Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні етапи формування держави

Вступ

Вивчення процесу походження держави має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але і політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну природу держави, її особливості і риси, дає можливість проаналізувати причини і умови її виникнення та розвитку. Дозволяє чіткіше визначити усі властивості її функцій - основні напрямки її діяльності, точніше установити її місце і роль в житті суспільства і політичної системи. Сучасність не відрізняється від минулого і майбутнього. Вона лише нова, важлива віха в історії. Сьогодення, втілюючи в собі різнобічні, складні, часом суперечливі тенденції минулого, заперечує віджиле, наділяє перспективне іншою якістю, породжує тим самим нові тенденції і явища, що закладають передумови майбутнього. Відповідно, щоб зрозуміти сучасну державу потрібно знати, як вона виникла, які основні етапи пройшла у своєму розвитку, які причини впливали на її утворення, становлення, розвиток, зміну її форми і змісту.

Пізнання держави слід починати з питання про її походження - чи завжди в історії людського суспільства існував цей соціальний інститут або ж він з'явився на певному етапі розвитку суспільства. Тільки такий методологічний підхід, який реалізує принцип історизму, дозволяє усвідомити причини і форми появи держави, його характерні, сутнісні риси, відмінність від попередніх організаційних форм життя суспільства. Ось чому необхідно вивчити характеристику сторін первісного суспільства, використовувати дані археології та етнографії, антропології історії соціологічних наук безпосередньо вивчають це суспільство.

Теорія держави вивчає розмаїтість першопричин утворення і розвитку держави. При цьому особливе значення надається зміні організаційно-виробничої структури суспільства. Кардинально ускладнилося в період розкладання первіснообщинного ладу буття суспільства, погроза його ослаблення, розпаду і навіть загибелі породжує необхідність в особі, що стоїть над ним, що регулює силу, а звідси й державу, що забезпечує її життєздатність і цілісність. Цей тривалий і складний процес поступово здобував усе більш чітко виражений політичний характер. У міру поглиблення соціального розшарування населення механізм держави усе більш виявлявся у володінні верхів суспільства, що ставлять його на службу в першу чергу своїм інтересам.

Надалі необхідність держави обумовлюється всією сукупністю причин усілякого, насамперед, загальнонаціонального порядку. Держава виступає як визначене вираження цивільної спільності, здобуваючи при цьому ту, чи іншу ступінь відносної самостійності. Вона починає функціонувати, багато в чому підкоряючись своїй внутрішній закономірності розвитку. Кожна країна, маючи свій набір, своє поєднання передумов історичного розвитку, формує неповторний, індивідуальний образ національної державності. Загальні закономірності розвитку держави в кожній країні проявляються неоднозначно. Теорія держави, спираючись на наукові результати історико-юридичних досліджень, формулює, відкриває найбільш загальні закономірності розвитку і функціонування держави.

1. Теорії виникнення держави

Вже багато століть історики та правознавці вивчають походження держави. Однак й донині існує чимало теорій її походження.

1. Теологічна теорія.

Ця теорія найдавніша. Ще в XVIII ст. до н. е. в законах царя Хаммурапі стверджувалося про божественне походження Вавилонської держави та царів. Так само пояснювали походження своїх держав і своєї влади правителі Стародавнього Китаю та Стародавнього Єгипту. В епоху Середньовіччя ідею богоствореності держави й права проповідували та розвивали у своїх працях мислителі й учені - Августин Блаженний (354-430) та Фома Аквінський (1225-1274).

2. Патріархальна теорія.

Патріархальна теорія (від грец. батько та влада) пояснює державу як наслідок розвитку перетворення сім'ї. Прибічники цієї теорії вважають, що сім'я, яка виникла ще в первісному суспільстві й була його первинною та основною одиницею, з часом розширювалася, розділялася. Сім'ї об'єднувалися, утворювали більш численні спільноти, у яких не вистачало традиційних для сім'ї важелів управління. Саме тому поступово сімейна влада батька-патріарха перетворювалася на державну владу, а сім'я - відповідно на державу.

Засновниками цієї теорії були давньогрецькі мислителі Арістотель та Платон. Цю теорію розвинули у своїх працях англійський учений Р. Флібер, російські мислителі й громадські діячі - М. Михайловський та М. Покровський.

3. Договірна та психологічна теорії.

