Механізм внесення змін і доповнень до Конституції України

Размещено на http://www.аllbest.ru/

Механізм внесення змін і доповнень до Конституції України

Вступ

У процесі розбудови незалежної Української держави та становлення конституційного ладу, творення Конституції України 1996 p., новітньої конституційної реформи набуто значного досвіду демократичного державно-правового розвитку. Він, своєю чергою, потребує відповідного наукового аналізу конституційної моделі організації влади, розроблення термінологічного апарату, яким оперує наука конституційного права, та його роз'яснення, що є важливим завданням науки конституційного права.

Конституція України закріпила принцип безперервності державної влади. З цього випливає, що ухвалення «нової Конституції» можливе через ухвалення нової редакції Основного Закону на основі чинної або шляхом внесення змін до неї.

На сьогодні у правовій площині конституційну реформу в Україні можна провести виключно шляхом внесення змін до Конституції в порядку, передбаченому розділом ХІІІ Основного Закону, або ж прийняттям нової редакції Конституції на всеукраїнському референдумі. Однак, жоден із цих варіантів в сучасних політичних і правових умовах не видається прийнятним в чистому вигляді. Конституція України, як і більшість європейських, не містить чітких положень з процедури прийняття нового Основного Закону держави. Проте це не означає, що Конституція жодним чином не регулює зазначеного питання. Адже конституційно закріплені принципи верховенства права й народного суверенітету містять відповідь на ці питання.

Метою даної роботи є вивчення основ конституційного права, визначення основних понять з галузі Конституції України та конституційного права, розгляд видів конституцій країн світу в залежності від певних ознак, безпосереднє дослідження самого процесу внесення змін та доповнень, а також перелічення тих змін и доповнень до основного закону держави які відбулися в умовах сучасної, незалежної України.

1. Конституція України. Основні характеристики

конституція закон право країна

Конституція України - основний закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам'ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято - День Конституції України.

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула, це вступна частина. У ній проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою «від імені Українського народу», що його складають «громадяни України всіх національностей», що її основою є здійснення «українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення». У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави [1].

Сутність конституції - це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного призначення та нормативно-правового змісту конституції.

Основними рисами конституції є:

1) її основоположний характер, оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, які визначають «лице» суспільства;

2) народний характер, який полягає в тому, що конституція має служити народу, створюється ним, забезпечує його участь в управлінні справами суспільства і держави;

3) реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним відносинам;

4) органічне поєднання стабільності й динамізму конституції.

Але час минає і змінюється, змінюється влада і ситуація у країні, і ці процеси потребують змін в основному законі держави [2].

Для цього слугує механізм внесення змін та доповнень до Конституції України.

2. Класифікація конституцій різних держав

Класифікація конституцій в літературі традиційно здійснюється за допомогою таких критеріїв: форма конституції; термін дії; спосіб прийняття; порядок внесення змін і доповнень; установлені конституцією форма правління, форма державного устрою і державно-політичний режим тощо [3].

За формою розрізняються:

v писані, викладені у вигляді одного або декількох законів. Писана конституція являє єдиний нормативний акт або кілька актів, перелік яких чітко визначений;

v неписані, складаються з чітко не визначеної кількості джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї). При цьому остання група джерел складає значну частку в структурі конституції.

За терміном дії виділяються:

v постійні, прийняті на невизначений строк або без вказівки строку дії. Безстроковий характер конституції, проте, не означає, що до неї не можуть вноситися зміни або вона не може бути скасована;

v тимчасові, що приймаються невизначений строк або до настання певної події, як правило, до прийняття постійної конституції.

За способом прийняття розрізняються:

v октройовані (даровані) конституції. Як правило, конституції «даруються» своєму народу монархом. Октроювання - це односторонній акт, внаслідок якого суверен установлює або змінює державний лад, умови здійснення політичної влади. До октройованих відносять конституції, даровані монархом (Непал, 1990 p.), після чого його влада обмежується, президентом (Єгипет у 50-60-х роках) народові, та конституції, даровані метрополією своїй колонії, яка проголошувалася незалежною державою (Конституція Нігерії 1960 p.);

v народні конституції, прийняті представницьким органом або на референдумі.

За порядком внесення змін конституції поділяються на:

v жорсткі, що можуть бути змінені в особливому, більш жорсткому порівняно з іншими законами порядку;

v гнучкі, внесення змін до яких здійснюється у загальному порядку прийняття законів.

