Потерпілий в кримінальному праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Севастопольський інститут банківської справи

Української академії банківських справ Національного Банку України

Кафедра правознавства

Курсова робота

Тема: «Потерпілий в кримінальному праві»

Виконав:

Корепін Олександр Олексійович

Факультет економіки та банківського права

II курс , група ПР-01

Науковий керівник:

Кандидат юридичних наук , доцент

Оболенський Ю.Б.

Севастополь 2011

Зміст

Вступ

Розділ 1. Потерпілий від злочину в кримінальному праві: поняття та види

1.1 Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві

1.2 Види потерпілих від злочинів

Розділ 2. Потерпілий в кримінальному праві

2.1 Юридичні ознаки потерпілого в кримінальному праві

2.2 Потерпілий як суб'єкт кримінальних правовідносин

Висновки

Перелік використаної літератури

потерпілий злочин кримінальний

Вступ

Актуальність теми. Однією з сучасних тенденцій розвитку кримінального права як в Україні, так і у деяких інших країнах світу є зміна поглядів на сутність та призначення кримінального права і кримінального закону. Вони полягають у звуженні публічної та розширенні приватно-правової складової у кримінально-правовому регулюванні.

При вчиненні злочинів, якими безпосередньо спричинюється шкода певній особі, остання має до вчиненого таке ж саме відношення, як і особа, яка вчиняє злочин. Відповідно до ст. 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. У ст. 1 Кримінального кодексу України (далі - КК України) як його завдання визначено правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина тощо. Отже, саме права людини мають визначати цілеспрямування вітчизняного права і законодавства, зокрема кримінального, а тому у процесі застосування норм кримінального права на перший план повинні виходити, як правило, дві особи - злочинець та потерпілий (якщо він фактично має місце).

При будь-якому співвідношенні системи кримінального права і системи кримінального закону на сьогодні в Україні виявляється, що потерпілий у всій багатоаспектності свого виразу (як особа, права якої виявляються порушеними внаслідок вчинення злочину; як елемент об'єкта злочину; як особа, якій надається право впливати на вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності чи від відбування покарання у випадку примирення чи її згоди на спричинення шкоди) поки що залишається поза межами як кримінального законодавства, так і фактично кримінального права.

Э актуальним визначення чітких меж та особливостей структури інституту потерпілого, що дозволить сформулювати концепцію потерпілого у кримінальному праві на сучасному етапі. Розширення прав потерпілого у кримінальному праві призведе до звуження публічно-правового регулювання та послаблення втручання держави у сферу особистих прав громадян. Традиційно кримінальному праву такий підхід не притаманний, оскільки його публічність обумовлює винятково рішення держави щодо того, що саме є злочином, та які правові наслідки має злочинне діяння. Однак, формування нового мислення у сфері кримінальної політики, подолання ряду консервативних уявлень, що вкорінилися у буденній та професійній правосвідомості, зумовлять нову тенденцію кримінально-правової охорони прав потерпілого.

Мета і завдання курсової роботи

Мета курсової роботи полягає у вивченні поняття потерпілого в кримінальному праві України.

Для досягнення поставленої мети насамперед слід вирішити наступні завдання:

Проаналізувати поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві;

Виявити види потерпілих;

Розкрити юридичні ознаки потерпілого в кримінальному праві;

Дослідити поняття потерпілого як суб'єкта кримінальних правовідносин.

У ході дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнавальної діяльності, які надали змогу проаналізувати проблеми потерпілого у різних аспектах. Зокрема, це системно-структурний, порівняльно-правовий метод тощо.

Розділ 1. Потерпілий від злочину в кримінальному праві: поняття та види

1.1 Поняття потерпілого від злочину в кримінальному праві

Загальна та Особлива частини КК містять значну кількість статей, в яких вказано на певні види потерпілих від злочинів (статті 8,46,67,112,170,206,431, 442 КК та ін.). Дослідження цих та інших нормативних приписів, а також положень теорії кримінального права та практики застосування кримінального законодавства дозволяють стверджувати, що з'ясування суті того чи іншого виду потерпілого має значення для встановлення соціальної природи відповідного злочину; з'ясування його характеру та ступеня суспільної небезпечності; вирішення питань про криміналізацію чи декриміналізацію діяння, диференціацію кримінальної відповідальності; розмежування злочинів, їх кваліфікації; призначення покарання; а також для вирішення питань чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі та звільнення від кримінальної відповідальності.

Разом з тим, вивчення окремих потерпілих неможливе без встановлення загального поняття потерпілого від злочину, виявлення загальних закономірностей, необхідних для конструювання закону про кримінальну відповідальність. Тому це дослідження, насамперед, спрямоване на розробку такого поняття, на визначення його істотних ознак.

Законодавство про кримінальну відповідальність не розкриває поняття потерпілого від злочину. На думку багатьох дослідників, його визначення містить кримінально-процесуальний закон. Ще у ч. 1 ст. 24 Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік 1958 р. передбачалось: «Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода». Це визначення було сприйнято кримінально-процесуальним законодавством багатьох союзних республік. Воно знайшло своє відображення й у Кримінально-процесуальному кодексі України 1960 р. (далі - КПК). Згідно з ч. 1 ст. 49 КПК «потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду». У частині 2 цієї статті встановлено: «Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу».

Дослідження зазначених дефініцій дозволяє не тільки простежити генезис поняття потерпілого від злочину, але і виділити основні компоненти цього поняття (його ознаки), розкрити їх зміст. Так, вважаємо, що потерпілого від злочину характеризують три істотні ознаки. Умовно позначимо їх як соціальна ознака (1), ознака заподіяної потерпілому шкоди (2) та ознака вчиненого щодо нього злочину (3).

