Злочини проти власності. Криміналістична характеристика вимагання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ВІДОКРЕМЛЕНИЙ СТРУКТУРНИЙ ПІДРОЗДІЛ

ЧЕРКАСЬКИЙ ФАКУЛЬТЕТ НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

Кафедра загально-правових дисциплін

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни: «Кримінальне право»

Виконав студент

№ 101 групи, 4 курсу

В'юник А. В.

перевірив викладач

Аніщук В.В.

Черкаси 2013

Зміст

1. Поняття, загальна характеристика й види злочинів проти власності

2. Кримінально-правова характеристика вимагання

3. Задача

Список використаної літератури

1. Поняття, загальна характеристика й види злочинів проти власності

Під власністю зазвичай розуміються економічні відносини між людьми, що виражають історично конкретну форму присвоєння матеріальних ними благ, тобто стан присвоєне конкретною фізичною або юридичною особою. Власність в сучасному суспільстві є цінністю, яка, безумовно, захищається різними галузями права. Кримінальне право в даному випадку не виключення.

Злочинами проти власності називаються передбачені Кримінальним кодексом України діяння (ст. 185-198), що посягають на економічні відносини власності. [1]

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право: володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю - ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності.

Суспільна сутність відносин власності полягає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, а всі інші члени суспільства зобов'язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнувати їх. Саме тому держава закріплює економічні відносини власності правовими нормами - заборони, головною з яких є норма-заповідь: "не вкради". Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують чи зовсім знищують (анулюють економічні відносини власності, позбавляють власника можливостей володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. При викраденні, при знищенні майна (грошей, цінних паперів) власник на час чи назавжди втрачає свої можливості володіти, користуватися і розпоряджатися викраденим чи знищеним.

Головне в економічних відносинах власності - це належність певного фонду майна (певної речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб дотримуватися і не порушувати цього панування, не заподіювати йому шкоди у володінні, користуванні його майном.

Право власності злочини не порушують і не руйнують, не знищують. Право власності не може бути ні викраденим ні знищеним. Власник завжди має право вимагати повернути йому викрадене в нього майно.

Право власності злочином не руйнується і не знищується, не анулюється, від злочину не страждає і шкода йому не за подівається, а тому право власності не є об'єктом посягання.

Злочини проти власності руйнують, пошкоджують на час чи на завжди економічні відносини власності, які і є об'єктами розкрадань чужого майна, грошей.

Родовим об'єктом злочинів проти власності є економічні відносини власності.

Видовим об'єктом злочинів проти власності є ті суспільні відносини, на які посягають окремі, конкретні види посягань - крадіжка, грабежі, розбої, шахрайства і т. ін.

Безпосередніми об'єктами злочинів проти власності є власність окремої особи (фізичної чи юридичної).

Предметами злочинів проти власності є:

- майно - матеріальні речі, створені працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і ціну.

- гроші - національна та іноземна валюта, що знаходиться в обігу, а також інша валюта і валютні цінності.

- цінні папери - облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо. [2]

Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи. Згідно зі ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Порушення встановленого порядку користування природними багатствами утворює окремі злочини: незаконна порубка лісу, незаконне полювання, незаконне заняття рибним, звіриним промислом, незаконне видобування корисних копалин.

Не є предметами злочинів проти власності майно, яке вилучене з цивільного обігу: зброя, отрути, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини і т. ін. Незаконне заволодіння чи користування такими речами утворює окремі злочини, передбачені ст. 262, 263, 307, 313 КК. [1]

Другою головною ознакою злочинів проти власності є їх суб'єктивна сторона. Переважна більшість злочинів проти власності вчинюються умисно і лише з прямим умислом. Такою є суб'єктивна сторона всіх видів розкрадання чужого майна.

Із суб'єктивних ознак злочинів проти власності найбільше практичне значення мають мотив і мета. Майже всі злочини проти власності вчинюються із корисливих мотивів із метою неправомірного збагачення, нелегального набуття майна, грошей, цінностей. З інших спонукань (помста, кар'єризм, хуліганство) можуть бути вчинені лише два злочини - умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст.194 КК).

Із врахуванням способу вчинення, а також мотиву і мети всі злочини проти власності розділяються на три групи.

1) Розкрадання чужого майна (грошей, цінностей). Такими є: крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст.186 КК), шахрайство (ст.190 КК), привласнення, розтрати і розкрадання з використанням посадових повноважень (ст.191 КК), розбій (ст.187 КК), вимагання (ст. 189 КК). Ці злочини характеризуються протиправним корисливим заволодінням чужим майном, поєднаним із вилученням цього майна із володіння власника.

