Правове регулювання фінансового контролю в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Правове регулювання фінансового контролю в Україні

1. Поняття фінансового контролю, принципи його здійснення

На всіх стадіях фінансової діяльності, а саме під час формування, розподілу й використання публічних фондів коштів здійснюється фінансовий контроль. Фінансовому контролю підлягають усі підприємства, організації, установи будь-якої форми власності і будь-яких організаційно-правових форм діяльності. Зрозуміло, якщо державні органи здійснюють контроль приватних підприємств, об'єднань, то перевіряється правильність сплати податків та інших обов'язкових платежів, що ж до контролю за діяльністю публічних органів, то перевіряються не тільки кошти, але й матеріальні засоби, дотримання законності у сфері діяльності юридичної особи, підтримання правопорядку.

Фінансовий контроль не можна визначити однозначно. Це складне явище, оскільки він є складовою частиною державного управління та інструментом реалізації політики держави, а, з другого боку, фінансовий контроль -- це управлінська діяльність зі своїми методами, формами1. Саме завдяки проведенню фінансового контролю виявляються недоліки не тільки в конкретній установі. Вони є свідченням недосконалості чинного законодавства або правозастосовної практики, тому фінансовий контроль, забезпечуючи "зворотний зв'язок", допомагає усунути недоліки і сприяє прийняттю досконаліших управлінських рішень.

Як правило, фінансовий контроль включають у фінансове право, оскільки в основному фінансово-контрольні відносини регулюються нормами фінансового права. Однак перехід до ринкових відносин змусив держави СНД поновити систему органів фінансового контролю, разом з цим змінилися цілі, його зміст і сфера застосування. В Україні скасовано органи народного контролю, партійного контролю. До контрольних органів належить І конституційний орган -- Рахункова палата. Держава дозволила і незалежний контроль -- аудит.

Фінансовий контроль -- це функція держави, яка проводиться в конкретних напрямах її діяльності: в бюджетній, податковій, банківській, державному кредиті, страхуванні, грошовому і валютному обігах'. У фінансово-правовій літературі прийнято включати частину матеріалу з фінансового контролю до загальної частини фінансового права (поняття, види, форми, органи), а потім до кожної галузі фінансового права входять правові норми фінансового контролю, які застосовує держава і органи аудиту, перевіряючи законність конкретного напрямку фінансової діяльності.

Фінансовий контроль у сучасних умовах переходу до ринкових відносин скеровано на розвиток суспільного і приватного виробництва, він охоплює виробничу і невиробничу сфери, втілюється завдяки дІяльністі державних органів і органів місцевого самоврядування. Державний фінансовий контроль є різновидом державного контролю за фінансовою і господарською діяльністю господарюючих суб'єктів. Але фінансовий контроль, на відміну від інших видів контролю за господарською діяльністю, провадиться за тими відносинами, які пов'язані із формуванням (наприклад, за внесками обов'язкових платежів), цільовим розподілом і ефективним використанням фондів коштів.

Сутність фінансового контролю полягає в тому, що суб'єкт управління фінансами здійснює перевірку того, як об'єкт, що управляється (державний орган, місцевий, бюджетна організація, підприємство будь-якої організаційно-правової діяльності і форми власності), дотримується законодавства.

Фінансовий контроль органічно пов'язаний із фінансовою діяльністю держави, в процесі якої збираються й витрачаються величезні кошти, що становлять частину національного доходу країни. У всіх фінансово-правових Інститутах є правові норми, які регулюють відносини з приводу обліку, зберігання, використання матеріальних і фінансових ресурсів усіма підприємствами, організаціями й установами державної і муніципальної форм власності, посадовими особами, громадськими організаціями та публічними органами, дозволеними державою. Підприємства приватної форми власності сплачують обов'язкові платежі, тому вони також підлягають фінансовому контролю. Окремі громадяни, які мають дохід і подають податкові декларації, також підлягають перевірці органами податкової служби.

Фінансовий контроль покликаний забезпечувати законність і фінансову дисципліну.

Усі контролюючі органи держави і аудитори перевіряють дотримання фінансової дисципліни, під якою розуміють сукупність вимог, установлених законодавством щодо функціонування фінансового механізму держави і обов'язок дотримуватися їх всіма учасниками фінансових правовідносин.

Фінансовий контроль -- це регламентована правовими нормами діяльність державних і муніципальних та інших публічних органів з перевірки своєчасності й точності планування, обгрунтованості й повноти надходження коштів у відповідні фонди, правильності та ефективності їх використання.

За допомогою фінансового контролю забезпечується законність у фінансовій і господарській діяльності. Він є одним із засобів попередження безгосподарності, виявлення фактів зловживань, марнотратства.

Оскільки фінансовий контроль провадиться не тільки державними та муніципальними органами, а й громадськими (аудит) і самими господарюючими суб'єктами, важливою є їх взаємодія та співробітництво із правоохоронними органами.

Система фінансового контрою у розвинених країнах є одно-типовою. Принципи, на яких він будується у сучасний період, були сформульовані у Лімській декларації.

Принцип законності є діяльності органів державного фінансового контролю полягає в тому, що перевіряється дотримання фінансового законодавства при створенні, розподілі й використанні фондів коштів, оскільки порушення фінансово-правових норм може тягти за собою невиконання фінансових планів на всіх рівнях, затримки у фінансуванні державних і муніципальних потреб. Під час проведення фінансового контролю забезпечується можливість притягнення до відповідальності винних осіб.

