Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ

1. Поняття та значення кримінального закону (КЗ)

2. Джерела кримінального права

3. Структура кримінального закону

4. Тлумачення кримінального закону

кримінальний закон право тлумачення

1. КЗ - це сукупність систематизованих (та окремих) законодавчих актів ВР України, які визначають загальні положення, підстави та межі кримінальної відповідальності, види злочинних діянь і передбачених покарань, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і покарань, а також сукупність міжнародних договорів і імплементованих в кримінальне законодавство України.

Поняття КЗ вживається в 4-рьох значеннях:

1. це кримінальний кодекс, єдиний кодифікований акт

2. це окрема стаття кримінального кодексу

3. це окремий законодавчий акт, який містить окремі законодавчі норми

4. це положення міжнародних договорів

Значення КЗ:

1) є важливим засобом охорони людини, її прав і свобод, а також інтересів суспільства і держави (ч.1 ст. 1 КК)

2) тільки КЗ містить норми, які визначають, які саме діяння є злочинами і покарання за них (ч.2 ст.1 КК)

3) КЗ є превентивним засобом впливу на людей.

2. В теорії кримінального права щодо визначення джерел права існує 2 підходи:

1) втілюється в положенні, яке закріплене у ч. 1 ст. 3 КК - законодавство України про кримінальну відповідальність становить кримінальний кодекс.

2) Розвинена система права в межах сім'ї континентальної правової системи передбачає багатоманітність джерел щодо окремої галузі права, в тому числі і кримінального.

Помилковість першого підходу обумовлена насамперед тим, що джерелом кримінального права повинен визнаватися не лише нормативний акт, який визначає перелік злочинних діянь і покарань за них,а й ті акти, які містять положення-принципи кримінально-правового характеру, положення загальної частини кримінального права. До того ж декримінувати поведінку людини може Конституція України або рішення Конституційного суду України (наприклад, КК 1960 р. передбачав відповідальність за відмову давати показання для всіх осіб за винятком підсудного, а КУ декремінувала відмову давати показання з боку близьких родичів).

У зв'язку з цим джерелами КП України крім КК є:

1) Конституція України - має вищу юридичну силу (ч. 2 ст. 8 КУ) і є законом прямої дії (ч.3 ст. 8 КУ). Це означає, що якщо кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то вона автоматично втрачає свою силу і діє Конституція;

2) Міжнародні договори - згоду на обов'язковість яких надала ВРУ. Вони є невід'ємною частиною національного законодавства (ст.. 9 КУ).

Всі міжнародні договори, які передбачають положення кримінально-правового характеру умовно можна поділити на 2 види:

1. це договори, які вичерпно регламентують певні положення в межах загальної частини кримінального права, або закріплені принципи кримінального права. Такі договори імплемінтуються в національне законодавство без змін і їх норми є нормами прямої дії. Це:

А) Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року;

Б) Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1963 року;

В) Європейська конвенція про передачу засуджених осіб 1983 року;

Г) Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року;

Д) Мінська конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року (погіршує положення).

2. міжнародні договори, які стосуються боротьби світового співтовариства з злочинами певних видів: тероризмом, захопленням заручників, торгівля жінками, обіг наркотиків, піратства, геноциду. Положення цих договорів - не є нормами прямої дії і імплементовані в національне законодавство опосередковано - шляхом внесення змін та доповнень в КК (наприклад, в 1995 р. Україна підписує і ратифікує Європейську конвенцію по боротьбі з тероризмом, а в 2001 році з'являється ст. 258 у новому КК - теракт) .

3) вид джерел - Рішення Конституційного суду України - про конституційність чи неконституційність окремих положень КК України. Приклади рішень: рішення КСУ про судову справу щодо смертної кари; рішення по справі депутатської недоторканості; рішення про зворотню силу КЗ у часі Рішення і тлумачення КСУ - норми прямої дії!!!