Відповідно до договірної теорії держава виникла внаслідок досягнення певних домовленостей між людьми. Основні положення цієї теорії першим виклав грецький філософ Епікур, пізніше серед її найактивніших прибічників і послідовників були Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, М. Радищев і чимало інших учених із різних держав. На думку прибічників цієї теорії, життя суспільства підштовхує людей до усвідомлення спільних інтересів, досягнення певних домовленостей, які забезпечують взаємну вигоду, безпеку та загальну користь. Однак причини появи суспільного договору прибічники теорії пояснюють по-різному. Одні вважали, що людина за своєю природою є хоча й розумною, але дуже егоїстичною, властолюбною істотою, якій притаманне бажання шкодити іншим. Це призводить до ворожнечі, ненависті між людьми, боротьби між ними. І лише досягнення певної угоди, домовленості про розподіл суспільних ролей (одні керують, інші виконують їхні управлінські рішення) дає можливість уникнути постійних конфліктів. Унаcлідок укладення суспільного договору люди визнають певну політичну владу та підкоряються їй. Інші бачать цю причину в бажанні людини захиститися від зовнішніх обставин. Кожний, хто дає згоду на суспільний договір, стає частиною цілого. При цьому, приймаючи над собою владу суспільства, особа в той же час не підкоряється нікому персонально, залишається вільною.

4. Теорія насильства.

Ця теорія сформувалась у другій половині XIX ст. Її засновник - Л. Гумплович - уважав, що головними чинниками суспільного життя є постійна та жорстока боротьба між окремими особами, соціальними групами та прагнення людини до задоволення матеріальних потреб. На думку прихильників теорії, держави виникають унаслідок завоювань, коли з'являється потреба утримувати переможене плем'я, рід у покорі. Унаслідок завоювання племена перетворюються на класи - панівний (завойовників) і пригнічений (експлуатований). Для утримання пригніченого класу в покорі виникає необхідність у створенні апарату насильства, який і перероджується на державу. Отже, саме завоювання й необхідність утримувати в покорі завойований народ стає причиною появи держави. Активними прибічниками теорії були К. Каутський, Є. Дюрінг та інші вчені.

5. Соціально-економічна теорія.

У ХХ ст. досить широкого поширення набула соціально-економічна теорія походження держави. Автори цієї теорії шукають причини появи держави в змінах, які відбуваються в економічному житті суспільства. Унаслідок поступового розвитку знарядь праці, виробництва зростає продуктивність праці - людина починає виробляти більше. Якщо в первісному суспільстві людина виробляла таку кількість продуктів, що ледве вистачало для її існування, то із зростанням продуктивності праці утворюються надлишки. Якщо за відсутності надлишків усі люди мали однаковий матеріальний стан, то з появою надлишків виникає нерівність. До того ж завдяки появі надлишків з'являється можливість експлуатувати інших осіб, тобто присвоювати собі результати праці інших людей. На думку авторів соціально-економічної теорії, саме поява нерівності та експлуатації людей привела до формування класів - великих груп людей, з яких одна експлуатує іншу. Основними розробниками цієї теорії є К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін.

6. Патримоніальна, органічна й космічна теорії.

До періоду стародавнього світу та середньовіччя відноситься ще одна теорія походження держави - патримоніальна. Вона пов'язує появу держави з відносинами власності, передусім поземельної. На думку прибічників цієї теорії, створенню держави передувало утвердження приватної власності на землю, зосередження землі в руках окремих осіб - здебільшого знаті первісного періоду: вождів, старійшин тощо. На завершальному етапі первісної історії земля із загальної власності переходить до приватної, зосереджується в руках саме цих керівників первісних людських колективів. Маючи земельну власність, вони набувають владу, створюють апарат її підтримання. Саме це приводить до формування державного апарату.

У другій половині XIX ст. виникла органічна теорія походження держави. Її представники - Й. Блюнчлі, Г. Спенсер, Р. Вормс - уважали, що виникнення та розвиток держави подібні до народження та розвитку біологічних істот. Держава, на їхню думку, також обов'язково проходить етапи народження, становлення, ускладнення будови, розмноження, старіння й смерті. Розвиток відбувається за законами еволюції, переходу від нижчих до вищих форм у процесі боротьби, яка набуває форми постійної війни. Прибічники теорії намагалися знайти в елементах державного механізму аналогію з частинами організму живих істот. Так уряд вони порівнювали з нервовою системою організму, еліта виконує функції мозку, а населення має забезпечувати державу-організм їжею.

