Система права та законодавства
Поняття правової системи, її специфіки та структури. Способи реалізації права та характеристика стадій застосування правового механізму. Вивчення системи та огляд основних проблем в законодавстві. Застосування права по аналогії у юридичному процесі.
Рубрика | Государство и право |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 17.02.2013 |
Размер файла | 43,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
Розділ 1. Система права
1.1 Поняття система права
1.2 Реалізація права
1.3 Застосування права
1.4 Стадії застосування права та їх механізм
1.5 Акти застосування права
Розділ 2. Система законодавства
2.1 Проблеми в законодавстві. Застосування права по аналогії
2.2 Юридичний процес
Висновки
Використані джерела
Вступ
У своїй роботі я хочу розкрити основні напрямки система права и система законодавства, так як основні напрямки розвитку та досконалість права пов'язані с соціально-економічними і політичними реформами, характерезуючий стан країни. В одно час ідуть глибокі процеси зміна самого права, оновлення законодавства й усвідомлення нової ролі, правових в житті людини й суспільстві.
Побудова самостійної правової держави і відродження національної свідомості - ось головні риси сьогодення та найважливіший зміст того, дійсно неповторного часу, який тепер переживає наша молода українська держава.
Про ступінь складності цього процесу свідчить вже сам факт того, що навіть на восьмому році незалежності в нашій країні практично відсутня єдина теоретична концепція як правової держави, так і шляхів її формування. Існуючі теоретичні здобутки, саме на фазі їх впровадження в практичну площину свідчать про те "що добре для теорії, то не завжди годиться на практиці", як зазначав німецький філософ Імануїл Кант. Таким чином, стосовно України кінця XX століття, ми змушені констатувати факт, що відставання юридичної теорії від практики з одного боку, а глибока економічна криза з другого, роблять процес розбудови правової держави ще більш болісним і повільним. Вирішення цього питання потребує порівняно-критичного аналізу світового досвіду теорії і практики розбудови правової держави. Сьогодні Україна належить до типу перехідних держав, спрямованих на соціальну демократію. Правова держава неможлива без гарантій прав і свобод людини, розподілу влади, справжнього парламентаризму, верховенства права, незалежності судової влади, тощо. Але ж поняття "правової держави" включає в себе також і наявність правової розвинутої бази, якісного законодавства, верховенства закону в Ієрархії нормативних актів, точне і неухильне виконання всіма суб'єктами права суспільних вимог законодавства. Тому, перш за все, необхідно зрозуміти, що незалежна Україна фактично успадкувала розвалену правову систему, головну складову частину якої складало законодавство, яке обслуговувало командно-адміністративну систему. Нинішнє законодавство, незважаючи на прийняття такого важливого акту, як Конституція (червень 1996 року) та інших нормативне-правових актів, все ще не становить синхронно узгодженої системи, є досить суперечливим, недостатньо науково-обгрунтованим. Воно потребує якісного удосконалення, а це в першу чергу, потребує визначення засад реформування системи законодавства та системи права в цілому.
У його вирішенні існують певні перешкоди, частина з яких, як це не парадоксально, пов'язана з об'єктивно виправданим прагненням піднести престиж права. Цей напрямок в українському правознавстві підтримують В.Селіванов, О.Бандурка, Ю.Шемищченко та інші. Але абсолютизація "верховенства права", як принципу правової держави, зумовлює наміри не завжди критично сприймати зміст демократичних за загальним смислом ідей верховенства права. Тому, прихильники позитивного права (Є.Назаренко, В.Медвєдчук та інші) вважають, що така позиція означає спробу нав'язати депозитивність (тобто нераціональність права), роз'єднати зміст і форму, протиставити право закону. Вони вважають, що цим принижується або і зовсім ігнорується і без того не досить високий авторитет законів України. Принцип верховенства права - це принцип, головним чином, природнього права, тобто ідеального права, такого, яке являється мрією людства. Але в державі діє не ідеальне, а позитивне право, виражене у законах та інших джерелах права. Воно є результатом державної правотворчої діяльності. Позитивне право,, як зазначав ще Г.Гегель має силу тому "що воно є, а не тому що воно розумне". Формальна визначеність у законодавстві - обов'язкова властивість позитивного права, оскільки вона дозволяє внести чіткість у суспільний порядок. Принцип "верховенства закону", на думку українських позитивістів, має істотне значення для розбудови правової держави, встановленню належного правопорядку в країні. Відхід від цього принципу являється неперспективним з позицій законодавства та права. Сам цей аспект, тобто поняття "системи законодавства" та співвідношення її з системою права і являється темою даної курсової роботи.
Розділ 1. Система права
1.1 Поняття система права
Кожна держава має свою національну правову систему, яка є частиною її соціальної системи. Правова система тієї чи іншої країни має свою специфіку, структуру, мету, відносини, формується у визначений історичний період та характеризується притаманними лише їй національними особливостями.
Правова система - це сукупність взаємопов'язаних, взаємодіючих і взаємоузгоджених правових засобів, за допомогою яких держава здійснює регулювання суспільних відносин.
У юридичній науці існують поняття "правова система" і "система права", які не є тотожними, і тому їх слід розрізняти. Поняття "правова система" ширше ніж поняття "система права". Система права є складовим елементом правової системи. Вона відображує не всю сукупність правових явищ, а тільки внутрішню будову права як сукупність правових норм.
Системна побудова права має велике значення, тому що дозволяє більш повно і точно тлумачити окремо взяту норму права і правильно застосувати її на практиці.
Система права - це обумовлена об'єктивними факторами внутрішня будова права, що характеризується єдністю і узгодженістю всіх її норм, розподілом їх на галузі, підгалузі та інститути права.
Структурними елементами системи права є:
1) норма права;
2) інститут права;
3) підгалузь права;
4) галузь права.
Норма права, поняття якої надано при викладенні попередньої теми, носить загальний характер, тобто вона не припиняє свою дію після одноразового застосування, а діє постійно і безперервно. Норма права також характеризується неконкретністю адресатів - вона поширює свою дію не на індивідуально визначених, а на будьяких осіб, які вступають або можуть вступити в правовідносини на її основі.
Правові норми завжди існують у формально закінченому вигляді в нормативноправових актах, з яких складаються інститути, підгалузі та галузі права.
Основним структурним елементом системи права є галузь права.
Галузь права - це сукупність правових норм, що регулюють якісно однорідну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.
В основі розподілу права на галузі лежать два критерії - предмет (матеріальний критерій) та метод (юридичний критерій) правового регулювання.
