Цивільно-правовий договір

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Кафедра цивільного права та процесу

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З Цивільного права

Львів 2009р

План

Вступ

1. Цивільно-правовий договір. Загальні положення

2. Договір дарування

3. Договір зберігання

4. Заповіт

Список використаної літератури

1. Цивільно-правовий договір. Загальні положення

цивільний право договір нотаріальний

Однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань закон називає договір. Поняття договору розкривається через поняття угоди (правочину), бо договір є одним із видів угод. Відповідно до ЦК України угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав або обов'язків. Договори - це дво- або багатосторонні угоди.

Договором визнається угода двох чи більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.№

Отже, договору як юридичному факту властиві такі ознаки:

1) в договорі виявляється воля не однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом повинно збігатися і відповідати одне одному;

2) договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Саме за цією ознакою цивільно-правовий договір відрізняється від договірних форм, що використовуються в інших галузях права (трудовому, екологічному тощо), набуваючи там певних специфічних рис.

3) Система цивільних договорів

Цивільно-правовими договорами опосередковуються відносини у різних сферах діяльності громадян і юридичних осіб. Юридичне оформляючи і закріплюючи суспільні, передусім економічні, зв'язки суб'єктів, надаючи цим зв'язкам рис стабільності і визначеності, цивільно-правові договори, взяті в цілому, являють собою єдину систему, окремі частини якої тісно пов'язані між собою і взаємодіють.

Система цивільно-правових договорів як єдина система зі складними взаємозв'язками її елементів характерна як внутрішньою єдністю, так і диференціацією договірних відносин, що зумовлена особливостями конкретних майнових відносин, опосередкованих договорами.

Наукову класифікацію договорів можна проводити за різними ознаками залежно від цілей, які при цьому ставляться. Класифікація договорів має сприяти глибшому з'ясуванню їх природи і змісту, виявленню властивих їм спільних рис та особливостей, дальшому вдосконаленню законодавства про договори.

Оскільки договір є різновидом угоди, то поділ договорів на окремі групи можна проводити за тими самими критеріями, що й поділ угод: консенсуальні та реальні, сплатні та безоплатні, абстрактні та казуальні тощо. Але договорам, на відміну від односторонніх угод, властиві й певні особливості, зумовлені зустрічним характером волевиявлень учасників, тому в основу поділу договорів можна покласти нові критерії.

2. Договір дарування

Дарування є одним з найстаріших інститутів цивільного права. Так, формування інституту дарування в римському праві, як підстави виникнення права власності розпочалось в період республіки (V-I ст.до н.е.). Хоча тут воно розглядалось раніше як одностороння угода, оскільки саме вчення про дарування розміщали у загальній частині цивільного права. Винятки стосувались обіцянків дарунку, якщо вони здійснювались у формі стипуляції, тоді можна було б побачити елементи консенсуальності угоди - договору.

Основа сучасних положень щодо предмету та ознак дарування закладена у творах видатних дореволюційних вчених-цивілістів Мейера Д.І., Шершеневича Г.Ф., Грімма Д.Д., Дністрянського Станіслава.

Згідно зі ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Предмет договору: рухоме та нерухоме майно, (як індивідуально визначені речі, так і речі, визначені родовими ознаками), не вилучене з товарообороту і яке може бути у власності особи, якій воно дарується. Підтвердження цього можна знайти в ст. 718 ЦК України, а також в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 1.22 ст. 1 якого, зокрема, відносить до безповоротної фінансової допомоги суми коштів, передані платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами; також згідно з п. 1.23 ст. 1 цього Закону за договорами дарування можуть надаватися як майно (товари), так і роботи (послуги). Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.і

Дарунком можуть бути рухомi речi, в тому числi грошi та цiннi папери, а також нерухомi речi. Дарунком можуть бути також майновi права, якими уже володiє дарiвник, а також тi, якi можуть виникнути у нього у зв'язку iз здiйсненням права iнтелектуальної власностi, та iншi права. Договір дарування - це узгоджена воля обох сторін, яка являє собою не тільки акт розпорядження майном власника (дарувальника), але й акт в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 1.22 ст. 1 прийняття дарунку обдаровуваним. При цьому обов'язково необхідна як воля дарувальника, так і згода обдаровуваного, який має право відмовитися від прийняття дарунку в силу певних причин.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна (подарунку) обдаровуваному або передачі його у майбутньому. Він укладається і виконується у момент передачі речі. Обдаровуваний має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов'язаний його передати. Характерною ознакою дарування є його безоплатність. Тобто за договором дарування відсутній зустрічний еквівалент у вигляді майна або грошових коштів. Будь-які причини, мотиви дарувальника (глибока вдячність до обдаровуваного або інші особисті почуття) не мають значення.

