Актуальність теми. Світові процеси глобалізації й інтеграції, зближаючи різні держави, є передумовами до встановлення певних вимог до гармонізації законодавства, вироблення уніфікованих правових розпоряджень.

Україна розвивається на принципах демократії, ринкових економічних відносин і інтеграції в цивілізоване світове співтовариство розвинених країн. Створення ефективних процедур визнання державної влади, підтвердження дійсності іноземних документів, видача дозволів на заняття певним видом діяльності, запобігання введенню в законний оборот "тіньових грошей" і заохочення узаконення коштів, що тимчасово перебувають за межами офіційної економіки, належать до пріоритетних завдань сучасної держави.

Здійснення зазначених завдань пов'язано з процедурою легалізації. У цілому, підвищення впливу недержавних інститутів на здійснення державної діяльності, "зв'язування" державної влади правом, знаходження можливості реальної реалізації наявних прав індивідуумами визначають трансформацію ряду понять у державно-правовій сфері.

Здійснення цих перетворень повинне провадитися в інтересах забезпеченого, стабільного і захищеного життя (громадянина, суспільства і держави) і вимагає створення ефективної нормативно-правової і загальнотеоретичної бази досліджень, спрямованих на регламентацію і затвердження відносин, виникаючих у правовій сфері. У цьому контексті значна роль належить використанню нової для вітчизняної науки і практики правової категорії, якою є легалізація.

Значення легалізації істотно зростає на сучасному етапі формування транснаціонального світу, коли правові системи сучасних держав повинні мати необхідні механізми визнання, надання юридичної сили, дозволу й узаконення певних об'єктів, суб'єктів, дій як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях. Тут необхідне створення ефективних процедур співробітництва держав у сфері легалізаційної діяльності за допомогою вироблення уніфікованого підходу до визначення поняття легалізації, видів і форм її здійснення.

У даний час в українській юриспруденції поняття легалізації є не досить розробленим. Відсутність цілісного наукового уявлення про легалізацію як про феномен правової сфери вступає в суперечність з існуючою практикою його використання. Як уявляється, з цим зв'язані проблеми і колізії впровадження легалізації в юридичну практику.

Рівень розробки проблеми теоретичного обґрунтування питань, що стосуються легалізаційної діяльності, поняття легалізації як правової процедури, не говорячи вже про правовий механізм легалізації, з повною підставою можна вважати початковим, точніше вихідним.

Недостатній загальнотеоретичний рівень правової розробки обраної теми дисертаційного дослідження зв'язаний з тим, що до даного моменту вивченню підлягали лише деякі види легалізації, а саме: дозвіл на заняття певною діяльністю, узаконення коштів, визнання дійсності документів, виданих на території іноземної держави, та ін. Тим часом існує об'єктивна необхідність теоретичного обґрунтування легалізації з урахуванням усіх її видів, вироблення універсального визначення поняття легалізації, що й було зроблено в дисертації.

Для досягнення мети дослідження в роботі міститься характеристика новітніх зарубіжних, вітчизняних наукових і законотворчих досягнень у сфері визнання, узаконення, підтвердження певних суб'єктів, об'єктів, дій, що по своїй суті складає зміст легалізації. Крім того, проведений правовий аналіз чинного українського й іноземного законодавства, а також розглянута наявна правозастосувальна практика, зв'язана з легалізацією.

Загальнотеоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці С.С. Алексєєва, Д.М. Бахраха, Х.Н. Бехруза, М.М. Богуславського, А.М. Васильєва, В.М. Горшенева, Г.К. Дмитрієвої, В.В. Дудченко, Л.М. Завадської, Н.А. Зелінської, П.А. Кенсовського, С.В. Ківалова, М.І. Козюбри, Т.М. Нешатаєвої, Ю.М. Оборотова, О.П. Подцерковного, Ж.А. Попової, В.М. Протасова, П.М. Рабіновича, А.І. Римарука, Н.Г. Саліщевої, Н.О. Саніахметової, М.Ю. Тихомирова, Ю.А. Тихомирова, Г.А. Тосуняна, М.К. Треушнікова, Р.О. Халфіної, Є.О. Харитонова, Н.А. Чечиної, Д.М. Чечота, В. Є. Чиркіна, І.Б. Шахова, О.В. Яковенко, М.Л. Якуби.

