Кримінальне право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність досліджуваного питання зумовлена тим, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Метою покарання є кара, виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну систему. Система покарань, установлена ст. 51 КК, і є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів із застосування покарань. Законодавець, визначаючи систему покарань, створює цим базу і для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, де передбачено види і межі покарань за окремі злочини. Система покарань покликана визначати однаковість у правозастосовній діяльності та згідно з цим бути важливим засобом забезпечення законності. Під системою покарань прийнято розуміти встановлений кримінальним законом та обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

Система покарань містить такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи провадити певну діяльність; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі (ст. 51 КК). Отже, КК передбачає 12 видів покарань.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення; за суб'єктом, до якого застосовується покарання; за можливістю визначення строку покарання та ін. За порядком призначення покарань ст. 52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

1.Поняття кримінального права України,його принципи, предмет, структура,мета і функції

1. Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права - Це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообов'язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов'язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинення особливих примусових заходів - кримінального покарання;
2) його норми (правила поведінки) встановлюються лише вищими органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому кримінальне Право має формальну визначеність - воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до поведінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визначеність кримінального права - це не тільки гарантія законності та однаковості застосування його норм, а й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом. Відповідно до Конституції України кримінальні закони видаються лише Верховною Радою України. Ніякі інші державні органи або посадові особи (навіть Президент України) не правомочні видавати норми кримінального права. За цією ознакою кримінальне право відрізняється від інших галузей права (наприклад, норми цивільного права можуть встановлюватися урядом, норми адміністративного права - навіть органами влади на місцях). Отже, кримінальне право знаходить свій вираз тільки в законах. Відтак, основним джерелом кримінального права є кримінальний закон;

3) має свій предмет і метод правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини (ч. 2 ст. 1 Кримінального кодексу України). Злочин і покарання - це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням за це певних покарань, і становлять предмет кримінального права. Оскільки злочини мають підвищену суспільну небезпечність для суспільних відносин, що склалися в Україні, і правопорядку, держава застосовує за їх вчинення й найбільш гострі примусові заходи - кримінальні покарання. Застосування покарання - це метод правового регулювання відносин, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину.

У покаранні, що призначається судом від імені держави за вчинений злочин як санкція за порушення кримінально-правової заборони, передбачена в законі, проявляється і така властивість кримінального права, як його державна забезпеченість.

Отже, можна відзначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властиві йому предмет і метод правового регулювання. Ці ознаки, притаманні праву взагалі, стосовно кримінального права виступають дуже чітко і своєрідно, відображуючи особливості цієї галузі права.Таким чином, кримінальне право як галузь права - це система, сукупність юридичних норм (а по суті-законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільна небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

2. У цьому визначенні містяться основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права. Звичайно, кримінальне право передбачає підстави, умови кримінальної відповідальності, випадки звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, звільнення від відбування вже призначеного покарання, погашення і зняття судимості. Однак усі ці норми і відносини, що ними врегульовані, підкоряються загальним, вихідним інститутам кримінального права - злочину і покаранню, визначаються ними. Значення цих понять, їх ключова роль настільки великі, що навіть найменування цієї галузі права в багатьох мовах, у тому числі українській, пов'язується з ними. Кримінальне право походить від латинського терміна - злочин. В українській мові іноді цю галузь права називають "карне право" - слово "кара" - це покарання. Також й відповідний кодекс називають Кримінальним кодексом (Кодексом про злочини) чи Карним кодексом (Кодексом про покарання).

2.Склад злочину:поняття і значення

Масштабом, мірою злочину наука кримінального права розробила і використовує склад злочину, яким є вся сукупність встановлених кримінальним законом ознак певного злочину. Відомо, що кожен злочин має свій, притаманний лише йому склад. Склад злочину відіграє в кримінальному праві особливу роль. Для кримінальної відповідальності склад злочину є підставою, фундаментом і підґрунтям. Окрім того, ознаки складу злочину є також і предметом доказу вини. Особу можна притягнути до кримінальної відповідальності лише в тому разі, коли вона винна у вчиненому злочинні, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння. Тобто, коли вчинене нею діяння містить всі (без винятку) ознаки певного складу злочину, передбачено конкретного статтею кримінального кодексу. Звинуватити особу можна лише тоді, коли будуть викриті в її діях всі ознаки злочину. Звинувачувати у вчинені злочину і притягати до кримінальної відповідальності не можна взагалі, за щось невизначене, яке не містить складу злочину. Адже кримінальна відповідальність це відповідальність дуже конкретна, занадто визначена лише за передбачене кримінальним законом конкретне діяння, що містить склад певного злочину.

Виходячи їх зазначених положень можна зробити висновок, що кримінальний закон не можна застосовувати лише тоді і там, де і коли повністю[1] встановлено 99% ознак складу даного злочину. Склад злочину це тільки 100% встановлення законом ознак, тільки при такій їх кількості можна стверджувати що дії особи містять встановлений уголовним законом склад злочину. Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для цього певного злочину стверджує відсутність цього злочину, тобто такого злочину немає" не існує"!