Останнім часом така класифікація втрачає сенс, оскільки всі формальні конституції є жорсткими, а гнучкою може бути конституція в її матеріальному розумінні. При цьому набуває поширення класифікація конституцій залежно від ступеня ускладнення процедури їх зміни на:

v дуже жорсткі (конституція США), які передбачають обмеження установчої влади колом конституційних положень, що можуть змінюватися («обмеження за предметом перегляду»), чи обставинами, за яких забороняється вносити будь-які зміни до конституції;

v менш жорсткі (конституції Пакистану, 1973 p.; Іспанії, 1978 p.; Казахстану, 1995 p.), які передбачають суттєво ускладнену процедуру зміни лише «укріплених» статей.

За таким критерієм Конституцію України можна віднести до конституцій типу дуже жорстких, що випливає зі змісту ст. 157 Конституції України: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

За формою правління, яка закріплюється в конституції:

v монархічні (наприклад, Конституція Японії 1947 р.);

v республіканські (наприклад, конституції Франції, 1958 p.; України, 1996 p.).

Залежно від державно-політичного режиму:

v демократичні,

v авторитарні

v тоталітарні конституції.

Згідно з конституційною доктриною конституція може бути лише демократичною, такою, що встановлює належну модель організації влади, реально гарантує права та свободи людини і громадянина. Авторитарні (такі, що обмежують певні права людини, насамперед громадянські й політичні) або тоталітарні (затверджують одну ідеологію як загальнообов'язкову і державну та однопартійну систему) конституції за великим рахунком взагалі не можна називати конституціями з огляду на їхній антиконституційний зміст.

За формою державного устрою, що встановлюється конституціями:

v федеративні (Конституція ФРН 1949 р.) Такими є конституції союзних держав, вони закріплюють принципи федералізму, систему федеральних органів, розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами. Своєю чергою, суб'єкти багатьох федерацій (наприклад, США) можуть мати свої конституції, які регулюють питання організації державної та муніципальної влади суб'єкта федерації, закріплюють відповідні права і свободи людини і громадянина тощо;

v унітарні (конституції України, 1996 p.; Греції, 1975 p.). [3, 4]

3. Механізм внесення змін та доповнень до Конституції України

Як вже зазначалося у попередньому пункті за порядком внесення змін і доповнень усі конституції поділяються на «гнучкі» й «жорсткі». Перші можуть бути змінені лише в особливому, більш жорсткому порівняно з іншими законами порядку. Наприклад, якщо для прийняття звичайного закону України необхідно не менше 226 голосів народних депутатів, то для внесення змін до Конституції України необхідно, щоб за нього проголосувало на одній черговій сесії Верховної Ради України не менше 226 народних депутатів і на наступній черговій сесії - не менше 300 народних депутатів. Якщо ж змінюються положення Конституції, що стосуються загальних засад державного ладу, порядку проведення виборів та референдуму, а також порядку внесення змін до самої Конституції, необхідна підтримка не менш як 300 народних депутатів з наступним затвердженням на референдумі. Серед жорстких конституцій особливе місце займає конституція США, до якої взагалі не можуть бути внесені зміни. Тому уточнення до американської конституції приймаються у формі поправок, що подаються окремо від тексту самої конституції. А другими передбачається особлива процедура внесення до них будь-яких змін чи поправок, часто внесення змін до них здійснюється у загальному порядку прийняття законів.

Розділ XIII Конституції регламентує порядок внесення змін до Конституції України. Головним його призначенням є забезпечення стабільності конституційного устрою, що передбачає таке: Конституція може бути змінена лише в особливому, закріпленому нею порядку, який відрізняється від внесення змін до поточного законодавства, а також запровадження динаміки розвитку конституційного процесу, що дозволить своєчасно реагувати на конституційному рівні на об'єктивні потреби розвитку суспільства та держави.

Отже, ст. 154 цього розділу визначає коло суб'єктів конституційної ініціативи, яким надається можливість ставити питання про аміну положень Конституції України. До них відносять Президента України і не менш як 1/3 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Тільки вони можуть вносити законопроект про зміни до Конституції України на розгляд Верховної Ради України, і це пояснюється тим, що саме вони є суб'єктами, які безпосередньо репрезентують Український народ.

