Конституція України
Конституційний процес в Україні. Підготовка і прийняття нової Конституції України. Історичне значення прийняття нової Конституції України для розвитку нашого суспільства. Запровадження державних атрибутів. Створення Збройних сил, Служби безпеки України.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.04.2013 |
| Размер файла | 46,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- 1. Підготовка і прийняття нової Конституції України
- 2. Історичне значення прийняття нової Конституції України для розвитку нашого суспільства
- 3. Запровадження державних атрибутів
- 4. Cтворення збройних сил, Служби безпеки України
- Використана література
Вступ
Прийняття Конституції завершило складну, титанічну працю депутатського корпусу тринадцятого скликання, вчених, апарату Верховної Ради, зокрема її Інституту законодавства, та інших державних структур. Ця робота розпочалася набагато раніше, відразу ж після проголошення Декларації про державний суверенітет України. Отже, складний і тривалий конституційний процес має свою історію і її теж, хоча б у загальних рисах, необхідно знати.
1. Підготовка і прийняття нової Конституції України
Підготовка і прийняття нової Конституції України має тривалий конституційний процес, який складається з декількох етапів.
24 жовтня 1990 р. Верховна Рада прийняла постанову "Про Комісію по розробці нової Конституції Української РСР", за якою цій комісії було доручено створити робочі групи по підготовці окремих розділів проекту Конституції, залучивши до них провідних вчених і фахівців з відповідних галузей знань. Перед Президією Верховної Ради було поставлене завдання внести на розгляд сесії Верховної Ради в грудні 1990 р. Концепцію нової Конституції.
1 листопада 1990 р. на першому засіданні Комісії по розробці нової Конституції, яке вів тодішній Голова Верховної Ради Л. Кравчук, було наголошено, що новий Основний Закон на конституційному рівні закріпить основні положення Декларації про державний суверенітет України, стане надійним фундаментом розбудови суверенної правової держави.
Для оперативного вирішення питань, пов'язаних із розробкою нової Конституції і підготовкою її загальної Концепції, на засіданні було створено і затверджено робочу групу. До її складу увійшли народні депутати, провідні вчені країни. Перед робочою групою було поставлено завдання відобразити в Концепції нової Конституції вузлові питання щодо майбутнього державного устрою республіки, її назви, політичної, економічної та виборчої систем, громадянства, правового становища людини, державної і національної символіки, адміністративно-територіального устрою тощо. Також було затверджено план роботи Конституційної комісії, в якому визначено строки підготовки Концепції нової Конституції, її розгляду в комісії, Президії Верховної Ради і на сесії Верховної Ради.
4 грудня 1990 р. відбулося чергове засідання Конституційної комісії Верховної Ради, на якому було розглянуто проект Концепції нової Конституції України, розроблений робочою групою Конституційної комісії.
Відповідно до Концепції Конституція мала ґрунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, розвивати і конкретизувати її положення. Україна, зокрема, визначалася як суверенна держава, суть якої - становлення влади народу. Повновладдя народу мало здійснюватися на основі Конституції як безпосередньо, так і через депутатів, обраних до Верховної Ради України, а також через Ради місцевого самоврядування.
Основним об'єктом конституційного регулювання і захисту Конституції визначалися людина, її права і свободи як найвища соціальна цінність. Так, передбачалося проголошення прав громадян, які раніше не закріплювались у нашій Конституції: право на недоторканність життя, право на свободу думок і переконань, право на одержання та поширення інформації, право на компенсацію матеріальної та моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями держави, державних органів і посадових осіб, право на матеріальну компенсацію в разі незаконного затримання, арешту, засудження, поміщення у психіатричний заклад, право громадян на свободу пересування та вибір місця проживання, право залишати країну та повертатися до неї тощо. Передбачалося також створити при Верховній Раді інститут парламентського уповноваженого з питань захисту прав людини. Всі ці новели відображено у новій Конституції України.
З Концепції також випливало, що Конституція покликана підтвердити волю і рішучість народу України забезпечити гідні людини умови життя, утвердити справедливе демократичне суспільство, вільну. суверенну, миролюбну правову державу, відкриту для міжнародного співробітництва. В цілому Концепцією передбачалося створити міцну державу, де були б сильними законодавча, виконавча і судова влади, спрямовані на забезпечення і захист прав людини і громадянина.