Предмет правового регулювання - це сукупність якісно однорідних суспільних відносин, які врегульовані нормами права.
Предмет правового регулювання вказує, на яку групу однорідних суспільних відносин спрямована дія норми права, тобто відповідає на питання: що саме, які суспільні відносини регулюються правовими нормами.
Предмет правого регулювання є головною підставою для поділу правових норм на галузі права, тобто кожній галузі права відповідає певний предмет правового регулювання. Наприклад, предмет земельного права складають суспільні відносини у сфері раціонального використання і охорони земель; предмет адміністративного права - суспільні відносини у сфері здійснення виконавчої влади та державного управління тощо.
Додатковим, похідним від предмета, критерієм розподілу норм права на галузі, є метод правового регулювання.
Метод правового регулювання - це сукупність прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється вплив права на суспільні відносини певного виду.
Метод правового регулювання відповідає на питання: як, яким чином право здійснює свій регулятивний вплив. Кожній галузі права характерний свій набір методів правового регулювання.
За предметом і методом правового регулювання галузі права поділяються на:
1) профілюючі (фундаментальні) - конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, цивільне процесуальне, кримінальнопроцесуальне право;
2) спеціальні - трудове, сімейне, фінансове, земельне, водне, лісове право тощо;
3) комплексні - господарське, аграрне, житлове, екологічне, морське право тощо.
Як правило, кожна галузь права має свої інститути права.
Інститут права - це сукупність відокремлених, взаємопов'язаних правових норм певної галузі чи підгалузі права, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.Інститут права регулює окремі сторони суспільного життя і характеризується певними властивостями, а саме: регулятивністю, предметністю та галузевістю. Його головне призначення - забезпечити відносно закінчене регулювання у межах своєї групи однорідних суспільних відносин.
Серед правових інститутів розрізняють:
1) галузеві (інститут громадянства, інститут спадкування), тобто кожний з них має власний предмет, метод правового регулювання та правовий режим;
2) міжгалузеві (інститут юридичної відповідальності за злочини, інститут права власності), тобто до його складу входять норми різних галузей права;
3) комплексні (інститут права власності складається з інститутів власності українського народу, державної, приватної та комунальної власності), тобто до його складу входять менші за обсягом інститути.
Крім того, залежно від підстав, правові інститути поділяються на:
1) за галузевою належністю - конституційне, цивільне, адміністративне, кримінальне та інші галузі права;
2) у залежності від ролі, яку вони виконують - предметні і функціональні;
3) у залежності від відносин, що вони регулюють - матеріальні і процесуальні;
4) залежно від закріплення загальних понять, принципів, завдань чи спеціальних зобов'язань - загальні і спеціальні;
5) за спрямованістю дії - регулятивні і правоохоронні. Споріднені інститути утворюють підгалузі права, які є більшими за обсягом ніж правовий інститут, але водночас залишається у межах певної галузі права.
Підгалузь права - це сукупність однорідних правових інститутів певної галузі права, що регулюють певну сферу суспільних відносин.
На відміну від правових інститутів, підгалузь права не є обов'язковим елементом кожної галузі права. Вона утворюється лише в межах найрозвиненіших галузей права. Наприклад, у складі конституційного права вирізняють такі підгалузі, як виборче, парламентське, муніципальне право; у цивільному - зобов'язальне, авторське, спадкове право; у фінансовому - бюджетне, податкове право тощо.
Галузі права, для яких характерні невеликі обсяги нормативного матеріалу, не мають у своєму складі підгалузей права (процесуальні галузі права). В той же час, за певних умов, а саме об'єктивної потреби у регулюванні певних сфер суспільних відносин, підгалузь може набути характеру самостійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права відокремилось житлове право.
Залежно від соціального призначення, всю систему права можна поділити на матеріальне (конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, сімейне, кримінальне право тощо) і процесуальне (цивільне процесуальне, адміністративнопроцесуальне, кримінальнопроцесуальне) право.
Предметом матеріального права є врегульовані суспільні відносини, які реально склалися між людьми і повинні бути організовані за допомогою правового регулювання, а предметом процесуального права - є організаційні суспільні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права і де суб'єктами, як правило, виступають органи держави та їх посадові особи. Особливе місце у системі права будьякої держави займає міжнародне право (публічне і приватне), яке хоча і не входить у національну систему права, але здійснює на неї відповідний вплив.
Теоретичне обґрунтування поділу системи права на публічне і приватне було здійснено юристами стародавнього Риму.
Так, римський юрист Ульпіан писав, що публічне право має відношення до держави, а приватне - відбиває інтереси окремих осіб. Такий поділ права дістав у подальшому теоретичну підтримку у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є, І. Канта, Г. Гегеля, Л. Петражинського, М. Коркунова, Г. Шершеневича та інших. У теперішній час правові системи багатьох цивілізованих країн, у тому числі і України, ґрунтуються на принципі поділу права на приватне і публічне. До публічного права можна віднести такі галузі права, як конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове та ін.
До приватного права можна віднести такі галузі права, як цивільне, сімейне, трудове, підприємницьке право. Публічне і приватне право взаємопов'язані між собою. Приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне право покликане охороняти і захищати приватні відносини. На сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.
1.2 Реалізація права
Реалізація - термін латинського походження (realis) і означає речовий. Поняття реалізація права розуміється різними науковцями неоднозначно.
Деякі вчені реалізацію права визначають як процес здійснення правових приписів через поведінку суб'єктів (право реалізується у поведінці людини та забезпечується гарантіями з боку держави). Інші під реалізацією права розрізняють як зовнішній прояв правового регулювання, так і кінцевий результат правового регулювання.
Реалізація права - це складний процес, що включає:
1) механізми реалізації права;
2) форми реалізації права.
Юридичний механізм реалізації права залежить від типу та особливостей правової системи тієї чи іншої держави.
У романо-германській правовій системі процес реалізації права відбувається на певних етапах.
На першому етапі відбувається процес закріплення природних прав, даних людині від народження позитивним правом.
Права людини є складовим елементом природного права. Для реалізації цих прав необхідне визнання їх державою. Тобто, необхідно надати правам людини форми закону, що відбувається шляхом їх конституційного закріплення та деталізації у поточному законодавстві.
На другому етапі закон через певні механізми набуває певної форми, яка закріплює суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів.
Такими механізмами є конкретизація закону в підзаконних актах; пояснення норм права у актах офіційного тлумачення; наявність процесуальних норм, які регулюють порядок прийняття, застосування та виконання закону; наявність різноманітних актів застосування права.
