Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

Інтелектуальна культура юриста: філософсько-правовий аспект

Спеціальність 12.00.12 - філософія права

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Занік Юрій Мирославович

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави та права Львівського юридичного інституту МВС України

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор Сливка Степан Степанович, Львівський державний університет внутрішніх справ, перший проректор з навчальної та методичної роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Козловський Антон Антонович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри теорії та історії держави і права

кандидат філософських наук, доцент Валевська Інна Анатоліївна, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри міжнародних комунікацій та зв'язків з громадськістю

Провідна установа:

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, м. Харків

Захист відбудеться „ 24 ” лютого 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.01 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська площа, 1

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська площа, 1

Автореферат розісланий „ 23 ” січня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Казміренко Л.І.

Загальна характеристика роботи

Необхідність проведення дисертаційної роботи зумовлена відсутністю комплексного дослідження філософсько-правових проблем інтелектуальної культури юриста.

Актуальність теми дослідження. Серйозні процеси трансформації українського суспільства є складним, системним явищем, яке пронизує і охоплює всі сфери життєдіяльності соціуму - економіку, політику, право, ідеологію. Тому проблема формування правової доктрини нерозривно пов'язана з глибокими змінами соціально-економічного укладу нашої держави, суспільно-політичних інститутів, з процесом переосмислення духовних цінностей, з переоцінкою ролі та значення юриста в житті соціуму. Ефективність здійснення економічних і політичних реформ неможлива без реорганізації правової системи, яка передбачає необхідність зміни теоретичних уявлень про суспільство, про відношення між державою і правом, а також з вихованням та формуванням фахівців-юристів нової генерації.

Дотримання у державі принципу верховенства права, законності, правопорядку, встановлення, зміна законодавства забезпечується кропіткою працею висококваліфікованих фахівців-юристів. За умов політичної, економічної та соціальної напруги в українському суспільстві важливого значення набуває об'єктивна діяльність юристів, що вимагає великих моральних зусиль, професійних навичок, об'єктивного пізнання правових явищ, правової ерудиції та компетенції, знання законів природи, володіння інформацією з актуальних проблем. Така діяльність можлива на основі інтелектуальної культури, яка сприяє адекватному сприйняттю правової дійсності, прийняттю справедливих і законних рішень.

Створення гідних умов життя кожної людини є первинною складовою політики кожної цивілізованої держави. Дотримання основних прав людини, забезпечення свободи волі особи, її інтелектуальної самостійності повинні стати пріоритетним напрямом діяльності української держави та її інститутів. Вирішення цих проблем реально сприятиме зближенню України з європейським та світовим співтовариствами.

Слід зазначити, що питання, пов'язані з особливостями застосування власного інтелектуального потенціалу, особливо актуальними є в сучасний період розвитку української держави. Адже саме сьогодні необхідна максимальна концентрація мисленнєвих зусиль усіх учасників державотворчих процесів. Від того, наскільки якісними будуть знання певних політиків та державних діячів, їхні професійні навички та прагнення досягти об'єктивних результатів у правотворчості, залежить добробут українського суспільства та інтеграція нашої держави у європейське співтовариство.

Актуальність теми дисертаційного дослідження стверджується історичним місцем та роллю України в європейському та світовому процесах. А тому її теоретичне осмислення передбачає залучення як світових, так і вітчизняних джерел. Найзагальнішим висновком аналізу історіографії питання є встановлення безпосереднього зв'язку феноменів духовної культури, правової культури та інтелектуальної культури юриста. Це зумовило властиве філософському способу освоєння дійсності урізноманітнення теоретичних висновків щодо тих чи інших проблем, адже марними є спроби відшукати універсальні незмінні положення щодо природи людини та її духовного світу.

Необхідність розробки даної теми є актуальною ще й тому, що її проблематика пов'язана із психічною діяльністю, діяльністю інтелекту людини, його використанням та застосуванням, із питаннями встановлення істини, оскільки юридичне мислення, формування інтелектуальної культури юриста та професійна діяльність на засадах духовності та моралі, особливості правотворчості не були пріоритетними у радянській науці. Проте сучасна ситуація вимагає більш детального дослідження та правильної оцінки цих явищ, що, безумовно, є важливим кроком для формування громадянського суспільства.