Космічна (інопланетна) теорія, на відміну від попередніх, виникла лише у ХХ ст. Люди не раз попадали в обставини, які наводять на думку про можливі відвідини нашої планети в минулому представниками інших цивілізацій, які прибували з космічного простору. Свідченнями цього дехто вважає загадкові пам'ятки тихоокеанського острова Пасхи та загадкові зображення в єгипетських пірамідах, не до кінця зрозумілі тексти стародавніх міфів і появу невідомих літаючих об'єктів - «літаючих тарілок». Тому й виникла теорія, яка пояснює появу на Землі людської цивілізації саме втручанням прибульців-інопланетян. Ними, як уважають прихильники цієї теорії, було привнесено на нашу планету й державу.

7. Східний та західний шляхи походження держави і права.

Формування держави та права в різних регіонах, частинах світу проходило різними шляхами, мало свою суттєву специфіку. Однак при всьому різноманітті можна визначити два основні шляхи походження держави.

Східний шлях формування держави був притаманний здебільшого країнам Азії, доколоніальної Африки, частково країнам Східної Європи.

Розвиток економіки, зростання продуктивності праці й поява надлишків породжують певні соціальні наслідки. Перерозподіл надлишкової продукції здійснюється переважно вождями, старійшинами, з яких поступово формується прошарок родоплемінної знаті. Однак при цьому в країнах, які розвивалися східним шляхом формування держави, власність залишається переважно суспільною, а влада цих людей, крім авторитету, як було раніше, спирається також на можливість розпоряджатися суспільною власністю (унаслідок зайняття певної посади). Керувати людським колективом стає не лише відповідально, а й вигідно з матеріальної точки зору. Це призводить до появи економічної залежності від вождя (адже він розподіляє суспільне багатство!), а внаслідок цього - до поступового перетворення виборів вождя на формальність, а в подальшому - до появи спадкової передачі посад. Поступово родоплемінна знать перетворюється на відокремлену соціальну групу (клас, стан, касту), яка здійснює управління суспільством, усе більше віддаляючись від інших членів суспільства.

2. Причини виникнення держави

Перехід від племінної організації суспільства до держави є результатом тривалого, багатовікового процесу розвитку людської цивілізації. Попри все епохальне значення державної організації у справі культурного й економічного розвитку людського суспільства, сам факт виникнення держави обумовлений тими численними змінами, які відбуваються в людському суспільстві і обумовлюють зміну додержавних племінних форм організації суспільства державними.

Межі цього переходу від племені до держави не легко встановити. На певному етапі плем'я, яке осіло на даній території, закріпило цю територію за собою, стає організацією державного типу. Воно набуває основних складових держави: територію, населення, що постійно проживає на цій території, та владу, якій в межах цієї території підпорядковується населення. В даному випадку можна говорити про племінну державу. Всі основні ознаки державної організації такий розвинутий, сталий і постійний племінний союз вже має. Певним критерієм державної організації, як форми, що приходить на зміну племінному союзу, є те, що держава має справу вже не з населенням, об'єднаним за племінними зв'язками, а з певним народом.

Це означає, що в державній організації зникає поділ населення на окремі роди, які вели свій початок від спільних предків, населення держави перестає бути об'єднаним на основі спільного племінного походження. Основною ознакою приналежності до держави стає постійне перебування на території даної держави, незалежно від походження чи приналежності до племені, яке перше заселило цю територію.

Замість старих родових і племінних ознак, які скріплювали колишню племінну організацію, в державній організації об'єднуючим фактором стає влада, єдина для всього населення, яке заселяє певну територію, на яку вона розповсюджується. Для цієї влади, на відміну від влади в додержавному суспільстві, характерне:

1) створення спеціальних органів, які для виконання завдань держави підпорядковують або контролюють органи місцевого самоуправління (рада племені, роду тощо);

2) ускладнення функцій, які виконують ці державні органи, у порівнянні з додержавними органами управління.