Наступне засідання Конституційної комісії відбулось у лютому 1991 р., на якому обговорювався проект Концепції нової Конституції з урахуванням зауважень і пропозицій, що були висловлені в порядку попереднього ознайомлення депутатами, вченими-юристами та іншими фахівцями. Голова цієї комісії Л. Кравчук у своєму виступі зазначив, що час надзвичайно складний, політична обстановка в СРСР і республіці загострена і постійно змінюється. Нещодавно було прийнято закон про відновлення Кримської АРСР, активно йде робота по підготовці Союзного договору, на політичній арені з'являються нові партії. Всі ці фактори тією чи іншою мірою стримують прийняття нової Конституції України.
Підкреслювалося також, що нова Конституція повинна чітко відобразити відданість України загальнолюдським цінностям, нормам міжнародною права. Червоною ниткою крізь Основний Закон повинні були пройти ідеали гуманної, демократичної, правової держави і громадянського суспільства, опорою якого покликана стати триєдність законодавчої, виконавчої та судової влади.
У ході обговорення Концепції виявилися різні підходи до окремих її положень. Зокрема, активно дебатувалися питання про назву нашої держави (Україна, Республіка Україна, Українська радянська республіка), про форму державного правління (президентська або парламентська), про структуру Верховної Ради (одно - чи двопалатна), про місце і призначення прокуратури, Рад народних депутатів у системі органів державної влади, про необхідність відмови від імперативних депутатських мандатів і переходу до вільних та інші.
З метою широкої і всебічної апробації розробленого проекту Концепції нової Конституції Президія Верховної Ради Української РСР прийняла постанову від 18 березня 1991 р. "Про проведення республіканської конференції на тему "Концепція і принципи нової Конституції Української РСР". Конференція, яка відбулася 18 - 20 квітня 1991 р., виробила ряд цікавих і конкретних рекомендацій.
22 травня 1991 р. Верховна Рада розглянула Концепцію нової Конституції України і доручила Комісії по розробці нової Конституції доопрацювати її і урахуванням обговорення і винести її на схвалення Верховної Ради, яке відбулося 19 червня 1991 р.
Зміст Концепції нової Конституції України зводився до визначення загальнометодологічних принципів самої Концепції, а також структури Конституції. Щодо загальнометодологічних принципів, то їх було сформульовано шість, зміст яких зводився до наступного: нова Конституція повинна ґрунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, закріпити, розвинути і конкретизувати її положення; Конституція має визначати пріоритети загальнолюдських цінностей, закріпити принципи соціальної справедливості, утвердити демократичний і гуманістичний вибір народу України, чітко показати прихильність України загальновизнаним нормам міжнародного права; норми нової Конституції повинні бути нормами прямої дії; нова Конституція має бути стабільною; для забезпечення стабільності і ефективності Конституції має бути запроваджений інститут конституційних законів, посилання на які міститимуться в тексті самої Конституції.
Характеризуючи структуру проекту Конституції України, слід зазначити, то він складався з преамбули і дев'яти розділів і наступними назвами: розділ перший "Засади конституційного ладу", розділ другий "Права людини і громадянина", розділ третій "Громадянське суспільство і держава", розділ четвертий "Територіальний устрій", розділ п'ятий "Державний лад", розділ шостий "Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка", розділ сьомий "Національна безпека", розділ восьмий "Охорона Конституції", розділ дев'ятий "Порядок змін і доповнень Конституції і конституційних законів".
Відповідно до схваленої Концепції 1 липня 1992 р Верховною Радою України був розглянутий проект нової Конституції нашої держави. Було прийняте рішення винести його на всенародне обговорення. За декілька місяців до комісії надійшло майже п'ятдесят тисяч зауважень і пропозицій.
8 жовтня 1993 року Верховна Рада прийняла постанову, відповідно до якої проект нової Конституції мав бути доопрацьований за результатами всенародного обговорення та обговорення у Верховній Раді. Остаточний варіант проекту нової Конституції України, доопрацьований Конституційною комісією, був датований 26 жовтня 1993 р. Таким чином, саме в цей день практично завершився перший етап конституційного процесу в Україні.
Після нього конституційний процес загальмувався, якщо не сказати зупинився на деякий час. Далася взнаки політична ситуація, що склалася на той час у нашій державі. Загострилися відносини між законодавчою і виконавчою владами. Розпочалася підготовка дострокових виборів до Верховної Ради і виборів Президента. Як відомо, вибори до Верховної Ради відбулися у березні, а вибори Президента - у червні 1994 р. Були й інші причини зупинки конституційного процесу.