Соціальна ознака. Потерпілий від злочину - це завжди соціальний суб'єкт, елемент соціуму, учасник соціальної дії, суспільних відносин. Ані сучасна наука кримінального права, ані чинне законодавство про кримінальну відповідальність не розглядають як потерпілих тварин, речі чи явища. Безумовно, що деякі злочини вчинюються шляхом впливу на вказані елементи дійсності (наприклад, злочини, передбачені статтями 194, 239, 241,243,299 КК), однак дослідження цих посягань показує, що потерпілими від них завжди стають певні соціальні суб'єкти, адже той вплив, що здійснюється на тварин, речі та явища, має кримінально-правове значення лише остільки, оскільки він порушує відносини між людьми (їх групами), оскільки ним заподіюється шкода учасникам суспільних відносин та соціуму.

Аналіз положень чинного кримінального законодавства дозволяє виділити такі види соціальних суб'єктів, які можуть виступати потерпілими від злочинів: фізичні особи (1), юридичні особи (2), держава (3), інші соціальні утворення (4), суспільство в цілому (5).

Ознака заподіяної потерпілому шкоди. Потерпілий -- це суб'єкт, якому заподіяна шкода. Поняття потерпілого невіддільне від поняття шкоди

В юридичній літературі неодноразово висловлювалася думка, що потерпілим у кримінальному праві є суб'єкт, якому злочином безпосередньо заподіяна шкода. Однак такий підхід до визначення потерпілого навряд чи можна назвати переконливим.

Відомо, що злочином є передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК). Суспільну небезпечність будь-якого злочину багато в чому визначає певна соціальна цінність, котра знаходиться під кримінально-правовою охороною та порушується у разі вчинення злочину. Серед таких цінностей: права та свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир і безпека людства тощо (ст.1 КК). Разом з тим, кожна з цих цінностей охороняється законом не заради самої себе, а заради конкретного соціального суб'єкта: окремого індивіда, формального чи неформального об'єднання людей, держави або ж суспільства в цілому. Тому, коли злочином заподіюється шкода тій чи інший цінності, тим самим ним заподіюється шкода і певному соціальному суб'єктові, який, з нашої точки зору, є потерпілим від злочину. Відповідно до цього в кримінальному праві потерпілим можна визнати суб'єкта, соціальній цінності якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода.

Нерідко в наукових дослідженнях потерпілий розглядається як носій охоронюваного кримінальним законом суб'єктивного права, на яке посягнув злочин. Законодавством про кримінальну відповідальність захищається низка суб'єктивних прав, серед яких виборчі, трудові та інші особисті права і свободи людини та громадянина, право власності. З'ясування того, яке охоронюване суб'єктивне право було порушено злочином, дозволяє встановити потерпілого від злочину. Наприклад, злочин, передбачений у ст. 176 КК, посягає на авторське (суміжне) право, отже потерпілим від злочину є особа, яка володіє зазначеним суб'єктивним правом. Злочином, описаним у ст. 177 КК, заподіюється шкода праву на об'єкти промислової власності, таким чином потерпілим від цього злочину є особа, яка має таке суб'єктивне право.

Потерпілого від злочину слід розглядати не тільки суб'єкта, охоронюваному кримінальним законом благу, праву чи інтересу якого заподіюється шкода, але й суб'єкта щодо охоронюваного блага, права чи інтересу якого створюється загроза заподіяння шкоди.

Ознака вчиненого щодо потерпілого злочину. Потерпілий від злочину - це суб'єкт, охоронюваним благам, правам чи інтересам якого заподіяна шкода або створена загроза такої не будь-якою дією чи подією, а лише злочином. Не є потерпілими від злочину ті соціальні суб'єкти, яким шкода заподіяна малозначним діянням; поведінкою без вини (казусом); діями неосудного; вчинком особи, яка не досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність; при необхідній обороні, крайній необхідності, фізичному примусі, виконанні наказу чи розпорядження, діянні, пов'язаному з ризиком; та іншими посяганнями, вчиненими при обставинах, що виключають їх злочинність.

Таким чином, все наведене дозволяє визначити поняття потерпілого від злочину, виразити його дефініцію. Потерпілий від злочину -- це соціальний суб'єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або ж суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза такої.

1.2 Види потерпілих від злочинів

Поняття потерпілого від злочину дозволяє з'ясувати найбільш загальні та істотні ознаки, які характеризують будь-якого потерпілого від злочину. Однак це поняття не розкриває специфічні риси, особливості окремих потерпілих. У логіці для того, щоб глибше пізнати властивості окремих предметів (явищ, суб'єктів), мислимих у понятті, використовують операцію поділу, тобто поділ предметів (явищ, суб'єктів), які входять в обсяг поняття, на види. Отже, всебічне вивчення потерпілих від злочину припускає проведення їх поділу на види.

Як відомо, наукою встановлені такі правила поділу: 1) він повинний бути розмірним; 2) проводитися тільки за однією підставою; 3) необхідно, щоб його члени виключали один одного; 4) поділ мусить бути безперервним; 5) його підстава має бути ясною.

Найбільш складним і відповідальним при поділі є вибір підстави, за якою він буде проводитися. В принципі, такою може виступати будь-яка ознака, яка притаманна предметам (явищам, суб'єктам), що поділяються. Так, у юридичній літературі зустрічаються найрізноманітніші диференціації потерпілих від злочину. За різними підставами поділяв потерпілих (первинних жертв) Л. Франк. Він зазначав, що найважливіше значення, насамперед, має класифікація потерпілих залежно від характеру злочинів. В основу даної класифікації, в першу чергу, слід покласти склад злочинів, які об'єднані загальним об'єктом: потерпілі від злочинів, наприклад, у галузі статевих відносин, транспортних злочинів і т. ін. В основі класифікації можуть бути і деякі елементи суб'єктивної сторони складу злочину. Згідно з такою класифікацією слід говорити про потерпілих від необережних злочинів (форма вини); потерпілих від убивств, вчинених на ґрунті кровної помсти, ревнощів (мотив).

