), а також визначена у межах теми державної дослідницької програми „Теоретичні проблеми реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні” (номер державної реєстрації 0104U007590).

Мета і завдання дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні категорії „інтересу” в праві шляхом всебічного аналізу та розкриття розуміння цієї категорії, розробці української теоретичної концепції „інтересу” в праві і на цій основі висвітлення змісту, структури, класифікації інтересів в праві, їх співвідношення з такими юридичними категоріями як суб'єктивне право, юридичний обов'язок та юридична відповідальність. Доцільно також на підставі аналізу національного законодавства, норм міжнародного права, вивчення законодавства зарубіжних країн, сформулювати наукові висновки і внести відповідні пропозиції з удосконалення використання категорії „інтересу” в українському законодавстві, спрямованого на ефективне використання та раціональне задоволення інтересів в процесі правозастосовчої діяльності.

Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- на основі вивчення діючого національного законодавства, норм міжнародного права та законодавства іноземних країн проаналізувати та систематизувати інтереси суб'єктів та практику їх застосування;

- вивчити наявний науковий матеріал за основним напрямком дослідження в філософсько-правовій традиції розуміння категорії „інтересу”; систематизувати та узагальнити наявні теоретичні й концептуальні підходи до розуміння категорії „інтересу” в праві та його природу, встановити проблемні питання, запропонувати варіанти їх вирішення та пов'язані з цим системи аргументів;

- сформулювати оновлену дефініцію „інтересу в праві” та виділити основні ознаки категорії „інтересу” в теорії права;

- виявити структурні елементи категорії „інтересу” в праві, концептуально обґрунтувати розуміння „інтересу” в праві як єдності об'єктивного та суб'єктивного в його структурі;

- окреслити методологію класифікації інтересів в праві на основі взаємозв'язку та одночасного розрізнення різноманітних умов класифікації;

- охарактеризувати взаємовідношення категорії „інтересу” в праві з такими юридичними категоріями як „суб'єктивне право”, „юридичний обов'язок” та „юридична відповідальність”, запропонувати можливі шляхи розмежування цих юридичних категорій та механізм підвищення ефективного та раціонального співвідношення, спрямованого на реалізацію інтересів особи;

- запропонувати правовий механізм реалізації інтересів в праві, їх форми та способи;

- на підставі чинного законодавства дослідити шляхи забезпечення реалізації інтересів осіб у праві шляхом встановлення юридичної відповідальності та запропонувати відповідні зміни до нього.

Об'єкт дослідження - система прав, свобод, обов'язків, юридичної відповідальності й інтересів та їх фактичне втілення в юридичну практику.

Предмет дослідження - загальнотеоретичні закономірності розуміння та реалізації інтересу в праві.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система пізнавальних принципів, методів та підходів концептуального та ідейного характеру. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. В основу методології дослідження покладено загальнонауковий діалектичний метод пізнання, який дозволив провести дослідження в єдності, взаємозв'язку та розвитку соціальних та правових чинників. Діалектичний, формально-логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, структурно-функціональний та інші методи - покладено в основу дослідження особливостей розвитку концептуальних уявлень інтересу в праві на різних історичних етапах розвитку законодавства.

Метод аналізу і синтезу використовувався при дослідженні правової природи категорії „інтересу” в праві; абстрагування та узагальнення -- у процесі розробки дефініції правової категорії - „інтересу” та його структурних елементів. За допомогою структурно-функціонального аналізу було досліджено класифікацію інтересу в праві; формально-юридичний - при формулюванні нових правових понять і удосконаленні уже існуючих. Був застосований порівняльно-правовий метод при дослідженні як норм національного, так і міжнародного права та права зарубіжних країн. Теоретичні висновки та вироблені практичні рекомендації базуються на вивченні чинного законодавства України, теоретико-емпіричних матеріалів, аналізі аналогічних питань в зарубіжних країнах. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат та проведено відмежування між категоріями „інтересу” в праві з такими юридичними категоріями, як „суб'єктивне право”, „юридичний обов'язок” та „юридична відповідальність”.

У процесі дослідження, окрім цих законів і категорій, використовуються порівняльний, спеціально-юридичний, статистичний, історичний і логічний методи, метод сходження від абстрактного до конкретного тощо.

У ході дисертаційного дослідження використовувались теоретичні положення, розроблені в теорії держави і права, конституційному праві, історії держави та права, державному праві зарубіжних країн, адміністративному, кримінальному, цивільному праві.

Наукова новизна одержаних результатів вбачається в тому, що в дисертації вперше у вітчизняній юридичній літературі в межах єдиного і цілісного монографічного дослідження здійснюється обґрунтування цілісної концепції інтересу в праві, поряд з цим вивчаються проблеми інтересу в праві, досліджується його природа, поняття, ознаки, види, генезис. При цьому пропонується модель структури інтересу в праві. Проведено комплексний аналіз категорії „інтересу” в праві, і на цій основі зроблені науково-теоретичні висновки і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у зазначеній сфері. Новою для вітчизняної юридичної науки є проблема співвідношення категорії „інтересу” з іншими юридичними категоріями, такими як „суб'єктивне право”, „юридичний обов'язок” та „юридична відповідальність”, вперше в українській юридичній науці на такому рівні розглядаються питання реалізації інтересів в праві, а тому при встановленні відповідних висновків аналізуються загально-соціальні, юридичні підходи до розуміння категорії „інтересу”, розглядаючи їх через призму втілення інтересів у процесі правореалізації, становлення громадянського суспільства та правової держави в Україні.

