Правове регулювання оплати праці за законодавством України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Курсова робота

На тему «Правове регулювання оплати праці за законодавством»

з дисципліни: «Актуальні проблеми трудового права»

спеціалізація: Комерційне та трудове право

студентки 6 курсу

заочної форми навчання

Викладач кафедри права

Нікополь - 2012

ЗМІСТ

Вступ

1. Основні положення оплати праці в Україні

2. Мінімальний розмір заробітної плати на сьогоднішній день

3. Порядок обчислення середньої заробітної плати

4. Оплата праці за суміщення професій і посад

5. Встановлені пільги щодо оплати праці осіб, які працюють на підприємствах і в організаціях, розташованих на територіях радіоактивного забруднення

6. Додаткова заробітна плата за працю понад установлені норми виробітку

7. Регулювання законодавством питання своєчасності виплати заробітної плати. Передбачена відповідальність керівників у цій справі

8. Оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації

9. Оплата роботи в надурочний час

10. Оплата роботи у святкові та неробочі дні

11. Оплата часу простою

12.Оплата праці при невиконанні норм виробітку

13. Порядок оплати праці при виготовлені продукції, що виявилась браком

14. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків

15. Встановлені законом обмеження щодо відрахувань із заробітної плати

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Важливою умовою життєдіяльності людей є праця, яка завжди становила і становить вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей. Досвід створення матеріальних і духовних благ передається від покоління до покоління через укладені соціальні програми за допомогою науково-технічного прогресу. За весь час розвитку людства результат свідомої суспільної трудової діяльності з кожним поколінням ускладнювався але не втрачався.

Тільки завдяки праці люди можуть задовольняти свої матеріальні та моральні потреби. Саме тому праця становить єдність двох функцій: засіб до життя і сфера ствердження особи. Перша з цих функцій знаходить своє відображення в орієнтації працівника на матеріальне задоволення потреб результатами своєї праці. Друга - в орієнтації працівника на зміст праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.

Потреби матеріального характеру є головними і лежать в основі життя людей. Для того, щоб мати їжу, одяг, взуття люди незалежно від свої волі та свідомості вступають у відносини з іншими людьми по виробництву і розподілу цих благ. Ці зв'язки неможливі без певної організації, що створюється на базі взаємодії людей один з одним. Виникають відносини по виробництву, управлінню та розподілу, створюється власність на знаряддя та засоби виробництва, на результати своєї та чужої праці.

Характер поєднання безпосереднього виробника з засобами виробництва становить форму власності, яка є первинним, основним економічним відношенням, що визначає всі інші суспільні відносини.

1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Відповідно до Конституції України Конституція України, ст. 43. кожний працюючий має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом. Важливі положення містяться в Законі України «Про оплату праці» Закон України «Про оплату праці» від 25 березня 1995 р. від 25 березня 1995 року. Зокрема, ст. 1 визначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Більш конкретні правові норми містяться в Кодексі законів про працю Кодекс законів про працю, статті 94-98.. Законом України від 10 вересня 1996 року всі норми КЗпП приведено у відповідність до Закону України «Про оплату праці». Передбачається, що оплата праці працівників визначається їх особистим трудовим внеском з урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства і максимальними розмірами не обмежується.

Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від статі, віку, раси, національної приналежності, соціального і майнового стану, належності до громадських і політичних організацій, ставлення до релігії.

Форми, системи і розміри оплати праці працівників встановлюється підприємствами самостійно в колективному договорі.

Конкретні розміри тарифних ставок і окладів визначаються колективним договором в межах наявних коштів на оплату праці, але не нижче встановленого державного мінімального розміру заробітної плати.

Важливе таке: про нові або заміну діючих умов оплати праці в бік погіршання власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніше як за два місяці до їх запровадження або заміни КЗпП, ст. 103..

2. МІНІМАЛЬНИЙ РОЗМІР ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ НА СЬОГОДНІШНІЙ ДЕНЬ

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсій за віком» Постанови Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсій за віком». з 1 березня 1996 року мінімальний розмір заробітної плати дорівнює 1118 гривням.

Визначено, що мінімальний розмір заробітної плати переглядається відповідно до чинного законодавства з метою поступового його наближення до межі малозабезпеченості.

