Тактика допиту свідка

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

«Тактика допиту свідка»

Вступ

Я вважаю, що допит є найбільш важливим і найбільш поширеним засобом отримання доказів. Відповідно за своїм характером допит - це багатопланова дія, яка має різноманітні аспекти. Вміле її використання потребує не тільки знання закону, але й життєвого досвіду, вміння розбиратися в психології допитуваного, творчого застосування цих знань.

У процесі розслідування, особливо на початковому етапі, слідчий стикається з різними формами опору пошуку фактів, з тією або іншою інтерпретацією злочинної події. З цієї причини процес розслідування протікає у боротьбі за істину в протистоянні окремих осіб і цілих груп, інтереси яких зачіпаються подією злочину і результатами її розслідування.

Не кожен обвинувачений прагне приховати істину, не кожен виступає як противник слідчого. Але слідчий повинен бути готовий до протидії, повинен допускати його можливість. Одна із обставин, яка дозволяє слідчому тактично правильно побудувати допит це - об'єктивність та хороше знання ним справи.

Серед слідчих дій, передбачених кримінально-процесуальним законом і спрямованих на збирання, дослідження та перевірку доказів, відповідно - одним з найбільш поширених є допит. Практично по кожній кримінальній справі виникає необхідність допитати ту чи іншу особу в якості свідка чи потерпілого, обвинуваченого або підозрюваного. Нерідко допит протікає при активній або пасивній протидії з боку допитуваного, що тягне за собою певне напруження психіки що у ньому осіб.

Я вважаю, що основне завдання слідчого, що виконує допит, полягає в отриманні від допитуваної особи свідчень, в яких міститься достовірна інформація (фактичні дані) щодо відомих останньому обставин, що мають значення для розслідування кримінальної справи.

Сутність допиту полягає в тому, що в ході виконання слідчих заходів слідчий, застосовуючи розроблені в криміналістиці, психології та слідчою практикою тактичні прийоми, спонукає особу, якій можуть бути відомі обставини, прямо або побічно пов'язані з розслідуваною подією, дати про них свідчення, вислуховує надану інформацію і фіксує її в установленому порядку, для того, щоб вона могла бути використана як доказ у кримінальній справі.

Для проведення допиту, що дозволяє отримати свідчення, що містять найбільш повну та достовірну інформацію про подію злочину або пов'язаних з ним осіб, події, необхідно вміле, побудоване на наукових засадах, застосування тактико-криміналістичних прийомів і рекомендацій. Знання з області криміналістичної тактики особливо необхідні практикам для вирішення складних пошуково-пізнавальних ситуацій.

На мою думку, не слід покладати надію на будь-який один тактичний прийом. Тактичні прийоми повинні застосовуватись в комплексі.

Зокрема, допит свідка - ефективний засіб одержання доказів, широко застосовуваний у практиці розслідування злочинів.

Предметом показань свідків є фактичні дані, відомі особі, обсяг яких визначається обставинами конкретної справи, особистістю допитуваного, сукупністю відомостей, якими він оперує.

Метою допиту свідка є отримання інформації не лише безпосередньо про події злочину, а й інших відомостей, наприклад, про події, які передували злочину (передумови злочину), особу злочинця й такі, що можуть бути використані у процесі розслідування для виявлення нових доказів та перевірки й оцінки наявних.

Змістом показань свідка можуть бути не тільки відомості про фактичні дані, а й його аргументи, судження, умовиводи. Як зазначається у процесуальній і криміналістичній літературі, судження, висловлювані опитуваним, є потрібним компонентом будь-якого показання.

Допит починається з установлення особи свідка, роз'яснення його прав і обов'язків, попередження про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за давання свідомо неправдивих показань. Після цього слідчий прокуратури пропонує у формі вільної розповіді викласти обставини, відомі свідкові у зв'язку з подією злочину.

Актуальність дослідження даної теми є те, що досить часто допитувані та допитуючі порушують свої права та обов'язки, в зв'язку з незнанням законів. Також я вважаю, що за допомогою допиту свідка отримується значна частина інформації, що у великій мірі сприяє успішному вирішенню кримінальної справи.

Отже, метою написання моєї роботи є дослідження тактики допиту свідка, з'ясування загальної психології допиту, підготовки до допиту, особливостей спілкування під час допиту.

1. Поняття і види допиту

Допит - це слідча дія, що полягає в отриманні та фіксації у встановленому законом порядку показань свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених про відомі їм факти, що мають значення для розслідуваної справи.

Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК України, дотримання яких є обов'язковим. Недотримання процесуальних правил проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність проведеної дії та недопустимість отриманих показань як джерела доказів.

Відповідно до статті 224 КПК України, допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків. Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин.

Допит є найбільш поширеним способом отримання доказів. Його проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає в отриманні повних та об'єктивно, які відображають дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, - доказами.

Слідчий перед тим як допитувати людину, повинен упевнитися в її особистості, роз'яснює їй її права та обов'язки, з'ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за давання свідомо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом».

Допит свідка по суті справи розпочинається з пропозиції розповісти все відоме йому про обставини, у зв'язку з якими він викликаний на допит. На початку допиту обвинуваченого слідчий повинен запитати його, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Після вільної розповіді свідка або обвинуваченого слідчий має право поставити свої запитання. Показання записуються до протоколу у першій особі та по можливості дослівно. Допитуваному може бути надана можливість власноручно написати показання.