Потерпілий має три такі ознаки: соціальну, ознаку заподіяної йому шкоди та вчиненого щодо нього злочину. Отже, для досягнення завдання, поставленого у цій роботі, необхідно провести поділи потерпілих від злочину за кожною з таких ознак. Виділимо три види поділів потерпілих від злочинів: 1) поділ на підставі соціальної ознаки; 2) поділ на підставі ознаки заподіяної потерпілому шкоди; 3) поділ на підставі ознаки вчиненого щодо нього злочину.

Разом з тим, кожна із зазначених ознак має не рівне значення в ієрархії властивостей потерпілого від злочину. Відповідно, не рівнозначними будуть і отримані поділи. Найбільш важливою й істотною є соціальна ознака. Саме вона визначає зміст усіх інших ознак потерпілого, зокрема, характеру заподіяної потерпілому шкоди, виду вчиненого щодо нього злочину та ін. Таким чином, є підстави стверджувати, що поділ саме за цією ознакою набуде властивостей класифікації потерпілих від злочинів. Класифікація - це такий вид поділу, який ґрунтується на найбільш істотній ознаці і при якому кожен утворений член поділу займає щодо інших членів точно визначене і закріплене місце.

Говорячи про загальну методологію поділу (класифікації) потерпілих від злочину, слід зазначити, що він (вона),.як і будь-який інший поділ предметів (явищ, суб'єктів), є відносним. Розвиток суспільних відносин, соціології, науки кримінального права, поглиблення знань про потерпілих здатні привести до змін у поділі потерпілих від злочинів (появі нових членів поділу, виключення інших, звуження або розширення обсягу їх видів).

Поділ потерпілих від злочинів на види за соціальною ознакою. Як зазначалося, соціальна ознака характеризує потерпілого як соціального суб'єкта, тобто учасника соціальної взаємодії та суспільних відносин. Потерпілим від злочину може бути будь-який соціальний суб'єкт, за умови, що його благу, праву чи інтересу, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіяна шкода або створена загроза заподіяння такої.

Незважаючи на те, що соціальна ознака - це ключова, центральна ознака поняття потерпілого від злочину, котре є кримінально-правовим за своєю природою, сутність цієї ознаки розкривається в площині соціології. Отже, проблема класифікації потерпілих від злочину повинна вирішуватися з урахуванням соціологічних знань про учасників соціуму.

Вважаємо, що за основу класифікації потерпілих від злочину слід взяти саме вид соціального суб'єкта. Виходячи з розгорнутої диференціації суб'єктів соціуму, можна виділити такі класи потерпілих від злочинів: фізична особа (індивід, людина) як потерпілий від злочину (1); юридична особа як потерпілий від злочину (2); держава як потерпілий від злочину (3); інше соціальне утворення як потерпілий від злочину (4); суспільство в цілому як потерпілий від злочину (5).

Фізична особа (індивід, людина) як потерпілий від злочину (1). У КК при позначенні індивіда, що потерпів від злочину, використовується різна термінологія.

Неоднозначність терміна «особа», що використовується для позначення родового поняття фізичної та юридичної особи, не сприяє тлумаченню деяких положень закону. Так, наприклад, у ст. 162 КК, в якій передбачена відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян, під охорону поставлено таке благо, як недоторканність житла чи іншого володіння, що належить не будь-якому різновиду особи, а саме фізичній особі (людині). Порушення встановленого порядку проникнення у приміщення, яке є власністю юридичної особи, не містить складу злочину, передбаченого ст.162 КК. Такі дії, за наявності необхідних підстав, можуть розглядатися як перевищення влади або службових повноважень (ст.365 КК), самоправство (ст.356 КК) або інший злочин.

Слід звернути увагу й на те, що двозначність терміна «громадянин», вжитого, наприклад, у статтях 161, 162, частинах 1, З статті 175#ч. 2 ст. 205, примітки до ст. 225, ст. 259, ч. 4 ст. 260, ч. 1 ст. 294 КК, ч. З ст. 296, ч. З ст. 296 КК, теж може призвести до неправильного розуміння положень законодавства про кримінальну відповідальність і відповідно, до помилок при його застосуванні на практиці. З нашої точки зору, у законі про кримінальну відповідальність термін «громадянин» слід використовувати лише при позначенні особливого виду індивіда, а саме людини, яка перебуває у певному зв'язку з державою (наприклад, статті 157,160 КК), у всіх інших випадках доцільно вживати термін «людина» або «фізична особа».

Таким чином, викладене свідчить, що використана у законі при описанні фізичної особи (людини) - потерпілої від злочину полісемія не завжди є обґрунтованою. Вона потребує подальшого наукового дослідження та нормативного корегування.

Юридична особа як потерпілий від злочину. Як відомо, поняття юридичної особи закріплене у цивільному законодавстві. У статті 80 ЦК під цим видом соціального суб'єкта розуміється організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. При цьому підкреслюється, що юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

У частині 3 статті 13 Конституції України закріплено: «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом». На виконання цього принципу спрямована низка положень законодавства про кримінальну відповідальність.

Таким чином, дослідження кримінально-правової літератури та практики застосування кримінального закону дозволяє зробити висновок, що при тлумаченні ознаки значної шкоди, про яку йдеться у примітці до ст. 185 КК, під потерпілим слід розуміти лише фізичну особу, праву власності якої злочином заподіяна шкода.

Держава як потерпілий від злочину. Питання поняття держави є настільки ж складним та давнім, як і сама держава. У Кримінальному кодексі України 2001 р. приділено багато уваги кримінально-правовій охороні благ та інтересів держави Україна, зокрема її конституційному ладу, суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, власності, державної таємниці, авторитету та нормальному функціонуванню органів державної влади. Злочини, які посягають на державні блага та інтереси, передбачені, в основному, у розділах І, XIV, XV, XVIII, XIX Особливої частини КК.

