Загальні положення земельного та аграрного права як галузей права. Земельне та аграрне законодавство

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РОБОЧИЙ ПЛАН

проведення лекційного заняття з навчальної дисципліни

«Земельне та аграрне право»

ТЕМА 1.1. Загальні положення земельного та аграрного права як галузей права. Земельне та аграрне законодавство

Мета заняття: Ознайомити з предметом і методами земельного та аграрного права, їх взаємовідносинами та загальною характеристикою, об'єктами і суб'єктами земельних та аграрних відносин.

Виховна мета: виховувати у студентів почуття відповідальності за свою професійну підготовку

Місце проведення заняття: аудиторія №_______________________

Обсяг часу: 2 години_________________________________________

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри господарсько-правових дисциплін

Протокол № 1 від «31» серпня 2010 р.

м. Ірпінь-2011

Зміст вступного слова:

З виникненням України як суверенної держави, радикальними змінами суспільних відносин у зв'язку з реалізацією земельної та аграрної реформ істотно розширилося та набуло якісно нового зміст земельне та аграрне законодавство, що становить їх нормативно-правову базу як галузі права. Проте, як і раніше, вони акумулють законодавчі акти, що регулюють трудові, майнові, організаційні, управлінські та інші відносини різних суб'єктів.

Сьогодні ми починаємо вивчати нову для вас дисципліну «Земельне та аграрне право».

На дисципліну відводиться 144 години, з них - аудиторних - 60 годин, (30 годин - лекції, 30- семінарські заняття, 15 годин індивідуально консультаційна робота). Решта часу запланована на самостійну роботу(69 годин).

Підсумком вивчення дисціплини є іспит. До нього допускаються ті студенти, які виконали навчальний план вивчення дисципліни.

ІІІ. Розгорнутий план заняття

№№ з/п	Перелік основних і допоміжних питань	Час, хв	Методичне відпрацювання і матеріальне забезпечення навчального питання
1	2	3	4
1 2 3	Предмет і методи земельного та аграрного права. Земельні та аграрні відносини, їх загальна характеристика. Об'єкти і суб'єкти земельних та аграрних відносин.		В.П. Жушман Аграрне право та законодавство України - Харьків Одіссей 2007 р. стор. 3-11 О.О.Погрібний Аграрне право України - К., вид. «Істина» 2007 р. стор. 6-71

ІV. Прізвища студентів, яких необхідно запитати:

______________________________________________________________________________________________________________________V. Завдання для самостійної роботи по підготовці до наступного заняття:

Вивчити матеріали лекції та додатково:

1. Принципи земельного та аграрного права.

2. Система земельного та аграрного права як галузей права.

3. Земельне та аграрне законодавство.

4. Предмет і методи земельного та аграрного права.

5. Земельні та аграрні відносини, їх загальна характеристика.

6. Об'єкти і суб'єкти земельних та аграрних відносин.

7. Система земельного та аграрного права як галузей права.

8. Принципи земельного та аграрного права.

9. Земельне та аграрне законодавство

Старший викладач _____________ А.О.ЯФОНКІН

«___»_________2010 р.

ТЕМА 1.1. Загальні положення земельного та аграрного права як галузей права. Земельне та аграрне законодавство

1. Предмет і методи земельного та аграрного права.

2. Земельні та аграрні відносини, їх загальна характеристика.

3. Об'єкти і суб'єкти земельних та аграрних відносин.

Індивідуально-консультативна робота

1. Принципи земельного та аграрного права.

Самостійна робота

1. Система земельного та аграрного права як галузей права.

2. Земельне та аграрне законодавство.

Семінарське заняття-2 години

1. Предмет і методи земельного та аграрного права.

2. Земельні та аграрні відносини, їх загальна характеристика.

3. Об'єкти і суб'єкти земельних та аграрних відносин.

4. Система земельного та аграрного права як галузей права.

5. Принципи земельного та аграрного права.

6. Земельне та аграрне законодавство.

Література: Земельне право [1; 3; 8; 33; 34; 35].

Зміст лекції

1. Предмет і методи земельного та аграрного права

Земельне та аграрне право України являє собою самостійну галузь права національного права України, якім притаманні власний предмет, методи і система правового регулювання.

