Право власності на землю. Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

РОБОЧИЙ ПЛАН

проведення лекційного заняття з навчальної дисципліни

«Земельне та аграрне право»

ТЕМА 1.3 Право власності на землю. Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки

Мета заняття: Ознайомити з поняттям права власності на землю, особливостями змісту права власності на землю її формами права та особливостями права спільної власності на землю

Виховна мета: виховувати у студентів почуття відповідальності за свою професійну підготовку

Місце проведення заняття: аудиторія №_______________________

Обсяг часу: 2 години_________________________________________

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри господарсько-правових дисциплін

Протокол № 1 від «31» серпня 2010 р.

м. Ірпінь-2011

Зміст вступного слова:

До початку 90-х років XX ст. основу земельного права становив інститут права виключної власності держави на землю. Він передбачав належність усіх земель у межах території України одному суб'єктові -- державі. Інші суб'єкти земельних відносин -- громадяни та юридичні особи -- могли володіти землею лише на праві землекористування, яке вважалося похідним і, відповідно, залежним від права виключної власності держави на землю.

Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 р. скасував монополію державної власності на землю. Поряд з державною, були введені приватна та колективна власність на землю.

Проведення в Україні економічної реформи, спрямованої на формування у країні засад ринкової економіки, закономірно зумовило необхідність впровадження світового досвіду в систему відносин власності, у тому числі й на землю.

Світовий досвід свідчить, що економічна та юридична інфраструктури країн з ринковою економікою базуються на двох формах власності -- публічній і приватній. Публічна і приватна власність є також основою земельних відносин у цих країнах.

Саме такий підхід до структури форм земельної власності реалізований у Конституції України, уст. 14 якої зазначено, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. А в ст. 142 Основного Закону встановлено, що земля може перебувати також у власності територіальних громад сіл, селищ, міст і районів у містах. Таким чином, в Україні конституційно встановлено дві форми земельної власності, а саме: публічна (суспільна) власність, яка охоплює державну і комунальну власність, та приватна власність, яка охоплює власність фізичних осіб і недержавних юридичних осіб. Інститут права колективної власності на землю, введений у законодавство країни в 1992 р. для забезпечення приватизації сільськогосподарських земель колишніх колгоспів і радгоспів, втратив свою легітимність у зв'язку з прийняттям чинного Земельного кодексу.

Слід зазначити, що поділ права власності на форми і види був однією з визначальних рис радянської доктрини права власності. В юридичній літературі того періоду види і форми власності, а також права власності нерідко розрізнялися не тільки за їх суб'єктам, а й залежно від кола об'єктів та змісту прав на них. Із запровадженням елементів ринкового регулювання виробничих відносин почала виявлятися невідповідність радянської доктрини права власності завданням становлення та розвитку ринкової економіки у країні. Це було зумовлено тим, що основне завдання цивільно-правової регламентації права власності полягає в тому, щоб поставити учасників ринкових відносин в однакове, рівне з юридичної точки зору становище. А для цього необхідні відмова від поділу права власності на форми та види, що мають різний зміст, та створення єдиного інституту права власності.

Право власності за своїм змістом є єдиним. За таким принципом побудовано і цивільне законодавство цивілізованих країн світу. З набранням чинності з 1 січня 2002 р. нового Земельного кодексу України відбулася імплементація цього принципу і до земельного законодавства нашої країни.
Відмова від поділу права власності на форми та види, що мають принципово різний зміст, та формування єдиного інституту права власності не виключає доцільності виділення форм земельної власності. Відповідно до вищевикладеного в земельному законодавстві України закріплено дві основні форми земельної власності -- суспільну (публічну) та приватну. Крім того, у складі суспільної (публічної) власності на землю можна виділити два її підвиди -- державну власність на землю та комунальну власність на землю. Приватна власність на землю також поділяється на два підвиди -- приватну власність громадян та приватну власність юридичних осіб.

Основним завданням суспільної (публічної) власності на землю є забезпечення та обслуговування земельних інтересів суспільства в цілому чи окремих його частин -- територіальних громад. Приватна власність на землю спрямована перш за все на забезпечення та обслуговування земельних прав приватних осіб -- громадян та недержавних (некомунальних) юридичних осіб. Проте суспільство зацікавлене також у повноцінному функціонуванні приватної власності на землю як однієї з важливих підвалин ринкової інфраструктури економіки країни. Приватна власність на землю має одним із своїх завдань забезпечення суспільних інтересів у галузі використання земель, зокрема інтересів у підвищенні ефективності приватного сектора як у сільській, так і в інших галузях економіки. Єдність суспільної (публічної) та приватної власності на землю чітко виявляється у положеннях Конституції України, яка проголосила землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14), а також рівність усіх суб'єктів права власності перед законом (ст. 13).

ІІІ. Розгорнутий план заняття

ІV. Прізвища студентів, яких необхідно запитати:

______________________________________________________________________________________________________________________V. Завдання для самостійної роботи по підготовці до наступного заняття:

1. Поняття права власності на землю..

2. Особливості змісту права власності на землю.

3. Форми права власності на землю.