Коло тих обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їхніх дій. Практично предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, яку інформацію він може мати у своєму розпорядженні. Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту у вигляді переліку обставин, які підлягають з'ясуванню.

Допит являє собою процес спілкування, в якому слідчий завжди повинен зберігати ініціативу у регулюванні процесу обміну інформацією. Він зобов'язаний керувати особами, які беруть участь у справі. Отримання інформації під час допиту має свої особливості, що визначаються процесуальним становищем допитуваного, зайнятою ним позицією, зацікавленістю у результатах справи, індивідуальними особливостями особи та деякими іншими обставинами.

Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види.

Стадії допиту:

- заповнення анкетної частини або вияснення необхідних даних про особистість допитуваного;

- вільна розповідь;

- стадія питання - відповіді;

- фіксація ходу і результату допиту.

Основні види допиту:

1) по віку допитуваного:

- малолітнього;

- неповнолітнього;

- дорослого;

2) по процесуальному становищу допитуваного:

- свідок;

- потерпілий;

- підозрюваний;

- обвинувачений;

- експерт;

3) по послідовності проведення і об'єму інформації:

- первісний;

- повторний;

- додатковий;

4) по характеру слідчої ситуації:

- в конфліктній ситуації;

- в безконфліктній ситуації;

5) за складом учасників допиту:

- Без участі третіх осіб;

- За участю начальника слідчого підрозділу;

- За участю керівника групи слідчих;

- За участю батьків або законного представника неповнолітнього;

- З участю захисника;

- За участю перекладача;

- За участю педагога;

- За участю експерта;

- З участю спеціаліста;

- З участю прокурора;

6) за місцем проведення допиту:

- В кабінеті слідчого;

- В кабінеті начальника слідчого підрозділу;

- В кабінеті керівника групи слідчих;

- В іншому місці.

У підготовку до допиту входить:

- Визначення обставин, що підлягають з'ясуванню;

- Вивчення спеціальних питань, що відносяться до предмету допиту;

- Вивчення особистості допитуваного;

- Визначення місця, часу, способу виклику допитуваного;

- Створення необхідної обстановки для допиту;

- Визначення кола учасників;

- Підготовка необхідних матеріалів, що підлягають пред'явленню в ході допиту, а також засобів фіксації його ходу і результатів;

- Складання плану проведення допиту.

допит неповнолітній свідок

2. Особливості підготовки до допиту свідка

Підготовка до допиту включає:

а) збирання вихідних даних;

б) тактичне забезпечення;

в) вибір моменту і місця, визначення способу виклику на допит;

г) технічне забезпечення.

Збирання вихідних даних зумовлює успіх і ефективність допиту. За своїми джерелами і змістом ці дані неоднорідні - перш за все виділимо ті, які відносяться до предмета допиту.

При підготовці до допиту слідчий повинен визначити коло обставин, щодо яких належить отримати свідчення. При відсутності у слідчого чіткого уявлення про ці обставини допит позбудеться цілеспрямованості, в показаннях, з одного боку, неминуче будуть прогалини, а з іншого - непотрібна інформація.

Інформація, що відноситься до предмету допиту, може носити спеціальний характер, вимагати ознайомлення зі спеціальною літературою, тими чи іншими технологічними процесами, порядком документів і товарообігу на підприємстві, системою обліку і звітності та ін. У таких випадках слідчий вправі використовувати консультації фахівців, дані, що містяться у висновках експертів у справі, довідкові матеріали. Інформація, що відноситься до предмету допиту, може бути отримана і з оперативних джерел. Використовується вона з дотриманням спеціальних правил і з урахуванням того, що має не доказове, а лише орієнтивне значення. До числа вихідних, для допиту даних, відносяться відомості про особу допитуваного. Обсяг таких даних залежить від процесуального становища особи, обставин справи, предмета майбутнього допиту і значущості свідчень.

Особливу важливість набуває вивчення особистості обвинувачуваного, необхідне не тільки для успішного допиту, але й для розслідування в цілому. Дані про особу допитуваного пов'язані з його психофізіологічними властивостями і станом, суспільно-політичної та трудової діяльністі, ставленням до колективу і колективу до нього, моральним виглядом і поведінкою в побуті, ставленням до інших осіб, які пройшли по справі. Вони можуть бути почерпнуті з матеріалів справи і оперативних джерел або отримані спеціальними методами, рекомендованими для цієї мети психологічної наукою: спостереження за суб'єктом, бесіда, аналіз діяльності (у тому числі і спосіб вчинення та приховування злочину), узагальнення незалежних характеристик, що даються суб'єкту різними особами, з різних приводів і в різних ситуаціях.

Вивчення особи допитуваного допомагає слідчому визначити особливості, які набуває в нього процес формування показань і виробити потрібну тактику допиту. І тут слід зупинитися на даних, отриманих з оперативних джерел.

Оперативна інформація може орієнтувати слідчого:

про злочинні дії допитуваного чи про його аморальні, ганебні вчинки;

про його взаємини з співучасниками та іншими зв'язками, про його роль у злочинному співтоваристві;

про дії сторонніх для допитуваного осіб з приховування злочину;

про акції або наміри різних осіб з протидії розслідуванню.

Використовувати цю інформацію при допиті можна по-різному: з огляду на її при визначенні черговості питань і їх формулюванні, для досягнення переваги в ранзі рефлексії, для заповнення картини події при демонстрації поінформованості про деталі злочину та ролі в його скоєнні допитуваного.