Використовувалися роботи зарубіжних учених, серед них Х.Х. Кернер, К. Коттке, К. Осакве та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Спрямованість дисертаційного дослідження визначається програмою наукових досліджень Одеської національної юридичної академії відповідно до фундаментальної теми "Правові проблеми становлення і розвитку сучасної Української держави" (державний реєстраційний номер 0101U0001195), наукової програми Міністерства освіти і науки України "Актуальні проблеми побудови демократичної соціальної правової держави відповідно до положень Конституції України", плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії на 2001 - 2005 рр., плану науково-дослідної роботи кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії на 2001 - 2005 рр., "Традиції і новації в правовому розвитку (теоретичний аспект)", і плану науково-дослідної роботи кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії на 2006 - 2010 рр., "Традиції і новації в правовому житті України (теоретичний аспект)".

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є вдосконалення і розвиток наукових уявлень щодо поняття легалізації, включаючи історію її існування, визначення місця і ролі поняття "легалізація" в системі юридичної науки, дослідження взаємозв'язку легалізації і правової процедури, а також розробка практичних рекомендацій з питань створення ефективної процедури легалізації, виключення колізій і неточностей у чинному законодавстві України.

У процесі дослідження проблеми легалізації дисертант вирішив такі завдання:

аналіз поняття легалізація в призмі різноманіття підходів до її вивчення;

установлення правової природи легалізації;

визначення концептуальних основ легалізації в правовій сфері;

виявлення місця категорії "легалізація" в категоріальному апараті загальнотеоретичної юриспруденції;

дослідження взаємозв'язків і взаємообумовленостей між легалізацією і такими явищами, як правова процедура і правозастосування;

аналіз формування й еволюції нормативно-правової бази, регламентуючої відносини з легалізації;

з'ясування суті, специфіки і можливостей легалізаційної діяльності, класифікації її видів і їх закріплення в процесі законодавчої діяльності;

вироблення науково-практичних рекомендацій з питань удосконалення форм і видів легалізаційної діяльності, а так само їх нормативно-правового регулювання.

Робоча гіпотеза дисертаційного дослідження зв'язана з можливістю побудови правової процедури легалізації як формалізованої системи юридичних дій.

Об'єктом дисертаційного дослідження є різноманіття правових процедур, зв'язаних із застосуванням права.

Предметом дослідження є легалізація як правова процедура, що здійснюється при застосуванні права.

Методи дослідження. В основу методології дисертаційного дослідження покладена структура у вигляді комплексу загальнотеоретичних і спеціальних методів, що знайшли визнання у вітчизняній і зарубіжній юриспруденції.

Так, системний метод використовувався при розробці гносеологічних, понятійних і методологічних проблем здійснення легалізаційної діяльності в правовій сфері (п. п.1.1, 1.2, 1.3); герменевтичний метод розкриває нові можливості з'ясування і роз'яснення сутності й умов формування норм, регламентуючих легалізаційну діяльність (п. п.1.1, 1.2); використання історичного методу дозволило розглянути теоретичні погляди щодо зародження і трансформації уявлень про легалізацію протягом певного періоду (1.1, 2.1, 3.1, 3.4); антропологічний метод використаний для аналізу процесів формування бажання здійснення інтересів і волевиявлення осіб у процесі легалізаційної діяльності (1.3); логіко-семантичний метод знадобився при вивченні питань співвідношення правозастосування і легалізації (2.2, 2.3); порівняльно-правовий метод використовувався для дослідження загальних і особливих характеристик легалізації в діяльності різних держав (3.1); формально-юридичний метод використовувався для аналізу і з'ясування змісту законодавчих актів щодо визначення поняття легалізації (1.1, 2.2, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4).

Нормативним підгрунтям роботи є Конституція України, Кримінальний кодекс України, чинні законодавчі та інші нормативно-правові акти, матеріальні і процесуальні норми яких регулюють відносини щодо легалізації. Крім того, були використані законодавчі акти інших держав та міжнародні нормативні акти.