Конституційний процес в Україні відновився, а точніше вступив у свій другий етап лише 20 вересня 1994 р., коли Верховна Рада своєю постановою визначила чисельний склад (у кількості 40 осіб) Комісії з опрацювання проекту нової Конституції України. Очолили комісію на правах співголів Голова Верховної Ради України О. Мороз і Президент України Л. Кучма. До складу комісії Верховна Рада і Президент делегували по 15 членів: Верховна Рада Автономної Республіки Крим - 1; судові установи і Генеральна прокуратура - 7. Слід зазначити, що члени Конституційної комісії від Верховної Ради визначалися депутатськими групами (фракціями) за пропорційним принципом. Таким чином, склад Конституційної комісії віддзеркалював різні гілки державної влади. Верховна Рада 10 листопада 1994 р. затвердила повний склад Конституційної комісії, яким і був підготовлений проект нової Конституції України
Цілком зрозумію, що затримка з розробкою і з прийняттям нової Конституції України негативно відбивалася на стані в суспільстві і державі, гальмувала економічні, політичні і державно-правові реформи Продовжувався економічний спад, знижувався рівень життя людей, загострювалась політична ситуація, зростала криміналізація в суспільстві.
Ці та інші фактори обумовили розробку і укладення Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України", який було підписано 8 червня 1995 р.
У його вступній частині були чітко зазначені причини укладення договору, а саме: відсутність нової демократичної Конституції України, що є гальмівним чинником на шляху здійснення економічних, політичних і державно-правових реформ; відхилення Закону України "Про застосування Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні" та зміни Конституції (Основного Закону) України в зв'язку з його прийняттям", спрямованого на реалізацію положень Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні", що унеможливлювало належне функціонування всього державного механізму як у центрі, так і на місцях, стримувало проведення економічних реформ, вело до подальшого зубожіння переважної більшості населення, загострення соціальних конфліктів тощо.
Різні оцінки всіляких політичних сил і державних діячів були висловлені щодо змісту Конституційного Договору і самого факту його прийняття. Не всі норми його були досконалими і відповідним чином скориговані, а в окремих випадках навіть суперечили одна одній. Але безумовно, він сприяв певній стабілізації у державі і суспільстві, активізував хід конституційного пронесу тощо.
У той же час необхідно було продовжувати роботу над проектом нової Конституції. Україна залишилася єдиною із держав колишньою Союзу РСР, в якій не була прийнята Конституція як головний юридичний атрибут її державності, своєрідний "паспорт держави".
З метою прискорення процесу доопрацювання наявних матеріалів, вивчення і узагальнення підготовлених альтернативних проектів нової Конституції (а їх було до десяти) розпорядженням Співголів Конституційної комісії - Президента України і Голови Верховної Ради України від 19 червня 1995 р. було створено робочу групу Конституційної комісії.
конституція україна державний атрибут
В результаті опрацювання матеріалів, які були передані до цієї групи, було підготовлено проект Конституції України.11 березня 1996 р він був схвалений Конституційною комісією, а 20 березня внесений на розгляд до Верховної Ради. Практично відбувся публічний акт передачі розробленого і схваленого проекту нової Конституції у Верховну Раду разом із зауваженнями і доповненнями членів Конституційної комісії для подальшої роботи над ним. Після розгляду цих матеріалів і з метою подальшого доопрацювання проекту Конституції Постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 р була створена Тимчасова спеціальна комісія.
Проект нової Конституції, зрештою, був ще раз доопрацьований і винесений на розгляд Верховної Ради.28 червня 1996 р. нова Конституція України голосами 315 народних депутатів була прийнята.
Прийняття Основного Закону нашої держави - це визначна подія в її історії, у житті її народу. Завершився тривалий і надзвичайно складний конституційний процес, і розпочався якісно новий етан у розвитку суспільства і держави.
2. Історичне значення прийняття нової Конституції України для розвитку нашого суспільства
Прийняття п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996р. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 р. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.
Чому саме у суспільстві й державі такого великого значення набуває конституція, чому саме її прийняття обумовлені становлення держави, її належність до сім'ї цивілізованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?
Насамперед прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні - результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.
Ці, так би мовити, історичні передумови прийняття конституції не вичерпують усіх аргументів щодо її значення як основного закону. Найбільш вагомим аргументом є сам зміст конституції, ті важливі положення і норми, які в ній закріплено.