Письмовий план переважно складається при допитах, пов'язаних із з'ясуванням широкого кола обставин, з використанням значної вихідної інформації, в тому числі й оперативної, яка є важкою у тактичному відношенні.

План складається у довільній формі, в якості одного з зразків якої можна рекомендувати наступну:

Обставини, що підлягають з'ясуванню	Наявні дані (джерело, аркуші справи)	Питання допитуваному	Нотатки про тактику

Передбачити всі питання неможливо, відповідно заздалегідь плануються тільки найбільш важливі, а також такі, для яких особливе значення має формулювання (наприклад, якщо вони виходять з оперативних даних, які повинні залишитися невідомими для допитуваного) або черговість, зв'язок з попередніми і подальшим питаннями.

В криміналістичній науці і слідчій практиці відомі такі різновиди питань, які можуть бути задані допитуваному: доповнюючі, уточнюючі, що нагадують, контрольні, що викривають.

Доповнюючі - це питання, що задаються з метою заповнити отримані свідчення, ліквідувати наявні в них прогалини. Вони можуть бути спрямовані на деталізацію показань, наприклад: «Ви сказали, що були в кіно. Який фільм Ви дивилися і чи були Ви в кіно до кінця сеансу?»

Уточнюючі питання також можуть бути задані з метою деталізувати показання, але частіше - для конкретизації отриманих відомостей, наприклад: «Ви показали, що ніж лежав біля трупа. Не можете сказати, з якого боку і на якій відстані від трупа лежав ніж?»

Нагадуючі питання мають на меті оживити пам'ять допитуваного, викликати в ній ті чи інші асоціації. Нагадуючих питань зазвичай задається декілька, щоб сприяти процесу послідовного пригадування. Наприклад, знаючи, що подія відбулася в день народження допитуваного, про що той забув, слідчий запитує: «Як Ви відзначали свій день народження у цьому році?», «Що Ви робили після того, як розійшлися гості?», «У якому місці парку Ви гуляли?»,» Чому Ви пересіли на іншу лавку?»,» Коли ж, отже, Ви вперше побачили обвинуваченого Іванова?» Нагадуючі питання - треба відрізняти від навідних, тобто таких, формулювання яких містить в собі відповідь, бажаний для запитувача: «Чи був на Іванові в той вечір сірий плащ з металевими гудзиками?» У силу того, що навідні запитання впливають на допитуваного, орієнтують його в тому, яку відповідь хотів би почути від нього слідчий, і тому можуть перешкодити встановленню істини, вони заборонені законом.

Контрольні запитання ставлять з метою перевірити вимірювання або отримати дані для такої перевірки, наприклад: «На підставі чого Ви стверджуєте, що все, про що Ви розповіли, сталося 15 вересня?»

Викриваючі питання покликані розкрити брехню, очевидну для слідчого. Їх постановка пов'язана зазвичай з пред'явленням допитуваному достовірних доказів, що спростовують його свідчення. Таке питання, як правило, складається з двох частин. У першій фіксується пред'явлення допитуваному того чи іншого доказу, друга містить пропозицію пояснити цей доказ або пов'язану з ним обставину: «Вам пред'являється висновок дактилоскопічної експертизи про те, що на склі, що лежить на столі в квартирі потерпілого Іванова, знайдені відбитки пальців Вашої правої руки. Яким чином вони там опинилися, якщо Ви стверджуєте, що ніколи не були в квартирі Іванових?»

Формулювання питань має бути такою, щоб виключити можливість односкладової відповіді (типу «так» і «ні»). Питання повинні бути чіткими, конкретними, зрозумілими і ставитися до предмета допиту. Важлива їх логічна послідовність і обгрунтованість.

До тактичного забезпечення допиту належить вибір прийомів, які слідчий передбачає використовувати при допиті.

Ці прийоми повинні:

а) не суперечити закону, принципам розслідування;

б) відповідати нормам моральності;

в) не обмежувати свободу волевиявлення допитуваного, можливість вибору ним лінії поведінки на допиті.

У літературі називають і інші вимоги до тактичних прийомів допиту:

вони повинні бути логічними, ефективними, тобто «спрацьовувати» на досягнення певної мети, забезпечувати активність допиту з боку слідчого і надавати виборчий вплив, тобто впливати лише на осіб, які дійсно володіють значущою для слідства інформацією.

Вибір моменту і місця допиту.

Момент допиту визначається з урахуванням важливості відомостей, якими володіє допитуваний, його процесуального положення, ролі в розслідуваного подію, зв'язків з іншими особами, які підлягають допиту у справі. Відносно деяких категорій осіб цей момент у відомому сенсі визначається законом: затриманого або заарештованого підозрюваного належить допитати протягом 24 годин з моменту затримання або арешту, обвинуваченого - негайно після пред'явлення звинувачення.

На вибір моменту допиту впливають і обрана послідовність допиту тих чи інших осіб, та інтереси, збереження слідчої таємниці, сила і характер переживань, випробуваних допитуваним. Не рекомендується допитувати осіб, які перебувають у стані сильного хвилювання, розгубленості, пригніченості, крім виняткових випадків, що не терплять зволікання. Вирішення питання про те, де допитувати, тобто про місце допиту (за місцем провадження розслідування або за місцем перебування допитуваного), залежить від конкретної ситуації. Однак у всіх випадках слідчий повинен прагнути, щоб місце відповідало вимогам, що пред'являються до обстановки допиту, - було зручним для проведення цієї слідчої дії, сприяло встановленню необхідного психологічного контакту з допитуваним, зосередженості його уваги на предметі допиту, забезпечувало збереження слідчої таємниці. Бажано, щоб в кімнаті, де проводиться допит, в цей час не перебували інші слідчі (зайняті своїми справами) і тим більше сторонні особи, щоб на столі у слідчого не було ніяких зайвих предметів, був відключений телефон, якщо тільки не передбачається спеціально використовувати його для цілей допиту.

