Размещено на http://www.allbest.ru/

26

Зміст

Вступ

Розділ 1. Паспортна система України: історія і сучасність

1.1 Становлення інституту прописки та паспортної системи

1.2 Сучасний стан паспортної системи в Україні

Розділ 2. Адміністративно-правові аспекти паспортної системи України

2.1 Положення про паспорт громадянина України

2.1.1 Загальні положення

2.1.2 Порядок видачі, обміну паспорта і користування ним

2.1.3 Відповідальність за порушення правил користування паспортом

2.2 Єдина Державна Автоматизована Паспортна Система (ЄДАПС)

2.3 Оформлення паспортів громадянина України нового зразка для виїзду за кордон

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Паспортна система - система державного обліку, контролю і регулювання пересування населення за допомогою паспортів. Її основними функціями є: видача паспортів, реєстрація, що дає змогу вести відповідний статистичний та персональний облік; забезпечення реалізації людиною і громадянином їх прав і свобод та обов'язків перед державою і суспільством; посилення охорони громадського порядку та забезпечення національної безпеки.

Паспорт (франц. passeport, первісно - дозвіл на відплиття, від passй - прохід і port - гавань) - офіційний документ, який посвідчує особу власника та підтверджує його громадянство. Існування паспорту зафіксовано в Римській імперії. В Єгипті, який римляни ізолювали від світу, для виїзду морем необхідно було отримати дозвіл, паспорт і документи про сплату мита. За виїзд навіть при наявності дозволу, але без паспорту винний сплачував третину майна, а якщо він вивозив рабів без відповідних документів, у нього конфісковувалось все майно. Паспорт був і в римських легіонерів: дві з'єднані бронзові пластинки, запис на яких був завірений військовою печаткою. Нормативно паспорт увів до своєї правової системи відповідним рішенням 1414 англійський парламент. Підписував його сам король. Найдавніший паспорт, який зберігся, датований 1641 р.

У Німеччині у 15 сторіччі паспорт запроваджується, щоб відрізнити чесних подорожніх (торговців і ремісників) від численних розбійників та злидарів, які мандрували Європою. У 17 сторіччі з'явилися паспорти (Militarpass) - для протидії дезертирству; чумні (Pestpass) - для мандрівників із країн, де спалахувала ця страшна хвороба; особливі - для євреїв, учнів-ремісників тощо.

Перші заходи паспортизації у Росії стали виявлятися за “Смутних часів” у вигляді “проїзних грамот”. Указом царя Петра I від 30 Х. (10.ХI) 1719 р. “проїзні грамоти” запроваджені як загальне правило. Особи, котрі не мали такої грамоти, визначалися як “недобрі люди”, або навіть “злодії”. В губерніях Російської імперії за Миколи I з'явилися циркуляри про вдосконалення порядку видачі паспорта зразка 1826 року у вигляді паперової стрічки.

Плата за паспорт для виїзду за кордон, який, за розпорядженням імператорського уряду від 1(13).V. 1844 р., видавався російським підданим обох статей по досягненні ними 25-літнього віку (виняток встановлювався для тих, хто від'їжджав закордон лікуватися, отримувати спадщину, вдосконалюватись в мистецтві, вищих ремеслах і торгівлі, а також для поїздки з батьками, вихователями і дружин з чоловіками).

Зі встановленням Радянської влади Декретом ВЦВК І РНК РСРР від 25.VI.1919 р. запроваджувалась обов'язкова видача трудових книжок, які фактично були паспортом. Декретом ВЦВК і РНК РРСФР “Про посвідчення особи” від 20.VII.1923 р. трудові книжки скасовувалися і громадяни за необхідності могли отримати посвідчення особи, але це було їх правом, а не обов'язком. Згідно з постановою ЦВК та РНК СРСР “Про встановлення єдиної паспортної системи в Союзі РСР і обов'язкової прописки паспортів” від 27.XII.1932 р. всі громадяни СРСР віком від 16 років зобов'язані були мати паспорти (селяни не входили до переліку власників паспортів. З 1976 року було запроваджено паспорт нового зразка, який повинні були мати всі радянські громадяни, що досягли 16-літнього віку).

Розділ 1. Паспортна система України: історія і сучасність

1.1 Становлення інституту прописки та паспортної системи

Інститут прописки та радянська паспортна система, яка досі функціонує в Україні з деякими модифікаціями, розпочали свій розвиток ще у 30-х роках ХХ століття, на початку процесів індустріалізації та колективізації в СРСР. 27 грудня 1932 року Центральним виконавчим комітетом та Раднаркомом СРСР було видано постанову, якою запроваджувалася паспортна система і обов'язкова прописка паспортів. Вже у «сталінській» Великій Радянській Енциклопедії 1939 року доволі відверто вказувалося, що паспортна система представляє собою «порядок адміністративного обліку, контролю та регулювання пересування населення шляхом введення для останнього паспортів...» Ця дефініція «паспортної системи» та інституту прописки залишалася цілком справедливою для СРСР і, відповідно, України протягом майже 50 років. [58]

Однією із провідних особливостей паспортної системи «по-радянськи» було те, що спочатку паспорти запроваджувалися лише для мешканців міст, робочих поселень, новобудов та радгоспів. Не слід забувати й про так звані режимні місцевості, де паспорт, а, відповідно, і прописку, отримати було майже неможливо. Ці зони почали створюватися ще у 1933 році. В Україні спочатку такими містами стали Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Сталіно. Потім «режимність» поширилася й на інші міста. Загалом до 1953 року в СРСР в цілому режимними було визнано 340 міст, місцевостей та залізничних вузлів (за даними інформаційно-аналітичного бюлетеню «Права людини в Україні», випуск 17, К. 1996 р., С. 69). Відповідні органи влади могли беззастережно контролювати, кому видавати паспорти та, відповідно, прописувати у «режимних зонах», а кого зараховувати до категорії неблагонадійних, а через те - до більш безправних за інших. За 40-50 років радянською владою було видано безліч постанов та директив, які розвивали й «удосконалювали» інститут прописки і все більше обмежували право громадян на свободу пересування, вільний вибір місця роботи і місця проживання.

