Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru

План

Вступ

Цивільні процесуальні правовідносини

Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Висновки

Список літератури



Вступ

Об'єктом курсової роботи є передумови і підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Метою курсової роботи є дослідження за яких умов і при яких підставах виникають цивільні процесуальні правовідносини. Мета як теоретична так і практична. Щодо теоретичної сторони роботи, то її метою було поглиблення знань з цивільно-процесуального права, розвиток навичок самостійної роботи, опрацювання літератури з цивільного процесу, виокремлення головного, виділення усіх необхідних моментів роботи, виконання роботи у відповідності з планом. Практична сторона курсової роботи полягає у вивченні усіх тих питань, понять та набуття знань, які можуть застосовуватися надалі не лише під час подальшого навчання, але й застосування певних умінь та навичок в роботі та іншій практичній діяльності. Мета курсової роботи передбачає виконання таких завдань:

Вивчення поняття цивільних процесуальних правовідносин

Узагальнення знань про передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Вивчення підстав виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Систематизація отриманих теоретичних знань про передумови і підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Актуальність теми. Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідною є наявність: а) підстави, б) приводу, в) процесуальних передумов. Тому нам необхідно дізнатися які є підстави і процесуальні передумови щоб знати коли ж виникають цивільні процесуальні правовідносини. Незважаючи на велике практичне значення цих питань в теорії цивільних процесуальних правовідносин вони залишаються найменш розробленими. Частково розглядаються тільки процесуальні передумови виникнення правовідносин, до яких належать норми права, процесуальна правоздатність, юридичні факти. Додатково називаються ще матеріальні правовідносини і підвідомчість справи судові. Зазначені обставини й справді є передумовами виникнення цивільних процесуальних правовідносин, але, як було зазначено з цього приводу, посилання на них зайве, оскільки перераховані вони не всі, а якщо керуватися їх процесуальною суттю, то в одному переліку не можна наводити різнопланові правові категорії, які нерідко поглинають одна одну. Виникнення процесуальних правовідносин правильно пов'язується з потребою наявності процесуальної норми права, яка передбачає названі правовідносини, а також, -- щоб його суб'єкти були учасниками процесу в даній справі.



Цивільні процесуальні правовідносини

При розгляді і вирішенні цивільних справ між судом та іншими учасниками цивільного процесу виникають суспільні відносини. Ці відносини врегульовані нормами цивільно-процесуального права і є цивільно-процесуальними відносинами. Цивільні процесуальні правовідносини - це різновидність правовідносин, які виникають у процесі цивільного судочинства на основі норм цивільного процесуального права лише між двома суб'єктами - судом, який розглядає справу, і будь-яким іншим учасником процесу (суд - позивач; суд -- відповідач; суд - свідок тощо). Цивільні процесуальні відносини мають низку ознак, які їх характеризують, до таких можна віднести: 1) врегульовані нормами цивільного процесуального права 2) завжди виникають між судом як органом державної влади та іншими учасниками процесу ( відносини субординації ) 3) оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається с приводу відправлення правосуддя у цивільних справах 4) мають відносний характер, тобто визначений суб'єктний склад правовідносин з чітким визначенням правового статусу кожного з них 5) виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивільній процесуальній формі 6) постійно перебувають у русі, що в цілому складає певну їх систему ( Кілічава Т. М. - Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник. - К.: 2007 ) Цивільні процесуальні правовідносини не можуть складатися між учасниками процесу поза судом. Це пов'язано з тим, що цивільне процесуальне право не надає учасникам процесу ніяких прав і не покладає на них ніяких обов'язків по відношенню один до одного. Оскільки відсутні цивільні процесуальні обов'язки учасників процесу відносно один одного, то в законі не передбачені правові наслідки на випадок їх невиконання. Суд - обов'язковий учасник цивільних процесуальних правовідносин. Сторони, треті особи, прокурор, державні органи між собою в цивільних процесуальних відносинах не знаходяться. Ці відносини не можуть виникати без участі суду. Суду, як органу державної влади, належить керівна роль у цивільному процесі, а його повноваження відносно інших учасників носять владний характер. Суд залучає громадян і організації до участі в справі, забезпечує виконання ними своїх процесуальних прав і обов'язків, виносить постанови. На відміну від цивільних, сімейних, трудових та інших матеріальних правовідносин, які характеризуються рівністю їх учасників, цивільні процесуальні правовідносини є відносинами влади та підпорядкування. Суд наділений владними повноваженнями, тоді як інші суб'єкти правовідносин таких повноважень не мають. Владний характер повноважень суду не означає, що він є носієм прав, а всі інші - лише носіями обов'язків. Суд наділений обов'язками відносно інших учасників процесу ( приймати позовні заяви, розглядати клопотання тощо ). Процесуальні права і обов'язки суду та інших учасників процесу пов'язані між собою, а інтереси суду не повинні суперечити інтересам інших учасників правовідносин.( Чорнооченко С. І. - Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. -- К.: 2005 )

Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Серед вчених-процесуалістів немає одностайності не тільки щодо термінології, але й щодо змісту зазначених понять. Одні вважають, що передумовами виникнення зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин є норми цивільного процесуального права, правоздатність учасників, юридичні факти. Інші - що підставою виникнення цивільних процесуальних правовідносин є передбачені законом юридичні факти, а основною передумовою є процесуальний закон.

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідною є наявність: а) підстави, б) приводу, в) процесуальних передумов. Виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин залежить від певних умов, які в юридичній науці називають передумовами виникнення правовідносин. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин -- це обставини процесуально-правового характеру (юридичні факти), наявність (відсутність) яких є необхідною для реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу, тобто для порушення справи в суді першої інстанції, в стадіях апеляційного і касаційного провадження, по перегляду рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами.( М. Й. Штефан. Цивільне процесуальне право України. Підручник. К., 2005 )

Правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов. У теорії права виділяють два види передумов виникнення правовідносин:

1) матеріальні (загальні) передумови:

- у вузькому значенні -- це певні інтереси або блага, що пов'язують суб'єктів права (не менше двох) як учасників правовідносин;

- у широкому значенні -- система соціальних, економічних, політичних, ідеологічних обставин, що спричиняють об'єктивну необхідність у правовому регулюванні суспільних відносин; встановлення доцільних відносин між суб'єктами через надання їм юридичних прав, повноважень (посадовим особам), а також покладання юридичних обов'язків і відповідальності;

2) юридичні (спеціальні):

* норма права;

* правосуб'єктність (праводієздатність);

* юридичний факт (може розглядатися і як передумова правовідносин, і як їх структурний елемент). Проте, існує інша думка стосовно того, що необхідно для виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Так, Комаров В.В вважає, що для виникнення цивільних процесуальних правовідносин обов'язкова наявність:

а) підстава - це факти з настання і завдяки настанню яких виникає цивільний процес: пред'явлення заяви і скарги;

б) цивільні процесуальні правовідносини виникають з приводу необхідності захисту порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу;

в) передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин - це обставини процесуально-правового характеру, наявність яких є необхідною для реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного чи оспорюваного суб'єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу. ( Див. Комаров В.В. Цивільне процесуальне право України. Х. - 1999)

Передумови реалізації права на пред'явлення позову були широко розроблені в науці цивільного процесу. їх систему становлять обставини, відтворені у ст. 136 ЦПК України 1963 р.: правоздатність сторін, підвідомчість справи судові; відсутність рішення, що набрало законної сили, у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав або ухвали суду про прийняття відмови позивача від позову чи про затвердження мирової угоди сторін; відсутність договору між сторонами про передачу даного спору на вирішення третейського суду; додержання встановленого попереднього позасудового порядку розгляду спору; відсутність У провадженні суду тотожної справи; підсудність справи судові; дієздатність особи, яка подає заяву; наявність повноваження у представника на подачу заяви від імені заінтересованої особи. До цього переліку в літературі включаються додатково такі передумови, як процесуальна заінтересованість сторін, правовий характер вимоги, наявність спору про право цивільне, відсутність прямої заборони на судовий захисті. Щодо останньої передумови, то вона охоплюється підвідомчістю справи, а попередні три характеризують наявність приводу для виникнення цивільних процесуальних правовідносин.

Норма цивільного процесуального права як передумова виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідна наявність норм цивільного процесуального права. Без процесуальних норм не може бути і правовідносин. Виділення норми цивільного процесуального права як підстави виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин, неможливе через те, що судова система завжди існувала, але підставою для виникнення конкретних відносин із судом в особи виникає після звернення до суду. Так, завдяки встановленому у ст. 118 ЦПК порядку, будь-яка позовна заява приймається судом першої інстанції, реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості, який і має вирішувати питання про встановлення її недоліків (ст. 121 ЦПК), про відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК) тощо. Саме такий порядок дозволяє особам безперешкодно звернутися до суду першої інстанції, оскільки у ЦПК встановлений відповідний обов'язок суду щодо прийняття заяв і встановлені вимоги, яким має відповідати позовна заява. Саме з моменту прийняття позовної заяви або заяви про забезпечення доказів і виникають цивільні процесуальні відносини між судом та особою, яка звернулася до суду. Саме дія позивача або заявника спонукає діяльність суду, а в подальшому - і відповідача, третіх осіб, свідків та ін.