Обмеження кола суб'єктів конституційної ініціативи з питань внесення змін до Конституції України, надання цього права лише Президентові та принаймні 1/3 народних депутатів, а також передбачення певного чіткого процесу здійснення цього права є суттєвою конституційною гарантією стабільності Конституції та обґрунтованості вимог внесення змін до неї.

У подальшому Конституція України встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України попередньо має схвалити більшість конституційного складу Верховної Ради України, тобто для схвалення законопроекту є необхідною більшість голосів від загальної кількості народних депутатів, обраних до Верховної Ради України. Із цього гурту виключаються депутати, повноваження яких припинено в установленому законом порядку, а також депутати, які вибули зі складу Верховної Ради України з будь-якої причини на момент схвалення. Після попереднього схвалення законопроект про внесення змін до Конституції України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосували не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

Усе вищесказане стосується таких розділів: II - «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», IV - «Верховна Рада України», V - «Президент України», VI - «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади», VII - «Прокуратура», УШ - «Правосуддя», IX - «Територіальний устрій України», X - «Автономна Республіка Крим», XI «Місцеве самоврядування», XII - «Конституційний Суд України», XIV - «Прикінцеві положення», XV - «Перехідні положення».

Після внесення до Верховної Ради України законопроекту про зміни норм щойно згаданих розділів процес їх розгляду і прийняття можна умовно поділити на два етапи. На першому обговорюється і схвалюється законопроект більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, що є лише попереднім актом, а на другому вже схвалений законопроект на наступній черговій сесії може бути прийнятим, якщо за нього проголосують не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України. Нагадаємо лише, що чергові сесії Верховної Ради України відбуваються двічі на рік.

У цьому загальному порядку внесення змін до Конституції України є винятки. Вони стосуються можливості внесення змін до розділів: І - «Загальні засади», III - «Вибори, Референдум» і ХІІІ - «Внесення змін до Конституції України».

По-перше, суб'єктами конституційної ініціативи щодо подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін до цих розділів є Президент України або не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.

По-друге, законопроект про внесення змін у ці розділи Конституції України подається до Верховної Ради України і приймається не менш як 2/3 від її конституційного складу.

По-третє, він затверджується всеукраїнським референдумом, що призначається Президентом України, і тільки після цього набирає чинності. Тобто Конституція України встановлює ще складніший порядок для внесення змін у ті розділи, які являють собою її фундаментальну основу, а це, своєю чергою, має запобігти будь-яким спробам змінити її сутність.

Конституція України встановлює також, що повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III, ХШ з того самого питання можливе лише до Верховної Ради України наступного скликання. Отже забороняється повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів І, III, XIII цієї Конституції з того самого питання на розгляд Верховної Ради України того самого скликання.

Конституція України проголосила, що її не можна змінити, якщо зміни передбачають:

v скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина. Це положення породжено тим, що в сучасних державах права і свободи людини і громадянина є непорушними і недоторканними, а тому якщо законопроект, що змінює Конституцію, передбачає скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, Верховна Рада України зобов'язана його відхилити, а Конституцію залишити незмінною;

v ліквідацію незалежності України. Остання проголошена ст. 1 Конституції, де сказано, що Україна є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою;

v порушення територіальної цілісності України, що, своєю чергою, суперечить ст. 2 Конституції, за якою територія «України в межах існуючого кордону е цілісною і недоторканною.

Конституція України не може бути змінена також за умов воєнного або надзвичайного стану. При цьому під останнім розуміють особливий правовий режим діяльності державних органів, органів самоврядування, підприємств, установ та організацій, який тимчасово допускає обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного стану спрямований на убезпечення громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій та епізоотій, а також для захисту прав і свобод громадян, конституційного ладу під час масових порушень правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України через насильство.

Конституція встановлює, що законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України і стосовно якого так і не було прийнято закону, може бути поданий до Верховної Ради України повторно, але не раніше, ніж через рік із дня винесення рішення щодо цього законопроекту.

Тобто Конституція забороняє повторне подання до Верховної Ради того самого законопроекту про внесення змін до неї, якщо Верховна Рада його вже розглядала і відхилила, раніше, ніж через рік із дня ухвалення рішення щодо цього законопроекту.

Конституцією України також передбачено, що Верховна Рада протягом усього терміну своїх повноважень не може двічі змінювати ті самі положення Конституції України. Тобто протягом чотирьох років роботи Верховної Ради можлива лише одноразова зміна тієї чи іншої статті Конституції, окремого її положення.

