Особливості приватизації державного майна в агропромисловому комплексі

Размещено на http://www.allbest.ru

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

із Земельного і аграрного права

на тему: «Особливості приватизації державного майна в агропромисловому комплексі»

Виконав:

студент групи ПБ-32

Пишний Роман Юрійович

ІРПІНЬ - 2011

План

Вступ

Поняття і мета приватизації державного майна

Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі

Юридичне обслуговування с/г підприємств. Права та обов'язки юридичної служби

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Конституція України визначає, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися обґєктами державної та комунальної власності відповідно до закону (ст. 41). Але найефективнішим є використання для потреб господарювання приватної власності.

Конституція України визначає право людини на приватну власність як непорушне. Таким чином, легалізується приватна власність. Існування такої власності не визнавалося союзним законодавством, а особиста власність мала лише споживче призначення. Чинне законодавство передбачає, що обґєктом права приватної власності є майно як споживчого, так і виробничого призначення, отже, відкрився простір для здійснення господарської діяльності приватними власниками.

Світовий досвід і вітчизняна практика свідчать, що продуктивність праці в сільському господарстві України, де панівне становище донедавна належало державній та колгоспно-кооперативній власності, значно нижча, ніж у західних країнах, де сільськогосподарське виробництво базується на приватній власності. А там, де вітчизняний селянин почувається господарем, урожайність зернових та інших культур перевищує врожайність на колективних полях.

Ці обставини і визначили одне з головних завдань переходу до ринкової економіки в Україні -- приватизацію значної частини державного майна взагалі, а особливо в аграрному секторі економіки. Приватизація майна в агропромисловому комплексі здійснюється відповідно до законодавства України з питань приватизації з урахуванням специфіки сільськогосподарського виробництва, визначених законом від 10 липня 1996 року «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».

Згідно з цим законом здійснюється приватизація майна підприємств, що перебувають у державній і комунальній власності, для яких основними видами діяльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, переробка і реалізація цієї продукції, виконання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів працівників або зборів уповноважених.

Шляхом перетворення на відкриті акціонерні товариства в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів, приватизується майно підприємств харчової промисловості, що переробляють сільськогосподарську сировину, борошномельно-крупґяної і комбікормової промисловості, а також несільськогосподарських підприємств та організацій агропромислового комплексу, які виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам незалежно від вартості обґєктів приватизації (але не менше суми, необхідної для створення статутного фонду акціонерного товариства згідно з законодавством України). При цьому зберігається профільність, технологічна єдність виробництва і цілісність майнових комплексів і технологій.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, створених на базі колгоспів без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів і будівництва, здійснюється шляхом їх перетворення за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) на колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею майна працівникам підприємств-засновників.

У разі використання бюджетних коштів на зазначені цілі створена за їх рахунок частка майна безоплатно надається працівникам підприємства, що приватизується, та особам, які вийшли з цих підприємств на пенсію чи звільнені у звґязку зі скороченням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, що були створені на базі міжгосподарських підприємств, заснованих колгоспами і радгоспами без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів і будівництва, здійснюється шляхом їх перетворення на відкриті акціонерні товариства з наступною безоплатною передачею акцій цих товариств засновникам міжгосподарського підприємства. У разі використання бюджетних коштів на зазначені цілі створена за їх рахунок частка майна приватизується, як і в попередньому випадку. На цих же умовах здійснюється приватизація майна сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні багаторічних насаджень (хміль, ефіроолійні та лікарські рослини).

Реформування аграрного сектора економіки на засадах приватної власності не обмежується приватизацією державного майна.

Указом Президента України від 3 грудня 1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» передбачено реформування колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших субґєктів господарювання, заснованих на приватній власності; збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових паїв у групи власників цих часток, паїв; виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулась із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання, або надання в оренду цих ділянок.