Так, Конституція України закріплює основи її суспільного і державного устрою, визначає напрями розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та свобод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя.
Відповідно до сутності конституції будь-якої держави у процесі її аналізу завжди виникає ряд питань, зокрема: чи є та або інша конституція конституцією саме держави, а не суспільства; яким є спрямування конституції - це політичний чи правовий акт; закріплює конституція лише норми існуючі, чи містить і програмні положення?
Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава, підвалинами не лише сучасних, а і майбутніх перетворень у суспільстві, основою його консолідації.
Конституція закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше і не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.
На конституційному рівні закріплене положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежні і здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України. Тут хотілося б звернутися до історії законотворення в Україні і згадати відомий документ пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорізького, написаний ще гетьманом Війська Запорізького Пилипом Орликом і прийнятий 5 квітня 1710 р. На думку як вітчизняних так і зарубіжних фахівців, це була перша європейська конституція у сучасному її розумінні. І це справді так. Адже в ній уже на той час було скріплено й реалізовано ідею поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Пройшло майже триста років і знову це положення відтворене у нашій новій Конституції,
Конституційною основою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, основним джерелом яких є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Як визначено Конституцією (ст.9), ці договори є частиною національного законодавства України. Вступ до Ради Європи, активна співпраця з країнами СНД, з ОБСЄ, Європейським Союзом, Північноатлантичною Асамблеєю та іншими міжнародними організаціями, і окремими державами вимагає приведення національного законодавства України у відповідність з нормами міжнародною права.
Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародною співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.
Крім політичного значення нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все це Основний Закон держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі повинні відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період.
Таким чином, нову Конституцію слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства і правової системи у цілому. Уже перший аналіз її змісту дає підстави зробити висновок про необхідність підготовки і виконання широкої програми законодавчих робіт, пов'язаних з прийняттям абсолютно нових законів, які випливають із Конституції, і внесенням змін до чинних законів. В Інституті законодавства Верховної Ради розроблений поки що попередній, орієнтовний перелік законодавчих актів, необхідність прийняття та зміни які випливають із змісту нової Конституції.
Державі потрібна була Конституція - основний закон її життєдіяльності. Саме Конституція призвана відігравати роль фундаменту, на якому можна побудувати поверхи будівель, які являються сукупністю правових норм. Нова Конституція України була прийнята п'ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р.
Таким чином, прийняття Конституції - це найвища форма закріплення державою і суспільством окремого соціально-економічного і політичного вибору.
Конституція України поширює вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, причому цей вплив має ідейно-політичний, морально-психологічний та юридичний характер. Це обумовлює зміст та особливості механізму здійснення Конституції, який складається з двох відносно самостійних частин: соціального та юридичного.
В соціальному механізмі знаходять своє втілення якості Конституції як політичного документу, в юридичному - характеристика Основного Закону, особливого акта національної системи права.
Здійснення Конституції, втілення її в життя не можна зводити до окремих дій в межах конкретного юридичного процесу. Воно значно глибше і ґрунтовніше. Сутність такого здійснення визначається насамперед соціальним призначенням Конституції, яка поєднує в собі якості нормативного акта і головного політико-правового документа. Іншими словами: здійснення Конституції в єдності всіх її сторін є складне політико-правове явище, завданням якого є не тільки досягнення конкретного правового результату, бажаної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин, але й досягнення цілей та інтересів конституційного регулювання.
Таким чином, здійснення Конституції в цілому, її окремих норм - не що інше, як досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правомірної діяльності суб'єктів конституційного права.
Все це трансформує наше уявлення про Конституцію, її "політичне наповнення" і роль в механізмі здійснення повновладдя українського народу.
3. Запровадження державних атрибутів
Особливе місце у державні атрибутиці посідають гімн, герб і прапор. Український народ давно визначився зі своїми національними символами, обравши за гімн пісню на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького "Ще не вмерла Україна”, герб - тризуб князя Володимира та прапор - синьо-жовте знамено кольору неба і стиглого пшеничного поля. Але офіційне визнання національної символіки як державної проходило у складній політичній боротьбі. Лише 4 вересня 1991 р. після тривалої дискусії і голосування його урочисто підняли над будівлею Верховної Ради.28 січня 1992 р. постановою Верховної Ради він був затверджений Державним прапором.