3. ПОРЯДОК ОБЧИСЛЕННЯ СЕРЕДНЬОЇ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної та додаткової відпусток або для виплати компенсацій за невикористану відпустку, відпусток у зв'язку з навчанням без відриву від виробництва провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпусток, а у випадках збереження середньої заробітної плати у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна плата.

Перелік виплат, у тому числі доплат за суміщення професій і посад, що входять у розрахунок середньої заробітної плати, наведено у п. 3, а виплат, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, - у п. 4 згаданого документа.

Щодо нарахування та виплати винагороди за вислугу років, то відповідно до КЗпП КЗпП, ст. 9¹. підприємства в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові, порівняно із законодавством, трудові і соціально-побутові пільги для своїх працівників, у тому числі виплачувати винагороду за вислугу років за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення обов'язкових платежів у бюджет. Порядок та умови виплат працівникам винагороди за вислугу років встановлюються підприємствами у колективному договорі.

4. ОПЛАТА ПРАЦІ ЗА СУМІЩЕННЯ ПРОФЕСІЙ І ПОСАД

Відповідно до КЗпП КЗпП, ст. 105. працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника (за наявністю вакансії в штатному розкладі).

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року №1033 Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року №1033. встановлено, що доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та суміщення професій здійснюються у розмірі до 30 відсотків посадового окладу (тарифної ставки). На суміщення професій чи посад на підприємстві, в установі, організації видається наказ керівника, де визначається, крім іншого, додаткова оплата працівнику, який виконує дану роботу.

5. ВСТАНОВЛЕНІ ПІЛЬГИ ЩОДО ОПЛАТИ ПРАЦІ ОСІБ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ НА ПІДПРИЄМСТВАХ І В ОРГАНІЗАЦІЯХ, РОЗТАШОВАНИХ НА ТЕРИТОРІЯХ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року №836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». з 1 серпня 1996 року громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата залежно від зони забруднення. У зоні посиленого радіоекологічного контролю вона становить 5 грн. 20 коп., у зоні гарантованого добровільного відселення - 10 грн. 50 коп., у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - 13 грн. 2о коп.

Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 1 грн. 35 коп.

6. ДОДАТКОВА ЗАРОБІТНА ПЛАТА ЗА ПРАЦЮ ПОНАД УСТАНОВЛЕНІ НОРМИ ВИРОБІТКУ

Відповідно до законів України «Про оплату праці» Закон України «Про оплату праці», ст. 15., «Про колективні договори та угоди» Закон України «Про колективні договори та угоди», ст.2. підприємства мають право самостійно, у колективному договорі, встановлювати форми, системи і розміри оплати праці, де передбачається перелік умов, за яких нараховується і виплачується додаткова заробітна плата та інші заохочувальні виплати, а також підстави для позбавлення таких виплат.

Працівник може бути позбавлений повністю або частково додаткової заробітної плати, якщо він порушив умови колективного договору у цій частині.

7. РЕГУЛЮВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВОМ ПИТАННЯ СВОЄЧАСНОСТІ ВИПЛАТИ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ. ПЕРЕДБАЧЕНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ КЕРІВНИКІВ У ЦІЙ СПРАВІ

Законодавством про працю (ст. 115) передбачено, що заробітна плата виплачується не рідше як кожні півмісяця.

Для окремих категорій працівників законодавством України можуть бути встановлені інші строки виплати заробітної плати.

У випадках, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним або святковим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Заробітна плата працівникам за весь час відпустки виплачується не пізніше як за три дні до початку відпустки.

На жаль, ця правова норма виконується не завжди і не всюди. Практика свідчить, що у більшості випадків таке правопорушення пов'язане із скрутним фінансово-економічним становищем. Але є й зловживання. Президент України 12 травня 1996 року видав Указ №333 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат» Указ Президента України №333 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат» від 12 травня 1996 р.. Цим нормативним актом приписано: «Центральним та місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування здійснити комплекс заходів щодо погашення заборгованості заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців та співробітників правоохоронних органів, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат».

На керівників установ, підприємств і організацій усіх рівнів й усіх форм власності покладено персональну відповідальність за несвоєчасну виплату заробітної плати та інших виплат. Їх попереджено, що у разі незабезпечення своєчасності таких виплат вони притягатимуться до встановленої законом відповідальності.

