Запобіжні заходи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Поняття, підстави та мета застосування запобіжних заходів

2. Види запобіжних заходів

3. Сутність запобіжних заходів

4. Підстави застосування запобіжних заходів

5. Застосування запобіжних заходів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Запобіжні заходи займають важливе місце серед інших нститутів кримінально-процесуального права. Не дарма їм у КПК присвячена окрема глава (гл. 13). Запобіжні заходи переслідують важливу мету: вони окликані перешкодити особі, обвинуваченій чи підозрюваній у скоєні злочину, скритися від слідства і суду; не дати їй можливості завадити становленню об'єктивності істини у кримінальній справі або продовжувати займатися злочинною діяльністю, а також перешкодити виконанню покарання, призначеного судом. Тому їх значення у кримінальному процесі важко переоцінити.

1. Поняття, підстави та мета застосування запобіжних заходів

Перш, ніж розпочати розгляд питання про запобіжні заходи, як заходи процесуального примусу, треба з'ясувати, а що ж таке примус, зокрема державний і кримінально-процесуальний.

Як стверджує А.П. Рижаков, посилаючись на думку С.С. Алексєєва, державний примус - це зовнішній вплив на поведінку людей, що базується на зовнішній силі держави і забезпечує виконання волі держави.

Засоби державного примусу у сфері процесуального провадження називаються засобами процесуального примусу. Вони приймаються попри волю і бажання суб'єктів процесу1.

Кримінально-процесуальний примус, зазначає З.З. Зінатуллін, це метод державного впливу,що проявляється у правових обмеженнях особистісного, майнового чи організаційного характеру учасників криміналально-процесуальної діяльності.

Засоби процесуального примусу застосовуються з метою вирішення задач правосуддя й у передбаченій законом процесуальній формі.

У юридичній літературі згадується про три обов'язкові вимоги, котрі повинні виконуватися при обранні засобів процесуального примусу:

1. Вони обираються тільки у сфері кримінального судочинства.

2. Особи, до яких застосовуватися засоби процесуального примусу, порядок і умови їх реалізації повинні бути регламентовані законом.

3. Законність і обгрунтованність застосування заходів процесуального примусу забезпечується системою кримінально-процесуальних гарантій,прокурорським і судовим наглядом.

Засоби процесуального примусу поділяються на види:

1. Превентивно-попереджувальні засоби. Їх ще інколи називають попереджувально-забезпечувальні заходи. До них належать:

а) запобіжні заходи

б) заходи забезпечення процесу доказування

в) інші передбачені законом заходи.

2. Заходи захисту.

3. Заходи кримінально-процесуальної відповідальності.

Примус, що притаманний запобіжним заходам, на думку З.П. Ковриги, є фізичним (як вважає Зоя Пилипівна, до цього виду відносяться взяття під варту), психічним (при обранні у якості запобіжного заходу підписки про невиїзд, обвинувачений (підозрюваний) усвідомлює, що при порушенні ним підписки про невиїзд до нього може бути застосований суворіший запобіжний захід, наприклад взяття під варту) і моральнім впливом(цей вплив має місце тоді, коли у якості запобіжного заходу обрано заставу і останню вносить не сам обвинувачений (підозрюваний), а інші фізичні чи юридичні особи. Тут поряд із психічним впливом побоювання про зміну запобіжного заходу на суворіший має місце і моральний вплив заставодавця на обвинуваченого чи підозрюваного). А за своїм характером він може бути державним і громадським.

Таким чином, стає зрозумілим, що запобіжні заходи є складовою частиною, одним із видів засобів процесуального примусу.

У КПК України не дано визначення терміну “запобіжні заходи”, тож слід для розуміння цього терміна звернутися до літератури з кримінального процесу.

кримінальний запобіжний захід

2. Види запобіжних заходів

У КПК передбачено такі види запобіжних заходів:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадянської організації або трудового колективу;

4) застава;

5) взяття під варту;

6) нагляд командування військової частини (ст. 149 КПК).

7) нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи застосовується до неповнолітніх обвинувачених (підозрюваних).

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, передбачених статтями 106, 115, 165 КПК України. Крім того ст. 436 КПК передбачає, щодо неповнолітніх обвинувачених ст. 149 КПК, може застосуватися передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі - передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Усі запобіжні заходи можна розділити на дві групи: 1) запобіжні заходи. Не пов'язані із взяттям під варту; 2) взяття під варту1.