Стан наукової розробки проблеми. У вітчизняній та зарубіжній літературі питання, пов'язані з формуванням та функціонуванням інтелектуальної культури юриста, розроблені ще не достатньо. Проте є чимало аспектів, що стосуються окремо інтелекту, особливостей психічного розвитку людини, культури її поведінки, які в свою чергу, відображено у працях, що безпосередньо стосуються дослідження даної проблематики. Це, зокрема, праці таких учених, як С. Алєксеєв, О. Бандура, В. Бачинін, Ж-П. Вернан, А. Войтов, О. Данільян, К. Доусон, А. Клізовський, М. Костицький, Ф. Міелє, Р. Немов, В. Нерсесянц, П. Новгородцев, Н. Рулан, С. Сливка.

Проте поза сферою вивчення залишається дослідження загальнотеоретичних проблем інтелектуальної культури юриста - поняття, структури, принципів, функцій, компонентів інтелектуальної культури юриста.

Подальшого глибокого вивчення потребують філософсько-правові аспекти означеного кола питань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри теорії та історії держави та права Львівського державного університету внутрішніх справ в контексті колективної наукової теми „Формування особи українського національного юриста: теоретико-історичний аспект”.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення основних аспектів інтелектуальної культури юриста як органічної складової духовної культури та спроба її філософсько-правового аналізу.

Означена мета дослідження зумовила відповідну сукупність завдань:

показати рівень розробки проблем інтелекту в контексті соціокультурного та гуманітарного знання;

визначити поняття інтелекту людини, його архітектоніку, особливості формування, основні компоненти, принципи та функції;

означити особливості інтелектуальної культури юриста та її визначальні риси;

охарактеризувати правове (юридичне) мислення в якості основи формування інтелектуальної культури юриста;

розкрити вплив інтелектуальної культури юриста на правотворчий процес;

показати особливості впливу законів природи на формування інтелектуальної культури юриста;

виявити зв'язок між інтелектуальною культурою юриста та пізнанням правових явищ.

Об'єктом дисертаційного дослідження є інтелектуальна культура юриста як феномен духовної культури людини.

Предметом дисертаційного дослідження є інтелектуальна культура юриста як специфічна духовна інтегральна якість фахівця.

Методи дослідження. У вирішенні зазначених завдань використовувалися філософські, загальнонаукові та спеціально-наукові методи, зокрема, метод системного аналізу, структурно-функціональний, історичний, порівняльно-правовий, логіко-семантичний. Структурно-функціональний та метод системного аналізу застосовувалися при дослідженні інтелекту та інтелектуальної культури як неоднозначних та багатовимірних системних явищ, при визначенні їх зумовленості соціальною дійсністю і тенденцій їх зворотного впливу на цю дійсність. Історичний метод використовувався в процесі ретроспективного розгляду соціогуманітарних концепцій інтелекту та інтелектуальної культури. Логіко-семантичний метод дозволив сформулювати понятійний апарат роботи. Логічну основу дисертаційного дослідження становлять положення і висновки теорії пізнання соціальних, у тому числі правових явищ, теорії та філософії культури. У процесі теоретичного та практичного дослідження застосовувалися ті спеціальні методи, які дали змогу проаналізувати нормативно-правові акти та практичну діяльність, визначити правовий статус юриста.

У дослідженні застосовувались також методи аналізу та синтезу, дедукції, індукції та аналогії, порівняння та протиставлення у систематизації емпіричного матеріалу й отриманні власних теоретичних результатів для досягнення поставленої мети.

Методологія дослідницької роботи ґрунтувалася на принципах єдності теорії і практики та об'єктивності емпіричної бази дослідження.

Теоретичною основою дослідження стали положення, рекомендації, аргументи та висновки, що містяться в працях вітчизняних та зарубіжних вчених:

з філософії (А. Бачорішвілі, А. Богданова, М. Бердяєва, Г. Гегеля, К. Гельвеція, І. Канта, С. Кримського, Н. Рулана, Е. Фромма, М. Хайдеггера, М. Шелера, П. Юркевича, Х. Янараса);

з філософії права (С. Бублика, В. Гвоздецького, К. Жоля, М. Заінчковського, Б. Кістяківського, Д. Керімова, В. Малахова, В. Нерсесянца, С. Сливки, Б. Чміля, Р. Циппеліуса);