Земельне право України -- це сукупність земельно-правових норм, які на засадах юридичної рівності форм власності на землю регулюють земельні відносини з метою її раціонального використання та охорони.

Аграрне право України -- це комплексна галузь права, що охоплює сукупність правових норм, які регулюють аграрні відносини, що складаються у сфері виробничої та пов'язаної з нею сільськогосподарської діяльності під час використання земель сільськогосподарського призначення суб'єктами аграрного господарювання.

Предметом правового регулювання земельного права є земельні правовідносини, під якими слід розуміти врегульовані нормами права суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Особливість земельних правовідносин в Україні полягає в тому, що вони виникають і здійснюються в межах правових норм, якими визначається цільове використання земель, по-перше, як об'єкта природного комплексу; по-друге, як території, що є основою адміністративно-територіального поділу держави; по-третє, як нерухомого майна, котре виступає основним засобом сільськогосподарського ринкового виробництва.

У теорії права важливе місце займають і методи правового регулювання суспільних відносин, під якими слід розуміти сукупність способів і засобів. За допомогою останніх норми права впливають на суспільні відносини і поведінку людей у процесі реалізації цих відносин.

В юридичній літературі існує думка, що у правовому регулюванні застосовується два методи : імперативний і диспозитивний.

Імперативний (адміністративно-правовий) метод владних приписів і вказівок ґрунтується на засадах підпорядкування, де однією стороною земельних правовідносин виступає уповноважений державний орган, а друга зобов'язана виконувати його владно-розпорядчі вказівки. Цей метод правового регулювання земельних відносин застосовується під час встановлення і зміни меж районів і міст, організації землеустрою, моніторингу і державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням і охороною землі.

Диспозитивний метод ґрунтується на засадах юридичної рівності сторін, коли учасники земельних правовідносин мають однакові права і обов'язки, тобто власники і користувачі землі мають можливість у визначених межах самостійно регулювати взаємовідносини між собою. Цей метод правового регулювання земельних відносин застосовується під час добросусідства, оскільки власники і землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання землі, за яких власникам і землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (ст. 103 Земельного кодексу України); такі способи придбання земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод, коли продаж земельних ділянок державної і комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (ст. 134 Земельного кодексу України).

Під системою земельного права слід розуміти науково обґрунтоване послідовне розміщення однорідних правових норм, об'єднаних у правові інститути залежно від змісту, функцій, цільового призначення і способів їх реалізації, які зумовлені характером та особливостями суспільних відносин, що ними регулюються. земельне аграрне право

Система земельного права, як й інших галузей національного права, поділяється на Загальну та Особливу частини.

Нормами Загальної частини регулюються всі відносини, які становлять предмет земельного права в цілому. Загальна частина містить такі інститути, як: інститут державного регулювання земельних відносин і поділ складу земель за категоріями; інститут правових форм використання земель, у т. ч. права власності на землю, права користування землею, права земельного сервітуту; інститут компетенції органів державної влади та органів місцевого самоврядування у галузі регулювання земельних відносин; правового регулювання угод, об'єктом яких є земля; інститут правового регулювання управління в галузі використання земель, у т. ч. здійснення землеустрою, моніторингу земель, державного земельного кадастру; інститут правової охорони земель, у т. ч. правового забезпечення раціонального використання земель; захисту прав громадян і юридичних осіб на землю, у т. ч. правового регулювання вирішення земельних спорів та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам; відповідальності за порушення земельного законодавства.

Особливу частину становлять такі інститути, як: інститут правового режиму земель сільськогосподарського призначення; інститут правового режиму земель житлової та громадської забудови; інститут правового режиму земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; інститут правового режиму земель оздоровчого призначення; інститут правового режиму рекреаційного призначення; інститут правового режиму історико-культурного призначення; інститут правового режиму лісового фонду; інститут правового режиму водного фонду; інститут правового режиму промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Система земельного права є підсистемою системи права України і розглядається у сукупності з системою галузі земельного законодавства, а також з системою науки земельного права як навчальної дисципліни.

