Меценатство в системі освіти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Меценатство в системі освіти

План

1. Складові фінансової політики у сфері середньої освіти

2. Розподіл між видатками бюджетів різних рівнів

3. Процес планування фінансових видатків на освіту

4. Джерела бюджетів на освіту

5. Реальна практика фінансування закладів освіти

6. Права закладів освіти по розпорядженню своїми коштами

7. Відмінності у величині витрат на одного учня

1. Складові фінансової політики у сфері середньої освіти

Складові фінансової політики у сфері середньої освіти:

- визнання пріоритетності освіти у проведенні державної політики;

- встановлення нормативно-правової основи фінансової політики;

- асигнування фінансових ресурсів згідно визначених обсягів за нормативами;

- визначення формул формування місцевих бюджетів освіти;

- визначення нормативів видатків на одного учня різних навчальних закладів;

- визначення основних правил залучення та норм використання школами позабюджетних коштів.

Оскільки в Україні існує три рівні державного управління (державний, обласний, районний), то і фінансування середньої освіти також здійснюється з бюджетів, що формуються на цих трьох рівнях: державному, обласному та районному.

Причому переважна частина бюджету освіти формується на рівні району.

Кошти районного і обласного бюджетів складають приблизно 94-99% всього бюджету середньої освіти.

2. Розподіл між видатками бюджетів різних рівнів

Розподіл між видатками бюджетів різних рівнів відбувається таким чином:

З Державного бюджету фінансуються:

1) республіканські спеціальні школи-інтернати для обдарованих дітей (їх всього 3);

2) школи соціальної реабілітації, в яких утримуються неповнолітні правопорушники віком 11-14 років;

3) випуск підручників.

З обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя фінансуються:

1) спеціальні школи, школи-інтернати для дітей з вадами розвитку;

2) загальноосвітні школи-інтернати;

3) дитячі будинки;

4) підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

З районних бюджетів:

1) загальноосвітні школи;

2) спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії тощо;

3) загальноосвітні школи-інтернати, дитячі будинки (якщо 70% контингенту формується в межах району).

3. Процес планування фінансових видатків на освіту

Процес планування фінансових видатків на освіту має починатися знизу: навчальні заклади на основі встановлених нормативів витрат в розрахунку на одного учня складають кошториси, в яких враховуються витрати на оплату праці педагогічного і допоміжного персоналу, витрати на харчування, на утримання будівель, на капітальний ремонт тощо.

Дані кошторисів окремих шкіл, що відносяться до одного адміністративного району, акумулюються районними відділами освіти (райвно).

Централізовані бухгалтерії райвно подають свої зведені кошториси до обласного управління освіти.

Або міського - у містах Києві та Севастополі.

На обласному рівні сукупні цифри районних освітніх бюджетів мають ставати основою бюджетів освіти обласних державних адміністрацій.

Таблиця 1. - Нормативи видатків на одного учня закладів середньої освіти, грн в рік:

	з обласних бюджетів	з бюджетів міст Києва і Севастополя	з районних бюджетів
На одного учня денних загальноосвітніх середніх закладів: - в містах - в селах - в гірських містах - в гірських селах На одного учня загальноосвітніх шкіл-інтернатів На одного учня спеціальних шкіл для дітей з вадами розвитку На одного учня вечірніх шкіл: - в містах - в селах На одного учня шкіл-інтернатів для дітей-сиріт На одного учня дитячих будинків На одного учня спеціальних шкіл, що приходять на навчання (не проживають) На одного учня шкіл-інтернатів, що приходять на навчання (не проживають)	- 2541,25 3354,45 - 4574,25 5082,50 1270,63 508,25	399,49 - 1270,63 218,55 - - - -	399,49 638,87 459,46 734,93 - 1270,63 218,55 147,39 - - - -

Формула, за якою здійснюється фінансування закладів загальної середньої освіти, включає два типи відмінностей. Перший тип стосується відмінностей між закладами, які обслуговують різні категорії учнів. Основні серед них такі:

- денні загальноосвітні середні заклади;

- вечірні школи;

- загальноосвітні школи-інтернати;

- школи-інтернати для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку;

- дитячі будинки, школи-інтернати для дітей-сиріт.