2) Спричинення власникові майнової шкоди. Це також корисливі посягання на власність, але вони не мають ознак розкрадання, спричинення майнової шкоди обманом або зловживання довір'ям (ст.192 КК), привласнення знайденого або такого, що випадково опинилося у винного, державного чи колективного майна (ст.193 КК). Ці злочини вчинюються також із корисливих мотивів, але вони не поєднані з безпосереднім вилученням чужого майна і володіння власника.

3) Некорисливі посягання на власність. До них належать умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст. 194 КК), необережне знищення чужого майна (ст.196 КК), злочинно-недбале ставлення до охорони майна (ст.198 )

Розкраданням називається корисливе, протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами власності з метою зробити їх своєю власністю. [1]

Суспільна сутність розкрадання полягає в тому, що злочинець ставить себе на місце власника майна і в разі, якщо злочин не буде розкрито, то він буде володіти і використовувати чуже майно як своє власне. Може також розпоряджатися цим майном як власник. При вдалому для злочинця збігу обставин, він стає фактичним володарем цього майна, а право власності залишається у законного власника. Останній непозбавлений права своє майно, і тому він завжди може примусово (за судом) вимагати повернення йому його речей, а коли це неможливо, то відшкодувати йому збитки. В цьому якраз і полягає суспільна небезпечність розкрадання - вони позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряжатися своїм майном. Так порушується одне з головних суспільних відносин - власність.

Розкрадання чужого майна права власності на це майно не руйнує, не порушує, право власності залишається за його законним власником. А викрадене майно лише порушує відносини власності - забезпечувані суспільством і державою можливості володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Ці економічні відносини і є родовим об'єктом розкрадань чужого майна.

Предметами розкрадань можуть бути:

- майно;

- гроші;

- цінні папери, які вже перебувають у власності певної особи. Предметом розкрадання може бути майно:

- яке вже знаходилось у майнових фондах організацій, установ чи підприємств (не може бути предметом розкрадання майно (речі), які ще не надійшли у фонди організацій, а лише повинні бути їй передані (податок, мито тощо);

- передане організацією-власником для тимчасового користування посадовим особам або приватним особам, для службового користування, для перевезення, переробки тощо;

- вилучене із фондів організацій чи іншої особи без законних підстав (викрадене, тому - розкрадання викраденого теж розкрадання);

- вилучене із природного стану із застосуванням і витратами праці, яке має грошову оцінку (вартість і ціну), речі видобуті з надр, виготовлені, вирощені і т. п. Не можуть бути предметом розкрадання дикоростучі рослини та їх плоди, не вилучені з природного стану корисні копалини, дикі тварини, птахи;

- речі, які перебувають у приватній власності громадян і були передані на зберігання, для перевезення або іншої мети організації чи установі, яка несе за них матеріальну відповідальність;

- предметом шахрайства і вимагання є не тільки майно, а й право на нього.

Не можуть бути предметом розкрадань:

а)речі, які були викинуті власником із-за відсутності потреби в них, речі йому не потрібні (відходи виробництва, не здатні задовольнити якусь потребу в них), не мають ніякої економічної, господарської або культурної цінності;

б)документи, які не є цінними паперами, квитанції, накладні, чеки, вимоги тощо;

в)речі, вилучені з цивільного обігу - зброя, наркотики, радіоактивні матеріали, а також предмети, що знаходяться в могилі чи на могилі (викрадення цих предметів утворює самостійні злочини ст.262, 308, 313 КК).

Важливою ознакою об'єктивної сторони розкрадання є настання його злочинних наслідків - зменшення майна власника, з одного боку, і збагачення за його рахунок злодія - з другого, тобто обов'язкова об'єктивна сторона розкрадання - є заподіяння майнової шкоди власникові. [4]

Об'єктивно розкрадання - протиправне і безоплатне привласнення чужого майна.

Корисливістю в кримінальному праві називається прагнення до матеріального надбання, бажання винного звернути майно у свою власність назавжди, без наміру колись повернути його власникові чи відшкодувати його вартість. Корисливий мотив - обов'язкова ознака розкрадання, без корисливості розкрадання немає.

Розкрадання вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди власнику, тобто тоді, з того моменту, коли власник втрачає можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

Вимагання вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з погрозою застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного з застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.