Проблеми щодо визначення джерел КП:

- чи є джерелом кримінального права постанови Верховного Суду України - зараз вони в принципі допомагають суддям розглядати справи і суд не піде проти постанов ВСУ.

- Чи є джерелами права проміжні закони???

- В КК зустрічаються банкетні норми, то постає питання: бо зміст цих статей розкриває не КК, а інші галузі права - чи можуть бути норми інших галузей права джерелами кримінального права (наприклад, крадіжка в 1993 році вчинена, а спіймали в 1998 р. тому неоподатковані мінімуми різні, а КСУ прийняв рішення, що неоподатковані мінімуми не входять до зворотності закону в часі і тому банкетна норма не є джерелом кримінального права. Тоді як бути в інших проблемних питаннях?

3. Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин: Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і Кримінальний кодекс України 2001 р.

Кожна частина КК поділяється на розділи. Кожний розділ має назву та об'єднує певну сукупність статей, кожна з яких має свою назву з цифровим позначенням крупним шрифтом. Переважна більшість статей складається з частин, які позначені цифрами дрібного шрифту. Деякі статті чи їх частини мають пункти, які позначаються цифрами, відокремленими дружкою. Наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів має кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України. Якщо злочин вчинено при наявності пом'якшуючих чи обтяжуючих обставин, тобто таких, що не входять до конкретного складу злочину, то вони мають бути наведені при призначенні судом покарання за вчинення конкретно визначеного в статті закону злочину у мотивувальній частині вироку з посиланням відповідно на певний пункт ст. 66 чи ст. 67 КК. Наприклад, неповнолітній вчинив крадіжку чужого майна. Суд, призначаючи за ч. 1 ст. 185 КК покарання неповнолітньому (вчинення злочину неповнолітнім законом віднесено до обставин, які пом'якшують покарання), має вказати цю обставину у мотивувальній частині вироку, пославшись на загальну норму, в даному випадку -- на п. З ст. 66 КК України.

Деякі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, в яких дається роз'яснення певних термінів закону, і теж можуть мати частини (пункти). Так, ст. 185 КК має примітку, в п. З і п. 4 якої вказуються відповідно критерії визначення поняття «розкрадання у великих розмірах» та «особливо великих розмірах», що вживаються в статтях 185-191 КК. У пунктах 1, 2, 3, 4 примітки до ст. 364 розділу «Злочини у сфери службової діяльності» дається визначення таких понять, як «службові особи», «істотна шкода», «тяжкі наслідки».

Якщо після прийняття КК його доповнюють новими кримінально-правовими нормами, то їх включають до Кодексу у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, обов'язково зазначаючи додатковий цифровий індекс, що теж має порядковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, що його дано новій статті. Наприклад, після ст. 25, може бути стаття 25', яка має читатися «стаття 25 прим».

Однак є й інший стандарт написання (прочитання) індексу, який пишуть через дефіс на одному рівні з номером статті та цифрою такого самого розміру, наприклад, «25-2», що читається відповідно «25 два».

Кримінально-правова норма, як і будь-яка правова норма, має триланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, тобто вона розуміється як необхідна. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми Загальної частини санкцій не містять.

Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини. Для з'ясування цих ознак користуються моделлю складу злочину, за якою законодавець описує будь-який злочин. Отже, диспозиції в Особливій частині побудовано за принципом логічної норми.

Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, відсильну та бланкетну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Наприклад: вбивство через необережність - ст. 119 КК.

Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Наприклад, у ст. 111 дано вичерпний перелік дій, які характерні для складу злочину -- державна зрада; в диспозиції ч. 1 ст. 185 дається визначення складу злочину -- крадіжка чужого майна.

Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. При цьому використовується один із варіантів. Перший -- наступна частина-певної статті починається словами «Ті ж дії...», а далі вказуються обставини, що збільшують ступінь небезпечності даного злочину. Наприклад, у ст. 383 передбачена відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, ч. 2 цієї статті починається словами «Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи особливо тяжкому злочині...» Другий варіант -- називається вид злочину, поняття якого визначено у першій частині статті, в наступних частинах статті вказуються обтяжуючі обставини. Наприклад, ч. 2 ст. 185 починається словом «Крадіжка», а далі йде перелік обтяжуючих обставин -- вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

Іноді відсилання до іншої статті може стосуватися виключення певних, більш небезпечних способів вчинення даного злочину. Наприклад, умисне вбивство, відповідальність за яке передбачено ч. 1 ст. 115, вважається таким лише тоді, коли воно вчинено за відсутності ознак, зазначених у ч. 2 ст. 115 та статтях 116, 117, 118 КК.

Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів. Наприклад, диспозиція ст. 272 (порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпечністю) є бланкетною - щоб з'ясувати зміст злочинного діяння у кожному окремому випадку, треба звертатися до відповідних нормативних актів, які містять правила, скажімо, ведення гірничих робіт або правила виконання робіт з підвищеною небезпекою в будівельному виробництві. Для визначення ознак такого складу злочину, як незаконне проведення аборту (ст. 134), необхідно звернутися до ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я, в якій дано визначення поняття аборту та умов його проведення.

Санкції, що як структурна частина статті Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу- межу, але обов'язково вказуючи його вищу межу. Так, ст. 111 передбачає нижчу і вищу межі покарання у вигляді позбавлення волі від 10 до 15 років.

Якщо текстуально нижчу межу санкції не вказано, то нижча межа покарання певного виду встановлюється на підставі певної статті Загальної частини КК, яка регламентує даний вид покарання. Наприклад, у ст, 167 нижчу межу покарання у вигляді штрафу і виправних робіт не визначено. Тому для визначення цих меж необхідно звернутися відповідно до ч. 2 ст. 53, ч. 1 ст. 57 КК. Так, ч. 2 ст. 53 КК передбачає мінімальний розмір штрафу від тридцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян; у ч. 1 ст. 57 КК мінімальний розмір виправних робіт визначено на строк від шести місяців. Отже, ці строки відповідно і будуть мінімальними розмірами санкції ст. 167 КК.

Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне.

Наприклад, у санкції ст. 133 КК (зараження венеричною хворобою) передбачені такі альтернативні види покарань -- виправні роботи на строк до двох років або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до двох років.

В деяких випадках, прямо передбачених нормами Загальної частини КК, може відбутися зміна тих обсягів (меж) санкцій, які зазначені в статтях Особливої частини кримінального закону.

4. За своїм змістом певні кримінально-правові норми не завжди сприймаються однозначно. Це зумовлює застосування спеціальних прийомів щодо з'ясування їх змісту. Іноді виникає потреба в їх роз'ясненні -- тлумаченні.

Тлумачення закону, в тому числі кримінального, -- це з'ясування та визначення змісту правової норми, тобто волі законодавця, відображеної у прийнятому ним законі.

Тлумачення кримінального закону поділяється на види залежно від суб'єкта, способів та обсягу тлумачення.

За суб'єктом тлумачення поділяють на:

а) офіційне;

б) судове;

в) доктринальне.

До прийняття Конституції України 1996 р. Верховна Рада України мала право тлумачити чинні закони та їх окремі положення. Таке тлумачення називалося автентичним. Тепер Верховна Рада при прийнятті законів за необхідності дає визначення окремим поняттям і термінам у примітці до самого закону (окремих його частий). Через це автентичне тлумачення, під яким прийнято розуміти роз'яснення закону самим законодавцем -- Верховною Радою України, не застосовується.

Офіційне тлумачення (іноді його називають легальним) -- це тлумачення чинних законів або їх окремих положень Конституційним Судом України. Згідно зі ст. 147 Конституції України, «Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України».

Судове тлумачення кримінального закону відбувається у процесі судового розгляду кримінальних справ, коли суд будь-якого рівня застосовує у кожній справі певні кримінально-правові норми, з'ясувавши їх зміст та відповідність Конституції України. У разі невідповідності кримінального закону Конституції суд повинен застосувати норму Конституції як норму прямої дії.