На третьому етапі відбувається власне реалізація права, безпосереднє втілення правової норми в діяльності суб'єктів права.
У англосаксонській правовій системі механізм реалізації правових приписів більш простий.
Природне право набуває форми позитивного права шляхом діяльності судових органів. Суд, розглядаючи конкретну юридичну справу, виносить судове рішення на основі прецеденту, встановлюючи тим самим права та обов'язки сторін.
Механізм реалізації права - це діяльність суб'єкта права, зобов'язаної сторони, законотворчого органу, правозастосовчого органу та наявні юридичні норми, які регулюють їх діяльність.
Складовою частиною механізму реалізації права виступає механізм юридичної відповідальності.
Створення правової норми не є самоціллю. Її призначенням є забезпечення регулювання суспільних відносин, що досягаються у процесі реалізації правових приписів.
Реалізація - це втілення приписів правової норми у діяльності суб'єктів права.
Різноманітність суспільних відносин та правових норм визначається різноманітністю форм їх реалізації.
Залежно від характеру та змісту норми розрізняють три основні форми реалізації права:
- використання - це форма реалізації уповноважуючих норм, змістом якої є активна поведінка суб'єктів, що вчиняється за їх власним бажанням. (Наприклад: реалізація права на освіту, договір дарування, заява про звільнення з роботи, права власності);
- виконання - це форма реалізації зобов'язуючих норм, змістом якої є вчинення дій, що вимагаються юридичними приписами, тобто виконання покладених обов'язків. (Наприклад: виконання батьками обов 'язків по утриманню неповнолітніх, сплата податків, договірні зобов'язання);
- дотримання - це форма реалізації забороняючих норм, змістом якої є утримання суб'єкта від порушення заборон, які містяться у правових нормах. (Наприклад: не порушувати правила дорожнього руху.)
Принципи, на яких ґрунтується реалізація норм права:
1.Законність - неухильне дотримання державними органами та посадовими особами закону в процесі реалізації норм права.
Цей принцип передбачає такі основні моменти:
- прийняття рішення повинно здійснюватись правозастосовуючими органами чи посадовими особами у межах тих повноважень, які закріплені для них у законі (підвідомчість, підсудність справ);
- прийняття рішення відповідно до процедури, встановленої законом;
- прийняття рішень з дотриманням певної форми (ухвала, вирок, рішення, указ, наказ тощо);
- правильна юридична кваліфікація та застосування саме тієї норми, яка необхідна у даному випадку;
- винесення рішення у суворій відповідності приписам диспозиції чи санкції правової норми.
2. Обґрунтованість - прийняття рішення передбачає ретельне вивчення матеріалів справи; логічний аналіз доказів, перевірка достовірності юридичних фактів.
3. Доцільність - у правозастосовному акті повинен знайти відображення найбільш оптимальний та ефективний варіант реалізації правових вимог. (Наприклад: вирок не може бути надто суворим, чи м'яким, при його прийнятті повинно визначатись тяжкість заподіяного, ступінь вини, обставини, що пом'якшують чи погіршують становище обвинуваченого.).
4. Принцип соціальної справедливості - діяльність державних органів чи посадових осіб повинна базуватись на врахуванні інтересів суспільства в цілому, а не врахування становища чи рангу окремої особи чи групи осіб.
1.3 Застосування права
Застосування норм права - це особлива форма реалізації права. Її особливість полягає в тому, що вона суттєво відрізняється від інших форм реалізації права - виконання, дотримання і використання. Ця форма реалізації права має свої ознаки (риси), які відрізняють її від інших форм реалізації, а також від інших правових явищ.
По-перше, застосування правових норм входить в правову систему суспільства. Воно являється її складовою частиною, без якої неможливе правове регулювання суспільних відносин. В правовій системі цей процес опирається на систему права і систему законодавства.
По-друге, застосування норм права має комплексний характер, і воно охоплює, як правило, й інші форми реалізації права, або здійснюється паралельно.
По-третє, застосування норм права має, як правило, владний характер і здійснюється відповідними компетентними державними органами чи службовими особами.
Це означає, що держава дозволяє застосовувати норми права тільки своїм компетентним органам або уповноважує на такі дії окремі юридичні особи (громадські організації).
В сучасний період, при переході до громадянського суспільства і ринкової економіки відбувається розширення сфери застосування норм права з боку окремих суб"єктів громадянського суспільства. В нових умовах досить часто фізичні особи мають можливість стати одночасно і юридичними особами.
По-четверте, застосування норм права означає реалізацію законодавства в правовідносинах. Ця форма реалізації змінює ті чи інші правовідносини. Вона конкретизує юридичні права і обов"язки суб"єктів правовідносин.
Правові відносини безпосередньо пов'язані з юридичними фактами. В зв'язку із цим застосування норм права - це такий спосіб реалізації права, коли дії норм права зв'язані з конкретними фактами, коли норма застосовується до цих фактів.
Поза юридичне значимими фактами, з якими правові норми пов'язують певні юридичні наслідки, неможливе застосування правових норм. Юридичні наслідки пов"язані з виникненням, змінами і припиненням правових відносин.
По-п"яте, застосування норм права відрізняється від інших форм реалізації своїми потребами. Потреби застосування норм права виникають в основному в таких випадках:
1) коли передбачені нормою суб"єктивні права і обов"язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб"єктів із їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуальної о акта державних установ;
2) коли відомий факт правопорушення і потрібно встановити його наслідки або визначити за нього санкцію;
3) коли існують прогалини в національному праві і потрібне застосування аналогії права і закону.
Ці потреби особливо стосуються правопорушень, і застосування правових норм обумовлене необхідністю використання державного примусу, як за факт правопорушення, так і в інших випадках примусу.
Державний примус направлений на зміцнення законності і правопорядку.
Без застосування норм права неможливо реалізувати саме право. Таким чином можна дати визначення застосування норм права. Застосування правових норм (правозастосовча діяльність) - це одна із форм реалізації права, яка має державно-владний організуючий характер компетентних державних органів і уповноважених державою інших суб"єктів суспільних відносин і направлена на зміну, припинення або виникнення правовідносин шляхом видання індивідуальних актів застосування правових норм в певних формах, а також направлена на конкретизацію правового регулювання і охорону соціальних цінностей.
Застосування правових норм має управлінські, соціально-політичні функції, а також виконує профілактичні і виховні завдання. Зміст правозастосовчої діяльності можна розглядати з позицій інтелектуально-вольових характеристик: пізнання, відображення, аналіз, синтез, правове мислення, конструктивні функції і т.п.