Визначення способу виклику на допит.

З числа передбачених законом способів виклику на допит (по телефону, телеграмою, порядком, приводом) свідків, потерпілих, а також обвинувачених, які не перебувають під вартою, слідчий обирає той, який в даній ситуації оптимально сприяє встановленню психологічного контакту з допитуваним, збереження в таємниці від інших осіб самого факту виклику на допит, проведення допиту в намічений час і в потрібному місці.

Технічне забезпечення допиту.

Сюди входить:

приготування необхідних бланків протоколів, паперу, письмове приладдя, друкарської машинки;

забезпечення стенографістки, якщо допит передбачається стенографувати;

підготовка засобів магнітного запису;

забезпечення прийому інформації диктофонний центр, забезпечення необхідних транспортних засобів і охорони, якщо вони можуть знадобитися; підготовка приміщення для допиту.

3. Особливості спілкування під час допиту

В залежності від комунікативної ситуації, яка складається під час допиту, розрізняють допит в конфліктній (з гострим чи негострим суперництвом) та безконфліктній ситуації.

Конфлікти найчастіше мають місце у взаємовідносинах слідчого з недобросовісними свідками, потерпілими, а також з підозрюваними та обвинуваченими, причому як з насправді винними, так і невинуватими.

Розглядаючи проблему кримінально-процесуальних конфліктів та способів їх усунення на стадії досудового розслідування, В.В. Назаров зазначає, що на стадії досудового розслідування переважають конфлікти між слідчим та обвинуваченим (83%) та між слідчим і підозрюваним (55,6%).

З точки зору комунікативної ситуації дослідники всіх допитуваних умовно поділяють на три основні категорії осіб:

а) заінтересовані в позитивних результатах розслідування і судового розгляду, внаслідок чого здійснюють своїми показаннями допомогу правоохоронним органам у встановленні обґєктивної істини по справі;

б) такі, що байдуже ставляться до діяльності правоохоронних органів;

в) незаінтересовані у розкритті злочину, встановленні обґєктивної істини, внаслідок чого протидіють зусиллям правоохоронних органів.

Аналіз даних анкетування слідчих, вивчення матеріалів кримінальних справ дозволив констатувати, що існування конфліктного розслідування кримінальної справи підтвердили 87,3% опитаних слідчих (всього 193 респонденти з різних областей України). Конфлікти з особами, які незаінтересовані у розкритті злочину, виникли у 66,1% опитаних слідчих.

Основними причинами виникнення конфліктних ситуацій є:

- невиконання субґєктами кримінального процесу своїх процесуальних обовґязків;

- спроби вплинути на хід розслідування;

- незадовільне проведення розслідування; помилки, допущені при розслідуванні;

- порушення слідчим прав учасників кримінального процесу.

Психологічні особливості допиту в безконфліктній ситуації.

Психологічні особливості допиту в безконфліктній ситуації багато в чому залежать від бажання свідка, його мотивації надати допомогу правоохоронним органам в розкритті злочину.

Проте не слід забувати, що з точки зору психології вільну розповідь завжди містить менший відсоток помилок, чим діалог у формі «питання - відповідь» і так далі, оскільки будь-яке питання в тій чи іншій мірі може впливати на свідка.

При допиті свідка, прагнучого найточніше викласти обставини справи, особлива увага звертається на з'ясування особливостей сприйняття ним різних об'єктів навколишньої дійсності, щоб можна було об'єктивно оцінити достовірність його свідчень, умови, в яких він сприймав події, дію сторонніх чинників на його рецептори, взаємодію різних відчуттів, закономірностей сприйняття, вплив життєвого, професійного досвіду допитуваного на процеси сприйняття пам'яті, можливість спотворення сприйнятих явищ і інші чинники.

Щоб ефективніше надавати допомогу свідкові у відтворенні різних подробиць, слід звертати увагу на те, які види пам'яті (образна, емоційна, словесно-логічна) у нього розвиненіші, і залежно від цього відповідним чином після його вільної розповіді формулювати питання, активізуючи у нього той або інший вид пам'яті. Питання, які ставляться перед свідком можуть бути доповнюючі, уточнюючі, деталізуючі, нагадуючі та ін.

Залежно від мети, запитання поділяються на: уточнюючі або конкретизуючи (спрямовані на найповніше і найточніше зґясування обставин, що мають значення для справи), нагадуючі (спрямовані на оживлення памґяті допитуваного, викликання у нього асоціацій) та контрольні (спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним).

Виходячи із способу навіювання, запитання поділяються на нейтральні (формулювання відповіді на ці запитання цілком залежить від волі допитуваного) та розділювальні (або-або).

Недопустимо ставити свідкові так звані негативні питання, які можуть створити у нього негативні враження щодо особи або події, якими слідчий цікавиться, надаючи при цьому впливаючу дію на нього з боку слідчого. Ефекту впливаючої дії окрім форми питання, інтонації, з якою він був заданий, можуть сприяти і інші чинники.

Забороняється ставити також неправдиві запитання, у яких формулюється думка, завідомо відома слідчому як неправдива. Наприклад, знаючи, що свідок у названий день не міг бачити обвинуваченого, слідчий формулює питання наступним чином: «Коли Ви бачили обвинуваченого - зранку чи ввечері?».