Таким чином, заходи по приватизації та реформуванню аграрних відносин на засадах приватної власності не виключають колективного господарювання сільськогосподарських товаровиробників, але вони мають здійснюватися на суто добровільних засадах без руйнації приватної власності на землю та інші засоби сільськогосподарського виробництва, як це було в часи радянської колективізації.

У наш час все більш зрозумілим стає висновок про те, що аграрний сектор економіки визначає розвиток внутрішнього ринку держави.

У законі України від 18 січня 2001 року «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001--2004 років» зазначено, що пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом: підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення передбачуваних умов розвитку підприємництва в сільському господарстві; невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську діяльність субґєктів підприємництва, крім випадків, передбачених законом; стимулювання розвитку приватного підприємництва; забезпечення захисту прав власності аграрних товаровиробників на землю, майно та результати їхньої праці; забезпечення державної підтримки наукових досліджень по створенню та впровадженню екологічно чистих ресурсозберігаючих технологій вирощування, поглибленої переробки сільськогосподарської сировини та виготовлення з неї конкурентоздатної вітчизняної продукції тощо.

Поняття і мета приватизації державного майна

Одним із джерел інвестування вітчизняної економіки є приватизація державного та відчуження комунального майна на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до законодавства можуть бути покупцями у процесі приватизації.

Приватизація державного та відчуження комунального майна є однією з умов переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки, курс на яку був взятий Україною ще в 1990 р. відповідно до Концепції про перехід Української РСР до ринкової економіки, схваленої Верховною Радою 1 листопада 1990 р. Запровадження елементів ринкової системи господарювання у вітчизняну економіку спрямований на подолання монополізму державної власності, який мав місце за адміністративно-керованої економіки. Це здійснюється шляхом роздержавлення та приватизації, а також легалізації та підтримки інших форм власності - комунальної, колективної та приватної з метою забезпечення ефективності економіки країни і підтримання в ній конкурентного середовища.

Поняття приватизації державного майна викладено в ст. 1 Закону України Про приватизацію державного майна" від 19 лютого 1997 р. Приватизацією державного майна визнається відчуження майна, яке перебуває у державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до згаданого закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відчуження майна, що перебуває у комунальній власності, вже не охоплюється поняттям "приватизація державного майна", оскільки відповідно до Конституції України (ст. 41) комунальна власність визнається окремою, нарівні з державною і приватною, формами власності, а не різновидом державної власності, як це мало місце до прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Однак приватизація комунального майна (тобто відчуження майна, що перебуває у власності територіальних громад, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями у процесі приватизації) здійснюється органами місцевого самоврядування на підставі законодавства про приватизацію державного майна.

Якщо на початкових етапах приватизації державного майна основною її метою було створення значного прошарку нових власників за рахунок передачі державного майна фізичним і недержавним юридичним особам, то на сучасному етапі приватизації, об'єктами якої стають великі та середні підприємства, акцент робиться на забезпечення в процесі приватизації підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та необхідності залучення коштів на структурну перебудову економіки, тобто інвестування вітчизняної економіки за рахунок коштів, (а) отриманих від покупців в процесі приватизації і (б) вкладених покупцями у об'єкти приватизації у післяприватизаційний період відповідно до умов угод приватизації.

Кошти, одержані від продажу державного майна, зараховуються до позабюджетного Державного фонду приватизації, позабюджетного фонду приватизації Автономної Республіки Крим і спрямовуються не лише на відшкодування витрат, пов'язаних із приватизацією, але й для кредитування технічного переозброєння приватизованих підприємств, розвиток підприємництва та створення нових робочих місць у межах, що визначається Державною програмою приватизації, та відповідно до Державного бюджету України.

Згідно з п. 119 Державної програми приватизації на 1999 р., затвердженої Указом Президента від 24 лютого 1999 р., фінансова підтримка підприємств здійснюється шляхом перерахування на безповоротній основі 60 відсотків коштів, отриманих від продажу об'єкта приватизації, який перебуває у підприємства на балансі, цьому підприємству У порядку, встановленому Фондом державного майна України.