Слід згадати ще одну важливу невід'ємну деталь паспортної системи й інституту прописки: колгоспники були позбавлені права мати паспорти, що перетворювало їх фактично на радянських кріпаків. Порушення паспортного режиму працівниками колгоспів у 1940-50-х роках каралося кримінальною відповідальністю.

Взагалі селяни отримали паспорти - а відповідно до цього, й гіпотетичну можливість вибору місця проживання та роботи - лише у 1974 році, коли було ухвалено нове Положення про паспортну систему, яким встановлювалося, що паспорт громадянина СРСР беззастережно зобов'язані мати всі радянські громадяни, які досягли 16 років. Системи радянського кріпацтва торкнулися процеси лібералізації. Процес повної паспортизації розпочався у 1976 році, а завершився лише у 1981 році. Показово, що на території СРСР у сільській місцевості було видано 50 мільйонів паспортів (за даними інформаційно-аналітичного бюлетеню «Права людини в Україні», випуск 17, К. 1996 р. С. 97).

Отже, відповідний спадок - а точніше тягар - у вигляді існування інституту прописки фактично здатний зводити нанівець безліч декларацій про гарантії прав і свобод у державі. З часом інститут прописки, став не тільки можливістю контролю за громадянами, але й наповнився своєрідним «соціальним» змістом. Йдеться, наприклад про фінансування медичних установ за районним принципом. Водночас не можна не згадати про цілу армію працівників у відповідних інстанціях - «паспортних столах» різних рівнів.

Про нагальну потребу скасування прописки в Україні говорили давно і довго. Ця «антиправова» дефініція не зафіксована в Конституції України та інших українських документах. Але де-факто ситуація залишалася без змін. Після ухвалення Основного Закону України, ще у 1996 році уряд в особі тодішнього віце-прем'єр-міністра В. Пинзеника обіцяв, що прописку буде замінено реєстрацією, що сприятиме «вільнішій» міграції робочої сили» («Всеукраинские ведомости», 18 жовтня 1996 р.). Однак очевидно, що на тому етапі усвідомлення владою необхідності скасування прописки було потребою економічного ґатунку. Де-юре лише 20 червня 1997 року громадяни України дістали змогу вільно обирати місце роботи. З огляду на ситуацію в державі, Верховна Рада внесла зміни до законодавства, які дозволяли громадянам влаштовуватися на роботу без прописки в будь-якому населеному пункті. Проте, незважаючи на відповідні новації, проблема залишалася - адже система прописки є саме інститутом із багатьма завданнями та функціями. Також збережено спадкову традицію відношення до прописки, як необхідного атрибуту, який беззастережно притаманний кожному «порядному громадянину». Показово, що навіть після відповідних скасувань, у лютому 1999 року, тодішній віце-прем'єр-міністр Сергій Тігіпко вніс на черговому засіданні уряду пропозицію забезпечити «вільне пересування громадян країною» («Вечірній Київ», 4 лютого 1999 р.) і скасувати прописку, яка перешкоджає працевлаштуванню людей, котрі у зв'язку із зростанням безробіття змушені шукати роботу далеко від дому.

Також не можна не сказати й про те, що лише 15 травня 2001 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення», позбавляючи Кодекс багатьох спадкових архаїзмів. Наприклад, де-юре «порушники паспортного режиму», тобто ті, хто з тих чи інших причин проживав без прописки, а також ті, хто допускав таке проживання будь-кого (навіть рідні та близьких) у себе в квартирі чи будинку вже не можуть бути оштрафовані на 50 гривень. Отже, проживання без прописки не тягне за собою юридичної відповідальності, згідно з українськими законами, лише з травня 2001 року. [63]

Фактично від спадку радянських часів у вигляді інституту прописки Україна відмовилася лише 20 листопада 2001 року. Коли Конституційний Суд України оприлюднив прийняте 14 листопада рішення у справі за конституційним поданням 48 народних депутатів щодо відповідності статтям 24, 33, 64 Основного документу нашої держави підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ (постанова Кабміну України від 10.10.1994 р.), а також Положення про паспортну систему в СРСР (постанова Ради Міністрів СРСР від 28.08.1974 р.) та Постанови Ради Міністрів СРСР «Про деякі правила прописки громадян» (від 28.08.1974 р.) - оскільки останні два документи, згідно з Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року, все ще були чинними в Україні.

Було, зокрема, визнано, що не відповідає Конституції України положення підпункту 1 пункту 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 1994 року №700, щодо прописки (виписки), згідно з яким паспортна служба органів внутрішніх справ застосовує як загальне правило дозвільний порядок вибору особою місця проживання. Взагалі, Положення про паспортну службу в Україні було затверджено Кабміном 10 жовтня 1994 року. Згідно з документом Паспортна служба органів внутрішніх справ є складовою частиною міліції громадської безпеки системи МВС. Її завдання визначаються, як «реалізація державної політики щодо паспортизації громадян, забезпечення видачі громадянам України, які постійно проживають в Україні, паспорта громадянина України і паспорта громадянина України для виїзду за кордон та проїзного документа дитини, забезпечення видачі іноземним громадянам і особам без громадянства (далі - іноземці) документів для в'їзду в Україну, перебування на її території та виїзду за її межі».