Розглянемо спочатку першу групу запобіжних заходів.

Підписка про невиїзд

Підписка про невиїзд є одним із найпоширеніших заходів, що застосовуються на практиці. Можливо тому він знайшов широко відображення як у підручниках з Кримінального процесу, так і в монографічних роботах вчених - процесуалістів та у періодичних виданнях.

Підписка про невиїзд, згідно із ст. 151 КПК, полягає у відібрані у підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.

Під місцем постійного проживання підозрюваного чи обвинуваченого слід розуміти населений пункт, у якому він за певною адресою має постійне житло взятий на постійний паспортний і військовий облік, проживає разом із сім'єю. Місце тимчасового знаходження підозрюваного чи обвинуваченого - це місце, в якому він перебуває у зв'язку з проїздом, відрядженням, хворобою, відпусткою, навчанням тощо.

У радянській кримінально-процесуальній літературі та пострадянській російській літературі обґрунтовується думка про те, що місце проживання або тимчасового знаходження, з якого не повинен відлучатися обвинувачений (підозрюваний), визначає орган, котрий обирає запобіжний захід, з урахуванням можливостей та інтересів особи, до якої застосовується цей захід.

З цією думкою навряд чи може погодитись, оскільки, як вірно визначають українські вчені, закон не передбачає право органів розслідування, прокурора й суду при обранні підписки про невиїзд визначати підозрюваному чи обвинуваченому місце проживання на період провадження у справі. Він надає їм лише право заборонити підозрюваному чи обвинуваченому залишати місце постійного проживання або тимчасового знаходження без їх дозволу.

Дозвіл вилучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження є необхідним у випадках постійного або тимчасового переїзду в інший населений пункт чи в іншу місцевість. При переїзді в межах місця проживання, вказаного в підписці, підозрюваний чи обвинувачений повинен повідомити про зміну адреси орган, у проваджені якого перебуває кримінальна справа, а дозвіл отримувати не потрібно.

Тривала відсутність підозрюваного чи обвинуваченого за адресою, вказаної у підписці, без повідомлення про це відповідного органу вважається порушенням підписки.

У відповідності до ч. 2 ст. 151 КПК, якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібрані від нього підписки про невиїзд.

Особиста порука

Згідно зі ст. 152 КПК полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, попереднього слідства і суду на першу про це вимогу. Поручителів не може бути менше двох. Поручитель повідомляється про суть справи, в якій обирається запобіжний захід, а також попереджується про те, що коли обвинувачений ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладене грошове до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

У законі прямо вказано, що поручителями можуть бути тільки особи,які заслуговують довір'я. З цього випливає, що поручителі повинні мати авторитет в очах оточуючих і достатньо очевидні можливості позитивно впливати на поведінку обвинуваченого (підозрюваного).

Особиста порука застосовується тільки за клопотанням або згодою поручителів. Громадяни, які виявили бажання взяти на себе відповідальне зобов'язання, повинні подати про це письмову заяву органу дізнання, слідчому чи суду, які після перевірки даних про особу поручителів та їх стосунки з обвинуваченим вирішують питання про можливість застосування цього запобіжного заходу.

Порядок та підстави накладання на поручителів грошового стягнення визначається ст. 153 КПК.

Якщо поручителі переконаються у тому, що вони не можуть гарантувати належну поведінку обвинуваченого і його явку до слідчих органів, органів дізнання чи суду, вони повинні заявити про відмову від узятого на себе зобов'язання. При відмові поручителя від взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом (ч. 3 ст. 152 КПК).

Порука громадської організації або трудового колективу

Полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і суду. Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що віддається на поруки (ст. 154 КПК).

Про обрання у якості запобіжного заходу поруки громадської організації або трудового колективу оголошується обвинуваченому (підозрюваному) і повідомляється громадській організації чи трудовому колективу, що прийняв цю поруку.

Якщо обвинувачений вибуває з організації чи колективу або виявиться, що вони не можуть забезпечити належну поведінку і своєчасну явку обвинуваченого за викликом, організація чи колектив повинні відмовитися від поруки і повідомити про це органу, який обрав запобіжний захід. Цей орган повинен негайно вирішити питання про обрання щодо обвинуваченого іншого запобіжного заходу.