«У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосовуваний закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів» '.

Судове тлумачення кримінального закону може здійснювати і Пленум Верховного Суду України у вигляді постанов щодо певної категорії кримінальних справ. При цьому таке тлумачення не повинно підміняти собою закон, звужувати або розширювати його зміст. Положення, які містяться у таких постановах Пленуму, є обов'язковими для судів.

Доктринальне тлумачення кримінального закону -- це наукове тлумачення, яке дають фахівці в галузі права _ вчені та практичні працівники -- в монографічних працях, наукових статтях, коментарях тощо.

Доктринальне тлумачення не має обов'язкової сили, однак евентуальне впливає на формування законодавства та кримінально-правової політики в державі, а також на свідомість правозастосовувачів та ін.

За способами тлумачення поділяють на:

а) філологічне;

б) логічне;

в) системне;

г) історичне.

Філологічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону шляхом аналізу самого його тексту (змісту певних термінів і понять) із використанням правил граматики, синтаксису, орфографії і пунктуації. Наприклад, у законодавчому понятті неосудності (ч. 2 ст. 19 КК) законодавець передбачив, що для визнання особи неосудною достатньо, щоб один із вказаних у ч. 2 ст. 19 біологічних критеріїв (наприклад, тимчасовий розлад психічної діяльності) викликав появу одного з передбачених законом психологічних критеріїв -- нездатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, оскільки ці критерії законодавець розглядає як альтернативні.

Логічне тлумачення полягає у застосуванні категорій логіки при з'ясуванні змісту закону та обсягу його правової регламентації, визначенні моменту закінчення злочину тощо.

Логічне тлумачення закону застосовується у кожному випадку застосування (звичайно, і теоретичного аналізу) як на рівні кваліфікації злочину, так і на рівні індивіду кваліфікації відповідальності (покарання), оскільки всі склади злочинів в Особливій частині КК побудовані з використанням логічних конструкцій, що містить загальне поняття складу злочину.

Крім того, структура кримінально-правової норми, як і інших правових норм, не завжди збігається зі структурою кримінального закону. Тому одна норма може бути сконструйована з окремих структурних частин, які містяться у різних статтях кримінального закону або навіть у різних галузях права чи в якихось підзаконних актах (наприклад, інструкції з правил техніки безпеки якогось підприємства).

Об'єднати ці структурні елементи правової норми, використовуючи лише прийоми філологічного тлумачення, практично неможливо.

Системне тлумачення -- це з'ясування змісту відповідного положення кримінального закону шляхом зіставлення його з іншими положеннями даного чи будь-якого іншого закону, визначення юридичної природи та місця цього положення в системі кримінального права, а іноді і в усій національній правовій системі.

Цей прийом використовується законодавцем, теорією і практикою перш за все для систематизації норм Загальної та Особливої частин КК, для визначення родових об'єктів злочинів, для розмежування суміжних складів злочинів за родовим та безпосереднім об'єктами тощо, а також для визначення меж правового регулювання певного інституту кримінального права (наприклад, меж правового регулювання інститутів, передбачених статтями 2, 16, 29 КК). Такий аналіз детермінує висновки: а) що ст. 2 передбачає підстави відповідальності за закінчений злочин, вчинений лише однією особою (не у співучасті); б) що норми Особливої частини описують усі злочини лише як закінчені злочини;

в) що підстави відповідальності за незакінчений злочин додатково до ст. 2 передбачає ще й ст. 16; r) що підстави відповідальності за вчинення злочину у співучасті додатково регламентує ще й ст. 29 тощо.