Описанням злочинів проти цінностей держави відкривається Особлива частина КК (розділ І «Злочини проти основ національної безпеки України»). Цікаво зазначити, що під час обговорення проекту КК деякі вчені, народні депутати та практики висловлювалися проти такого розташування вказаного розділу. Однак, вважаємо, що розробники проекту цілком обґрунтовано виявили достатню принциповість з цього питання. Так, В. Борисов зазначає: «Призначення цього розділу більш значуще, ніж просто захист інтересів держави. Мова йде про. захист України як певної соціальної спільності людей, що проживають на одній території і заінтересовані в своєму суверенітеті, збереженні форми державного правління, цілісності і недоторканності держави. ... Крім того, треба підкреслити, що тільки в суспільстві, де забезпечена соціальна стабільність, державний порядок і безпека, суспільна злагода, можливе реальне забезпечення захисту особистих, фізичних і духовних, прав людини і громадянина, основні з яких закріплені в ст. 3 Конституції України».

Надаючи великого значення охороні благ та інтересів держави Україна, КК разом з тим захищає певні цінності й інших держав. Наприклад, у ст. 431 КК міститься вказівка на такий вид потерпілого від злочину, як союзна Україні держава.

Інші соціальні утворення як потерпілі від злочину. Кримінально-правова охорона надається соціальним цінностям, які належать не тільки таким формальним колективним суб'єктам, як юридичні особи та держава, але й неформальним соціальним

утворенням. Так, норми КК спрямовані на правове забезпечення охорони здоров'я населення (розділ VIII Особливої частини КК), різноманітних благ, прав та інтересів національних, расових, етнічних, релігійних груп та інших соціальних утворень (статті 161, 442 КК). При вчиненні злочинів проти соціальних цінностей зазначених соціальних спільнот останні виступають потерпілими від цих злочинів.

Думається, що зазначений клас потерпілих буде отримувати подальший розвиток. Становлення існуючих та формування нових суспільних відносин, безумовно, буде викликати необхідність у захисті кримінально-правовими засобами благ, драв та інтересів неформальних соціальних груп. Отже, цей клас потерпілих поповниться новими видами, як це відбулося, наприклад, у разі криміналізації геноциду (ст. 442 КК).

Суспільство як потерпілий від злочину. В соціології та в інших галузях знання проблема визначення поняття «суспільство» залишається дискусійною. Суперечки обумовлені певними обставинами. По-перше, «суспільство» є дуже широким за обсягом та високоабстрагованим за характером поняттям. По-друге, «Суспільство» - це стикова категорія соціальної філософії, соціології, історії, соціальної психології та деяких інших наук, кожна з яких по-своєму, згідно зі своїм предметом і методом дослідження, намагається визначити це поняття. Разом з тим, все ж таки можна виділити два домінуючих підходи до розуміння суспільства: вузький і широкий. Згідно з першим, суспільство є сукупністю людей (їх груп), які знаходяться між собою у певних соціальних зв'язках та які мешкають на певній території у конкретних історичних умовах. Виходячи з другого, - під суспільством слід розуміти сукупність індивідів, які належать до людського роду, тобто людство.

У КК термін «суспільство» вжито у першому значенні. Саме в цьому сенсі він використовується, коли йдеться, наприклад, про суспільну небезпечність злочину (ст. 11 КК), тобто про заподіяння шкоди чи створення загрози такої об'єктам, значущим для сукупності людей, які є громадянами України.

Будь-який злочин заподіює певну шкоду суспільству. Однак з цього не випливає, що суспільство є потерпілим від кожного злочину. Вже зазначалось, що потерпілий - це той соціальний суб'єкт, благу, праву чи інтересу якого, що знаходяться під охороною кримінального закону, злочином заподіяна шкода. Закон охороняє такі блага та інтереси суспільства як довкілля, безпека, порядок, моральність тощо (див., наприклад, розділи IV, УШ, IX, XII Особливої частини КК). У разі посягань саме на ці цінності суспільство виступає потерпілим від злочину. При вчиненні інших злочинів суспільство зазнає так звану «опосередковану» шкоду, й не може розглядатися як потерпілий.

Законодавству про кримінальну відповідальність не байдужий і другий соціологічний підхід до розуміння суспільства. У законі поняття з таким обсягом та змістом позначено терміном «людство» (див. назву розділу XX Особливої частини КК).

Останнім часом у науці та політиці все частіше говорять про людство як про самостійний суб'єкт історичного процесу, соціальної дії, суспільних відносин. Для цього існують вагомі підстави. В умовах глобалізації людство все частіше виступає як єдине ціле в силу розширення та зміцнення економічних, політичних і культурних зв'язків людей, що складають окремі державно-територіальні утворення. Саме в рамках людства як єдиного цілого вирішуються зараз проблеми забезпечення загального миру, збереження та розвитку довкілля, створення умов для розвитку співробітництва та взаємодопомоги територіально-державних спільнот планети. Виходячи з цього, національний законодавець визнає, що для українського суспільства значущими є не тільки цінності, що належать йому, індивідові чи юридичній особі, які є його елементами, або українській державі, а й блага та інтереси, що належать усьому людському родові. До таких цінностей національний законодавець відніс: мир, безпеку людства та міжнародний правопорядок. Злочини, що посягають на ці цінності, передбачені у розділі XX Особливої частили КК. Потерпілим від них є людство.