Така відповідальність може бути: дисциплінарною (ст. 147 КЗпП) - аж до звільнення з займаних посад; адміністративною (ст. 41 АК) - штраф від 5 до 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; кримінальна - при грубому порушенні трудового законодавства, яким є навмисна затримка виплати заробітної плати, - у вигляді виправних робіт строком до одного року або позбавлення права займати певні посади строком до трьох років (ст. 133 КК).

Відповідно до цього Указу Президента України Кабінет Міністрів прийняв ряд постанов і розпоряджень, спрямованих на виправлення ситуації відносно виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат. Комплекс заходів передбачено постановою уряду від 31 серпня 1996 року №1033 Постанова уряду від 31 серпня 1996 року №1033, Урядовий кур'єр. - 1996. - 12 вересня. (Урядовий кур'єр. - 1996. - 12 вересня).

8. ОПЛАТА ПРАЦІ ПРИ ВИКОНАННІ РОБІТ РІЗНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

Встановлено (ст. 104 КЗпП), що при виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації.

Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується. В таких галузях народного господарства, де за характером виробництва робітникам-відрядникам доручається виконання робіт, тарифікованих нижче присвоєних їм розрядів, робітникам, які виконують такі роботи, виплачується міжрозрядна різниця. Виплата міжрозрядної різниці та умови такої виплати встановлюються колективними договорами.

Практика свідчить, що виплата міжрозрядної різниці здійснюється лише за умови, що робітник виконує норму виробітку і різниця у розрядах при цьому є не меншою ніж в два рази.

9. ОПЛАТА РОБОТИ В НАДУРОЧНИЙ ЧАС

Це питання врегульоване ст. 106 КЗпП. За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки.

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата в розмірі 100 відсотків тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, плата якому здійснюється за погодинною системою, за всі відпрацьовані надурочні години.

У разі підсумкового обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, як про це сказано вище.

Компенсація надурочних робіт наданням відгулу не допускається.

Слід мати на увазі таке: право на оплату роботи в надурочний час мають працівники з нормованим робочим днем незалежно від того, входить ця робота в коло їх обов'язків чи не входить. Працівники з ненормованим робочим днем не мають права на оплату виконаної в надурочний час роботи, яка є їх службовим обов'язком. Як виняток така робота може бути оплаченою за згодою сторін як виконання особливого доручення.

При підсумковому (місячному, квартальному, річному) обліку робочого часу надурочним вважаються той час, який перевищує, відповідно, місячну, квартальну, річну норму робочих годин, встановлених графіком даному працівнику. При цьому надурочний час, який не перевищує двох годин в кожний робочий день облікового періоду, оплачується в полуторному розмірі, інший надурочний час роботи - в подвійному розмірі.

10. ОПЛАТА РОБОТИ У СВЯТКОВІ ТА НЕРОБОЧІ ДНІ

Робота у святкові та неробочі дні відповідно до статті 107 КЗпПКЗпП, ст. 107. оплачується у подвійному розмірі:

- відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

- працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

- працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святкові або неробочі дні провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святкові та неробочі дні.

На бажання працівника, який працював у святкові та неробочі дні, йому можуть бути надані інші дні відпочинку.

11. ОПЛАТА ЧАСУ ПРОСТОЮ

Простій може мати місце з двох причин. По-перше, з вини працівника, якщо він не виконує покладених на нього трудових функцій без поважних причин. По-друге, коли не з вини працівника, а за різних обставин, які є наслідком насамперед економічних негараздів, а також невдалого керівництва, стихійного лиха тощо.

Час простою з вини працівника не оплачується КЗпП, ст. 113.. Час простою не звини працівника, якщо він попередив власника або уповноважений ним орган (на практиці - бригадира, майстра, інших службових осіб, яким він безпосередньо підпорядкований) про початок простою, оплачується з розрахунку не нижче від 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Закон передбачає, що у разі простою працівники повинні переводитись, з урахуванням їхньої спеціальності і кваліфікації, на іншу роботу на тому ж виробництві на весь час простою або на інше підприємство, але в тій же місцевості на строк до одного місяця. Кількість переведень на рік законодавець не обмежив.