з психології (М. Костицького, Д. Ніренберга, М. Ойчслі, С. Плауса, Ю. Полковникова, Х. Сільва, П. Таранова, М. Шелера, Р. Штернберга);

з культурології (А. Бичко, Г. Драча, В. Капітона, М. Максюти, П. Сапронова);

з правознавства (Г. Бермана, В. Журавського, М. Кельмана, А. Колодія, Я. Кондратьєва, В. Копєйчикова, В. Котюка, Д. Ллойда, В. Сокуренка, Б. Топорніна), що мають відношення до дослідження даної проблематики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній філософсько-правовій науці здійснена спроба цілісного дослідження проблем інтелектуальної культури юриста.

Найбільш істотні результати дослідження, які відображають внесок дисертанта у розробку означеної проблеми, зводяться до того, що:

· Набуло подальшого розвитку визначення поняття „інтелектуальна культура юриста”. Під інтелектуальною культурою юриста слід розуміти здатність фахівця-юриста на основі інтелігентності та правової ерудиції пізнавати правову дійсність; приймати на засадах законності справедливі рішення; здійснювати юридичну діяльність на основі філософсько-правового раціоналізму та філософсько-правового прагматизму, а також ставлення юриста до законів природи.

· Подальшого розвитку набула розробка основних принципів та функцій інтелектуальної культури юриста. Дисертант виділяє такі принципи інтелектуальної культури юриста: адекватності реагування на правову дійсність, толерантності, функціональної підготовленості. Основні функції інтелектуальної культури юриста доповнені такими як функція утвердження юриста як фахівця та функція творчої активності юриста.

· Вперше доводиться, що правове (юридичне) мислення в якості основи інтелектуальної культури юриста є одним із важливих чинників правотворчості. Основною процедурою правового мислення є правове моделювання, а організаційним фактором правотворчості є правова технологія.

· Вперше обґрунтовано, що формування інтелектуальної культури юриста є складним багатогранним процесом, який включає в себе закони природи. До основних теоретико-методологічних засад формування інтелектуальної культури юриста відносяться: правова освіта, філософія права та юридична логіка.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що одержані результати і вироблені методологічні підходи можуть бути використані:

· для подальшої науково-теоретичної розробки проблем розвитку та сутності правової культури у вітчизняній науковій практиці, для розробки проблем правової антропології та епістемології. Дефініції, висновки та обґрунтування положень, що були дані та сформульовані в дисертації, можуть стати основою для подальших досліджень особливостей та аспектів інтелектуальної культури юриста, її філософсько-правової характеристики;

· у навчальному процесі, використовуватися при підготовці підручників, навчальних посібників з юридичної деонтології, філософії права, теорії держави і права, а також при викладанні відповідних навчальних дисциплін (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в навчальний процес від 10 червня 2005 року).

Апробація результатів дисертації. Положення дисертаційного дослідження доповідалися на всеукраїнській науково-практичній конференції на тему „Молода українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна” (10-11 червня 2001 року, м. Львів), а також на міжнародній конференції на тему “Управління державою III-го тисячоліття” (25-27 червня 2002 р., м. Львів), на міжнародному науковому семінарі з філософії права “Європейські інтеграційні процеси і трансформація права на постсоціалістичному та пострадянському просторі” (23-24 вересня 2005 р., м. Київ), а також на науковій конференції “Конституційно-правовий статус людини і громадянина в Україні” (6 жовтня 2005 р., м. Львів).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 6 публікаціях, в тому числі, 3 статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, монографії та 2 тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації відповідає меті та завданням дослідження, логіці наукового пошуку та вимогам ВАК. Композиційно вона складається з вступу, трьох розділів, які містять десять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 178 сторінок, в тому числі список використаних джерел (183 найменування на 16 сторінках).

Зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт та предмет дослідження, мету та основні його завдання, сформульовано наукову новизну теми, показано теоретичне та практичне значення роботи, її методологічну та теоретичну основу, вказуються відомості про апробацію результатів дослідження та публікації.

У першому розділі „Огляд філософсько-правової літератури та напрями дисертаційного дослідження” проаналізовані основні джерела дослідження, зміст яких розкрито в трьох підрозділах: місце інтелектуальної культури юриста у загальному філософському аспекті; гносеологічний зріз методології дослідження інтелектуальної культури юриста; культурологічно-правовий сенс інтелектуальної культури юриста. Із критичного аналізу літератури автор окреслює основні напрями дисертаційного дослідження.