Крім того до переліку завдань входила робота, пов'язана з пропискою та випискою, реєстрацією за обліком та місцем проживання громадян. Отже, відтепер ці «завдання визнано неконституційними» і «втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України цього рішення».

Також КС визнав за необхідне 4 пунктом свого рішення, «припинити конституційне провадження у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) Положення про паспортну систему в СРСР, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 28 серпня 1974 року №677, постанови Ради Міністрів СРСР «Про деякі правила прописки громадян» від 28 серпня 1974 року №678». Показово, що постанова «Про деякі правила прописки громадян», ухвалена 28 серпня 1974 року Радою Міністрів СРСР була опублікована у ті часи не повністю. Перші чотири пункти відповідної постанови були надруковані, інші шість мали «гриф» - «не для друку». Постанова дозволяла прописку у містах та селищах міського типу, було дозволено прописувати чоловіка до жінки, дітей до батьків. Положення «не для друку», наприклад, регулювали порядок фактичного позбавлення для колишніх політв'язнів «можливості повернутися на попереднє місце проживання»...

Отже те, про що так довго говорилося - скасування інституту прописки - здійснилося. Однак, виникає запитання: а що ж надалі? Безумовно виникає необхідність регламентувати законодавчим шляхом діяльність, пов'язану з накопиченням персональних даних і забезпеченням їх використання за призначенням в інтересах прав людини та національної безпеки держави.

Ще на початку червня 2001 року Комітет Верховної Ради України з питань правової політики презентував у парламенті законопроект «Про Державний реєстр фізичних осіб». Автор законопроекту народний депутат Олександр Лавринович, наголошував, що його ухвалення дасть можливість скасувати систему прописки. Проект закону пропонував замінити інститут прописки системою реєстрації фізичних осіб. Законопроектом, встановлювалося, що розпорядником державного реєстру фізичних осіб буде Міністерство юстиції, а наприклад, не МВС, як це існує сьогодні у системі паспортних столів. Законопроектом також було визначено перелік відомостей про фізичну особу, зокрема, персональні дані, які мають заноситись до державного реєстру. До нього, згідно із законопроектом, мали заноситися такі персональні дані, як прізвище, ім'я та по батькові; дата народження; місце народження; стать; персональний номер; громадянство; місце проживання зі вказівкою дати його реєстрації; відомості про сімейний стан, дітей, батьків, чоловіка або дружину; відомості про смерть - дату й місце. Планується, що формуватися Держреєстр буде шляхом реєстрації за місцем проживання фізичної особи.

1.2 Сучасний стан паспортної системи в Україні

Однією зі складових трансформації нашої держави на шляху до Європи має бути врегулювання відносин, пов'язаних із свободою пересування особи та вибором нею свого місця проживання. Саме цій проблемі було присвячено Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Базову редакцію цього юридичного акта запропонував Верховній Раді автор цієї статті. Після довгих перипетій цей закон врешті-решт було прийнято і він набрав чинності з 15 січня 2004 року.

Здавалося, було перегорнуто одну з найнедемократичніших сторінок нашого внутрішнього життя. Нею була горезвісна система прописки, яка перетворила країну на такий собі концтабір пом'якшеного режиму з розконвойованими громадянами. За 70 років, що минули, сталися певні зміни в бік пом'якшення цього порядку, але докорінного зламу не сталося. Тому й був таким злободенним згаданий Закон, прийнятий ще у 2003 році.

Після проголошення будь-якого закону має відбутися відповідна зміна всієї нормативної бази в цій сфері. В першу чергу це стосується внесення необхідних змін у ті законодавчі акти, котрі якимось чином регулюють відносини в цій галузі. І ось тут підходимо до визначальних моментів у вирішенні обговорюваної проблеми.

У жовтні 2003 року Верховна Рада України розглянула і прийняла закон щодо внесення змін до деяких законодавчих актів у зв'язку з прийняттям Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Президент України його не підписав і запропонував відхилити «як такий, що не відповідає Конституції та законам України і прийнятий без глибокого аналізу наслідків змін, які вносяться до чинних законодавчих актів, та прийняти новий - на основі іншої концепції, з урахуванням необхідності приведення законодавства України в цій сфері у відповідність до міжнародних правових норм, Конституції і законів України та з додержанням вимог законопроектної техніки».

Закон про зміни дійсно не дуже якісний. Але складається враження, що своїм вето президентська Адміністрація більше дбала про подальше гальмування впровадження закону про свободу пересування. Варто зазначити, що законопроект про зміни готували в Міністерстві внутрішніх справ і, зрозуміло, попередньо його розглядали в Кабінеті Міністрів України.

Можна стверджувати, що це - просто ще одна помилка уряду Януковича. Але якщо звернути увагу на інші питання організації паспортно-реєстраційної роботи, то висновок буде достатньо прикрим - це результат багаторічної діяльності МВС.

На перехідному періоді життя нашого суспільства не вдалося змінити функціональну спрямованість однієї з головних правоохоронних структур - Міністерства внутрішніх справ. Воно не стало знаряддям уладнання стосунків держави та її громадян. За змістом визначальною директивою існування МВС залишилась суто поліційна функція, щось на зразок відомого гасла: «Тащить и не пущать». Це було взагалі притаманно ідеології режиму, що йде в історію. Дуже схожа ситуація склалася і в податковій галузі. Превалюючою, більше того - панівною, було визначено фіскальну функцію податків, а не їх заохочувальну спрямованість.