Принцип публічності при проведенні фінансового контролю означає, що дані, одержані контролерами, якщо вони не пов'язані з комерційною таємницею, повинні через засоби масової інформації бути доведені до відома громадян.

Принцип плановості у здійсненні фінансового контролю, по-перше, базується на тому, що вся фінансова діяльність здійснюється на підставі фінансово-планових актів, які затверджені законами і постановами Уряду України. Контролюючі органи перевіряють своєчасність і повноту виконання цих актів (актів про бюджет, кошторисів цільових державних позабюджетних фонів, кошторисів бюджетних установ, баланси доходів і видатків підприємств). По-друге, вся діяльність контролюючих органів побудована на планах своєї роботи.

Незалежності як принципу діяльності контролюючих органів у галузі фінансів можуть дотримуватись у повній мірі аудиторські організації, бо вони незалежні від держави. Але всі контролюючі органи залежать від закону, який приймає Верховна Рада України. В усіх державах будь-який її орган не може бути поза законом, тому про абсолютну незалежність мова не йде.

Об'єктивність -- це принцип, який повинні "сповідувати" усі контролюючі органи, бо об'єктивність пов'язана із законністю. Об'єктивно податковий інспектор бачить, що платник податку був хворий, тому і не сплатив податок, але пеню він мусить нарахувати, бо закон йому не дозволяє поступитися нормою.

Компетентність -- це принцип, який проходить через усі нормативно-правові акти, якими встановлюється правовий статус фінансового і контролюючого органу. До службовців і посадових осіб висуваються вимоги про певну освіту, наявність стажу професійної роботи, рангів службових осіб, все це скеровано на досягнення компетентності як органу фінансового контролю, так і його посадових осіб і контролерів.

Щодо принципу дотримання професійної етики, то можна сказати, що він витримується не завжди і не всіма -- завдання майбутнього. Наприклад, у Законі України "Про державну податкову службу" в ст. 25 записано, що посадова або службова особа при порушенні прав і законних Інтересів громадянина зобов'язана застосувати заходи з відновлення цих прав і за вимогою громадянина публічно вибачитися. Проте виникає питання, чому тільки після вимоги громадянина?

Принцип гласності в діяльності фінансово-контрольних органів держави виконується через прийняття Верховною Радою України основних законів, норми яких регулюють фінансові відносини. Оскільки принцип гласності означає відкритість обговорення питань щодо фінансової діяльності представницькими органами всіх рівнів (від Верховної Ради України до сільської чи селищної ради), відносини у діяльності з фінансового контролю будуються із дотриманням цього принципу.

2. Контрольні правовідносини

Фінансовий контроль -- вид фінансової діяльності. Правовідносинам у галузі фінансового контролю властиві особливості, що є у всіх фінансово-правових відносинах. Усі контрольні правовідносини мають державно-владний характер, тобто кожний суб'єкт, який проводить контроль, забезпечений відповідними владними повноваженнями, що необхідні для досягнення цілі контролю1. Контролюючи, підконтрольний орган, контролер у межах наданих йому повноважень вибирає питання, які зможуть досягнути цілі контролю, незалежно від згоди і бажання підконтрольного органу2.

Відносини при проведенні контролю побудовані на засадах субординації, оскільки вони завжди основані на засадах влади і підпорядкування. Контролери, виконуючи свої обов'язки, цим самим надають допомогу з покращення діяльності, дотримання законодавства підконтрольним органом, представляючи публічний фінансовий Інтерес.

Контрольні правовідносини складаються не заради власних Інтересів контролюючих органів. Наприклад, ГДПА, контролюючи будь-який об'єкт, намагається перевірити і виявити недоліки не тільки тому, що контролюючий орган зацікавлений їх виявити. Мета ГДПА, наприклад, виявити недолік, якщо він є, і викоренити його не тільки на цьому підконтрольному об'єкті, але й домогтися, щоб інші органи не допускали таких помилок, тобто організувати відносини належним чином. Контролюючий суб'єкт може підказати і нормотворчому органу недоліки у законодавстві, які сприяють помилкам підконтрольних органів. Таким чином, контрольні правовідносини відіграють службову роль стосовно тих суб'єктів, які перевіряли контрольні органи.

Організуючі контрольні правовідносини, як слушно вказує професор О. Ю. Грачова, завжди побудовані на засадах субординації, влади І підпорядкування.

Як і будь-які правовідносини, контрольні складаються з суб'єктів, змісту і об'єктів. Суб'єкти визначають завдання, форми й об'єм контролю. У контрольних правовідносинах суб'єкти мають різні цілі І завдання. Одна група суб'єктів -- це контролюючі органи, які виконують свої функції в інтересах держави, органи місцевого самоврядування або інші, дозволені державою органи. Ця група суб'єктів -- контролюючих органів -- наділена владними повноваженнями для досягнення цілей контролю.

Друга група -- підконтрольні суб'єкти, що мають обов'язки пред'явити всі необхідні для проведення контрольних дій документи, інші об'єкти і понести юридичну відповідальність за порушення державних вимог, що вміщені у законодавстві.