При цьому норма права може розцінюватися лише як певна форма, що дозволяє відмежовувати позовну заяву (дію позивача) відповідну встановленим у законодавстві вимогам від незаконної. Зв'язок між нормами цивільного процесуального права і цивільними процесуальними правовідносинами полягає у тому, що норми не тільки визначають права і обов'язки суб'єктів, але й вказують на шляхи і засоби швидкого і правильного розгляду і вирішення цивільних справ. Саме норми закріплюють можливість і умови, за якими особа може набути процесуального становища того чи іншого суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Наприклад, обставини, які необхідні для того, щоб стати стороною у справі, зазначені в статтях 28-30, 118-121 та інших нормах ЦПК України. Отже, норма права - це базис, навколо якого й розгортаються правовідносини, але вони не є підставою виникнення правовідносин. Цивільні процесуальні відносини, за загальним правилом, виникають з моменту пред'явлення позовної заяви (заяви окремого провадження, заяви про видачу судового наказу) до суду. Винятком із цього правила є подання заяв про забезпечення доказів, забезпечення позову у справах із захисту інтелектуальної власності, які подаються до пред'явлення позовної заяви до суду.( С. Я. Фурса. Цивільний процес України : академічний курс : Підручник.; - К.: 2009)

Норми цивільного процесуального права - це встановлені державою України загальнообов'язкові правила, що регулюють порядок здійснення правосуддя в цивільних справах загальними судами загальної юрисдикції та визначають систему процесуальних дій, виконуваних суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, та систему їх процесуальних прав та обов'язків, реалізація яких забезпечується визначеними законодавством цивільними процесуальними засобами (гарантіями).

Норми цивільного процесуального права мають такі ознаки:

1) встановлюються тільки державою. Санкціонованих норм у цивільному процесуальному законодавстві немає;

2) є загальнообов'язковими для всіх осіб на території України: органів, юридичних і службових осіб, суду, учасників цивільного процесу - осіб, які беруть участь у справі, та осіб, які не беруть участь у справі. Вони визначають обов'язкові правила розгляду і вирішення цивільних справ судом, його компетенцію, суб'єктивні процесуальні права і обов'язки учасників процесу та інших осіб, умови і процесуальну форму їх реалізації;

3) мають загальний характер, є правилами поведінки суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин численного застосування. Конкретні за змістом норми цивільного процесуального права спрямовуються до багатьох адресатів і розраховані на типовий варіант поведінки - є правилами застосування одного масштабу до різних осіб;

4) забезпечуються виконанням різними правовими засобами, у тому числі цивільними процесуальними засобами захисту і відповідальності;

5) спрямовані на виконання завдань цивільного процесуального судочинства щодо захисту прав та законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави шляхом всебічного розгляду та вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства.

Для правильного розуміння закріплених у нормі правил поведінки, розкриття їх особливостей, точного їх застосування і дотримання, вони класифікуються: за змістом, за сферою застосування, за методом впливу на поведінку правомочних осіб:

За своїм змістом норми цивільного процесуального права поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин: суду, сторін, третіх осіб, учасників процесу. Дефінітивні норми визначають завдання цивільного судочинства, формулюють принципи процесу та його інститути, мають визначення цивільних процесуальних понять.

За сферою застосування норми цивільного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виключні. Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу. Спеціальні норми регулюють права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів цивільних процесуальних відносин лише у певній стадії розвитку цивільного судочинства. Виключні норми спрямовані на конкретизацію, доповнення загальних і спеціальних норм та встановлюють з них винятки.

За методом впливу на відносини, що ними регулюються, і поведінку їх суб'єктів, норми цивільного процесуального права поділяються на імперативні і диспозитивні. Імперативні встановлюють обов'язки, захоронення, примушування. Диспозитивні встановлюють права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, визначених такими нормами.

Цивільна процесуальна норма як загальне правило поведінки звернення до суду та інших учасників процесу. Вона дозволяє окреслити межі поведінки не одного конкретного суб'єкта, а всіх, хто звертається до суду і стає учасником процесу. Таким чином, у нормі цивільного процесуального права проявляється те типове, що характерне для конкретних процесуальних ситуацій. За допомогою процесуальних норм забезпечується цілеспрямований правовий вплив на поведінку суду й учасників процесу в одному, загальному для всіх напрямку.