За ознакою безоплатності ґрунтуються такі якості договору дарування, але вони є лише похідними від основної ознаки, а саме:

- безстроковість;

- безповоротність переходу прав;

- збільшення майна обдаровуваного;

- зменшення майна дарувальника тощо.

Сторонами у договорi дарування можуть бути фiзичнi особи, юридичнi особи, держава Україна, Автономна Республiка Крим, територiальнi громади. п.1 Ст 720 ЦК.

Сторонами у договорі дарування виступають дарувальник та обдаровуваний. Укладення договорів дарування громадянами повинно здійснюватись з дотриманням загальних правил цивільного законодавства про їх дієздатність. Окрім того, п. 2 Ст. 720 ЦК закріплює додаткову гарантію захисту осіб, які перебувають під опікою або не досягли віку для повного рівня дієздатності - батьки (усиновлювачi), опiкуни не мають права дарувати майно дiтей та пiдопiчних.

Використовуючи теорію «юридичного складу» О.А. Красавчикова акт вчинення дарування слід розглядати як “складний юридичний склад - сукупність фактів, між якими існує пряма залежність”.

Необхідність прийняття дарунку обдаровуваним є завершальним елементом у конструкції дарування, що і визначає його зобов'язальний (договірний) характер. Одна тільки угода про передання речі в дар сама по собі ніяких правових наслідків не передбачає і правовим захистом не користується.

Прибічник договірного характеру дарування Г.Ф. Шершеневич вказував: “Дарування - це угода, що грунтується на взаємній згоді, а не на волі одного дарувальника. До прийняття пропонованого дарунку особою, яку одаровують, дарування немає сили. Тому дарування призначається договором”.

В Цивільному Кодексі України даний договір виділений в окрему главу №55. п.1. Ст 717 ЦК.

Базою для визначення договору дарування є норми ЦК України, відповідні правові норми щодо безповоротної фінансової допомоги та безоплатного надання товарів (робіт, послуг) містяться в Законі України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.).

Визначення поняття договору дарування de facto є визначенням сфери відносин, які потребують нормативного врегулювання, і de jure самого формального закріплення “відносної” важливості даного блоку суспільних відносин.

Поняття договору дарування це формальне закріплення форм вчинення дарівних дій. Відповідно, об'єктом зобов'язання є власне “форма передачі майна за договором дарування”. Так, згідно ст.572 Цивільного кодексу Російської Федерації окрім форм, поданих у ЦК України (безпосередньої передачі речі [dando] та обіцянки передати у майбутньому безоплатно майно у власність [prommitendo]), передбачено і третю форму вчинення дарування шляхом звільнення або обіцянки звільнити від майнового обов'язку [liberando]. Ця остання форма вчинення дарування є новелою російського законодавства, і на думку правознавців позитивним кроком щодо розширення сфери застосування даного виду договору.

За Цивільним кодексом 1963 року договір дарування передбачається як односторонній, реальний, безвідплатний, пов'язаний з переходом права власності від однієї особи до іншої, тобто направлений на відчуження майна.

Договір дарування також може бути розірвано. Цікаво звернутись до витоків повернення дарунку. За загальним правилом дар поверненню у римському праві не підлягав. Винятки з цього правила були стосовно грубої невдячності обдарованого. В таких випадках “ображена” особа зверталась в суд з позовом про розірвання договору та повернення дару. Право повернення дарунку взагалі не допускалось, якщо цей обдарований врятував життя дарівника чи зробив йому значну послугу. Надзвичайно широкий перелік підстав “відкличності” договору дарування подані у Книзі загальних цивільних законів (при загальній презумпції “невідкличності даровизни”):

1. скрутне становище дарівника

2. невдячність обдарованого

3. дарунок з майна, необхідного для обов'язкового (законного) утримання

4. дарунок входить в обов'язкову частку у спадковій масі

5. якщо договір укладений шляхом “підступу” (обману)

6. для народжених дітей після смерті батька-дарівника.

За формою договір дарування може укладатися в усній, письмовій та нотаріально посвідчуватися. Отже, одним із способів вчинення договору дарування є правочин в усній формі. Характерною особливістю усного правочину є співпадіння двох стадій - укладання і виконання. В усній формі укладаються договори дарування особистого користування та побутового призначення.

Особливий порядок передбачений щодо дарування нерухомих речей. Такі правочини за участю фізичних осіб укладаються в письмовій формі і посвідчуються нотаріально. При оформленні договору, нотаріус повинен пересвідчитися в законності його умов, цілях, встановити істинну волю сторін договору.

У письмовій формі укладаються також договори дарування рухомих речей, які мають особливу цінність. Але ця норма не носить імперативного характеру, так як передача такої речі може бути правомірною навіть якщо ця передача була здійснена за усним договором. Це може бути при умові, що судом не буде встановлено, що обдаровуваний заволодів нею незаконно. Тобто у разі виникнення спору з цього приводу, він вирішується у судовому порядку. І саме суд вирішує, законно чи не законно обдаровуваний набув річ.