2. Кримінально-правова характеристика вимагання

злочин власність вимагання кримінальний

Вимагання як масштабне явище виникає саме там, де держава не забезпечує функцій соціального контролю за будь-якими видами відхилень від законної діяльності підприємств, комерційних та підприємницьких структур або відхилень у поведінці окремих громадян.

Вимагання є багатовидовим явищем, але його суть при цьому залишається незмінною - отримання майнової вигоди під загрозою відкритого або замаскованого насильства з боку злочинних угруповань.

За сучасних умов вимагання доцільно розглядати переважно стосовно особливо небезпечних фактів організованого вимагання на грунті бізнесу (відносно корумпованих представників державних та галузевих органів управління, контролюючих органів, а також підприємців, банкірів, бізнесменів). Рекетири підпорядковують собі комерційні структури, банки, “захоплюють” ринки, впритул наближаються до державних підприємств та установ. Методи їх “роботи” є різноманітними й постійно вдосконалюються.

Відповідальність за вчинення цих злочинів організованою групою передбачено ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312 Кримінального кодексу України. [1]

Згідно з кримінальним законодавством вимагання належить до насильницьких посягань на приватну, колективну і державну власність.

Вимагання державного, колективного або приватного майна - це пред'явлена з корисливих спонукань вимога передати чуже майно чи права на нього, поєднана як з погрозою насильства над особою, у віданні або під охороною якої перебуває це майно, насильства над близькими їй особами, розголошення відомостей, що ганьблять її або близьких їй осіб, пошкодження або знищення майна, так з насильством, пошкодженням чи знищенням майна.

Вимагання приватного майна - це пред'явлена із корисливих спонукань вимога передати приватне майно громадян чи права на нього, або вчинення будь-яких дій майнового характеру, поєднана як із погрозою застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб, розголосити відомості, що ганьблять його або близьких йому осіб, пошкодити чи знищити їх майно, так i з насильством, пошкодженням чи знищенням майна. [6]

Вимагання посягає на два види суспільних відносин: власність і особу, що охороняються законом.

Вимагання можливе лише за наявності двох взаємопов'язаних дій:

1) протиправного пред'явлення майнової вимоги;

2) погрози заподіяння певної шкоди, застосування насильства, знищення або пошкодження майна при невиконанні такої вимоги.

Вимагання слід вважати закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної зі зазначеними погрозами, насильством, пошкодженням чи знищенням майна незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

Вимога як ознака складу злочинів (ст. 189 КК України) означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого про передачу майна, права на майно або вчинення останнім будь-яких інших дій майнового характеру. Пред'явлена суб'єктом майнова вимога утворює ознаку об'єктивної сторони цього злочину лише за умови, що вона є завiдомо протиправною.

Вимога повернути борг, поєднана з відповідними погрозами чи насильством, якщо він виник з підстав, передбачених ст. 4 Цивільного кодексу України, не може розглядатися як вимагання. За наявності відповідних підстав такі дії можуть кваліфікуватися як самоуправство, злочин проти життя, здоров'я, волі й гідності особи тощо, навіть якщо вони вчинені із корисливих спонукань (Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25 грудня 1992 р. № 12) [1, п. 17]. Предметом вимагання є не лише майно, але й право на нього (надання права вимагати виконання зобов'язань; документи, які надають право на отримання майна, тощо), а також будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від прав на майно тощо).

Особливістю вимагання є те, що його предметом може бути не лише майно, яке в момент посягання знаходиться у потерпілого, але й майно, яке перебуває в цей момент у фактичному володінні винного (одержане ним у борг, на зберігання, для ремонту і т. ін.). Володіючи певною річчю, вимагач може зажадати від її власника не пред'являти претензій до її повернення. За цією ознакою майно як предмет вимагання відрізняється від предмета інших посягань на власність. Предметом може бути i таке майно, якого немає у потерпілого в момент пред'явлення вимоги про його передачу i надходження якого до нього лише передбачається. [8]

Стаття 189 КК України обмежує коло осіб, пред'явлення майнової вимоги до яких тягне відповідальність за вимагання чужого майна. Це особи, у віданні чи під охороною яких перебуває це майно.