Емпіричну базу дослідження становить практика Міністерства закордонних справ України у сфері підтвердження дійсності документів, виданих на території інших держав, розробки пропозицій щодо визнання іноземних держав та установлення з ними дипломатичних відносин, політико-правова публіцистика, енциклопедичні та довідкові видання.

Наукова новизна отриманих результатів. На дисертаційному рівні вперше проведено комплексне загальнотеоретичне дослідження легалізації як правової процедури. Наукова новизна роботи визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій розвитку легалізаційної діяльності.

легалізація правова процедура україна

У результаті здійсненого дисертаційного дослідження отримано такі основні наукові результати:

уперше:

запропоновано визначення поняття "легалізація", що становить собою правову процедуру, яку здійснює уповноважений суб'єкт з питань визнання, дозволу, підтвердження, узаконення певних об'єктів, суб'єктів, дій в інтересах зацікавлених осіб;

до видів легалізації віднесено: дозвіл на заняття певним видом діяльності; узаконення коштів і іншого майна; підтвердження дійсності документів і підписів, печаток, штампів, що їх скріпляють; визнання державної влади як особливий вид легалізації;

установлено, що легалізація може здійснюватися в таких формах, як внутрішньодержавна і міждержавна; публічно-правова і приватноправова;

сформульовані пропозиції з удосконалення законодавства, регулюючого відносини у сфері легалізації. Зокрема, надані рекомендації з внесення змін у чинний КК України, у статті 209, 209¹, Закон України "Про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом", з необхідністю виключення терміна "легалізація" з тексту зазначених нормативних актів.

одержали подальший розвиток положення про те, що:

удосконалення ефективності правозастосувальної діяльності в цілому веде до підвищення ефективності окремих видів цієї діяльності, зокрема легалізації. У цьому контексті були встановлені критерії ефективності легалізаційної діяльності;

при визначенні поняття і правової природи легалізації необхідно використовувати інтегративний підхід, відповідно до якого правовому дослідженню підлягають усі види легалізації. Для цього сформовано цілісне уявлення про правову конструкцію легалізації й адекватне співвідношення між поняттям легалізації та її елементів;

по-новому:

обґрунтовано поділ понять "узаконення" коштів і іншого майна (як відповідна закону дія) і "відмивання" коштів (як винне, протиправне діяння);

розглянуто поняття "здійснення права" і "застосування права" в їх розходженнях, підвидах і формах втілення в життя;

розширено класифікацію видів правозастосування, що включає такі види, як: публічно-правове, приватноправове, міжінституціональне, прикладом останнього є легалізація.

Практичне значення отриманих результатів зв'язано з формуванням цілісної картини легалізації як правової процедури в контексті її функціонування. Отримані в результаті дисертаційного дослідження результати можуть бути використані по таких напрямах:

у законодавчій діяльності - Верховною Радою України при розробці та прийнятті законів, внесення в них змін, зокрема щодо формально-юридичного закріплення уніфікованого поняття легалізації;

у практичній діяльності - у системі правозастосувальних органів у процесі здійснення ними діяльності, зв'язаної з легалізацією як правовою процедурою;

у науково-дослідній роботі - для подальшого вивчення й аналізу проблем, зв'язаних із правозастосувальною діяльністю, роллю правових процедур у механізмі дії права, обґрунтуванням необхідності більш широкого використання легалізації як різновиду правозастосувальної діяльності;

