Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Реферат

Склад і скоєння злочину

Вміст

1. Кримінальний кодекс та межі його дії

2. Поняття й види злочину. Поняття неосудності

3. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

4. Співучасть у вчиненні злочину

осудність співучасть добровільна відмова злочин

1. Кримінальний кодекс та межі його дії

Конституцією України встановлено: діяння, які є злочинами, і відповідальність за них можуть визначатися виключно законами України. Будь-які інші нормативно-правові акти (як-от укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, акти міністерств і відомств України) не можуть вирішувати цих питань. Таким чином, після прийняття Конституції України в нашому праві остаточно закріплено класичне правило nullum crimen nulla poena sine lege («без вказівки закону немає ні злочину, ні покарання»).

Кримінальний кодекс (КК) є основним кримінальним законом, який діє в Україні. Якщо виникає необхідність визнати злочинами нові види небезпечної для суспільства поведінки, посилити чи пом'якшити відповідальність за вже передбачені злочини або іншим чином удосконалити кримінальне законодавство, це може бути зроблено тільки прийняттям закону про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу; законодавець майже ніколи не допускає прийняття окремих кримінальних законів, які діяли б паралельно з кодексом.

Кримінальний кодекс складається із Загальної та Особливої частин. Перша з них містить загальні положення, які стосуються кримінальної відповідальності,--це правила щодо меж дії кримінального закону, поняття злочину, вини, стадій злочинної діяльності, співучасті, перелік видів покарань, правила щодо призначення покарання, строків давності, судимості тощо. Особлива частина складається із статей, в яких дано описи конкретних злочинів і вказано, які покарання суд може призначати за вчинення того чи іншого злочину.

Дія норм Кримінального кодексу України обмежується певним простором, часом та колом осіб.

Кримінальний кодекс поширюється на всі злочини, вчинені на території України; ця територія і є простором дії КК. Застосування кримінального закону України до злочинів, учинених поза межами України, може мати місце лише в окремих випадках, прямо обумовлених законом.

Злочини, розпочаті в інших державах і продовжені чи закінчені на українській території, також вважаються вчиненими в Україні.

Дія Кримінального кодексу поширюється на всіх осіб, які вчинили злочини на території України, тобто на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, за винятком тих, які згідно з нормами міжнародного права мають дипломатичний імунітет. Ці особи за вчинені на території України злочини можуть бути піддані кримінальній відповідальності за законами України лише в разі згоди на це країни чи міжнародної організації, представниками якої вони є.

Ст. 29 Конституції України встановлює, що громадянин України не може бути виданий іноземній державі. Це правило поширюється і на ті випадки, коли іноземна держава хоче покарати українського громадянина за вчинений на її території злочин. Видача з цією самою метою іноземців чи осіб без громадянства може мати місце, якщо вона передбачена відповідними міжнародними договорами.

Юридична сила кримінально-правової норми обмежується також і часом дії цієї норми. Тут застосовується загальне правило: дії винного мають розглядатися за тим кримінальним законом, який був чинним на момент скоєння злочину. Нові кримінально-правові норми, прийняті пізніше, не поширюються на цей злочин. Винятком є лише той випадок, коли новий закон скасовує відповідальність, пом'якшує покарання або ж іншим чином покращує становище винної особи. Такий закон має зворотну силу, тобто поширюється і на діяння, вчинені до введення його в дію. Тому якщо 20 січня А. вчинив злочин, за який передбачене покарання до 10 років позбавлення волі, а 20 лютого набрав чинності закон про зміни й доповнення до КК, який передбачає зниження покарання за цей злочин до 7 років, то суд визначатиме покарання для А. з урахуванням цього закону і не може призначити більш як 7 років.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Територією України, на яку поширюється кримінальний закон, є наземний і повітряний простір, надра й територіальні води, які знаходяться в межах її державного кордону. В морі територією України є простір у 12 морських миль від точки найбільшого відливу, однак дія деяких статей КК поширюється за ці межі на 200-мильну морську економічну зону, на континентальний шельф або ж на підводні кабелі чи трубопроводи.