У результаті проведеного дослідження дисертантом отримані і вперше сформульовані чи додатково аргументовані такі наукові положення і висновки:

Вперше:

1. У контексті історичного розвитку проаналізовано та систематизовано генезис концепції „інтересу”, що дозволило здійснити глибинне, детальне і функціонально спрямоване дослідження проблеми використання категорії „інтересу” в праві.

2. На основі висновків про сфери використання поняття „інтересу” в праві та узагальнень про підходи до розуміння „інтересу” дається поняття інтересу в праві як усвідомлену спрямованість суб'єкта, обумовлену його внутрішнім переконанням в оволодінні певним благом матеріального чи нематеріального характеру, що являє задоволення потреби, здійснення та реалізація якого відбувається в межах загальноприйнятих правил поведінки, визначених у нормах права, що відповідає відсутності прямої заборони у досягненні такого блага, так і бажаним для нього способом, а також спирання на забезпечення компетентними органами у разі наявності перешкоди на шляху можливості його задоволення.

3. Запропоновано тричленну структуру інтересу в праві, до якої слід включати змістовний елемент - власне благо (предмет чи явище), суб'єктивний фактор, що вказує на активність особистості стосовно вищезгаданого предмета чи явища; та інституціональний елемент, який співвідносить загальноприйняте із конкретно особистісним та відтворює оптимальні шляхи задоволення інтересу відповідності до існуючих норм.

4. Обґрунтовується положення про доцільність встановлення юридичної відповідальності за порушення інтересу в праві за трьома основними напрямками:

5. 1) інтерес в праві як фактор порушення суб'єктивних прав та невиконання юридичних обов'язків; 2) реалізація інтересу в праві, яка не перешкоджає реалізації суб'єктивних прав та виконанню юридичних обов'язків; 3) перешкоджання реалізації самого інтересу в праві.

6. Обґрунтовуються пряма (самостійна) та опосередкована (у формі суб'єктивного права) форми, правовідношення як спосіб та засоби (дотримання, виконання, використання, застосування) реалізації інтересу в праві.

Удосконалено:

1. По-новому розглянуто та обґрунтовано об'єктивно-суб'єктивну природу інтересу в праві, що ґрунтується на поєднанні об'єктивних чинників та суб'єктивної спрямованості, яка забезпечить розуміння як змісту самого поняття інтересу в праві - певного блага, так і ефективну його реалізацію в сфері права, на користь якого свідчить внутріособистісна психологічна діяльність суб'єкта щодо формування такого інтересу.

2. Порядок використання поняття „інтересу” щодо фізичних та юридичних осіб у змісті нормативно-правових актів, а саме асоціювання фізичних осіб з „законним інтересом”, а юридичних осіб - з поняттям „інтересу”.

3. На основі принципів системності, цілісності, комплексності, функціональності розроблена класифікація інтересу в праві відповідно до запропонованих класифікаційних ознак та згруповано інтереси в праві у певні видові групи.

4. Співвідношення інтересу в праві з юридичним обов'язком відповідно до їх спільних ознак та відмінних рис, що сприятиме вирішенню проблеми забезпечення реалізації інтересу в праві окремих суб'єктів.

5. Обґрунтування співвідношення суб'єктивного права та інтересу в праві, як суміжних понять, кожне з яких по-різному відображає значущість та суспільну корисність блага та можливість його набуття.

Дістало подальший розвиток:

1. Зміст правового регулювання відносин, пов'язаних з реалізацією інтересів в праві, їх зв'язаності з правами та обов'язками суб'єктів правовідносин.

2. Визначення основних засад удосконалення правового регулювання інтересу в праві, що забезпечуватиме збалансоване врегулювання інтересів учасників правовідносин, зокрема запропоновано внесення змін до ст. 1 Кримінального кодексу України, та ст. 1 КУпАП, запропоновано нові редакції ст. ст. 249, 270, 164³, 166⁵, 234³, КУпАП.

3. Розуміння функцій інтересу в праві, які, на думку автора, розподіляються на внутрішню, зовнішню та комплексну, відповідно до яких забезпечуватиметься повноцінна реалізація інтересу в праві.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення, висновки, рекомендації та пропозиції, що сформульовані у дисертаційному дослідження використані:

- у навчальному процесі Прилуцького фінансово-правового коледжу (акт впровадження № 34 від 25 вересні 2009 р.) та Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І.Я.Франка МОН (акт впровадження № 250 від 13 жовтня 2009 р.);

- у правозастосовчій діяльності - для поліпшення діяльності уповноважених органів та посадових осіб при розгляді юридичних справ, пов'язаних із реалізацією інтересів суб'єктів (акт про впровадження Прилуцького МВ (з обслуговування міста Прилук та Прилуцького району) УМВС України в Чернігівській області вих. № 15587 від 27 жовтня 2009 року), а також під час розгляду справ, віднесених процесуальним законом до підсудності місцевого суду загальної юрисдикції - Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області (акт про впровадження вих. № 705 від 23 лютого 2010 року).

