Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжрегіональна академія управління персоналом

Інститут права ім. князя Володимира Великого

Реферат

Поняття і сутність кримінального процесу

Підготовила студентка

П-9-10-Б1П2 (0,4д)

Храпачевська Олена Павлівна

Київ 2013

План

кримінальний процес апеляційний суд

1. Поняття, завдання і зміст кримінального процесу

2. Процесуальна форма та процесуальні гарантії

3. Стадії кримінального процесу

Список використаної літератури

1. Поняття, завдання і зміст кримінального процесу

Конституція України є Основним Законом нашої держави. Останнім часом Верховна Рада України прийняла багато нових законів з різних галузей права.

Норми Кримінально-процесуального кодексу України (далі -- КПК) посідають особливе місце в інформаційно-правовому просторі, оскільки є своєрідними каналами зв'язку між кримінальним матеріальним правом та правозастосовною практикою.

Кримінальний процес -- це діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Поняття «кримінальний процес» вживається в чотирьох значеннях:

1) діяльність органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;

2) галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює цю діяльність;

3) правова наука, яка вивчає цю діяльність;

4) наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Розрізняють три історичні форми кримінального процесу (в усіх його аспектах):

1) обвинувальний (змагальний);

2) інквізиційний (пошуковий);

3) змішаний (континентальний).

Історично ці форми послідовно змінювали одна одну, в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес.

При цьому, однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.

З метою забезпечення найбільш ефективної боротьби зі злочинністю і створення для громадян гарантій від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності передбачається відповідний порядок діяльності органів досудового слідства, прокуратури, суду (судді), що регулюється кримінально-процесуальним правом.

У сучасних умовах перед законодавчими органами, юридичною наукою і практикою стоїть завдання забезпечити формування суверенної правової держави, тому останнім часом внесено чимало змін і доповнень до КПК України.

Кримінальний процес -- специфічна галузь, в якій дістає вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави. Важливо знати, яке місце посідає кримінальний процес у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забезпечення законності та правопорядку, розкриття і розслідування злочинів, який його виховний зміст.

Від правильного розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу залежить і загальний підхід до вчення про кримінально-процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції кримінального судочинства.

Діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування і судового розгляду кримінальних справ має публічно-правовий характер. Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України).

Низка визначень, що існують, не збігаються ні за змістом, ні за редакційним викладенням. Наприклад, С.В. Бородін зазначає, що «кримінальний процес -- це врегульована законом діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду за широкої участі громадськості, спрямована на попередження тих злочинів, що готуються, розкриття і розслідування вчинених злочинів, вирішення справи і покарання тільки винних осіб, і породжує правові відносини між її учасниками».

М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко дають таке визначення кримінального процесу: «це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності».

Це визначення в цілому відображає головну суть кримінального процесу, а саме, що ця діяльність здійснюється в межах закону певними органами і спрямована на встановлення злочину і покарання винних осіб.

Однак це не означає, що їх автори відкидають зв'язок кримінально-процесуальної діяльності з кримінально-процесуальними відносинами. А.С. Кобліков, наприклад, висловлює думку, що в ході розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ виникають і розвиваються кримінально-процесуальні правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані законом.

Аналогічними є судження Д.А. Постового про наявність між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності передбачених процесуальним законом відносин -- процесуальних відносин.

На наш погляд, визнання того факту, що кримінально-процесуальна діяльність породжує, змінює, застосовує правовідносини, дає підстави включити цю тезу у визначення кримінального процесу.

Кримінально-процесуальна діяльність охоплює також вирішення питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироків. Справа вважається вирішеною судом, коли вирок (ухвала), постанова набрали чинності. Тому поняття «вирішення справи» навряд чи охоплює вирішення всіх правових питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироку.

Враховуючи всі ці міркування, на нашу думку, найбільш вдалим по суті є визначення кримінального процесу, яке дав О.О. Чувильов: «Кримінальний процес -- це регульована законом діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, яка складається з вирішення заяв (повідомлень) про злочин, розслідування, вирішення кримінальних справ, а також питань, пов'язаних із виконанням вироків, і породжує правові відносини між її суб'єктами, спрямована на забезпечення ефективності правосуддя».

Інші автори обстоюють думку, що злочин можна визнати розкритим тільки за умови, якщо встановлено всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі. Наприклад, В.І. Власов зазначає, що припис закону про повне розкриття злочинів повинен бути поєднаний з кінцевими результатами процесуальної діяльності, і пропонує вважати злочин викритим з моменту затвердження обвинувального висновку по кримінальній справі або винесення іншого підсумкового документу на стадії розслідування.

Слід зазначити, що згідно з наказом МВС України «Про затвердження положення про основи організації розкриття органами внутрішніх справ злочинів загальнокриміналь-ної спрямованості» від ЗО квітня 2004 р. № 458 безпосереднім розкриттям злочину в системі МВС України вважається: затримання злочинців на місці вчинення злочину, або за свідченням очевидців після його вчинення; одержання оперативної та іншої інформації про особу, яка вчинила злочин, чи місце знаходження речових доказів, знарядь злочину; встановлення інших фактичних даних(слідів, свідків, матеріалів, документів, речей тощо), які свідчать про вчинення злочину конкретною особою, знайшли підтвердження в ході досудового слідства і покладені в основу обвинувачення.

Однак, на наш погляд, ці положення, пропоновані різними авторами і відомчим наказом міністра МВС України, з питань розкриття злочинів не відповідають основним принципам і завданням кримінального процесу та Основного Закону України.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Тому ми вважаємо, що злочин слід визнавати розкритим у тому разі, якщо кримінальну справу розглянуто в суді й винесено законний, обґрунтований вирок, який набрав законної сили.