Здійснено дослідження духовної культури людини як необхідної передумови формування інтелектуальної культури. Духовна культура виступає способом буття людини у певному соціокультурному контексті; передбачає переплетення індивідуального досвіду із колективним; поєднує фактичність людського існування з трансцендентним виміром людського буття.

Зазначено, що власна інтелектуальна активність поєднана із мотиваційними заохоченнями, сприятиме продуктивності в професійній сфері та забезпечуватиме якість отриманих результатів, що позитивно впливатиме на рівень інтелектуальної культури.

В межах обґрунтування означених проблем розглядаються базові поняття дослідження - інтелект та мислення. За своєю природою інтелект та мислення є історичними та соціальними феноменами, які належать до духовного світу людини, і репрезентують собою раціональну сферу.

Аналізуються основні культурологічні, філософські та психологічні концепції інтелекту та інтелектуальної культури.

Оскільки інтелектуальне осягнення світу пов'язане з цілепокладанням, ціннісною орієнтацією, то воно безпосередньо поєднує в собі націленість на „опрацювання” проблем практичного характеру та прагнення людини як істоти духовної вийти за межі своєї вкоріненості в світі, шляхом створення ідеалів, наявності в неї духовної свободи як способу реалізації свого творчого потенціалу. Це знаходить свій вираз в осмисленні незабезпеченості людського буття, проблематичного зв'язку людини зі світом.

Інтелект є одним із засобів самореалізації та самовизначення людської особистості. Осягнення та пізнання світу в цілому і права зокрема відбувається через індивідуальне осмислення, переживання, вчинки. Інтелект здійснює безпосереднє включення людини у відношення “я” - “світ” (в якому „світ” є суто людським гіпотетичним конструктом), використовуючи в якості посередника між цими двома полюсами “мій світ”, тільки мій, це - поєднання власного досвіду з універсальністю життєвого світу людства. Інтелект має безпосереднє значення для окремої людини, для особистого буття, і це передбачає часово-просторово-індивідну локалізацію.

Інтелект дозволяє людині не розгубитись і не заблукати у вирі оточуючої інформації, прийняти єдине правильне рішення. Лише інтелектуально розвинені спеціалісти сприятимуть досягненню поставленої перед різноманітними структурами мети, забезпечуватимуть провідне становище у суспільстві та повагу до себе. Інтелект є головним чинником раціонального пізнання дійсності, тверезого розуміння ситуації.

Провідне місце у вивченні особливостей людського інтелекту займала наука наук - філософія, яка здійснила основний внесок у становлення цього поняття.

Адекватна оцінка ситуації є дуже важливою для сучасного суспільства. Власне, й за допомогою інтелекту людина має змогу не розгубитися у вирі проблем, що її оточують. Яскраво це виражається у процесі практичної діяльності кожного окремо взятого індивіда.

Різноманітні прояви інтелекту охоплює універсальна модель поділу інтелекту на види. Згідно з цією моделлю, виділяємо реальний інтелект, уявний інтелект, інтелект генія, штучний інтелект.

Інтелект не є явищем вродженим, над його оволодінням та формуванням потрібно дуже багато працювати. Інтелект формується на основі практичної діяльності людини, її досвіду, здобутої освіти, самоосвіти, знань і навичок із різних сфер життя, інформації з оточуючого середовища.

Завданням інтелекту є ефективне його застосування у власній життєдіяльності, професійній сфері, зокрема й правовій, де раціональне застосування інтелекту має першочергове значення, оскільки оперування юридичними термінами, розсудливе розуміння правової дійсності і, як наслідок, - участь у правоохоронних та правотворчих процесах сприятимуть оптимізації політичної та економічної ситуації, забезпечуватимуть верховенство права в Україні.

Другий розділ „Теоретико-методологічне обґрунтування інтелектуальної культури юриста” складається з трьох підрозділів. У цьому розділі міститься філософська думка, що стосується проблеми інтелектуальної культури юриста в цілому. Розкрито стан розробки проблеми та визначені філософські підходи щодо її розв'язання. З урахуванням особливостей інтелектуальної культури юриста вмотивовуються методологічні та теоретичні основи її формування.