Важливе кримінально-правове значення має поділ потерпілих від злочинів за ознакою заподіяної їм шкоди. Цей поділ отримав певне законодавче відображення, адже саме він покладений в основу визначення потерпілого як суб'єкта кримінального, яке закріплене у ст. 49 КПК. Поділ потерпілих за ознакою заподіяної їм шкоди може залежати від видозміни цієї ознаки. Кримінальний кодекс передбачає багато видів таких об'єктів. Стільки ж існує і видів суспільно небезпечних наслідків. Узагальнено їх можна класифікувати на фізичні, психічні, економічні та організаційні. Залежно від виду заподіяної потерпілому шкоди можна виділити: потерпілих, яким заподіяна фізична шкода (1); потерпілих, яким заподіяна психічна шкода (2); потерпілих, яким заподіяна економічна шкода (3); потерпілих, яким заподіяна організаційна Шкода (4). У літературі зазначається, що за ступенем реалізації суспільно небезпечні наслідки можна поділити на реальну шкоду та загрозу (небезпеку) її заподіяння. Отже, залежно від ступеня заподіяння потерпілому шкоди можна виділити: потерпілих, яким заподіяний реальна шкода (1) та потерпілих, щодо яких створена загроза заподіяння реальної шкоди (2) (наприклад, потерпілі від злочинів, передбачених у ч. 1 ст. 135, ч. 1 ст. 139,ч. 1ст. 142 КК).

Поділ потерпілих від злочину за ознакою вчиненого щодо них злочину можна проводити за різними критеріями. Залежно від родового об'єкта злочинів можна виділити: потерпілих від злочинів проти основ національної безпеки України (1); потерпілих від злочинів проти життя та здоров'я людини (2); потерпілих від злочинів проти волі, честі та гідності людини (3); потерпілих від злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості людини (4); потерпілих від злочинів проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (5); потерпілих від злочинів проти власності (6); потерпілих від злочинів у сфері господарської діяльності (7); потерпілих від злочинів проти довкілля (8); потерпілих від злочинів проти громадської безпеки (9); потерпілих від злочинів проти безпеки виробництва (10) та ін. Слід зазначити, що деякі з зазначених груп потерпілих були предметом самостійних кримінально-правових досліджень. Залежно від тяжкості вчиненого злочину можна виділити: потерпілих від злочинів невеликої тяжкості (1); потерпілих від злочинів середньої тяжкості (2); потерпілих від тяжких злочинів (3); потерпілі від особливо тяжких злочинів (4). Дослідження груп потерпілих, утворених при такому поділі, має важливе значення для вирішення питань звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим.

Всі наведені вище поділи відображають реально існуючі, відмітні властивості відповідних видів (класів) потерпілих від злочину. Разом з тим, кожний окремий вид (клас) має ті ж ознаки, що і загальне поняття потерпілого від злочину. Це дозволяє більш детально розробляти поняття окремих видів (класів) потерпілих, що сприятиме більш глибокому вивченню потерпілих від злочинів як у науці кримінального права, так і у кримінології та інших науках кримінального циклу.

Проведене дослідження поняття потерпілого від злочину дозволяє сформулювати такі висновки. Дефініція, що закріплена у ст.49 КПК не визначає поняття «потерпілий від злочину». В ній відображене інше юридичне поняття, а саме «потерпілий як суб'єкт кримінального процесу». Будь-якого потерпілого від злочину характеризують три ознаки: соціальна ознака; ознака заподіяної потерпілому шкоди; ознака вчиненого щодо нього злочину. Потерпілий від злочину - це завжди соціальний суб'єкт, елемент соціуму, учасник соціальної дії та суспільних відносин. Сучасна наука кримінального права, чинне законодавство про кримінальну відповідальність не розглядають як потерпілих від злочинів тварин, речі чи явища. Потерпілим від злочину може бути будь-який вид соціального суб'єкта: фізична особа, юридична особа, держава, інше соціальне утворення, а також суспільство в цілому.

Розділ 2. Потерпілий в кримінальному праві

2.1 Юридичні ознаки потерпілого в кримінальному праві

Практичне застосування кримінального законодавства реалізується в процесі здійснення юридичної кваліфікації. Кваліфікація, зокрема кримінально-правова, перш - за все процес тлумачення (пізнання) та застосування юридичних і правових норм з дотриманням правових принципів, що утворюють основу тієї чи іншої правової системи.

Під кримінально-правовою кваліфікацією ми розуміємо практичну або наукову реалізацію охоронної функції кримінального законодавства відповідно до принципів, методів та способів застосування норм чинного кримінального та базового законодавства, інших нормативно-правових актів.

З майже 3 мільйонів повідомлень і заяв про вчиненні правопорушення з ознаками злочинів, кримінальні справи порушуються щодо півмільйона кримінально-правових посягань. Потерпілими визнаються близько 300 тис. осіб. Майже стільки осіб притягуються до кримінальної відповідальності, з яких менше 200 тис. засуджуються, інші звільняються від відповідальності та покарання. До 500 - 900 осіб застосовуються примусові заходи медичного характеру. На нове розслідування направляється до 30 тис. кримінальних справ, а більше 100 тис. справ суди відкладають розгляд через неявку учасників процесу, зокрема і потерпілих.

З цього слідує, що в українському кримінальному законодавстві наявний неприпустимий дисбаланс прав потерпілих, жертв, постраждалих до обвинувачених (засуджених).

Виникає закономірне питання: за якими юридичними критеріями іде «просів» цих юридичних фактів, їх видова класифікація, які особи, органи тощо мають право це здійснювати та давати їм офіційну державну оцінку, реалізовувати передбачені Конституцією та чинним законодавством України функції держави у публічному секторі.

Особливістю цього феномена є те, що, з одного боку, у осіб, які представляють функції держави у публічному секторі права, виникає обов'язки та права по реалізації наданих їм функцій вжити певні дії: 1) до осіб, що вчинили кримінально-правове посягання, відповідні заходи примусу; 2) до осіб, щодо яких мало місце кримінально-правове посягання - здійснити обов'язкові дії охоронного та захисного (юридичного та фізичного) характеру; 3) до осіб, які зазнали кримінально-правового впливу -- заходів юридичного характеру.

Одним із важливих засобів захисту зазначених природних та соціальних цінностей людини є Кримінальний кодекс України (далі -- КК), який на нормативному рівні закріпив положення про захист людини і громадянина від таких кримінально-правових посягань: 1) злочину (ч. 1 ст. 11 КК); 2) суспільно-небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, вчинених у стані неосудності (ст.ст. 92, 93 КК), або особою, яка не досягла віку з якого може наставати кримінальна відповідальність (ч. 2 ст. 97 КК).