Фінансовий контроль здійснюють усі без винятку органи держави, їх посадові особи та система органів, спеціально створених для проведення контрольних дій.

Законодавство чітко визначає контролюючого суб'єкта, коло його повноважень. Однак у правовідносинах завжди правам кореспондують обов'язки, а обов'язкам -- права іншого суб'єкта. У контрольних правовідносинах орган, що контролюється, наділений обов'язками виконувати вимоги контролера і одночасно правами, наприклад, оскаржити дії контролерів.

В юридичній літературі виділяють чотири групи контрольних повноважень: 1) повноваження провадити контроль за своєю ініціативою у межах своєї компетенції; 2) повноваження давати вказівки обов'язкового характеру відповідним органам і посадовим особам про ліквідацію викритих порушень та їх наслідків; 3) повноваження притягнути до відповідальності винних посадових осіб; 4) повноваження з вироблення рекомендацій превентивного характеру, що особливо важливо для фінансового контролю у галузі фінансової діяльності.

Загальна теорія права традиційно визнає об'єктами правовідносин різні матеріальні й нематеріальні блага, які можуть задовольнити інтерес уповноваженої особи. Але в фінансово-контрольних правовідносинах суб'єкти, наділені владними повноваженнями, не мають свого Інтересу, вони представляють публічний інтерес, тому об'єктом контрольних правовідносин виступає правовий вплив контролюючого суб'єкта на підконтрольний об'єкт. Безпосереднім об'єктом фінансових правовідносин виступає суб'єктивна фінансова діяльність підконтрольних суб'єктів1, тобто розподільчі відносини, які й викликають необхідність перевірки їх відповідності вимогам законодавства.

3. Види фінансового контролю

Залежно від природи суб'єктів, що займаються контрольною діяльністю, фінансовий контроль може бути державний і недержавний.

Державний фінансовий контроль, в свою чергу, поділяється на загальнодержавний, що проводиться органами державної влади загальної компетенції та спеціально створеними для цього органами, та відомчий, який у свою чергу може бути внутрішньовідомчий та внутрішньгосподарський.

Недержавний фінансовий контроль включає: аудиторський та внутрішній контроль комерційних підприємств та організацій (див. схему).

Класифікація фінансового контролю залежно від суб'єктів, що його здійснюють

	Фінансовий контроль
державний		недержавний
загальнодержавний		ВІДОМЧИЙ		аудиторський		внутрішній приватних, комерцій-них організацій
внутрішньовідомчий		внутрішньогосподарський

Державний контроль здійснюється органами державної законодавчої та виконавчої влади загальної компетенції (Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України) та спеціально створеними органами виконавчої влади.

Верховна Рада України законами регулює основні питання, пов'язані з проведенням фінансового контролю. Крім того, Верховна Рада України безпосередньо і через Комітети з питань бюджету та з питань фінансової та банківської діяльності здійснює фінансовий контроль під час складання бюджетної резолюції, розгляду, обговорення проекту державного бюджету, затвердження закону про державний бюджет, внесення змін і доповнень до нього, затвердження звіту про виконання державного бюджету. Верховна Рада України заслуховує звіти Кабінету Міністрів України про хід виконання Державного бюджету.

Аналогічні питання в галузі фінансового контролю вирішують місцеві органи самоврядування та їх виконавчі органи. Конституція України в ст. 143 надала право обласним і районним радам затверджувати свої бюджети. У цій же статті Конституції право затверджувати свої бюджети і контролювати їх виконання закріплено за територіальними громадами сіл, селищ, міст, безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджувати бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролювати їх виконання.

Конституція України (ст. 98) ввела в систему суб'єктів державного фінансового контрою Рахункову палату -- постійно діючий орган державного фінансового контролю.

Рахункова палата1 діє на підставі Закону України "Про Рахункову палату" від 11 липня 1996 р. зі змінами, внесеними рішенням Конституційного Суду України від 23 грудня 97 р. № 7-зп.

Основними завданнями Рахункової палати України є:

визначення доцільності витрат державного бюджету і використання державної власності;

оцінка обґрунтованості витрат проекту державного бюджету та позабюджетних централізованих цільових фондів;

проведення експертизи проектів законів та інших нормативно-правових актів, що передбачають витрачання бюджетних коштів.

Голова Рахункової палати України призначається Верховною Радою терміном на 7 років з правом призначення на другий термін. Кандидат на посаду вважається призначеним, якщо за результатом голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України. На такий же строк затверджуються перший заступник, заступник, секретар та голови департаментів. До Голови Рахункової палати України закон передбачає підвищені вимоги. Головою Рахункової плати України може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права і підтвердив свої професійні знання під час обговорення його кандидатури.

Рахункова палата України здійснює контрольно-ревізійну, експертно-аналітичну, інформаційну діяльність, забезпечує єдину систему контролю за виконанням державного бюджету, цільових централізованих позабюджетних фондів; здійснює комплексні Й тематичні перевірки за окремими розділами бюджету; експертизу проектів державного бюджету, законів, нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, що зачіпають фінансові Інтереси держави; готує висновки з питань, що розглядає, для подання до Верховної Ради України.