В правозастосувальній практиці можна виділити цілий ряд ситуацій, коли необхідно застосовувати норми права, вирішувати конкретні справи і приймати рішення. В практичному житті можна виділити сім таких основних ситуацій або підстав, коли потрібно застосовувати правові норми. До них можна віднести наступні підстави:
1) Першою підставою є такі обставини, коли певні правовідносини повинні пройти контроль зі сторони правоохоронних органів, які приймають по них свої рішення. Наприклад, видача ліцензії на заняття підприємницькою діяльністю; реєстрація купівлі-продажу житлового будинку, автомобіля нотаріальними органами чи місцевими органами влади.
2) Другою підставою є такі обставини, коли виникає спір про суб'єктивні права і обов'язки, і певні сторони не можуть прийти до узгодженого рішення. Наприклад, коли виникає спір між двома підприємствами стосовно невиконання чи неналежного виконання договірних зобов'язань, то зацікавлена сторона змушена звертатись в арбітражний суд для вирішення питання про захист своїх суб'єктивних прав і виконання обов'язків другою стороною. Крім того можуть виникати спори стосовно спадщини, в результаті чого порушується чиє-небудь суб'єктивне право. В такому випадку позивач звертається в народний суд для захисту своїх суб"єктивних прав.
3) Третьою підставою для застосування правових норм є такі ситуації, коли неналежним чином виконуються права і обов"язки членами суспільства. Наприклад, в сфері трудових правовідносин, якщо працівник не виконує своїх трудових обов'язків, власник вправі застосувати заходи дисциплінарних стягнень - догану чи звільнення з роботи - і видати відповідний наказ.
У випадку незаконного звільнення навпаки працівник звертається в комісію по трудових спорах, профспілковий комітет чи народний суд для поновлення на роботі, а відповідні органи зобов'язані приймати рішення по справі.
4) Четвертою підставою застосування правових норм є такі обставини, коли потрібно офіційно встановити наявність чи відсутність конкретних фактів і визнати їх юридично значимими. Наприклад, поновлення права по втрачених документах на пред'явника; в цивільних правовідносинах - визнання громадянина безвісно відсутнім або померлим. В усіх цих випадках громадяни повинні звернутися в народний суд і офіційно встановити їх юридичне значення.
5) В-п'ятих, коли необхідно у випадку правопорушення встановити його склад, вину особи і встановити міру юридичної відповідальності та інші заходи державного примусу В усіх цих випадках видаються індивідуальні акти застосування правових норм.
6) По-шосте, коли передбачені нормою суб"єктивні права і обов'язки за своїм характером такі, що не можуть виникати у конкретних суб'єктів і з їх односторонніх заяв, угод або договорів, а вимагають відповідного індивідуального акта державних органів чи інших юридичних осіб. Наприклад, зарахування на роботу на відповідальні посади. До початку роботи, крім заяви, повинен бути виданий наказ, щоб особа могла виконувати свої адміністративні функції.
7) По-сьоме, коли існують прогалини в праві і потрібно застосувати аналогію права чи закону, або міжнародно-правові акти, які офіційно ратифіковані державною владою.
1.4 Стадії застосування права та їх механізм
Питання механізму і стадій застосування норм права входить складовою частиною в механізм правового регулювання суспільних відносин. Воно являється основним ядром процесу правового регулювання. Разом із тим механізм правового регулювання опирається на діючі нормативно-правові акти, в яких повинен бути закладений сам процес їх реалізації. В останні роки в Україні прийнято багато нормативно-правових актів, але на жаль далеко не всі вони можуть бути реалізовані, оскільки слабо опрацьований механізм їх впровадження в життя. В нормативно-правових актах повинні бути закладені всі вимоги або принципи, які стосуються переходу до нової правової системи і відповідають принципам правової держави і громадянського суспільства. Всі вони повинні відповідати вимогам нової Конституції і принципам права. Реалізація цих принципів в діючих нормативно-правових актах приведе до усунення протиріч між різними правовими актами, прогалин в них, а також протиріч між різними нормами одного і того ж акта.
Разом із тим, щоб нормативно-правові акти діяли ефективно, в них повинна бути окреслена юридична сила акта, коли він вступає в дію, яких суб"єктів він стосується, які стоять перед ним завдання по регулюванню суспільних відносин, в них повинні бути положення про відміну старих нормативно-правових актів, які втратили свою юридичну силу Всі ці та інші питання суттєво впливають на механізм реалізації і, зокрема, застосування правових норм.
Таким чином. в механізм застосування правових норм входить діюча система права і законодавства, а також правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави.
Крім того, в механізм правозастосувальної діяльності входять основні і факультативні вимоги або принципи, які суттєво впливають на прийняття рішень.
До них відносяться: принцип законності, обгрунтованості, доцільності, справедливості, гуманізму, повноти, всебічності, об"єктивності та істинності.
Механізм правозастосування, як підкреслює Л.Б.Зуєв, складне структурне утворення, яке включає наступні елементи:
1) владну діяльність компетентних органів і осіб по здійсненню своїх повноважень;
2) діяльність, направлену в сферу суспільних відносин інших суб"єктів права;
3) надання їм допомоги і створення умов для нормального використання прав, виконання обов"язків, дотримання основних вимог;
4) здійснення примусового впливу на суб"єктів права з метою підпорядкування їх поведінки вимогам закону.
Такий підхід до розуміння механізму правозастосування в цілому правильний, але він звужує зміст процесу правозастосування. Без попередніх положень неможливо правильно і ефективно застосовувати правові норми.
В механізм правозастосування повинні входити також суб"єкти правозастосувальної діяльності, без яких неможливий процес реалізації права. Дані суб"єкти повинні мати високий рівень професійної підготовки, професійну правосвідомість і високий рівень правової, політичної і моральної культури, вміти правильно застосовувати правові норми і приймати правильні рішення.
Вся діяльність суб"єктів (посадових осіб, державних органів, приватних юридичних осіб, громадських організацій і громадян) зводиться до певних етапів або стадій процесу застосування правових норм. Таким чином, в механізм правозастосування необхідно включити і основні стадії (етапи) правозастосувальної діяльності.
В теоретичній літературі по-різному розглядають цей процес і виділяють в одних випадках три, а в інших - шість стадій.
Найбільш доцільно виділити шість стадій, оскільки всі вони мають самостійне і важливе значення в процесі правозастосувальної діяльності. До них можна віднести:
1) аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встановлення юридично значимих фактів і їх оцінка;
2) вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати до них;
3) перевірка справжності і правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;
4) аналіз змісту і тлумачення правової норми;
5) прийняття рішення по справі і оформлення в індивідуальному акті застосування правових норм;
6) доведення цього рішення до суб"єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання або дотримання.