у навчальному процесі - при вивченні понять "застосування права", "юридичний процес" і "правова процедура" в курсі теорії держави і права; з метою підготовки фахівців-юристів для роботи у сфері легалізаційної діяльності формування спеціального навчального курсу "Легалізація в механізмі дії права"; при підготовці підручників, практикумів з теорії держави і права по зазначених темах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням в неї внесені результати власних досліджень автора. Для аргументації окремих положень залучаються окремі положення з робіт інших авторів, на які є посилання. Основні положення і висновки, що характеризують наукову новизну дисертаційного дослідження, одержані особисто автором роботи. У співавторстві опублікована наукова стаття "Правоприменение в механизме действия права", доробок здобувача становить не менше 50% і стосується обгрунтування взаємозв'язку між легалізацією та застосуванням права.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі теорії держави і права Одеської національної юридичної академії. Положення дисертації доповідалися на другій міжнародній науково-практичній конференції "Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії" (травень 2001 р., м. Вінниця), на науково-практичній конференції "Шляхи та механізми протидії відмиванню коштів злочинного походження" (листопад 2002 р., м. Київ), на першій Всеукраїнській науковій конференції студентів та аспірантів "Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права, держави і політології" (грудень 2002 р., м. Львів), на VI Звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу, присвяченій третій річниці присвоєння ОНЮА статусу національної (листопад 2003 р., м. Одеса), на VII Звітній конференції професорсько-викладацького складу та аспірантів ОНЮА (квітень 2004 р., м. Одеса), на науково-практичній конференції "Політико-правове забезпечення державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Щорічні Всеукраїнські громадські слухання" (24-25 вересня 2009 р., м. Одеса).

Ряд положень дисертаційного дослідження використовувався при складанні Звернення учасників Другого Міжнародного фінансового форуму до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України.

Результати дисертаційного дослідження автор використовував у навчальному процесі при проведенні семінарських занять з теорії держави і права.

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження достатньо повно та у встановлений термін опубліковані в 12 статтях, 6 із яких містяться у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.

За змістом і оформленням ці праці відповідають вимогам, що висуваються до наукових публікацій, та ґрунтуються на особистих дослідженнях дисертанта.

Структура й обсяг дисертації обумовлені метою і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що поділені на десять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає - 205 сторінок, у тому числі список використаних джерел - 25 сторінок (284 джерела).

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, у концентрованому вигляді подано пророблення завдань дисертаційного дослідження, сформульовані об'єкт, предмет і цілі роботи, теоретична і практична значимість, наукова новизна. Зазначені дані про апробацію і структуру дисертації.

У першому розділі дисертації "Теоретичне обґрунтування поняття легалізації", який складається із трьох підрозділів, усвідомлюється правова природа легалізації, характер її прояву в правовій реальності, визначено поняття легалізації, установлені її ознаки, принципи і юридична конструкція.

У підрозділі 1.1 "Історичний генезис і правова природа легалізації" визначаються основні правові начала й особливості легалізації.

Зазначається, що легалізація є специфічним правовим явищем, ступінь дослідження якого в цілому неадекватний його значенню в правовій реальності. При цьому в рамках окремих галузевих досліджень здійснені наукові розробки з проблематики легалізації, тим часом як відчувається недолік загальнотеоретичного аналізу поняття легалізації.

Установлюються передумови виникнення легалізації, що зв'язані з можливістю і бажанням особи здійснити наявні права. Процедура легалізації визначається як свідома, вольова діяльність уповноваженого суб'єкта в інтересах зацікавленої у здійсненні своїх прав іншої особи.

Обґрунтовується, що існування легалізації нерозривно зв'язано з необхідністю впорядкування процесуальних дій і об'єднання в ціле стадій юридичного процесу. Зазначається, що, як частина мови, легалізація є віддієслівним іменником, а отже, містить у собі не тільки дію, але й визначення предмета. Термін "легалізація" похідний від дієслова "легалізувати", і в цьому контексті вона вторинна стосовно дієслова, що, у свою чергу, виник як мовна характеристика (присвоєння найменування) певної, систематично повторюваної дії.

Приймаючи за основу історичний, логічний і функціональний критерії, складена парадигма виникнення слова "легалізація", а саме: часто повторювані процедури (дії) - присвоєння їм назви (виникнення дієслова) - пояснення сутності дії (виникнення віддієслівного іменника). У цьому зв'язку сформульовані висновки про те, що саме слово "легалізація" несе на собі відбиток певної дії. Дії, очікуваним результатом якої буде переведення певних суб'єктів чи об'єктів діяльності у стан відповідності встановленому законом порядку. Причому дане явище виникло не "раптово", а як результат сформованих і затребуваних суспільством процедур.

У процесі формально-логічного дослідження принципів, ознак і властивостей легалізації встановлена її правова природа. Обґрунтовано необхідність дослідження легалізації як на науково-теоретичному, так і на конкретно-практичному рівнях.