Таким чином, приватизація взагалі та насамперед так звана "велика приватизація", спрямовані на забезпечення інвестування економіки країни з метою досягнення певного соціального результату - підвищення соціально-економічної ефективності виробництва, структурної перебудови економіки, створення умов для приватних власників, які мають довгострокові інтереси у розвитку приватизованого об'єкта, а також для підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на міжнародних ринках.

Особливості приватизації державного майна в агропромисловому комплексі

приватизація державний майно агропромисловий

Агропромисловий комплекс України представлений широким колом різноманітних державних підприємств, до яких належать: радгоспи; рибгоспи; інкубаторно-птахівницькі підприємства; ремонтні підприємства; підприємства з матеріально-технічного та агрохімічного забезпечення; підсобні господарства промислових підприємств; будівельні підприємства; підприємства і організації харчової та переробної промисловості; підприємства і організації із заготівлі та зберігання сільськогосподарської продукції; підприємства з виробництву тари і пакувальних матеріалів; торговельні та комунально-побутові підприємства системи агропромислового комплексу та інші, приватизація яких здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Водночас визначено, що особливо важливі об'єкти АПК приватизуються за погодженням з Кабінетом Міністрів України. До них віднесено: елітно-насінницькі та насінницькі господарства; господарства з вирощування ефіроолійних та лікарських рослин; підприємства і установи державної ветеринарної медицини і "Зооветпостачу"; державні тваринницькі комплекси, племінні та кінні заводи, птахофабрики; селекційно-гібридні центри; плодорозсадники; організації системи сортовипробування і сорторайонування; підприємства цукрової й масложирової промисловості: хлібокомбінати, хлібозаводи, макаронні фабрики та державні комбікормові заводи; тютюново-ферментаційні підприємства.

При визначенні способу приватизації керуються загально визначеною класифікацією об'єктів за їх балансовою вартістю. Приватизація підприємства здійснюється шляхом викупу його товариствами покупців за кількома варіантами: за альтернативним планом приватизації; продаж з відстрочкою платежу; за конкурсом чи на аукціоні; викуп державного майна, зданого в оренду з викупом. При цьому способі власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Такий спосіб приватизації (оренда з викупом) не передбачає конкуренції покупців.

Методика проведення приватизації. Робота щодо приватизації майна державних підприємств розпочинається зі створення товариства покупців, яке здійснюється за ініціативою членів трудового колективу на добровільних засадах. Рішення про створення товариства покупців приймається на загальних зборах трудового колективу, на яких присутні не менше 50 % працівників підприємства, що бажають створити таке товариство. До його складу повинно входити не менше трьох осіб. Рішення зборів оформляється протоколом, а також укладанням угоди про спільну діяльність.

Угода про спільну діяльність підписується всіма членами трудового колективу, які виявили бажання створити товариство покупців, їх підписи засвідчуються нотаріально та печаткою підприємства.

Товариство має право одержувати кредити при наявності укладеного ним та нотаріально засвідченого договору купівлі-продажу державного майна і виступає як юридична особа.

Члени товариства покупців мають право на частину придбаного майна, беруть участь в управлінні справами товариства і зобов'язані робити грошові внески для викупу державного майна та виконувати рішення зборів і обов'язки, передбачені спільною угодою.

Товариство покупців припиняє свою діяльність після створення та реєстрації приватизованого підприємства, про що у 3-денний строк повідомляється органу, який його зареєстрував.

Після прийняття рішення Фондом державного майна (ФДМ) про приватизацію об'єкта протягом 1 міс. ним створюється комісія з приватизації, про що в 3-денний строк повідомляється місцевій та районній Радам, на території яких знаходиться об'єкт приватизації, органу державного управління та держадміністрації міста чи області.