Положення ч. 2 ст. 11 КК з очевидністю засвідчують про те, що потерпілими від кримінально-правових посягань можуть бути: фізичні чи юридичні особи, суспільство або держава. Такий підхід законодавця закріпив надзвичайно важливий концептуальний підхід до визначення підстав кримінальної відповідальності; що слід визнавати злочином, а що суспільно-небезпечним діянням; кримінально-правових відносин; визначення їх суб'єктивного складу та інші важливі кримінально-правові положення.

Загальновідомо, що злочин, як різновид соціального конфлікту, завдає або створює реальну і об'єктивну загрозу заподіяння шкоди морального, фізичного або матеріального (майнового) характеру особам які зазнали кримінально-правового посягання.

Цей правовий постулат є декларативним за формою і юридично нереалізованим. Підтвердженням цього є те, що хоча об'єкти кримінально-правової охорони (людина, суспільство, держава) і названі в ч. 2 ст. 11 КК, проте механізм їх охорони та захисту від кримінально-правових посягань відсутній як в нормах Загальної так і Особливої частин КК. Також, на відміну від суб'єкта злочину, правовий статус якого визначено і закріплено нормами Загальної і Особливої частини КК, правовий статус особи, яка зазнала кримінально-правового посягання не визначено, захист не гарантовано.

У цьому контексті особливого значення набуває проблема визначення юридичного змісту «потерпілого», «жертви», «постраждалого», якими визначаються особи, які зазнали кримінально-правового посягання, оскільки без цього здійснити кримінально-правову кваліфікацію неможливо.

В юридичній літературі поняття «потерпілий», як категорії кримінально-правової, ототожнюється з категоріями «постраждалий», «жертва» та за їх допомогою визначають кримінально-правові ознаки осіб: 1) яким заподіяно моральну, фізичну, майнову шкоду або вони були поставлені в загрозу заподіяння такої шкоди; 2) яким: а) заподіяно смерть (вбивство), б) спричинена смерть або загибель людей; 3) які зазнали посягання з боку неосудних або осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності; 4) яким заподіяна шкода правомірним вчинком (необхідна оборона, затримання злочинця) - жертви правового випадку.

Українські науковці визначають потерпілого: 1) предметом злочинного впливу, що полегшує з'ясування «механізму» завдання шкоди самому об'єкту, а також сприяє встановленню розміру і характеру наслідків суспільно небезпечного діяння; 2) потерпілий - це матеріальний субстрат, а тому визначається як предмет злочину; 3) потерпілий - це соціальний суб'єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або ж суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону злочином заподіюється шкода, або створюється загроза такої.

Визнання потерпілого соціальним суб'єктом, «матеріальним субстратом», предметом злочину суперечить Конституції України (Розділ II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина»).

Потерпілий від кримінально-правового посягання, яке утворює юридичний факт, - це фізична або юридична особа, якій заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду, або вона була поставлена в умови заподіяння об'єктивної і реальної шкоди вказаного характеру. Він є суб'єктом кримінально-правових відносин відповідно до чинного законодавства, йому надані нормативні підстави впливати на юридичні наслідки осіб, які вчинили таке посягання.

Для кримінального права потерпілий, жертва, постраждалий і юридичний факт, який має ознаки кримінально-правового посягання, взаємопов'язані та взаємообумовлені (співвідносні поняття), оскільки їх об'єднують правовідносини. Юридичний факт є першопричиною застосування норм галузевого законодавства, спрямованих на захист фізичних і юридичних осіб; однією із підстав притягнення до відповідальності правопорушників.

Суб'єктами кримінально-правових відносин можуть бути: активним - держава в особі відповідних інституцій; активно-пасивний - потерпілий (постраждалий); пасивно-активний - особа, яка вчинила кримінально-правове посягання.

Зважаючи на ці обставини суб'єктами кримінально-правових відносин слід визнавати: 1) фізичних осіб, які вчинили кримінально-правове посягання; 2) потерпілих; 3) державу в особі певних органів, інституцій тощо; 4) суспільство в особі його складових: нації, народності, територіальної громади тощо.

При дослідженні поняття «жертва», «жертва злочину» зазначимо, що в літературі з кримінального права, кримінального процесу, віктимології застосовуються поняття: потерпілий, постраждалий, жертва - у переважній більшості ці поняття ототожнюються, при суттєвій відмінності їх змісту.

Дослідження міжнародно-правових, європейських нормативно-правових актів, чинного законодавства України, наукових праць цивілістів, криміналістів та інших фахівців права дають підстави стверджувати, що категорія «жертва», «жертва злочину», «жертва кримінально-правового посягання» не визначена, юридичні ознаки фізичних осіб, які стали жертвами, не знайшли свого нормативного закріплення.

Жертва злочину - будь-яка фізична особа, щодо якої мало місце кримінально-правове посягання, яке заподіяло або спричинило смерть, або тяжку психологічну та фізичну шкоду особі, внаслідок якої вона стала неспроможна особисто або за допомогою певних фахівців реалізувати суб'єктивні права.

Особливу складність визначення особи потерпілою або постраждалою виникає в разі вчинення кримінально-правового посягання неосудною особою або не суб'єктом злочину. В науці кримінального права є загальновизнаним положення про те, що визнавати потерпілою особу, яка зазнала кримінально-правового посягання, вчиненого неосудною особою, не суб'єктом злочину, в наслідок акту необхідної оборони або ситуації суб'єктивного випадку (казусу), оскільки зазначені особи не можуть виступати суб'єктами кримінально-правових відносин, немає.

2.2 Потерпілий як суб'єкт кримінальних правовідносин

У Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою порушено проблему відновлення балансу між правами підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, з одного боку, та інтересами жертви - з іншого. Цей міжнародний документ базується на засадах визнання гідності жертв злочинів. У ньому передбачено ті напрями, в яких необхідно діяти державам для забезпечення відповідного поводження із вказаними особами, визначено основні стандарти, згідно з якими потрібно оцінювати законодавство та практику його застосування.