Те ж саме було характерно для підходів Леоніда Кучми та його оточення до питань адміністративного обліку громадян та іноземців. Кожен може по-різному оцінювати діяльність колишнього міністра Юрія Кравченка. Однак він ще в листопаді 1995 року в газеті «Дзеркало тижня» щодо цієї проблеми зазначив: «Для чого нам паспортний стіл? Ми довго обговорювали і намагалися визначити ступінь корисності паспортного апарату в боротьбі із злочинністю. Він виявився цілком неістотною».

Здавалося б, у рамках обговорюваного питання ще в жовтні 1998 року було зроблено вірний крок. Президентським указом служба громадянства та реєстрації фізичних осіб передається до системи Міністерства юстиції. Так, серед служб цього відомства є розгалужена мережа відділів реєстрації громадянського стану. Під одним дахом буде зосереджено весь набір необхідних функцій. Указ з'являється, проте після цього ніяких змін не відбувається, віз залишається на своєму місці. Більше як три роки паспортно-облікова робота була залишена напризволяще.

Новим указом, уже в січні 2002 року, служба залишається під егідою МВС. До цього слід додати, що перший з указів у 1998 році до того, як його прийняли, чотири місяці «пролежав під сукном» у тодішнього секретаря Ради національної безпеки й оборони. Лежав би він і далі. Але, коли вкотре треба було хоч чимось звітувати перед євроструктурами, указ витягли на світ Божий і підписали.

Ще в травні 1997 року Верховна Рада постановою №276 доручила Кабінету Міністрів України підготувати проект закону про паспорт громадянина України. Але до цього часу його не було прийнято. Фахівцям відомо, що узгоджений текст законопроекту було напрацьовано ще у 1998 році. Спершу його внесенню до парламенту заважала невизначеність президентських структур щодо підпорядкування служби громадянства і реєстрації.

А вже потім визначальним став інший фактор. У певних колах починають розуміти, що паспортна тема може перетворитися iз суто бюрократичної процедури на предмет великого бізнесового проекту.

Міністерство розробило і намагається впровадити в життя бізнесову схему виготовлення й отримання потужної гами так званих «ідентифікаційних документів» - усіх видів паспортів, тимчасових посвідчень громадян, прав водіїв тощо. Усього в переліку більш як два десятки документів. А загальна вартість проекту значно перевищує суму в десять мільярдів доларів США. До речі, це лише нижня оцінка прибутковості цієї афери.

Оце і є тією рушійною силою, яка перепиняє весь рух до демократизації реєстраційних процесів у нашій державі. МВС намагається стати не тільки виконавцем антиправових схем, а й перебрати на себе роль законодавця у названій галузі. Для цього робиться все можливе, аби затягнути процеси прийняття відповідних законодавчих актів. Робляться спроби використати для цього Верховну Раду України. Коли ж це не виходить, вдаються до напрацювання і прийняття президентських указів в обхід парламенту.

Саме відстоювання ідеї застосування «ідентифікаційних документів» призвело до того, що й досі проект закону про паспорт громадянина не потрапив до законодавчого органу. Тому не введено в дію положення вищезазначеного закону про свободу пересування. Через це в Україні фактично досі діють правила паспортної системи колишнього Союзу РСР, започатковані ще в грудні 1932 року з незначними поправками стосовно заміни терміну «прописка/виписка» на термін «реєстрація» та виключення даних щодо національності.

Реєстрація громадян, незважаючи на чинний Закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», здійснюється відповідно до Тимчасового порядку, який затверджено постановою Кабміну від 16 січня 2003 р. за №35. Контроль за виконанням правил паспортної системи покладено знову-таки на органи МВС, що є досить зручним знаряддям міліцейського впливу на реалізацію громадянами своїх прав і свобод.

Правила паспортної системи безпосередньо торкаються основних прав, свобод та обов'язків громадянина і тому мають бути врегульовані винятково законом, а не актами Президента України, Кабінету Міністрів України та МВС.

Особливо плідними виявилися визиски виконавчих структур у паспортно-реєстраційній сфері у 2004 році. МВС запропонувало взірець нового паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Цю дуже суперечливу новацію було затверджено Указом №1465 від 10 грудня 2004 року щодо внесення змін до положення про паспорт цього типу. Цим актом майже сім мільйонів паспортів громадянина України для виїзду за кордон зразка 1993 року було визнано не чинними. І лише завдяки тому, що світова спільнота не дуже переймається указами українського Президента, сьогодні громадяни нашої держави мають можливість виїзду та перебування за кордоном.

Не менш вражаючим є й той факт, що Кабінет Міністрів України прийняв постанови від 28 жовтня та 24 грудня 2004 року №1429 та №1740 щодо чинності паспортів громадянина України, які оформлені з використанням бланків паспортів колишнього Союзу РСР. Хоча, відповідно до урядової постанови від 11 липня 2002 року №976, ці документи втратили чинність ще 1 вересня 2002 року!

Апофеозом такої практики стала поява президентського указу №500 щодо утворення Міністерством внутрішніх справ реєстру фізичних осіб. Ніхто не заперечує необхідності і нагальності такого реєстру. Але, по-перше, виходячи з вимог частини третьої статті 106 Конституції України, такий указ міг з'явитися лише в розвиток відповідного закону. Щодо цього слід зазначити, що такого закону Верховна Рада ще не прийняла. Більше того, жоден із законопроектів на цю тему поки що не знайшов підтримки в стінах парламенту.