В науці кримінального права України вчення про склад злочину належить до однієї з центральних проблем, бо наука кримінального права і цілому повинна служити теоретичною основою розвитку і вдосконалення кримінального законодавства, вивчити і узагальнювати практику його застосування, викривати помилки виховувати глибоку повагу до закону, то без перебільшення можна стверджувати, що загальне вчення про склад злочину є теоретичним фундаментом правильної побудови інститутів і норм кримінального права і практики їх застосування, теоретичною основою законності в здійсненні правосуддя в кримінальних справах.

Але не завжди вченню про склад злочину надавалося таке значення. В історичному процесі склад злочину зазнав деяких істотних змін.

Поняття складу злочину з'являється приблизно в шістнадцятому сімнадцятому столітті. Склад злочину (з лат. corpus delicti) прийшов в криміналістику” як термін і означав наслідки злочину (труп, сліди крові знаряддя злочину і т.п.)[2]

До кримінального права цей термін починає входити наприкінці сімнадцятого століття. Першими в його теперішньому значенні, почали використовувати юристи А.Фейербах і Штюбель.

Щодо розвитку поняття складу злочину в роки радянської влади то розробка даного питання почалася з 20-х років. Так в 1925р. в підручнику з Кримінального права професор А.Н.Трайнін сформулював .чітку думку про те, що питання про підстави кримінальної відповідальності необхідно розгляді; і дати в тісному зв'язку з конкретними складом злочину:

"Непоколебимым остается основное начало: уголовно наказуемым может быть лишь то деяние, которое соответствует одному из составов предступления описаних в диспозиции особенной части".[3]

А.А.Піонтковський також розглядав питання про кримінальну відповідальність певної особи в залежності від наявності в її діях ознак складу злочину. "Общин составом преступления являється те основне моменти преступления, которые имеются в каждом преступлении й отсутствие одного из которых влечет за собой признание отсутствия состава предступления".[4]

На кінець тридцятих років в радянській кримінально-правовій літературі все частіше підкреслювалося значення складу злочину для обгрунтування" кримінальної відповідальності і правильної кваліфікації злочинів.

В першому виданні підручника по Загальній частині кримінального права" вже проголошувалася ідея, про те, що основою кримінальної відповідальності є наявність в діях особи складу злочину.

"Для того чтобы признать вменяеное лицо, писав Піонтковський, уголовно ответственным за преступление, не достаточно установить, что последнее было совершено данным лицом. Необходимо еще установить вину даного лица в совершение этого преступления".[5] В даному випадку вина розглядається", як ознака складу злочину" зокрема як ознака суб'єкта злочину" а не суб'єтивної сторони.

Хоча в першому і другому виданнях названого підручника склад розглядався, як сукупність ознак , що утворюють даний злочин, та все ж таки "статусу самостійності" якщо можна так сказати, йому не подавалося, тобто, він і надалі розглядався лише як підстава кримінальної відповідальності. Першою Фундаментальною роботою, яка була спеціально присвячена вченню про склад злочину, стала монографія видатного криміналіста, професора А.Н.Трайніна "Вчення про склад злочину", яка була написана в 1947 році.

В цій монографії Трайнін розглядав склад злочину, як самостійний інститут кримінального права, також він показав значення складу злочину, розробив класифікацію складів злочину, та показав співвідношення елементів складу злочину з елементами злочину. Проте в даній роботі були деякі спірні і помилкові твердження. Наприклад А.Н.Трайнін виносив за рамки складу злочину суспільну небезпеку , що позбавляло склад злочину значення підстави і основи кримінальної відповідальності, також він виділяв окремо вину і причинний зв'язок, як самостійні підстави кримінальної відповідальності. Монографія А.Н.Травніна, хоч і мала ряд хибних положень, породила жваву дискусію серед юристів, внаслідок чого вчення про склад злочину почало розвиватися і згодом набуло статусу самостійного інституту кримінального права.

Виділення вчення про склад злочину , як самостійного інституту, помітно в монографіях Я.М.Брайніна "Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве" (1963 року), А.А.Пиантовського "Вчення про злочин" (1961р.); М.П.Карпушина і B.I.Курляндського "Кримінальна відповідальність і склад злочину" (1974 року) і ін.

3.Види покарань.Основні та додаткові покарання

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

12) довічне позбавлення волі.

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених цим Кодексом.

Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, має наслідком відповідальність, передбачену статтями 389 та 390 КК.

4. Практичне завдання

Задача 1

Лотков через заздрість вирішив вбити Котіна,який був народним депутатом України.Зцією метою він умовив свого приятеля Мухіна за винагороду позбавити того життя.Мухін увечері напав на Котіна,проте довести довести злочин до кінця не зміг через втручання охоронців останнього.

Дайте кримінально-правову оцінку діям Лоткова та Котіна. Згідно статті 346.ч.КК.України. Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча

Ч.1. Погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України,Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України чи вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахункової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної партії України, а також щодо їх близьких родичів, вчинена у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю, карається позбавленням волі на строк до п'яти років.