Положення про те, що норми цивільного процесуального права є передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин, має глибокий практичний зміст. Для виникнення будь-якої цивільно-процесуальної правовідносини необхідна наявність норми права, що передбачає дану правовідносину. Це випливає із закріпленого цивільним процесуальним законодавством дозвільного способу правового регулювання цивільних процесуальних відносин і для законності судової діяльності має принципове значення. Норми цивільного процесуального права, які є необхідними передумовами цивільних процесуальних правовідносин, характеризують останніх із точки зору формулювання прав і обов'язків їх суб'єктів. Тому доречно звернути увагу на те, що досить часто цивільні процесуальні правовідносини характеризуються як “владовідносини”. Дані твердження перенесені майже у всі підручники курсу цивільного процесу. Однак, деякі процесуалісти цілком обґрунтовано вважають, що при характеристиці цивільних процесуальних правовідносин виявляється деяка однобічність, надмірно підкреслюється владний характер стосунків суду з учасниками процесу. Влада суду в цивільному процесі зводиться в основному до двох моментів:

суд і від його імені головуючий керують судовим засіданням;

суд здійснює правосуддя в цивільних справах ім'ям держави, вирішує справи по суті, а судові постанови, що набрали чинності, обов'язкові для всіх підприємств, установ, організацій, службових осіб, громадян і підлягають виконанню.

Норма права містить у собі модель фактичних відносин та їх форми -- правовідносини. Якщо звернутися до аналізу структури норми права, то можна побачити, що гіпотеза вказує на умови виникнення правовідносин, диспозиція -- на права і обов'язки, а санкція -- на можливі наслідки недодержання норми і правовідносин, що виникають на її підставі. Покажемо це на схемі.

Гіпотеза	Диспозиція	Санкція
Юридичний факт Суб'єкти правовідносин	Правовідносини (суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження)	Наслідки невиконання обов'язків учасниками правовідносин Юридична відповідальність