Ці відмінності знаходять прояв у різних коефіцієнтах коригування основного розрахункового нормативу, що пропонуються для різних груп учнів. Другий тип відмінностей у фінансуванні закладів середньої освіти стосується їх місцезнаходження: у міській чи сільській місцевості. Особливо виділений учнівський контингент населених пунктів, які за статусом віднесені до гірських. Ці відмінності представлені у різних формулах, що пропонуються для розрахунку:

1) обласних бюджетів на освіту;

2) бюджетів на освіту міст Києва і Севастополя;

3) бюджетів на освіту міст республіканського (Крим) і обласного значення та районів.

4. Джерела бюджетів на освіту

Джерела бюджетів на освіту. В Україні освіта фінансується урядом із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків. Разом з тим, певний зв'язок між фондами системи освіти та конкретними податками простежується. Між бюджетами різних рівнів існує розподіл відповідальності за акумуляцію відповідних податків та їх використання.

Державний бюджет формується за рахунок податку на додану вартість та акцизного збору. Доходи місцевих бюджетів складаються з податку на доходи підприємств і організацій, прибуткового податку з громадян та інших місцевих податків та зборів. Таким чином, переважна частина видатків на загальну середню освіту формується з надходжень від податку на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян.

З 1999 року відбувається перерозподіл повноважень між державним та місцевими бюджетами, все більша частка місцевих податкових надходжень забирається у центр.

Якщо раніше місцеві бюджети нагромаджували надходження від податку на прибуток підприємств та прибутковий податок з громадян, то тепер у районі залишаються переважно надходження з прибуткового податку. Це знаходить свій прояв у зменшенні обсягів місцевих бюджетів та відповідно - зменшенні можливостей гнучкого управління і фінансування місцевих потреб, у тому числі і закладів освіти.

5. Реальна практика фінансування закладів освіти

Видатки на освіту складають саму велику частину місцевих бюджетів, хоча величина її може значною мірою варіювати залежно від таких факторів:

- кількості навчальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району;

- обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх часткою, що залишається у власному розпорядженні району.

Наприклад, у Володимир-Волинському районі Волинської області видатки на освіту складали у 1999 році 44,3%, у 2000 році - 42,8% районного бюджету. У самому місті Володимир-Волинському з міського бюджету на освіту було виділено у 1999 році 24,7%, 2000 - 26,9% всіх видатків.

В умовах фінансової скрути процес складання бюджету на освіту, у тому числі і на загальну середню, відбувається не стільки знизу (від навчальних закладів), скільки зверху - з обласного бюджету просто доводиться сума бюджету на райони. Бухгалтерії районних відділів освіти вже в межах цієї суми розподіляють видатки на школи, забезпечуючи в першу чергу обов'язкові витрати.

Видатки шкіл.

Обов'язковим є забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці та комунальні послуги. Інші видатки в останні роки майже не фінансуються. Однак, враховуючи те, що фінансування недостатнє навіть для цих двох статей видатків, використовуються заходи по економії коштів.

Спільною особливістю діяльності всіх навчальних закладів є висока питома вага частки видатків на заробітну плату, які разом з нарахуваннями складають 60-80% всього бюджету шкіл. Негативним моментом в оплаті праці вчителів виступає рівень заробітної плати, яка є мізерною і не відповідає мінімальним нормам відшкодування витрат їх фізичної і розумової енергії.

Так, за станом на 2000 рік ставка заробітної плати вчителя, що працює на посаді “спеціаліст вищої категорії” складала 145 грн. або USD 26,7 на місяць. З 01.03.2001 р. відбулося підвищення заробітної плати вчителів, а також, після тривалої перерви впроваджені надбавки за педагогічний стаж, відсутність яких дуже негативно впливала на мотивацію вчителів. Водночас це підвищення має символічний характер (в середньому - 25%) і суттєво не змінює ситуацію.