Спеціальна вимога щодо правовочину встановлена для дарування валютних цінностей у розмірі, який перевищує 50-кратний розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На сьогодні неоподаткований мінімум доходів громадян становить 17 грн. Договори дарування, що перевищують зазначений розмір, укладаються в письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням.№

Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно.

3. Договір зберігання

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (стаття 936 п.3).

За загальною характеристикою договір зберігання є:

- двосторонній;

- реальний (договір в якому стороною є професійний зберігач може бути консенсуальним);

- відплатний

За договором зберігання, у якому зберігачем виступає особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігана зберігати річ, яка буде передана зберігачеві у майбутньому.

Характеристики договору -- звичайно, він є реальним, оскільки вважається укладеним у момент передачі речі на зберігання. Але він може бути і консенсуальним -- ЦК передбачає можливість укладення такого договору, якщо зберігач є суб'єктом підприємницької діяльності, тобто професійним зберігачем. Отже, цей договір реальний, якщо він набирає чинності з моменту передання речі, і консенсуальний, якщо права і обов'язки сторін виникають з досягненням угоди.

Згідно з ЦК договір зберігання вважається сплатним, якщо інше не встановлено договором або установчим документом юридичної особи.

Безоплатним зазвичай є договір між громадянами. Коли ж зберігання становить зміст правоздатності зберігача, договір зберігання, як правило, має сплатний характер (наприклад, підприємства-холодильники, камери схову транспортних підприємств, ломбарди).

Предметом договору зберігання може бути річ, яка має як індивідуально-визначені, так і родові ознаки.

Форма договору зберігання:

1. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

2. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

3. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.

Сторонами у договорі є зберігач та поклажодавець, якими можуть бути будь-які учасники цивільних відносин відповідно до їх ступеня дієздатності.

Зміст договору зберігання складають його умови.

Істотними умовами договору зберігання є:

1) предмет, що передається на зберігання

2) розмір плати за договором, а також витрати на зберігання;

3) строки зберігання.

Предметами, що передаються на зберігання можуть бути речі як визначені індивідуальними, так і родовими ознаками- стаття 941.

Строки зберігання.

1. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

2. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

3. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.№

Залежно від сторони у договорі зберігання, права та обов'язки за ним поділяються на два види:

- права та обов'язки зберігача;

- права та обов'язки поклажодавця.

Обов'язки зберігача, у свою чергу, за видом зберігача поділяються на обов'язки загального і спеціальних зберігачів.

Обов'язки загального зберігача:

1) прийняти річ на зберігання; (ст.940.)

2) зберігати річ протягом строку дії договору;

3) забезпечити схоронність речі; (ст.942)

4) виконувати свої обов'язки за договором особисто;

5) не користуватися річчю, переданою на зберігання, та не передавати її у користування іншим особам, без згоди поклажодавця;

6) негайно повідомити поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі; (ст. 945)

7) повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої ж якості;

8) повернути річ на першу вимогу поклажодавця, навіть якщо строк зберігання не закінчився.

У разі порушення сторонами зобов'язань за договором зберігання, настає цивільно-правова відповідальність, встановлена договором, якщо інше не передабачено ЦК, іншими актами цивільного законодавства.

Підстави відповідальності зберігача за договором зберігання залежать від виду зберігача: загальний чи професійний.

Сфера застосування договору зберігання

Сфера застосування договору зберігання визначається з урахуванням його суб'єктного складу (він може укладатися між будь-якими учасниками цивільних відносин) та об'єктів зберігання. Для окремих зберігачів законом встановлені спеціальні правила зберігання.

За цим критерієм договір зберігання поділяється в ЦК України на певні види:

1) загальний договір зберігання;

2) зберігання на товарному складі;

3) зберігання у ломбарді;

4) зберігання у банку;

5) зберігання у камерах схову організацій, підприємств транспорту;

6) зберігання у гардеробі організацій, зберігання речей пасажира під час перевезення;

7) зберігання речей у готелі;

8) зберігання речей, що є предметом спору;

9) зберігання автотранспортних засобів;

10) договір охорони.

Джерела правового регулювання договору зберігання.

До джерел правового регулювання договору зберігання належать: нормативно-правові акти (акти цивільного законодавства):

- Цивільний кодекс;

- Закон України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23.12.2004 р.;

- Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р.;

- Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р.;

- Правила зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджені постановою КМУ від 22.01.1996 р.;

- тощо.⁷

4. Заповіт

Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження зроблене у встановленій законом формі називається заповітом. Отже виходячи з вищесказаного можна визначити, що: заповіт - це угода яка виражає волю однієї особи і здійснюється нею особисто щодо подальшої долі свого майна після своєї смерті або ж це особисте розпорядження громадянина на випадок смерті з зазначенням кола спадкоємців яке має бути виражене в письмовій нотаріальній формі. У заповіті знаходить відображення воле-виявлення лише однієї особи - заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, які були згадані у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини.