Використання терміна "легалізація" як основного уявляється доцільним з позицій: загальнофілософської - як результат вирішення співвідношення між загальним і часткою; структурної - яка передбачає наявність материнського поняття і його складових; змістовної - відповідно до якої головним є не те, як сформульований термін, а його зміст; конкретної - легалізація це активно-вольова діяльність уповноваженого суб'єкта, зв'язана з визнанням, узаконенням, дозволом, наданням юридичної сили певним об'єктам, суб'єктам, діям, що здійснюються в різних, нормативно передбачених формах.

Установлено, що легалізація претендує на значиме місце в системі загальнотеоретичної юриспруденції і має потенціал, необхідний для формування самостійної галузі знань, предметом якої виступатиме всебічне вивчення ролі легалізації в механізмі дії права.

У підрозділі 1.2 "Елементи структури поняття легалізації" проводиться теоретичне й етимологічне дослідження легалізації. На основі отриманих даних класифікуються структурні елементи легалізації. Обґрунтовується доцільність віднесення легалізації до правових категорій.

Правові категорії - це наукові поняття, що виступають як інструмент наукового мислення і служать для відображення суті правових явищ. Особливість правових категорій у порівнянні з поняттями інших суспільних наук полягає саме в тім, що визначення, їхні елементи чи важливі ознаки деяких з них одержують своє закріплення в законі.

За допомогою аналізу нормативних, енциклопедичних і загальнотеоретичних джерел встановлені елементи структури поняття легалізації, визначені юридична конструкція і правова природа легалізації. Легалізація поєднує в собі сукупність явищ, зв'язаних завдяки подібним якостям у єдину логічну систему. Кожний з елементів легалізації, об'єктивуючи в праві, знаходить більш широку юридичну значимість. Така об'єктивація виступає як момент переходу правових категорій у поняття права. Елементами, з яких складається система легалізації, є: дозвіл, підтвердження, визнання, узаконення. За допомогою аналізу етимології зазначених елементів визначена сутність легалізації.

На основі вивчення сутності і правової природи легалізації сформульовано єдине поняття легалізації.

Збагачення категоріального апарату сучасної юриспруденції України поняттям "легалізація" має позитивний аспект. Це обумовлено обраним Україною шляхом побудови соціальної і правової держави, заснованої на діалозі з правовими культурами інших держав, за умови збереження і використання власної правової спадщини.

У підрозділі 1.3 "Легалізація в системі правових категорій" поданий зв'язок легалізації з дослідженнями в різних юридичних науках і, насамперед, з теорією держави і права.

Проаналізовано сучасні дослідження у сфері праворозуміння і загальні напрями розвитку наукових розробок у теорії права. При цьому як пріоритетний напрям позначена комплементарно-цілісна концепція пізнання права з використанням ідеал-реалістського підходу.

Установлено розходження в розумінні "легалізації" на різних рівнях правосвідомості (повсякденної, професійної, наукової).

З урахуванням розгляду легалізації, по-перше, як самостійного поняття, що має особливу юридичну конструкцію, а по-друге, як правову процедуру, що входить у процедурно-правовий механізм, з одного боку, і необхідність усунення алогічності дефініцій, так само як прагнення до вдосконалення системи права і правозастосувальної практики - з іншого, стало можливим стверджувати про доцільність вивчення легалізації в рамках загальнотеоретичної юриспруденції. І саме в цьому контексті бачаться нові можливості у використанні легалізації для правової системи України.

У цілому ж, дослідження легалізації входить у систему загальнотеоретичної юриспруденції, оскільки має потенціал, необхідний для формування концепції і самостійної теорії, предметом якої виступає всебічне вивчення ролі легалізації в механізмі дії права.

У другому розділі дисертації "Легалізація в процедурно-процесуальній сфері", який складається із трьох підрозділів, проведено дослідження процедурно-правового механізму легалізації, визначені поняття й ознаки правових процедур, доведено, що легалізація є правовою процедурою, вироблені рекомендації з удосконалення процедури легалізації.