Крім того, сформульовані в дисертації висновки і пропозиції як теоретичні, так і практичні, можуть бути використані у:

а) науково-дослідницьких цілях - для подальшої розробки та вдосконалення розуміння, правових та організаційних форм й методів реалізації інтересів фізичних та юридичних осіб. Вони також можуть стати методологічною основою та теоретичним підґрунтям і в подальшому бути використаними для розвитку вітчизняної теорії права, наукових досліджень із цієї тематики, дослідження юридичної природи категорії „інтересу” в галузевих юридичних науках;

б) у законотворчій роботі - як теоретичний матеріал для вдосконалення норм, що закріплюють та регулюють реалізацію інтересів суб'єктів правовідносин;

в) у навчальному процесі - при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, методичних рекомендацій з теорії держави та права; при викладанні курсів з дисциплін „Теорія держави та права”, „Права, свободи, інтереси та обов'язки людини і громадянина”;

г) у просвітницькій роботі - для правового виховання населення, підняття рівня правової культури усіх, хто цікавиться правовими проблемами розвитку України.

Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дослідження апробовані при обговоренні на кафедрі теорії держави та права Київського національного університету внутрішніх справ. Основні теоретичні положення дисертації, висновки та пропозиції доповідалися автором на 8 науково-практичних конференціях та семінарах: „Забезпечення громадської безпеки - головне завдання правоохоронних органів держави” (м. Донецьк, 27 лютого 2007 року, тези опубліковані); „Комплексна безпека підприємницької діяльності: економіко-правові, інформаційно-технічні заходи, стратегія формування та перспективи розвитку” (м. Чернігів, 22 березня 2007 року, тези опубліковані); „Формування особистості правоохоронця та його світогляду” (м. Київ, 30 березня 2007 року); „Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 25 травня 2007 року, тези опубліковані); „Актуальні проблеми цивільного права та цивільного процесу” (м. Донецьк, 26 жовтня 2007 року, тези опубліковані); „Демократизація державно-правових інститутів як фактор організації суспільства” (м. Чернігів, 4 грудня 2007 року, тези опубліковані); „Актуальні проблеми чинного адміністративного законодавства: шляхи подолання та перспективи вдосконалення” (м. Івано-Франківськ, 30-31 травня 2008 року, тези опубліковані), „Проблеми застосування цивільного, трудового та екологічного законодавства працівниками ОВС” (м. Івано-Франківськ, 26 вересня 2008 року, тези опубліковані).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені у 13 наукових публікаціях, з яких 6 статей у наукових журналах, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та 7 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, в яких містяться сім підрозділів, висновків і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 260 сторінок, з них основного тексту - 219 сторінок. Список використаних джерел (330 найменувань) займає 29 сторінок та 12 сторінок додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і завдання дослідження, об'єкт і предмет, охарактеризовано методи дослідження, формулюється наукова новизна одержаних результатів, висвітлюється наукове і практичне значення результатів, одержаних дисертантом, наводяться відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження та публікації автора за темою дисертаційного дослідження.

Розділ перший „Правова регламентація та наукові дослідження інтересу в праві” присвячений дослідженню двох аспектів: по-перше, існуючій міжнародній та національній практиці правозастосування та правореалізації інтересу в праві та, по-друге, генезису правових поглядів та досліджень інтересу в праві.

У підрозділі 1.1. „Правова регламентація інтересу в праві: світовий досвід та національна практика” аналізуються норми міжнародно-правових актів, таких як Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Конвенція про права дитини щодо з'ясування місця та ролі поняття „інтересу”. Незважаючи на важливість інтересів окремих людей чи їх об'єднань, норми міжнародного права закладають підвалини пріоритету інтересів міжнародного співтовариства та інтересів суспільств і держав над інтересами окремих осіб чи їх об'єднань, оскільки закріплено положення, що інтереси останніх можуть бути обмежені в інтересах національної та громадської безпеки. Поряд з цим міжнародні нормативно-правові документи не визначають поняття „інтересу”, не розкривають його змісту, вірогідно, відносячи це питання до внутрідержавної компетенції країн.

Тому дисертантом проведено порівняльно-правове та історико-правове дослідження конституційних норм України, США, Японії, Іспанії, Італії, Греції, Німеччини, Польщі та Російської Федерації, що дозволило зробити висновки про те, що поняття „інтерес” відіграє істотне значення у житті як окремих особистостей так і держав, оскільки „інтерес” визначає їх активність та поряд з цим виступає однією з головних умов обмеження прав і свобод. Незважаючи на все розмаїття використання поняття „інтересу”, відсутні єдині підходи до його вживання, адже поряд з „інтересом” вживаються поняття „законний інтерес” та „охоронюваний законом інтерес”.

Автором показано, що національне законодавство як України, так і зарубіжних країн широко використовує поняття „інтересу” від норм Конституції, законів до підзаконних нормативно-правових актів. При цьому поняття „інтерес” використовується для визначення дефініцій різних як правових так і неправових понять, хоча жоден нормативно-правовий акт не розкриває власне поняття „інтерес”. Поряд з цим проведене дослідження дало змогу звести все існуюче різноманіття використання поняття „інтересу” до трьох основних його сполучень: 1)„інтерес”; 2) „законний інтерес”; 3) „охоронюваний законом інтерес”.