Поруку громадської організації або трудового колективу як запобіжний захід слід відрізняти від передачі особи на поруки громадської організації або трудовому колективу для перевиховання і виправлення, яка є формою звільнення особи від кримінальної відповідальності із закриттям справи (ст. 10 КПК).

Застава

Полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, фізичними чи юридичними особами грошей або передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися від постійного місця проживання або тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ст. 154' КПК).

Щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду застава може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження до суду - судом (ч.4 ст. 154' КПК ).

Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував цей захід, але він не може бути меншим:

а) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років - 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян;

б) щодо особи, обвинуваченої іншого тяжкого злочину чи раніше судимої - 500 таких мінімумів;

в) щодо інших осіб - 50 таких мінімумів. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами, бо застава може бути звернена судом на виконання в частині майнових стягнень ( ч. 2,7 ст. 154' КПК).

При внесенні застави підозрюваним, обвинуваченому, підсудному роз'ясняються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчинені якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується застава, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звернута в доход держави. Заставодавець може відмовитись від узятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для того звернення.

У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для зміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після, обрання нового запобіжного заходу ( ч. 3,5 ст. 154' КПК).

Питання про звернення застави в доход держави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але його явка без поважних причин не перешкоджає розгляду цього питання ( ч. 6 ст. 154' КПК).

Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи ( ч. 7 ст. 154').

Застава - відносно молодий запобіжний захід для українського правового простору. КПК було доповнено ст. 154' у 1996 році, але обговорення питань пов'язаних із застосування застави актуальне і сьогодні.

Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути неефективною, і взяттям під варту, коли без нього можна обійтися. Але деякі вчені, наприклад Г.В. Дроздов, вважає, що застава не може бути ефективною, бо вона пропагує соціальну нерівність у суспільстві, тобто у заможних людей з'являється можливість “відкупитись” від арешту.

Тому застосування застави повинно бути зваженим. Недоцільно її застосовувати у справах про розкрадання у особливо великих розмірах, порушення правил про валютні операції у значному розмірі, фінансове шахрайство і у інших аналогічного роду справах.

Слід зазначити, що предметом застави не можуть бути гроші й інші матеріальні цінності, що прилучені до справи як речові докази або на які накладено арешт (Постанова Пленуму Верховного Суду України №6 від 26 березня 1999 року “ Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу”).

Все ж більшість слідчих частіше при обранні запобіжних заходів віддає перевагу підписці про невиїзд і взяттю під варту.

Нагляд командування військової частини

За підозрюваним чи обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбаченим статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного чи обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, в якій обрано даний запобіжний захід. Про встановлення нагляду командування у письмовій формі повідомляє орган, який обрав цей запобіжний захід (ст. 163 КПК).

Військовослужбовець постійно перебуває під наглядом свого безпосереднього начальника або добового наряду, позбавляється на час розслідування й суду права носити зброю, не призначається в караул та інші відповідальні наряди, не звільняється з розташування частини, не направляється на роботу поза частиною, Питання про відповідальність командування за невиконання обов'язків по нагляду вирішується в кожному випадку, виходячи з положень Статутів Збройних Сил України.

Отже, як можна помітити, підстави обрання запобіжних заходів, не пов'язаних з позбавленням волі, однакові. Тому при обранні того чи іншого запобіжного заходу треба враховувати обставини, зазначені у ст. 150 КПК. При тому, не дивлячись на пріоритетність практики обрання підписки про невиїзд у якості запобіжного заходу, слідчим добре було б урізноманітнити спектр запобіжних заходів, що застосовуються ними до обвинувачених (підозрюваних).

3. Сутність запобіжних заходів

У літературі виділено і проаналізовано декілька поглядів на сутність запобіжних заходів.

Перша позиція. Запобіжні заходи - це різновид, початок, елемент кримінальної відповідальності - кримінально - процесуальна відповідальність. Однак, як вважає А.П. Рибаков, запобіжні заходи - це не відповідальність і не покарання. Юридична відповідальність - це обов'язок особи пертерпіти несприятливий вплив. Покарання ж призначається тільки особі, чия винність оголошена від імені держави, судем. Жодною з цих ознак, на думку вченого не володіють запобіжні заходи.

Друга позиція. Запобіжні заходи - це процесуальні санкції. Та деякі вчені, наприклад Єнікеєв З.Д., не погоджується ні з першою, ні з другою позиціями. Він пише, що запобіжні заходи - це специфічні превентивно попереджувальні засоби, що охороняють інтереси кримінального провадження. Їх пряме призначення - створення найкращих умов для безперешкодного пошуку істини у справі, забезпечення реальної відповідальності винного і припинення його злочинної діяльності.