У підрозділі 2.1 "Поняття і види правової процедури" описується, що правова процедура є формою здійснення юридичної діяльності. Правова процедура за своїм змістом і зовнішніми ознаками відповідає правовій формі, що, у свою чергу, є синтезом усіх повторюваних ознак процедурних і процесуальних форм діяльності різних суб'єктів; виступає цілісним системним утворенням, що виявляється в єдності вимог, пропонованих до учасників різноманітних процесів і процедур.

Наведено позицію В.М. Протасова, згідно з якою ознаками правової процедури є:

1) правова процедура спрямована на досягнення певного правового результату і виступає засобом організації відносин, тобто використовується в рамках цих зв'язків;

2) правова процедура складається з актів поведінки, що послідовно переміняють один одного;

3) правова процедура динамічна за своєю природою;

4) правова процедура має службовий (залежний) характер;

5) правова процедура здійснюється як у публічно-правовій, так і в приватноправовій сфері;

6) правова процедура передбачає участь суб'єктів права.

Як основні стадії правових процедур виступають: стадія виникнення, існування, припинення юридичних процедур. Додатковою (факультативною) стадією в ряді випадків може розглядатися стадія її зміни (трансформації). У рамках даних стадій виникають, існують і розвиваються відповідні правовідносини.

Правові процедури в найбільш загальному вигляді можуть бути класифіковані по таких видах: матеріальні, процесуальні, правотворчі.

Для матеріальної процедури як основне виступає матеріальне регулятивне правовідношення. Для процесуальної процедури головним є матеріальне охоронне правовідношення (у ньому реалізуються примусові заходи), а для правотворчої - правовідношення, у рамках якого існує і реалізується специфічне юридичне право на правотворчість.

Обґрунтовано, що побудова сучасної держави, в якій послідовно реалізовуватимуться права людини і ефективно функціонуватиме державний механізм, можлива лише з урахуванням побудови зробленої системи законів і процедурних відносин, послідовних актів процесуальної діяльності.

У підрозділі 2.2 "Співвідношення легалізації і правової процедури" шляхом аналізу ознак і принципів легалізації та порівнянням отриманих результатів з істотними характеристиками правової процедури і процесуальної форми аргументовано, що легалізація є правовою процедурою.

Подано співвідношення легалізаційної процедури і правозастосування, причому, на відміну від традиційного розуміння правозастосувальної діяльності, запропонована інша класифікація правозастосування, відповідно до якої правозастосування підрозділяється на такі види (критерієм, що класифікує, є статус суб'єкта правозастосування): а) правозастосування, яке здійснює особа, наділена державно-владними повноваженнями, - публічно-правове правозастосування; б) правозастосування, яке здійснюють інші уповноважені особи, але не наділені державно-владними повноваженнями, - приватноправове правозастосування; в) міжінституціональна форма правозастосування - здійснює як особа, наділена державно-владними повноваженнями, так і інша уповноважена особа, не наділена державно-владними повноваженнями. Прикладом міжінституціональної форми застосування права і є легалізація.

Установлено, що за структурою і своїми зовнішніми характеристиками, тобто за формою відображення, легалізація виступає як правова процедура, а за змістом і характером здійснення діяльності - як відособлений підвид застосування права, що дозволяє здійснити зацікавленим особам ряд наявних у них прав.

Легалізація, як правова процедура, визначає склад і послідовність юридичних дій у певній сфері юридичної практики, зв'язаної із задоволенням потреб окремих осіб, суспільства і держави в узаконенні, дозволі, визнанні певних суб'єктів, об'єктів, дій.

Інституціональною основою виникнення легалізації є інтерес особи в здійсненні юридично закріплених можливостей. Легалізаційна процедура виступає як форма взаємодії особи, що бажає здійснити нормативно передбачені можливості, і суб'єкта, який має повноваження на їх втілення в життя.

Можливість використання легалізаційної процедури в процесі регулювання суспільних відносин, широка поширеність відносин, зв'язаних з легалізаційною діяльністю, дозволяють охарактеризувати легалізацію як затребувану процедуру.

У підрозділі 2.3 "Напрями вдосконалення процедури легалізації" зазначається, що ключове значення для цінності легалізації в механізмі дії права має ефективність легалізаційної процедури.