Підрозділ 1.2. „Вітчизняні та зарубіжні наукові дослідження інтересу в праві” торкається історіографії інтересу в праві, досліджуються філософсько-правові погляди на проблематику інтересу в праві від Стародавніх часів - часів римських юристів, торуючи шлях розуміння інтересу та його місця в праві в Середньовіччя, в дорадянський, радянський часи та в незалежній Україні.

Дисертант досліджує питання природи інтересу в праві, що дозволяє за критерієм співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в природі інтересу в праві розмежувати чотири основні підходи до природи інтересу в праві: а) об'єктивна природа походження інтересів в праві; б) суб'єктивний підхід до розуміння інтересу в праві; в) наявність окремо існуючих суб'єктивних і об'єктивних інтересів;

г) суб'єктивно-об'єктивна природа інтересу в праві. Автор додатково обґрунтовує суб'єктивно-об'єктивну природу інтересу в праві, подаючи наступні аргументи:

1) суб'єктивний чинник інтересу в праві є підставою зародження та формування інтересу в праві у конкретного носія, незалежно чи це окремий індивід чи їх об'єднання, адже він являє собою спрямованість суб'єкта, прагнення до оволодіння благом. Він прослідковується у зародженні інтересу на рівні свідомості, власне його усвідомлення самим суб'єктом-носієм; 2) об'єктивний чинник інтересу в праві проявляється в абстрагуванні від суб'єктів перед їх закріпленням в праві та формалізації у нормах права; 3) реалізація інтересу в праві полягає у співставленні суб'єктом свого інтересу, його суб'єктивного контуру із загальноприйнятими обрисами інтересів, які прийняті у середовищі як типові для поведінки людей та прийняття суб'єктивного рішення про реалізацію інтересу під впливом об'єктивних чинників (формальність, соціальна значущість); 4) існування самого блага поза свідомості суб'єкта.

Висвітлено співвідношення інтересу в праві з такою категорією як потреба. Дисертант підкреслює, що інтерес на відміну від потреби, яка визначає необхідність (нужденність) суб'єкта у певному блазі (матеріального чи нематеріального характеру), поряд з таким благом включає в себе ще й спрямованість суб'єкта на оволодіння таким благом.

У цьому підрозділі досліджуються також функції інтересу в праві, які автором залежно від природи інтересу в праві, його структури поділяються на внутрішню (мотиваційна функція), зовнішню (діяльнісна функція), комплексна (аксеологічна, гносеологічна та комунікативна функції).

Розділ другий „Загальнотеоретична характеристика інтересів в праві” присвячено вивченню поняття „інтересу” як загальнонаукової та правової категорії, містить положення, які розкривають сутність інтересу в праві.

У підрозділі 2.1. „Поняття інтересу як соціального явища та правової категорії” дисертантом показується етимологічне походження інтересу, висвітлюються точки зору його походження з латинської, французької та німецької мов, подається його філологічне енциклопедичне тлумачення. Розкриваються підходи до поняття „інтересу” як соціального явища. Багатоманітність визначень поняття „інтересу” обумовлюється важливістю його місця та ролі в таких галузях гуманітарних знань як філософія, соціологія, політологія, психологія, педагогіка, правознавство.

Розкриття поняття інтересу в праві автор розпочинає з Р. фон Ієрінга, якому належить першість введення поняття „інтересу” в правову дійсність. Дисертант проводить аналіз існуючих у правовій літературі поглядів на поняття „інтересу”, які інколи зводять розуміння інтересу до майнових чи немайнових благ, тлумачать інтерес як суспільне відношення.

Аналізуючи тенденції розгляду напрямків досліджень інтересу в праві, останні дають змогу згрупувати їх за 4 основними напрямками: 1) виокремлення „правового інтересу”; 2) аналіз поняття „інтересу” особи (фізичної чи юридичної), суспільства і держави; 3) розбір питання „охоронюваного законом інтересу”; 4) дослідження „законного інтересу”. Результати дослідження правового інтересу дають змогу говорити про нього як про один із різновидів класифікації категорії „інтересу” та його диференціації за гуманітарними науками, який знаходить своє місце у нормах права.

На підставі аналізу спеціально-юридичних та загальносоціальних характеристик категорії „інтересу” дисертантом виділяються основні ознаки поняття інтересу в праві: 1) інтерес - це спрямованість суб'єкта, а не його можливість, що підкреслює значимість внутрішнього фактору по відношенню до його реалізації;

2) інтересом в праві та законі не обумовлюється певне благо (як матеріального, так і нематеріального світу); 3) право і законодавство як регуляторна система поведінки суб'єктів може визначати його соціальну корисність або асоціальну спрямованість, у тому числі суспільно негативну аж до суспільно небезпечної, спираючись на існуючі та закріплені в праві та законодавстві права і свободи, загальноприйняті принципи права; 4) визначення інтересу як суспільно корисного чи хоча б відсутність в ньому суспільно негативної спрямованості дає підстави на його охорону і захист з боку відповідних компетентних органів та посадових осіб.