Законодавець забороняє ставити й навідні питання, у яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї. Навідні запитання у свою чергу поділяються на запитання прямого навіювання, для прикладу, «Чи знаходився Петренко на місці події?» замість запитання: «Кого Ви бачили на місці події?», та непрямого навіювання, наприклад, «Чи не в кросівках чорного кольору була людина, яка викрала гаманець у потерпілого?» (конструкція таких запитань може створити у допитуваного негативну оціночну настанову щодо особи або події, які становлять інтерес для слідчого). Недопустимість навідних запитань визначається їх негативним навіювальним впливом на допитуваного, так звана негативна конструкція запитання. Найінтенсивніший навіювальний вплив мають прямі твердження слідчого. Однак навіювання може бути і результатом умисних чи неумисних підказок і уточнень, які слідчий робить по ходу викладу, намагаючись наблизити допитуваного до найточнішого, на його думку, опису подій. Довіряючи слідчому, допитуваний нерідко дуже чуйно реагує на такі підказки та уточнення, коректує та підправляє свої відповіді відповідно до того, що вже встановлено у справі. Іноді надмірна наполегливість, з якою слідчий задає добросовісному свідкові одне й те ж питання про певну обставину, може перетворити це питання у навідне, що навіює допитуваному думку про те, що від нього вимагають іншого висвітлення події.

Необхідно також враховувати закономірності пам'яті у вигляді відстроченого відтворення (ремінісценції), різні негативні чинники, що деструктивним чином впливають на мнемічні процеси. Тому, завершуючи допит, можна звернутися до свідка з наступними словами: - Микола Петрович, спасибі за Вашу детальну розповідь. Нічого, що деякі обставини Ви забули. Якщо Вам стане відомо що-небудь додаткове або Ви пригадаєте щось ще, прошу Вас - подзвоните мені.

Психологічні особливості допиту в конфліктній ситуації.

Основними способами протидії під час допиту є давання завідомо неправдивих (повністю або частково) показань чи взагалі відмова від давання будь-яких показань.

Мотиви неправдивих свідчень. Мотивами повідомлення допитуваним помилкових відомостей незрідка є:

· страх виявитися викритим в вчиненому злочині, в яких-небудь непристойних вчинках і отримати за це покарання, етичне засудження;

· страх помсти з боку співучасників злочину; сором за скоєне, бажання приховати інтимні сторони життя;

· явна або прихована антипатія до слідчого і тому подібне.

У психопатичних, інтелектуально незрілих або інфантильних особистостей мотивами давання завідомо неправдивих показань або відмови від давання показань можуть бути: намагання до самоутвердження, впевненість у своїй начебто особливої винятковості; негативізм до всього, що відбувається, який проявляється в малозрозумілій впертості.

В стані психічної напруженості таким особам важче критично осмислювати що відбувається. Вони легше поступаються, відмовляючись від власної думки. Одним з небезпечних результатів поведінки таких осіб на допиті може з'явитися обмова ними інших громадян. Мотивами обмови можуть бути такі відчуття, як помста, заздрість, страх.

Набагато важче пояснити поведінку підозрюваного чи обвинуваченого, який вдається до самообмови. Безсумнівна, на перший погляд, винуватість такої особи, стан психічного напруження, що супроводжує її «зізнання», послаблюють контроль слідчого над ситуацією, викликають ілюзорне відчуття успішно здійсненої пізнавальної діяльності, у звґязку з чим виникає переоцінка слідчим своїх можливостей та особистих якостей.

Формуванню мотивів самообмови, з одного боку, може сприяти стан безнадійності, своєрідної безвихідності, зумовлений втратою людиною віри у справедливість, гуманність правоохоронних органів, законність їх діяльності, під впливом взяття під варту, затримання за підозрою у вчиненні злочину, а також під впливом того негативного соціального середовища, в якому він відразу ж опиняється, будучи затриманим або взятим під варту.

З іншого боку, обмовляючи себе, допитуваний може переслідувати і суто егоїстичні, корисливі мотиви: визнавши себе винним у «вчиненні» менш тяжкого злочину, вийти з поля зору правоохоронних органів, які ведуть розслідування більш тяжкого злочину, який вчинив допитуваний; взявши на себе всю вину за вчинення групового злочину, домогтися звільнення від кримінальної відповідальності інших співучасників або ж отримати менш суворе покарання.

Крім того, також слід мати на увазі, що причинами самообмови можуть виявитись тимчасовий психічний розлад, слабоумство, душевна хвороба.

У будь-яких показаннях допитуваного, який умисно спотворює істину, міститься неправда. З психологічної точки зору неправда є умисно створеним продуктом мисленої діяльності людини, який у перекрученій (повністю або частково) формі відображає дійсність.

У процесі підготовки неправдивих висловлювань, особі потрібно здійснювати набагато більшу кількість мислених операцій з фіксацією своєї уваги, особливо памґяті, на тому, які її висловлювання правдиві, а які вигадані. Внаслідок цього відбувається своєрідне роздвоєння свідомості, порушується внутрішня гармонія особистості, у звґязку з чим різко підвищується напруженість мислених, мнемічних процесів, а це, своєю чергою, негативно впливає на їх якісні показники. Збільшена кількість штучно сконструйованих тверджень та умовиводів завантажує памґять, змушує допитуваного постійно порівнювати знову сказане твердження з реальною дійсністю, а також із вже раніше даними показаннями. І чим більше їх стає, тим важче порівнювати зміст вигаданого з реальними фактами, що може проявитись у різного роду обмовах, неадекватних реакціях на запитання слідчого. Ось чому особа, яка говорить завідому неправду, нерідко ризикує проговоритись.