Задача2

Хворий на ВІЛ Румченко попросив Параєву щоб та за винагороду підписала снодійне своїй подружці Васиній для того,щоб він міг безперешкодно вступитиз нею в статевий зв'язок.Параєва виконала прохання Румченка,після чого той,скориставшись непритомним станом Васиної,вступив з неє в статевий зв'язок.Зараження ВІЛ Васиної не сталося.

Кваліфікуйте дії Румченка та Параєвої.

Дії Румченка кваліфікуються за стсттею.152.ч1.КК.України. Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років повністю охоплюється ч.1 ст.152.

Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і застосування без згоди потерпілої осоои з метою викликати й безпорідний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин(наприклад, клофеліну у поєднанні з міцниіди спиртними напоями). Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій. Якщо введення в організм потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин відбулося без її згоди (із застосуванням до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинено природний статевий акт, дії винного слід кваліфікувати як зґвалтування, вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. У разі, коли психотропні,сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний стан був використаний винним для скоєння статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 130,характеризується непрямим умислом або злочинною самовпевненістю. Вчинення з прямим умислом дій, спрямованих на те, щоб заразити іншу особу вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що е небезпечною для життя людини, якщо фактичне зараження не відбулося, слід розцінювати як замах і кваліфікувати за ст. 15, ч. 4 ст. 130.

1. Незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах,- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Задача 3

Андрушин разом із Лесиком вчинив крадіжку з державного промтоварного магазину. Через якийсь час він та Кононенко, який був озброєний пістолетом, проникли до кооперативного продмагу. Помітивши, що злочинці виносять товари з продмагу, сторож Власюк вистрелив з рушниці. Кинувши товари, Андрушин і Кононенко вибігли з магазину. Власюк намагався затримати злочинців, але вони, заподіявши Власюку середньої тяжкості тілесні ушкодження, зламали його рушницю і втекли.

Кваліфікуйте дії Андрушина та Лесика Дії Андрушина та Лесика кваліфікуються за статтями.186.ч1.187.ч.4. КК.України.Грабіж

Ч.1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

ч.4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у вели ких чи особливо великих розмірах, або вчинений органі зованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень,- карається позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років із конфіскацією майна.

Задача 4

Малич і Баришников, які ніде не працювали, домовилися про спільне вчинення нападів на відділення банку. З цією метою Малич купив собі мисливську рушницю, з якої виготовив обріз, а Баришников придбав фінського ножа. Вони розробили конспіративні способи зв'язку між собою, склали план дій для нападу на ряд філій банку. Жодного нападу Малич і Баришников не вчинили, оскільки були затримані.

Варіант. Дружина Баришникова зажадала від чоловіка відмовитися від злочину. Під час сварки з нею Баришников фінським ножем заподіяв їй легке тілесне ушкодження з короткочасним розладом здоров'я.

Вирішіть питання про відповідальність Малича і Баришнікова.

Дії Малича та Баришнікова слід кваліфікувати за статтями.125.ч.2. КК.України.

2.Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності,карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об'єктом злочину є здоров'я особи.

Стаття 14. Готування до злочину

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину,усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Стаття 14. Готування до злочину. 1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину,усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Задача75

Іванов,бажаючи продемонструвати своїм друзям як оперативно працює одеська міліція та які вона має можливості щодо відстеження відправки повідомлень,відправив зі свого домашнього комп'ютера електронною поштою погрозу та повідомлення про замінування будівлі ГУ МВС України в Одеській області.Через годину Іванов був затриманний співробітниками міліції у себе вдома.

Дайте кримінальну-правову оцінку діям Іванова.

Дії Іванова кваліфікуються згідно статті 259.ч.1.КК.України. Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності

Ч.1. Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху,підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками,- карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до' трьох років

кримінальний право злочин покарання

Висновок

Кримінальне покарання - засіб державного .примусу, що застосовується судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин. Це покарання застосовується лише за вироком суду. Метою покарання відповідно до ст. 22 КК України є: кара за вчинений злочин; виправлення та перевиховання засуджених; запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Система покарань, встановлена в ст. 51 КК, містить в собі такі види покарань: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. Отже, КК передбачає 12 видів покарань. За ухилення від відбування цих покарань настає кримінальна відповідальність за статтями 389, 390 і 393 КК. Так, ухилення від виконання громадських робіт карається за ст. 389 КК -- арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

Усі покарання, що входять у систему, можуть бути класифіковані за певними ознаками, закріпленими у кримінальному законі. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й, що дуже важливо, велике практичнее значення, тому що вона сприяє правильному застосуванню окремих видів покарань.

Покарання класифікуються за порядком (способом) їх призначення; за суб'єктом, до якого застосовується покарання; за можливістю визначення За порядком призначення покарань ст.52 КК підрозділяє всі покарання на три групи: а) основні покарання; б) додаткові покарання; в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання: позбавлення волі; виправні роботи без позбавлення волі; позбавлення права обіймати певні посади або на якийсь вид діяльності; штраф; громадська догана.

Размещено на Allbest.ru