15 січня 1992 р. затверджено мелодію Гімну авторства композитора М. Вербицького, написаного 1863 р. на слова П. Чубицького "Ще не вмерла Україна”. Наступного дня розпочалося його повсюдне виконання. Остаточно Гімн України в новому обсязі (з музикою і словами) було прийнято Верховною Радою 6 березня 2003 р.334 депутати проголосували за.
19 лютого 1992 р. Верховна Рада затвердила тризуб як малий герб України.
Важливим атрибутом держави є її громадянство.8 жовтня 1991 р. Верховна Рада прийняла закон "Про громадянство України”, що визначив громадянство як невід'ємне право людини, якого ніхто не може бути позбавлений, як і права змінити громадянство. На підставі двосторонніх міждержавних договорів дозволялося подвійне громадянство (згодом цю норму закону було скасовано). Незалежна Україна надала громадянство усім, хто на момент набуття чинності Закону проживав на її території, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань і не був а той час громадянином інших держав. Після прийняття даного Закону протягом кількох років тривав обмін радянських паспортів на українські.
4. Cтворення збройних сил, Служби безпеки України
Держава і армія - дві суспільні структури, які не існують одна без одної. Немає держави, якщо не існує армії. Немає армії, якщо не існує держави. Тож перші кроки творення державності українського народу органічно пов'язані з творенням власної армії. Україна була першою серед нових країн, що утворились після розпаду СРСР, яка створила власні Збройні Сили. Розробка концепції оборони і створення власних збройних сил стала одним із пріоритетних напрямків діяльності Верховної Ради України.
24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Постанову за № 1431-ХІІ "Про військові формування в Україні”. На підставі цієї Постанови всі військові формування, дислоковані на території республіки, підпорядковуються Верховній Раді України. Надзвичайно важливим кроком у створенні власної армії стала організація Міністерства оборони України. Постанова зобов'язувала уряд України приступити до створення Збройних Сил України, Республіканської гвардії та її підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Національного банку України. Отже від дня проголошення незалежності Україна правовим шляхом почала будувати свої Збройні Сили. Формування української армії відбувалося в умовах великої протидії як в самій країні, так і зовні, особливо вищим військовим командуванням СРСР.
3 вересня 1991 р. Верховна Рада звернулась з Відозвою до всіх військових частин, з'єднань, об'єднань, дислокованих на території України, в якому підтвердила свій курс на підтримку військових формувань, гарантій у збереженні всіх пільг, пенсій і допомог, раніше наданих військовикам та членам їх родин. У цей час Верховна Рада України призначила міністром оборони генерал-майора К. Морозова.
11 жовтня 1991 р. Верховна Рада ухвалила "Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України”. Дана Концепція визначила основні напрямки організації і створення Української армії. Вона передбачала наявність в Україні військ двох рівнів: Збройні Сили України та з'єднання (частини) колективної стратегічної оборони. На підставі Концепції створювалась Рада оборони України, яка була найвищим державним органом керівництва питаннями оборони і безпеки держави, розробляла основні напрямки військової політики та військового будівництва. До її складу увійшли Голова Верховної Ради, прем'єр-міністр, голова Комісії Верховної Ради України з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій, міністр закордонних справ, голова служби національної безпеки, командувач прикордонних військ, командувач республіканської гвардії, начальник штабу цивільної оборони. Визначалось місце в органах військового керівництва Міністра оборони та Головного штабу Збройних Сил. Законодавче регулювання в сфері оборони здійснювала Верховна Рада України, а Головнокомандуючим призначався Голова Верховної Ради (після обрання - Президент) України.
17 жовтня 1991 р. Указом Президії Верховної Ради Україні були підпорядковані всі розміщені на її території військові частини, підрозділи залізничних військ, війська урядового зв'язку, що входили в структуру КДБ СРСР, цивільної оборони, а також військову техніку і майно авіації і флоту. Будівництво Української армії йшло безкровним парламентським шляхом, але з протистоянням імперських сил, яке почалося відразу після прийняття українським парламентом відомих рішень про порядок проходження військової служби громадянами України і загострювалось в міру розгортання діяльності стосовно створення Української армії.
14 листопада 1991 р. Указом Президії Верховної Ради схвалено текст військової присяги та Тимчасове положення про порядок її складання. А 20 листопада 1991 р. Постановою Кабінету Міністрів затверджено Тимчасове положення "Про Міністерство оборони України”, згідно з яким передбачався апарат з 248 осіб.