У подібних випадках слідчому потрібно стати вище допитуваного у ранзі рефлексії, зуміти відтворити послідовність його можливих роздумів та результат, до якого він прагне. А потім, імітуючи хід думок допитуваного, продумати серію уточнюючих, доповнюючих запитань, які спонукали б його продовжувати початий ним цикл мислених операцій, частина з яких базується на завідомо неправдивих твердженнях. І чим послідовніше будуть розгортатися слідчим у виді питань первинно сконструйовані неправдиві твердження допитуваного, тим менше у того залишатиметься шансів домогтись за допомогою неправди поставленої мети. В кінцевому підсумку неправда буде виявлена, незалежно від того, чи визнає цей факт допитуваний чи все ще чинитиме опір та здійснюватиме відчайдушні спроби придумати «якіснішу» неправду, виправдовуючи виявлені суперечності малопереконливими поясненнями про те, що його нібито «неправильно зрозуміли». На це і розрахований розроблений метод розгортання неправди.

4. Тактика допиту неповнолітніх свідків, глухих та німих свідків

Допит є найбільш поширеним засобом отримання доказів. Його суть полягає в отриманні від допитуваної особи достовірних відомостей про обставини, що мають значення для встановлення істини у справі. Це положення стосується також допиту неповнолітнього свідка.Відразу слід зауважити, що допит неповнолітніх як свідків повинен мати місце лише у крайніх випадках, коли без їх свідчень не можна установити істину.

Особливими тактичними прийомами, що застосовуються під час допиту неповнолітніх, є роз'яснення важливості повідомлення правдивих показань, демонстрування поінформованості про обставини життя допитуваного, його інтереси, роз'яснення сутності та значення пред'явлених і оголошених матеріалів.

Неповнолітні, як правило, допитуються у формі бесіди, оскільки в них ще малий запас слів і вони не завжди можуть побудувати зв'язну вільну розповідь. Неприпустимо перебивати підлітка під час розповіді, виражати йому недовіру. Формулювати питання треба з врахуванням віку і розумового розвитку свідка, щоб вони були короткими.

Розмовляти з неповнолітнім слідчий повинен рівним і спокійним тоном. Але якщо перед слідчим сидить розв'язний підліток, який веде себе з викликом, то з ним треба дотримуватись більш суворого й офіційного тону. Однак, в розмові з підлітком треба уникати насмішок, окриків або інших якихось зауважень, які принижують гідність підлітка, його почуття. При допиті неповнолітнього свідка можна зустрітись з таким фактом, що він або з самого початку не хоче говорити, або доводить свою розповідь до певних моментів і припиняє. Це пояснюється різноманітними причинами, в залежності від яких і повинні застосовуватись відповідні тактичні прийоми допиту. Причиною такої поведінки свідка може бути замкнутий характер, сором'язливість, дія на нього незвичної офіційної обстановки. Розговорити такого свідка можна в процесі бесіди на близькі і цікаві йому теми.

При допиті важливим є встановлення непримусового контакту з неповнолітнім свідком, створення при цьому доброзичливої обстановки. З цією метою, особливо у неповнолітнього свідка віком до 14 років, а також віком до 16 років, з'ясовуються (у формі, доступній їх розумінню) анкетні дані. При цьому можуть задаватися запитання на абстрактні теми. Встановивши необхідний контакт, неповнолітньому свідкові (віком до 16 років) роз'яснюється його обов'язок «говорити тільки правду» про відомі йому обставини. Після чого свідкові у простій для його розуміння формі задаються запитання при суворому їх контролі головуючим. При цьому не можна допускати навідні запитання, підказки і т. ін. Неповнолітні свідки віком до 16 років про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та завідомо дані неправдиві показання не попереджуються (ч. 3 ст. 168 КПК України).

Допит неповнолітнього свідка віком до 14 років, а за розсудом суду - віком до 16 років проводиться у присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших представників неповнолітнього (ч. 1 ст. 168 КПК України). Важливо, щоб ці особи не були зацікавлені у результатах розгляду справи. Вони викликаються з метою створення у судовому засіданні обстановки, яка виключала б можливість негативного впливу на психіку неповнолітнього свідка. Вважається доцільним виклик до суду педагогів, у яких цей свідок навчається. Перед допитом слідчий може порадитись з педагогом, лікарем, законним представником з приводу тактики, ведення допиту формування і послідовності постановки запитань неповнолітньому, які питання доцільно ставити їм самим.

У випадках, коли присутність підсудного у залі судового засідання може негативно вплинути на повноту і достовірність показань неповнолітнього свідка або коли цього вимагають інші інтереси справи, допит неповнолітнього свідка за ухвалою (постановою) суду має бути проведений у відсутності підсудного. Але у цих випадках після повернення підсудного до залу суду суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати йому можливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показань свідка (ч. ч. 3, 4 ст. 307 КПК України).

Кримінально-процесуальний закон при необхідності допускає можливість допиту німих, глухих свідків, а також свідків, які не володіють мовою судочинства. Допит німого або глухого свідка чи потерпілого проводиться за правилами ст. 167 КПК з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.