Територією України вважаються також військові морські та повітряні судна, приписані до її портів (аеропортів), незалежно від місця, в якому вони знаходяться. Невійськові українські морські та повітряні судна вважаються територією України лише доти, доки вони знаходяться у межах України чи у відкритих водах або у відкритому повітряному просторі. Тому злочин, вчинений матросом українського сторожового військового корабля, який знаходиться у територіальних водах Болгарії, Туреччини чи Грузії, вважається вчиненим на території України і переслідується на підставі її Кримінального кодексу, тоді як вчинення за цих же умов злочину на цивільному судні підпаде під дію кримінального законодавства тієї держави, в водах якої воно знаходиться. Кримінальний закон України поширюється і на територію, на якій розташовані українські експедиції в Антарктиці.

2. Поняття й види злочину. Поняття неосудності

Найтяжчі і найнебезпечніші правопорушення в праві, як уже зазначалося, іменуються злочинами. Закон визначає злочин як суспільне небезпечне діяння (дію чи бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну та економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян чи на правопорядок.

Для кожного злочину характерні 4 головні ознаки: це його суспільна небезпечність, протиправність, винність і караність.

Суспільна небезпечність -- це характерна для злочинного діяння властивість завдавати великої шкоди охоронюваним державою суспільним відносинам (правопорядку) чи охоронюваним законом інтересам або ж створювати загрозу настання такої шкоди.

Відмінність злочину від адміністративного проступку саме й полягає в тому, що злочин завдає великої шкоди чи створює серйозну загрозу для правопорядку, а шкода від будь-якого проступку є значно меншою.

Шкода, яку несе злочин, може бути матеріальною, тобто проявлятись у завданні грошових чи майнових збитків, знищенні чи пошкодженні майна, в заподіянні людині тілесних ушкоджень чи навіть смерті. Але і в тих випадках, коли злочин не залишає за собою подібних наслідків, він все одно спричиняє шкоду -- тільки в цьому випадку шкода є нематеріальною. Вона може набути форми ущемлення тих чи інших прав громадян, юридичних осіб, порушення чи створення перешкод для нормальної діяльності державних органів чи органів самоврядування, їх представників, а в деяких випадках --створення загрози цілковитого руйнування організаційних структур суспільства.

Протиправність -- ознака злочину, яка вказує на те, що він завжди є порушенням закону.

Винність злочину полягає в обов'язковій наявності при його вчиненні вини у вигляді умислу чи необережності.

Караність як ознака злочину проявляється в тому, що за кожен злочин законом встановлене покарання, і винна особа може бути покарана за кожне з учинених нею злочинних посягань.

У Кримінальному кодексі зафіксовано такі види злочинів:

1) особливо тяжкі злочини та злочини, що спричинили особливо тяжкі наслідки, -- такими визнаються посягання, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більш як 10 років;

2) тяжкі злочини -- це умисні злочини, за які передбачаються покарання у вигляді тривалих строків позбавлення волі (у Кримінальному кодексі дано повний перелік тяжких злочинів, до якого, зокрема, входять умисне вбивство, зґвалтування, бандитизм, розбій, отримання хабара та багато інших небезпечних посягань);

3) злочини середньої тяжкості -- це проміжна категорія, що охоплює злочини, які не є тяжкими, однак не є й такими, що не являють великої суспільної небезпеки;

4) злочини, які не являють великої суспільної небезпеки. Закон не визначає, які конкретно діяння належать до цієї категорії, але виходячи з судової практики, сюди можна віднести злочини, максимально можливе покарання за які не перевищує 2-3 років позбавлення волі.

Особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинення будь-якого злочину з 16 років, а за деякі найбільш небезпечні злочинні діяння, неприпустимість яких зрозуміла навіть для підлітків, як-от вбивство, зґвалтування, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, крадіжка, грабіж, розбій, злісне та особливо злісне хуліганство, навмисне знищення або пошкодження чужого майна та деякі інші, кримінальну відповідальність встановлено з 14 років.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка вчинила відповідне діяння в стані неосудності, тобто не могла в момент вчинення забороненої дії чи бездіяльності усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. Стан неосудності, як правило, виникає внаслідок психічного захворювання або слабоумства; іноді може виникнути і внаслідок загального захворювання (наприклад, під впливом дуже високої температури, якою супроводжується інфекційне чи простудне захворювання, у хворого може статися тимчасовий розлад психіки).

Самого лише факту психічного захворювання для визначення стану неосудності не досить, тому що при деяких формах цих захворювань (наприклад, при епілепсії) людина втрачає контроль над свідомістю лише під час припадків. В інший час її психіка є цілком нормальною, і у разі вчинення злочину в такий момент особа несе за свої дії кримінальну відповідальність. Отже, необхідно не тільки встановити факт психічного захворювання особи, а й точно визначити, що в момент вчинення злочину ця особа через хворобливий стан не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними. Для цього органи розслідування та суду, як правило, звертаються за допомогою до експертів-медиків.