Статті 59, 61-63 Конституції України створюють засади для регламентації правового статусу особи, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні злочину, а про потерпілого від злочину в Основному Законі країни немає згадки. Саме це, на наш погляд, створює підстави для дисбалансу прав та обов'язків підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні злочину та потерпілого в кримінальному судочинстві України.

Правова підстава для відшкодування шкоди (лише матеріальної) фізичній особі, яка потерпіла від злочину, передбачена ст. 1177 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до вказаної норми майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Є.О. Харитонов, коментуючи це положення цивільного законодавства, зазначив, що «відповідно до ст. 3 Конституції України «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави». Тобто, якщо злочин мав місце, то усунення його наслідків, у тому числі шляхом відшкодування завданої потерпілому шкоди, є обов'язком держави».

Відповідно до ч. 2 ст. 1177 ЦК умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом, якого, звісно, на сьогодні не має.

Права потерпілих отримали детальну регламентацію в Кримінально-процесуальному кодексі, що послужило вирішальною обставиною розглядати цих осіб винятково як учасників кримінально-процесуальних відносин і загальмувало порушення питання про місце й роль потерпілого в розвитку кримінальних правовідносин. На наш погляд, такий висновок не можна визнати бездоганним.

У науці кримінального права є загальновизнаною теза про те, що факт вчинення злочину породжує кримінально-правові відносини між особою, яка його вчинила, з одного боку, і державою - з іншого. Так, І.І. Чугуников зазначає, що вчені практично солідарні при визначенні кримінальних правовідносин - кримінальне право регулює відносини «держава-злочинець». Обумовлено це майже одностайним розумінням кримінального права як системи норм, що виконують виключно охоронну функцію, внаслідок чого предметом кримінального права є антисоціальні відносини, які виникають у результаті вчинення злочину .

Це вірне за своєю суттю положення не можна визнати повним, оскільки в ньому не знаходить відображення той факт, що насамперед від злочину страждає особа, якій безпосередньо заподіюється фізична, моральна або майнова шкода, а вона не включена у сферу кримінально-правового регулювання.

Однак слід зауважити, що після вчинення злочину шкода, яка заподіяна конкретній особі, об'єктивується й існує незалежно від того, визнана його жертва у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку потерпілою чи ні. Тому об'єктивно сторонами кримінальних правовідносин є тріада: потерпілий від злочину (жертва) - особа, яка його вчинила, - держава. Інша справа, що існування кримінальних правовідносин, їх розвиток не можуть проявлятися поза кримінально-процесуальними відносинами, тому одні учасники матеріальних правовідносин здобувають у кримінальному процесі статус потерпілого, інші - обвинувачуваного, підсудного й інших учасників процесу з відповідними правами та обов'язками.

У свою чергу, виконання цього завдання не уявляється можливим без належного врахування місця й ролі у злочині його жертви, що спонукує законодавця з максимально можливою повнотою відобразити це в законі про кримінальну відповідальність: при конструюванні складів злочинів залежно від поведінки потерпілого, його стану, соціальних, вікових і низки інших ознак, формулюванні переліку пом'якшуючих та обтяжуючих обставин, що істотно впливають на визначення характеру й ступеня суспільної небезпеки діяння, видів і меж відповідальності, встановлення критеріїв індивідуалізації караності особи, яка вчинила злочин, тощо.

З розв'язанням зазначених кримінально-правових проблем тісно пов'язане також вирішення питань щодо зміцнення правового статусу потерпілого в кримінально-процесуальному законодавстві, тому що недостатня процесуальна захищеність потерпілого не здатна забезпечити його активну діяльність на всіх стадіях кримінального процесу, ускладнюючи тим самим розвиток кримінальних правовідносин. Це пов'язано з тим, що факт існування останніх підтверджується у встановленому кримінально-процесуальним законом порядку.

Запропонований погляд на місце потерпілого в кримінальних правовідносинах суперечить непорушному на сьогодні положенню, відповідно до якого жертва злочину не може бути визнана суб'єктом кримінальних правовідносин, тому що її інтереси представляє винятково держава в особі правозастосовних органів, внаслідок чого тільки держава й може виступати як сторона кримінальних правовідносин. Сумніви в непорушності цієї позиції стали з'являтися з розвитком нових економічних, соціально-політичних відносин, прагненням України до євроінтеграції, а також переоцінкою принципових поглядів на роль держави й особи в житті суспільства та реформуванням законодавства, у тому числі законодавства про кримінальну відповідальність.

Безперечним при цьому залишається основне положення, що в будь-яких правовідносинах його учасники наділяються певними повноваженнями, обсяг і характер яких визначається тільки державою, внаслідок чого вона в тій або іншій якості завжди присутня у правовідносинах. Особливість кримінальних правовідносин полягає у тому, що держава в принципі не зацікавлена в їх виникненні. Тому в разі якщо вони все ж таки виникають, органи, що виступають від імені держави, не можуть залишатися пасивними спостерігачами, оскільки при вчиненні злочину так чи інакше заподіюється шкода охоронюваним законом про кримінальну відповідальність суспільним відносинам, учасником яких виступає потерпілий. Тому заподіяння шкоди потерпілому виступає способом заподіяння шкоди суспільству, внаслідок чого тільки держава, наділена правом застосовувати примус, може виступати як організуюче та забезпечуючи начало при відновленні порушеного правопорядку, тобто бути суб'єктом кримінальних правовідносин.

Разом із цим, не можна не звернути уваги на окремі кримінально-правові й процесуальні приписи, які наділяють потерпілого від злочину правом або припинити розвиток кримінальних правовідносин на стадії їх виникнення, або надати державі можливість самостійно реалізувати ці правовідносини відповідно до її повноважень.