До складу комісії входять: представники товариства покупців, інші особи, що подали заяву на приватизацію, представники державного органу приватизації, органу державного управління, місцевої ради народних депутатів, фінансових органів.

Склад комісії та її голова розробляє план приватизації об'єкта та подає його на затвердження в орган приватизації. План складається з 11 розділів.

Діяльність комісії з приватизації припиняється за рішенням органу приватизації після затвердження плану останньої. Після цього товариство покупців за встановленою формою укладає з Фондом державного майна договір викупу державного майна, розробляє установчий договір про заснування і діяльність створеного підприємства (акціонерного товариства) чи іншого виду формування (об'єднання) та статут обраного виду підприємства, які подає при реєстрації приватизованого підприємства районній (міській) державній адміністрації та місцевій раді.

У статуті відображується вся організаційно-правова та економічна діяльність підприємства. Орієнтовний статут акціонерного товариства складається з таких розділів:

утворення та правовий статус підприємства (товариства, об'єднання); статутний фонд та акції; внески у резервний та інші фонди; керівні органи; загальні збори акціонерів; правління підприємства (товариства); спостережна рада; ревізійна комісія; персонал;

річний план діяльності, фінансові облікові документи, бухгалтерська й аудиторська діяльність, розпуск та ліквідація підприємства.

При організації акціонерного товариства підприємство випускає акції (бланки акцій, як і інші цінні папери, випускає Національний банк). Випуск акцій в обіг обов'язково реєструється у фінансових органах.

Загальна кількість акцій не може перевищувати розмір статутного фонду підприємства. Додатково вони можуть бути випущені після викупу всіх акцій, випущених на суму статутного фонду, як засіб мобілізації додаткових фінансових ресурсів. Додаткові акції мають ринкову ціну (більшу за їх номінальну вартість) і реалізуються на фондових біржах.

Акції, підписані та оплачені колективом, належать до класу "А", акції ж, підписані й оплачені Фондом державного майна, до класу "Б". Ці акції також можуть бути викуплені у Фонду державного майна шляхом відкритої передплати за рахунок приватизаційних паперів.

Особливості приватизації радгоспів. Радгоспи, як відомо, належать до державних сільськогосподарських підприємств, основні засоби та вироблена продукція яких належать державі. Радгоспи, як і колгоспи, перебували на повному господарському розрахунку, а розширене відтворення здійснювали, як правило, за рахунок прибутку. Так само в них діяли загальні занадто низькі закупівельні ціни на продукцію, однаковими були принципи оплати праці і матеріального стимулювання та інші взаємовідносини держави і господарства.

Отже, є всі підстави вважати, що робітники радгоспу мають право на володіння майном, як і колгоспники, і його приватизація в значному обсязі повинна здійснюватись на безоплатній основі.

У прийнятій 19 січня 1994 р. Кабінетом Міністрів України постанові "Про особливості приватизації в агропромисловому комплексі майна, що перебуває в загальнодержавній та комунальній власності" передбачено перетворення радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств і організацій на колективні, а також порядок визначення частки майна, яка передається безоплатно працівникам радгоспів та прирівняних до них осіб на принципах, близьких до паювання майна в колгоспах. Відповідно до розробленого на виконання даної постанови положення в господарстві одночасно з розробкою плану приватизації на базі трудового колективу радгоспу створюють товариство покупців, готують і проводять установчі загальні збори з питання створення колективного сільськогосподарського підприємства, розробляють та приймають статут, після чого подають для реєстрації цього підприємства необхідні документи. Одночасно приймається рішення щодо порядку розподілу між членами трудового колективу безплатно переданого їм майна, який доцільно провести з урахуванням трудового внеску кожного робітника радгоспу та прирівняних до них осіб за методикою, що застосовується при паюванні майна в колгоспах.