У першому підрозділі „Поняття інтелектуальної культури юриста” з'ясовуються такі категорії як інтелект, інтелектуальна культура.

В підрозділі розкрито сутність, структуру інтелектуальної культури юриста, а також означені її основні функції. Зокрема, під інтелектуальною культурою юриста слід розуміти здатність на основі інтелігентності та правової ерудиції пізнавати правову дійсність; приймати на засадах законності справедливі рішення; здійснювати юридичну діяльність на основі філософсько-правового раціоналізму та філософсько-правового прагматизму, а також ставлення юриста до законів природи. До основних принципів інтелектуальною культури юриста слід віднести: продуктивне мислення; інтелектуально-правову допитливість; правову інформаційність, альтернативність версій, висунутих іншими особами; поміркованість і виваженість прийняття рішень; принцип адекватності реагування на правову дійсність; принцип толерантності у спілкуванні та принцип функціональної підготовленості. Серед функцій інтелектуальної культури юриста виділяють функції формування правосвідомості; усвідомлення закономірностей юридичної діяльності; підвищення культури застосування знань на практиці; цінність юридичного досвіду; “повчання” (на матеріалах юридичної практики), а також функцію утвердження юриста як фахівця та функцію творчої активності юриста.

Відстоюється думка про те, що інтелектуальна культура юриста (основними показниками якої є інтелігентність та правова ерудиція) нерозривно пов'язана з морально-етичною ціннісною системою юриста як фахівця і як людини. Вказані та розкриті основні теоретичні фактори формування інтелектуальної культури юриста.

Визначено завдання інтелектуальної культури юриста, яке полягає у забезпеченні ефективності службової діяльності юриста, виробленні у юриста професійних навичок, формуванні духовності, інтелігентності та правової ерудиції, гуманного ставлення до оточуючих, прийнятті справедливих, юридично обґрунтованих рішень.

У другому підрозділі „Юридичне мислення - основа формування інтелектуальної культури юриста” розкривається значення людської культури в літературі, що показано у вигляді реалізації життєвих завдань. Важливу роль у цьому відіграють такі особливості психічної діяльності індивідів як самовиховання та самовдосконалення. Для культури особистості першочергового значення набувають ті соціальні умови, в яких вона знаходиться, внаслідок чого відбувається вибір пріоритетів діяльності.

Суспільна діяльність індивідів значною мірою опирається на такі інтелектуальні процеси, як здатність адекватно застосовувати власне мислення.

Можна стверджувати, що правове (юридичне) мислення є опосередковуючим та узагальнюючим відображенням правової дійсності та правових явищ, їх осмисленням та інтерпретацією. Як складова правової культури, правове мислення здатне поєднувати в собі раціональну, творчу та інтуїтивно-чуттєву константи людини.

У третьому підрозділі „Роль інтелектуальної культури юриста у правотворчому процесі” зазначається, що інтелектуально доцільне виконання органами державної влади власних повноважень щодо правотворчої діяльності виступає провідною функцією держави.

Створення сучасного національного законодавства повинно відображати основні тенденції та найкращі зразки національно-правової спадщини, яка формувалась на довгих етапах вітчизняної історії та відбиває особливості буття українського народу, його національну ідею, основні аспекти державотворення.

Правильна оцінка важливості інтелекту людини, її інтелектуальної культури для правотворчості проявляється у рівні правосвідомості людини, її правовому вихованні. Адже об'єктивне, осмислене сприйняття оточуючого є важливою похідною для прийняття рішень, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення правовідносин шляхом прийняття певних нормативно-правових актів.

Діяльність спрямована на недопущення виявів правового нігілізму є першочерговою у здійсненні державно-владних повноважень. Забезпечення здорового мікроклімату у суспільстві сприятиме нормальному функціонуванню державно-правових інститутів.

Таким чином, правотворча діяльність в Україні повинна виявляти цінність права, відображати основні тенденції розвитку міжнародного права, а також наближати Україну до провадження якісних взаємозв'язків з основними європейськими політичними, економічними та правовими структурами.

Третій розділ „Формування інтелектуальної культури юриста” складається з чотирьох підрозділів в яких дисертант розкриває проблеми формування інтелектуальної культури юриста. Доводиться, що інтелектуальна культура юриста залежна від законів природи. Основні засади та принципи інтелектуальної культури юриста повинні відповідати основним принципам природного права, яке в свою чергу є невід'ємним елементом світобудови.