По-друге, характерно, хто підготував проект указу. Цим органом був аж ніяк не Державний департамент у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, що було б цілком логічно. Його готував департамент ресурсного забезпечення МВС.

По-третє, в указі, який було видано посеред року, в порушення норм бюджетного кодексу всі витрати було запропоновано забезпечити в межах видатків, передбачених на створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи.

Немає жодного сумніву в тому, що треба подолати прояви міліцейського тиску на реалізацію кожним з нас виняткового права вільного вибору місця проживання. Потрібно запроваджувати замість паспортної системи радянських часів дійсно демократичну систему обліку громадян за легітимаційним принципом. Під цим треба розуміти комплекс заходів, що визначає порядок адміністративного обліку громадян шляхом їх реєстрації з використанням різних типів документів, що підтверджують громадянство або посвідчують особу.

Урешті-решт держава має покінчити з хворобою під назвою «паспортизм».

Розділ 2. Адміністративно-правові аспекти паспортної системи України

2.1 Положення про паспорт громадянина України

2.1.1 Загальні положення

1. Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. [43]

Документом, що посвідчує особу громадянина України за кордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон або дипломатичний і службовий паспорти, посвідчення особи моряка і проїзний документ дитини. Ці документи виготовляються і оформляються відповідно до положень, що затверджуються Президентом України на підставі рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО, Дос. N 9303).

2. Паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України паспортною службою органів внутрішніх справ (далі - паспортна служба) після досягнення 16-річного віку.

3. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

4. Усі записи в паспорті і відомості про його власника, що вносяться до нього, виконуються українською і російською мовами.

Внесення додаткової інформації до паспорта може здійснюватися також на вклеюваних аркушах установленої Міністерством внутрішніх справ України форми.

5. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.

6. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт".

На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України".

На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою.

Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються.

Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина.

На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор.

На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.[43]

7. Записи, вклеювання фотокарток і відмітки у паспорті здійснюються паспортною службою.

8. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

9. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав.

Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків.

10. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.

11. Бланки паспортів виготовляються на замовлення Міністерства внутрішніх справ України Головним управлінням по організації виготовлення цінних паперів і документів суворого обліку Міністерства фінансів України з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту і є документами суворої звітності.

2.1.2 Порядок видачі, обміну паспорта і користування ним

1. Видача та обмін паспорта провадяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.

Вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25 - і 45-річного віку провадиться у п'ятиденний термін.

2. Для одержання паспорта громадянин подає:

- заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України;

- свідоцтво про народження;

- дві фотокартки розміром 35х45 мм;

- у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.

3. За видачу паспорта справляється державне мито.

4. Для вклеювання до паспорта нових фотокарток при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку подаються паспорт і дві фотокартки зазначеного розміру.

5. Обмін паспорта провадиться у разі:

- зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові;

- встановлення розбіжностей у записах;

- непридатності для користування.

6. Для обміну паспорта громадянин подає:

- заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України;

- паспорт, що підлягає обміну;

- дві фотокартки розміром 35х45 мм.

Для обміну паспорта у зв'язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.

7. Для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування.[43]

8. Громадянин повинен надійно зберігати паспорт.

Про втрату паспорта громадянин зобов'язаний терміново повідомити паспортну службу, яка видає тимчасове посвідчення, що підтверджує його особу. Форма тимчасового посвідчення та порядок його видачі встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.

9. Паспорт особи, яка припинила громадянство України відповідно до статті 19 Закону України "Про громадянство України" (1636-12), підлягає поверненню до паспортної служби.

Паспорт померлого здається до органів запису актів громадянського стану, який після реєстрації смерті громадянина надсилає його до паспортної служби.

Знайдений загублений паспорт підлягає здачі до паспортної служби.

10. В особи, взятої під варту або засудженої до позбавлення волі, паспорт вилучається органами дізнання, попереднього слідства або судом. При звільненні з-під варти чи від відбування покарання паспорт повертається його власникові.

11. Забороняється вилучення у громадянина паспорта, крім випадків, передбачених законодавством України, зокрема забороняється взяття паспорта у заставу.

12. Зразки печаток, штампів і бланків документів, які застосовуються для виконання цього Положення, порядок зберігання паспортів громадян, які проходять військову службу, перебувають під вартою, відбувають покарання, а також порядок зберігання бланків паспортів та їх знищення встановлюються Міністерством внутрішніх справ України.

2.1.3 Відповідальність за порушення правил користування паспортом

1. Посадові особи та громадяни, винні в порушенні вимог цього Положення, притягаються до відповідальності згідно із законодавством України.

(Положення із змінами, внесеними згідно з Постановою ВР N 2748-12 від 28.10.92, в редакції Постанови ВР 3423-12 від 02.09.93)

2.2 Єдина Державна Автоматизована Паспортна Система (ЄДАПС)

Постановою Кабінету Міністрів України №898 від 2 серпня 1996 року ВАТ "КП ОТІ" визначене головним виконавцем робіт зі створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (ЄДАПС).

Основне призначення ЄДАПС - комплексна автоматизація процесу паспортизації (оформлення, виготовлення, контроль використання документів). Система забезпечує стандартизацію ідентифікаційної і облікової інформації громадян. Для зберігання її застосовані міжнародні формати біометричних та інших даних, в т.ч. фотозображення особи.

ЄДАПС - це сучасна, повністю комп'ютеризована практично інтелектуальна паспортна система, яка оперує цифровою і машинозчитуваною інформацією.