Право на майно - це отримана в результаті дій потерпілого можливість вимагача користуватися майном, що вимагається, володіти і розпоряджатися ним. Стосовно об'єктів власності громадян, які можуть відчужуватися тільки у встановленому нормативними актами порядку, то така можливість вимагачеві може бути надана лише шляхом оформлення відповідних документів. Під ними слід розуміти документи, які мають правове значення, тобто встановлюють право на майно (чи сприяють цьому), або ж звільняють від обов'язків майнового характеру. Прикладом може слугувати договір дарування речі, доручення на право користування нею. Щодо інших речей, право на які може бути одержано без документального оформлення, така можливість може бути отримана винним внаслідок вчинення потерпілим будь-якої іншої дії, що позбавляє його права на володіння певним майном (наприклад, знищення боргової розписки). [9]

Під іншими (будь-якими) діями майнового характеру слід розуміти такі дії винного, вчинення яких без вимагання призвело б до розтрати потерпілим свого майна чи до затрати ним особисто або членами його сім'ї певної праці для примноження або покращання якості як свого майна, так i майна своїх родичів або інших осіб, на користь яких вчинювався даний злочин. Насамперед, це послуги, що надаються безоплатно, наприклад, ремонт квартири, транспортного засобу, будівництво дачного чи житлового будинку, гаража тощо.

Майнова вимога визнається вимаганням лише у випадках, якщо вона поєднана з погрозою і з психічним насильством.

Погроза має бути дійсною і реальною. Під час визначення реальності погрози необхідно виходити із суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим. [7]

Реальність погрози не означає, що вимагач дійсно має намір обов'язково виконати її. Достатньо, щоб винний вважав, що залякування, яке він застосовує, сприймається потерпілим як таке, що цілком може бути здійснене, і спроможне змусити того думати, що небезпека заподіяння шкоди, якою йому загрожують, може стати реальною, якщо він проігнорує вимогу винного (вимагача). Погроза при вимаганні може бути виражена в будь-якій формі: усно чи письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою паравербальних засобів спілкування - інтонації, темпу, гучності мовлення; невербальних - жестів, міміки, виразу очей, обличчя, пози та в інший спосіб. Поряд з тим, потерпілий має обов'язково усвідомити загрозу. В окремих випадках погроза може і не висловлюватися по суті. Вимагач обмежується пред'явленням майнової вимоги, вважаючи, що потерпілому і без оголошення погрози зрозуміла можливість заподіяння йому шкоди у разі невиконання пред'явленої вимоги (це зумовлюється, наприклад, особистими стосунками між потерпілим і винним, що передували вимаганню, іншими обставинами, які надавали підстави дійти висновку про можливість заподіяння шкоди).

Погроза може відноситися як до самого потерпілого, так і до близьких йому осіб (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки), а також до інших осіб, доля яких для потерпілого має суттєве значення.

У статті 189 КК України названо чотири види погроз, які разом із майновою вимогою утворюють склад вимагання: погроза насильством; погроза розголошення відомостей, що ганьблять; погроза пошкодження або знищення майна; погроза обмеження прав, свобод або законних інтересів.

Погроза насильством полягає у погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб. Вимагач може погрожувати застосуванням будь-якого насильства: нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, позбавленням життя, зґвалтуванням, обмеженням у праві на свободу пересування, іншими насильницькими діями. Якщо винна особа погрожувала потерпілому позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, її дії при відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за ч. 2 ст. 189 КК України, в інших випадках - за ч. 2 ст. 189 КК України.[1]

Під відомостями, що ганьблять потерпілого або близьких йому осіб, слід розуміти такі дійсні чи вигадані дані про них, їх дії та дії, вчинені щодо них, які потерпілий бажає зберегти в таємниці і розголошення яких, на його думку, скомпрометує або принизить честь і гідність його чи близьких йому осіб. До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні аспекти життя, захворювання, неблагодійні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза розголосити такі відомості - це погроза повідомити про них особам (або особі), яким вони невідомі, і чиє ознайомлення з ними небажане для потерпілого. Реалізація таких погроз у процесі вимагання не охоплюється ст. 189 КК України. Якщо такі дії містять інший склад злочину, вони підлягають окремій кваліфікації.

Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді, якщо вона стосується майна, що належить потерпілому або близьким йому особам за правом приватної власності (за заповітом і т. ін.).

Знищення майна - це доведення цього майна до повної непридатності щодо його цільового призначення. Внаслідок знищення майно припиняє існування або цілковито втрачає свою цінність. Пошкодження майна - це погіршення його якості, зменшення цінності речі або приведення речі на якийсь час у непридатний за її цільовим призначенням стан (Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про питання, що виникли в судовій практиці в справах про знищення та пошкодження державного і колективного майна шляхом підпалу або внаслідок порушення правил пожежної безпеки” від 2 липня 1976 р. № 4).