3. Історичний розвиток держави

Коли ми говоримо про державну організацію, як останню і найвищу досі форму суспільних об'єднань, необхідно пам'ятати, що ця державна організація протягом тривалого історичного періоду проходить певний процес у своєму розвитку. Держава, як така, зазнає у своєму устрої, своїх засадах і у своєму реальному змісті суттєвих і кардинальних змін. Проте, на відміну від розвитку людського суспільства, про яке ми вже говорили, що воно поступово ускладнюється, проходячи шлях від простіших організацій до організацій складніших, з державою відбувається не зовсім так. В усякому разі, якщо підходити чисто хронологічно, це зовсім не так. Наприклад, така держава, як Римська імперія, існувала раніше, ніж державні організації середньовічної Європи. Проте, перша була дуже складною суспільною організацією, яка мала за собою тривалий процес розвитку, держави ж середньовічної Європи являли собою примітивні молоді суспільні побудови. Не маючи можливості стверджувати наявність постійного прогресу в розвитку держави, можна, у той же час, спостерігати наявність певних періодів у розвитку державних організацій. Власне наявність таких періодів дає можливість пояснити появу, розквіт та занепад великих культур і створених на їхній основі держав далекого минулого. Зникли, як могутні державні сили і як могутні державні комплекси, великі організації стародавнього Єгипту, Вавилону, стародавньої Греції і Риму. Після них постають прості суспільні організації у вигляді тих же феодальних держав європейських варварів, які стали спадкоємцями спадщини Великої Римської імперії. Пройшовши певний період свого розвитку і досягнувши певного рівня розвитку, ці держави також впали, і на зміну їм приходить інший тип держав. У цьому процесі можна визначити наявність певної спадковості і використання здобутків попереднього етапу на наступному етапі, проте форми цього використання і його межі завжди мають свою специфіку.

Розглядаючи історичний процес розвитку держави, можна, базуючись на європейському досвіді, виділити наступні періоди в їхньому розвитку:

1 період - зародження держави - племінна держава. Саме на цьому етапі появляються основні її складові - територія, населення, влада;

2 період - держави античного світу. Це, перш за все, держави Греції та Римська імперія. Для цих держав характерним є наявність досить високого правового статусу у вільних громадян і, у той же час, наявність великої кількості людей, які є тільки об'єктами права, - рабів. Саме на них опирається суспільне виробництво цього циклу;

3 період - держави феодального середньовіччя. Організація цих держав спочатку була нескладна, відбиваючи простоту існуючих суспільних відносин. Існування міждержавних та внутрішньодержавних зв'язків мінімальне. Населення таких державних груп розбите на ряд різних соціальних груп, з різним правовим статусом.

4 період - станова монархія. Наявність чіткої структуралізації суспільства з практично виключеною можливістю переходу з одного стану в інший. Принципово різний правовий статус представників різних груп.

5 період - сучасна держава.

Таким чином, в розвитку держави, базуючись на правовому статусі особи у той чи інший історичний період, можна виділити п'ять періодів: зародження держави, антична держава, держава раннього середньовіччя, станова держава і сучасна держава.

Антична держава характеризується тим, що в ній існує значна частина людей, які взагалі не визнаються суб'єктами права і, відповідно, не мають жодних прав і свобод, тобто раби. При цьому, людина могла бути рабом від народження, стати ним у результаті захоплення у полон чи в силу економічних чинників (боргове рабство). Наявність такої групи абсолютно безправних людей є характерним явищем для всіх держав античності: від Єгипту і Вавилону до Греції та Риму. У той же час, уже в античних державах, хоча і різною мірою і в різних формах, проявляється принцип правової рівності, який, звичайно, поширюється тільки на вільних громадян.

Держава раннього середньовіччя, як правило, має значно нижчий рівень розвитку законодавства, механізмів правового регулювання суспільних відносин, сама є доволі слабкою. У такій державі визначальна роль у правовому регулюванні належить звичаєвому праву, втручання держави в життя людей є мінімальним і часто обмежується тільки сплатою податку (данини) та участю у захисті держави від зовнішніх посягань. У такій державі, якщо й продовжує існувати рабство, то в значно менших масштабах, ніж на попередньому етапі. Можна стверджувати, що в державі раннього середньовіччя практично нема людей, які б не визнавалися суб'єктами права. Правовий статус особи значною мірою залежить від неї самої і визначається її суспільною діяльністю. Можлива зміна місця проживання чи роду і характеру занять, нема жорстких правових обмежень. Разом з тим, ідея правової рівності і в законодавстві, і в реальному суспільно-політичному житті практично відсутня.

Станова держава характеризується тим, що правовий статус особи визначається її походженням. Суспільство поділене на певні стани, між якими існують чіткі межі, перехід з одного стану в інший утруднений або й не можливий. Всі люди визнаються суб'єктами права, проте між правовим статусом різних станів колосальна відмінність - від селян-кріпаків, які мало чим відрізняються від рабів, будучи особисто залежними, до представників шляхти, дворянства, які мають надзвичайно широкі права і свободи, які в багатьох випадках можуть бути реально забезпеченими та захищеними. Питання про правову рівність може мати місце тільки в рамках окремого стану.