Історичне тлумачення -- це з'ясування змісту закону в різних аспектах: з урахуванням ретроспективного та сучасного обсягу кримінально-правового регулювання однойменним інститутом; з урахуванням умов, що формували криміналізацію певного суспільне небезпечного діяння та подальшу зміну обсягів даної криміналізації, наприклад, нині діюча редакція ст. 212 (ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів) виникла внаслідок неодноразових змін і доповнень раніше діючої аналогічної норми, які були обумовлені процесом становлення нової фінансової системи та зміни форм власності.

Історичне тлумачення виявляється й у встановленні обсягів правового регулювання певним інститутом та його колишнім аналогом, а також взаємозв'язків його з інститутами, що існували раніше, наприклад, з інститутом аналогії кримінального закону, який формально існував у законодавстві до 1958 p.

Тлумачення кримінального закону за обсягом кола суспільно небезпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, поділяються на:

а) буквальне;

б) поширювальне;

в) обмежувальне.

Буквальне тлумачення є основним серед названих видів. Воно полягає у з'ясуванні змісту кримінально-правової норми у точній відповідності з текстом закону.

Поширювальне тлумачення полягає у наданні дії закону ширших меж, ніж це безпосередньо випливає з буквального тлумачення кримінально-правової норми, оскільки певні аспекти цього діяння розуміються контекстуально. До того ж, певні аспекти криміналізованого діяння можуть виникати реально й після прийняття закону. Наприклад, ст. 155 «Обман замовників», яка була включена до раніше діючого КК 1960 р. ще 3 липня 1973 р., охоплювала вчинення обману замовників не лише підприємствами побутового обслуговування і комунального господарства, але і підприємствами, що надають громадянам аудиторські послуги, які виникли лише у 90-х pp. (нині діюча ст. 225 (обман покупців та замовників).

Обмежувальне тлумачення полягає у наданні дії закону вужчих меж, ніж це передбачає буквальний зміст певної кримінально-правової норми. Наприклад, ст. 304 КК «Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність» передбачає, виходячи з буквального тлумачення закону, відповідальність за цей злочин і неповнолітніх осіб віком від 16 років. Однак логічне тлумачення детермінує висновок про те, що в цій нормі законодавець охороняє нормальний фізичний і моральний розвиток неповнолітніх від дій тих осіб, в яких основи такого розвитку вже сформовані, тобто від повнолітніх осіб (після 18 років).

Чинність кримінального закону в просторі та в часі

КК України передбачає просторову та часову юрисдикцію кримінального закону (ст.ст. 4-8 КК).

Просторова юрисдикція означає поширення кримінального закону України в межах певної території та щодо певного кола осіб.

Часова юрисдикція кримінального закону України означає тривалість дії кримінального закону в межах певного часового інтервалу.

Просторова юрисдикція кримінального закону ґрунтується на трьох основних принципах: територіальному, національному та універсальному.

Територіальний принцип дії кримінального закону в просторі сформульовано в ч.1 ст.6 КК. Він полягає в тому, що всі особи, які вчинили злочин на території України, відповідають кримінальній відповідальності на підставі КК та імплементованих норм міжнародного законодавства. “Усі особи” ,- це громадяни України, іноземні громадяни (в тому числі й громадяни країн СНД), які не користуються правом дипломатичної недоторканості і дипломатичного імунітету, а також особи без громадянства.

Поняття "територія України" визначається формами міжнародного та державного права. Основні, положення щодо цього поняття закріплено у статтях 1-6 Закону "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 року.

Місце вчинення злочину

3лочин (у формі готування, замаху, виконання, підмовництва, пособництва, організаційної діяльності) визнається вчиненим на території України у випадках:

1) коли він розпочатий і закінчений на території України;

2) коли він розпочатий за межами України, а дії, які його утворюють, вчинені на території України. Наприклад, якщо особа за межами України придбала обладнання для виготовлення підроблених білетів Нацбанку, а надрукувала їх на території України, то місцем вчинення даного злочину треба вважати територію України;

3) коли суспільне небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України. Наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне поранення особи сталось на території України.