4. Особливості права спільної власності на землю

5. Приватизація земельних ділянок.

6. Набуття права власності на землі в процесі паювання.

7. Набуття права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами

8. Припинення права приватної власності

Старший викладач _____________ А.О.ЯФОНКІН

«___»_________2011 р.

ТЕМА 1.3 Право власності на землю. Набуття, перехід та припинення права власності на земельні ділянки

1. Поняття права власності на землю.

2. Особливості змісту права власності на землю.

3. Форми права власності на землю.

4. Особливості права спільної власності на землю

Самостійна робота

План

1. Приватизація земельних ділянок.

2. Набуття права власності на землі в процесі паювання.

3. Набуття права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами

4.Припинення права приватної власності.

Індивідуально-консультативна робота

План

Особливості набуття у власність земельних ділянок державної та комунальної власності за цивільно-правовими угодами

Семінарське заняття

План

1. Поняття права власності на землю..

2. Особливості змісту права власності на землю.

3. Форми права власності на землю.

4. Особливості права спільної власності на землю

5. Приватизація земельних ділянок.

6. Набуття права власності на землі в процесі паювання.

7. Набуття права власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами

8. Припинення права приватної власності

право власність земельний

1. Поняття права власності на землю

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується Конституцією України.

Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Віднесення законодавством землі до основного національного багатства означає, що вона має багатофункціональне призначення. Термін «земля» може розглядатися в різних аспектах -- це природний об'єкт, планета, земна куля, частина космічної системи. Земля може також розглядатися як середовище проживання людини, що охоплює земну і повітряну оболонку земної кулі, її надра, поверхню і ландшафт, тваринний і рослинний світ. У третьому значенні під терміном «земля» розуміється частина земної поверхні, яка розташована над надрами, іменована ґрунтовим шаром, у межах території, на яку поширюється суверенітет держави. Для держави земля -- це насамперед територія, на якій вона розташована і яка за допомогою кордонів відмежовує Україну від інших держав, а всередині держави територіально відмежовує одну адміністративну одиницю від іншої. Таким чином, земля як об'єкт правовідносин використовується з урахуванням її застосування для різних потреб в життєдіяльності людей. З цих позицій земля розглядається як надбання народу, національне багатство держави (ст.ст. 13 і 14 Конституції України).

Стаття 78 ЗК України встановлює, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Розрізняють право власності на землі в об'єктивному і суб'єктивному розуміннях. В об'єктивному розумінні право власності на землі являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею.

У суб'єктивному розумінні право власності на землі являє собою сукупність повноважень власника по володінню, користуванню та розпорядженню землею.

Правовідносини власності на землі характеризуються такими ознаками, що притаманні для будь-якого об'єкта права власності:

1 - виникає у зв'язку з придбанням чи передачею у власність землі;

2 - вони є абсолютними, тобто суб'єкту права власності на землі кореспондує (протистоїть) необмежене коло осіб, зобов'язаних утримуватися від вчинення дій, що порушують права власника чи перешкоджають йому у здійсненні правомочностей по володінню, користуванню чи розпорядженню землями. Водночас право власності на землі на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. Межі здійснення права власності на землі визначаються колом покладених законодавством на власників земель обов'язків щодо раціонального використання та охорони земель.

3 - посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін тощо).

Право власника на землі щодо володіння ними являє собою юридичне забезпечену можливість утримувати земельну ділянку як свою власну, позначити її межі не тільки межовими знаками встановленого зразка, а й природними (дерева, кущі) чи рукотворними (тин, рів тощо) об'єктами з метою регулювання чи повної заборони доступу інших осіб на відповідну земельну ділянку.

Право користування землями -- це юридично надана власнику можливість безпосереднього чи через створену ним юридичну особу господарського та іншого використання земельних та інших природних ресурсів з метою отримання доходів та інших благ від їх корисних властивостей.

Право розпорядження землями -- законодавчо закріплена можливість власника відповідної земельної ділянки, вирішувати її юридичну долю шляхом вчинення дій, які не суперечать нормам чинного законодавства. Однак фактично таким правом наділені лише власники земельних ділянок. Згідно зі ст. 90 ЗК власник земельної ділянки має право: відчужувати земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування та інших цивільно-правових угод; передавати її в оренду; передавати земельну ділянку в заставу (іпотека); передати земельну ділянку в спадщину шляхом написання заповіту та посвідченням його відповідно до вимог Цивільного кодексу України.

Слід також відмітити, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. При цьому власники ділянок мають право на відшкодування збитків, завданих порушенням права власності на земельну ділянку.

2. Особливості змісту права власності на землю

Як праву власності, так і праву землекористування у населених пунктах притаманні певні специфічні риси, наявність яких зумовлена перш за все місцем розташування земельних ділянок та їх цільовим призначенням. Так, наприклад, згідно з ч. З ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється на простір над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення жилих, виробничих та інших будівель і споруд. Зазначені приписи безпосередньо стосуються земельних ділянок, призначених під забудову (житлову, громадську та ін.).
Специфічною рисою права власності на землю у межах населених пунктів є також пріоритет належності земель територіальній громаді.
Земельний кодекс (ч. 2 ст. 83) фактично виходить з презумпції належності земель територіальним громадам, встановлюючи, що у комунальній власності перебувають усі землі у межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності

Первісним джерелом для формування земель комунальної власності виступають землі державної власності, які в результаті розмежування змінюють свій статус.