Одна з основних функцій ЄДАПС - накопичення і систематизація персональних та облікових даних про громадян України. Система розрахована стати централізованим інформаційним ресурсом для міністерств, відомств та інших державних установ. Аналіз демографічної та міграційної ситуації, структури і складу населення, розроблення програм соціально-економічного розвитку, проведення виборів, референдумів - ось деякі сфери потенційного застосування ЄДАПС. Вона розширює інформаційний простір України і закладає фундамент для впровадження інформаційних технологій в різних ланках державного управління.

Система побудована за трирівневою ієрархічною архітектурою - відповідно до адміністративно-територіального поділу України (місцевий, регіональний і центральний рівні).

З питань оформлення паспортних документів громадяни звертаються у відділення за місцем проживання. Тут, на місцевому рівні, в систему вносяться необхідні персональні дані, здійснюється їх первинна верифікація і формується запит на виготовлення документа. Всі дані передаються до обласного банку даних (регіональний рівень) для подальшої перевірки, вони заносяться до інтегрованої бази даних та направляються для централізованого виготовлення паспортних документів.

Система реалізована за модульним принципом, що передбачає функціонування різних типів архітектурних та програмно-апаратних конфігурацій в єдиному комплексі з потужним сервером бази даних центрального рівня. Таким чином, це складна гетерогенна мережа, розрахована на велику кількість інформаційних потоків, різнопланових за структурою, інтенсивністю та рівнем секретності.

В зв'язку з цим розробником вирішено ряд важливих завдань.

- реалізація принципу розподілених обчислень і паралельної обробки інформації

- оперативне відпрацювання всіх запитів, надання інформації в зручному для сприйняття вигляді

- максимальна незалежність прикладних програмних засобів, на яких вони функціонують

- можливість модифікації та оперативного створення нових прикладних застосувань

- створення ефективної системи захисту інформації та розподілення доступу для різних категорій авторизованих користувачів

З 1 липня 2003 року розпочата дослідна експлуатація Головного обчислювального центру (ГОЦ), Центрального відділення в м. Києві и Київського міського центру ЄДАПС. Перші паспорти для виїзду за кордон з використанням технології ЄДАПС були виготовлені до 12 річниці незалежності України.

У березні 2004 року реалізований пілотний проект ЄДАПС у складі ГОЦ, Резервного банку даних, двох регіональних центрів (міста Київ та Черкаси) та 13 вузлів міського рівня для оформлення заяв на виготовлення паспортів для виїзду за кордон.

В червні 2004 року почалося розгортання вузлів першої черги ЄДАПС. З 1 жовтня 2004 року оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон за технологією ЄДАПС здійснюється 44 підрозділами ГІРФО в м. Києві, АР Крим, Київської, Черкаської, Житомирської, чернігівської та Харківської областях.

На початок 2005 року за технологією ЄДАПС оформлено майже 130 000 паспортів громадянина України для виїзду за кордон.

В травні 2005 року на замовлення Державної авіаційної адміністрації почалися роботи по проекту виготовлення “Посвідчення члена екіпажу” з використанням технології ЄДАПС.

З 1 липня 2005 року оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон за технологією ЄДАПС здійснюють 85 підрозділів ГІРФО в АР Крим, у 24 областях, в містах Київ та Севастополь.

Загальна кількість вузлів системи - близько 850. Сюди входять відділення місцевого, регіонального та центрального рівнів.

Вся інформація після необхідної верифікації та уточнення акумулюються в інтегрованій базі даних центрального рівня.

Проектна місткість - 100 млн. ідентифікаційних записів (більше 10 Терабайтів).

Спеціалісти ВАТ "КП ОТІ" розробили політику інформаційної безпеки ЄДАПС і створили систему контролю і захисту даних від несанкціонованого доступу. Це багаторівнева комбінація фізичних, технічних, математичних і організаційних методів, що підтримує цілісність системи.

ЄДАПС функціонує в режимі реального часу. Пропускна здатність не менше 20 тис. запитів на годину.

ЄДАПС реалізована як відкрита система. В ній закладено потенціал кількісного і якісного розвитку та інтеграції з іншими інформаційними системами. На даний час забезпечена взаємодія з ДПА України. Нарощення технічних і функціональних можливостей проходить поетапно. Це дає можливість сконцентрувати ресурси на розв'язанні актуального завдання паспортизації, одночасно вирішуючи весь комплекс проблем інформатизації державного управління.

2.3 Оформлення паспортів громадянина України нового зразка для виїзду за кордон

Останнім часом у світі склалась загальна тенденція до посилення правоохоронної складової у сфері міграційної політики та запровадження біометричної ідентифікації власників закордонних паспортів.

Зважаючи на визначений Україною курс на євроінтеграцію постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року №719-V затверджено Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон нового зразка, який відповідає сучасним міжнародним вимогам.

Для практичної реалізації положень згаданого документу 26 червня 2007 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №858 „Про затвердження технічного опису і зразка бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон та внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України”.

Цією урядовою постановою затверджено новий зразок закордонного паспорта, який відповідає вимогам Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), та порядок централізованого оформлення, виготовлення та видачі нових документів.

Згідно з новими стандартами, паспорт громадянина України для виїзду за кордон має обкладинку синього кольору. В ньому передбачено 25 ступенів захисту. Зокрема, сторінка даних, на яку наноситься інформація про власника паспорта способом лазерного гравірування, виготовлена з багатошарового полікарбонату із захисним покриттям. Внутрішні сторінки документа містять фонові графічні візерунки єдиної національної тематики, яка відтворена в зображенні орнаментів і геральдики, притаманних для відповідних регіонів країни.