З метою досягнення економії коштів по цій статті видатків застосовуються такі заходи:

- в рік виплачується 11 або 11,5 місячних фондів заробітної плати;

- збільшується наповнюваність класів і таким чином зменшується необхідна кількість ставок вчителів;

- постійне затримання виплати заробітної плати вчителям, обсяги заборгованості суттєво зменшені на даний момент. Так, якщо у 1998 році у Сумській області заборгованість складала в середньому 3,2 місячних фонди заробітної плати вчителям закладів середньої освіти, то у 1999 році - вже 2,9, а в 2000 році - 0,6 місячного фонду. В Автономній республіці Крим заборгованість на кінець 2000 року складала в середньому 1 місячний фонд заробітної плати, в сільських районах - 2,2 місячних фонди.

Другою обов'язковою статтею видатків шкіл виступає оплата комунальних послуг та енергоносіїв, фінансування якої здійснюється також недостатньо. Закладам освіти доводяться ліміти на використання енергоносіїв або обсяг фінансування цих витрат встановлюється на рівні минулого року за винятком 6 відсотків цієї суми. Досягнення цієї економії має відбуватися за рахунок вимикання світла, водопостачання тощо.

Встановлені нормативи видатків на придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ на даний момент фактично не витримуються. Ці категорії видатків або взагалі не закладаються в кошторисі, або визначаються на підставі даних про середню величину учбових видатків за минулий рік і майже не фінансуються.

Видатки на харчування учнів представлені переважно в діяльності загальноосвітніх закладів інтернатного типу. У денних загальноосвітніх закладах видатки на харчування здійснюються лише в небагатьох регіонах, за рішенням місцевої влади. Лідером є Київ, де в денних середніх школах на харчування (молоко) учнів всіх класів з бюджету виділяється 0,66 грн. в день на одного учня. Додаткові норми харчування передбачені для окремих категорій дітей. Поточний ремонт обладнання, інвентаря та будівель - видатки за цією категорією майже не фінансуються з державного і місцевих бюджетів. Вартість ремонту фактично визначається не за нормативами, а на основі договірної ціни тих робіт, які планується зробити. Фінансування цих видатків здійснюється переважно за кошти батьків та спонсорів.

Загальноосвітні заклади інтернатного типу на даний момент є єдиною категорією навчальних закладів, за якою майже повністю фінансуються видатки на утримання їх вихованців: забезпечення одягом, м?яким інвентарем, предметами особистої гігієни, підручниками, шкільним приладдям, іграми та ін. Однак, рівень фінансування цих закладів також залишається дуже низьким. Можливості додаткових джерел фінансування закладів освіти. Офіційно школи мають право отримувати додаткові, позабюджетні кошти за рахунок надання таких платних послуг:

- освітні послуги;

- оренда;

- транспортні послуги;

- продаж виробленої продукції;

- інші.

Залучення додаткових ресурсів через надання платних послуг реально представлено лише у великих містах або в регіонах, де більш-менш розвинений виробничий сектор, в якому зайнята значна частина населення.

Наприклад, у Вінницькій області частка додаткових надходжень в бюджетах шкіл в середньому не перевищує 8%, Харківській - 19%, Республіці Крим - 15,2% (в цих цифрах врахована і плата батьків за перебування дітей в дошкільних закладах). В окремих районах, переважно сільських та в невеликих містах частка позабюджетних коштів не перевищує 1%. Найбільш вагомим джерелом позабюджетних надходжень виступають додаткові освітні послуги. За рахунок коштів батьків та підприємств можуть вводитися навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня. Так, в спеціалізованих школах, ліцеях і гімназіях, а також в звичайних загальноосвітніх школах утворюються проліцейні і ліцейні класи, в яких за рахунок коштів батьків збільшується кількість учбових годин по окремим предметам, або вводяться додаткові дисципліни.