Усі законопроекти про внесення змін до Конституції України розглядаються Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України. Останній повинен сформулювати вмотивований висновок щодо відповідності законопроекту такими вимогам:

v чи не скасовуються або ж обмежуються права і свободи людини і громадянина;

v чи не спрямований він на ліквідацію незалежності України;

v чи не порушує територіальної цілісності України;

v за яких умов передбачається внесення змін до Конституції України;

v чи відповідає законопроект вимозі про те, що Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати ті самі положення Конституції України.

Висновок Конституційного Суду щодо конституційності законопроекту є важливою юридичною гарантією проти можливості порушення Основного Закону. Без нього Верховна Рада України не може прийняти законопроект до свого розгляду.

4. Факти внесення змін до Конституції в Україні

За не багаторічну історію України, з моменту ухвалення Конституції України до її змісту була внесена мала кількість змін, і у кінцевому підсумку ми повернулись до конституції 1996 року, яка виявилась найбільш вдалою.

1) Політична реформа 2004 року

Для подолання гострої кризи 8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила Закон України №2222-IV «Про внесення змін до Конституції України» та про внесення змін до закону про вибори Президента. Того ж дня Президент України Леонід Кучма підписав ці документи.

Закон на основі проекту Симоненка-Медведчука про зміни до Конституції (про політичну реформу) передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років. Згідно з прикінцевими та перехідними положеннями закону, він мав набрати чинності з 1 вересня 2005 року в разі, якби на той час були ухвалені зміни до Конституції стосовно реформування системи місцевого самоврядування (законопроект 3207-1). Позаяк до 1 січня 2006 року ці зміни не були ухвалені, то (згідно з прикінцевими та перехідними положеннями) закон набув чинності самостійно з 1 січня 2006 року.

Після приходу до влади Віктора Януковича і Партії Регіонів 1 жовтня 2010 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV у зв'язку з порушенням процедури його розгляду та прийняття. Згідно з рішенням КС, відповідний закон №2222 втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом цього рішення. Конституційний Суд України поновив чинність Конституції 1996 року та звернувся до органів державної влади з вимогою невідкладно привести українське законодавство у відповідність до Основного Закону в редакції від 28 червня 1996 року.

2) 2010 рік

30 вересня 2010 року Конституційний Суд України скасував дію конституційних реформ, що були прийняті в 2004 році. З цієї дати знову діє Конституція 1996 року.

3) 2011 рік

1 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України №2952-VI «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», попередньо схвалений Верховною Радою України 19 листопада 2010 року. Закон набрав чинності 4 лютого 2011 року.

Висновки

В ході написання даної роботи ми з'ясували, що Конституція, як основний закон нашої держави з плином часу може потребувати деяких змін.

За порядком внесення змін Конституція України відноситься до класу жорстких, тому що зміни до неї можуть бути внесені лише в особливому, більш жорсткому порівняно з іншими законами порядку. Конституцію України можна віднести до конституцій типу дуже жорстких, що випливає зі змісту ст. 157 Конституції України: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану».

Процедура внесення змін до Конституції України регулюється розділом XIII Конституції «Внесення змін до Конституції України» і включає такі основні положення:

1. Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.

2. Найважливіші конституційні інститути (основи конституційного ладу, основи виборчої системи, процедура внесення змін до Конституції), які регламентуються розділом І «Загальні засади», розділом III «Вибори. Референдуми», розділом XIII «Внесення змін до Конституції України») можуть бути змінені лише в такому порядку:

5. Повторний розгляд законопроекту про внесення змін до Конституції, що розглядався Верховною Радою і був відхилений, може відбутися лише через рік з дня прийняття рішення щодо нього.

6. Верховна Рада не може двічі змінювати одні й ті ж положення Конституції протягом строку своїх повноважень [6].

Список джерел

1. Радник. Український юридичний портал [Електронний ресурс] / Види конституцій - Режим доступу: http://rаdnuk.info/pidrychnuku/konst/513-krаvchenko/11534-2 - .html - Загол. з екрану.

2. Правознавство [Текст]: курс лекцій / [уклад.: І.В. Тимошенко, А.Л. Чернявський]; Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України». - Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2009. - 228 с.

3. Правознавство: Підручник. - 5-е вид., перероб. та доп. / С.Е. Домський, В.С. Ковальський, А.М. Колодій (керівник авт. кол.), А.Ю. Олійник та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

Размещено на Allbest.ru