Загалом поєднання сучасних матеріалів з новітніми технологіями, які використовуються для виготовлення нового закордонного паспорта, гарантує максимальний захист від підробки та фальсифікації.

Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється громадянам України, що досягли 18-річного віку і постійно проживають в Україні за їх особистим зверненням або зверненням законних представників таких громадян. У виняткових випадках (за наявності вимоги держави, до якої здійснюється виїзд, чи міжнародної організації, якщо виїзд пов'язаний з участю у заходах, які здійснюються такою організацією) паспорт може бути оформлено до досягнення 18-річного віку при наявності нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників.

Оформляється паспорт громадянина України для виїзду за кордон протягом не більше як одного місяця з дня подання звернення щодо його одержання та до 10 робочих днів - при достроковому оформленні.

Строк дії паспорта - 10 років.

Відповідно до статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” за видачу закордонного паспорта громадянами сплачується державне мито у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 грн. За дострокове (до десяти робочих днів) оформлення ставка державного мита збільшується на 100 відсотків і становить 340 грн.

Для оформлення паспорта громадянину України необхідно звернутися до місцевого вузла ДІС та надати наступні документи:

- паспорт громадянина України (оригінал та копію 1-ї, 2-ї сторінок та сторінки з відміткою про реєстрацію місця проживання), свідоцтво про народження(оригінал та копію - для осіб віком до 16 років) (після прийняття документів оригінал повертається);

- оригінал та копію виданої податковим органом довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи) (після прийняття документів оригінал повертається);

- квитанцію про сплату державного мита або документ, що підтверджує повне чи часткове звільнення від його сплати;

- особи віком від 18 до 25 років, які підлягають призову на строкову військову службу, разом із заявою про оформлення паспорта подають довідку відповідного військового комісаріату щодо можливості виїзду з України.

Подання інших документів законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до законодавства територіальні органи та підрозділи ДДГІРФО здійснюють перевірку наявності чи відсутності обставин, що обмежують право громадянина на виїзд за кордон. При цьому громадяни сплачують послуги інформаційних підрозділів органів внутрішніх справ відповідно до спільного наказу МВС, Мінфіну та Мінекономіки від 15.03.2000 №152/52/29, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 25.05.2000 за №305/4526, вартість яких 10,20 грн., а в разі здійснення термінової перевірки (до десяти діб) 20,40 грн.

Висновки

прописка паспортний громадянин

«В Україні знову поміняють паспорти. І хтось знову на цьому заробить.

Кабінет Міністрів Віктора Януковича відрізняється від попередніх українських урядів масштабністю проектів. Якщо раніше злиття державного і приватного капіталу на побутовому рівні відбувалося майже непомітно для громадян, осідаючи лише на банківських рахунках і в кишенях державних мужів, то нинішня ініціатива Кабміну виглядає масштабно.»

Мова йде про законопроект Кабінету Міністрів «Про документи, що засвідчують особу і підтверджують громадянство України», направленому до Верховної Ради.

Згідно з проектом, пропонується ввести новий перелік документів, які засвідчуватимуть особу і громадянство України.

Тепер пропонується ввести посвідчення громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажа, посвідчення особи на повернення до України.

Міністерство юстиції, яке ініціювало такий законопроект, вважає, що тепер основним документом громадянина України має бути не паспорт, а посвідчення громадянина України.

Логіка Мін'юсту дивовижна: змінити всю паспортну систему країни треба тільки тому, що першим значенням етимології слова «паспорт» є «пропуск у порт». Згідно ж із загальноєвропейською практикою, паспортом є документ для поїздок за кордон. Ініціатива Мін'юсту є прямим запозиченням зарубіжної практики. Так, наприклад, у Німеччині діє посвідчення громадянина, яке є основним документом.

Проте в Україні, згідно із законопроектом, пропонується вносити до посвідчення громадянина України таку інформацію про особу, як прізвище, ім'я, по батькові; дата і місце народження; стать; громадянство; сімейний стан; місце мешкання (перебування); особливі відмітки з питань реалізації окремих прав. Показово, що до документа, який називається «Посвідчення громадянина України», вноситься графа «громадянство». Але найдивовижніше в цьому документі - графа «термін дії». Напевно, за задумом уряду, громадянам необхідно буде регулярно міняти посвідчення, щоб не втратити громадянство, або ж вносити плату у вигляді держмита. Поки що залишається загадкою, чи втрачає людина громадянство України по закінченні терміну дії документа.

Також загадковим видається документ, що називається «Свідоцтво про належність до громадянства України». За задумом Мін'юсту, такий документ видаватиметься особам до 16 років. Проте видається, що така ініціатива Кабміну входить у конфлікт з чинною Конституцією України. Адже на сьогодні в Україні діє право вільного вибору громадянства після досягнення встановленого законодавством віку. Кабмін же пропонує ввести «право крові», згідно з яким дитина автоматично отримує громадянство батьків. Але при цьому документ, як говориться в законопроекті, є основним документом, що засвідчує особу людини, котра не досягла 16-річного віку, а отже - дублює Свідоцтво про народження. Згідно ж зі статтею 19 законопроекту, такий документ особам до 7 років видаватиметься на строк до 3 років, що знову вимагатиме заміни Свідоцтва по закінченні строку його дії.

В цілому, як бачимо, особливої різниці в документах, окрім заміни закордонного паспорта на паспорт і паспорта на посвідчення громадянина, немає. Змінилися лише назви документів, хоча загальна концепція системи документів, що засвідчують особу, залишилася та сама.