Додаткові освітні послуги часто стають формою легалізації платності навчання. В ліцеях, гімназіях (державних) офіційно вноситься плата не за навчання, а плата за додаткові освітні послуги. Не всі діти отримують ці додаткові послуги, але всі батьки платять, розуміючи це саме як плату за більш якісне навчання (менша наповнюваність класів, вищий рівень вимог до учнів, кращий рівень підготовки).

6. Права закладів освіти по розпорядженню своїми коштами

Фінансово-господарська діяльність навчальних закладів здійснюється на основі єдиного кошторису доходів і видатків. Якщо раніше в кошторис включалися тільки надходження з державного бюджету на передбачені нормативними документами витрати, то за новим порядком він включає загальний фонд (надходження з державного бюджету та розподіл нормативних видатків) і спеціальний фонд (позабюджетні надходження та їх розподіл). Обсяги державного фінансування визначаються відповідно визначених нормативів. Доходна частина спеціального фонду формується на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік.

Всі кошти та цінності, одержані навчальним закладом у вигляді допомоги або добровільних пожертвувань для здійснення освітньої, наукової, оздоровчої, спортивної, культурної діяльності не вважаються прибутком і не оподатковуються. Надходження цих коштів не зменшує обсяги бюджетного фінансування. Одержані з державного бюджету асигнування та позабюджетні кошти навчальних закладів не підлягають вилученню, але використовуються виключно за призначенням, тобто на передбачені за кошторисом потреби.

Нормативно-правові засади функціонування закладів середньої освіти залишають за ними дуже незначну свободу у розпорядженні своїми ресурсами. Як правило, фінансові справи шкіл ведуть централізовані бухгалтерії при районних відділах освіти. Вони ведуть всю статистику по своєму району.

Виділені з районного бюджету кошти на освіту розподіляються бухгалтеріями між закладами району: спочатку на основні обов?язкові видатки (на заробітну плату, комунальні послуги, а також на утримання самих бухгалтерій), а потім те, що залишається, - може бути виділено на інші потреби шкіл. Централізовані бухгалтерії ведуть всі справи по нарахуванню і виплаті заробітної плати працівникам середніх закладів.

Останнім часом поширюється практика переходу закладів середньої освіти на фінансову самостійність: вони здобувають статус юридичної особи, мають свій власний рахунок, самі ведуть свої фінансові справи, звітують перед податковою інспекцією.

Загальної статистики по Україні стосовно кількості таких закладів не має. Наприклад, в м. Харкові 111 з 187 шкіл знаходяться на самостійному балансі, всього по області - 433 з 1007 всіх середніх шкіл. В Києві в умовах фінансової самостійності працюють майже всі школи у Харківському районі, тоді як у Дарницькому - лише одна школа-інтернат. У Володимир-Волинському районі Волинської області всі заклади середньої освіти знаходяться на самостійному балансі.

Легально отримання самостійності нічого не додає школам, не розширює їх прав по розпорядженню ресурсами. Школи абсолютно не вільні маніпулювати своїми бюджетними та позабюджетними коштами. Вони повинні використовувати їх тільки за призначенням, тобто на потреби, визначені кошторисом. Однак, знаходження на самостійному балансі дає можливість директорам шкіл напряму взаємодіяти з органами державної влади, “вибивати” додаткові кошти. Така ситуація ставить рівень фінансування закладів в залежність від особистих відносин між директорами та представниками держадміністрації.

7. Відмінності у величині витрат на одного учня

Величина видатків на одного учня в загальній середній освіті по Україні коливається як абсолютних, так і в середніх показниках. Середні величини по окремих областях, містах і сільських районах можна простежити за даними таблиці 2.

Таблиця 2. Вартість утримання одного учня в закладах загальної середньої освіти окремих регіонів України, 2000 р., грн. в рік.