6 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закони "Про оборону України”, "Про Збройні Сили України”, а 12 грудня "Про альтернативну (невійськову) службу”. Саме ними було затверджено основні принципи будівництва українського війська. Головною метою військової політики України визначалася гарантія національної безпеки власної держави. Встановлювались правові основи діяльності органів державної влади і управління щодо забезпечення оборони України. Так, згідно з затвердженими повноваженнями, Верховна Рада формує і проводить воєнну політику та приймає відповідні закони, утворює Раду оборони України, затверджує воєнну доктрину і концепцію військового будівництва, обсяг бюджетних асигнувань на оборону, загальну структуру та чисельний склад Збройних Сил України; кандидатури на посади міністра оборони і начальника Генерального штабу; військову присягу і військові статути, військову символіку; державну програму розвитку озброєння та військової техніки, її функціонування.
Верховній Раді надавалося право заслуховувати Президента України про стан оборони України, звіти Прем'єр-міністра і міністра оборони та інших посадових осіб із питань оборони. У випадках необхідності виконання міжнародних договорів, а також за поданням Президента у разі воєнного нападу або загрози воєнного нападу Верховна Рада вводить воєнний стан на всій території України чи в окремих місцевостях, вона ж приймає рішення про відміну воєнного стану, про припинення стану війни та про укладання миру, визначає військові звання, свято - День Збройних Сил України, присвоює найменування кораблям першого і другого рангу.
На підставі цього закону Президент як Верховний головнокомандуючий і Голова Ради оборони і безпеки України забезпечує обороноздатність країни та постійну бойову готовність Збройних Сил Він затверджує план їх розвитку та стратегічні плани їх використання, дислокації та розташування, а також затверджує положення про Генеральний штаб; приймає рішення та видає наказ про ведення бойових дій; призначає і звільняє вище військове командування, присвоює вищі військові звання; приймає рішення про призов громадян України на строкову військову службу та звільнення в запас військовослужбовців строкової служби; встановлює повноваження, організацію і порядок діяльності органів військового управління; встановлює військові свята. Президент координує діяльність державних органів в галузі оборони, веде переговори і підписує міжнародні договори з військових питань.
Кабінет Міністрів України вирішує, як практично забезпечити обороноздатність країни, керує відповідними органами і організаціями з оснащення Збройних Сил, озброєнням військовою технікою, іншими матеріальними засобами; керує мобілізаційною підготовкою та мобілізацією народного господарства під час війни; створює і ліквідовує навчальні заклади, визначає чисельність громадян, які підлягають призову на дійсну військову службу, видає відповідні правові акти з цих питань.
Визначено і функції Міністерства оборони, яке безпосередньо управляє Збройними Силами і повністю відповідає за готовність до оборони країни. Міністерство оборони керує бойовою, оперативно-технічною та морально-психологічною підготовкою військ, керує військовою наукою, організує і забезпечує військово-патріотичне виховання особового складу, визначає чисельність військовослужбовців у кожному виді та роді військ; забезпечує підготовку та розстановку кадрів. Міністерство оборони бере участь у розробці воєнної доктрини та формуванні оборонного бюджету, в організації мобілізаційної підготовки народного господарства України, планує і організує перепідготовку військовозобов'язаних, призов громадян на дійсну строкову службу та звільнення в запас.
Законом "Про Збройні Сили України”, було проголошено створення власних Збройних сил суверенної держави. Стаття 2 Закону затвердила деполітизацію армії, де вказувалось, що будь-яка діяльність політичних партій і рухів у Збройних Силах забороняється. Загальна структура Збройних Сил, роди, види військ, їхній кількісний склад, озброєння, фінансове та матеріальне забезпечення затверджується Верховною Радою за поданням Президента України.
Таким чином, Закон "Про Збройні Сили України" закріпив основні принципи їх будівництва, став основною юридичною базою військового законодавства та будівництва армії України.
3 січня 1993 р. за наказом Міністерства оборони у військових формуваннях, дислокованих на території України, розпочалося прийняття військової присяги. Цей процес набрав динамічного і масового характеру. На кінець січня присягу прийняло 350 тисяч військовозобов'язаних. 25 березня 1992 р. Верховна Рада ухвалила Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу”, згідно з яким оборона країни, захист її від збройної агресії проголошені конституційним обов'язком кожного її громадянина.