Це дає змогу авторові говорити про те, що інтерес в праві - це спрямованість суб'єкта, обумовлена його внутрішнім переконанням в оволодінні певним благом матеріального чи нематеріального характеру, що являє задоволення потреби, здійснення та реалізація якого відбувається в межах загальноприйнятих правил поведінки, визначених у нормах права, що відповідає відсутності прямої заборони у досягненні такого блага, так і бажаним для нього способом, а також спирання на забезпечення компетентними органами у разі наявності перешкоди на шляху можливості його задоволення.

Аналіз легального нормативного (що спирається в першу чергу на рішення Конституційного Суду України) та доктринального тлумачень поняття „охоронюваний законом інтерес” дало можливість виокремити основні змістовні характеристики цього поняття: по-перше, усвідомлена спрямованість суб'єкта до оволодіння певним благом (матеріального чи нематеріального світу) заохочується суспільством і державою, а визначений суб'єктом спосіб реалізації цієї спрямованості, не входить до сфери суб'єктивних прав; по-друге, закріплення в нормах закону посилання на можливість наявності такої спрямованості особистості по користуванню соціальним благом або відмови в його споживанні; по-третє, соціальне схвалення таких інтересів суб'єкта; по-четверте, відсутність прямої юридичної заборони, забороняючих норм в реалізації цієї можливості; по-п'яте, „охоронюваний законом інтерес” можна сприймати як потенційну можливість, яка, набуваючи відповідного поширення та важливості, може реформуватися з усвідомленої спрямованості у можливість суб'єкта, що буде визнана і закріплена у вигляді суб'єктивного права; по-шосте, наявність юридичних засобів захисту даної можливості, які прямо передбачені в законі або можуть бути використані за аналогією. Саме для „охоронюваного законом інтересу” стає характерним наявність суб'єктивного права захисту цього „охоронюваного законом інтересу”; по-сьоме, визначення компетенції уповноважених органів влади та їх посадових осіб по охороні цих „охоронюваних законом інтересів”, що відображається у змісті нормативно-правових актів, які й визначають права та обов'язки цих органів та їх посадових осіб.

Підхід до з'ясування змісту „законний інтерес” базується на розумінні сутності поняття „інтересу”, що є визначальним у даному ідіоматичному словосполученні „законний інтерес”. Як наслідок, пропонуються наступні сутнісні ознаки „законного інтересу”: по-перше, закріплене в нормах закону посилання на наявність певної незабороненої юридичної можливості по спрямованості особистості на користування соціальним благом або відмови у його використанні; по-друге, соціальне схвалення таких інтересів суб'єкта; по-третє, відсутність юридичної заборони або забороняючих норм в реалізації цієї можливості; по-четверте, „законний інтерес” можна сприймати як потенційну можливість, яка, набуваючи відповідного поширення та важливості, може реформуватися з усвідомленої спрямованості у можливість суб'єкта, що буде визнана і закріплена у вигляді суб'єктивного права.

Визначивши предметну сутність таких понять, як „інтерес”, „законний інтерес” та „охоронюваний законом інтерес” дисертант виділяє спільні та відмінні риси цих понять, а саме: 1) „інтерес”, „законний інтерес”, „охоронюваний законом інтерес” місять спільні для інтересу наступні властивості: а) це усвідомлена спрямованість суб'єкта до володіння певним благом матеріального чи нематеріального характеру; б) спрямованість, що полягає у задоволенні потреби чи потреб; в) реалізація спрямованості суб'єкта знаходить своє вираження у нормах права; 2) для „інтересу”, „законного інтересу” та „охоронюваного законом інтересу” властиві такі відмінності: а) „законний інтерес” в порівнянні з „інтересом” визнається як соціально значущий, що відповідає відсутності прямої заборони в його реалізації та досягненні відповідного блага; а „охоронюваний законом інтерес” виражає не просто соціальну значущість, а й наголошує на його соціальній корисності; б) в порівнянні з „інтересом” „законний інтерес” підлягає правовому захисту та охороні за наявності у його складі суб'єктивного права, тоді як „охоронюваний законом інтерес” є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони, визначених вже як право суб'єкта. Це підкреслює значимість „охоронюваного законом інтересу” над „законним інтересом” та „інтересом”, а саме корисності володіння таким благом з боку суб'єкта для суспільства та корисності способу і засобів набуття цього блага.

Підрозділ 2.2. „Класифікація та структура інтересу в праві” присвячено аналізу існуючих в теорії класифікації інтересу в праві та визначенню структури інтересу в праві.