Разом із тим потрібно підкреслити, що залежно від специфіки професійної діяльності ці етапи (стадії) можуть змінюватись. Наприклад, для слідчого першим етапом застосування норм права може бути збір, оцінка і закріплення доказів по справі. В цивільних і господарських справах відносно угод першим етапом застосування правових норм буде аналіз і вивчення договірних зобов"язань або угод, які заключались між суб"єктами. В трудових правовідносинах - це, можливо, вивчення умов контракту, якщо він заключався. Свою особливість має прийняття адміністративних рішень, які приймають на підставі різноманітної інформації і повинні враховувати потреби, інтереси і правові наслідки того чи іншого рішення.
Таким чином, механізм застосування правових норм включає в себе діючу систему права і законодавства; правові принципи, які відповідають соціальному призначенню правової держави і громадянського суспільства; систему суб"єктів правозастосувальної діяльності, їх професійну правосвідомість і правову культуру, які виступають від імені держави або уповноважені державною владою; стадії процесу застосування правових норм; індивідуально-правові акти по реалізації і конкретизації правового регулювання суспільних відносин, що направлені на охорону соціальних цінностей і законних прав суб"єктів суспільних відносин.
1.5 Акти застосування права
Акти застосування як державно-владні веління забезпечують чинність закону.
Його перетворення в життя. Вони являють собою необхідний і найважливіший елемент правової системи держави.
Акт застосування є одним з видів правових актів, що характеризується визначеними специфічними рисами. По-перше, акт застосування виходить від компетентних органів, тому і сам носить державно-владний характер, охороняється їм і забезпечується державою в його реалізації. По-друге, він носить конкретно-індивідуальний характер, оскільки адресований конкретним суб'єктам, указує на те, хто при даній ситуації має суб'єктивні права і юридичні обов'язки і якими і т.д. По-третє, акт застосування права має визначену встановлену законом форму.
Кожен акт застосування права є актом - документом. У ньому є текст, що складається відповідно до вимог використання юридичної термінології, чітких юридичних конструкцій. Згодом виробляються й одержують закріплення в нормативних актах і в звичаях практики типізовані, стандартні формуляри актів -документів, що упорядковують юридичну роботу, вносять у неї необхідну визначеність, юридичну і документальну строгість. Особливості правозастосовчіх актів, вимоги до них вивчаються в спеціальних юридичних науках, раніше науках процесуального права - кримінального, цивільного, адміністративного.
Акт правозастосування є різновидом поняття "акт керування" і використовується як для характеристики дії відповідного органа, так і форми вираження цієї дії. Причому в сфері керування такою формою можуть бути і відповідні документи й усні індивідуально-конкретні веління - результат правозастосовчій діяльності.
Правозастосовчі акти можна розділити на групи. Вчені останнім часом починали багато спроб виділити й описати окремі групи актів. Широке поширення одержало поділ на групи вченим Ш.Берени, що дав характеристику їхньої системи в області посібника народним господарством:
а) "Власницькі" акти керування;
б) владні акти в області застосування права;
в) акти прямого здійснення центрального посібника;
г) координаційні акти;
д) орієнтовані індивідуальні акти.
Такі класифікації носять локальний характер і не можуть представити всю систему застосовних актів органів державного керування в цілому. В основу єдиної класифікації повинні бити покладені всі чотири правила розподілу обсягу поняття:
а) наявність того самого підстави;
б) рівність обсягу членів класифікації обсягу класифікуємого класу;
в) необхідність взаємного виключення один одним окремих членів класифікації;
г) логічна безперервність розподілу на класи.
Також в основу поділу актів на види можуть бути покладені всілякі ознаки. До числа таких ознак можна віднести:
а) ціль правозастосовчого акта;
б) сферу використання;
в) характер регульованих відносин;
г) характер відображення змісту норми права в змісті правозастосовчого акта;
д) ступінь відображення нормативного веління в змісті правозастосовчого акта;
е) орган, що видає правозастосовчій акт;
ж) спосіб прийняття акта;
з) особливості змісту акта;
і) форма вираження.
Акти застосування права можуть бути всілякими. У зв'язку з цим їх можна класифікувати (об'єднати в групи) по різних підставах: за формою можна виділити: укази, вироки, рішення, постанови, накази і т.д.; по суб'єктах їхній що видає розрізняються: акти державних органів і громадських організацій; акти органів влади і виконавчо-розпорядницьких органів; акти вищих органів влади і керування і місцеві органи; акти органів правосуддя, прокуратури, нагляду і контролю; одноособові і колегіальні; у залежності від змісту суспільних відносин і застосовуваних до них норм права правозастосовчі акти варто підрозділяти на регулятивні і правоохоронні.
Такі акти виконують різні функції в механізмі правового регулювання.
Регулятивні акти спрямовані на конкретизацію правомочностей, на позитивні дії уповноважених суб'єктів, а також конкретизацію юридичних обов'язків.
Правоохоронні акти забезпечують головним чином регулятивні відносини, спрямовані на охорону прав, воль і інтересів різних суб'єктів. Їхнім змістом, як правило, є: вимоги усунути правопорушення, владний наказ виконати юридичний обов'язок, або виражають примусовий захід.
По своєму юридичному значенню акти застосування права розрізняють основні і допоміжні. Основні акти - це акти, що містять веління, що виражає кінцеве рішення юридичної справи (вирок, рішення суду). Допоміжні - це акти, що містять розпорядження, що підготовляють видання основних чи ж спрямовані на них здійснення (різні акти нагляду і контролю, акти слідчих дій);
Резолютивна частина повинна містити остаточний висновок правозастосовчого органа, указівка на ті наслідки, що випливають із закону і даного правозастосовчого акта. Правозастосовчій акт набуває законної сили в цілому, а не однією лише резолютивною частиною. Усі складові частини знаходяться в нерозривній єдності. Разом з тим, кожна з них має відносно самостійне значення:
У залежності від дії в часі правозастосовчі акти поділяються на: акти однократної дії (штрафи) і триваючі (реєстрація шлюбу, зарахування до ВУЗУ);
- по предметі правового регулювання розрізняють акти кримінально-правові, цивільно-правові, процесуальні і матеріальні;
-відповідно до того, які юридичні наслідки викликають акти застосування (а вони є юридичними фактами) їхній можна розділити на: правообразуючі, правозмінюючі і правоприпинені. Такий розподіл є умовним, оскільки той самий акт може викликати всі зазначені наслідки;
- по тому, на яке коло осіб поширюють своя дія акти застосування розрізняють: загальної дії й індивідуальні;
- за зовнішньою формою вираження правозастосовчі акти можуть бути усними і письмовими;
- у правозастосовчих актах по-різному відбивається зміст норми права: диспозиція і санкція.