Земельне право як наука розглядається як творча науково-пізнавальна, науково-дослідницька і навчальна діяльність у галузі земельних правовідносин, спеціалізована частина правової науки України. Предметом науки земельного права виступають не лише норми права і правові інститути, що складають систему галузі, а й, крім того, питання розвитку земельного законодавства (правотворчої і правозастовної діяльності), історії земельного права, концепції та ідей земельного права, їх наукового обґрунтування і реалізації, вивчення досвіду розвитку земельного права у зарубіжних країнах.

Земельне право як навчальна дисципліна спрямоване на науково-методичне забезпечення вивчення земельного права у вищих навчальних закладах, на сприяння засвоєнню студентами основ земельного права, вміння реалізувати норми земельного права на практиці.

Аграрне право характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Таким специфічним предметом є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають зі спеціального правового статусу суб'єктів аграрного права, зі специфіки їх завдань та предмета діяльності; по-друге, складаються у сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації сировини суб'єктами аграрної підприємницької діяльності.

Аграрні правовідносини як предмет аграрного права являють собою взаємопов'язані інтегровані відносини майнового, земельного, членського, учасницького, корпоративного, управлінського і трудового характеру в процесі здійснення завдань діяльності суб'єктів аграрного підприємництва.

Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права, являють собою складний комплекс відносин як за складом суб'єктів, так і за своїм предметом і змістом. Суб'єктами цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом юридичної особи приватного права кооперативного чи корпоративного типів і відповідно його члени чи акціонери або учасники. У підприємствах кооперативного типу між цією юридичною особою (кооперативом) та його членами виникають складні, ґрунтовані на праві членства, внутрішньогосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини. Як родове поняття, всі вони складаються з окремих видів і зумовлюються характером виробничо-господарської, фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного суб'єкта підприємництва.

Головну роль в аграрному виробництві відіграють відносини з приводу використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції. Вони включають у себе порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, права й обов'язки землекористувачів тощо.

Із земельними відносинами тісно пов'язані майнові аграрні відносини, які виникають з приводу володіння, користування та розпорядження об'єктами власності, розподілу прибутків між членами аграрних підприємств тощо.

До предмета аграрного права належать також трудові відносини, які складаються у сфері організації праці, дотримання дисципліни праці, оплати праці тощо в аграрному секторі економіки.

Самостійним видом аграрних відносин, як різновиду предмета аграрного права, є організаційно - управлінські відносини, які поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні організаційно-управлінські відносини створюються між структурними підрозділами суб'єкта аграрного господарювання та його органами щодо організації та здійснення сільськогосподарського виробництва. Зовнішні організаційно-управлінські відносини створюються між суб'єктами аграрного господарювання та державними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування щодо регулювання аграрного виробництва.

До предмета аграрного права належать також соціальні аграрні відносини, які складаються з приводу забезпечення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах, підвищення рівня заробітної плати селян, розвитку на селі освітянсько-культурної сфери тощо.

Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, соціальні відносини, які складаються в процесі здійснення аграрними суб'єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності.

Методи регулювання в аграрному праві. Специфіка аграрного права визначається також методом правового регулювання підприємницьких правовідносин. Визначення методу правового регулювання дає змогу відповісти на питання, яким чином здійснюється регулювання аграрних правовідносин.

Метод аграрного права -- це сукупність прийомів і способів впливу на правовідносини в галузі сільськогосподарського виробництва. Комплексний характер аграрних правовідносин, які поєднують в собі організаційні та майнові відносини, зумовлює складний характер методу правового регулювання.

Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності сторін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих відносин застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним суб'єкти аграрного підприємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України (далі -- ГК) з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Тобто суб'єкти підприємницької діяльності діють за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”. В умовах формування та становлення ринкових, базованих на вільному підприємництві відносин диспозитивний метод набуває пріоритетного значення.

Із розширенням права колективного самоврядування як системи управління діяльністю колективних сільськогосподарських підприємств і виробничих сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчості. Застосування цього методу дає можливість заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.

Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб'єкти аграрного підприємництва зобов'язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, використання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, квотування, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державного управління економікою мають діяти за принципом “дозволено те, що встановлено законом”.