При відмежуванні вимагання від злочинів, передбачених ст. 206, 355 КК, необхідно спиратися на те, що при вимаганні винна особа керується наміром оволодіти майном, яке їй не належить, чи правом на таке майно, або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру. Якщо ж винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити потерпілого припинити здійснювати підприємницьку діяльність чи обмежити її або укласти будь-яку угоду, виконання якої може обмежити законні права (інтереси) підприємця, вчинене належить розглядати як протидію законній підприємницькій діяльності i кваліфікувати за відповідною частиною ст. 206 КК України. [1]

Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою примусити потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов'язання належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 355 КК України. При цьому слід зважати, що відповідальність за цією статтею може наставати лише у тому разі, якщо особа примушується до виконання (невиконання) існуючого зобов'язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути гроші, майно, послуги, результати творчості тощо. [5]

Вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло з підстав, не передбачених чинним законодавством, або неіснуючого зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання (Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25 грудня 1992 р. № 12 у редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про внесення змін i доповнень у деякі постанови Пленуму Верховного Суду України” від 3 грудня 1997 р. № 12).

З суб'єктивної сторони вимагання характеризується прямим умислом, корисливим мотивом i метою незаконного одержання державного, колективного та приватного майна, права на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру. Стосовно інших тяжких наслідків (ч. 3 ст. 189 КК України) психічне ставлення винної особи може характеризуватися як умисною, так i необережною формою вини.

Суб'єктом цього злочину може бути особа, яка на момент його вчинення досягла 16-річного віку.

Частина 4 статті 189 КК України як особливо кваліфікуючою ознакою вимагання називає вчинення його організованою групою.

Якщо організована група є озброєною бандою, відповідальність її членів, які вчинили вимагання, настає за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 та 189 КК України. [1]

Вимагання, вчинене організованою групою, карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

3. Задача

Гр. Михайлов, працюючи начальником відділу кадрів заводу, видав своєму знайомому гр. Бірюкову фіктивну довідку про те, що той працював на заводі 10 років, чим збільшив його трудовий стаж. Довідку гр. Бірюков взяв для того, щоб належним чином оформити пенсію, що і зробив згодом, пред'явивши її у відповідні установи. Пенсію гр. Бірюков отримував протягом року в загальній сумі 6000 гривень.

Кваліфікуйте дії гр. Михайлова і гр. Бірюкова.

Своїми діями гр. Михайлов порушив ст. 364 ч.1 Кримінального Кодексу України "Зловживання владою або службовим становищем". Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або дер­жавним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, -- карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. [1]

А гр. Бірюков пред'явивши фіктивну довідку у відповідну установу порушив ст. 358 ККУ "Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів". Підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут - караються штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

Список використаної літератури

1 Кримінальний Кодекс України: прийнятий 5 квітня 2001 р.

2 Кримінальне право України: В.В. Сташиса, В. Я. Тація, 2010р. С - 265

3 Кримiнальне право України : Особлива частина : Пiдручник / За ред. М.I. Бажанова та iн. - 2-ге вид. - К. : Юрiнком Iнтер, 2005. С - 543

4 Кримiнальне право України : Загальна та Особлива частини : навч. посiбник для студентiв вузiв / [В. О. Кузнєцов, М. П. Стрельбицький, В. К. Гiжевський]. - К. : Iстина, 2005. С - 379

5 Проблеми розвитку процесуальної форми і гарантій правосуддя. Тертишник В. М. // Право України.-- 2001.-- № 1.-- С. 91-93

6 Кримiнальне право України : особлива частина : навч. посiб. для студ. юрид. вузiв i юрид. ф-тiв / С. I. Селецький. - К., 2007. - С - 503.

7 Кримiнальне право України : Особлива частина : навч. посiб. / I. В. Хохлова, О. П. Шем'яков. - К. : Центр навч. л-ри, 2006. С - 688.

8 Кримiнальне право України : Загальна частина : / П. Л. Фрiс. - К. : Центр навч. л-ри, 2004. - С - 360.

9 Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. Тертшиник В. М. -- Харків: Арсіс, 2012р.

10 Кримінальне право України. Частина загальна. Коржанський М.Й. Курс лекцій. - 2006. - С - 225

Размещено на Allbest.ru