- по ступені відображення нормативного веління в змісті актів:
а) первинні
б) виробничі
в) змішані
- по сферах використання:
а) господарські
б) соціально-культурні
в) адміністративно-політичні.
Виявлення ефективності правозастосовчого акта зв'язано з визначенням цілей видання даного акта, результатів його дії, порівняння результатів з цілями і неминучими витратами. Повна ефективність правозастосовчого акта досягається, коли всієї його мети, і найближчі і віддалені, і кінцеві, досягнуті з мінімальним збитком для суспільства, невеликими економічними витратами, в оптимальний термін.
Будь-яка діяльність плідна й ефективна, коли здійснюється з повним розумінням справи. Правозастосування також завжди зв'язане з з'ясуванням змісту правових вимог. Основними вимогами до правозастосовчих актів є:
ЗАКОННІСТЬ - означає, що при рішенні конкретного випадку правозастосовчій орган повинний ґрунтуватися на визначеній нормі права (їх сукупності) прямо стосовної до розглянутої справи, строго і неухильно випливати її точному змісту, а також діяти в строгих рамках своєї компетенції, не привласнюючи собі повноважень, що не зафіксовані в законі.
Немаловажне значення має також строге дотримання передбаченого законом порядку розгляду справи і винесення рішення, установленої форми акта застосування права.
ОБҐРУНТОВАНІСТЬ - це означає, що:
1. Повинні бути виявлені всі стосовні до справи факти;
2. Такі факти повинні бути ретельно й об'єктивно вивчені і визнані достовірними;
3. Усі недоведені і сумнівні факти не повинні бути прийняті в увагу і відкинуті.
Обґрунтованість - це підтвердженість справи перевіреними і достовірними доказами.
ДОЦІЛЬНІСТЬ. Проблема доцільності в праві має два самостійних аспекти.
З однієї сторони закон, виражаючи волю народу, сам по собі доцільний. Він містить вимоги, що з погляду законодавця є найбільш доцільним рішенням питання.
Тому найбільш точне і послідовне здійснення закону, є в той же час найбільш доцільне рішення питання, найкраще досягнення тієї мети, що ставив перед собою законодавець при його виданні. Неприпустимо прикривати порушення законності з посиланнями на доцільність.
Другий аспект доцільності в праві - це відповідність діяльності особи в рамках закону конкретним умовам місця і часу, найбільш доцільне здійснення норми в конкретній життєвій ситуації. Норма права в силу свого загального характеру не може врахувати всі особливості кожного конкретного випадку, але звичайно дає можливість виконавцю враховувати їх. У межах утримуючий правозастосовчій акт варто вибирати найбільш ефективне рішення, максимально повно і правильно відбиває зміст закону і мети правового регулювання. При цьому, чим більше можливостей дає акт для прояву ініціативи і самостійності, тим більше значення набуває ця вимога.
Орган, застосовуючий акти, одноманітно і неухильно виконуючи юридичні розпорядження, повинний у той же час діяти ініціативного максимальним обліком особливостей місця і часу виконання, розумно розподіляючи кадри і т.д.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ - це вимога до актів застосування права, відбиває ідею про соціальну справедливість суспільства, означає усвідомлення правильності рішення справи з погляду інтересів народу і держави, переконаність особи, що застосовує право, а також навколишніх у тім, що прийняте рішення служить інтересам ,, а також найбільше и і послідовно відповідає потребам і інтересам окремих громадян, колективів, колективів підприємств, заснувань.
Справедливість акта застосування права - це відповідність суспільної думки про прийняте рішення самому рішенню, тісна погодженість змісту рішення з моральними переконаннями суспільства. Від того наскільки переконливо і морально виправдане рішення компетентного органа багато в чому залежить його авторитет, виховна дія. Робота державного апарата не може замкнутися лише межами юридичної значимості фактів. Моральна сторона, моральна оцінка случаючи, належного дозволу, повинні обов'язково враховуватися при застосуванні права.
Розділ 2. Система законодавства
Необхідно зазначити, що система права і система законодавства є різними, за своєю природою, категоріями. Якщо система права відбиває об'єктивні закономірності суспільного розвитку і від ступеня цієї об'єктивності залежить зміст системи законодавства та ефективність його реалізації, то система законодавства, як результат діяльності уповноважених суб'єктів, має суб'єктивний характер і обумовлюється існуючими соціально-економічними умовами. Якщо система права - це внутрішня організація та будова права, то система законодавства - це зовнішня форма виразу та закріплення нормативного матеріалу, сукупність правових джерел. Система права і система законодавства співвідносяться між собою як зміст і форма права, тобто законодавство є основною формою вираження права. Право домінує над законодавством і на відміну від останнього має значно більше проявів у суспільстві - правовідносинах, правосвідомості, правовій культурі, правових звичаях, традиціях тощо. У системі законодавства тих або інших держав можна розрізняти, наприклад:
- галузеве законодавство, тобто однойменне з галузями права, що збігає з ними по предметі правового регулювання, наприклад, карне, трудове й т.д.:
- комплексне законодавство, тобто таке, котре містить норми різних галузей права: карного, адміністративного, цивільного, наприклад, екологічне законодавство;
- загальфедеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації (у федераціях);
- законодавство автономії (якщо вищий представницький орган автономії вправі приймати закони);
- конституційне й інше законодавство, закони й підзаконні акти (по юридичній чинності).
Структура системи законодавства - це внутрішній підрозділ законодавства на відносно відособлені групи нормативно-правових актів.
Структура системи законодавства (її внутрішня будова):
- галузева («горизонтальна») - галузеве законодавство (трудове, цивільне, карне й т.д. законодавство ),тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів розрізняються по предметі правового регулювання (наприклад, предмет регулювання трудового законодавства - трудові відносини, а також відносини , тісно пов'язані із трудовими);
- ієрархічна («вертикальна») - закони й підзаконні акти, тобто в системі законодавства підсистеми нормативних актів (закони, підзаконні акти) розрізняються по юридичній чинності.
Різновидом ієрархічної структури є ієрархічна структура законодавства у федеративній державі, т.зв. «федеративна структура законодавства» - федеральне законодавство й законодавство суб'єктів федерації.
