Цивільно-правові строки у цивільному праві
Види та класифікація строків у системі цивільного права України. Встановлення строків позовної давності та їх значення. Обчислення позовної давності, початок її перебігу, підстави зупинення та перерви. Випадки, на які позовна давність не поширюється.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.02.2013 |
| Размер файла | 54,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Содержание
- Вступ
- 1. Поняття, види та класифікація строків у цивільному праві
- 2. Строки позовної давності їх значення
- 3. Обчислення позовної давності
- 4. Початок перебігу позовної давності
- 5. Підстави зупинення та перерви позовної давності
- 6. Вимоги на які позовна давність не поширюється
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
Стратегічна лінія на нормалізацію соціально-економічного становища в Україні визначає необхідність повніше враховувати фактор часу у господарській діяльності та при вирішенні соціальних проблем. Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явищ, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності.
Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм.
Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду її своєчасності.
Строки звичайно розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення, особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу.
Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі.
Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження даної курсової роботи.
Об'єктом дослідження є цивільне законодавство України
Предметом дослідження є цивільно-правові строки, поняття, види, зміст, значення.
Метою даної курсової роботи є дослідження цивільно-правових строків.
Мета дослідження передбачає виконання наступних завдань:
дослідити
охарактеризувати види строків у цивільному праві;
з'ясувати
здійснити аналіз позовної давності.
Структура роботи обумовлена логікою дослідження. Курсова робота складається з вступу, шести питань, висновків. Завершує курсову роботу список використаних джерел та літератури, які було застосовано під час проведення дослідження.
1. Поняття, види та класифікація строків у цивільному праві
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей проміжок часу (три роки) і є строком. [11]
Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб'єктивні права та юридичні обов'язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі.
Строки, які встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв'язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів.
Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття "строк", "термін", "давність", "своєчасно", "негайно" та інші, які відображають часові зв'язки, часто включаються до змісту правових норм. У ЦК УРСР 1963 р. не було визначення поняття "строк", крім позовної давності, хоча в окремих статтях цього акта йшлося про строки в конкретних правовідносинах. Щодо порядку обчислення строку позовної давності та інших строків ст.85 ЦК 1963 p. відсилала до статей 86 і 87 ЦПК УРСР, які стосувалися обчислення процесуальних строків. У новому ЦК України, крім норм, що регулюють дію позовної давності, поміщені загальні положення про строки і терміни, які стосуються усіх інститутів цивільного права. [11]
Строки зазвичай розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі плин часу. Строк обмежує дію суб'єктивних прав та обов'язків у часі. Оскільки права та обов'язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення та особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхнє скорочення за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали наданої їм можливості визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу. [6]
Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки несуть на собі відбиток суб'єктивного, але будучи встановленими, вони існують уже об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів: переведення на воєнний стан Збройних Сил України, у складі яких перебувають позивач або відповідач (п.4 ч.1 ст.263 ЦК); вчинення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст.264 ЦК) тощо. Суд за наявності поважних причин прогаяння строку позовної давності може відновити цей строк і захистити порушене право (ч.5 ст.267 ЦК). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі. Отже, перебіг строку піддається впливу людей, залежить від їхньої волі та свідомості [3].
Цивільно-правові строки є часовою (темпорального) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб'єктивних прав та обов'язків, що становлять їх зміст. Суб'єктивне право та обов'язок відповідно являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не само по собі, а в сукупності з подіями чи діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.
Отже, строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Наприклад, пропущений строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв'язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив позову до відповідача про захист порушеного права. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами [2].
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Новий ЦК окремо визначає поняття "строк" і "термін". Відповідно до ст.251 ЦК строком визнається період у часі, із закінченням якого пов'язана певна дія або подія, що має юридичне значення. У цьому разі строк визначається періодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами. Початок стропу або його закінчення може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном же визнається момент у часі, із настанням якого пов'язана певна дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати [2].
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Багатоманітність строків, які регулюються нормами цивільного права, зумовлює потребу в їх класифікації.
Класифікацію строків можна провести за різними критеріями.
І. За правовими наслідками строки поділяються на:
правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;
правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя;
правозмінюючі. По закінченню цих строків припиняються одні права та обов'язки і виникають інші. Так, якщо особа загубила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на що річ виникає у держави.