7 жовтня 1993 р. Президент Л. Кравчук затвердив "Тимчасові статути Збройних Сил України”, які об'єднали в єдине ціле Статут внутрішньої служби, Дисциплінарний статут, Статут гарнізонної та вартової служб, Стройовий статут. Дані статути вперше були видані державною мовою і запроваджувались в життя. 19 жовтня 1993 р. Верховна Рада затвердила Воєнну доктрину, яка об'єднала воєдино воєнно-політичні, воєнно-технічні і воєнно-економічні аспекти. Воєнною доктриною визначені вихідні положення будівництва Збройних Сил України.
Основним завданням Збройних Сил визначається захист незалежності, територіальної цілісності України, забороняється їх застосування при розв'язанні політичних конфліктів на своїй території, одностороннє повне роззброєння. Україна виступає за створення всеохоплюючої системи універсальної та загальноєвропейської безпеки і бажає брати в них участь, а також за повне ядерне роззброєння.
У листопаді 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про державний кордон України”. Відповідно до нього державний кордон СРСР на території України ставав державним кордоном України.
В умовах складних трансформаційних процесів під час розбудови суверенної України формувались також і нові державні інституції, на які покладались функції забезпечення державної безпеки - Служба національної безпеки України (1991-1992) та Служба безпеки України.
У червні 1991 р. запроваджено посаду Державного міністра з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій. 20 вересня 1991 р. парламент ухвалив постанову "Про створення Служби національної безпеки України”, першим пунктом якої ліквідовувався КДБ УРСР. На цьому етапі було призначено керівництво Служби та основних структурних підрозділів.
У період з листопада 1991 р. по лютий 1992 р. було створено Головне управління розвідки, Головне управління контррозвідки, низку інших підрозділів, а також Управління служби безпеки України в областях. У грудні 1991 р. відповідно до Указу Президента розпочалося формування системи органів та підрозділів військової контррозвідки. Відтак з огляду на потреби гарантування безпеки молодої незалежної держави вперше в Україні розгорталися нові напрями роботи - захисту національної державності та боротьби з тероризмом, контр розвідувального захисту економіки держави, спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації, охорони державної таємниці, наукового і науково-технічного забезпечення оперативно-службової діяльності.
Перші закони, які закріпили процес формування правових основ функціонування системи забезпечення державної безпеки України, було ухвалено на початку 1992 р.: у лютому - "Про оперативно-розшукову діяльність”, а 25 березня - "Про Службу безпеки України”. Останній визначив її статус як державного правоохоронного органу спеціального призначення, а також завдання, права, обов'язки, організацію та основні напрями діяльності. Правову базу забезпечення державної безпеки згодом підсилили закони України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" (1993), "Про державну таємницю” (1994), "Про боротьбу з корупцією" (1995), "Про розвідувальні органи України" (2001), "Про контррозвідувальну діяльність” (2002). Ці та інші нормативні акти закріпили у правовому полі інститути розвідувальної, контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності.
Одночасно в перші роки незалежності України йшов інтенсивний процес формування митної, податкової, прикордонної та дипломатичної служби, органів прокуратури, юстиції, національної гвардії та пенітенціарної системи, інших інституцій суверенної держави.
Використана література
1. Бойко О. Україна у 1985-1991 рр. Основні тенденції суспільно-політичного розвитку. - К., 2002.
2. Конституція України. - К., 1996.
3. Кравчук М.В. Правові основи будівництва Національних збройних Сил України в 1914-1993 рр.: Історико-правове дослідження. - Івано-Франківськ, 1997.
4. Кудряченко А.І. Політична Історія України ХХ століття. Підручник. - К., 2006.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Історія конституційного розвитку України в період боротьбі за незалежність України початку XVIII ст., конституція Пилипа Орлика. Конституційні акти в період Радянської України. Розроблення і прийняття нової Конституції 1996 року, її основні положення.
курсовая работа [35,3 K], добавлен 04.03.2011Характеристика способів прийняття конституцій та внесення до них змін. Порядок внесення змін до Конституції України. Поняття, функції та юридичні властивості Конституції України. Обмежувальна функція Конституції. Діяльність Конституційного Суду України.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 25.01.2012Значення Конституції України як нормативно-правового акту. Сутність, юридичні властивості, основні функції, ознаки та структура Конституції України. Форми конституційно-правової відповідальності як засобу забезпечення правової охорони конституції.