Особа, яка захворіла на психічну хворобу вже після вчинення злочину, також не може бути піддана покаранню. Проте з метою недопущення нових негативних проявів суд може застосувати до неосудної особи примусові заходи медичного характеру, які полягають у поміщенні її до психіатричної лікарні зі звичайним, посиленим чи суворим наглядом. Такі самі заходи можуть бути вжиті й до тих осіб, які вчинили небезпечне діяння у стані неосудності. Неосудна особа перебуває в лікарні аж до видужання незалежно від того, скільки це займе часу. Якщо злочин був учинений в осудному стані, після видужання така особа може бути притягнена до відповідальності і покарана згідно з законом.

3. Стадії вчинення злочину. Добровільна відмова від доведення злочину до кінця

Злочинцям не завжди вдається довести до кінця свої наміри. Крадій, який підійшов до чужих дверей з відмичкою в руках, може злякатися появи мешканця сусідньої квартири; кишенькового злодія зрідка вдається зловити за руку; грабіжники, які вже напали на потерпілого, можуть втекти, побачивши міліціонерів. Чи підлягають ці люди покаранню, чи повинні вони відповідати за свої нездійснені наміри? Закон дає однозначну відповідь -- так, повинні.

Жоден закон, у тому числі й кримінальний, не може карати людину за її думки чи настрої. Отже, доти, доки особа тільки розмірковує, чи не вчинити протиправну дію, вона перебуває поза сферою кримінального закону.

Та уявімо, що наступив момент, коли обдумування перейшло в конкретні підготовчі дії. З цього моменту поведінка людини вже не є нейтральною щодо закону; адже Кримінальний кодекс передбачає відповідальність не тільки за закінчений злочин, а й за готування чи замах, які є стадіями вчинення злочину.

Перша стадія, тобто готування до злочину,-- це підшукування чи пристосування засобів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину. Той, хто придбав відмички, щоб за їх допомогою відкрити замки на дверях магазину і вчинити крадіжку, або ж той, хто виготовив фальшивий документ, щоб подати його в банк і за його допомогою незаконно отримати гроші в кредит, вчиняє готування до злочину.

Замах, який є другою стадією,-- це умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину. Замахом буде визнаний постріл у людину в разі, якщо злочинець промахнувся, або ж пропозиція хабара, якщо посадова особа, якій він пропонувався, відмовилася його взяти і повідомила про це правоохоронні органи.

Кримінальний закон має на меті не тільки карати злочинців, а й по можливості попереджувати і відвертати вчинення злочинів. Саме для цього в законі передбачається можливість добровільної відмови від доведення злочину до кінця. Особа, яка мала можливість завершити злочин, але добровільно відмовилася від цього, не буде нести відповідальності за вчинене готування чи незакінчений замах. Добровільною вважається відмова з будь-яких мотивів, у тому числі і в зв'язку із страхом перед покаранням за даний злочин. Однак не є добровільною відмовою припинення злочинних дій у зв'язку з неможливістю їх дальшого продовження або ж відмова від повторення невдалого замаху на злочин.

У разі добровільної відмови винний підлягає відповідальності лише тоді, коли фактично вчинене ним діяння містить склад іншого злочину. Наприклад, той, хто збирався вбити людину з автомата і вже придбав зброю, але згодом відмовився від цього злочину, не буде відповідати за умисне вбивство, однак підлягає відповідальності за незаконне зберігання вогнепальної зброї, якщо не здасть її добровільно.

4. Співучасть у вчиненні злочину

Злочин може бути вчинений не лише однією, а й спільно кількома особами Такі випадки участі двох чи більше осіб у вчиненні злочину закон називає співучастю. Співучасть можлива лише з умисною виною співучасників.

Співучасниками у вчиненні злочину вважаються:

1) виконавець -- особа, яка безпосередньо виконувала злочинне діяння;

2) організатор -- особа, яка організувала вчинення злочину або керувала ним;

3) підмовник -- особа, яка схилила виконавця до вчинення злочину, в тому числі й через обман чи погрози;

4) пособник -- особа, яка сприяла вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, або ж заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя й засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом.

Размещено на Allbest.ru