Визначається, що навіть найякісніший закон не буде ефективним, якщо він не здійснюється, чи здійснюється недостатньо повно, чи процедура його здійснення "незручна" для зацікавлених у його здійсненні осіб. Отже, недостатньо видати якісний закон, що регламентує відносини у сфері легалізації, необхідно створити як нормативно, так і практично (технічно забезпечену) ефективну процедуру його здійснення.

Установлено: чим складніше система органів, що забезпечують здійснення легалізаційної процедури, чим більше потрібно зусиль для одержання необхідної правової інформації, чим гірше організована робота в правозастосувальному органі, що здійснює легалізаційну діяльність, чим менше відповідає правозастосувальна легалізаційна діяльність соціальним інтересам і потребам, - тим нижче ефективність легалізаційної процедури.

На основі аналізу даних, що зазначають умови підвищення ефективності правозастосування, були виділені ті характеристики (передумови), реалізуючи які можна підвищити ефективність легалізації. Зроблено висновок, що вдосконалення легалізаційної процедури залежить від таких факторів:

1) якості закону;

2) відповідності легалізаційної процедури вимогам законодавства;

3) інформаційної забезпеченості учасників легалізаційної процедури та її суб'єктів;

4) сполучення легалізаційної процедури з економічними, політичними, культурними й іншими факторами, що впливають на регульовані правом відносини;

5) рівня правосвідомості й правової культури;

6) виразності інтересів і потреб суспільства й особистості.

У третьому розділі "Характеристика окремих видів легалізації, здійснюваних в Україні", який складається із чотирьох підрозділів, зроблений аналіз процедур визнання державної влади, узаконення коштів і іншого майна, дозволу на заняття певною діяльністю, підтвердження дійсності документів.

У підрозділі 3.1 "Легітимність, легальність і легалізація державної влади" установлено таке:

Визнання державної влади, як вид легалізаційної діяльності, становить собою дію суб'єкта, наділеного публічно-правовими повноваженнями, що полягає у формально-юридичному визнанні легальності й легітимності державної влади іноземної держави.

Легальність є складовою частиною об'єктивної сторони влади, а легітимність - суб'єктивної. Тому саме по собі закріплення системи влади в законі, у тому числі в конституції (об'єктивація), є необхідною умовою існування сучасних держав.

Обґрунтовано, що здатність держави реалізовувати свої функції, досягати поставлених завдань залежить від ефективної, легальної і легітимної державної влади. Необхідність установлення юридично визнаної і легітимної влади зв'язана з тим, що державна влада має виключне право на застосування легального примусу.

Визнання державної влади - це така форма легалізаційної діяльності, при якій відбувається формально-юридичне закріплення державної влади в праві, що здійснює публічно-правовий суб'єкт.

Передумовою такого закріплення виступає легітимація влади. Однак можливі випадки, коли влада є нелегітимною в очах народу, але юридично визнаною. У даній ситуації норми закону, що легалізують державну владу, не відповідають загальноправовим принципам і ідеї права. Таке визнання державної влади зветься дефектною легалізацією влади. У зв'язку з цим при побудові правової держави необхідно враховувати не тільки створення законодавчої бази, яка легалізує державну владу, але й те, щоб її норми відповідали вимогам верховенства права.

У дисертації обґрунтовується така форма визнання (легалізації) державної влади, як зовнішньополітичне визнання державної влади.

У підрозділі 3.2 "Легалізація як дозвіл на заняття певним видом діяльності" зазначається, що дозвіл на заняттям певним видом діяльності - це така форма легалізаційної діяльності, при якій відбувається підтвердження законності входження осіб у господарський обіг або видача дозволів на заняття певним видом діяльності в підприємницькій сфері, яку здійснює як публічно-правовий, так і приватноправовий суб'єкт.

Процедура видачі дозволу на здійснення певної діяльності найбільш поширена в господарській сфері. Визначальне значення в даній діяльності має результат, що включає в себе певну кількість дій, а також інтелектуально-вольових зусиль її учасників.