Особа, яка розуміє знаки глухого або німого за своїм процесуальним становищем прирівнюється до перекладача (ч. 1 ст. 128 КПК). Якщо глухий або німий читає і пише слідчий з власної ініціативи на його прохання може поставити запитання письмово і він у присутності слідчого і особи яка його розуміє, може написати в протоколі свої показання власноручно.

Для фіксації показань німих і глухих свідків доцільно використовувати відеозапис. Запис таких допитів допомагає в подальшому, при виникненні сумнівів визначити правильність і повноту перекладу і усунути протиріччя, які виникли у зв'язку з цим.

5. Завершальний етап допиту свідка

Загальновідомо, що засобом отримання слідством показань від свідка є його допит при проведенні дізнання, досудового та судового слідства, процесуальний порядок якого регламентований кримінально-процесуальним законом та Конституцією України. В якості свідка може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Таким чином, особі, яка проводить дізнання, дізнавачу, слідчому, прокурору, судді (суду) достатньо припустити, що та чи інша особа може володіти свідченнями, які мають відношення до справи, то вона може (зобов'язана) надати показання у якості свідка.

Особливість отримання інформації в ході допиту полягає в тому, що її джерелом є людина, її психічне (ідеальне) відображення події, яке треба розкрити. Були спроби розглядати проблему допиту комплексно, з погляду низки наук: як засіб доказування; як процес специфічного спілкування для отримання інформації, що має значення і для справи; як спеціальне явище, що має етичний і виховний бік.

У такому інтерпретуванні проблема допиту являє собою вчення про специфічний спосіб (форму) спілкування, що використовується в кримінальному судочинстві для отримання інформації від особи, яку допитують. Вчення містить систему наукових рекомендацій про криміналістичні, психологічні та морально-етичні засоби дослідження особи, яку допитують, і правомірного впливу на нього. Звідси отримання інформації методом допиту уявляється як упорядкована спільність (система) прийомів спілкування з джерелом «ідеальної» інформації, що стосується події, яку розслідують. Тому за допомогою допиту отримують інформацію не лише в ході слідчої дії, а й під час оперативно-розшукових заходів, організаційних і перевірочних дій слідчого.

У наш час допит розглядають, з одного боку, як метод отримання інформації про психічне (ідеальне) відбиття людиною обставин, пов'язаних із подією, що розслідується, а з іншого - як діяльність (спілкування), що має процесуальну форму, щодо реалізації цього методу. Такий підхід відкриває перспективи систематизації розроблених у криміналістиці й судовій психології тактичних і психологічних прийомів допиту в єдиний метод діяльності.

Допит як процесуальна діяльність є формою реалізації тактичних, психологічних та інших прийомів і засобів розслідування для отримання, дослідження, фіксування і перевірки показань особи, яку допитують, щодо події, яку розслідують. Допит проводить особа, яка здійснює дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд). Цей процес регулюється законом, зокрема допит свідка - ст. 352 КПК, та рекомендаціями криміналістичної науки.

Ці рекомендації реалізують за допомогою відповідної програми, тобто методики допиту, в якій організуюча роль слідчого полягає в умінні керувати тактикою спілкування, використовуючи прийоми законного впливу на особу, яку допитують. Отже, допит слід розглядати як спілкування слідчого з особою, яку допитують, у ході якого на основі встановленого психологічного контакту шляхом застосування тактичних прийомів керуючого впливу досягається основна мета - отримання повних і достовірних свідчень.

У криміналістичній науці розроблено тактичні прийоми встановлення психологічного контакту, але є різні конкретні рекомендації для його досягнення. Наприклад, А.В. Дулов серед прийомів називає:

а) викликання інтересу особи, яку допитують, до допиту;

б) викликання інтересу в особи, яку допитують, до особи, яка допитує (слідчого, прокурора);

в) звернення до закону, пояснення значимості необхідної інформації, ознайомлення з обставинами, що можуть пом'якшити вину тощо.

А в свою чергу, В.Ф. Глазирін для встановлення психологічного контакту рекомендує такі прийоми:

а) звернення до логічного мислення обвинуваченого;

б) викликання в обвинуваченого інтересу до спілкування та його результатів (якщо обвинувачений дійсно вчинив злочин, його вину буде доказано незалежно від його показань тощо);

в) підвищення емоційного стану - збудження (звернення до почуттів обвинуваченого: гордості, сорому, жалю, каяття тощо);

г) вплив на обвинуваченого особистих якостей слідчого (ввічливість, справедливість, доброзичливість, вимогливість тощо).

При встановленні психологічного контакту не можна допускати ситуації «смислового бар'єру», коли в процесі спілкування настає взаємне відчуження, нерозуміння одне одного. Воно характеризується недовірою, ворожістю, психологічною непроникністю. Всі доводи обвинувачений сприймає як спробу обдурити його.

Отже, можна визначити загальні способи встановлення психологічного контакту між особою, яку допитують, і особою, яка допитує:

створення належної обстановки допиту; '

допит наодинці;

коректна поведінка слідчого як представника держави, що виконує важливі державні функції;

демонстрування доброзичливості, неупередженого ставлення до особи, яку допитують, пробудження інтересу до слідчого як партнера по спілкуванню;

демонстрування вміння вислухати до кінця, не підвищувати тон;

проведення попередньої бесіди на абстрактну тему;

звернення до логічного мислення;

роз'яснення цілей і завдань допиту;

створення обстановки, що стимулює інтерес до допиту та його результатів.