II. За підставами встановлення строки розрізняють:
законні (тобто строки, встановлені законом чи підзаконним актом). Ці строки сторони не можуть змінювати за домовленістю. Так, при порушенні права привілеєвої купівлі співвласник може звернутися до суду протягом строку, який визначений Цивільним кодексом України;
судові. Це строки, тривалість яких визначається судом чи арбітражним судом залежно від обставин конкретної справи і з врахуванням змісту дій, які повинні виконати сторони. Скажімо, якщо в арбітражному засіданні сторони не можуть дійти до згоди щодо кількості непоставленої за договором продукції, арбітражний суд може зобов'язати їх протягом тижня провести спільну звірку поставки;
договірні. Це строки, які визначаються за угодою сторін із врахуванням індивідуальних особливостей конкретних правовідносин.
III. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:
імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);
диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, боржник повинен виконати зобов'язання, визначене моментом витребування, в 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили негайного виконання цього зобов'язання.
IV. За призначенням:
строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб'єктивного права може реалізувати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Це - строки придатності, зберігання, гарантійні строки;
строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);
строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).
V. За способами визначення, а саме - строки, які визначаються:
календарною датою (строк повернення боргу);
певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна);
вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).
VI. За ступенем визначеності:
визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане;
невизначені строки, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу "за першою вимогою") [11].
цивільний строк позовна давність
2. Строки позовної давності їх значення
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу [1]. Словосполучення "позовна давність", з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з іншого, - з тривалістю захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їх захисту в суді. І хоча закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову (наприклад, у справах окремого провадження, при деяких інших формах захисту товариським судом, профспілковим органом тощо) [4].
Позовну давність не слід розглядати як строк, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права. Відповідно до ч.2 ст.267 ЦК заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Йдеться про те, що протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на захист свого порушеного цивільного права судом. Сплив же позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК).
Сучасне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: а) загальну та б) спеціальну [5].
Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.
Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від субґєктивного складу відносин (ст.257 ЦК).
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.
У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;
3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);
4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);
5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);
6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);
7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу) [1, ст.258].
Частину третю статті 258 "3. Позовна давність у пґять років застосовується до вимог про визнання недійсними правочину, вчиненого під впливом насильства або обману." та частину четверту статті 258 "4. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину (ст.258 ЦК)." виключено на підставі Закону N 4176-VI (4176-17) від 20.12.2011.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін [4].
Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі [4].
3. Обчислення позовної давності
Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього залежить не тільки правильне обчислення строку, а й можливість захисту порушеного матеріального права.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 Цивільного Кодексу.
Стаття 253. Початок строку
1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або з наступного дня після настання події, з якою пов'язано його початок [1].
Оскільки строки визначаються роками, місяцями, тижнями тощо, то вони мають свій початок, який пов'язується або з конкретною календарною датою, або з подією, яка неминуче має настати. Але календарна дата чи день настання події в обчисленні тривалості строку не враховується. Строк починається або з наступного дня після календарної дати, або з наступного дня після настання події. Так, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ч.1ст.261 ЦК).
Стаття 254. Закінчення строку
1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
2. До строку, що визначений півроком або кварталами року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день [1].
Як початок, так і закінчення строків, обчислюваних роками, місяцями, днями тощо, приурочується до конкретної календарної дати. Строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, то строк спливає в останній день цього місяця. Так, наприклад, коли місячний строк почався 31 березня, то він закінчується 30 квітня, оскільки у квітні 31 числа немає.
Строки, які визначені півроком або кварталами року, обчислюються за правилами, що стосуються місячних строків, при цьому піврічний строк дорівнює шести місяцям, а квартал - трьом місяцям. Відлік кварталів ведеться з початку року. Так, якщо квартальний строк почався 15 квітня 2003 р., то він закінчується рівно через три місяця, тобто 15 липня 2003 р.
Якщо строк визначено у півмісяця, то він розглядається як строк, що обчислюється днями, і вважається за тривалістю як такий, що дорівнює п'ятнадцяти дням, незалежно від того, чи кількість днів у відповідному календарному місяці ділиться рівно на п'ятнадцять днів (наприклад, у лютому). Тому півмісячний строк спливає на 15 день з його початку [4].
Такі ж правила діють і щодо строків, які обчислюються тижнями (тиждень дорівнює 7 дням). Тижневий строк спливає у відповідний день останнього тижня строку. Наприклад, тижневий строк, який бере відлік з понеділка одного тижня, закінчиться у понеділок наступного тижня.