Тимчасовим порядком розмежування земель державної і комунальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 р., передбачено, що окремі землі державної власності можуть бути передані у комунальну власність виключно за рішенням Кабінету Міністрів України. Значна частина цих земель зазвичай розташована у межах населених пунктів.

Пріоритет належності земель у межах населених пунктів до комунальної власності виражається ще й у тому, що згідно зі ст. 21 Закону України “Про основи містобудування” територіальні громади в особі сільських, селищних та міських рад користуються переважним правом викупу земель, будівель і споруд для містобудівних потреб, визначених містобудівною документацією для громадських потреб.

Суб'єктами права власності на земельні ділянки у межах населених пунктів на відміну, наприклад, від земель сільськогосподарського призначення можуть виступати інші громадяни та особи без громадянства. Така можливість закріплена законом щодо земельних ділянок у межах населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна що належать їм на праві приватної власності

Право власності на земельні ділянки у межах населених пунктів можуть набувати й іноземні юридичні особи у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні

Беручи до уваги значну капіталоємність земель у межах населених пунктів, а також їх привабливість з точки зору розвитку підприємництва та поліпшення інвестиційного клімату Земельний кодекс приділяє особливу увагу розвиткові механізмів їх ринкового обігу. Він враховує містобудівні вимоги: функціонування ринку земельних ділянок у населених пунктів.

Особливості права власності та права землекористування у межах населених пунктів значною мірою пов'язані зі специфікою правового режиму, наприклад, земельних ділянок багатоквартирних жилих будинків. Саме такі земельні ділянки як об'єкт земельних прав розташовані у межах населених пунктів (зокрема, міст та селищ) і призначені для обслуговування багатоквартирних жилих будівель, а також належних до них будівель, споруд та прибудинних територій державної або комунальної власності і надасться у постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У цьому випадку імперативні приписи щодо надання у постійне користування земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок та прилегла до нього при будинкова територія, стосуються суб'єктів державної чи комунальної власності.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку згідно з ч. 2 ст. 42 ЗК України відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об'єднанню власників.

Перебування земельної ділянки у власності чи користуванні об'єднання власників багатоквартирного будинку передбачає здійснення земельних прав цим суб'єктом.

До особливостей права власності на землю у межах населених пунктів можна віднести і відсутність такої категорії, як земельна частка (пай), оскільки у процесі здійснення земельної реформи паюванню підлягали лише сільськогосподарські угіддя, розташовані за межами населених пунктів

3. Форми власності на землю

Частина 3 статті 78 визначає такі форми власності на землі в Україні: приватна; комунальна та державна (як публічна власність).

Прбво привбтної влбсності на землмю - сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття і реалізації громадянами України та юридичними особами України права володіти, користуватись і розпоряджатись земельною ділянкою, права і обов'язки власників земельних ділянок, об'єкти права власності на землю, гарантії захисту права приватної власності на землю, підстави і порядок припинення права власності на землю громадян та юридичних осіб.

Комунальна власність на землю - власність на землю, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, районів у містах, а також об'єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Прбво держбвної влбсності на землмю - сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття і реалізації права власності на землю держави, об'єкти права власності держави на землю, суб'єкти права державної власності на землю, гарантії держави як суб'єкта земельних правовідносин, підстави і порядок припинення права власності держави на землю.

Основним завданням суспільної (публічної) власності на землі є забезпечення та обслуговування інтересів суспільства в цілому чи окремих його частин -- територіальних громад. Приватна власність на землі спрямована передусім на забезпечення та обслуговування прав на землі приватних осіб -- громадян та недержавних (некомунальних) юридичних осіб.

4. Особливості права спільної власності на землі

Стаття 86 ЗК України встановлює, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи.

Суб'єктами права спільної власності на земельні ділянки територіальних громад можуть бути районні та обласні ради.

Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.

Право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає:

а) при добровільному об'єднанні власниками належних їм земельних ділянок;

б) при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами;

в) при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами;

г) за рішенням суду (стаття 87 ЗК України).

Відповідно до статті 88 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Договір про спільну часткову власність на земельну ділянку укладається в письмовій формі і посвідчується нотаріально.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки із складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації.

Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Учасник спільної часткової власності відповідно до розміру своєї частки має право на доходи від використання спільної земельної ділянки, відповідає перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільною земельною ділянкою, і повинен брати участь у сплаті податків, зборів і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільної земельної ділянки.

При продажу учасником належної йому частки у спільній частковій власності на земельну ділянку інші учасники мають переважне право купівлі частки відповідно до закону.

Земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки:

а) подружжя;

б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними;

в) співвласників жилого будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (стаття 89 ЗК України).

Размещено на www.allbest.