Він же нагадує, що крім запобіжних заходів застосовуються й інші заходи процесуального примусу;

1. Ті, котрі складають юридичну відповідальність і застосовуються, коли вчиняється відповідальне правопорушення (видалення із зали судового засідання, штрафи перекладачу і спеціалісту).

2. Процесуально-примусові дії - обшук, виїмка, освідування, привід, вилучення зразків для порівняльного дослідження, а також застосування примусових заходів медичного характеру.

4. Підстави застосування запобіжних заходів

Обставини, що враховуються при обранні запобіжних заходів;

У літературі існує декілька підходів до визначення підстав застосування запобіжних заходів. Деякі вчені вважають, що вирішення питання про запобіжний захід окрім доказів, що викривають певну особу, як таку, що скоїла злочин, повинні бути також достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займатися злочинною діяльністю, або ухилятися від виконання вироку. Тільки наявність сукупних даних, що викривають певну особу у скоєні злочину і свідчать про можливість його неналежної поведінки, на їх думку, може бути підставою для застосування до цієї особи запобіжного заходу.

Аналізуючи наведену точку зору, А.П. Рыжаков робить припущення, що дані про те, що обвинувачений скриється від дізнання попереднього слідства або суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі або буде займатися злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку - це привід; притягнення особи у якості обвинуваченого (затримання або обрання йому запобіжного заходу до пред'явлення обвинувачення) - умова, а підставою може бути визнана сама постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора про обрання запобіжного заходу. Але далі він правомірно визнає, що ця позиція, хоча й може бути визнана логічно послідовною, прямо протирічить положенням ст..148 КПК, у якій сказано; “Про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст.130 цього Кодексу. В постанові зазначається приз віще, ім'я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання”.

Таким чином, вважає А.П. Рибаков, підставою обрання запобіжного заходу не є сама постанова. Постанова - це підстава реалізації запобіжних заходів. Підставою ж обрання запобіжного заходу, на думку цього вченого, може бути тільки те, що передувало складанню постанови.

Для обрання запобіжного заходу вимагаються також додаткові фактичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинувачений (підозрюваний) може сховатися від слідства і суду; перешкодити здійсненню правосуддя і виконанню вироку.

Юридичною ж підставою обрання запобіжного заходу вони вважають постанову органу дізнання, слідчого і прокурора або ухвалу суду, винесені відповідно до закону. При цьому законним таке рішення буде тоді, коли воно винесено у порушеній кримінальні справі особою, у чийому провадженні знаходиться кримінальна справа, при наявності вищеописаних фактичних підстав.

Розслідуючи злочин, слідчий вивчає обставини злочину, що був скоєний у минулому. А при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу йому доводиться оцінювати також майбутню поведінку особи, до якої застосовується запобіжний захід. Вихідними даними в оцінці цієї поведінки служать зібрані у справі докази, що характеризують тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, характер його вини, у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності тощо. Для правильного і обґрунтованого рішення про обрання запобіжного заходу необхідно дати оцінку усіх фактичних обставин справи і на основі зібраних доказів зробити висновок про можливу поведінку обвинуваченого (підозрюваного), котра робить необхідним застосування до нього запобіжного заходу.

Слід відразу зазначити: якщо орган дізнання, слідчий, прокурор має підстави, що обрання запобіжного заходу вже не право, а його обов'язок. Проте, це правило вимагає деяких уточнень. Пред'явивши обвинувачення у вчиненні небезпечного злочину при відсутності даних про обставини, перераховані у ст. 148 КПК, слідчий також повинен обрати запобіжний захід, але не обов'язково таким буде взяття під варту, зазначає вчений.

За загальним правилом запобіжні заходи можуть застосовуватися тільки щодо обвинувачених і лише виняткових випадках щодо підозрюваних. Вимоги закону про допустимість застосування запобіжних заходів, як правило тільки після притягнення особи у якості обвинуваченого, так же як і наявність при цьому відповідних підстав, має важливе значення. Воно гарантує наявність на момент вирішення питання про запобіжний захід такого об'єму доказів, що викривають особу у вчиненні злочину, якого достатньо для прид'явлення обвинувачення.