Визначення безоплатної частини майна радгоспу, що приватизується і реформується в колективне сільськогосподарське підприємство, здійснюється комісією з приватизації. При цьому вона використовує відомості про вартість майна, що припадає в середньому на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства (колгоспу) по області, в якій розташований радгосп. Ці дані комісії подає відповідний орган управління сільського господарства і продовольства області разом з органом статистики протягом 20 календарних днів з моменту повідомлення державним органам з приватизації про прийняте рішення щодо приватизації радгоспу.

Розрахунок загальної вартості майна колективних сільськогосподарських підприємств, куди входять основні і допоміжні засоби виробництва, цінні папери, акції, грошові суми, відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств, здійснюється станом на кінець року, що передує приватизації радгоспу, за даними бухгалтерської звітності.

Чисельність членів колективних сільськогосподарських підприємств та прирівняних до них осіб по області визначається на цю ж дату за даними бухгалтерської звітності та даними органів соцзабезпечення щодо колишніх колгоспників-пенсіонерів. Діленням суми вартості майна всіх колективних сільськогосподарських підприємств області на кількість їх членів визначають середню частку вартості майна, яка припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства області. Множенням визначеної середньої частки майна, що припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства області, на кількість працівників радгоспу, який приватизується, та прирівняних до них осіб встановлюють розмір вартості майна радгоспу, що передається їм безплатно.

Решта майна приватизується за плату. Ця сума визначається як різниця між загальною вартістю майна радгоспу, яка обчислюється за Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації.

Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств. Права та обов'язки юридичної служби

Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств -- це засіб, за допомогою якого збираються необхідні докази для підтвердження юридичних фактів та інших аргументів, на підставі яких провадиться застосування норм права. Завдяки цьому досягаються цілі та завдання щодо охорони прав і захисту інтересів сільськогосподарських утворень, а саме реально використовуються норми аграрного права в процесі виробничо-підприємницької діяльності сільськогосподарського підприємства.

Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств спрямоване на зміцнення законності в сільському господарстві. Його забезпечення досягається, по-перше, шляхом забезпечення виконання і додержання вимог норм аграрного права, по-друге, практичною правовою роботою юрисконсультів, спрямованою на належне правозастосування, тобто завдяки їхній роботі загальні і арбітражні суди мають можливість належним чином розібратися у конкретній справі, дати оцінку юридичним фактам, врахувати певні особливості в суб'єктних правах сторін і прийняти правильне рішення. Додержання законності полягає у виконанні цих рішень, що також входить до кола обов'язків юрисконсульта сільськогосподарського підприємства.

Сучасне юридичне обслуговування цих суб'єктів усіх форм власності є, з одного боку, важливим елементом організаційно-управлінської діяльності органів управління КСГП, ВСГК, АСГТ, ТОВ і ДСГП, а з іншого, -- формою надання юридичної допомоги суб'єктові підприємництва фахівцем, який володіє спеціальними знаннями. Характер і зміст юридичного обслуговування випливає з правоздатності аграрних товаровиробників як юридичних осіб -- суб'єктів аграрного, цивільного, фінансового та інших галузей права України, а також спеціальної правоздатності осіб (фізичних та юридичних), які надають такі послуги. Таке обслуговування, по-перше, полягає у веденні певної правової роботи і, по-друге, здійснюється в різних організаційно-правових формах.

Головними напрямами, які визначають характер і зміст юридичного обслуговування, є: правильне застосування і додержання чинних правових норм у процесі виробничо-господарської й підприємницької діяльності; забезпечення правовими засобами схоронності власності підприємця; відстоювання інтересів останнього як при укладенні, так і при виконанні договорів із заготівельними, переробними, агросервісними, постачальницькими підприємствами, захист його інтересів у разі порушення цих договорів тощо; запобігання порушенням законодавства при трудових відносинах із найманими працівниками з боку господарства-працедавця. Конкретний зміст і види правової роботи, залежно від організаційної форми юридичного обслуговування, визначаються чинним законодавством, посадовими інструкціями про функції осіб, які здійснюють обслуговування, чи умовами договору (контракту) з юридичною або фізичною особою на виконання роботи з правового обслуговування.