Як відомо, правова норма, як правило, складається з трьох частин. Гіпотеза - визначає умови, при настанні яких така норма підлягає застосуванню; диспозиція - встановлює правила поведінки; санкція - наслідки, які настають у випадку порушення або невиконання даної норми. В той же час у ЦПК є норми, які мають двочленну структуру - гіпотезу і диспозицію. Наприклад, тричленну структуру має норма, встановлена ст. 41 і ст. 44 ЦПК: гіпотеза - свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи; диспозиція - свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини; санкція - якщо викликаний свідок не з'явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано штрафу в розмірі до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян і примусовому приводу через органи внутрішніх справ. Двочленну структуру має норма, передбачена ч. 1 ст. 45 ЦПК: гіпотеза - свідків, які постійно живуть поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з'явитися в судове засідання; диспозиція - може допитати суд в місці їх проживання за дорученням суду, що розглядає справу. Деякі норми з двочленною структурою забезпечуються санкціями, передбаченими в інших нормах права. Так, норма ст. 9 ЦПК "Мова, якою ведеться судочинство" має гіпотезу і диспозицію, а санкція за її порушення - скасування судового рішення - визначена ст. 314 ЦПК. Гіпотези норм цивільного процесуального права поділяються: а) за характером викладених в них обставин - на односторонні і двосторонні. Односторонні передбачають лише правомірні або неправомірні обставини, настання яких обумовлено застосуванням даної норми права. Такою буде гіпотеза норм ст. 5 ЦПК з правомірними обставинами, яка передбачає, що суд приступає до розгляду цивільної справи за заявою особи, яка звертається за захистом свого права або охоронюваного законом інтересу. Двосторонні гіпотези передбачають як правомірні, так і неправомірні обставини, які є підставою для застосування такої норми права. При цьому за наявності неправомірних обставин застосовується одне правило, а при наявності правомірних - інше. Прикладом може бути ст. 172 ЦПК, якою передбачені наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі б) за ступенем визначеності гіпотези поділяються на визначені, відносно визначені і невизначені. Визначені точно формулюють умови, за яких така норма підлягає застосуванню, наприклад, норма ст. 194 ЦПК про судові дебати. Відносно визначені вказують на умови, з настанням яких така норма підлягає застосуванню. Але наявність чи відсутність цих умов має у кожному випадку визначити суд. Такою буде норма ст. 144 ЦПК про об'єднання позовів, ст. 145 ЦПК про роз'єднання позовів. Невизначеними гіпотезами будуть такі, котрі не передбачають конкретних умов, за яких така норма підлягає застосуванню (ст. 61 ЦПК про додаткову і повторну експертизу). Диспозиції норм цивільного процесуального права класифікуються за способом вираження закріплених в них правил поведінки на прості, описові, відсилочні, бланкетні. Прості диспозиції обмежуються вказівкою на дії, що дозволяються чи забороняються, без визначення поняття термінів, які вказують на такі дії. Це норма ст. 103 ЦПК про права сторін на зміну позивачем предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, на відмову від позову; на визнання відповідачем позову і на укладення сторонами мирової угоди. Але норма права не розкриває поняття позову, його предмета, підстав, мирової угоди. Описові диспозиції правила поведінки пояснюють з необхідною повнотою і точністю, що сприяє єдиному тлумаченню і правильному застосуванню відповідної норми права. Описовими будуть норми, встановлені ст.ст. 100, 101 ЦПК, про цивільну процесуальну правоздатність і дієздатність. Відсилочні диспозиції не встановлюють правил поведінки своїх адресатів при настанні умов, зазначених в гіпотезах ци норм, а відсилають до інших норм, в яких такі правила визначені. Відсилочною буде диспозиція ст. 335 ЦП К, якою передбачено, що при розгляді справ у порядку судового нагляду застосовуються правила, викладені у ст.ст. 301--307 цього Кодексу, з винятками і доповненнями, зазначеними в цій статті. Бланкетні диспозиції не передбачають правил поведінки адресатів правової норми, а вказують на інші норми, в яких ці правила повинні бути встановлені. Такою буде норма ст. 25 ЦПК, за якою у випадках, передбачених законом, цивільні справи можуть розглядатися товариськими і третейськими судами. Дія цивільних процесуальних норм в часі визначається правилом, згідно з яким суд повинен застосовувати той процесуальний закон, який діє у момент здійснення процесуальних дій, незалежно від того, який процесуальний закон діяв на момент виникнення процесу. Так, справа, розглянута в суді першої інстанції за нормами колишнього процесуального закону, повинна вирішуватися в апеляційній або касаційній інстанції за правилами нового процесуального закону, якщо він набрав чинності. Провадження в цивільних справах ведеться за цивільним процесуальним законом, який діє на час розгляду справи, здійснення окремих процесуальних дій чи виконання рішення суду. В той же час новим ЦПК допускається зворотна дія норм цивільно-процесуального права, за виключенням законів, які встановлюють нові обов'язки, скасовують чи звужують права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежують їх використання (ст. 2 нового ЦПК). Дія цивільних процесуальних норм у просторі поширюється на всю території України і визначається Конституцією України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України „Про судоустрій". Всі суди застосовують єдине процесуальне законодавство. Дія цивільних процесуальних норм за визначеним колом осіб поширюється на всіх громадян України, на всі українські підприємства, установи, організації, іноземних громадян, осіб без громадянства. Суб'єктивні рамки цивільних процесуальних норм мають виключення стосовно іноземних держав, міжнародних організацій, акредитованих в Україні дипломатичних представників.

Цивільна процесуальна правосуб'єктність як передумова виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Цивільна процесуальна правосуб'єктність є складовою загальної правосуб'єктності громадян та організацій і тісно пов'язана з державною, адміністративною, цивільною, трудовою та іншими видами і визначається характером зв'язку між зазначеними галузями права. Можливість набути цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх (цивільна правосуб'єктність) перебуває у реальному забезпеченні визнаної за громадянами і організаціями, що нею наділені, цивільної процесуальної правосуб'єктності, наявність якої є процесуальною гарантією охорони, а не захисту першої. Охорона -- це загроза вжити заходів, тобто бути учасником процесу, порушити у суді справу. Захист виникає з порушенням цивільної правосуб'єктності і виявляється у реалізації процесуальної правосуб'єктності на відкриття у суді справи. Цивільна процесуальна правосуб'єктність також охороняється процесуальним законом і може бути предметом захисту. ( М. Й. Штефан. Цивільне процесуальне право України. Підручник. К., 2005 )

Для визнання осіб учасниками цивільного процесу, необхідна наявність цивільної правосуб'єктності, тобто їхньої право -- та дієздатності.

Цивільною правоздатністю називається здатність особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Така правоздатність визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від їх віку, стану здоров'я та інших факторів і є передумовою виникнення суб'єктивного права.