В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згідно з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб'єктів аграрного підприємництва, пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).

Система аграрного права. Система аграрного права -- це сукупність взаємопов'язаних, розміщених у певній логічній послідовності норм і правових інститутів, які регулюють аграрні правовідносини суб'єктів аграрного господарювання.

Усталеним інститутом аграрного права є:

інститут права членства в юридичних особах;

інститут права власності на землю;

інститут аграрної оренди як організаційно-виробничої форми сільського господарства;

є інститут корпоративного права;

інститут фермерського господарства, який включає норми права, що регулюють складний комплекс організаційно-управлінських, трудових, майнових, земельних та інших відносин. інститут сільськогосподарської кооперації;

інститут правового становища приватних підсобних господарств;

інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграрних товаровиробників.

інститут -- пріоритетного соціального розвитку села

Система аграрного права як навчальна дисципліна складається з двох частин -- Загальної та Спеціальної.

До Загальної частини належать такі загальнотеоретичні теми, як предмет аграрного права, його принципи й система; джерела аграрного права; аграрні правовідносини; правовий статус аграрних суб'єктів; державне регулювання сільського господарства тощо.

Особлива частина навчального курсу містить матеріал про правове регулювання виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств, особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення, договірні відносини в аграрному секторі, відповідальність за порушення аграрного законодавства України тощо

2. Земельні та аграрні відносини, їх загальна характеристика

Будь-які правовідносини є вольовими суспільними відносинами між людьми, взаємні права та обов'язки яких врегульовані нормами права.

Земельні правовідносини являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем і врегульовані нормами земельного права.

Саме через земельні правовідносини виявляється ступінь реальності та ефективності земельно-правових норм, оскільки будь-які правовідносини становлять механізм дії правових норм, у якому поведінка суб'єктів права спрямовується у потрібне для держави русло (наприклад, власник земельної ділянки використовує її на свій розсуд, і втручання в його діяльність заборонено). Однак свободу господарської експлуатації землі закон спрямовує у русло додержання цільового призначення даного угіддя, ефективності використання, підвищення родючості тощо, і якщо власник не бажає застосовувати даний режим використання, то його право власності на земельну ділянку може бути припинено.

Земельні правовідносини можна класифікувати за інститутами земельного права та залежно від їх матеріального або процесуального характеру.

До першої групи (за інститутами земельного права) належать:

земельні правовідносини у сфері власності на землю;

правовідносини з приводу прав на землю, похідних від права власності; правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею;

правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель;

охоронні земельні правовідносини.

Земельні правовідносини у сфері власності на землю є основоположними, адже у багатьох випадках вони визначають зміст інших видів правовідносин. Встановлення тієї чи іншої форми власності на землю здійснюється при приватизації державних або комунальних земель, укладенні будь-яких угод щодо землі, при конфіскації земель тощо.

Правовідносини з приводу прав на землю, похідний від права власності виникають тоді, коли власник заінтересований у передачі прав на земельну ділянку іншим особам. У цьому разі між власником і такою заінтересованою особою виникають правовідносини землекористування, у межах яких обидві сторони беруть на себе взаємні права та обов'язки - ця група земельних правовідносин поділяється на дві підгрупи: правовідносини, що мають характер речових прав(право постійного користування земельною ділянкою і сервітут) і правовідносини, які мають зобов'язальний характер - оренда, застава (іпотека).

Крім того, ці правовідносини можна класифікувати залежно від категорії земель на правовідносини щодо використання земель сільськогосподарського призначення житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історично-культурного призначення, лісового фонду, водного фонду, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням права загального користування землею, зумовлюють користування майданами, вулицями, проїздами, шляхами, набережними, пляжами, парками, скверами, бульварами, кладовищами тощо. Користування такими земельними ділянками здійснюється необмеженим колом осіб і не потребує наявності у них спеціальної правосуб'єктності.

Правовідносини у галузі управління використанням і охороною земель мають місце у випадках, коли державні і місцеві органи влади виконують відповідні функції. До таких функцій належать: надання земель у власність або у користування з видачею та реєстрацією необхідних документів; ведення державного земельного кадастру; територіальне планування використання й охорони земель; вилучення земель; землеустрій; моніторинг; державний контроль за використанням і охороною земель.