2.1 Проблеми в законодавстві. Застосування права по аналогії
Процес вибору нормативного припису, який повинен бути застосованим до конкретного випадку, іноді виявляє відсутність такого припису, тобто прогалину в законодавстві.
Прогалина в праві - це відсутність або неповнота правових норм, необхідних для ефективного регулювання суспільних відносин.
Причинами виникнення прогалин у праві може бути відставання нормотворчості від розвитку суспільного життя, а також упущення під час підготовки нормативно-правових актів. Прогалина в праві існує, коли певна поведінка може і повинна бути врегульована юридичними засобами, але законодавство не передбачає правила на таку поведінку.
Основним способом заповнення прогалини в праві є видання компетентним нормотворчим органом норми права, якої бракує і необхідність якої обумовлена життям.
Прогалина може бути усунена також конкретизуючим актом або актом офіційного нормативного тлумачення, яким неврегульовані суспільні відносини включені до кола відносин, що регулюються якимось нормативним приписом.
Засобами подолання прогалин є аналогія закону та аналогія права.
Аналогія закону означає вирішення справи на підставі закону, який регулює суспільні відносини, схожі на не врегульовані правом. Таким чином, перш за все треба розшукати нормативний припис, який регулює аналогічні, найбільш близькі правові відносини. Схожість фактів, які аналізуються, і фактів, що закріплені в нормі, яка застосовується за аналогією, має бути відображена в суттєвих, аналогічних у правовому відношенні ознаках.
Аналогія за законом передбачає пошук норми передовсім за предметом правового регулювання, тобто розглядаються юридичний інститут, галузь законодавства, а в подальшому можливе звернення до іншої галузі і до законодавства в цілому (субсидіарне застосування). Знайшовши найбільш близьку за змістом норму, треба вирішувати казус на її підставі з урахуванням інших аналогічних норм, принципів інституту і галузі, до яких належить норма.
Субсидіарне застосування права здійснюється тоді, коли прогалини виявляються в одній галузі (інституті) законодавства, а застосовуються за аналогією норми іншої галузі (інституту). Теорія субсидіарного права базується на системності права. Так, сімейне право раніше було підгалуззю цивільного права, а кримінально-виправне - підгалуззю кримінального права, внаслідок чого вони мають близькі принципи і методи правового регулювання, що дозволяє застосовувати субсидіарну аналогію закону.
Аналогія права означає вирішення справи на підставі принципів інституту права, галузі або загальних принципів права. Необхідність у застосуванні права за аналогією виникає тоді, коли не була знайдена аналогічна норма, тобто коли не можливо вирішити питання за аналогією закону.
Навіть при застосуванні аналогії права має діяти режим законності. Орган, який застосовує аналогію права, повинен обґрунтовувати своє рішення на загальних положеннях нормативних актів, що визначають цілі і призначення всього комплексу норм на принципах правового регулювання, закріплених у законодавстві.
Режим законності вимагає від процесу застосування за аналогією дотримання таких правил:
1) рішення за аналогією неприпустиме, якщо воно заборонене законом;
2) використання аналогії можливе лише у випадках реальної відсутності правового припису, дійсної прогалини в праві;
3) обставини казусу, які підлягають вирішенню, і обставини, що закріплені в юридичній нормі, повинні мати суттєву правову схожість;
4) виключні або вилучені із загальних законодавчих правил норми використовуються за аналогією лише тоді, коли казус, який розглядається, також є виключним у сфері суспільних відносин;
5) рішення за аналогією не має суперечити чинному законодавству;
6) пошук аналогічної норми повинен починатися з аналізу предмета юридичного інституту, галузі законодавства, і лише потім поширюватися на інші галузі й систему законодавства;
7) суспільні відносини, до яких застосовується аналогія, повинні перебувати у сфері правового регулювання і хоча б принципово бути врегульовані правом.
Застосування аналогії не є надолуженням прогалин у законодавстві, тому що в результаті застосування прогалини не заповнюються. Заповнення прогалин у законодавстві є обов'язком нормотворчих органів.- це відсутність або неповнота правових норм, необхідних для ефективного регулювання суспільних відносин.
2.2 Юридичний процес
Юридичний процес як комплексна система має ряд специфічних ознак, характерних для всіх правових форм діяльності органів держави. Насамперед, цей розгляд, розгляд визначеної юридичної справи, здійснюваний на основі закону.
Юридичний процес як правова форма діяльності уповноважених органів і посадових осіб, характеризується визначеністю компетенції, функцій і повноважень цих суб'єктів. Одні (органи держави і посадові особи) виконують організаційну функцію, на них покладається відповідальність за результат процесу, інші (позивачі, потерпілі, відповідачі, правопорушники й ін.), мають ряд прав і гарантій і можуть розраховувати на охорону їхньої особистості і законних інтересів. Теорія і практика юридичного процесу є результатом об'єктивних процесів інтеграції диференціації знання, що відбуває як усередині юриспруденції, так і на стиках її із суміжним знанням.
Узагальнюючи викладене, можна запропонувати визначення юридичного процесу. Юридичний процес - це комплексна система органічно взаємозалежних правових форм діяльності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також зацікавлених у дозволі різних юридичних справ інших суб'єктів права, що:
а) виражається в здійсненні операцій з нормами права в зв'язку з рішенням визначених юридичних справ;
б) здійснюється уповноваженими органами держави і посадових осіб на користь зацікавлених суб'єктів права;
в) закріплюється у відповідних правових актах - офіційних документах;
г) регулюється процедурно-процесуальними нормами;
д) забезпечується відповідними способами юридичної техніки.
Юридичний процес розрізняються перш за все за своїм змістом і функціям, характеру спонукальних чи обставин загальних юридичних фактів, специфічності безпосереднього юридичного наслідку.
УСТАНОВЧИЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, посадових осіб і громадських організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їхню правомочність по формуванню, чи ліквідації перетворенню органів держави, посадових осіб і інших керуючих суб'єктів. Установчий процес можна розглядати й у плані процесуального режиму, оскільки юридична атмосфера формування органів держави, посадових осіб і суб'єктів права носить різний характер і виявляється в різних умовах. Правомірно виділяти наступні установчі режими: публічний режим - вибори всіх представницьких органів держави; режим призначення посадових осіб в умовах номенклатури; режим порядку утворення юридичних осіб - розпорядницький, дозвільний і явочно-нормативний.
ПРАВОТВОРЧІЙ ПРОЦЕС - це специфічна діяльність уповноважених органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що складаються із системи дій по підготовці, твердженню й офіційному оголошенню нормативно-правових актів. Вона виражається насамперед у тім, що має на меті створення і підтримки системи права в належному стані, що відповідає потребам правового регулювання на тім чи іншому етапі розвитку суспільства.