Правоздатність у фізичної особи виникає від дня народження і припиняється з її смертю (або з оголошенням її померлою). Це означає, що ще до народження людини суспільство, держава вже визначили для неї коло прав, а сам факт народження свідчить про набуття людиною цих прав. З цього випливає, що для визнання особи правоздатною потрібно, щоб вона народилась живою. Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і кожного, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду і характеру занять, місця проживання тощо. Жоден громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній. Зміст цивільної правоздатності. Під змістом правоздатності фізичної особи розуміють перелік цивільних прав і обов'язків, які можуть належати їй. Цивільне законодавство України встановлює, що фізична особа може мати:

* особисті немайнові права;

* майно на праві власності;

* право користування житловими приміщеннями;

* право на підприємництво;

* право заповідати та успадковувати майно;

* бути стороною в договорі.

Фізична особа здатна мати всі інші цивільні права, не передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам громадянського суспільства. Вона здатна мати також обов'язки, які виникають як у власника, так і у сторони в договорі, а також як учасника інших цивільних правовідносин, передбачених законами. Як бачимо, зміст цивільної правоздатності визначається законом, але перелік цих прав не є вичерпним. Більше того встановлюється, що правові акти Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не можуть обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України. Цивільну правоздатність не можна змінити або обмежити за волею окремих осіб. Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Юридичні особи мають процесуальну правоздатність із моменту виникнення. Припинення юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності.

Всі фізичні і юридичні особи наділяються законом однаковою процесуальною правоздатністю на відміну від цивільного права, що встановлює, як правило, спеціальну правоздатність юридичних осіб. Ст. 25 26 ЦПК (М .І. Панченко Цивільне право України: Навч. посіб. -- К.: Знання, 2005)

Цивільна дієздатність -- це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Обсяг цивільної дієздатності виникає не одразу після народження, а поступово, в міру досягнення певного віку, і залежить від психічного здоров'я фізичної особи. Цивільний кодекс України встановлює обсяг цивільної дієздатності, який може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом. Виходячи з цього, розглядають такі види цивільної дієздатності:

* повну дієздатність;

* неповну дієздатність;

* часткову дієздатність;

* обмежену дієздатність;

* визнання особи недієздатною.

За Цивільним кодексом України повна дієздатність настає з досягненням повноліття -- вісімнадцятирічного віку. У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. У разі розірвання шлюбу до настання повноліття набута повна дієздатність особи зберігається. Цивільним кодексом України передбачається можливість надання повної цивільної дієздатності також особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття. Повна дієздатність надається за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків або піклувальника, а за відсутності такої згоди -- судом. Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі особа набуває повної цивільної дієздатності у момент її державної реєстрації як підприємця. При припиненні трудового договору, припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна Цивільна дієздатність зберігається. Неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами. Вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. На правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна, які вчиняються неповнолітніми, згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників має бути дана письмово і нотаріально посвідчена. Неповнолітні можуть бути учасниками (засновниками) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи. Вони самостійно укладають договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджаються вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Розпорядження грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу на ім'я неповнолітнього, можливе лише за згодою його батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). При запереченні того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття. Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору, укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додатково (субсидіарно) відповідають батьки, або піклувальники. За шкоду, заподіяну іншій особі, неповнолітня особа несе відповідальність на загальних підставах. Часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно до її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений ЇЇ батьками або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. Діти не несуть відповідальності за завдану ними шкоду.

Обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а відтак над нею встановлюється опіка, що призводить до втрати можливості укладення правочинів. Односторонні правочини (наприклад, заповіт, видача довіреності укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в дієздатності. Правочин, укладений малолітнім без згоди на це його батьків (усиновлювачів) або піклувальника, може бути визнаний судом недійсним за позовом цих осіб.

Залежно від віку і стану здоров'я ст. 29 ЦПК виділяє наступні види цивільної процесуальної дієздатності:

1) повна цивільна процесуальна дієздатність, що належить фізичним особам, які досягли повноліття ( ч. 1 ст. 29 ЦПК);

2) неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи ( ч. 2 ст.29 ЦПК);

3) особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника особи, цивільна дієздатність якої обмежена ( ч. 2 ст. 29 ЦПК);

4) у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття,вона набуває цивільну процесуальну дієздатність з моменту реєстраціїшлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває такожнеповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК, надано повнуцивільну дієздатність ( ч. З ст. 29 ЦПК );

5) неповнолітні віком до 14 років, а також повнолітні громадяни,визнані у встановленому законом порядку недієздатними. Дана групасуб'єктів цивільного процесуального відношення не має цивільноїпроцесуальної дієздатності, тобто вони не здатні особисто вести своїсправи у суді, а також доручати ведення справи представникові. Згідно з ч. І ст. 39 ЦПК права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до 14 років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Цивільна процесуальна дієздатність юридичних осіб виникає і припиняється в повному обсязі одночасно з їхньою правоздатністю.