Так, ст. 46 КК України встановлює можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

Близьким до цього є кримінально-процесуальний інститут «справ приватного обвинувачення», передбачений ст. 27 КПК. Принципова відмінність названих інститутів полягає в тому, що справи приватного обвинувачення не можуть бути порушені за відсутності на те волі потерпілого. Якщо ж вони були порушені, то підлягають обов'язковому припиненню у разі примирення особи, яка вчинила злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126, ст. 356 КК України, з потерпілим. Отже, при звільненні від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням сторін (ст. 46 КК) не йдеться про те, що рух процесу визначається тільки волею потерпілого. Думка останнього лише враховується, тому припинення справи є правом, а не обов'язком відповідних державних органів. Такий обов'язок, на наш погляд, виникає тоді, коли встановлюється факт щирого примирення сторін.

Отже, якщо зазначені інститути розглядати з урахуванням цієї обставини, між ними простежується одна загальна властивість: вони містять заборону на застосування кримінальної репресії у справах певної категорії, поки на те не буде виражена воля потерпілих. З цього можна зробити висновок, що кримінальні правовідносини завершують своє існування відразу ж після встановлення факту примирення сторін і припинення у цьому зв'язку кримінальної справи, а за відсутності скарги потерпілого - після закінчення строку давності кримінального переслідування.

Свого часу М.О. Огурцов зазначав, що у справах приватного обвинувачення до моменту подачі скарги потерпілого кримінальні правовідносини не виникають. Вони виникають тільки після подачі такої скарги. Із цією тезою важко погодитися хоча б тому, що наявність правовідносин як факт об'єктивної дійсності або їх відсутність не можуть залежати від суб'єктивних домагань потерпілого Враховуючи все вищезгадане, на нашу думку, потерпілого слід визнати разом із державою суб'єктом (співсуб'єктом) кримінальних правовідносин, хоча й нерівнозначним з погляду наданих йому повноважень. Виходячи з цього слід до КК України внести відповідні зміни і доповнити його статтею 2і такого змісту.

Отже, у підсумку слід зазначити, що потерпілим від злочину є особа, якій безпосередньо злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода (або існує загроза її заподіяння), на підставі чого вона набуває право вирішувати питання про кримінальну відповідальність та покарання особи, яка вчинила злочин, а також про інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

Моральна, фізична або майнова шкода, завдана особі внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене цим Кодексом, або якщо вона є неплатоспроможною або неосудною. У разі, якщо шкода заподіяна внаслідок суспільно небезпечного діяння, що не містить ознак складу злочину, передбаченого цим Кодексом, потерпілий має право на повне відшкодування шкоди з боку держави. Умови та порядок відшкодування моральної, фізичної або майнової шкоди, завданої потерпілому, встановлюються законом».

Висновки

Отже, потерпілим у кримінальному праві визнається фізична особа, яка як об'єкт загальнопревентивної дії кримінального закону відчуває захищеність останнім, яку втрачає внаслідок спричинення злочином безпосередньо їй шкоди (або у випадку загрози її заподіяння), в результаті чого особа свідомо чи ні сприймає органами чуття зменшення або втрату майнових чи немайнових благ, переживає з цього приводу і набуває право попередньо вирішувати питання про кримінально-правові наслідки вчинення злочину.

Потерпілого від злочину в кримінальному праві характеризують три істотні ознаки. Умовно їх позначено як соціальна ознака, ознака заподіяної потерпілому шкоди та ознака вчиненого щодо нього злочину.

Аналіз чинного кримінального законодавства показав, що як потерпілі можуть розглядатися: фізичні особи (див., наприклад, статті 112, 152 КК), юридичні особи (статті 170, 444 КК), держава (статті 110, 431 КК), інші соціальні утворення (статті 433, 442 КК) або ж суспільство в цілому (див, наприклад, розділи ІХ, ХІІ Особливої частини КК).

У підсумку слід зазначити, що потерпілий - це суб'єкт, якому заподіяна шкода. Потерпілий від злочину - це соціальний суб'єкт (фізична чи юридична особа, держава, інше соціальне утворення або суспільство в цілому), благу, праву чи інтересу якого, що знаходиться під охороною кримінального закону, злочином заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння такої.

Також, слід виділити такі види потерпілих від злочинів, як фізичні та юридичні особи, держава, інші соціальні утворення, а також суспільство в цілому. Тобто в основі цього поділу лежить вид соціального суб'єкта.

Залежно від виду заподіяної шкоди виділяться: потерпілі, яким заподіяна фізична шкода; потерпілі, яким заподіяна психічна шкода; потерпілі, яким заподіяна економічна шкода; потерпілі, яким заподіяна організаційна шкода. Залежно від ступеня заподіяння шкоди потерпілі від злочинів диференційовані на: потерпілих, яким заподіяна реальна шкода, та потерпілі, щодо яких створена загроза заподіяння реальної шкоди. Залежно від родового об'єкта злочинів виділені: потерпілі від злочинів проти основ національної безпеки України; потерпілі від злочинів проти життя та здоров'я людини; потерпілі від злочинів проти волі, честі та гідності людини тощо. Залежно від тяжкості вчиненого злочину виділені: потерпілі від злочинів невеликої тяжкості; потерпілі від злочинів середньої тяжкості; потерпілі від тяжких злочинів; потерпілі від особливо тяжких злочинів.

Залежно від виду соціального суб'єкта виділені чотири групи потерпілих, які є ознаками складів злочинів: фізичні особи; юридичні особи; держава; інші соціальні утворення. Тут слід зазначити, що попри те, що такий вид потерпілого від злочину, як суспільство, має важливе значення для визначення соціальної сутності злочинів, їх диференціації в межах Особливої частини КК, встановлення суспільно небезпечних наслідків посягань, законодавець не вказує на нього при формулюванні певних видів злочинів, тому цей вид потерпілого не охоплюється поняттям ознаки складу злочину.