Охоронні земельні правовідносини виникають у процесі здійснення прав та обов'язків власників і користувачів щодо охорони земель, включаючи заходи з меліорації, рекультивації земель, консервації земель та відновлювальні заходи на малопродуктивних, забруднених та деградованих землях. Ці відносини спрямовані на збереження корисного потенціалу землі як невід'ємної частини навколишнього природного середовища, засобу виробництва і просторового базису.

До охоронних земельних відносин належать також відносини, що виникають під час порушення норм земельного права, суб'єктивних прав землевласників і землекористувачів та невиконання обов'язків цими суб'єктами. Такі правовідносини реалізуються на основі норм, якими встановлюється кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність.

Характер земельних правовідносин залежить також від того, у складі якої категорії земель перебуває земельна ділянка, тобто від правового режиму відповідної категорії земель.

Нарешті, земельні правовідносини поділяються на матеріальні і процесуальні.

Матеріальні -- передбачені нормами, що встановлюють права та обов'язки суб'єктів земельних відносин (наприклад, право на отримання земельної ділянки, обов'язок підвищувати родючість ґрунтів, не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок).

Процесуальні регламентуються нормами, що встановлюють порядок виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин (наприклад, порядок здійснення землеустрою, оскарження рішень державних органів, процедура розгляду земельних спорів).

На практиці земельні правовідносини виявляються як складне співвідношення різних видів. Так, ведення особистого селянського господарства на земельній ділянці реалізується через правовідносини власності, коли з цією метою отримується земельна ділянка; через правовідносини державного управління, коли державні органи контролюють стан земельної ділянки або проводять облікові дії; правовідносини щодо охорони земель, коли землевласник або землекористувач проводить рекультиваційні заходи тощо.

Норми аграрного права, як і будь-які інші правові норми, запроваджують для того, щоб певним чином урегулювати суспільні відносини суб'єктів господарювання в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції і сировини. Внаслідок цього вони набувають характеру аграрних правовідносин, що являють собою комплекс земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських та інших відносин, спрямованих на правове забезпечення сільськогосподарського виробництва з урахуванням його специфіки. Правовідносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, є серцевиною, віссю, аграрних правовідносин, що об'єднують усі інші, суміжні з ними, правовідносини, утворюючи їх комплекс. Саме вони здійснюють найбільший вплив на інші правовідносини, зокрема у сфері переробки і реалізації сільськогосподарської продукції, створення матеріально-технічної бази виробництва, його виробничо-технічного, хімічного і гідромеліоративного обслуговування тощо. У зв'язку з цим, попри всю багатогранність і неоднорідність аграрних правовідносин, вони не тільки тяжіють одне до одного, але й становлять єдиний комплекс зі своєю специфікою, пов'язаною з сільськогосподарським виробництвом та інтересами його виробників.

Складність, багатогранність і своєрідність аграрних правовідносин обумовлюються особливостями виробництва в аграрному секторі, пов'язаними з обробкою землі як основного засобу виробництва, вирощуванням, переробкою і реалізацією сільськогосподарської продукції, використанням у процесі виробництва живих організмів, його сезонністю, умовами проживання і праці в сільській місцевості та іншими факторами. Їх специфіка і особливості обумовлюються й суб'єктним складом, його різноманітністю і формами власності, на яких базується діяльність виробників сільськогосподарської продукції.

Ще однією ознакою своєрідності аграрних правовідносин є те, що вони в одній і тій же галузі можуть мати як горизонтальний, так і вертикальний характер на відміну від традиційних галузей права: цивільного та адміністративного.

Аграрні правовідносини становлять собою врегульовані аграрним правом та іншими суміжними з ним галузями права в комплексі суспільні відносини, які виникають в аграрному секторі між автономними і рівноправними суб'єктами, наділеними суб'єктивними правами і обов'язками.

Якщо норми аграрного права, що регулюють суспільні відносини, звернені до широкого кола суб'єктів аграрних відносин, то кожне правовідношення носить конкретний характер, тому що виникає між чітко визнаними суб'єктами -- учасниками цього правовідношення. У зв'язку з цим норми аграрного права в кожному правовідношенні, що виникло, отримують свою безпосередню реалізацію.