Відповідно до ст.73 Кодексу законів про працю України неробочими днями є вихідні дні: субота і неділя при п'ятиденному, неділя - при шестиденному робочому тижні, в тому числі перенесені Кабінетом Міністрів України вихідні дні, а також святкові дні: 1 і 2 січня, 7 січня, 8 березня, 1 та 2 травня, 9 травня, 28 червня, 24 серпня. Якщо святковий день припадає на вихідний, то цей вихідний переноситься на перший за ним робочий день. Тому коли останній день строку припадає на неділю або на інший неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий за ним робочий день.
Стаття 255. Порядок вчинення дій в останній день строку
1. Якщо строк установлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Уразі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно [1].
У цій статті визначено порядок вчинення дій, що мають юридичне значення, в останній день строку. Якщо, наприклад, боржник має повернути борг не пізніше ніж 20 квітня, то він може вчинити цю дію до закінчення 24 годин цієї дати. Момент закінчення 24 годин визначається за місцем вчинення дії, тобто за місцевим часом. У разі коли певну юридичну дію слід вчинити в установі в останній день строку, вона має бути вчинена до моменту закінчення часу виконання відповідних операцій в цій установі (наприклад, в ощадному банку встановлено години приймання від громадян платежів за комунальні послуги з 10 до 20 години). Строк передачі письмових заяв та повідомлень не вважається пропущеним, якщо вони подані до установи зв'язку (поштою, факсом тощо) до закінчення 24-х годин останнього дня строку [2].
4. Початок перебігу позовної давності
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності, і в кінцевому підсумку - захист порушеного матеріального права.
За загальним правилом, перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналася або могла дізнатися про це порушення.
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом заявлення вимоги кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зобов'язання у будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в 7-денний строк за умови, що із закону, договору чи змісту зобов'язання не випливає обов'язок негайного виконання або якщо інший пільговий строк не передбачений законом чи договором. Початок перебігу строку позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або до дня пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання, якщо обов'язок негайного виконання випливає із закону або договору чи змісту зобов'язання, або до моменту закінчення 7-денного (чи іншого пільгового) строку, протягом якого боржник не виконав свого обов'язку за вимогою кредитора. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зобов'язання [7].
Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства [7].
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком їх виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Так, наприклад, право на позов про стягнення неустойки за прострочення поставки товарів у другому кварталі певного календарного року починається з 1 липня цього року, тобто після закінчення визначеного в договорі строку виконання (2-й квартал).
Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання.
Особливий порядок відліку позовної давності встановлено для вимог про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію особи, а також для вимог про визнання недійсними заперечуваних правочинів і застосування наслідків недійсності заперечуваного або нікчемного правочину. Річний строк позовної давності щодо вимог про спростування поміщених у засобах масової інформації відомостей, які ганьблять честь, гідність, ділову репутацію фізичної або юридичної особи, обчислюється або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості, або від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації (п.1 ч.2 ст.258 ЦК) [9].
У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається
зі спливом цього строку.
За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.
Кодексом або іншим законом можуть передбачатись і винятки із загальних правил про початок перебігу позовної давності. Так, особливість застосування позовної давності до вимог, які випливають з перевезень і пред'являються до перевізників, полягає у тому, що право на позов виникає не з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права, а з дня одержання від названих організацій відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді (ст.925 ЦК).
Відповідно до статей 72 і 249 ЦК 1963 p. скорочений строк позовної давності у шість місяців застосовувався до позовів, що випливають з поставки продукції неналежної якості. В роз'ясненні ВАСУ (нині - ВГСУ) від 20 липня 1994 р. № 02-5/468 зазначалось, що цей строк застосовується до позовів покупців (одержувачів) про стягнення з постачальників (виготовлювачів) зайво сплачених сум у зв'язку з неналежною якістю поставленої продукції, завданих цим збитків та відповідних сум штрафу. Початок перебігу цього строку позовної давності починається з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої йому продукції. Новий ЦК (статті 258 і 681) для вимог у зв'язку з недоліками проданого товару та стягнення неустойки (штрафу, пені) встановив спеціальну позовну давність тривалістю в один рік. Оскільки до договорів поставки застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не передбачено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (п.2 ст.712 ЦК), до вимог у зв'язку з недоліками продукції, поставленої за договором, слід застосовувати позовну давність тривалістю в один рік [9]. Очевидно, зберігається для таких позовів роз'яснення ВАСУ щодо початку перебігу позовної давності для вимог покупців до постачальників у зв'язку з недоліками поставленої продукції: перебіг позовної давності в цих спорах починається від дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставленої йому продукції, а саме: з моменту складання акта про такі недоліки або з того моменту, коли такий акт мав бути складений.