Відмова без поважних причин (поважність визначається власником і може бути оскаржена працівником) від зазначеного переведення вважається порушенням трудової дисципліни і карається відповідно до ст. 147 та інших статей КЗпП КЗпП, ст. 147.. Тому і невихід працівника у цій ситуації на роботу може розцінюватись як прогул з усіма можливими наслідками.

Коли внаслідок простою працівника переведено на нижче оплачувану роботу, де він виконує норми виробітку, середня зарплата за попереднім місцем роботи йому гарантована. Якщо ж він не виконує норми виробітку або його переведено на погодинну оплачувану роботу, за ним зберігається лише тарифна ставка (оклад).

За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або людей, які його оточують, і навколишнього середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток КЗпП,ст. 114..

Таким чином, якщо власник не перевів працівника у зв'язку з простоєм на іншу роботу, він має платити працівникові відповідну заробітну плату незалежно від того, працює цей спеціаліст чи ні.

Закон, як бачимо, гарантує працівникові оплату за простій не з його вини.

З простоєм і оплатою за нього пов'язаний і ряд інших питань. Наприклад, чи несе власник відповідальність за травму, отриману працівником поза територією підприємства, але у період робочого часу, коли через простій працівник не був на роботі. Треба керуватись Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях. При цьому беруться до уваги та оцінюються всі обставини конкретної справи, в тому числі і перебування у цей час у відпустці за свій рахунок чи у вимушеному прогулі, і виконання власником своїх обов'язків щодо ситуації з простоєм тощо. Відповіді на ці питання мають давати у кожному конкретному випадку комісії з розслідування нещасних випадків та органи з трудових спорів.

12. ОПЛАТА ПРАЦІ ПРИ НЕВИКОНАННІ НОРМ ВИРОБІТКУ

Як і при простої, це залежить від того, з яких причин не виконуються норми виробітку: з вини працівника чи не з його вини. У КЗпП КЗпП, ст. 111. говориться:

«При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи».

Під «виною працівника» в даному випадку слід розуміти не лише його небажання працювати, ухилення від виконання трудових обов'язків, але й низьку кваліфікацію, недостатній досвід. Вина підприємства або організації, як правило, полягає у незабезпеченні працівника обладнанням, матеріалами тощо.

13. ПОРЯДОК ОПЛАТИ ПРАЦІ ПРИ ВИГОТОВЛЕНІ ПРОДУКЦІЇ, ЩО ВИЯВИЛАСЬ БРАКОМ

Це питання регулюється КЗпП КЗпП, ст. 112.. У ній зазначено, що при виготовлені продукції, яка виявилась браком не з вини працівника, оплата праці по її виготовленню провадиться за зниженими розцінками. Місячна заробітна плата в цих випадках не може бути нижчою від 2/3 тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу).

Брак виробів, що стався внаслідок прихованого дефекту в оброблюваному матеріалі, а також брак не з вини працівника, виявлений після приймання виробу органом технічного контролю, оплачується цьому працівникові нарівні з придатними виробами.

Повний брак з вини працівника оплаті не підлягає. Частковий брак з вини працівника оплачується, залежно від ступеня придатності продукції, за зниженими розцінками.

Виготовлення бракованої продукції з вини працівника є виробничим упущенням. За це він може бути повністю або частково позбавлений премії. Керівники підприємств, їх заступники, керівники структурних підрозділів і їх заступники за неприйняття належних заходів щодо запобігання випуску недоброякісної продукції несуть матеріальну відповідальність в розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку КЗпП ,ст. 133..

оплата праця мінімальний середній

14. ГАРАНТІЇ ДЛЯ ПРАЦІВНИКІВ НА ЧАС ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНИХ АБО ГРОМАДСЬКИХ ОБОВ'ЯЗКІВ

У КЗпП КЗпП, ст. 119. говориться, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки здійснюються у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу» Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р., п. 3 ст. 8. встановлено: за військовослужбовцями строкової служби, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступників на посаду не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. Їм надається матеріальна допомога в розмірі місячної заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення з військової служби.