Отже, аграрні правовідносини -- це вид суспільних відносин, що врегульовані нормами аграрного права і суміжних з ним галузей права в комплексі, які складаються між суб'єктами в аграрному секторі, об'єднаними одним інтересом щодо виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції та сировини.

Аграрні правовідносини, крім загальних ознак, властивих будь-яким видам правовідносин, мають ряд особливостей. Перш за все, це відносини, пов'язані з оборотом землі і виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції, а також відносини, що складаються в процесі виробництва сільськогосподарської продукції.

Класифікація аграрних правовідносин

В залежності від сфери, в якій виникають ті чи інші правовідносини, вони можуть бути поділені на дві групи: внутрішньогосподарські і зовнішньогосподарські. Відрізняються ці правовідносини за своїм змістом, характером нормативних актів, що їх регулюють, і методами регулювання.

Внутрішні правовідносини складаються у середині господарюючих утворень аграрного виробництва, а тому регулюються їх локальними нормативно-правовими актами.

Це майнові, земельні, трудові, управлінські, які пов'язані з використанням засобів праці, організацією виробництва, оплатою праці, зберіганням продуктів, їх транспортуванням тощо.

Зовнішньогосподарські відносини сільськогосподарських формувань, як правило, складаються між товаровиробниками. Регулюються вони головним чином нормативними актами, прийнятими компетентними органами державної влади.

Внутрішні правовідносини можуть бути підрозділені на відносини в сфері тваринництва, рослинництва, овочівництва, рибоводства, звіроводства та ін. Вони можуть бути також класифіковані як трудові, земельні, майнові, фінансові та інші відносини.

Зовнішньогосподарські відносини можуть бути підрозділені на договірні і бездоговірні (деліктні), податкові, комерційні, технологічні. (Мал. 14).

Підстави виникнення, змінювання та припинення внутрішніх і зовнішніх правовідносини ?

Аграрні правовідносини виникають, змінюються і припиняються лише з настанням певних життєвих обставин, що враховуються законодавством. Такі обставини називаються юридичними фактами.

Юридичні факти -- це певні життєві обставини, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення аграрних прав чи обов'язків.

Глава 2 ЦК України містить перелік підстав виникнення, зміни чи припинення правовідносин, в тому числі аграрних.

Всі юридичні факти можна підрозділити на дві основні групи: дії і події. Дії -- це життєві обставини, які є наслідками вольової, свідомої поведінки людей. Вони можуть носити як активний, так і пасивний характер. Події -- це обставини, настання яких не залежить від волі людей.

Юридичними фактами є лише такі дії та події, з якими закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин.

Дії підрозділяються на правомірні, які відповідають вимогам законодавства, і неправомірні, які здійснюють суб'єкти з порушенням законодавства. . Обставинами, які спричиняють виникнення, зміну чи припинення аграрних правовідносин, є й адміністративні акти -- владні розпорядження уповноважених органів, обов'язкові для відповідних суб'єктів.

В деяких випадках для виникнення, зміни чи припинення аграрних правовідносин необхідна наявність не одного, а декількох юридичних фактів в сукупності -- це комплексний юридичний факт.

3. Об'єкти і суб'єкти земельних та аграрних правовідносин

Суб'єктами земельних правовідносин є особи, наділені чинним законодавством правами та обов'язками, достатніми для участі в тих чи інших правовідносинах.

Відповідно до Конституції України та Земельного кодексу суб'єктами земельних правовідносин можуть бути: фізичні особи (громадяни, іноземні громадяни та особи без громадянства), юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України та іноземні), територіальні громади (реалізують свої правомочності безпосередньо або через органи місцевого самоврядування), держави (Україна та іноземні держави реалізують свої земельні правомочності через відповідні органи державної влади).