У першому підрозділі „Дія природного права на формування інтелектуальної культури юриста” автор зазначає, що професійна діяльність юриста повинна ґрунтуватися на інтелектуальній культурі, а також випливати із законів природи та опиратися на них. Юристи повинні чітко усвідомлювати своє призначення та, керуючись власною духовністю та на засадах природного права, здійснювати своє професійне призначення. Для цього важливе значення також матиме певна структурована система правової освіти в Україні. Юридична діяльність та професія юриста потребують, на погляд дисертанта, більш чіткої орієнтації на природне право, певний симбіоз із усталеними природними категоріями. Це забезпечуватиме правильність прийняття правником професійних рішень, що в цілому підніматиме рівень права на вищий щабель і забезпечуватиме верховенство закону в Україні.

У другому підрозділі „Вплив правової дійсності на формування інтелектуальної культури юриста” вказується, що підґрунтям для формування інтелектуальної культури є правова дійсність, яка реально відображає політичну, правову, економічну та соціальну ситуацію в державі. Інтелектуальна культура в свою чергу повинна стати надійним джерелом підтримання, розвитку та вдосконалення правової дійсності на засадах справедливості, гуманності, духовності та врахування основних моральних цінностей. Інтелектуальна культура юриста повинна опиратися на історичні особливості буття українського народу і в поєднанні з кращими світовими зразками правової думки творити правову дійсність.

У третьому підрозділі „Роль пізнання правових явищ у формуванні інтелектуальної культури юриста” відзначає, що інтелектуальність стає оптимальною передумовою для пізнання правових явищ, оскільки пізнання - складний процес сприймання оточуючого на засадах власного розуму. В свою чергу пізнання правових явищ створює надійних грунт для формування інтелектуальної культури, адже якісно нові уявлення про правову ситуацію та про правову дійсність виявлятимуть і створюватимуть теоретичний матеріал для вивчення, розуміння та творення в подальшому норм права досконалішого зразка.

Четвертий підрозділ „Підвищення ступеня інтелектуальної культури юриста у процесі прийняття правових рішень” присвячений проблемам прийняття правових рішень, які, зокрема, виступають складним та багатогранним процесом.

Провідне місце в прийнятті рішень відіграє людина, людський фактор, як головний інструментарій розумової діяльності. Для людини важливим є навчання та тренування власного розуму, розуміння та осмислення законів природи. Лише внаслідок цього людина формується як особистість та в змозі прийняти правильне рішення.

Головною складовою прийняття правових рішень виступає мислення людини. Для оптимального вирішення правової ситуації важливою є певна структурованість та організованість мисленнєвого процесу. Внаслідок цього на перший план виходить інтелектуальна активність, мотиваційні передумови прийняття рішення, впевненість юриста у власних силах та гострота розуму. Також сюди можна віднести такі складові, як власний погляд на речі та інтелектуальну організованість.

Сфера правової діяльності вимагає концентрації усіх психо-фізіологічних ознак людини. Комунікабельність та вміння полемізувати - вдало виходити із будь-якої суперечки формуватимуть здатність юриста до толерантності власного спілкування.

Правова діяльність має бути посилена високим рівнем правосвідомості та наявності у юристів правового мислення.

Робиться висновок про те, що прийняття правових рішень керуючись правовим мисленням та на засадах власної інтелектуальної культури призводитимуть до появи нової інтерпретації існуючого або до кардинально нового знання про ту чи іншу ситуацію. Такі знання, як і все нове, виявлятимуть процес підвищення рівня інтелектуальної культури юриста та утверджуватимуть особу юриста, як професіонала.

Висновки

У висновках викладені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні наукові положення, що становлять зміст дисертації:

1. Інтелектуальна культура є складовою частиною духовної культури людства, яка відображає внутрішній світ людини, соціальної спільноти. Вона є самостійним чинником впливу на характер та розвиток спільноти. В свою чергу інтелектуальна культура, її зміст обумовлюється сутністю кожного окремого носія - сутністю конкретно-історичної людини, її характерними рисами, властивостями, інтелектуальним потенціалом.