На дійсність заповіту не впливає той факт, що спадкоємець за заповітом не лише не висловлював під час складання заповіту згоди на прийняття спадщини, а навіть й не знав про те, що на його користь складено заповіт. Звичайно угоди можуть укладатися через представника, але це не стосується до такого типу угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках має укладатися лише особисто заповідачем, при цьому заповідач має бути дієздатною особою обов'язково.

Особистий характер заповіту виключає можливість укладення одного заповіту двома особами навіть в тому випадку, коли заповідалося спільне майно.

Закон каже, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Існують лише дві юридично дієві форми заповітів: нотаріально завірений заповіт і заповіт, що прирівняний до нотаріально завіреного.

Письмові, нотаріально завірені заповіти.

Цивільний кодекс України зазначає, що заповіт має бути складений в письмовій формі з зазначенням місця та часу його складання, власноручно підписаний заповідачем та посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК.

Недотримання цих вимог тягне за собою недійсність заповіту.

Заповіти, прирівняні до нотаріально завірених.

Чинним законодавством передбачено і таку форму заповітів як заповіти прирівняні до нотаріально завірених, які мають таку ж саму силу, що і нотаріально завірені заповіти. В цю групу потрапляють такі заповіти як заповіти громадян, що перебувають в розвідувальних, артанктичних та інших подібних їм експедиціях, що завірені начальниками цих експедицій; заповіти громадян, які знаходяться на лікуванні в лікарнях та інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживаючих в будинках престарілих та інвалідів, завірені головними лікарями, їх замісниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будинків престарілих та інвалідів; заповіти громадян, що знаходяться у плаванні на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, завірені капітаном цих суден; заповіти військовослужбовців та інших осіб, що знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, завірені начальниками, їх замісниками по медичній частині, старшими та черговими лікарями цих госпіталей, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів; заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів; заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Вимоги до заповіту

Заповіт складається в двох примірниках. За бажанням заповідача заповіт може складатися в більшій кількості примірників. Один з них зберігається в нотаріальній конторі, інший (інші) видається заповідачу.

В заповіті має бути обов'язково вказаний час та місце його укладення. Заповіт має бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право. Громадянин не може надати право комусь за дорученням підписати заповіт. Якщо у заповідача немає змоги з'явитися до нотаріальної контори то він має право запросити нотаріуса додому.№

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у присутності заповідача заповіт має право підписувати інша особа. Вона підписує заповіт в присутності нотаріуса або іншої уповноваженої на завірення заповіту особи. При цьому необхідно зазначити причини, з яких заповідач не може підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє правомірність заповітних розпоряджень та дієздатність заповідача.

Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, коли в ньому містяться незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатною особою. Нотаріус має право відмовити в посвідченні заповіту і у випадку, якщо заповідач тимчасово перебуває у такому стані, що не може розуміти значення своїх дій (наприклад перебуває під впливом наркотичних речовин або у нетверезому стані). Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт. Витребування таких документів зі сторони нотаріуса є незаконним. Належність заповідачу заповіданого майна перевіряєтся вже після відкриття спадщини.

Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії.

Посвідчення заповіту через представника, а також одного заповіту від імені кількох осіб не допускається.

При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна.

Нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Список використаної літератури

1. Цивільний Кодекс України (станом на 1 вересня 2009 року): Офіційний текст. - К.: Атіка, Ц58 2009.- 368с.

2. И.С. Перетерский / Римское частное право/ - М., 1994.

3. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 1.22 ст. 1 - № 334 від 22.05.2003 р.

4. Красавчиков О.А. Гражданско-правовой договор: понятия, содержание, функции: Сб. гражданко-правовой договор и его функции.- Свердловск,1980. - 422с.

5. Гречко В.В., Зіоменко Ю.І. Конституційне право на особисту власність”. - К.: Політвидав. України, 1989.

6. Цивільний кодекс Української РСР, затв. Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. № 1540-06 / Кодекси України. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - Кн. 2.

7. Цивільне право України.:-Підр./Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової.-К.: Юрінком Інтер., 2002-Т.1 - 720с.

8. Навчальний посібник “ Цивільне право” за редакцією О.А. Підо-пригори та Д.В. Бобрової, Київ, “Вентурі”, 1996 рік.

9. Цивільне право Загальна частина/ За ред. О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової. - К.: Вен турі, 1995. - 311 с. Глава 2.

10. Закон України « Про нотаріат». //ВВР України.-1993.-28 вересня; ст.69 із змінами, внесеними згідно із Законом № 614-V(614-17) від 01.10.2008.

Размещено на Allbest.ru

...