Юридична служба і здійснюване нею юридичне обслуговування є обов'язковою умовою для забезпечення належної діяльності правоохоронних органів і, в першу чергу, загальних і арбітражних судів при здійсненні правозастосування.

Визначальне призначення юридичного обслуговування суб'єкта аграрного підприємництва полягає в організаційно-управлінському забезпеченні ефективного застосування правових норм у процесі повсякденної його діяльності. Юридичне обслуговування служить також забезпеченню виробничо-господарської самостійності кожного суб'єкта підприємництва, юридичне грамотного і економічно обґрунтованого оформлення та виконання ним своїх договірних зобов'язань, виконання договору кожним із його контрагентів, застосування майнових санкцій в разі невиконання: або неналежного виконання зобов'язань кожної зі сторін за договором.

Юридичне обслуговування покликане забезпечити правовий захист майнових, земельних, фінансових та інших прав та інтересів кожного суб'єкта аграрного підприємництва через систему правоохоронних органів і, в першу чергу, в арбітражному, а також у міжнародному арбітражному суді чи загальному суді. Юридична служба зобов'язана найактивнішим чином сприяти схоронності майна і здійснювати правовий захист майнових інтересів суб'єктів аграрного підприємництва.

Юридичне обслуговування сільськогосподарських підприємств охоплює правомочності щодо застосування процедурно-процесуальних правил. Високий професіоналізм є необхідним при підготовці ділових паперів -- листів підприємства у різні інстанції в справах підприємства, позовних заяв до загального або до арбітражного судів, відповідей та пояснень щодо претензій тих же позовних заяв, пояснень до комісії з трудових спорів та ін. Знання процесуального права є необхідним в разі участі юрисконсульта підприємства в засіданнях загального або арбітражного судів при зверненні в касаційні інстанції або ж до місцевої адміністрації.

Юридичне обслуговування сільськогосподарського підприємства становить собою складову частину (елемент) управлінської діяльності підприємства, а суттєві відносини, які виникають при цьому є управлінськими. Суб'єктом цих відносин може бути член КСГП, ВСГК, АСГГ. У державному сільськогосподарському підприємстві і тих же КСГП, ВСГК, АСГТ функції юрисконсульта може виконувати громадянин, який має вищу юридичну освіту і працює в цьому підприємстві за трудовим договором (контрактом). Нарешті, юридичне обслуговування сільськогосподарського підприємства може здійснювати працівник відповідної статутної організації (міжгосподарської юридичної групи).

Юрисконсульт сільськогосподарського підприємства за своїм правовим статусом е лише радником органів управління, керівника та інших посадових осіб цього підприємства, як такого, що має права юридичної особи, свій Статут, підпадає під чинність аграрного законодавства. Юрисконсульт зобов'язаний неодмінно додержуватись вимог аграрного законодавства і не допускати відхилень від його вимог з боку сільськогосподарського підприємства, його органів управління, керівника і посадових осіб. В разі прийняття вищим органом управління юридичної особи рішення (ухвали), яке за своїм змістом, спрямоване на порушення закону і Статуту, що призведе до ущемлення членських, майнових, управлінських, трудових прав громадян (членів КСГП, ВСГК, АСГТ чи працівників ДСГК) юрисконсульт доводить до відому керівника підприємства про таке відхилення від вимог закону і Статуту підприємства.

За своїм змістом діяльність сільськогосподарських підприємств розмежовується на внутрішньогосподарську і зовнішню позагосподарську. Цим об'єктивним фактором зумовлюється потреба відповідно розмежовувати (поділяти) систему юридичного обслуговування цих підприємств на внутрішньогосподарські питання, що потребують юридичного обслуговування, і юридичні питання, що регулюються нормами права і також потребують вирішення з допомогою юриста, тобто вирішення питань у сфері аграрних зовнішніх правовідносин.