Класифікація інтересу в праві дозволяє поглибити розуміння його сутності та змісту. Пропонується класифікація інтересів в праві за наступними критеріями:

1) залежно від суб'єктивно-об'єктивної природи права: інтереси суб'єктів публічного та приватного права; 2) в залежності від присутності інтересу в процесах правотворення: інтереси доправотворчого процесу, інтереси правотворчого процесу та інтереси у процесі реалізації норм права; 3) за галузями права: інтереси в конституційному, кримінальному, адміністративному, цивільному, аграрному, трудовому, сімейному, екологічному праві тощо, а також міжгалузеві інтереси, які віднаходять себе у двох та більше галузях права; 4) залежно від присутності інтересу в засобах досягнення правових цілей: матеріальний та процесуальний інтерес; 5) залежно від мети: первинний та вторинний (похідний); 6) за формою закріплення інтересу в нормах права: інтереси, які опосередковуються суб'єктивними правами, інтереси, які прямо закріплені в нормах права, інтереси, що містяться в загальних засадах законодавства; 7) залежно від відношення інтересу до закону: закріплені в Конституції, в законах, в підзаконних нормативно-правових актах, в міжнародних нормативно-правових документах та незаконні; 8) залежно від відповідності вимогам норм права: правомірні та неправомірні інтереси; 9) за носіями: інтереси юридичних та фізичних осіб; 10) за територіальним поділом: загальнодержавні інтереси, місцеві (інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст тощо), інтереси суб'єктів конфедерації та федерацій (для держав з федеративним устроєм); 11) залежно від характеру блага та його змісту, на задоволення якого спрямований інтерес: майновий та немайновий інтерес; 12) залежно від присутності суб'єктивного права у процесах реалізації та захисту: інтереси, законні інтереси, охоронювані законом інтереси; 13) за сферою людського буття: політичні, економічні, соціальні, культурні. Така класифікація інтересу в праві здійснена на підставі вимог системного підходу, який забезпечує вивчення всієї сукупності існуючих інтересів та зв'язків між ними.

Для повноти розуміння поняття „інтересу” в праві, окрім зовнішньої упорядкованості, якою є класифікація, виникає практична потреба у з'ясуванні та розкритті внутрішнього взаємозв'язку елементів, які формують структуру інтересу в праві. Визначення структурних елементів інтересу в праві забезпечує розуміння виникнення, формування та реалізації інтересу в праві шляхом орієнтації на певне благо, знаходження і застосування норм права, визначення цінності та соціальної значущості такого інтересу як для самого носія, так і для суспільства. Тому до структурних елементів інтересу в праві дисертантом включено: 1) змістовний елемент характеризується об'єктивною наявністю певного об'єкта, що носить матеріальний або нематеріальний характер (об'єкт, явище, послуга тощо);

2) суб'єктивний фактор (елемент) структури інтересу в праві полягає у активності особистості стосовно вищезгаданого предмета чи явища, шляхом включення та обробки його з використанням основних психічних процесів людини: відчуття, сприйняття, мислення, пам'яті, уваги та уяви. Суть даного елемента полягає у суб'єктивному сприйнятті даного предмета чи явища, вирізнення його істотних ознак, а також створення нового образу на основі попереднього досвіду, який би відповідав найоптимальнішим способам задоволення потреб, реалізації прав та свобод людини у суспільстві з урахуванням існуючого права; 3) інституціональний елемент інтересу заключається у відтворенні окремо індивідуалізованих оптимальних шляхів вдосконалення предметів та явищ, віднаходження аналогічних чи подібних точок зору на певну правову проблему, узагальнення таких поглядів та створення на їх основі у суб'єктів-носіїв даних уявлень про події, факти, предмети та явища певної когорти, групи, які б представляли спільну точку зору на розв'язання проблеми у нормативно-правовому полі. Таким чином, під впливом суб'єктивного погляду на певні явища, події, факти, об'єктивно формується суспільно значущий інтерес, представлений певною групою суспільства.

Розділ третій „Інтерес в праві: співвідношення з іншими правовими категоріями та особливості реалізації” складається з трьох підрозділів, у яких розкривається співвідношення інтересу в праві з суб'єктивним правом, юридичним обов'язком, визначаються засади встановлення юридичної відповідальності за порушення інтересів в праві, висвітлюються питання форм, способів реалізації інтересу в праві.

Підрозділ 3.1. „Суб'єктивне право, юридичний обов'язок та інтерес в праві: єдність відмінностей” присвячено питанню співвіднесення таких правових категорій як суб'єктивне право, юридичний обов'язок та інтерес в праві.

Дисертант на підставі вивчення та узагальнення існуючих підходів до розуміння суб'єктивного права виділяє основні ознаки суб'єктивного права, після чого проводить порівняльно-правовий аналіз таких понять як суб'єктивне право та інтерес в праві. При цьому співставлення суб'єктивного права з інтересом в праві базується на існуючих в юридичній науці поглядах на властивості інтересу в праві. Це дає змогу говорити про те, що інтерес в праві на відміну від суб'єктивного права має менш узагальнюючий характер оскільки не відображає блага, яке є змістовним елементом інтересу, не окреслює конкретну нормативно закріплену можливість, а зазначає лише спрямованість суб'єкта. Крім того, в суб'єктивному праві можливістю підкреслюється соціальна значимість.

Дослідження інтересу в праві та юридичного обов'язку дало можливість виділити два основні напрямки взаємодії цих категорій: 1) коли інтерес в праві реалізується у формі суб'єктивного права; 2) коли інтерес в праві є самостійною категорією.