Юрисдикція української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових обмежень на підставі норм міжнародного права (норм чотирьох Європейських конвенцій), або ж і навпаки, доповнюватися ще делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в Україні, тобто може ґрунтуватись на одночасному законодавстві національного (українського) та іноземного законодавства (Мінська конвенція 1993 року).

Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином та особою без громадянства, яка проживає у іншій державі, у певних випадках може відбуватись відповідно до їх національного законодавства, якщо Україна передасть такій державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження). Вона передбачена Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 року - для Україна ця конвенція набула чинності з 1 січня 1996.

Передача кримінального провадження, згідно до ст.2 Конвенції, полягає в тому, що одна договірна держава передає іншій договірній державі "повноваження переслідувати в кримінальному порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної держави." При передачі провадження Україна зберігає частину своїх повноважень, обмежуючи можливість іноземної держави карати за цей злочин більш суворо ніж це передбачено законодавством України.

Юрисдикція України може обмежуватись і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі іноземних громадян, На підставі Конвенції про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 року (чинна - З 1 січня 1996 р.) Україна може передати договірній державі її громадян для виконання вироку.

Підставою передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянином, якої він являється, е:

1) засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на нашій території, до позбавлення волі на строк, який становить не менше 6 місяців на момент отримання запиту іншої держави, про передачу засудженого;

2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави;

3) добровільна згода засудженої особи щодо її передачі;

4) вчинене засудженим діяння визнається злочином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку та держави виконання вироку.

Юрисдикція України може передаватись іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання, на території іншої держави, засуджених в Україні умовно або з відстрочкою виконання вироку або з відстроченням відбування покарання, або умовно-достроково звільнених від покарання. Таку передачу передбачає Конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками від 30 листопада 1964 року (чинна на Україні з 1 січня 1996 р.) Держава, якій передається особа, застосовує до неї визначені українським судом заходи, здатні сприяти виправленню особи, здійснює контроль за її поведінкою, а в разі, якщо виправлення не досягнуто - виконує покарання.

Одночасне використання поряд з національним законодавством делегованих іноземною державою повноважень передбачене Мінською конвенцією країн, СНД про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. Відповідно до цієї Конвенції, українська держава при кваліфікації діяння та призначенні покарання, враховує ті обтяжуючі і пом'якшуючі обставини, які передбачені законодавством договірних сторін, незалежно від того на території якої держави вони виникли. Так, наприклад, Україна враховує всі судимості певної особи в будь-якій договірній державі СНД.

Національний принцип, (принцип громадянства), який передбачено ч.1 ст. 7 КК, регламентує чинність кримінального закону щодо діянь, вчинених за межами України її громадянами та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні. ^:

Згідно з ч.1 СТ.7 КК громадянин України несе відповідальність за вчинене за кордоном діяння за КК України, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України. На таких підставах несуть відповідальність особи без громадянства, які постійно проживають в Україні.

Універсальний принцип чинності кримінального закону в просторі закріплює ст.8 КК. Вона передбачає відповідальність іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно на території України не проживають, за злочини, вчинені за межами України і не проти її інтересів. Така відповідальність можлива відносно злочинів, боротьбу з якими веде світове співтовариство на підставі міжнародних договорів, учасницею яких є Україна. Наприклад, у разі вчинення захоплення заложників.

Реальний принцип чинності кримінального закону в просторі також закріплює ст. 8 КК. Він полягає у тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні і вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо вони вчинили особливо тяжкий злочин проти прав та свобод громадян України або інтересів України.

Чинність кримінального закону в часі.

Закон, в тому числі і кримінальний, набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування. Офіційними джерелами, в яких публікуються закони, є Відомості Верховної Ради України та газета "Голос України”

Згідно з ч. 2 ст. 5 КК злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зворотню силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання.

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зворотної сили немає.

Час вчинення злочину, відповідно до ч.3 ст. 5 КК є час - вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Размещено на www.allbest.ru