У сфері внутрішньогосподарських правовідносин юридичне обслуговування полягає у вирішенні внутрішніх господарських організаційно-правових питань, відносин членства в КСГП, ВСГК, АСГТ, системи трудових правовідносин, правомірного вирішення питань майнових прав, зокрема, стосовно паювання і одержання дивідендів, схоронності майнових фондів, забезпечення належного їх правового захисту і охорони.

Юридичне обслуговування в сфері аграрних зовнішніх правовідносин в першу чергу полягає у забезпеченні належної договірної дисципліни між цими підприємствами та їхніми контрагентами, своєчасному і належному вирішенні їхніх спорів у загальних і арбітражних судах. Ефективність юридичного обслуговування -- це забезпечення своєчасного і повного відшкодування збитків і сплати майнових санкцій в разі порушення аграрно-договірних зобов'язань. Юридична служба бере саму активну участь у захисті майнових прав та інших інтересів сільськогосподарських підприємств у разі виникнення питання про їхнє банкрутство та ін. Такі ж питання виникають і при юридичному обслуговуванні селянського господарства. Зокрема, при порушенні зобов'язань щодо придбання сільськогосподарської техніки, при реалізації товарної сільськогосподарської продукції, одержанні коштів у кредит або ж несвоєчасному розрахунку за цей кредит та в інших випадках.

Загальне положення про юридичну службу визначає засади юридичного обслуговування державних підприємств. Згідно з цим актом юридична служба підприємства має такі повноваження:

організовує і забезпечує правильне виконання нормативно-правових актів, подає керівництву підприємства пропозиції щодо вирішення правових питань виробничої, економічної і соціальної діяльності підприємства;

координує роботу і бере безпосередню участь у підготовці наказів та інших актів підприємства, які регулюють відносини структурних підрозділів і майнову відповідальність;

3) перевіряє відповідність законодавству проектів наказів та інших актів, які подаються на підпис керівникові підприємства, візує їх при наявності погодження цих проектів із заінтересованими підрозділами. Прийняття рішення керівником підприємства без попередньої перевірки юридичною службою не допускається.

На юридичну службу державного підприємства покладаються обов'язки стосовно її участі у підготовці, проведенні контролю за виконанням господарських договорів (контрактів) з іншими підприємствами, установами і організаціями; вона дає правову оцінку проектам таких договорів, організовує претензійну роботу, веде позовну роботу; представляє в установленому законодавством порядку інтереси підприємства в судах, інших органах під час розгляду правових питань і спорів; дає правову оцінку претензіям, які пред'являються до підприємства, або ж висуває вимоги у зв'язку з порушенням майнових прав і законних інтересів підприємства. Юридична служба контролює додержання структурними підрозділами встановленого на підприємстві порядку висунення і вирішення претензій. На основі проведеного аналізу результатів вирішення претензій, позовів та інших справ, практики укладання і виконання договорів (контрактів) подає керівникові підприємства відповідні пропозиції щодо поліпшення правового забезпечення господарсько-договірної діяльності.

Істотну правомочність юридичної служби становить необхідність збереження майна і захист майнових прав підприємства. Ця служба дає юридичні висновки щодо правомірності списання матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, нераціональних витрат, а також правову оцінку фактам недостач, розкрадання, безгосподарності, випуску недоброякісної продукції, псування майна і продукції. Юристи зобов'язані розглядати матеріали щодо відшкодування шкоди за рахунок винних. Юридична служба готує такі матеріали спільно з відповідними підрозділами підприємства на основі економіко-правового аналізу даних бухгалтерського звіту і статистичної звітності, інших документів фінансово-господарської діяльності підприємств і матеріалів, поданих правоохоронними і контролюючими органами.