У підрозділі 3.2. „Інтерес в праві та юридична відповідальність: аспекти співвідношення” основна увага приділяється співвіднесенню юридичної відповідальності та інтересу в праві, поліпшенню правового регулювання відносин, пов'язаних із встановленням юридичної відповідальності за порушення інтересів в праві. При цьому виділяються основні напрямки співвіднесення відповідальності та інтересу в праві, а саме: по-перше, реалізація інтересу в праві вступає в прямий конфлікт із закріпленими суб'єктивними правами та обов'язками; по-друге, реалізація інтересу в праві знаходить себе, не обмежуючи та не порушуючи суб'єктивні права та юридичні обов'язки; по-третє, має місце порушення самого інтересу в праві.

Дисертантом аналізується правозастосовча практика правоохоронних органів щодо врахування індивідуальних та загальносуспільних інтересів під час провадження у справах про адміністративні правопорушення, зокрема піддано вивченню 2884 справи про адміністративні правопорушення, з них 2675 справ про адміністративні правопорушення за ст. 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення та 209 справ про адміністративні правопорушення за ст. 176 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Автором наводиться низка аргументів щодо доцільності внесення змін у чинне законодавство України, пов'язане з уніфікацією норм щодо регулювання реалізації інтересів, а саме пропонується внесення змін до ст. 1 Кримінального кодексу України, ст. 164³, 166⁵, 234³, 249, 270 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У підрозділі 3.3. „Форми та способи реалізації інтересу в праві” з огляду на тематику дослідження обґрунтовуються форми (пряма та опосередкована) реалізації інтересу в праві.

Спираючись на системні наукові дослідження спорідненої категорії суб'єктивного права, автор визначає стадії та етапи реалізації інтересу в праві, які у повній мірі відтворюють процес здобуття блага, яке покликало до життя інтерес. Таким чином виділяються наступні стадії реалізації інтересу в праві: а) стадія усвідомлення правової незабороненості; б) стадія формалізації процесу реалізації інтересу в праві; в) стадія перевтілення інтересу в благо.

Окремо досліджуються засоби реалізації інтересу в праві, до яких дисертант відносить: дотримання, виконання, використання та застосування; а також обґрунтовуються правовідносини як спосіб реалізації інтересів в праві.

інтерес конституційний право закон

ВИСНОВКИ

Здійснене дисертаційне дослідження дозволяє сформулювати наступні узагальнюючі положення, висновки, пропозиції та рекомендації, на додаток до тих, які уже зазначені у науковій новизні одержаних результатів, а саме:

1. Сучасне розуміння інтересу в праві сформувалось протягом тривалого історичного періоду як результат широкого узагальнення різноманітних поглядів, представників різних соціальних сфер людської діяльності. Різні історичні умови становлення і розвитку розуміння інтересу обумовили різні бачення поняття та природи інтересу, що спричинило неоднозначні підходи до розуміння інтересу.

Вивчення з сучасних позицій нормативно-правового матеріалу, який використовує у своєму змісті поняття інтересу в різних його поєднаннях дає підстави для певних підсумкових висновків, головними серед яких є визнання відсутності наукового підходу до використання у різних словосполученнях поняття „інтересу”, що породжує об'єктивну неспроможність реалізації інтересів суб'єктами права. Адже одні норми говорять про гарантування та захист законних інтересів, інші - про інтереси, а треті - про охоронювані законом інтереси, що стає на перешкоді існуванню, реалізації та захисту інтересів усіх суб'єктів-носіїв.

2. Водночас визначено чотири рівні нормативного закріплення інтересів в праві - міжнародний, конституційний, законодавчий, підзаконний, що становлять взаємопов'язану систему нормативно-правових актів та правових норм з регулювання та реалізації інтересу в праві.

3. Порівняльний аналіз відтворення розуміння категорії „інтересу” дав можливість, користуючись розрізненими моделями, в межах яких пропонувалися фрагментарні бачення інтересу в праві, сформувати власне поняття інтересу в праві як усвідомлену спрямованість суб'єкта, обумовлену його внутрішнім переконанням в оволодінні певним благом матеріального чи нематеріального характеру, що являє задоволення потреби, здійснення та реалізація якого відбувається в межах загальноприйнятих правил поведінки, визначених у нормах права, що відповідає відсутності прямої заборони у досягненні такого блага, так і бажаним для нього способом, а також спирання на забезпечення компетентними органами у разі наявності перешкоди на шляху можливості його задоволення, яке б відповідало сучасним вимогам та дозволило б уніфікувати існуюче законодавство.

Проведене дослідження зародження та розвитку наукової думки про інтерес в праві дало нам можливість запропонувати авторські визначення „законного інтересу” як усвідомленої спрямованості суб'єкта, що обумовлена досягненням певного матеріального чи нематеріального блага і тим самим задоволення потреби суб'єкта, здійснення та реалізація якого визнається як соціально значуща, відповідає відсутності прямої заборони у досягненні такого блага, однак захист і охорона якого досягається і реалізується виключно коли він („законний інтерес”) міститься у суб'єктивному праві, або реалізація якого включає суб'єктивне право носія „законного інтересу”; та „охоронюваного законом інтересу” під яким розуміється спрямованість суб'єкта до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, що являє задоволення потреби, і зумовлений загальним змістом об'єктивного права і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що виражає соціальну корисність та значущість, є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони, визначених як право суб'єкта; виокремити спільні та відмінні риси цих понять.