Президент України. Повноваження Президента України визначаються Конституцією України. Президент України має право звертатися з посланнями до народу та зі щорічними посланнями до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України. В останні роки Президент України звертається до Верховної Ради з посланнями перед виробленням і прийняттям Бюджетної резолюції. Президент України наділений правом законодавчої ініціативи й правом підпису та оприлюднення законів. Це дозволяє йому контролювати зміст законів, норми яких регулюють фінансові відносини, особливо щорічні закони про державний бюджет.

До установчих повноважень Президента як глави держави належить право формування органів виконавчої влади. Так, згідно зі ст. 106 Конституції України Президент призначає за згодою Верховної Ради Прем'єр-міністра, призначає на посаду і звільняє з посади міністра фінансів, призначає половину складу Ради Національного банку України. Як гарант Конституції Президент, поряд з правом відкладального вето, має право звернення до Конституційного Суду з питань конституційності законів із фінансових питань.

Президент України на основі Конституції та законів України видає укази і розпорядження з фінансових питань.

Кабінет Міністрів України -- вищий орган у системі органів виконавчої влади, на який статтею 116 Конституції України покладено повноваження у зв'язку зі складанням проекту бюджету І підготовкою проекту закону про Державний бюджет, контролю за його виконанням.

Суб'єктом державного фінансового контролю є Міністерство фінансів України. Згідно з Положенням про нього Міністерство фінансів України здійснює контроль за виконанням державного бюджету, цільовим використанням коштів бюджетів усіх рівнів та коштів державних цільових позабюджетних фондів. Міністерство фінансів України:

проводить комплексні ревізії і тематичні перевірки надходжень і витрачання коштів державного бюджету та цільове витрачання коштів державних позабюджетних фондів;

здійснює документальні ревізії і перевірки фінансово-господарської діяльності;

організує ревізії і фінансові перевірки в організаціях за зверненням органів державної влади І місцевого самоврядування .

Міністерство фінансів, здійснюючи дозволені йому законодавством функції, має право:

обмежувати, призупиняти І зупиняти операції з бюджетними коштами;

стягувати в установленому порядку з організацій кошти державного бюджету, витрачені поза бюджетних призначень.

Особливим підрозділом Міністерства фінансів є Державне казначейство, яке було утворено Указом Президента України від 27 квітня 1995 р. і входить у систему органів державної виконавчої" влади, організовує виконання Державного бюджету України та здійснює контроль за його виконанням, веде облік виконання і складає звіт про виконання Державного та Зведеного бюджетів. Воно контролює надходження і витрачання коштів державних цільових позабюджетних фондів.

Державна контрольно-ревізійна служба України створена відповідно до Закону України "Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р.2, а Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України", в якому ГоловКРУ України визнано центральним органом виконавчої влади, діяльність якого скеровується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, затверджене Указом Президента України 28 листопада 2000 р.3 Цей орган здійснює державний контроль за використанням коштів і матеріальних цінностей, їх зберіганням, станом, достовірністю обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних фондах, бюджетних установах, в усіх установах, підприємствах і організаціях, які одержують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, а також розробляють пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень.

і Одним із головних фінансових контрольних органів є орга-недержавної податкової служби, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства про податки та збори, правильністю їх обчислення, повнотою і своєчасністю їх сплати; виробляють податкову політику з метою забезпечення своєчасного надходження до бюджетів усіх рівнів та позабюджетних цільових фондів установлених законодавством обов'язкових платежів. На органи податкової служби покладена координація фінансового контролю всіма державними органами. Органи державної податкової служби проводять у міністерствах, відомствах, на підприємствах, в установах і організаціях будь-якої форми власності та у громадян-підприємцІв перевірку грошових та бухгалтерських документів, кошторисів, декларації і всієї документації, пов'язаної з нарахуванням і сплатою податків.

Організують роботу державних податкових інспекцій з обліку, оцінки і реалізації конфіскованого майна, безхазяйного майна, що перейшло до держави. Повертають кошти, переплачені в бюджет юридичними І фізичними особами, через кредитні установи.

Згідно зі ст. 11 Закону України "Про Державну податкову службу України"1 органи податкової служби мають право перевіряти грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, кошториси, декларації, товарно-касові книги, показники електронних контрольно-касових апаратів І комп'ютерних систем, а також інші документи незалежно від способу подання Інформації (включаючи комп'ютерний), пов'язані з обчисленням і сплатою податків та інших платежів. Періодичність таких перевірок встановлюється Державною податковою адміністрацією України.

Метою проведення планових та позапланових перевірок з питань дотримання порядку розрахунків за товари та послуги є виявлення фактів порушення вимог законодавства під час здійснення суб'єктами підприємницької діяльності розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг за готівку або з використанням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Органами державної податкової служби проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, на підставі такого аналізу складають плани проведення перевірок, про які йде мова. Перевірка того чи іншого суб'єкта господарювання може бути включена до плану на підставі інформації, що свідчить про наявність порушень суб'єктом чинного законодавства при проведенні розрахунків. І планові, і позапланові перевірки можуть проводитися виключно за рішенням керівника податкового органу або Його заступника. Результати перевірки оформляються відповідним актом, складеним та зареєстрованим у податковому органі згідно з порядком, визначеним внутрішньовідомчими процедурами державної податкової служби'.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 квітня 2004 р. № 187 встановлено Порядок взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації документальних перевірок юридичних осіб.

Органи податкової служби передають правоохоронним органам матеріали за фактами порушень, за які передбачена кримінальна відповідальність, та подають до суду або до господарських судів позови.