Юричний факт

Цивільно-правові відносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Юридичні факти -- це конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують правові наслідки, і передусім виникнення, зміну або припинення правовідносин. Отже, юридичні факти -- посередня ланка між нормою цивільного законодавства і правовідносинами.

Передумовою виникнення цивільних процесуальних правовідносин крім норм права і процесуальної правосуб'єктності є юридичні факти. Як процесуальні юридичні факти, що породжують правові наслідки, виступають дії суду чи інших учасників процесу, вчинені у певній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Ці дії різноманітні і здійснюються в міру розвитку цивільного процесу, утворюючи фактичний динамічний склад цивільних процесуальних правовідносин (подання заяви про порушення цивільної справи стороною, прийняття суддею заяви про порушення цивільної справи, вступ у справу третіх осіб, залучення до справи осіб, що беруть участь у справі, призначення експертизи, виклик до суду свідків, експертів, повідомлення заінтересованих осіб про день розгляду справи, відмова від позову, укладення мирової угоди сторін тощо). У деяких випадках до юридичних процесуальних фактів відноситься і бездія учасників цивільного процесу.

Процесуальна бездія -- це невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесуального права. Результатом невиконання передбачених законом процесуальних обов'язків виступають, як правило, засоби процесуального примусу, що мають у цивільному процесі обмежений характер, -- привод свідка, штраф тощо.

Викликають заперечення визначення процесуальних бездій як невикористання свого процесуального права. Ця думка не відповідає закону, дозвільному способу правового регулювання процесуальних відносин. В протилежному випадку процесуальною бездією

-- юридичним фактом -- довелось би вважати неподання позовної заяви, скарги, невступ у справу як заінтересованої особи тощо.

Юридичними фактами як передумовою виникнення, зміни і припинення процесуальних правовідносин є і події, але їх особливість полягає в тому, що події самі по собі не викликають процесуальних наслідків, вони можуть бути тільки приводом до звершення дій учасниками процесу. Так, наприклад, факт смерті однієї із сторін не може викликати припинення провадження у справі. Провадження в справах у такому випадку припиняється через дію суду -- ухвалу про припинення провадження в цивільних справах. Залежно від наявних умов, з якими законотворець пов'язує ті чи інші юридичні наслідки, розрізняють прості та складні юридичні факти. Коли юридичним фактом є одна умова, то це простий юридичний факт: наприклад, притягнення судом другого відповідача, виклик свідків та інших осіб та ін. Але найчастіше в цивільному процесі зустрічаються складні юридичні факти. Для виникнення процесуальних правовідносин, наприклад, між позивачем та судом першої інстанції необхідно вчинити дві дії: позивач повинен подати позовну заяву, а суддя прийняти її в провадження. Такий юридичний факт прийнято називати юридичним складом. Врешті-решт для юридичних процесуальних фактів характерно і те, що закон у деяких випадках предбачає форму здійснення тієї чи іншої дії, а також її документальне оформлення. У цьому випадку вимоги форми, документального оформлення мають конститутивне значення. Якщо вказані вимоги не виконуються, то передбачені законом процесуальні наслідки не наступають. ( Комаров В.В. Цивільне процесуальне право України. Х. - 1999 ) цивільний правовідносини правосуб'єктність

Цивільний кодекс України встановлює такий перелік юридичних фактів, які породжують (цивільні права і обов'язки) правовідносини:

- договори та інші правочини;

- створення творів науки, літератури, мистецтва, винаходів та інших результатів інтелектуальної праці;

- заподіяння шкоди іншій особі (делікти);

- набуття, збереження майна без достатньої правової підстави;

- публічне обіцяння нагороди без оголошення конкурсу;

- публічне обіцяння нагороди за результатами конкурсу;

- вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;

- рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

- створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо також з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених цивільним законодавством, цивільні права та обов'язки можуть виникати з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим чи органів місцевого самоврядування, з рішення суду.