Суб'єкти земельних правовідносин мають правовий статус, що складається з певних правомочностей, на які впливають вид суб'єкта, його поведінка, особливості об'єкта та обстановка, у якій діє цей суб'єкт. Так, згідно зі ст. 130 ЗК України покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути: громадяни України, які мають сільськогосподарську освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільськогосподарського виробництва; юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. З наведеного прикладу випливає, що суб'єктом відносин власності на землі сільськогосподарського призначення можуть бути лише громадяни України та юридичні особи України. Але придбати такі землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть лише такі громадяни України, які мають відповідну освіту або досвід, а юридичні особи повинні мати відповідні цілі, закріплені в установчих документах. Таким чином, на правовий статус покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення впливають законодавчі вимоги щодо виду даних суб'єктів та їх можливої правомірної поведінки, які зумовлені особливостями об'єкта правовідносин.

За змістом прав та обов'язків усі суб'єкти земельних правовідносин поділяються на чотири категорії:

органи державної влади і місцевого самоврядування, що мають право на регулювання використання земель;

власники землі і землекористувачі -- носії прав та обов'язків з раціонального використання і охорони земель;

громадські екологічні об'єднання, наділені правом громадського контролю за використанням земель;

органи судово-прокурорського нагляду, що здійснюють нагляд за законністю у сфері земельних правовідносин.

Об'єктами земельних правовідносин є землі в межах території України, індивідуально-визначені земельні ділянки, земельні частки (паї) та права на них.

Земельна ділянка -- це частина землі, відокремлена і визначена на місцевості за допомогою меж, з визначеними щодо неї правами.

Кожне аграрне правовідношення передбачає наявність низки необхідних елементів, без яких не може існувати. Воно складається між його певними учасниками -- суб'єктами стосовно об'єкта цього правовідношення.

Суб'єктами аграрних правовідносин або їх учасниками є фізичні і юридичні особи, які наділені правами та обов'язками в сфері виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції.

В результаті здійснення аграрної та земельної реформ, закріплення права приватної власності на землю настали корінні зміни, в складі сільськогосподарських підприємств і організацій з'явились нові суб'єкти аграрних правовідносин -- фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, орендні підприємства, приватні та приватно-орендні підприємства та ін.

Суб'єктами аграрних відносин є не тільки юридичні особи, а й громадяни -- фізичні особи, які займаються підприємництвом, особистим селянським господарством, садівництвом, овочівництвом, тваринництвом.

Аграрні правовідносини відрізняються не тільки своїм особистим складом учасників суб'єктів, але й специфічними об'єктами, найважливішим з яких є земля з її неповторними властивостями і якостями.

Вона -- головний засіб виробництва сільськогосподарської продукції і простірний базис всякої діяльності, а також місце мешкання жителів села. Об'єктами аграрних правовідносин є і інші природні ресурси -- ліси, води, загальнопоширені корисні копалини.

Значну роль серед об'єктів аграрних правовідносин відіграють живі організми -- тварини, які використовуються в сільськогосподарському виробництві.

Аграрними правовідносинами є суспільні відносини, які складають предмет аграрного права, що функціонують у процесі аграрного правозастосування. До них відносяться майнові, земельні, управлінські, трудові, фінансово-кредитні, господарсько-договірні, соціально-побутові та інші відносини, що випливають із мети, предмета діяльності та функцій суб'єктів аграрного підприємництва.

Змістом аграрних правовідносин є суб'єктивні права і обов'язки учасників цих відносин.

Суб'єктивне право -- це можливість учасника аграрного право-відношення поводити себе певним чином у взаємостосунках з іншими учасниками цих відносин. Суб'єкт правовідносин наділений суб'єктивним правом не тільки здійснювати дозволені законом дії, але й вимагати від зобов'язаної особи виконати певні дії. Отже, суб'єктивному праву одного суб'єкта кореспондує суб'єктивний обов'язок іншого суб'єкта.

Суб'єктивний обов'язок -- це міра належної поведінки зобов'язаного учасника правовідношення. Він може полягати як в активних діях -- виконанні тієї чи іншої роботи, передачі речі і т. ін., так і в пасивних, коли зобов'язана сторона повинна утриматись від здійснення тих чи інших дій.

Основні права та обов'язки суб'єктів сільськогосподарських відносин визначаються цілями та завданнями аграрного виробництва

Размещено на www.allbest.

...