	В середньому	Місто	Сільські райони
Луганська область Луганськ Алчевськ Лисичанськ	274,2	206,1 - 329,2 319 219,5 257,7	214,8 - 384,7
Волинська область Вол.-Волинський	375,5	314,3 - 416,2 344,8	215,2 - 795,1
Харківська область Харків Ізюм Лозова	350	286 - 386 286 339 349	267 - 563
АР Крим Сімферополь Джанкой Алушта Судак	411,6	358 - 518 364 402 399 518	321 - 521

Фактори, що впливають на величину витрат на одного учня, які можна назвати традиційними:

1) чисельність учнів в навчальному закладі, наповнюваність класів;

2) тип закладу;

3) місцезнаходження навчального закладу: в міському, сільському чи гірському районі;

Водночас, на величину вартості утримання одного учня в Україні впливає не тільки співвідношення інфраструктури та чисельності учнів. Оскільки загальна середня освіта фінансується із місцевих бюджетів, які формуються за рахунок податків на доходи громадян і прибутки підприємств, то ця величина залежить і від такого чинника, як:

4) економічний розвиток району.

Місцеві бюджети можуть бути “багаті” за умови наявності значної кількості діючих підприємств, працюючих громадян. Це дає їм можливість збільшувати фінансування закладів середньої освіти, забезпечуючи не тільки мінімальні обов'язкові витрати. Так,, з бюджету Київської міської адміністрації додатково фінансується харчування учнів в загальноосвітніх середніх закладах (програма “Турбота”), випуск підручників тощо.

В загальній сумі видатків на сільські загальноосвітні навчальні заклади стаття заробітної плати (разом з нарахуваннями) складає майже 75 відсотків, а вартість утримання одного учня коливається від 322 до 1121,25 грн в рік ( при нормативі 638,87 грн.).

Для порівняння, по середніх школах одного з міських районів в Києві варіація величини видатків на одного учня буде меншою: від 331 до 698,9 грн. (норматив 399,49 грн.). Причому найвищі значення спостерігаються - для спеціалізованих шкіл, гімназій та ліцеїв. В таких навчальних закладах, як правило, менша чисельність учнів, оскільки такі заклади призначені надавати більш якісну, поглиблену освіту. Це одразу відображається на загальній величині вартості утримання одного учня в рік.

Діти з особливими потребами.

Обєктом особливої уваги держави виступають діти з особливими потребами. Для них передбачені більш високі нормативи фінансування. Але реальний обсяг фінансування залишається дуже низьким і недостатнім для підтримки цих категорій дітей.

В звичайних школах передбачено цільове фінансування:

- малозабезпечених, на харчування яких виплачується 0,45 грн. на одного учня. Крім того, з місцевих бюджетів на зазначені цілі можуть виділятися ще додаткові кошти;

- дітям, віднесеним до категорії громадян, що постраждали від Чорнобильської аварії. На додаткове харчування дітям віком 6-10 років призначено 2,62 грн в день, 10-14 років - 3,04 грн., 14-18 років - 3,50 грн.

Негативні риси сучасної політики фінансування середньої освіти:

- рівень державного фінансування є вкрай недостатнім для нормального функціонування сфери освіти;

- відсутність чітко сформульованої філософії фінансової політики, відсутнє стратегічне, перспективне планування;

- недостатнє використання методів гнучкого фінансового регулювання;

- переважними залишаються методи жорсткого нормативного фінансування;

- керівники закладів мають незначну свободу дії, не вільні розпоряджатися своїми бюджетними та позабюджетними коштами;

- відсутність форм фінансового стимулювання інноваційної діяльності;

- рівень нормативів є дуже низьким, передбачені норми можуть бути застосовані лише для шкіл з великою чисельністю учнів. Для сільських шкіл та шкіл з невеликою чисельністю учнів рівень нормативів не забезпечує навіть фінансування обов'язкових видатків;

- у фінансуванні закладів переважає принцип виділення коштів на покриття мінімальних витрат (заробітна плата та комунальні послуги). В основі визначення обсягів фінансування часто лежить принцип “від досягнутого рівня”, коли на потреби освіти просто виділяється певна сума з бюджету (безвідносно до потреб) та основною метою виступає не зменшити рівень фінансування минулих років;

- з 1999 року простежити стан і динаміку фінансування середньої освіти на макроекономічному рівні не можливо (у зв'язку із зміною бюджетної класифікації).