2. Інтелектуальна культура юриста є певним рівнем пізнання фахівцем світу, соціального та правового буття в конкретний історичний період. Інтелектуальна культура юриста розвиває індивідуальні здібності кожного професіонала-правника, збагачує його внутрішній світ як особистості, сприяє всебічному прояву та розвитку його творчих сил. Інтелектуальна культура юриста за своєю сутністю є потаємним компонентом людської свідомості, вона охоплює систему настанов, які є образами і почуттями.

3. Інтелектуальна культура юриста повинна бути вищою від інтелектуальної культури населення, оскільки високе суспільне положення юриста вимагає від нього знання своєї справи, вміння орієнтуватися в складних правових ситуаціях. Основними показниками рівня розвитку інтелектуальної культури юриста є його інтелігентність та правова ерудиція. Інтелігентність характеризує людину як особистість, здатну, перш за все, толерантно ставитись до інших людей, розуміти, співчувати, обґрунтовувати власну позицію. Правова ерудиція, на нашу думку, виступає однією із складових (поряд з інтелігентністю, зокрема) на шляху до встановлення істини, здобуття максимально корисного у правовій сфері. Під правовою ерудицією слід розуміти широку гаму знань правової науки, вміння корисно діяти у правовому полі, можливість прийняття юристом обґрунтованих правових рішень.

4. Інтелектуальна культура юриста повинна бути невіддільною від моральної культури особистості. Вона повинна бути свідченням не тільки цивілізованості особи (рівень освіченості), але і ознакою культурності (духовності). Дієвим для юриста повинен стати принцип морального розвитку, який обумовлює існування та самоудосконалення людини та її моральну свободу. Юрист з необхідності піддає суб'єктивній оцінці свої дії орієнтовно на поняття добра і співвідносно з із загально визнаним благом, глибина пізнання якого залежить від конкретних культурно-історичних умов.

5. Соціальним призначенням інтелектуальної культури юриста слід вважати: сприяння створенню в суспільстві умов упорядкованості, які б були юридично забезпеченими, що дозволило б людині здійснювати та захищати свої природні права; сприяння дотриманню порядку та норм поведінки, вибудуваних у відповідності з морально виправданими юридичними засобами як основного принципу функціонування суспільного та особистого життя; сприяння процесам існування та самозбереження суспільства як системи, його зв'язку з природним середовищем і світобудовою.

6. Основне практичне застосування інтелектуальна культура юриста знаходить у прийнятті правових рішень, у процесах правотворчості та законотворчості, у процедурах правового моделювання та конструювання.

7. Інтелектуальна культура юриста як явище індивідуально-суб'єктивного порядку формується під впливом законів природи, в результаті цілеспрямованого та організованого процесу правової освіти, залежить від рівня правосвідомості особи, від її оволодіння основами філософсько-правового знання та юридичної логіки. Також інтелектуальна культура юриста обумовлюється пізнанням оточуючої дійсності, зокрема правової. Пізнання виступає пріоритетною складовою у сприйнятті права та правової дійсності. Особливості пізнання правових явищ передбачають визначення буття права та сутності права. При цьому сутність права перебуває у тісному та нерозривному зв'язку із правовими явищами, які в свою чергу виступають об'єктами правового пізнання.

8. Підґрунтям для формування інтелектуальної культури має стати правова дійсність, яка реально відображатиме політичну, правову, економічну та соціальну ситуацію в державі. Інтелектуальна культура в свою чергу повинна стати надійним джерелом підтримання, розвитку та вдосконалення правової дійсності на засадах справедливості, гуманності, духовності та врахування основних моральних цінностей. Інтелектуальна культура вітчизняного юриста повинна опиратися на історичні особливості буття українського народу і в поєднанні з кращими світовими зразками правової думки творити правову дійсність.

На думку дисертанта, важливість дослідження особливостей функціонування інтелекту та формування в фахівця, зокрема юриста, певної культури його застосування виступає важливою передумовою для утвердження в Україні правової, демократичної держави та становлення основних засад громадянського суспільства.

У зв'язку із цим основні принципи правотворчості в державі повинні відповідати основним тенденціям природного права.

Список опублікованих праць

1. Занік Ю.М. Інтелект: юридично-психологічний аспект // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л.Ортинський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України. - Вип. 1. - 2002. - С. 169-176.

2. Занік Ю.М. Закони Всесвіту - основа формування інтелектуальної культури юриста // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л.Ортинський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України. - Вип. 3. - 2002.- С. 192-197.