Загальне положення про юридичну службу містить в собі правову норму стосовно юридичної відповідальності її працівників. Працівник юридичної служби, який не виконав передбачених цим актом заходів по усуненню порушень законодавства, які призвели до негативних економічних наслідків, ущемлення прав і законних інтересів працівників підприємства несе відповідальність установлену законом.

Висновок

Правовi, економiчнi та органiзацiйнi засади здiйснення приватизацiї в Українi з метою створення багатоукладної соцiально орiєнтованої ринкової економiки регламентуються чинним законодавством України. Правовою основою процесу приватизацiї в Українi є Конституцiя України,

Господарський кодекс України, Земельний кодекс України, інші законодавчi та нормативнi акти. Серед основних правових актiв, що регулюють цi питання, необхiдно вiдзначити Закон України «Про приватизацiю державного майна» вiд 04.03.92, Закон України «Про приватизацiю невеликих державних пiдприємств (малу приватизацiю)» вiд 06.03.92, Закон України «Про приватизацiю державного житлового фонду» вiд 16.06.92, Закон України «Про особливостi приватизацiї майна в агропромисловому комплексi» вiд 10.07.96, Закон України «Про приватизацiйнi папери» вiд 06.03.92 тощо.

Приватизацiя державного майна (далi -- приватизацiя) -- це вiдчуження майна, що перебуває у державнiй власностi, i майна, що належить Автономнiй Республiцi Крим, на користь фiзичних та юридичних осiб, якi можуть бути покупцями вiдповiдно до Закону України «Про приватизацію державного майна», з метою пiдвищення соцiально-економiчної ефективностi виробництва та залучення коштiв на структурну перебудову економіки України.

Отже, досліджуючи приватизаційні процеси, важливо підкреслити, що приватизація в Україні стала, скоріше, не результатом економічної перебудови, а її предтечею, своєрідним рушієм, оскільки за своїми темпами приватизація випереджала здійснення реформ в інших напрямах (наприклад, щодо забезпечення необхідної структурної перебудови, створення інституційної інфраструктури або формування ринкового середовища). Інакше кажучи, приватизацію було розпочато за відсутності стратегії розвитку держави, програми структурної перебудови господарського комплексу, концепції економічної безпеки, достатнього законодавчого забезпечення реформ.

Як i на початку цього процесу, так i сьогодні - по суті, на завершальному етапі приватизації фахівці гостро дискутують з питань її доцільності, обґрунтованості обраних напрямів, пріоритетів i темпів перебудови. На жаль, через правову неврегульованість колишню державну власність було розпорошено серед дрібних акціонерів (у цілому понад 20 млн. осіб-власників), не здатних впливати на управління підприємством, що призвело до безкарного всевладдя управлінського корпусу - менеджерів приватизованих підприємств - з метою особистого збагачення. Держава фактично втратила контроль над розподілом власності в ході приватизації, не забезпечивши ні достатнього збереження виробничого потенціалу, ні захисту інтересів пересічного громадянина відповідно до сертифікатного способу "ваучерної" приватизації.

З одного боку, технології індивідуальної приватизації містили ряд цілком раціональних ідей з індивідуальним підходом при підготовці об?єкта до приватизації, аналізі ринку, виборі способу й часу продажу, формуванні конкурсних вимог до потенціального покупця, а з іншого - технології індивідуальної приватизації різко розширили простір для свавільних дій чиновників. Відтак у корумпованій країні, без громадського контролю, за наявності наполегливого попиту на стратегічні підприємства з боку окремих бізнес-груп і за підтримки їх владою, система практично перетворила індивідуальну приватизацію на замовну.

Список використаної літератури:

Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року;

Закон України ШПро приватизацію державного майнаШ від 04.03.92 №2163-XII, ред. від 20.06.2007 [Електронний ресурс]: законодавча база Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. - 2-ге вид., перероблене та доповнене, - К.: КНЕУ 2008;

Приватизація в Україні: перспективи та проблеми // Економіка. - 2000. - №3.

Размещено на www.allbest.