У 2000 р. наказом Державної податкової інспекції України в кожній області створено постійні комісії з оперативного вирішення спірних питань з оподаткування та валютного регулювання, що виникають під час документальних перевірок. Ці комісії, очолювані заступником керівника податкового органу, розглядають питання, які виникають між контролюючими органами й підприємствами, та ухвалюють узгоджене рішення. Якщо підприємство не згодне з висновками акта перевірки, воно може оскаржити його до остаточного затвердження в комісії.

Класифікація фінансового контролю залежно від часу проведення. Залежно від часу проведення контроль поділяється на: попередній, поточний і наступний .

Попередній фінансовий контроль проводиться до виконання фінансових заходів (як правило, перевірка законності документів для одержання коштів). Попередній контроль скеровано на перевірку фінансових документів у зв'язку з мобілізацією, розподілом і використанням коштів. Це стосується проектів бюджетів, кошторисів, фінансових планів. Попередній контроль здійснюється розпорядником бюджетних коштів, головним бухгалтером при підписанні відомості на заробітну плату, коштів під звіт та інших грошових документів.

Поточний фінансовий контроль провадиться в процесі одержання і видачі коштів за чеками або при зарахуванні на рахунки перерахованих чи переказаних сум, наприклад, за платежами у бюджет.

Наступний фінансовий контроль провадиться після здійснення грошових операцій. Він втілюється шляхом ревізій І перевірок при розгляді й затвердженні звітів про виконання бюджету, перевірок правильності та ефективності використання коштів, списанні матеріальних цінностей. За допомогою наступного контролю виявляються порушення законності й фінансової дисципліни, викриваються недоліки та застосовуються заходи для їх усунення.

фінансовий контроль аудиторський перевірка

4. Методи фінансового контролю

Методи фінансового контролю -- це прийоми і засоби його здійснення, їх нараховується багато залежно від об'єкта контролю, мети контролюючого органу. До методів фінансового контролю слід віднести різноманітні перевірки (стан обліку і звітності, списання недостач, зберігання фінансових документів тощо); аналіз фінансово-господарської діяльності; звіти про фінансову діяльність на сесіях представницьких органів усіх рівнів, засіданнях органів виконавчої влади, ревізії тощо.

Перевірка -- як спосіб контролю за дотриманням суб'єктами фінансового законодавства І дотриманням фінансової дисципліни проводиться багатьма органами держави.

До органів, які мають право здійснювати перевірки та обстеження фінансової діяльності, належать:

Антимонопольний комітет України, на який покладено функцію проведення контрою за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції.

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України, який проводить державний контроль з питань використання у заявлених цілях імпортованих в Україну товарів, що підлягають державному експортному контролю.

Державна служба експортного контролю провадить контроль з питань використання імпортованих в Україну товарів, які підлягають державному експортному контролю.

Державна інспекція з контролю за цінами здійснює контроль з питань державної дисципліни цін при встановленні і застосуванні державних фіксованих цін і тарифів.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України провадить контроль за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, дотримання законодавства у цій сфері, дотримання емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу цінних паперів, передбачених такою інформацією.

Міністерство екології та природних ресурсів України здійснює державний контроль за дотриманням норм і правил використання і охорони природних ресурсів.

Міністерство внутрішніх справ провадить контроль за суб'єктами господарювання в межах компетенції, встановленої для нього законодавством.

Державна податкова служба, Державна митна служба, Контрольно-ревізійна служба провадять державний контроль за дотриманням фінансового законодавства про податки, інші платежі, за витрачанням коштів і матеріальних цінностей. їх повноваження будуть розглянуті більш детально.

Інші центральні й місцеві органи виконавчої влади можуть провадити обстеження діяльності суб'єктів господарювання щодо дотримання ними чинного законодавства з питань, віднесених законодавством до їх компетенції.

Перевірку стану бюджетної дисципліни і витрат цільових фондів здійснюють два контрольних органа: Рахункова палата і Головне контрольно-ревізійне управління з регіональними підрозділами. Перед Рахунковою палатою стоять питання, пов'язані з бюджетною політикою, з політикою витрат централізованих державних ресурсів. Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ) покликане здійснювати внутрішній державний контроль за використанням коштів затвердженого бюджету, грошових потоків (у тому числі місцевих органів влади) і цільових фондів. Указом Президента України від 27 серпня 2000 р. № 1031 "Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи" Головному контрольно-ревізійному управлінню України надано статус центрального органу виконавчої влади. ГоловКРУ здійснює контроль за використанням державного майна, комунальної власності І земельних ресурсів, а також за поверненням кредитів, виданих під гарантію уряду. За десять років роботи органи КРУ провели 500 тисяч ревізій та перевірок підприємств, установ та організацій різних форм власності. Підприємства недержавної форми власності перевіряються за завданнями правоохоронних органів. Головною формою діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби є проведення ревізій та перевірок фінансової діяльності. План перевірок на рік затверджується першим віце-прем'єром. Як правило, перевірки провадяться за планом. Позапланові перевірки провадяться за завданнями правоохоронних органів. Так, у 2002 р. було перевірено 37 тисяч підприємств і організацій і на 16,6 тисяч з них виявлено 1 млрд. гривень нецільового, незаконного витрачання коштів і недостач. У 2002 р. було проведено ще й 6100 позапланових перевірок за проханням правоохоронних органів.