Особливе правило встановлене щодо початку перебігу позовної давності у спорах, пов'язаних із порушенням права чи охоронюваного законом інтересу неповнолітньої особи. У таких спорах позовна давність починається від дня досягнення особою повноліття (ч.4 ст.261 ЦК). Звичайно, це не означає, що законні представники неповнолітньої особи (батьки, опікун чи піклувальник) не можуть звернутися до суду від імені неповнолітнього (малолітнього) з вимогою (позовом) про захист його порушених прав чи інтересів, а повинні чекати моменту досягнення цією особою повноліття. Встановлення для цих випадків особливого порядку відліку (початку) і обчислення позовної давності при порушенні права чи інтересу неповнолітньої особи (з досягненням нею повноліття) - це додаткова гарантія охорони прав неповнолітніх осіб, які з досягненням повноліття зможуть самі захистити свої права в суді, маючи для цього достатній строк позовної давності.
У регресних зобов'язаннях перебіг позовної давності не може розпочатися до того, як буде виконане основне зобов'язання. Так, у солідарних зобов'язаннях кредитор має право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання як до всіх солідарних боржників разом, так і до кожного з них окремо. Боржник, який виконав зобов'язання перед кредитором, має право зворотної вимоги (регресу) до кожного з решти боржників у рівних частинах, якщо інші умови не встановлені законом чи договором (ч.1 ст.544 ЦК). Але право вимоги до решти боржників за регресними зобов'язаннями виникає з моменту, коли виконано основне зобов'язання солідарного боржника перед кредитором.
Практичний інтерес викликає застосування позовної давності до вимог, пов'язаних з так званими "триваючими" правопорушеннями, наприклад про стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання. Оскільки пеня, як правило, стягується у певних відсотках від простроченої оплати суми за кожний день прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної вимоги про оплату пені окремо за кожний прострочений день.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Ця стаття застосовується перш за все при переході прав за правочином на підставі закону, а також при переведенні боргу (ст.512 - 521 ЦК). Однак у разі такої заміни сторони, яка веде до виникнення регресної вимоги (п. З, 4 ч.1 ст.512 ЦК), позовна давність починається від моменту виконання основного зобов'язання (ч.6 ст.261 ЦК) [2].
При припиненні юридичної особи з правонаступництвом (ст.107 ЦК) кредитори одержують право вимагати припинення або дострокового виконання зобов'язання. Але, якщо кредитори не скористались цим правом, за загальним правилом, такі форми припинення юридичних осіб не тягнуть припинення зобов'язань. Тому в таких випадках має місце заміна сторони в зобов'язанні, яка не впливає на обчислення та перебіг позовної давності.
5. Підстави зупинення та перерви позовної давності
Сторона, право якої порушено, може звернутися в юрисдикційний орган протягом певного, встановленого законом, часу за захистом порушеного права. Але обставини можуть скластися так, що позивач у зв'язку з умовами, які від нього не залежали, не зміг вчасно звернутися до суду. Законодавець враховує такі об'єктивні обставини і допускає в законі зупинення перебігу строків позовної давності.
Звичайно, таке зупинення означає, що в строк позовної давності не зараховується той проміжок часу, протягом якого особа не мала можливості звернутися з позовом [2].
Перелік обставин, які є підставою для зупинення строку позовної давності, наводиться у ст.78 ЦК України:
1) надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила). Законодавець наводить основні ознаки, які дають змогу вважиш ту чи іншу обставину непереборною. До них належать: а) надзвичайність обставин; б) невідворотність обставин за даних умов; в) такими обставинами виступають саме події. Надзвичайність означає відсутність закономірностей у розвитку події. Наприклад, тривалий снігопад у Криму. Невідворотність означає, що саме за цих умов настання події неможливо було відвернути (тобто за звичайних умов її можна було б відвернути). Непереборною силою виступає саме подія, тобто такий юридичний факт, настання якого не залежить від волі людей.
Прикладами непереборної сили можуть бути руйнівні природні явища - повінь, шторм, буревій, землетрус і т.п. явища, які об'єктивно зробили неможливим подання позову (у зв'язку з проведенням аварійних, рятувальних робіт тощо).
Питання про те, чи можна до непереборної сили зарахувати й хворобу, якщо вона тривалий час перешкоджала особі звернутися до суду, є дискусійним. Зауважимо, що інститут добровільного представництва дає змогу особі захищати свої інтереси у тих випадках, коли вона захворіла; якщо ж вона визнана недієздатною, то її інтереси представляє законний представник. Якщо строк позовної давності пропущений саме через хворобу позивача, то суд може врахувати хворобу позивача як обставину, що дозволяє поновити пропущений строк позовної давності;
2) встановлена законодавством відстрочка виконання зобов'язань (мораторій). Мораторій може бути оголошений у зв'язку з різними надзвичайними подіями, викликаними складним міжнародним становищем, неординарними громадськими явищами. Мораторій може мати як загальний, так і спеціальний характер, бути поширеним як на певну територію, так і на певний вид зобов'язань. Загальні мораторії в нашій країні не оголошувалися навіть за важких умов Великої Вітчизняної війни; часткові ж мораторії мали місце. Так, під час війни була встановлена відстрочка для стягнення заборгованості по грошових зобов'язаннях державних та кооперативних організацій, що перебували на тимчасово окупованій території.
Підставою для запровадження часткового мораторію щодо сільгосппідприємств була засуха 1963 р. На початку 80-х років постановою уряду від відповідальності за сплату штрафів були звільнені заводи, які не виконали зобов'язань по поставці продукції у зв'язку з тим, що не були забезпечені металом тощо;
3) однією з підстав зупинення перебігу строків позовної давності є перебування позивача чи відповідача в лавах Збройних Сил України, які переведені на військовий стан. Якщо ж громадянин у мирний час призваний до війська - це не є підставою зупинення строків позовної давності, оскільки він має можливість звернутися до суду через представника.
Окрім загальних підстав зупинення позовної давності, передбачених ст.78 ЦК України, є й інші, які передбачені певними статтями кодексу та деякими нормативними актами [2].
За позовами про відшкодування шкоди, пов'язаної з ушкодженням здоров'я або заподіянням смерті, перебіг строку позовної давності зупиняється зверненням потерпілого або непрацездатних осіб, які перебували на його утриманні чи мали на день смерті право на одержання від нього утримання, а також дитини, яка народилася після його смерті, до відповідного органу із заявою про призначення пенсії або допомоги - строк зупиняється до призначення або відмови в призначенні.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку [2].
Йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення (пред'явлення) позову до одного з кількох боржників або якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; б) вчинення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку. За наявності першої підстави слід визначити необхідність дотримання позивачем чинних процесуальних правил щодо підвідомчості та підсудності цивільних спорів, а також умов пред'явлення позову, передбачених ЦПК або ГПК. Отже, з учиненням позову в установленому порядку до одного з кількох боржників переривається перебіг позовної давності щодо вимог до цього боржника. Так само, коли пред'явлено позов щодо частини вимоги (боргу), право на яку має позивач, перебіг позовної давності щодо цієї частини вимоги переривається і починає спливати заново. Що ж до вимог до інших боржників або до частини боргу, які не охоплюються пред'явленим позовом, то позовна давність щодо них, очевидно, не переривається. Протягом нового строку давності спір може бути остаточно вирішений у судовому порядку або позивач може вчинити новий позов до відповідача [2].
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Закон не дає відповіді на питання, які саме дії зобов'язаної особи слід розцінювати як такі, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку. Практика застосування ст.79 ЦК УРСР, яка передбачала підстави для переривання позовної давності, виходила з того, що вчиненням дій, які свідчать про визнання боргу, є часткове виконання зобов'язання, сплата процентів, нарахованих на основну суму боргу, вимога здійснити зарахування зустрічної вимоги тощо.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Стаття 79 ЦК УРСР про визнання боргу як підстави для переривання позовної давності стосувалася лише тих зобов'язань, в яких однією або обома сторонами були громадяни. Отже, вона не могла бути застосована до зобов'язано між організаціями. Щоправда, у практиці вирішення спорів Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України це обмеження щодо іноземних юридичних осіб не застосовувалось. Новим ЦК передбачено, що вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, є підставою для переривання перебігу позовної давності незалежно від складу учасників (сторін) у зобов'язанні - фізичних, юридичних осіб, держави тощо. Визнання боргу зобов'язаною особою, вчинене після закінчення позовної давності, може бути враховане при вирішенні спору судом, якщо сторона не заявила про застосування позовної давності до винесення судом рішення, але воно не перериває перебігу давності, яка вже спливла.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
6. Вимоги на які позовна давність не поширюється
Позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
4) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
5) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв". [1, ст.268]
Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст.268 ЦК).
По-перше, не поширюється позовна давність на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банківської (кредитної) установи. Характер майнових відносин, які складаються між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі у будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте, коли з яких-небудь причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті відносин, що розглядаються як безстрокові, не обмежені будь-якими часовими рамками [2].
По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законодавчими актами (наприклад, річний строк при захисті честі, гідності та ділової репутації). Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення.
По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не більш ніж за три роки, що передують пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час.
Зазначений у ст.268 ЦК перелік вимог, на які не поширюється позовна давність, не є вичерпним. У законі можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється. Так, не поширюється давність на вимоги власника або іншого володільця про усунення будь - яких порушень його права, хоча ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають триваючий характер, то постійно відсувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця.
Висновок
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Так, якщо протягом трьох років громадянин відсутній за місцем постійного проживання і його місцезнаходження невідоме, то суд, за заявою зацікавленої особи, може оголосити такого громадянина померлим. Ось цей проміжок часу (три роки) і є строком.
Строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не займають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів. Як форма час (строк) властивий і першим, і другим. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв'язку з діями і подіями. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.
Строки позовної давності мають загальний характер. Вони поширюються на всі правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться правила щодо позовної давності, складають самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної частини цивільного права.
Строки позовної давності належать до строків, що встановлюються законом,і сторони за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішує спори, зобов'язаний застосувати позовну давність незалежно від бажання сторін.
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Сучасне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: а) загальну та б) спеціальну.
Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.
Спеціальні строки позовної давності встановлені для окремих вимог, визначених законом, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або скороченими, або продовженими.
Для обчислення строків позовної давності потрібно визначити їх початковий момент, оскільки від цього залежить не тільки правильне обчислення строку, а й можливість захисту порушеного матеріального права.
Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 Цивільного Кодексу.
Якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).
У разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом.
У разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.
Якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.
У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.
Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію;
4) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);
5) на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".
Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.
Список використаної літератури
1. Цивільний кодекс України: станом на 01 жовтня 2012 р. - Х.: Право, 2012. - 440 с.
2. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2т. ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В. В Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2010. - Т.І. - 832 с.
3. Николаев А.Н., Дзера О.В. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. Том 1 - К. Юрінком Інтер, 2010. - Т.І. - 1327 с.
4. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України // За ред. .В.Е. Теліпко, Центр учбової літератури 2011, - 522 с.
5. Цивільний процес України: подручник /За ред. Є.О. Харитонова, Харитонової О.І., Голубєвої Н.Ю. - Київ: Істина, 2011.255с.
6. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Є.О. Харитонова, Харитонової О.І., Голубєвої Н.Ю. - третє вид. перероб. та допов. - Київ.: Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 752 с.
7. Цікало В.І. Сфера застосування позовної давності // У зб.: Становлення правової держави в Україні: проблеми та шляхи вдосконалення правового регулювання. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2010. - С.64.
8. Конституція України. - Х,; Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011. - 64 с.
9. Позовна давність: монографія / П.Д. Гуйван. - Х.: Право, 2012. - 448 с.
10. Цивільне процесуальне законодавство у динаміці розвитку та практиці Верховного Суду України / В.В. Комаров. - Х.: Право, 2012. - 624 с.
11. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 864 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Загальні засади та юридична природа строків у цивільному праві. Правові засади позовної давності за законодавством України. Роль строків у цивільних правовідносинах. Правильне обчислення строків позовної давності. Початок їх перебігу, зупинення і перерив.
курсовая работа [69,6 K], добавлен 02.10.2016Комплексний аналіз класифікації строків давності за чинним українським законодавством. Дослідження основних видів давності, зокрема застосування позовної, набувальної давності, а також давності примусового виконання добровільно невиконаного обов'язку.
статья [23,6 K], добавлен 17.08.2017Строк у цивільному праві - момент або проміжок часу, з настанням або із закінченням якого пов'язані певні правові наслідки. Види строків і термінів: характеристика і аналіз. Поняття строків позовної давності, присікальних, гарантійних, їх застосування.
курсовая работа [32,6 K], добавлен 06.04.2012Поняття давності у кримінальному праві для звільнення від покарання. Перебіг строків давності та порядок їх обчислення, умова не вчинення протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості. Зміст поняття не ухилення особи від слідства або суду.
курсовая работа [33,9 K], добавлен 11.11.2010Поняття та значення строків у Цивільному процесуальному кодексі України. Види процесуальних строків: встановлені законом, встановлені судом, абсолютно та відносно визначені. Порядок обчислення, зупинення, поновлення та продовження процесуальних строків.
контрольная работа [56,5 K], добавлен 03.08.2010Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Юридична некоректність визнання особи винною у вчиненні злочину у випадку звільнення її від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
статья [27,9 K], добавлен 18.08.2017Поняття процесуальних строків, їх ознаки, види та значення. Обчислення, зупинення, поновлення і продовження цивільних процесуальних строків. Поняття недоліків рішення суду. Виправлення описки чи явної арифметичної помилки. Ухвалення додаткового рішення.
контрольная работа [31,9 K], добавлен 27.02.2009Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі. Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення. Продовження строків досудового слідства. Поняття і види судових витрат.
реферат [47,9 K], добавлен 25.07.2007Процесуальний строк як період часу, встановлений законом або судом: класифікація, причини зупинення, поновлення та продовження. Розгляд видів процесуальних строків: абсолютно визначені, відносно визначені. Регулювання та порядок обчислення строків.
контрольная работа [58,9 K], добавлен 13.10.2012Поняття процесуальних строків та їх значення у кримінальному процесі. Строки проводження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення. Продовження строків досудового слідства. Поняття і види судових витрат. Відшкодування судових витрат.
реферат [47,9 K], добавлен 08.08.2007Процесуальні строки в різних галузях поцесуального права. Процесуальні строки. Обчислення, закінчення, зупинення, відновлення та продовження процесуальних строків. Процесуальні строки за трьохланковою судовою системою господарського судочинства.
курсовая работа [27,6 K], добавлен 07.02.2003Поняття і класифікація принципів цивільного процесуального права України. Підстави для розгляду справи у закритому судовому засіданні. Інформація, що відноситься до державної таємниці. Практика застосування принципу гласності у цивільному судочинстві.
курсовая работа [50,1 K], добавлен 29.11.2011Судимість як правовий наслідок засудження особи вироком суду до кримінального покарання. Особливості і підстави визначення строків погашення судимості. Обчислення строків судимості. Порядок зняття судимості за Кримінально-процесуальним кодексом України.
реферат [10,6 K], добавлен 12.12.2010Поняття та підстави представництва в цивільному праві України. Види представництва в цивільному праві України. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України.
курсовая работа [27,2 K], добавлен 17.10.2005Поняття нотаріальних дій, місце і строки їх вчинення, підстави відкладення та зупинення. Особливості встановлення та перевірки осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальних дій. Порядок та правила підписання нотаріальних документів та сплати мита.
курсовая работа [122,4 K], добавлен 29.01.2011Сутність і зміст терміну "процесуальний строк" в адміністративному судочинстві. Роль соціально-правової природи і юридичного значення строків. Проблема розвитку процесуальних відносин та їх правового регулювання. Особливості класифікації строків.
контрольная работа [52,7 K], добавлен 14.05.2011Поняття та значення цивільно-правового договору. Види договорів у цивільному праві. Здійснення тлумачення умов договору відповідно до загальних правил тлумачення правочину. Укладення цивільно-правового договору та підстави для його зміни або розірвання.
реферат [30,9 K], добавлен 21.09.2009Поняття, види відповідальності в цивільному праві. Порядок відшкодування збитків, моральної шкоди, умови та випадки виплати неустойки. Підстави звільнення боржника від відповідальності. Відміни цивільної відповідальності від інших видів відповідальності.
курсовая работа [40,6 K], добавлен 03.06.2011Теоретико-правові аспекти цивільного права як науки. Концепція приватного та цивільного права. Предмет та методологія науки цивільного права. Сучасні завдання цивілістичної науки в Україні. Місце цивільного права в сучасній правовій системі України.
курсовая работа [52,5 K], добавлен 16.05.2017Цивільне право України: поняття і система. Форми власності в Україні. Суб'єкти цивільно-правових відносин. Основні ознаки юридичних осіб. Цивільно-правові договори. Поняття і види.
контрольная работа [15,3 K], добавлен 26.09.2002