У низці випадків підставою для виникнення таких прав І обов'язків може бути настання або ненастання певної події. Так, внаслідок смерті у спадкоємців виникає право на майно померлого. При настанні передбаченої договором страхування певної події страхова організація зобов'язана здійснити виплату страхової суми чи страхового відшкодування страхувальникові або іншій третій особі. Зупинення перебігу строку позовної давності настає за наявності комплексу юридичних фактів: перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України, переведення їх на воєнний стан.

Цивільний кодекс України встановлює, що цивільні права та обов'язки можуть також виникати і з тих дій осіб, які не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правовою наукою розроблено класифікацію юридичних фактів на підставі певних критеріїв. Залежно від зв'язку з волею суб'єкта їх поділяють на дії та події.

Юридичні дії -- це юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей та породжує певні правові наслідки (наприклад, у кладення у часниками правовідносин певного договору).

Дії, що вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (наприклад, правочини, адміністративні акти та ін.), а дії, що вчиняються всупереч законові, -- неправомірними (укладення фіктивних правочинів та ін.).

Юридичні події -- це юридичні факти, що настають незалежно від волі людини (наприклад, природні явища стихійного характеру -- повінь, землетрус). У цьому прикладі юридичним фактом є подія, настання якої не залежить від вольової поведінки осіб. У цивільному законодавстві такі явища набувають значення непереборної сили: смерть особи тощо. Непереборна сила є одним з юридичних фактів, які переривають перебіг позовної давності.

Підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин

Підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин є факти, з настанням і завдяки настанню яких виникає цивільний процес: пред'явлення позовної заяви (встановлених законом форми і змісту) в справах позовного провадження; заяви у справах окремого провадження. Реалізація права на пред'явлення позову здійснюється з додержанням встановленого законом процесуального порядку пред'явлення позову, у результаті чого відкривається цивільна справа у суді. Позовна заява подається безпосередньо в суд або направляється рекомендованим листом з повідомленням до суду, де позовна заява реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. На практиці позовну заяву здають безпосередньо в суді на прийомі до судді або іншої уповноваженої особи, чи як вже зазначалося, направляють рекомендованим листом з повідомленням поштою.

До встановленого законом процесуального порядку пред'явлення позову належить:

А) додержання процесуальної форми вираження позову, якою є письмова позовна заява.

Б) оплата позовної заяви державним митом (збором);

В) дієздатність особи, яка подає позовну заяву;

Г) наявність повноваження на ведення справи у представника, який пред'являє заяву від імені позивача;

Д) подання позовної заяви з додержанням правил про підсудність.

Позовна заява, відповідно до ч. 2 ст. 119 ЦПК України повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання. Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (ч. 1 ст. 120 ЦПК України). Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК України, або не сплачено судовий збір постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про о повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, вказані суддею, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;

2) заяву подано недієздатною особою;

3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

4) справа не підсудна цьому суду;

5) подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених СК України

Про повернення позовної заяви суддя виносить ухвалу, що не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК України.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

1. заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства;

2. є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;

3. у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

4. є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;

5. після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначається:

1) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи;

2) ким і коли пред'явлено позов;

3) зміст позовних вимог;

4) час і місце попереднього судового засідання;

5) пропозиція відповідачу подати у зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами.

Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом. ( М. Й. Штефан. Цивільне процесуальне право України. Підручник. К., 2005 )

Висновок

При виконанні курсової роботи я виконала всі поставлені завдання.

Під час розгляду цивільної справи наділені суб'єктивним правом особи вступають у правовідносини. Закріплені у законі норми таким чином отримують свою реалізацію в житті. Розгляд будь-якої справи в суді має відбуватися у точній відповідності до закону. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси лише у спосіб, визначений законами України. Цивільні процесуальні правовідносини виникають лише на підставі норм права між конкретними особами (судом, сторонами, третіми особами та ін.). Цивільні процесуальні правовідносини не виникають поза судом. Слід погодитися з думкою, що під час розгляду та вирішення цивільної справи виникає низка правовідносин, які є взаємопов'язаними, взаємообумовленими між собою: «суд - позивач», «суд - відповідач», «суд - третя особа» тощо. За змістом вони є самостійними: кожному правовідношенню притаманний комплекс прав і обов'язків, специфічний склад суб'єктів, підстави і момент їх виникнення та припинення. В сукупності такі окремі правовідношення складають єдину систему цивільних процесуальних правовідносин, що розвивається під час руху цивільної справи від відкриття у ній провадження до ухвалення рішення, а то й до перегляду судових рішень.

...