2. Процесуальна форма та процесуальні гарантії

Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.

Процесуальна форма -- це відповідні змісту й принципам кримінального процесу, передбачені кримінально-процесуальним правом умови, послідовність та порядок діяльності учасників процесу, засоби реалізації ними своїх прав, свобод і обов'язків, процедура здійснення окремих процесуальних дій та прийняття юридичних рішень, а також режим документування процесуальної діяльності, покликані забезпечити розв'язання завдань і досягнення мети кримінального процесу.

Процесуальна форма покликана забезпечити встановлення об'єктивної істини у справі та правильне застосування закону.

Процесуальна форма створює детально врегульований, обов'язковий, стабільний та захищений державою правовий режим провадження у кримінальних справах, який покликаний забезпечувати істину, свободу і справедливість.

Процесуальна форма повинна відповідати вимогам: доцільності (забезпечувати швидке, безпомилкове й ефективне правосуддя); простоти (бути вільною від непотрібних бюрократичних формальностей); надійності (гарантувати досягнення істини й справедливості); толерантності (забезпечувати повагу до прав і свобод людини), ясності, моральності та етичності. Вона повинна бути пронизана духом поваги до честі і гідності особи, захисту прав і свобод людини.

Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона:

* визначає стабільну та юридично доцільну процедуру судочинства;

* оптимізує й активізує діяльність щодо розв'язання завдань кримінального процесу;

* надає правове поле для встановлення єдиної для всіх законності;

* створює систему необхідних гарантій встановлення істини,захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості;

Процесуальний документ відіграє роль суттєвого гаранта правосуддя.

Процесуальні гарантії, на думку М.М. Михеєнка, -- це передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення завдань кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть у ньому участь. Але процесуальні гарантії не окремі розрізнені засоби, а цілісна система таких засобів, які в сукупності і забезпечують правосуддя. По суті, процесуальна форма і створює систему таких гарантій.

Гарантіями встановлення об'єктивної істини виступає як процесуальна форма в цілому, так і окремі інститути кримінального процесу: принципи кримінального процесу, доказове право, інститути слідчих дій, інститут судового слідства і судових дебатів тощо.

3. Стадії кримінального процесу

Діяльність уповноважених державою органів здійснюється у певній послідовності і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято йменувати стадіями кримінального процесу.

Стадії є відносно відокремленими частинами кримінального процесу. Будучи самостійними, вони водночас перебувають у зв'язку з іншими стадіями, утворюючи єдину систему кримінального процесу.

Особливостями кожної стадії є: своєрідне коло завдань; певне коло учасників; специфічний процесуальний порядок діяльності суб'єктів та їх правовідносин; зміст та форма підсумкових рішень, які приймаються на відповідному етапі процесуального провадження.

Кримінальний процес складається з семи основних стадій та однієї виключної стадії.

Основні стадії:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове розслідування (дізнання та досудове слідство);

3) попередній розгляд справи;

4) судовий розгляд;

5) апеляційне провадження;

6) касаційне провадження;

7) виконання вироку.

Перша стадія -- порушення кримінальної справи -- починається з моменту надходження до органу дізнання, слідчого, прокурора або суду вказаних у законі як приводи до порушення кримінальної справи заяви або повідомлення про злочин або з моменту безпосереднього виявлення ознак злочину.

Такі заяви або повідомлення, а також і безпосереднє виявлення ознак злочину є юридичними фактами, які породжують кримінально-процесуальні відносини. З їх наявністю пов'язані виникнення кримінального процесу взагалі та початок його першої стадії -- порушення кримінальної справи -- зокрема.

У цій стадії вирішується питання про винність або невинність обвинуваченого, виноситься вирок і призначається справедливе покарання особі, яка вчинила злочин. Саме у цій стадії реалізуються засади кримінального судочинства, згідно з якими правосуддя здійснюється тільки судом, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду та відповідно до закону.

Судовий розгляд кримінальних справ здійснюється місцевими та апеляційними судами України, які можуть розглядати по першій інстанції справи, визначені законом.

Головними учасниками процесу є суд, прокурор, який підтримує обвинувачення, підсудний, захисник та потерпілий.

Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування.

П'ята стадія -- апеляційне провадження -- полягає у перегляді апеляційним судом або Апеляційним судом України, у зв'язку з поданою учасником процесу апеляцією, рішень суду першої інстанції.

Апеляція може бути подана: на вироки, які не набрали законної сили, постановлені судами першої інстанції (місцевим судом, або апеляційним судом, який виступав як суд першої інстанції); на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, постановлені місцевим судом; на ухвали (постанови), постановлені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; на окремі ухвали (постанови), постановлені місцевим судом; на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом.

Апеляція може бути подана потерпшим, засудженим, його захисником, прокурором та іншими зазначеними в ст. 348 КПК України особами протягом 15 діб з моменту проголошення вироку (ухвали чи постанови) суду першої інстанції, а засудженим, який перебував під вартою, -- протягом цього само строку з моменту вручення йому копії вироку.

Апеляція може бути подана: на рішення місцевого суду в відповідний апеляційний суд (апеляційний суд області, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційний суд міста Києва, апеляційний суд міста Севастополя); на рішення апеляційних судів як судів першої інстанції -- в Апеляційний суд України.

До виключної стадії належать перегляд судових рішень у порядку виключного провадження, а саме: відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами; відновлення справи і провадження в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотного порушення кримінально-процесуального закону, які суттєво вплинули на правильність судового рішення.

Список використаної літератури

1. Конституція України К. 1996.