Єдиною відмінністю нових документів, що засвідчують особу, від нинішнього паспорта є те, що вони друкуватимуться українською мовою. Ключовою зміною стає необхідність продовжувати документи з абсолютно незрозумілим поясненням наслідків їх непродовження і можливістю втрати громадянства, що протизаконно як таке.

Звичайно, Мін'юст обґрунтовує таку ініціативу європейськими стандартами, на які орієнтована Україна. Проте насправді підґрунтя законопроекту може бути банальнішим.

Сьогодні в Україні живе близько 48 мільйонів осіб.

Собівартість нинішнього паспорта громадянина України становить близько 1,5 долара. Якщо ж уряд надумає зробити біометричні паспорти, до яких заносилися б відбитки пальців та інші дані, то собівартість складе близько 12 євро. В сумі, шляхом нехитрих підрахунків ми отримаємо 52 - 72 мільйони доларів або 576 мільйонів євро (якщо введуть біометричні паспорти). Погодьтеся, цілком пристойна сума для вимивання з Держбюджету на рахунки підприємств, які здійснюватимуть друк документів нового зразка.

Також треба враховувати, що виготовлення документів - справа не одноразова, у зв'язку з чим державне замовлення буде постійним. Крім того, закордонні паспорти проходять іншу систему реєстрації, ніж чинні сьогодні в Україні внутрішні паспорти, а тому не можна виключати і те, що до всього задуму Мін'юсту необхідно буде додати і заміну закордонних паспортів.

Безумовно, багато хто пам'ятає, на скільки затягнувся процес заміни паспортів радянського зразка. Якщо взяти до уваги, що Кабмін вирішив, судячи з усього, провести заміну всіх документів, що засвідчують особу, то неважко уявити собі хаос, який пануватиме в країні в ході такого обміну.

Список використаних джерел

1. Про внесення змін та доповнень до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом МВС України від 22.02.2001 N 185, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.03.2001 за N 272/5463

2. “Податковий, банківський, митний КОНСУЛЬТАНТ” N46, від 17 листопада 2003 р.

3. Балаклицький І. Прописні істини, або дещо про роботу паспортної служби України: /Бесіда з нач. паспорт. від. Гол. упр. МВС в м. Києві І. Балаклицьким/ // Іменем закону. - 1995. - 6 жовт. - С. 7.

4. Будемо турками, козаками... безрідними бомжами, - коли одержимо нові паспорти, - вважає багато громадян України: /За листами читачів/ // Голос України. - 1993. - 26 лют. - С. 12.

5. Будуть нові паспорти // Урядовий кур'єр. - 1994. - 4 серп. - С. 2.

6. Васильев М., Піджаренко О. Паспорт для громадянина чи навпаки? // Юрид. вісн. України. - 1996. - 11-18 лип. - С. 1-2.

7. Ваш новий паспорт (Новий український паспорт: Розмова з заст. міністра внутр. справ ген.-майором міліції В. Недригайлом. Розмову вів О. Мащенко) // Голос України. - 1992. - 10 черв. - С. 4.

8. Військовослужбовці матимуть паспорти // Урядовий кур'єр. - 1995. - 5 жовт. - С. 14.

9. Вікно в Україну 15 листопада 2007 р., четвер

10. Гавриленко І. Російський паспорт громадянина України // Укр. газета. - 1995. - 25 трав.

11. Головатюк В. "Серпастий і молоткастий" змінив свою зовнішність, Але сутність... // Іменем закону. - 1994. - 4 лют. - С. 9.

12. Громов В. Є нові паспортів Україні і навіть є їхні власники // Закон і бізнес. - 1995. - 18 жовт. - С. 1, 6.

13. Гуцалюк М. Ідентифікація фізичних осіб // Право України. - 2006. - №5. - С. 122-126.

14. Дела наши паспортные (Беседа с зам. нач. отд. охраны обществ. порядка УВД Симферополя по паспорт. работе и ВИР майором милиции И. Я. Поярковой. Беседу вела Л. Пироженко) // Крым. правда. - 1992. - 4 нояб. - С. 2.

15. Закон України “ Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року №638-IV // Голос України. - 2003. - №77. - 22 квіт.

16. Закордон починається з паспорта (Про умови одержання закордонних паспортів розповідає заст. нач. відділу упр. паспортної та міграційної роботи ГУ МВС України в м. Києві М. Ярина) // Голос України. - 1996. - 17 лют. - С. 6.

17. Запорука успіху - у взаємодії // Іменем закону. - 1994. - 23 верес. - С. 5.

18. Затверджено правила оформлення паспортів (Кабінет міністрів України затв. Правила оформлення і видачі паспортів для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення) // Урядовий кур'єр. - 1995. - 11 квітня. - С. 2.

19. Захандревич М. "Паспортна служба в нашій країні буде ліквідована. Але спочатку її необхідно зміцнити" // Іменем закону. - 1994. - 21 січ. - С. 7.

20. Захандревич М. Без паспортів просимо не приїздити // Іменем закону. - 1994. - 4 берез. - С. 3.

21. Захандревич М. Близько трьох мільйонів громадян України вже мають нові паспорти // Іменем закону. - 1994. - 4 берез. - С. 3.

22. Захандревич М. Громадяни без громадянства // Іменем закону. - 1992. - 11 груд. - С. 5.

23. Захандревич М. Ломать - не строить // Именем закона. - 1993. - 23 апр. - С. 5.

24. Захандревич М. Паспорт для військовослужбовця (Бесіда з полковником міліції М. Захандревичем) // Профспілк. газ. - 1996. - 31 січ. - С. 2.

...