Які зміни потрібні?

- для нормального функціонування закладів середньої освіти необхідно суттєво підвищити рівень фінансування і, в першу чергу - оплати праці вчителів. Одним з реальних заходів у цьому напрямі виступає - збільшення частки тих податкових надходжень, які залишаються в розпорядженні місцевої влади;

- в реальній практиці цілий ряд моментів в діяльності сектору загальної середньої освіти не відповідає правовим і конституційним нормам. Для усунення цієї невідповідності необхідно або скоригувати правові норми, або вводити штрафні санкції за їх порушення. Наприклад, законом передбачено встановлення заробітної плати вчителів на рівні, не нижчому за середній по промисловості. На нашу думку, у даному випадку виконання цієї норми має бути забезпечено введенням таких санкцій, які б робили недопустимим її порушення. Крім того, в законі сказано, що нормативи видатків мають бути науково обґрунтованими. Реально ж нормативи не забезпечують мінімально необхідний рівень фінансування і тому не використовуються місцевими органами управління освітою;

- для того, щоб нормативи стали важливим інструментом фінансового менеджменту освіти, необхідно чітко визначитися з тою роллю і функціями, які їм надаються. Нормативи можуть бути орієнтиром, можуть бути обов'язковими, можуть виконувати функцію гарантування мінімального рівня фінансування закладів освіти тощо. У кожному з цих випадків мають бути визначені умови відхилення від їх рівня;

- нормативи видатків на одного учня мають бути значно підвищені, і крім того бути більш гнучкими, враховувати місцеві особливості;

- на думку фахівців, нормативи мають встановлюватися лише на фонд заробітної плати та інші видатки, що прив'язані до чисельності учнів. Інші категорії видатків часто дуже розрізняються залежно від стану будівель, обладнання тощо;

- повинні бути посилені повноваження директорів шкіл, громадськості і батьків по управлінню фінансовими ресурсами закладу.

Більшу свободу дії повинні мати директори і ради шкіл.

Прийнятною є модель, коли адміністрація школи разом з батьківською радою вільні самі розпоряджатися сукупним фондом фінансових ресурсів за деяких умов: виплати заробітної плати на обов'язковому рівні, оплату комунальних послуг, недопустимості використання коштів на особисті цілі.

Розширені також мають бути і їх повноваження по додатковому стимулюванню вчителів, у тому числі і за рахунок позабюджетних коштів.

У сучасній нормативній базі України меценатство розглядається як "добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної допомоги", але дане тлумачення не розкриває всієї багатогранності палітри меценатства.

Завдяки меценатам у 2006 р. уможливлено реставрацію архітектурного ансамблю Софіївського собору, який у 1990 р. включено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО як шедевр творчого генія, що значно вплинув на розвиток архітектури, монументального мистецтва та архітектурно-планувальну композицію м. Києва та Східної Європи.

Розвитку меценатства сприяє і Президент України як гарант дотримання Конституції, прав і свобод громадянина. Таким чином, сфера меценатства в Україні розвивається за напрямом розвитку культури, історії, архітектури, мистецтва, духовного розвитку особистості. Завдяки нормативно-правовому законодавству України на ниві меценатства простежуються кроки співпраці влади і громадських організацій. Так, напрямами діяльності благодійного фонду "Розвиток України" є, зокрема, сучасна освіта, здоров'я нації, культурне надбання. Створено опікунську раду, яка може розробити і запровадити стратегію розвитку "Софії Київської". На меценатські кошти відбувається реконструкція будинку Митрополита Національного заповідника "Софія Київська". У проекті Закону зазначалося, що меценатство відрізняється від благодійної діяльності соціальними та культурними цілями. Мотиви благодійництва пов'язані, насамперед, зі співчуттям і милосердям, мотиви меценатства - із соціальною взаємодопомогою і протекціонізмом. Цілі благодійництва - забезпечення соціального благополуччя у суспільстві, цілі меценатства - збереження і розвиток культурного надбання. У науці державного управління назріває необхідність розробки нового словника з управління суспільним розвитком, зумовлена потребою внесення коректив до термінології з благодійності та меценатства. Напрями меценатства і благодійної діяльності:

1. Меценатство здійснюється з метою надання допомоги у сфері мистецтва, науки, культури, освіти, просвіти для збереження, примноження і поширення духовних цінностей у суспільстві, сприяння розвитку творчих і духовних основ особистості.

2. Благодійна діяльність здійснюється в напрямах:

- профілактичної роботи, пов'язаної з переборенням наслідків стихійного лиха, екологічних, промислових чи інших катастроф і запобіганням нещасним випадкам;

- сприяння зміцненню миру, дружби і злагоди між народами, запобігання соціальним, національним, релігійним конфліктам;

- сприянню підвищення престижу і ролі сім'ї в суспільстві;

- сприяння діяльності у сфері освіти, науки, культури мистецтва, просвіті і духовному розвитку особистості.

Висновок

Благодійна діяльність вважалася святим обов'язком, діяльністю, спрямованої на розвиток науки, культури, мистецтва, освіти, охорони здоров'я, - всіх тих сфер, які сприяли процвітанню Вітчизни і розвитку прогресу. Благодійні пожертви не переслідували корисливих цілей і одержання прибутку в майбутньому. освіта бюджет державний

Саме завдяки постійній турботі цих людей про громадське презирство і культурного життя рідного міста були проведені величезні перетворення: побудовані лікарні, училища, бібліотеки, відкрито музеї, в яких були зібрані унікальні колекції, відкриті великі імена, навіки прославили Росію.

З ініціативи дійсно освічених і по-справжньому освічених дарувальників, розвивалася вітчизняна наука, освіта, відкривалися унікальні галереї та музеї, отримали заслужене визнання у вітчизняній інтелігенції театри справи.

Характеризуючи меценатства в Україні, треба відзначити ту обставину, що пожертвування меценатів, нерідко були основним джерелом розвитку цілих галузей господарства.

Принципово важливим є те, що меценатство в Україні відбувалося поряд з доброчинністю на ниві освіти. Діяльне улаштування українськими меценатами нових шкіл і училищ, виділення субсидій на стипендії студентам, численні фонди на допомогу учням і, нарешті, фінансування будівництва нових інститутів і університетів було справою звичайною. Дана взаємозв'язок - свідчення того, що меценатство не обмежується тільки інтересом до результатів професійного мистецтва і науки. Меценатство - це ще і всебічна турбота про максимальну доступність культурних цінностей і благ для найширших верств і груп суспільства.

Для удосконалення правових механізмів державного регулювання благодійності та меценатства доцільне прийняття окремого законопроекту, що регулює правовідносини у сфері меценатської діяльності.

Таким чином, меценатство в Україні мусить здійснюватися з метою надання допомоги у сфері мистецтва, науки, культури, освіти, просвіти для збереження, примноження і поширення духовних цінностей у суспільстві, сприяння розвитку творчих і духовних основ особистості.

Список використаної літератури

1. Астаф'єва О.М. Розвиток вітчизняних традицій благодійності та меценатства // Соціокультурний простір: структура і процеси. - М.: РАГС, 1996. - 123 - 148c.

2. Благодійники та меценати минулого і сьогодення: словник-довідник від А до Я / авт. - Упоряд. М.Л. Макальская, М.М. Бобровська. - Вид - во "Справа і Сервіс", 2003.

3. Закон України “Про благодійництво та благодійні організації” від 16 вересня 1997 року N 531/97-ВР.

4. Закон України про внесення змін до Закону України "Про благодійництво та благодійні організації".

5. Проект Закону “ Про меценатство ”.

Размещено на Allbest.ru

...