Планові перевірки дотримання фінансового законодавства провадяться за місцем знаходження органу управління цього суб'єкта або за місцем знаходження його відокремленого структурного підрозділу, згідно з передбаченим планом-графіком перевірок, що щороку складає ДПАУ за узгодженням з усіма органами контролю.

Планову виїзну перевірку провадять не частіше одного разу на календарний рік у виробничій сфері, а у невиробничій -- не рідше як двічі на рік.

Указ Президента України "Про деякі заходи з дерегулюван-ня і підприємницької діяльності" передбачив можливість проводити і позапланові виїзні перевірки. їх можна проводити:

якщо за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти порушення норм законодавства;

якщо підприємцем не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;

при виявленні не достовірності даних, заявлених у звітних документах;

- якщо суб'єкт господарювання подав скаргу про порушення з законодавства посадовими особами контролюючого органу під час перевірки;

-у разі потреби перевірити відомості, отримані від ділового г партнера, який мав правовідносини з суб'єктом господарювання, якщо останній не надасть відповідні документальні ;: пояснення на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу впродовж трьох робочих днів від дня отримання запиту;

у разі ліквідації або реорганізації підприємства.

Право на проведення документальної перевірки надається на підставі посвідчення, що оформляється на спеціальному бланку суворої звітності податкового органу, форму якого затвердила Державна Податкова Адміністрація України, і засвідчується гербовою печаткою та підписом:

на планову перевірку -- керівником податкового органу або його заступником, якому підпорядкований підрозділ, що очолює перевірку;

на позапланову перевірку -- виключно керівником податкового органу.

Посвідчення на перевірку видається окремо на кожного працівника, який бере участь у перевірці. Це посвідчення дає право на перевірку тільки одного підприємства.

П. 7 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98 рекомендує підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності вести журнали відвідування їх та їх структурних підрозділів представниками контролюючих органів з обов'язковим зазначенням у цих журналах строків та мети відвідання, посади і прізвища представника, який обов'язково ставить свій підпис у цьому журналі. Відмова представника контролюючого органу від підпису в журналі є підставою для недопущення його до проведення перевірки. Про факт цієї відмови суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє письмово у триденний строк контролюючий орган, в якому працює контролер. Усі акти, якими завершуються контрольні перевірки усіх форм і методів, повинні прийматися в певні, установлені законодавством терміни, бути підписані контролерами та суб'єктами, які підлягають контролю.

Президія Вищого арбітражного суду України у постанові від 26 січня 2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням недійсними актів державних та Інших органів" визначила: "Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства та прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством".

Перевірка як правило не триває більше ЗО робочих днів, і на цей термін видається контролеру посвідчення. Винятком з цього правила є перевірка підприємств із річним сукупним валовим доходом понад 20 мли. гривень. Для цього треба отримати дозвіл керівника органу податкової служби, якому підпорядкована податкова Інспекція. Цей керівник видає контролеру і нове посвідчення.

Керівники контрольованих підприємств І організацій мають право не допускати перевіряючих у випадках, передбачених законодавством:

у разі непогодження графіків проведення планових перевірок, якщо за 10 днів до початку перевірки юридичну особу письмово не повідомили про її проведення;

якщо контролер не пред'явив службового посвідчення на перевірку.

Про такі випадки недопущення контролера необхідно скласти акт. Якщо перевіряючий відмовляється підписувати цей акт, необхідно запросити третю особу і повідомити про це контролюючий орган.

Основним методом фінансового контролю є ревізія.

Ревізія -- метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку І звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань.

Законодавство закріплює обов'язковий і регулярний характер ревізії. Вона повинна провадитися, як правило, на місці і засновується на перевірці первинних документів, бухгалтерської, статистичної звітності, фактичної наявності готівки. Як правило, ревізії провадяться за планом І заздалегідь складеною програмою перевірки. Нормативно-правові акти передбачають координацію перевірок підконтрольних об'єктів з тим, щоб контролюючі органи не заміняли один одного на підконтрольному об'єкті, а починали роботу або одночасно, або один із них.

Ревізори перевіряють на об'єктах первинні документи, бухгалтерську звітність, плани, кошториси, наявність готівки, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей, основних фондів. Вони мають право проводити часткові й суцільні інвентаризації, опечатувати склади, каси; залучати фахівців та експертів для проведення ревізії; одержувати письмові пояснення до питань, які виникають під час перевірок тощо3.

За змістом ревізії поділяються на документальні та фактичні. Документальні ревізії включають в себе перевірку різних фінансових документів, аналіз яких дає можливість встановити законність, доцільність та ефективність витрачання конідіє або матеріалів.

При проведенні фактичної ревізії перевіряється наявність готівки, цінних паперів, матеріальних цінностей.

За часом здійснення ревізії поділяються на планові й позапланові.

Періодичність перевірок контролюючими органами встановлюється нормативно-правовими актами .

Документальна перевірка великих платників податків стосовно дотримання податкового й валютного законодавства, правильності та своєчасності сплати обов'язкових платежів до бюджетів усіх рівнів проводиться комплексно один раз на рік за затвердженими планами.