3. Занік Ю.М. Вплив правової дійсності на формування інтелектуальної культури юриста // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л.Ортинський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України. - Вип. 1. - 2004. - С. 350-358.

4. Занік Ю.М. Інтелектуальна культура юриста: філософсько-психологічне обгрунтування. - Львів: БаК, 2002. - 100 с.

5. Занік Ю.М. Культура інтелектуального регулювання державно-правовими процесами // Молода українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне майбутнє демократичної, правової держави Україна. Збірник наукових праць. - Львів, 2001. - С. 103-107

6. Занік Ю.М. Вплив законів Всесвіту на формування інтелектуальної культури юриста // Управління державою III-го тисячоліття: Матеріали I-ої Міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 25-27 червня 2002 р.) - Львів, ЛвЦНТЕІ, 2002. - С. 105-109

Анотація

Занік Ю.М. Інтелектуальна культура юриста: філософсько-правовий аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 - філософія права. - Київський національний університет внутрішніх справ. Київ, 2006.

У дисертації проводиться комплексне наукове узагальнення загальнотеоретичних основ, що становлять зміст інтелектуальної культури юриста. Розглядається поняття інтелекту, його психолого-юридичний аналіз, види та функції інтелекту. Досліджуються особливості функціонування інтелектуальної культури юриста, її формування та застосування, функції та основні завдання, а також встановлено чинники впливу на її формування в контексті сучасної філософсько-правової доктрини.

Дисертація має практичне значення для формування інтелектуальної культури юриста, її філософсько-правового осмислення, для подальшого розвитку філософії права.

Ключові слова: інтелект, види інтелекту, юридичне мислення, інтелектуальна культура юриста, філософсько-правовий раціоналізм, філософсько-правовий прагматизм, закони природи.

інтелект культура юрист

Аннотация

Заник Ю.М. Интеллектуальная культура юриста: философско-правовой аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности - 12.00.12 - философия права. - Киевский национальный университет внутренних дел. Киев, 2006.

В диссертации проведено комплексное научное обобщение общетеоретических основ, которые составляют суть интеллектуальной культуры юриста. Рассматриваются вопросы интеллекта, его психолого-юридический анализ, виды и функции интеллекта. Исследуются особенности функционирования интеллектуальной культуры юриста, её формирование и использование, функции и основные задания, а также установлены факторы влияния на её формирование в контексте современной философско-правовой доктрины.

Особое место уделено рассмотрению психических действий, деятельности интеллекта человека, его использованием и применением, вопросам установления истины в правовом поле, поскольку юридическое мышление, профессиональная деятельность основанная на нравственности, особенности правотворчества являются важным шагом к формированию гражданского общества.

Один из разделов посвящен анализу формирования интеллектуальной культуры юриста. Первостепенное место отведено освещению таких вопросов как позитивное действие естественного права, правовой действительности, роль познания правовых явлений на объективное формирование интеллектуальной культуры юриста.

Диссертация имеет практическое значение для формирования интеллектуальной культуры юриста, её философско-правового осмысления для дальнейшего развития философии права.

Ключевые слова: интеллект, виды интеллекта, юридическое мышление, интеллектуальная культура юриста, философско-правовой рационализм, философско-правовой прагматизм, законы природы.

Summary

Zanik Y.M. The Intellectual Culture of a Lawyer: philosophical and legal aspect. - Manuscript.

The dissertation for obtaining the law sciences degree in specialty 12.00.12 - Philosophy of Law. - Kyiv National University of Internal Affairs. Kyiv, 2006

The complex scientific generalization of theoretical principles which represent the content of a intellectual culture of a lawyer is conducted in this dissertation. The concept of intellect, its psychological and juridical analysis, types and functions of intellect are considered in this work. The peculiarities of a lawyers intellectual culture functioning, its formation and usage, functions and basic tasks are investigated in this dissertation, and the factors of influence on its formation in the context of modern philosophical and legal doctrine are established.

The dissertation has a practical significance for the formation of intellectual culture of a lawyer, its philosophical and legal comprehension, for further development of Law Philosophy.

Key words: intellect, types of intellect, legal thinking, intellectual culture of a lawyer, philosophical and legal rationalism, philosophical and legal pragmatism, laws of nature.

Размещено на Allbest.ru

...