ПРАВОЗАСТОСОВЧІЙ ПРОЦЕС - це такий комплекс, що по своєму обсязі є домінуючим у системі юридичного процесу, а по своєму соціальному призначенню уступає лише правотворчості.
КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС - це правова форма діяльності органів держави, громадських організацій і посадових осіб, що виражаються в здійснення юридично значимих дій за спостереженням і перевіркою відповідності виконання і дотримання підлеглими суб'єктами нормативно-правових розпоряджень і припиненні правопорушень відповідними організаційно-правовими засобами:
1) установлення фактичного виконання заданого управлінського рішення;
2) дача правильної об'єктивної суспільно-політичної і юридичної оцінки результатам перевірки стану дотримання правових розпоряджень;
3) прийняття ефективних по змісту рішень, спрямованих на удосконалювання діяльності підконтрольного об'єкта;
...Подобные документы
Важливі властивості застосування права в його поняттєво-юридичному розумінні та вираженні. Короткий огляд форм права, особливості та основні проблеми їх реалізації. Стадії процесу застосування права. Теоретичний та практичний зміст застосування права.
курсовая работа [23,7 K], добавлен 11.11.2010Правова система як філософське поняття, характеристика права як системи. Перетворення права в систему шляхом розподілу його на галузі, інститути права, що дозволяє оперативно орієнтуватися в законодавстві. Поняття "системи права" та "правової системи".
реферат [22,6 K], добавлен 10.10.2010Співвідношення системи права і системи законодавства. Поняття галузі і інституту законодавства. Структура системи законодавства. Систематизація нормативно-правових актів. Види галузей законодавства. Розбіжність галузей права і галузей законодавства.
реферат [15,1 K], добавлен 01.04.2009Структура і основні джерела англійського права. Вплив англійського права на становлення правової системи США. Специфічні риси американської правової системи. Своєрідність правової системи Шотландії. Загальна характеристика правової системи Ірландії.
курсовая работа [59,4 K], добавлен 07.10.2013Поняття системи права, її склад за предметом і методом. Співвідношення категорій "галузь права" і "галузь законодавства" в юридичній думці. Значення галузевого структурування права для національної юриспруденції, його систематизація і кодифікація.
курсовая работа [39,9 K], добавлен 08.04.2011Особливості системи права й системи законодавства англо-американської правової сім’ї. Спільні і відмінні риси правотворчої та правозастосовної діяльності англійської й американської правової системи. Особливості регламентації публічного, приватного права.
курсовая работа [511,1 K], добавлен 16.11.2015Характеристика основних рис і особливостей англо-саксонської системи права та правової системи Великобританії як основоположниці й представниці англо-саксонської системи права. Порівняльний аналіз англо-саксонської системи права на сучасному етапі.
курсовая работа [43,2 K], добавлен 05.04.2008Система соціальних норм, місце та роль права в цій системі. Поняття права, його ознаки, функції, принципи. Поняття системи права як внутрішньої його організації. Характеристика основних галузей права України. Джерела права як зовнішні форми його виразу.
курсовая работа [60,9 K], добавлен 25.11.2010Процедура реалізації права: поняття реалізації права, основні проблеми реалізації права та шляхи їх вирішення, класифікація форм реалізації права, зміст та особливості реалізації права. Правозастосування, як особлива форма реалізації права. Акти правозаст
курсовая работа [44,8 K], добавлен 04.03.2004Основні причини для подальшого формування незалежної правової системи Сполучених Штатів Америки. Систематизація сучасного законодавства країни. Особливості федерального права. Специфічні риси американської правової системи у порівнянні з англійською.
курсовая работа [41,6 K], добавлен 27.08.2014Поняття системи права, її структура, галузі; загальна характеристика системи законодавства. Міжнародне право, систематизація нормативно-правових актів; мусульманське, індуське право, далекосхідна група правових систем. Сучасна правова система України.
курсовая работа [56,1 K], добавлен 30.01.2012Поняття і форми реалізації норм права, основні ознаки правовідносин та підстави їх виникнення. Сутність, стадії та особливості правозастосувального процесу, акти застосування норм права. Вимоги правильного правозастосування та стан права в Україні.
курсовая работа [36,0 K], добавлен 22.03.2011Поняття норми права, і основні ознаки та класифікації. Поняття статті нормативно правового акту, її зміст. Способи викладання норм права у статтях нормативно-правових актів. Норма права - це основа системи соціальних норм.
курсовая работа [18,6 K], добавлен 12.08.2005Загальна характеристика поняття, класифікація, сутність правової системи та її відмінність від інших правових категорій. Характеристика романо-германської правової системи, формування та основні етапи її розвитку, структура та поняття норми права.
курсовая работа [51,9 K], добавлен 22.02.2011Етапи формування і розвитку японського права. Політика ізоляції, її вплив на становлення правової системи Японії. Змішаний характер правової системи сучасної Японії. Джерела сучасного японського права. Процедури примирення у сучасному судовому процесі.
реферат [23,5 K], добавлен 25.01.2012Спроба створення національної системи права під час існування Української Народної Республіки. Реставрація буржуазно-поміщицького ладу і реформування правової системи українських земель у період Гетьманату. Зміни у законодавстві УНР за часів Директорії.
курсовая работа [34,9 K], добавлен 20.01.2011Основні засади системи цивільного права України. Поняття інститутів права. Поняття системи цивільного права. Єдність і розмежування інститутів цивільного права. Система цивільного права України. Реалізація цивільного права.
дипломная работа [113,8 K], добавлен 11.01.2003Становлення правової системи США. Англо-саксонський тип правової системи. Юридичні джерела в правовій системі Штатів. Передумови виникнення та прийняття Конституції США, її зміст. Структура американського права. Правова система США на сучасному етапі.
курсовая работа [54,6 K], добавлен 13.05.2011Аналіз розвитку наукових досліджень із питань впливу правового виховання на різні елементи правової системи держави у світлі змінюваних поглядів на розуміння самого права. Оцінка природно-правової концепції права як підґрунтя правового виховання.
статья [21,9 K], добавлен 17.08.2017Поняття і структура правової системи, критерії їх об’єднання та класифікації, ознаки та основні елементи. Характеристика різноманітних правових систем: романо-германської, англо-саксонської, релігійно-правової, системи звичаєвого права, соціалістичної.
курсовая работа [37,8 K], добавлен 24.03.2011