Зустрічні перевірки дозволяються при виникненні необхідності в їх проведенні на підставі звернення органів податкової служи, які взяли на облік юридичних або фізичних осіб за місцем їх проживання протягом десяти робочих днів з моменту одержання завдання.

Перевірки на подання правоохоронних органів провадяться незалежно від кількості раніше проведених перевірок у цього господарюючого суб'єкта.

Перевірки всіх суб'єктів підприємницької діяльності у зв'язку з надходженням оперативної інформації стосовно протиправних дій посадових осіб, правопорушень у сфері оподаткування, ухилення від сплати податків здійснюється при надходженні такої інформації.

У Контрольно-ревізійних органів з'явилися нові форми роботи, зокрема аудит ефективності виконання державних програм із метою комплексної оцінки зробленого. Основною метою перевірки КРУ стало: не констатувати факт порушення, а виявити причини збиткової діяльності, щоб внести пропозиції щодо реорганізації збиткової галузі.

Під час запровадження нової форми контролю необхідно враховувати таке: результати аудиту ефективності будуть більш вагомими, коли його елементи будуть поєднані з ревізією. Такий підхід вимагає підвищення кваліфікації ревізорів

1 Порядок періодичності перевірок і проведення обстежень виробничих, складських, торговельних та інших приміщень. Затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від ЗО липня 1998 р. № 371 // Бізнес, -- 1998. --№ 34. -- С. 47 вкладника).

З питань експертизи нормативно-правових актів, економічного аналізу й менеджменту, а також потребує посиленої аналітичної роботи ГоловКРУ та його галузевих управлінь. Аудит ефективності -- це форма контролю, яка складається з сукупності статистичних, ревізійних та аналітичних дій, спрямованих на визначення рівня ефективності державних вкладень при реалізації запланованих цілей, встановлення факторів, що перешкоджають досягненню максимального результату при використанні визначеного обсягу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів, та обгрунтування пропозицій щодо підвищення ефективності використання державних ресурсів1. .

Відомчий фінансовий контроль проводиться в системі міністерств й інших центральних органів виконавчої влади за фінансово-господарською діяльністю підприємств, установ і організацій, що віднесені до сфери їх управління.

Відомчий фінансовий контроль покладається на міністерства та відомства, контрольно-ревізійні підрозділи яких провадять ревізії та перевірки фінансово-господарської діяльності на підпорядкованих їм державних (казенних) підприємствах, установах і організаціях.

Ревізії та перевірки проводяться комплексно на підставі річних планів, узгоджених із ГоловКРУ або з його підрозділами на місцях. В окремих випадках за наказом міністра або керівника іншого центрального органу виконавчої влади можуть відбуватися позапланові ревізії і перевірки.

Законодавством заборонено дублювання ревізій і перевірок, тому робота органів відомчого контролю координується із роботою органів державної контрольно-ревізійної служби. Державна контрольно-ревізійна служба може провадити загальні ревізії та перевірки разом Із органами відомчого контролю.

Ревізори мають право перевіряти на контрольованих об'єктах плани, кошториси, грошові та інші документи, наявність готівки, цінностей. У випадках виявлення підробок або інших зловживань вилучати необхідні документи на термін проведення ревізії або перевірки, залишаючи у справі акт вилучення, копії або реєстри документів.

Ревізори перевіряють наявність сировини, правильність її списання, можуть вимагати проведення інвентаризації цінностей, опечатувати каси, касові приміщення, склади тощо. Ревізор діє, користуючись вимогами законодавства і зобов'язаний брати участь у розробці пропозицій щодо покращення справ у підконтрольного об'єкта, посилення контролю за фінансово-господарською діяльністю та дотриманням фінансової дисципліни.

Внутрішньогосподарський контроль являє собою перевірку виробничої і господарської діяльності підприємств, "їх структурних підрозділів, яка здійснюється бухгалтерією, фінансовим відділом господарюючого суб'єкта. Основний обов'язок з проведення внутрішньогосподарського контролю лежить на головному бухгалтерові, який несе відповідальність за ведення бухгалтерського обліку, своєчасно подає повну і достовірну бухгалтерську звітність; забезпечує відповідність господарських операцій законодавству України, контроль за виконанням зобов'язань, рухом майна.

Здійснюючи свої повноваження, головний бухгалтер має право другого підпису фінансових документів і безпосередньо підпорядкований керівнику своєї організації, ним призначається й звільняється з роботи.

Якщо між керівником і головним бухгалтером виникли непорозуміння з приводу підпису фінансового документа, то у випадку підпису документа керівником головний бухгалтер свій підпис може не ставити. Повну відповідальність у таких випадках несе керівник.

5. Аудиторський контроль

Аудиторська діяльність в Україні регулюється Законом України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. та іншими законами України і включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудита, виконання перевірок (аудит) і пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб.

Прибуток від аудиторської діяльності оподатковується за законодавством.

Аудит -- це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації з фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам.

Аудитором можуть бути громадяни, які мають кваліфікаційний сертифікат на право на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Аудит здійснюється незалежними особами або аудиторськими фірмами, які мають ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України. Одноосібний аудитор повинен на підставі діючого сертифіката одержати ліцензію.

Право на одержання сертифіката (підтвердження придатності до аудиторської діяльності) мають громадяни з вищою освітою, певними знаннями з питань аудита і досвідом роботи не менше трьох років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. Знання аудита перевіряються відповідним іспитом.