Дозвіл на здійснення діяльності може надаватися як на державному, так і на недержавному рівнях. На державному рівні виділяються такі форми:

1) державна реєстрація суб'єктів - визнання державою учасників господарського обігу, допущення їх до здійснення діяльності; дана форма складається з декількох процедур: а) державного обліку суб'єктів; б) збору публічно-достовірних даних про їхній правовий, майновий і організаційний стан; в) здійснення контролю за виникненням, функціонуванням, зміною і припиненням правового статусу суб'єкта;

2) ліцензування і патентування окремих видів діяльності;

3) видача дозволів на працевлаштування іноземних громадян.

На недержавному рівні, у рамках приватноправового правозастосування, відбувається реєстрація повноважень учасників підприємницької діяльності, заснована на корпоративних нормах. У цій сфері суб'єктом легалізації найчастіше виступають виконавчі органи підприємств (дирекція).

У підрозділі 3.3 "Узаконення коштів і іншого майна в контексті легалізації" визначається, що узаконення коштів і іншого майна - це така форма легалізаційної діяльності, при якій за допомогою декларування чи амністування відбувається введення в законний оборот коштів чи іншого майна, що здійснює публічно-правовий суб'єкт.

У процесі аналізу даного виду легалізаційної діяльності була виявлена невідповідність при використанні терміна "відмивання" як тотожного легалізації. Теоретично обґрунтована доцільність використання терміна "узаконення" в контексті легалізації коштів. При вивченні даного виду легалізації необхідно розрізняти поняття "узаконення" і "відмивання" коштів і іншого майна. Підставою для розмежування зазначених понять, насамперед, є критерій походження доходів. Так, при злочинному походженні доходів наслідком є їх "відмивання"; інша ситуація, коли доходи отримані на законних підставах, але перебувають поза офіційною економікою, тут має місце їх "узаконення" за допомогою декларування чи амністування незадекларованих доходів.

Важливе значення має генезис становлення поняття "відмивання" як винних протиправних діянь, спрямованих на введення в законний оборот доходів, отриманих злочинним шляхом. Більш того, "відмивання" суперечить самій етимології легалізації (законна), у свою чергу, "узаконення" сполучається з поняттям легалізації.

За своїм характером "відмивання" коштів є правопорушенням, на відміну від цього "узаконення" коштів і інших доходів, що перебувають поза офіційною економікою, з'являється у вигляді регламентованої законом "позитивної" діяльності уповноважених суб'єктів.

Досліджено проблематику співвідношення дій, спрямованих на забезпечення повернення коштів, вивезених за рубіж, і протидії відмиванню коштів, отриманих злочинним шляхом. Так, створюючи закони, покликані перешкоджати "відмиванню" коштів, отриманих злочинним шляхом, недоцільно займатися амністуванням капіталів, бо норми, регламентуючі відносини в першій сфері, суперечитимуть другій. Вирішення даної суперечності бачиться тільки шляхом розмежування на понятійному і нормативному рівнях "відмивання" і "узаконення" коштів і іншого майна. І якщо з першими необхідно боротися і припиняти, то щодо других доцільно створити нормативну базу стимулювання узаконення доходів, що перебувають за межами офіційної економіки.

У підрозділі 3.4 "Підтвердження дійсності документів і підписів, печаток, штампів, що їх скріпляють, як вид легалізації" визначається, що підтвердження дійсності документів і підписів, печаток, штампів, що їх скріпляють, становить собою діяльність правомочних органів публічної влади держави, спрямовану на встановлення, засвідчення, підтвердження дійсності наявних на документах печаток і підписів компетентних посадових осіб і відповідності вимогам закону країни їх походження.

Зазначається, що юридичні документи виступають специфічним інструментом, за допомогою якого засоби правового регулювання (норми, індивідуальні рішення, угоди і т.д.) стають об'єктивованими, доступними для інших суб'єктів. З їхньою допомогою досягається визначеність правового регулювання, стабільність і міцність правового і соціального стану фізичних і юридичних осіб.

Виділено такі форми підтвердження (легалізації) дійсності документів і підписів, печаток, штампів, що їх скріпляють: нотаріальне завірення; апостиляція; консульське узаконення; міжнародні угоди про правову допомогу.

У роботі відзначається, що підтвердження дійсності документів і підписів, печаток, штампів, що їх скріпляють, як вид легалізаційної діяльності є особливо значимим у сучасний період дедалі більшого розгортання міждержавних зв'язків.

Висновки