Відповідно до інших актів законодавства за всіма працівниками зберігається їх середній заробіток за місцем роботи у випадках: участі у судових засіданнях (народні засідателі, експерти, свідки); участі як делегатів у роботі з'їздів, конференцій та інших заходах; участі в роботі урядових та інших комісій, змаганнях тощо. Крім збереження середнього заробітку, працівники, що виконують державні або громадські функції, мають право на відшкодування витрат на переїзд і найом жилого приміщення, а за певних умов їм виплачуються і добові.

15. ВСТАНОВЛЕНІ ЗАКОНОМ ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ВІДРАХУВАНЬ ІЗ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

Встановлені законом не тільки обмеження щодо відрахувань із заробітної плати, але й заборона таких відрахувань з окремих видів виплат. Регулюються ці питання статтями КЗпП КЗпП, статті 127, 128 і 129. України та іншими актами законодавства.

Відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.

Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі чи організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу:

для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення помилково нарахованих сум; для погашення невитраченого і своєчасно не погашеного авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати помилково нарахованої суми;

при звільнені працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за не відроблені дні відпустки. Але відрахування за ці дні не провадяться, якщо працівник звільняється на підставах: призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; переведення, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або переходу на виборну посаду; відмови від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством (установою, організацією), а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; виявлення невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи; нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, а також при направлені на навчання та у зв'язку з переходом на пенсію;

при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації КЗпП, ст. 136..

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти процентів, а у випадках, окремо передбачених законодавством України, - п'ятдесяти процентів заробітної плати, яка належить до виплати працівникові.

При відрахуваннях із заробітної плати при відбуванні виправних робіт, стягненні аліментів на неповнолітніх дітей.

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

ВИСНОВКИ

В даній роботі, тема якої «Правове регулювання оплати праці за законодавством України» ми розглянули такі питання: основні положення оплати праці в Україні; мінімальний розмір заробітної плати на сьогоднішній день; порядок обчислення середньої заробітної плати; оплата праці за суміщення професій і посад; встановлені пільги щодо оплати праці осіб, які працюють на підприємствах і в організаціях, розташованих на територіях радіоактивного забруднення; додаткова заробітна плата за працю понад установлені норми виробітку; регулювання законодавством питання своєчасності виплати заробітної плати, передбачена відповідальність керівників у цій справі; оплата праці при виконанні робіт різної кваліфікації; оплата роботи в надурочний час; оплата роботи у святкові та неробочі дні; оплата часу простою; оплата праці при невиконанні норм виробітку; порядок оплати праці при виготовлені продукції, що виявилась браком; гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків; встановлені законом обмеження щодо відрахувань із заробітної плати; здійснення відрахувань у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю; порядок справляння прибуткового податку з громадян наростаючим підсумком; розмір стягнення прибуткового податку з громадян.

З викладеного в даній роботі можна зробити такі висновки:

- відповідно до Конституції України кожний працюючий має право на заробітну плату не нижчу від визначеної законом;

- мінімальний розмір заробітної плати дорівнює 1118 гривням;

- працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд із своєю основною роботою, виконує і додаткову роботу, то провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника;

- громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата залежно від зони забруднення;

- законодавством про працю (ст. 115) передбачено, що заробітна плата виплачується не рідше як кожні півмісяця;

- при виконанні робіт різної кваліфікації праця почасових робітників, а також службовців оплачується за роботою вищої кваліфікації;

- робота в надурочний час оплачується в подвійному розмірі годинної ставки;

- робота у святкові та неробочі дні відповідно оплачується у подвійному розмірі;

- час простою з вини працівника не оплачується;

- при невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України.

2. Закон України «Про оплату праці» від 25 березня 1995 р.

3. Кодекс законів про працю.

4. Постанова Верховної Ради України від 20 лютого 1996 року «Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України «Про оплату праці» та встановлення мінімального розміру пенсій за віком».

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року №348.

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1996 року №1033 «Про виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

7. Закон України «Про оплату праці».

8. Закон України «Про колективні договори та угоди».

9. Указ Президента України №333 «Про невідкладні заходи щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціальних виплат» від 12 травня 1996 р.

10. Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».

11. Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу».

12. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р.

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про порядок затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Размещено на Allbest.ru

...