курсовая работа [46,5 K], добавлен 31.10.2014Поняття Конституції України та основні етапи сучасної конституційної реформи. Зміст, властивості, форма і структура Конституції, порядок її прийняття та внесення змін. Розвиток українського суспільства, аналіз основних аспектів конституційної реформи.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 24.01.2011Шляхи реалізації Конституції України. Реалізація конституції в законодавчій діяльності. Застосування Конституції судами України. Реалізація Конституції в повсякденному житті. Механізм, форми реалізації Конституції. Проблеми реалізації Конституції
курсовая работа [41,8 K], добавлен 24.10.2008Реалізація Конституції в законодавчій діяльності, в повсякденному житті. Застосування Конституції України судами України, її вплив на діяльність основних органів державної влади, та проблеми її реалізації. Інші проблеми реалізації Конституції України.
курсовая работа [43,7 K], добавлен 30.10.2008Поняття реалізації Конституції України. Конституція – основний закон держави. Основні форми реалізації Конституції України. Реалізація Конституції України в законодавчій, виконавчій діяльності, судовій діяльності, в органах місцевого самоврядування.
реферат [33,3 K], добавлен 30.10.2008Місце Верховної Ради України в системі державної влади України. Проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Призначення Всеукраїнського референдуму про довіру Президентові. Прийняття Конституції країни 28 червня 1996 року та її вдосконалення.
курсовая работа [35,8 K], добавлен 18.04.2015Декларація про державний суверенітет України. Загальнометодологічні принципи концепції Конституції України 1991 р. Постанова Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України". Конституція (Основний закон) України, перелік статей.
краткое изложение [252,0 K], добавлен 11.03.2009Конституція як Основний закон суспільства та держави. Конституція України як соціальна цінність. Зміст Конституції та її властивості, форма і структура; соціальні й правові функції. Порядок внесення змін та правова охорона Основного закону України.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 01.08.2010Порівняльний аналіз змісту преамбули Конституції УРСР та України. Основа економічної системи України. Носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні згідно з Конституцією. Судова влада за Конституцією УРСР 1978 р. і Конституцією України 1996 р.
доклад [11,1 K], добавлен 09.12.2010Теорія конституції та Основний Закон Української держави: поняття, тлумачення, інтерпретації. Основні риси та функції конституцій і їх класифікація. Історія розвитку конституційних актів на території України. Опосередковане пізнання норм права.
курсовая работа [52,5 K], добавлен 06.03.2012Поняття преамбули Конституції України, її принципові положення. Конституційні основи державного, суспільного ладу, правової системи, національної безпеки та міжнародної діяльності. Автономна Республіка Крим – невід’ємна складова частина України.
контрольная работа [32,9 K], добавлен 14.01.2008Конституція України визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційному Суду України надане право у встановлених формі і межах здійснювати контроль над органами законодавчої і виконавчої влади.
реферат [35,0 K], добавлен 22.01.2009За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937 і 1978 р.). Характеристика структури та змісту кожної Конституції. Зміни у державному і суспільному житті республіки після прийняття даних Конституцій.
реферат [36,5 K], добавлен 29.10.2010Перебудова в СРСР та її наслідки для України. Спроба державного перевороту. Розпад Радянського Союзу і відродження незалежної України. Розгортання державотворчих процесів. Становлення владних структур, прийняття Конституції. Політичне життя в країні.
лекция [6,9 M], добавлен 06.01.2014Прийняття Конституції Угорської Народної Республіки у 1949 році. Закріплення найважливіших положеннь, що характеризують правову систему. Рішення про внесення змін у Конституцію. Широка реформа Конституції у 1972 році та її демократизація у 1989-90 рр.
реферат [19,8 K], добавлен 05.06.2010Поняття юридичних гарантій, їх соціальна природа та значення в житті суспільства. Критерії класифікації та різновиди юридичних гарантій згідно трудового законодавства України. Соціально-трудові гарантії державних службовців Служби безпеки України.
курсовая работа [104,0 K], добавлен 01.09.2009Компетенція Конституційного Суду України, умови звернення. Провадження у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів країни. Підстави для відмови у відкритті конституційного провадження. Приклад ухвали Конституційного Суду України.
реферат [25,5 K], добавлен 18.11.2014Розробка та прийняття Конституції США 1787 року. Конституція США про повноваження й порядок роботи Конгресу США. Конституція США про статус і повноваження Президента США. Конституція США про Верховний суд. Конституція США про федеративний устрій держави.
курсовая работа [32,6 K], добавлен 03.11.2004