4. Узагальнення й структуризація підходів до об'єктивної, суб'єктивної, суб'єктивно-об'єктивної природи інтересу надало нам змогу виявити розбіжності у розкритті інтересу в них, та додатково аргументувати суб'єктивно-об'єктивну концепцію інтересу в праві, яка найбільш повно відтворюється в запропонованій структурі інтересу в праві, до складу якої включені такі елементи: змістовний, суб'єктивний та інституціональний. Відзначається, що відповідно до природи та структури інтересу в праві, можна виділяти наступні його функції: внутрішню, зовнішню та комплексну.

5. У роботі пропонується класифікація інтересів в праві, залежно від суб'єктивно-об'єктивної природи права, в залежності від присутності інтересу в процесах правотворення, за галузями права, залежно від присутності інтересу в засобах досягнення правових цілей, залежно від мети, за формою закріплення інтересу в нормах права, залежно від відношення інтересу до закону, залежно від відповідності вимогам норм права, за носіями, за територіальним поділом, залежно від характеру блага та його змісту, на задоволення якого спрямований інтерес, залежно від присутності суб'єктивного права у процесах реалізації та захисту, за сферою людського буття. На нашу думку, це дозволить усвідомити значимість цієї категорії для правового і суспільного життя, полегшуватиме сприйняття та розуміння інтересів в праві як окремими суб'єктами, так і їх об'єднаннями, а також забезпечуватиме їх дієвість та активність учасників по користуванню своїми інтересами, що знаходять віддзеркалення в правовій дійсності.

6. На підставі аналізу та порівняння запропоновано розглядати реалізацію інтересу в праві, як певну сукупність послідовних дій суб'єкта, що об'єднані у наступні три стадії, а саме: 1) стадія усвідомлення правової незабороненості, яка охоплює наступні етапи: а) абстрактна правова спрямованість; б) реальна правова допустимість по втіленню правової спрямованості); 2) стадія формалізації реалізації інтересу в праві включає наступні етапи: а) пошук форм реалізації інтересу в праві; б) вибір способу та засобів реалізації інтересу в праві; 3) стадія перевтілення інтересу в благо (відповідає етап перевтілення інтересу в благо); що співвідноситься із структурною побудовою інтересу в праві, і виражає суб'єктивно-об'єктивну природу останнього, при цьому є найсприятливішою у розв'язанні проблеми реалізації інтересу в праві як процесу.

7. В матеріалах дисертаційного дослідження запропоновані авторські форми, засоби реалізації інтересу в праві, які залишилися поза увагою дослідників. При цьому характеризується процес реалізації інтересу в праві, як усвідомлену спрямованість суб'єкта, обумовлену його внутрішнім ставленням до оволодіння конкретним матеріальним чи нематеріальним благом, пов'язану із діяльністю самого суб'єкта та інших учасників відносин, в межах правових норм, по вибору відповідних форм оптимального задоволення інтересу, за умови створення суспільством і державою умов, що не перешкоджатимуть суб'єктові у досягненні таких благ. Вивчення існуючих поглядів на способи реалізації інтересів, дозволило дійти висновку про те, що єдиним способом їх реалізації виступає правовідношення, адже саме в ньому учасники-носії таких інтересів, використовуючи всі надані та незаборонені правові засоби, вчиняють дії, спрямовані на реалізацію інтересів. Дієвість механізму реалізації інтересу в праві забезпечують відповідні засоби реалізації інтересу в праві, до яких віднесено використання, виконання, дотримання та застосування. Повна та ефективна реалізація інтересу в праві досягається використанням відповідних зовнішніх обрисів - форм. Відзначаються такі види форм реалізації інтересу в праві: пряма та опосередкована, у межах яких знаходять практичну реалізацію інтереси в праві.

8. Дослідження, присвячене розв'язанню наукової задачі співвіднесення інтересів в праві з суб'єктивним правом, юридичними обов'язками та юридичною відповідальністю, зумовило можливість розглянути питання пошуку їх спільних та відмінних рис. Стосовно співвідношення інтересу в праві та суб'єктивного права і юридичного обов'язку, виділяються ознаки, які можна об'єднати у декілька груп:

до першої групи відносяться такі ознаки інтересу в праві, які формують спільні риси та відмінності з суб'єктивним правом. До таких відносяться: 1) можливість і спрямованість, які вносять відмінність між категоріями інтересу в праві та суб'єктивного права; 2) визначення кінцевого блага у змісті суб'єктивного права на противагу інтересу в праві; 3) оптимальність досягнення блага, що є притаманним суб'єктивному праву, яке виступає провідником в досягненні такого блага в реальному житті; 4) підкреслення такого фактору як оптимальність суб'єктивного права зумовлюється встановленням обов'язків інших по відношенню до такого права;

другу групу складають риси, завдяки яким відбувається пошук точок дотику між інтересом в праві та юридичними обов'язками. Взаємозв'язки інтересу та обов'язку розподіляються за двома основними напрямками: 1) зв'язок юридичного обов'язку та інтересу в праві, коли останній відображається повністю або частково у суб'єктивному праві; 2) зв'язок юридичного обов'язку та інтересу в праві як самостійної категорії. Таким чином, співставлення інтересів в праві та юридичних обов'язків, дозволило сформулювати наступне ставлення до їх взаємодії: