Цивільно-правова характеристика договору зберігання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Верхньодніпровський коледж

Дніпропетровського державного аграрного університету

Курсова робота

з дисципліни

«Цивільне право»

на тему:

«Цивільно-правова характеристика договору зберігання»



Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та умови договору зберігання

1.1 Поняття та сторони договору зберігання

1.2 Істотні умови договору

1.3 Права та обов'язки сторін договору та їх відповідальність

Розділ 2. Види договору зберігання

2.1. Договір зберігання в товарному складі

2.2 Спеціальні види зберігання

2.2.1 Зберігання речі у ломбарді

2.2.2 Зберігання цінностей у банку

2.2.3 Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту

2.2.4 Інші спеціальні договори зберігання

Розділ 3.Укладення договорів зберігання СТОВ «Дніпро-Н»

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Після зламу всієї структури планування і розподілу в економіці держави на зміну прийшло вільне волевиявлення - свобода договорів. У новому Цивільному кодексі дістали відображення загальні положення договірного права і договори, які найбільше використовуються суб'єктами підприємницької діяльності при обслуговуванні сфери економічних відносин. Провідне місце у цій групі договорів відводиться договору зберігання.

Потреба в забезпеченні збереження майна, коли сам власник позбавлений можливості здійснювати нагляд за ним, досить давно втілила в життя існування особливих правових норм про зберігання. За послугами цього виду звертаються в рівній мірі для задоволення як індивідуально-побутових потреб - від глядача(залишає верхній одяг під час відвідування театру) і до пасажира, що здає свій багаж до камери схову на вокзалі; так і потреб підприємницьких, тісно пов'язаних з рухом матеріальних цінностей у цивільному обороті. Тим і іншим в кінцевому рахунку потрібно одне й те саме: зберегти і зберегти належне їм майно.

В даній роботі проведена цивільно-правова характеристика договору зберігання, а саме розкрито поняття, істотні умови та зміст договору, а також розглянуто види договорів зберігання.



Розділ 1. Поняття та умови договору зберігання

1.1 Поняття та сторони договору зберігання

Договір зберігання належить до категорії договорів про надання послуг. Договір зберігання має широке застосування у цивільному обороті. Він укладається у випадках, коли у власника або іншої особи, яка правомірно володіє належним йому майном, виникає потреба в отриманні з боку інших осіб послуг по забезпеченню його схоронності. Послуги по зберіганню чужих речей можуть надаватись як при здійсненні підприємницької діяльності, так і у межах інших (зокрема побутових) відносин. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її відповідно до його умов у схоронності.

В юридичній літературі договір зберігання називався договором поклажі, а його суб'єкти - відповідно поклажодавцем і поклажоприймальником. Радянська теорія і практика підмовилися від терміна "поклажа", замінивши його терміном "схов". Особа, що приймала майно на зберігання, іменувалася не поклажоприймальником, а охоронцем, а суб'єкт, який здавав річ на зберігання, у зв'язку з відсутністю нової термінології, так і продовжує називатися поклажодавцем

Відносини, пов'язані з укладенням, виконанням і розірванням договорів зберігання регулюються Главою 66 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Особливості правового регулювання договірних відносин, які виникають при наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання. Аналіз положень ст.939 ЦК свідчить про те, що договір зберігання може бути як реальним, так і консенсуальним. Договір є реальним, якщо виникнення договірних відносин поставлено сторонами у залежність від факту передачі речей зберігачу на зберігання. У випадках, коли сторони визначають можливість (саме можливість, а не обов'язок поклажодавця) передачі речей на зберігання після його укладення, тобто у майбутньому - договір є консенсуальним. Як правило, такий договір укладається тоді, коли на стороні зберігача виступає особа, яка надає послуги по забезпеченню зберігання чужих речей, здійснюючи підприємницьку діяльність (професійний зберігач).

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач, якими можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи. Виняток складають випадки здійснення зберігання на засадах підприємницької діяльності, яку може здійснювати тільки професійний зберігач (ч.2 ст.936 ЦК). У останньому випадку прийняття речі на зберігання визначається як його обов'язок (ст.940 ЦК). Зокрема професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах схову, інших пристосованих для їх зберігання приміщеннях) загального користування, не має. права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.

Зберігач у будь-якому випадку повинен мати відповідні умови для забезпечення схоронності переданих на зберігання речей. У випадах, визначених актами цивільного законодавства, обов'язок зберігання речі може бути покладено на одну із сторін договірних відносин, пов'язаних із розглядуваними. Так, положення ст.1021 ЦК окремо визначають обов'язок комісіонера зберігати майно комітента. Виконання цього обов'язку не обов'язково може здійснюватися особисто комісіонером. У випадку відсутності умов для забезпечення схоронності майна комітента, наприклад, майно, яке надійшло для комітента відповідно до умов договору, громіздке і для нього у приміщенні комісіонера не вистачає місця, воно може бути передане останнім на зберігання професійному зберігачу.

Суб'єкт обов'язку оплати його послуг визначається договором комісії, а у разі виникнення спору - судом.

Поклажодавцем, як правило, виступає власник майна. Однак ним може бути також особа, якій власник передав майно на підставах, визначених актами цивільного законодавства. Майно може бути передане поклажодавцю власником у довірче управління за договорами майнового найму (оренди), позички тощо. Передача майна на зберігання є правом, а не обов'язком поклажодавця. Але за умови попередньої домовленості про передання речі на зберігання, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору.

1.2 Істотні умови договору

Договір зберігання - один із найдавніших різновидів договорів, він призначений забезпечити схоронність речі особи, яка не може здійснювати за нею нагляд.

Істотними умовами договорів зберігання є умови про предмет, ціну та строк дії договору.

Предметом договору зберігання є послуга, яка полягає в сукупності корисних дій, що спрямовані на прийняття, зберігання та подальше повернення зберігачем певного об'єкта.

Об'єктом договору може бути як індивідуально-визначена річ, так і речі, що мають родові ознаки. За зобов'язаннями зберігання, незалежно від підстав їх виникнення, охоронець повинен повернути у схоронності ті самі, а не інші речі, і тому, як правило, об'єктом цих зобов'язань є індивідуально-визначені речі. Іноді речі можуть визначатися родовими ознаками (наприклад, здача зерна на елеватор). Охоронець зобов'язаний повернути стороні, яка здала родові речі на зберігання, рівну або обумовлену сторонами кількість речей того самого роду та тієї самої якості, а не ті самі речі, що їх здавали на зберігання. Законодавство допускає укладення угоди між охоронцем і поклажодавцем з приводу родових речей, зокрема про відповідальність за випадкову загибель або псування таких речей, яка може бути покладена на поклажодавця

Подібна, але більш лаконічна ст.960 міститься також у новому ЦК, яка передбачає, що за згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

Положення ст.946 ЦК визначають можливість укладення договору зберігання як безоплатного або оплатного. Це у свою чергу визначає його односторонній або двосторонній (взаємний) характер відповідно. Якщо договір укладається як безоплатний, обов'язок повернути річ, що була предметом зберігання, виникає лише у зберігача, тому договір є одностороннім. Встановлення у договорі зустрічного обов'язку поклажодавця оплатити послуги зберігача обумовлює його двосторонній характер. Обов'язок зберігати річ на оплатних або безоплатних засадах може виникати не тільки з договору, але й на підставі положень актів цивільного законодавства. Наприклад, продавець зобов'язаний зберігати проданий товар, не допускаючи його погіршення, якщо право власності на нього переходить до покупця раніше його передання (ст.667 ЦК). У свою чергу покупець зобов'язаний відшкодувати необхідні для цього витрати, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, такі послуги за загальним правилом є оплатними, але договором між продавцем та покупцем може визначатися їх безоплатний характер.

Договір, умови якого не містять домовленості сторін щодо оплати послуг зберігача, найчастіше укладається між фізичними особами у межах відносин, що не є підприємницькими.

За договором зберігання строк визначається, насамперед, як проміжок часу, протягом якого зберігач зобов'язаний зберігати річ. Сторони відповідно до договору самостійно визначають строк тривалості договірних відносин. Строк у договорі зберігання завжди встановлюється, враховуючи інтереси поклажодавця. Враховуючи дану норму, поклажодавець вправі в будь-який час зажадати повернення майна від зберігача, а зберігач зобов'язаний повернути майно при першій вимозі, незалежно від терміну зберігання. Що стосується зберігача, то він може зажадати припинення договору тільки у випадку, якщо майно було здано на зберігання до витребування чи без указівки строку. Але й у цьому випадку він зобов'язаний надати поклажодавцем достатній за даних умов строк для одержання майна. При безстроковому зберіганні, якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений, виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Зберігач не вправі достроково виконати своє зобов'язання. Це суперечить суті зобов'язання зберігання. Виняток складають особливі випадки, наприклад ліквідація юридичної особи.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ у розумний строк. Поняття «звичайного» та «розумного» строку у випадку виникнення суперечки повинен визначити суд.

Залежно від характеру відносин, що виникають, законодавчо передбачена різна форма вчинення даного договору. За реальним договором зберігання (ч.1 ст.936 ЦК) його форма визначається відповідно до частини 4 ст.208 ЦК - правочини фізичних та юридичних осіб на суму, що перевищують у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, належить вчиняти в письмовій формі. Письмова форма за загальним правилом вважається необхідним доказом у випадку відмови зі сторони зберігача факту прийняття речей на збереження. Для договору, за яким зберігач зобов'язаний у майбутньому прийняти на зберігання річ від поклажодавця незалежно від складу учасників та вартості речей, які передані на зберігання, законом передбачена тільки письмова форма.

Відповідно до ст.218 ЦК недотримання простої письмової форми не має наслідком його недійсності крім випадків, прямо зазначених у законі або в угоді сторін. У більшості випадків прийняття речей на зберігання оформляється квитанцією, розпискою чи іншим документом, підписаним зберігачем. При цьому письмова форма договору вважається дотриманою. У випадку настання надзвичайних ситуацій, коли передача речі на зберігання була викликана пожежею, іншим стихійним лихом, раптовою хворобою і т. ін., можлива усна форма договору. Це зумовлюється раптовим настанням надзвичайних обставин, які сторони не могли передбачити і тому укладення письмового правочину, що вимагає часу, було для них неможливим або пов'язано з певними труднощами. У такому випадку передача речі на зберігання може доводитися у разі виникнення спору використанням свідчень свідків. Замість укладення письмового договору зберігач для підтвердження факту укладання договору при прийомі речей на короткострокове зберігання може видавати номерні жетони, інші знаки поклажодавцеві. Такі знаки прирівнюються до письмових доказів.

1.3 Права та обов'язки сторін договору та їх відповідальність

Змістом договору зберігання є такі пункти, що кореспондують права та обов'язки сторін.

Обов'язки зберігача:

1) забезпечувати схоронність речі - вживати усіх заходів, передбачених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ст.942 ЦК).

Ці заходи можуть бути встановлені договором сторін і спрямовані на запобігання втрати, псування, нестачі або пошкодження майна. При цьому мають бути взяті до уваги специфічні властивості майна (наприклад, схильність до псування харчових продуктів). Під час зберігання внаслідок природних властивостей річ може змінюватися, погіршуватися, що має враховуватися як знос речі, не пов'язаний з її пошкодженням, тому це не може вважатися порушенням зберігачем обов'язку щодо забезпечення схоронності речі. договір зберігання цінність ломбард

Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну. Це означає, що до зберігача не може бути пред'явлена вимога виявляти до предмета зберігання більшу дбайливість, ніж та, що він виявляє до власного майна;

2) виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто.

Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання (ст.943 ЦК);

3) не користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також не передавати її у користування іншій особі без згоди поклажодавця (ст.944 ЦК);

4) негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь. У разі небезпеки втрати, нестачі або пошкодження речі зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця (ч.1 ст.945 ЦК);

5) повернути поклажодавцеві річ, передану на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, одержані ним від речі. Тотожність речі, що була прийнята на зберігання, і речі, повернутої поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків (ст.949 ЦК).

Обов'язки поклажодавця:

1) сплатити зберігачу плату за зберігання, якщо договір сплатний. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі (ст.946 ЦК);

2) відшкодувати зберігачу витрати на зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, що належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.947 ЦК):

3) прийняти річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі. За загальним правилом за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах (ч.1 ст.950 ЦК).

Стосовно відповідальності сторін договору слід зазначити, що відповідальність диференціюється залежно від того, яка особа виступає зберігачем. Так, у випадку, коли зберігачем є непрофесійний зберігач, то і відповідатиме він лише у разі своєї вини.

Відповідальність професійного зберігача визначена відповідно до ст.614 ЦК, якою встановлена підвищена відповідальність осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність. З огляду на специфіку відносин при зберіганні, зберігач звільняється від відповідальності за втрату, нестачу або ушкодження речі не тільки у випадках нездоланної сили, але й коли ці обставини викликані особливими властивостями речі, про які зберігач не знав і не повинен був знати. Відповідальність зберігача зменшується при простроченні поклажодавцем строку зберігання (ст.948 ЦК) чи іншій його провині.

Розмір відповідальності зберігача істотно відрізняється при оплатному і безоплатному зберіганні. Якщо зберігання здійснюється оплатно, зберігач відповідає за заподіяні збитки в повному обсязі відповідно до ст.22 ЦК. Він повинен відшкодувати як реальний збиток, тобто витрати, які поклажодавець понесе для відновлення порушеного права, втрату чи ушкодження його майна, так і упущену вигоду, тобто неодержані доходи, які поклажодавець міг одержати при звичайних умовах цивільного обороту, якби його право не було порушено.

Поклажодавець вправі вимагати відшкодування доходів, якщо зберігач одержав їх внаслідок порушення своїх зобов'язань за договором. Однак це правило є диспозитивним, тобто воно може бути змінено законом чи договором. При безоплатному зберіганні відповідальність зберігача обмежена тільки реальним збитком. Право на відшкодування упущеної вигоди і доходів, отриманих зберігачем, поклажодавець не має. Ці правила мають імперативний характер та не можуть бути змінені за згодою сторін. Спеціальним є випадок, коли з вини зберігача якість речі змінилася настільки істотно, що вона не може бути використана за призначенням. Цей випадок може бути за вимогою поклажодавця прирівняний до знищення чи втрати речі з витікаючими з цього майновими наслідками. Розмір відповідальності зберігача часто заздалегідь визначається сумою оцінки, зазначеної у виданій зберігачем квитанції або іншому документі. Однак якщо поклажодавець доведе, що дійсна вартість утраченої чи ушкодженої речі вище цієї суми, він вправі вимагати додаткових платежів. Це положення застосовується в судовій практиці і має велике значення в сучасних умовах, коли вартість певних речей швидко зростає. Іноді поклажодавець сам повідомляє про цінність предмета зберігання. Оголошена цінність може не відповідати дійсній вартості речі. Відповідальність у таких випадках обмежена оголошеною цінністю. У всякому разі вона не повинна перевищувати дійсної вартості речі. Для визначення розміру відповідальності зберігача велике значення має ціна, з якої потрібно виходити при визначенні суми збитків. Ціна визначається за цінами місця виконання зобов'язання в день добровільного задоволення вимоги поклажодавця чи в день пред'явлення або задоволення позову відповідно до правил, встановленими в ст.532 та ст.946 ЦК. Якщо при здачі майна на зберігання була зроблена оцінка цього майна і ціна його була зазначена в договорі чи іншому письмовому документі, виданим зберігачем, відповідальність зберігача обмежується сумою оцінки, оскільки не доведено, що дійсна вартість ушкодженого, утраченого чи відсутнього майна перевищує цю суму. Таким чином, обсяг відповідальності зберігача обмежений зазначеною у відповідному документі вартістю зданого на зберігання майна. Однак це правило не позбавляє можливості поклажодавця наполягати на відшкодуванні вартості зданого на зберігання майна вище тієї оцінки, що зазначена в документі, якщо він доведе цю більш високу вартість утраченого, відсутнього чи ушкодженого майна. Зберігач відповідає, якщо законом чи договором не передбачений його обов'язок відшкодувати збитки, заподіяні втратою, нестачею чи ушкодженням майна, у розмірі вартості втраченого чи відсутнього майна - у випадку втрати чи нестачі майна; у розмірі суми, на яку понизилася його вартість - у випадку ушкодження майна.

Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачу збитки, заподіяні властивостями зданого на зберігання майна, якщо зберігач, приймаючи майно, не знав і не повинен був знати про ці властивості (ст.952 ЦК). Однак відповідальність поклажодавця може бути знижена, якщо буде доведено, що він не знав про шкідливі властивості речей, що здаються, а зберігач при прийманні не затребував представлення передбачених діючими правилами документів, що засвідчують властивості цих речей. Розмір збитків може бути дуже значним. Вони визначаються тими шкідливими наслідками, що викликані властивостями прийнятого на зберігання майна, і можуть виразитися в знищенні чи ушкодженні речей зберігача, ушкодженні його здоров'я або настанні інших негативних наслідків. Розмір відповідальності визначається за загальними правилами, встановленими у ст.22 ЦК. Підставою відповідальності поклажодавця є його провина, що виразилася в тому, що він, передаючи майно на зберігання, не повідомив зберігачу про небезпечні властивості зданої на зберігання речі.



Розділ 2. Види договору зберігання

2.1 Договір зберігання в товарному складі

Серед договірних зобов'язань щодо забезпечення цілісності та схоронності речей цивільне законодавство окремо виділяє такий вид зберігання, як зберігання на товарному складі.

Договір складського зберігання є одним із видів договору зберігання і на нього поширюється більшість загальних положень договору зберігання. Він виділяється за суб'єктним складом, змістом, та оформленням, які у свою чергу зумовлені зберіганням товарної маси, для прискорення та спрощення товарного обігу. У ч.1 ст.957 ЦК визначається, що договір складського зберігання - договір, відповідно до якого товарний склад (зберігач) зобов'язується за винагороду зберігати товари, передані йому поклажодавцем, і повернути ці товари у схоронності. Наведене визначення дозволяє виділити три неодмінні ознаки даного виду договору зберігання.

Перша - особливий предмет, яким служать «товари». Крім зазначеного вже вище, це дає можливість використовувати у відповідній якості речі як індивідуально визначені, так і родові, тобто, поширити на відповідні відносини залежно від обставин режим звичайного і більш властивого складу нерегулярного збереження. Друга - особливий суб'єктний склад. Пов'язує можливість участі в договорі в ролі зберігача зі здійсненням визначеної підприємницької діяльності.

Необхідно враховувати, що договори зберігання на товарному складі можуть бути пов'язані з двома видами діяльності. Мається на увазі зберігання, а також реалізація товарів. Тому, в принципі, можливий варіант, при якому здійснення зберігачем правочинів за розпорядженням товарами виявляється за межами його спеціальної правоздатності. Варто мати на увазі також і те, що деякі види збережених товарів можуть виявитися точно так само за межами виданої складу ліцензії.

Контрагентами товарного складу в розглянутому договорі можуть бути лише ті, для кого передані на збереження речі є товаром, тобто такими речами, продаж яких поклажодавці можуть здійснювати в рамках своєї підприємницької діяльності. Тільки в такому випадку на них може поширитися передбачений у параграфі 2 глави 66 ЦК порядок, включаючи можливість оформлення відносин по збереженню товарів розпорядницькими документами, а також наділення товарного складу правом реалізовувати товари, що знаходяться на збереженні, та ін.

В усіх інших випадках зберігання на товарному складі повинне здійснюватися винятково в режимі звичайного збереження. І відповідно на них повинні поширюватися загальні положення про зберігання.

Третя ознака договору складського збереження полягає в тому, що відповідні послуги здійснюються товарним складом за винагороду. Тим самим оплатність договору складського зберігання не поширюється на випадок, передбачений імперативною нормою, а є ознакою складського зберігання. Відносини по безоплатному зберіганню навіть тоді, коли відповідні послуги надаються товарним складом, знаходяться поза межами регулювання параграфа 2 глави 66 ЦК.

Договір складського зберігання слід віднести до публічних договорів, оскільки він повинен укладатися з будь-ким, хто цього побажає, та на однакових для всіх умовах.

Договір зберігання на товарному складі повинен бути укладеним у письмовій формі. Відповідно до п. 3 ст.957 ЦК така форма вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом. У свою чергу, ст.961 ЦК, містить перелік таких документів. Він включає подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво та складську квитанцію. Усі ці документи, хоча і закріплюють самі по собі волю тільки однієї сторони - зберігача, прирівнюються до письмової форми договору, тому що друга сторона - поклажодавець виражає, у свою чергу, власну волю укласти договір шляхом прийняття відповідного документа в обмін на передані на збереження товари.

2.2 Спеціальні види зберігання

2.2.1 Зберігання речі у ломбарді

Положення ЦК забезпечують правове регулювання відносин у сфері здійснення зберігання речей не тільки товарними складами, а й іншими спеціалізованими організаціями, а також визначають випадки обов'язкового забезпечення схоронності речей. Ці види зберігання є спеціальними і мають суттєві особливості.

Зберігання речей у ломбарді пов'язано із здійсненням так званої ломбардної операції, що є різновидом кредиту під заставу.

Ломбард - фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг ломбарду

Ломбардна операція - операція фізичних чи юридичних осіб з отримання коштів від юридичної особи, кваліфікованої як фінансова установа згідно із законодавством України, під заставу товарів або валютних цінностей.

Зберігання речей ломбардом є супутньою ломбардною послугою, яка надається у процесі його основної діяльності і видачі грошових кредитів під заставу рухомого майна (закладу).

Особливості договору зберігання речей у ломбарді полягають у наступному:

1) правове регулювання відповідних відносин здійснюється ЦК України (статті 967- 968), Законами України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р., "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р., а також підзаконними актами, зокрема Положенням про порядок надання фінансових послуг ломбардами, затвердженим розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2005 р. № 3981, тощо;

2) за своїми юридичними ознаками це двосторонній, відплатиш, реальний, строковий і публічний договір;

3) зберігачем за цим договором є ломбард, тобто фінансова установа, виключним видом діяльності якої є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам готівкою чи у безготівковій формі за рахунок власних або залучених коштів, крім депозитів, під заставу майна та майнових прав на визначений строк і під відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг (п.2 Порядку проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 листопада 2003 р. № 1800). Відповідно до Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ломбард повинен бути зареєстрований як фінансова установа і отримати відповідне свідоцтво;

4) ломбард є так званим професійним зберігачем;

5) поклажодавцем відповідно до ч.1 ст.967 ЦК України може виступати тільки фізична особа;

6) предметом зберігання є річ, передана ломбарду під заставу. Нею може бути будь-яка рухома і неспоживна річ. Зазвичай, до ломбарду здаються високоліквідні речі, такі як ювелірні і побутові вироби із дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, нова або використовувана побутова, аудіо- та відеотехніка, мобільні телефони тощо. Не можуть бути предметом зберігання у ломбарді речі, вилучені з цивільного обігу чи обмежені у ньому;

7) оформлення договору здійснюється шляхом видачі іменної квитанції (ч.1 ст.967 ЦК України);

8) ціна речі, переданої у заставу (зберігання), визначається за домовленістю сторін (ч.2 ст.967 ЦК України). Зазвичай, оцінку речі проводить ломбард, за що стягується (може стягуватись) додаткова плата;

9) на ломбард покладається обов'язок застрахувати на користь поклажодавця за свій рахунок речі, прийняті на зберігання, виходячи з повної суми їх оцінки;

10) ломбард не має права користуватися і розпоряджатися зданою річчю;

11) річ повертається поклажодавцеві за умови виконання ним перед ломбардом своїх зобов'язань, забезпечених заставою;

12) ломбард має право продати річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання та інші платежі, які належить зробити ломбардові, а залишок суми виторгу повертається поклажодавцю.

2.2.2 Зберігання цінностей у банку

Одним із видів послуг, що надаються банками, є послуги щодо зберігання. Вони опосередковуються такими договорами:

1) договором зберігання цінностей у банку;

2) договором про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;

3) договором про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком.

Договори банківського зберігання є двосторонніми, реальними (окрім договору про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, який є консенсуальним) і відплатними.

Можливість банку укладати договори зберігання, крім ЦК України, передбачається Законом України "Про банки і банківську діяльність", в якому вказується, що банк має право здійснювати послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів.

У договорах зберігання банки виступають як професійні зберігачі, отже на них поширюються відповідні правила, передбачені загальними положеннями про зберігання.

Поклажодавцем, зазвичай, виступають фізичні особи, хоча ними можуть бути також юридичні особи.

Особливості договору зберігання цінностей у банку:

1) предметом зберігання є цінності, під якими законодавець розуміє документи, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності;

2) при передачі на зберігання цінних паперів поклажодавець (клієнт) може уповноважити банк на вчинення з ними правочинів (щодо їх продажу, міни, управління цими паперами тощо). У такому разі банк може за дорученням клієнта здійснювати операції на ринку цінних паперів;

3) оформлення договору здійснюється шляхом видачі банком поклажодавцю іменного документу, пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей (ч.3 ст.969 ЦК України).

Особливості договору про надання індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком:

1) за цим договором банк надає поклажодавцю індивідуальний банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для зберігання у ньому цінностей та роботи з ними (ч.1 ст.970 ЦК України);

2) предметом зберігання є цінності. Банк може визначити конкретний перелік речей, які можуть або не можуть бути предметом зберігання;

3) банк приймає цінності безпосередньо від поклажодавця, контролює їх поміщення у сейф та одержання їх із сейфа;

4) банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що ідентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує право його пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього цінностей;

5) у договорі необхідно передбачити, хто має право отримати передані на зберігання у банк цінності: тільки поклажодавець, його представники, спадкоємці або ж пред'явник ключа, картки, іншого знака чи документа, який посвідчує право доступу особи до сейфа або його вмісту.

Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, по своїй суті є договором найму (оренди), тому до нього застосовуються положення про найм (ст.971 ЦК України).

За цим договором одна сторона (банк) надає у тимчасове використання клієнту (наймачу) банківський сейф, який при цьому не виходить з-під володіння банку.

Внаслідок укладання такого договору наймач має право без контролю з боку банку поміщати у сейф та вилучати з нього будь-які речі, габарити яких дозволяють помістити їх у сейф, окрім заборонених законом та договором (зброю, наркотичні речовини тощо).

Банк не здійснює охорону речей. Їх схоронність забезпечується тим, що сейфи знаходяться у сховищі банку, яке в цілому взято під охорону.

Договором може бути передбачено спільний режим користування сейфом кількома особами або доступ до сейфа інших осіб.

Договір про надання індивідуального банківського сейфа, що не охороняється банком, укладається у простій письмовій формі.

Основними обов'язками наймача є:

1) оплата послуг банку відповідно до умов договору;

2) дотримання умов і заборон, встановлених законом та договором;

3) дотримання вимог банку щодо забезпечення безпеки при доступі до сховища банку, в якому розташований сейф, та правил перебування у ньому;

4) дотримання правил поводження із ключем від банківського сейфа.

Основними обов'язками банку є:

1) надання у користування наймача справного сейфа, розташованого у сховищі банку, та можливості доступу до нього;

2) надання наймачу у володіння і користування ключа від сейфа;

3) створення умов для роботи наймача з речами, які знаходяться у сейфі, якщо це передбачено умовами договору.

Оскільки умови про відповідальність сторін за таким договором законом не визначені, вони мають бути передбачені у договорі. У іншому разі вони визначаються на загальних підставах.

2.2.3 Зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту

Організації і підприємства транспорту, окрім послуг щодо перевезення вантажу, пасажирів, багажу і пошти, надають й інші додаткові послуги, зокрема організовують зберігання речей фізичних осіб.

У зв'язку з цим, на транспортних вокзалах здійснюється тимчасове зберігання ручної поклажі. Залежно від способу і умов зберігання воно поділяється на зберігання у стаціонарних камерах схову і автоматичних камерах схову самообслуговування (далі - АКСС).

Камера схову - це спеціально обладнане приміщення для короткочасного зберігання ручної поклажі, багажу пасажирів (п.1.7 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.12.2006 р. №1196).

Договір зберігання в АКСС має певну специфіку, що пов'язана із подвійною правовою природою цього договору. Він має властивості як договору зберігання, так і договору найму (оренди), тому в ч.6 ст.972 ЦК України вказується, що до цього договору застосовуються положення про майновий найм (оренду).

Договір зберігання у камерах схову організацій, підприємств транспорту є двостороннім, реальним, відплатним. Також його можна охарактеризувати як публічний, оскільки за ч.1 ст.972 ЦК України камери схову загального користування, що перебувають у віданні організацій, підприємств транспорту, зобов'язані приймати на зберігання речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них проїзних документів.

Сторонами цього договору є організація чи підприємство транспорту, що виступає як професійний зберігач, і поклажодавець, яким може виступати пасажир або інша фізична особа.

Предметом зберігання може бути ручна поклажа у будь-якій упаковці, незалежно від її виду (валіза, кошик, рюкзак, байдарки в розібраному вигляді, лантухи, вузли тощо). Деякі речі (наприклад, пальто, лижі, ранець, ковзани) можуть бути прийняті без упаковки. Фрукти, овочі, ягоди, гриби та інші сільськогосподарські продукти приймають на зберігання у будь-якій тарі, яка гарантує їх зберігання при перенесенні (слід мати на увазі, що транспортні організації не несуть відповідальність за природне псування зданих на збереження продуктів, які швидко псуються). Виявлені під час приймання дефекти упаковки ручної поклажі мають бути усунені власником або спеціально застережені в акті, підписаному комірником.

Вага окремого місця ручної поклажі на залізничному транспорті не повинна перевищувати 50 кг. Крім того, кожна одиниця поклажі повинна мати пристрій для перенесення. Речі вагою більш як 50 кг або великогабаритні, які не поміщаються в автоматичні камери схову, а також телевізори, холодильники, пральні машини тощо, приймають до схову в спеціально виділених камерах схову великогабаритних речей або в багажні камери.

Забороняється здавати і приймати до зберігання тварин і птахів, вогнепальну зброю, вибухові, вогненебезпечні, легкозаймисті, їдкі та отруйні речовини, речі, що можуть зіпсувати або забруднити речі інших пасажирів, а також грошові суми, облігації, документи й інші коштовності.

Плата за зберігання стягується залежно від кількості місць ручної поклажі, їх габаритів та вартості оцінки, заявленої поклажодавцем на момент укладання договору.

Строк, протягом якого камера схову зобов'язана зберігати річ, встановлюється правилами, що видаються відповідно до транспортних кодексів (статутів), або за домовленістю сторін. Якщо сторона не забрала річ у встановлені строки, камера схову зобов'язана зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом (ч.4 ст.972 ЦК України). Так, на залізничному транспорті речі, які здані до камери схову, зберігаються там дві календарні доби, а потім їх передають на зберігання до загального складського приміщення станції. Якщо протягом 30 діб власник не забере свої речі, то вони підлягають реалізації згідно з законодавством України.

На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери схову (крім АКСС) поклажодавцю видається квитанція та (або) номерний жетон. У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцеві після надання доказів належності йому цієї речі.

При користуванні АКСС працівником транспортної організації видається жетон, який опускається поклажодавцем в жетоноприймальник камери схову.

У разі втрати квитанції або номерного жетона річ, здана до камери схову, видається поклажодавцю після надання доказів належності йому цієї речі. Вартість втраченого жетона сплачується поклажодавцем.

Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі або пошкодження речі, зданої до камери схову, відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання (ч.3 ст.972 ЦК України).

2.2.4 Інші спеціальні договори зберігання

Зберігання речей, що є предметом спору (секвестр) передбачені ст.976 ЦК. У разі виникнення між особами спору про право на річ, до його розв'язання вона може бути передана на зберігання третій особі, яка зобов'язується повернути її особі, визначеній за рішенням суду або за погодженням осіб, між якими виник спір. Підставою виникнення відносин секвестру може бути договір або рішення суду.

Домовленість про секвестр, за якою річ передається на зберігання третій особі за погодженням сторін спору, називається договірною. Якщо рішення про передачу речі на зберігання третій особі до моменту вирішення спору приймає суд, має місце судовий секвестр. Зберігачем може бути особа, призначена судом або визначена за домовленістю сторін, спір між якими розглядається. Річ, яка є предметом спору, передається на зберігання третій особі за її згодою, якщо інше не визначене законом. Оплату послуг за зберігання переданих за секвестром речей здійснюють сторони, між якими виник спір.

Спеціальним видом зберігання положення ЦК визначають забезпечення схоронності автотранспортних засобів. Зберігання автотранспортних засобів передбачено ст.977 ЦК. У разі надання такої послуги суб'єктом підприємницької діяльності, договір зберігання автотранспортних засобів є публічним. Публічний характер, зокрема, носить договір зберігання автотранспортних засобів, який укладається у випадках їх розміщення у боксах, гаражах або на спеціальних автомобільних стоянках.

За таким договором зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і повинен видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця за умови здійснення останнім оплати наданої послуги. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання і виникнення договірних відносин посвідчується квитанцією або номером чи жетоном.

Ці відносини не слід плутати з платним паркуванням автомобілів у місцях, визначених рішенням місцевих органів державної влади. Цими рішеннями муніципальна служба паркування уповноважена отримувати визначену плату за надання послуг по паркуванню автомобілів на вулицях центральної частини міста, поряд з ринками, іншими місцями їх масового скупчення, але не несе відповідальності за їх схоронність.

Відносини за договором зберігання автотранспортних засобів виникають також між гаражно-будівельним чи гаражним кооперативом та його членами, якщо інше не встановлено законом або статутом кооперативу. Зокрема положення статуту гаражно-будівельного або гаражного кооперативу можуть передбачати, що останній не несе відповідальності за схоронність автомобілів, які розміщені у належних його членам боксах.

Договір охорони є окремим спеціальним видом надання послуг по забезпеченню недоторканності особи або майна. За цим договором охоронець зобов'язується забезпечити недоторканність особи або майна, які охороняються (ст.978 ЦК).

До особливостей, що дозволяють розглядати цей договір як окремий різновид договорів про надання послуг, зокрема слід віднести його предмет забезпечення саме недоторканності особи або майна, а також покладення обов'язків за договором не тільки на охоронця, а й на його контрагента - особу, яка охороняється, або власника майна, яке є об'єктом охорони.

Володілець переданого під охорону майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої або майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Ст.973 ЦК регулює порядок зберігання речей у гардеробі організації. Гардероб організації - це приміщення, спеціально пристосоване для зберігання верхнього одягу і головних уборів і працівників та відвідувачів протягом робочого дня або на час відвідування. Особливості договірних відносин по зберіганню речей у цьому випадку полягають у тому, що їх предметом можуть бути тільки вказані речі, а зберігачем визнається організація, одне з приміщень якої виділене під гардероб.

Одночасно з передачею речей у гардероб поклажодавцю видається номерний жетон або інший знак (ч.3 ст.937 ЦК), що посвідчує його право у разі необхідності отримати речі. Як правило, зберігання речей у гардеробі здійснюється безоплатно. Незалежно від оплатності або безоплатності зберігання речей, що були передані поклажодавцем до гардеробу, зберігач зобов'язаний вжити усіх необхідних заходів для забезпечення їх схоронності. У випадку втрати жетона або іншого легітимаційного знака, що посвідчує виникнення відносин по зберіганню речей у гардеробі, поклажодавець може претендувати на повернення належних йому речей. Однак, як правило, його вимога може бути задоволена по закінченні робочого дня за умови надання ним доказів приналежності речі саме йому. Такими доказами може бути надання працівнику гардероба інформації щодо індивідуальних ознак речі, які можуть бути відомі лише власнику. Якщо працівник гардероба відмовляється видати речі власнику, який втратив номерний жетон або інший легітимаційний знак, спір підлягає розгляду в судовому порядку.



Розділ З. Укладення договорів зберігання СТОВ «Дніпро-Н»

З практичною стороною теми курсової роботи я ознайомився на прикладі СТОВ «Дніпро-Н» розміщеного за адресою: Дніпропетровська обл., Верхньодніпровський район, с. Пушкарівка, вул. Ілляшевської, 28.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи СТОВ «Дніпро-Н», яке підтверджує договірну правосуб'єктність видане Верхньодніпровською райдержадміністрацією, зареєстроване 3 березня 2000 р., про що зроблено запис 1 березня 2000 р. у журналі обліку реєстраційних справ за № 239298991 10 0010012. Ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності ЄДРПОУ- 30770923.

Статут СТОВ «Дніпро-Н" в новій редакції затверджений загальними зборами учасників протоколом № 1 від 26.02.2008 р., зареєстрований районною державною адміністрацією Верхньодніпровського району Дніпропетровської області 06.03.2008 р., реєстраційний номер 12021050003000306. Зміни та доповнення до статуту зареєстровані 31.01.2009 р., реєстраційна справа № 12021050005000306.

Предметом і напрямками діяльності СТОВ «Дніпро-Н» є:

- рослинництво (вирощування зернових, технічних та інших культур)

- тваринництво (молочне та м'ясне)

надання послуг в галузі тваринництва і рослинництва

- виробництво, заготівля, переробка, купівля, продаж, збереження с/г продукції

- торгівельна діяльність у сфері оптової, роздрібної, комісійної торгівлі та громадського харчування по реалізації продовольчих і непродовольчих товарів

- створення і експлуатація закладів громадського харчування, універсальних комісійних і фірмових магазинів

- надання транспортно-експедиційних та складських послуг

створення та експлуатація станцій технічного обслуговування, ремонту і обслуговування техніки і обладнання, в тому числі транспортних засобів, пунктів прокату та ін.

В своїй діяльності СТОВ «Дніпро-Н» вступає в договірні зобов'язання щодо надання послуг, одним із яких є договір зберігання.

Я ознайомився з договором зберігання № 11 складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна. Даний договір укладеного в смт. Новимиколаївка 7 липня 2008 р.

Сторонами договору є ТОВ «АСТІ Новомиколаївський Елеватор» (зерновий склад) та СТОВ (поклажодавець).

Умови договору:

1. Предмет договору

2. Порядок приймання та відвантаження зерна

3. Вимоги до якості та кількості зерна

4. Обов'язки сторін

5. Взаєморозрахунки сторін

6. Відповідальність сторін

7. Строк зберігання

8. Інші умови

9. Юридичні адреси та реквізити сторін

Проаналізувавши зміст даного договору я можу сказати, що умови договору не суперечать вимогам законодавства. Про те слід зазначити, що в назвах сторін договору я визначив не відповідність ст.936 ЦК, де вказано сторони договору зберігання: Зберігач та Поклажедавець, а в зазначеному вище договору Зерновий склад та Поклажедавець



Висновок

Договір зберігання належить до категорії договорів про надання послуг. Особливості правового регулювання договірних відносин, які виникають при наданні послуг по забезпеченню збереження чужого майна, обумовлюють специфіку правової характеристики договору зберігання. Відносини, пов'язані з укладенням, виконанням і розірванням договорів зберігання регулюються Главою 66 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.936 ЦКУ, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Істотними умовами договорів зберігання є умови про предмет, ціну та строк дії договору.

Окремими видами договорів зберігання є: зберігання на товарному складі, зберігання речей у ломбарді, зберігання цінностей у банку, зберігання речей у камерах схову, зберігання речей у гардеробі, зберігання речей пасажира під час його перевезення, зберігання речей у готелі, зберігання автотранспортних засобів, договір охорони.



Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р

3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000

4. Закон України "Про заставу" від 02.10.1992 р.

5. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р

6. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Концерн "Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. - Ч. 1. - 692 с.

7. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. М. Калітенко. - Одеса: Юридична література, 2004. -1112с.

8. Цивільне право: навч. посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. А.О. Підопригора, Д.В. Боборова та ін. - К.: "Вентурі" 1997р. 544с

9. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - Кн. 1. - 736с

10. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В. М. Коссака. - К.: Істина, 2004.1976 с.

...