Аудиторам закон забороняє безпосередньо займатися торговою, посередницькою і виробничою діяльністю. Але їм дозволено одержувати дивіденди від акцій і доходи від інших корпоративних прав.

Сертифікацію і ліцензування осіб, що мають бажання займатися аудиторською діяльністю, затвердження програми підготовки аудиторів, норм і стандартів аудита, а також ведення Реєстру аудиторських фірм і аудиторів здійснює Аудиторська палата України.

Аудиторська палата -- незалежний, самостійний орган, що діє на принципах самоуправління. Аудиторська палата формується шляхом делегування до ЇЇ складу п'яти представників *ід професійної громадської організації аудиторів України, по одному представнику від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової адміністрації України, НБУ, Мінстату України, Мінюсту України та п'яти представників від учбових, наукових чи Інших організацій за рекомендацією вищевказаних державних органів.

Повноваження Аудиторської палати визначаються Законом та Статутом Аудиторської палати. Загальна кількість членів Аудиторської палати складає 20 осіб. Строк повноважень не може перевищувати 5 років. Щороку проводиться ротація не менше як 3 членів. Ротація здійснюється на підставі визначення особистого рейтингу членів Аудиторської палати шляхом таємного анкетування аудиторів України.

Ліцензування на заняття аудиторською діяльністю надається Аудиторською палатою на підставі клопотання фірми або окремого аудитора після державної реєстрації їх як суб'єктів підприємницької діяльності. Ліцензія надається на 5 років.

Аудитор повинен мати знання з організації, технології та етики аудиту, бухгалтерського обліку, кредиту, оподаткування, економіки і управління виробництвом, комп'ютеризації обліку. Він зобов'язаний вміти захистити законні майнові інтереси господарюючих суб'єктів в органах податкової служби і правоохоронних органах.

Закон вимагає, щоб аудитор був особою, яка відповідає кваліфікаційним вимогам, що встановлені державою, і мав кваліфікаційний атестат аудитора.

Аудиторський контроль не підміняє державного фінансового контролю, а співпрацює з державними органами.

Аудит може бути ініціативним (наприклад, за бажанням керівництва підприємства) і обов'язковим, який передбачається ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність". Обов'язковий аудит проводиться для; 1) підтвердження достовірності й повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній та інших господарюючих суб'єктів, звітність яких обнародується офіційно, крім бюджетних установ і організацій, які не займаються підприємницькою діяльністю; 2) емітентів цінних паперів та у інших випадках, передбачених ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність".

При здійсненні перевірки аудитор має право:

перевіряти у господарюючих суб'єктів у повному обсязі документацію з фінансово-господарської діяльності, наявність готівки та матеріальних цінностей;

одержувати роз'яснення по питаннях І додаткові відомості, необхідні для аудиторської перевірки, та роз'яснення від третіх осіб, державних органів, які доручили проведення аудиторської перевірки;

самостійно визначати форми І методи проведення аудиторської перевірки, виходячи із вимог нормативно-правових актів, залучаючи для перевірки аудиторів, що працюють в інших аудиторських фірмах;

відмовитися від проведення аудиторської перевірки у випадках непредставлення об'єктом, що перевіряється, необхідної документації, а також у випадках незабезпечення особистої небезпеки аудитора або членів його родини за наявності такої необхідності.

Аудитори зобов'язані:

дотримуватися законності під час перевірки;

надавати кваліфіковані послуги;

забезпечити збереження документів, які одержані в ході проведення перевірки, та нерозголошення їх змісту без згоди господарюючого суб'єкта, за винятком випадків, передбачених законодавством;

відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до чинного законодавства України.

Закон забороняє проведення аудита:

аудиторам, що мають прямі родинні зв'язки з керівництвом суб'єкта, що перевіряється;

якщо аудитор має особисті майнові інтереси у суб'єкта, що перевіряється;

якщо він є членом керівництва, засновником, власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється, його працівником або працівником чи власником дочірнього підприємства, філіалу або представництва.

Наслідком аудиторської перевірки висновок, що має силу офіційного документа. Аудиторський висновок складається із І дотриманням відповідних норм і стандартів і повинен вміщувати підтвердження достовірності, повноти і відповідності бухгалтерської звітності замовника законодавству.

Текст аудиторського висновку включає:

вступну частину (юридична адреса аудиторів, що беруть участь у перевірці, дати видачі ліцензій тощо).

аналітичну частину, в якій вказуються наслідки перевірки організації бухобліку, складання відповідної звітності і стану внутрішнього контролю, факти виявлених порушень, що можуть впливати на достовірність звітів, порушення законодавства, які наносять збитки як власникам, так і третім особам;

підсумкову частину, де підтверджується достовірність фінансової звітності підприємства, що перевіряється.

Прибуток від аудиторської діяльності оподатковується за законодавством.

За неналежне виконання своїх зобов'язань, визначених у законодавстві та договорі, аудиторська фірма несе майнову відповідальність, розмір якої не може перевищувати фактично нанесених замовнику збитків.

За умови неодноразового грубого порушення чинного законодавства України, фактів низької якості аудиторських перевірок Аудиторська палата може припинити дію сертифіката І ліцензії. Це рішення може бути оскаржене в суді чи господарському суді.

Размещено на www.allbest.

...