При встановленні психологічного контакту не можна допускати:

тривалого очікування допиту;

прояву надмірної зацікавленості, співчуття;

нездійсненних обіцянок, використання брехні, закликів до дій, що суперечать нормам моралі, тощо.

Як вже відзначалося, допит свідка є найбільш поширеною слідчою дією, що полягає в одержанні слідчим у передбаченому законом порядку від свідка його показань про обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальних справ.

Відповідно чинним причин застосовуються тактичні прийоми, засновані на роз'ясненні свідку, що:

1) підозрюваний (обвинувачений) стане небезпечним, якщо буде викритий у скоєнні злочину і притягнутий до кримінальної відповідальності;

2) його показання мають важливе значення для викриття злочинців;

3) допомагаючи розкрити злочин, він допомагає зміцненню законності і т. п. Якщо свідок з'явився на допит з адвокатом, запрошеним ним для надання юридичної допомоги, то адвокат присутнім при допиті, але не має права ставити свідкові запитання і коментувати його відповіді. Після закінчення допиту адвокат має право робити заяви про порушення прав і законних інтересів свідка, які підлягають занесенню в протокол допиту.

Свідків залежно від того, дають вони правдиві показання або свідомо помилкові, поділяють на сумлінних і несумлінних. Такий поділ умовний, тому що той самий свідок на допиті може дати з одного факту правдиві показання, а з іншого - помилкові. Крім того, сумлінний свідок може помилятися й давати показання, які не відповідають дійсності. Мимовільні помилки - явище поширене і часом непомітне для самого свідка.

Тактичні прийоми допиту сумлінного свідка, який щиро бажає дати правдиві показання, спрямовані на те, щоб допомогти йому якомога правдивіше й повніше розповісти, що особисто він спостерігав або чув, а також пригадати те, про що він забув. Його показання перевіряються й зіставляються з тими, які він давав раніше, а також із відомостями, наявними в інших матеріалах справи. Відсутність знайомства між обвинуваченим і свідком, його бажання дати правдиві показання, нарешті позитивна характеристика свідка як високоморальної людини - обставини, що можуть підтверджувати мимовільну оману допитуваного.

Інші тактичні прийоми слідчий обирає для одержання правдивих показань від свідків, що дають неправдиві свідчення або взагалі не хочуть давати показання. Ці прийоми мають на меті викриття неправдивого свідка.

Висновки

Дослідивши тактику допиту свідка, я зробила для себе такі висновки:

- Проблеми криміналістичних та психологічних аспектів отримання інформації в процесі допиту від допитуваного є складними і неоднозначними.

- Дослідження питань організації і тактики допиту дозволяє зробити висновок, що для отримання повних і достовірних свідчень в процесі допиту необхідне розуміння психіки допитуваного. Таке розуміння можливе при вивченні особистісних, вікових, психологічних особливостей допитуваного.

- Допит - це самостійна слідча дія, що полягає в отриманні та фіксації в процесуальній формі показань осіб про факти та обставини, що мають значення для справи. Серед слідчих дій, проведених в ході розслідування, допит є найпоширенішим. Саме він виступає в якості основного способу збирання і перевірки доказів, в силу чого від його успішного проведення багато в чому залежить результат розслідування.

- У той же час допит - одна з найбільш складних, багатопланових слідчих дій, часто проходять в умовах конфліктної ситуації. Досягнення цілей допиту залежить від того, чи зуміє слідчий змінити дану ситуацію. Для цього потрібно високу професійну майстерність, знання психології та вміння врахувати психологічні особливості допитуваного, а також знання і вміле використання при допиті різних тактичних прийомів.

- Для успішного проведення допиту, слідчий повинен бути добре обізнаний в обставинах справи та бути об'єктивним.

- Метою кожного допиту - з'ясувати об'єктивну істину, а звідси випливає висновок, що слідчий повинен ретельно готуватись до допиту свідка. Підготовка до допиту включає наступні етапи:

вивчення матеріалів справи;

детальне вивчення особистості свідка, його відношення до події;

підготовка доказів, які, можливо необхідно буде використати при допиті (речові докази, висновки експертиз);

складення плану допиту;

вирішення питання про час і місце проведення допиту та про форму виклику свідка.

Список використаної літератури

Нормативний матеріал

1. Конституція України.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України.

Література

3. Бобечко Н., Бойко В, Жолнович І., Когутич І.; за ред. В.Т. Нора

Основи загальної та юридичної психології

4. Лукашевич В.Г. Тактика общения следователя с участниками

отдельньїх следственньїх действий.

5. Баев О.Я. Тактика следственных действий. - Воронеж, 1992.

6. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. - К., 2007. - 992 с.

7. Грошевий Ю.М., Мірошниченко Т.М., Хоматов Ю.В. та ін. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. - Харків: Право, 2000. - 496 с.

8. Гора І.В., Колесник В.А., - Криміналістика. Криміналістична практика., - К.: Алеута., - 2005.;

9. Васильєв А.Н., Карнєєва Л.Н. - Тактика допиту при розслідуванні злочинів. - М.: Юридична література. - 1970.;

10. Ароцкер Л.Е. «Тактика й етика судового допиту», М. «Юрид. Літ.», 1969 -120 с.;

11. Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори. - К: Юрінком Інтер. - 1999.;

12. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т., - Кримінальний процес України. Підручник. - Юрінком Інтер. - 2004.;

12. Стахівський С. - Допит, як спосіб одержання показань свідка., - Право України. - 1997. - №7 - с. 30-33.;

Размещено на Allbest.ru

...