Сучасна держава базується на визнанні принципу правової рівності всіх громадян, незалежно від їхнього походження, майнового стану, роду та характеру занять та інших обставин. По суті, у сучасній державі правовий статус особи визначається нею самою, залежно від того, чим вона займається, її інтелектуальних та інших здібностей. Існування різних соціальних груп у суспільстві визначається розвитком суспільства, а не якимись правовими приписами. Перехід з однієї соціальної групи в іншу не має жодних правових обмежень, хоча може бути утрудненим або й неможливим в силу інших обставин (фінанси, інтелект тощо). Приналежність особи до певної соціальної групи не впливає на її правову рівність з іншими людьми. У сучасній державі людина, її права і свободи є пріоритетними соціальними цінностями. Напрямок розвитку сучасної держави - це все більш повне і усестороннє закріплення і забезпечення прав і свобод людини. При цьому, можливі певні тенденції до перебільшення значення або ігнорування тих чи інших прав і свобод, що проявляється у тоталітарних чи авторитарних режимах у сучасних державах. Заперечення принципу правової рівності, виходячи з тих чи інших засад (класових, національних, релігійних), має, як правило, тимчасовий, перехідний характер. Основною, визначальною характеристикою сучасної держави все ж таки залишається рівність всіх перед законом, обмеження державної влади правами та свободами людини.

Можливі і інші класифікації та періодизації історичного розвитку держави.

4. Відмінність держави від додержавної організації суспільства

1. В додержавній формі організації суспільства влада виражає недиференційовані інтереси всієї групи; в державі інтереси диференціюються на інтереси загалу, панівної групи, правителя;

2. В додержавній формі влада існує окремо у кожній групі (племені, роді), невіддільно від неї; в державі влада єдина, відособлена, для її забезпечення на всій території держави створюються спеціальні органи;

3. В додержавній формі організації суспільства регулятором відносин є норми звичаєвого права, окремі і специфічні для кожної групи; в державі твориться єдина система правових норм - законодавство.

Існує також ряд інших, менш важливих, відмінностей, наприклад у державі встановлюються податки, відбувається поділ влади за певними функціями тощо.

Висновки

Підводячи висновок своїй роботі «основні етапи формування держави», можна сказати, що держава існувала не завжди, а з'явилася на певному етапі розвитку суспільства. Державно-організованого суспільства передував первіснообщинний лад, при якому знаряддя виробництва були недосконалі, а продуктивність праці низька. Щоб забезпечити своє існування люди повинні були об'єднувати засоби виробництва і свою працю. У результаті цього в основі життя суспільства лежав суспільна власність на засоби виробництва, а розподіл продуктів праці здійснювалися на засадах рівності. Життя цього товариства на ранніх щаблях його розвитку будувалася на засадах природного самоврядування, яке відповідало рівню її економічного, соціального, інтелектуального, культурного та духовного розвитку та зрілості самої людини.

Далі, в процесі довгого, неухильного розвитку продуктивних сил, поступово створюються передумови його розкладання. Першорядну роль у розвитку економіки і в переході до якісно нового способу виробництва зіграло суспільний поділ праці. Причинами, які викликали установа держави, було розкладання первісного ладу, вдосконалення економіки пов'язане зі зростанням продуктивності праці, і поява надлишкового продукту, а також зміна в нормативному регулюванні.

Адже право, як особлива система юридичних норм і пов'язаних з ним правових відносин виникло в історії суспільства в силу тих же причин, що й держава.

Список літератури

держава теорія суспільство додержавний

1. Теорія держави і права. Венгерова. 1995

2. Загальна теорія держави і права. Алексєєв. 1995

3. Теорія держави і права. Манів. 1995

4. Теорія держави і права. Марченко. 1987

5. Теорія держави і права. Храпанюк. 1995

6. Повне зібрання творів т. 39 «Про державу».

7. К. Маркс., Ф. Енгельс. т. 21.

8. Історія первісного суспільства. Алексєєв.

9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - Х., 2000.

10. Загальна теорія права. Курс лекцій / За ред. В.К. Бабаєва. - Нижній Новгород, 1993

11. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Лазарєва. - М., 1994.

12. Основи теорії держави і права / За ред. А.С. Піголкіна. - М., 1988.

13. Теорія держави і права / За ред. С.С. Алексєєва. - М., 1985.

Размещено на Allbest.ru