Таким чином, підставами обрання запобіжних заходів є наявність сукупних даних, що викривають особу у вчинені злочину і свідчать про можливість особи скритися від слідства і суду, перешкоджати встановленню об'єктивної істини у кримінальній справі, продовжити заняття злочинною діяльністю або завадити виконання вироку.

При обранні запобіжного заходу або вирішені питання про можливість його застосування, крім обставин, зазначених у ст. 148 КПК слід також враховувати тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний стан (ст. 150 КПК).

5. Застосування запобіжних заходів

Запобіжні заходи застосовуються щодо обвинуваченого і підозрюваного.

У законі прямо вказано: у виняткових випадках запобіжний захід може бути застосований щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і до пред'явлення їй обвинувачення. В цьому разі обвинувачення повинно бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується (ст..148 КПК). Правда, законодавець не пояснив, що таке винятковий випадок. Цеж поняття використовується ним у ст. 155 КПК щодо взяття під варту. Правозастосувач сам визнає (або ні) ті чи інші обставини як виняткові.

Обрання запобіжного заходу спрямовані на подолання певних перешкод, що їх створює обвинувачений або підозрюваний. Запобіжні заходи характеризуються особливою цілеспрямованістю. Вони обираються з метою перешкодити обвинуваченому:

- скритися від дізнання, попереднього слідства або суду;

- перешкодити встановленню істини по кримінальній справі;

- займатися злочинною діяльністю, а також

- для забезпечення виконання вироку.

Висновок

Таким чином, підсумовуючи вищевикладений матеріал, можна зробити висновок про те, що запобіжні заходи - це заходи процесуального примусу, ще застосовуються до обвинуваченого (підозрюваного) органом дізнання, слідчим, прокурором, судом чи суддею, у продовжені якого перебуває справа, з метою не допущення неправомірної поведінки з його боку, та спричиняють повний психологічний вплив на обвинуваченого (підозрюваного) або обмежують його особисту свободу.

Метою застосування запобіжних заходів, згідно із ст. 148 КПК, є недопущення того, щоб обвинувачений, підозрюваний скрився від слідства і суду, перешкоджав своїми діями встановленню об'єктивної істини у кримінальній справі, продовжував займатися злочинною діяльністю, а також перешкоджання виконання встановленого судовим вироком покарання.

Запобіжні заходи є одним із видів заходів процесуального примусу, їх складовою частиною.

Запобіжні заходи можуть застосовуватися лише при наявності зазначених у законі підстав для їх застосування. Такими підставами може бути наявність достатніх даних про те, що обвинувачений (підозрюваний) має намір:

- скритися від слідства чи суду;

- перешкодити встановленню об'єктивної істини у кримінальній справі;

- перешкодити виконанню покарання, передбаченого судовим вироком.

Ці підстави у літературі називаються дотичними.

Юридичною підставою є постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвала судді про обрання запобіжного заходу.

Крім того, для обрання у якості запобіжного заходу взяття під варту закон передбачає додаткову умову - вона застосовується лише. Якщо за злочин, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої як запобіжний захід обирається взяття під варту, кримінальним законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше трьох років (крім винятків, встановлених законом). Крім того цей запобіжний захід може застосовуватися лише судом.

Процесуальний порядок застосування, зміни і скасування запобіжних заходів регламентується КПК, законами України та іншими підзаконними нормативно - правовими актами.

Існують такі види запобіжних заходів: :

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадянської організації або трудового колективу;

4) застава;

5) взяття під варту;

6) нагляд командування;

7) нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи застосовується до неповнолітніх обвинувачених (підозрюваних).

Тимчасові запобіжним заходом є затримання підозрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку передбачених статтями 106, 115, 165ќ КПК України.

Запобіжні заходи можна поділити на дві групи:1) запобіжні заходи, не пов'язанні з позбавленням волі; 2) взяття під варту (арешт).

На практиці найчастіше застосовується такі запобіжні заходи як підписка про невиїзд та взяття під варту. В останній час набуває розмахів і практика застосування у вигляді запобіжного заходу застави.

Список використаної літератури

1. Кримінально - процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами /За відп. ред. Шибітко В.П. - К.: Юрінком Інтер, 2000.-840с.

2. Михеєнко М.М. Молдован В.В. Шибітко В.П. Кримінально - процесуальне право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів.-К.: Вен турі, 1997.-352с.

3. Михеєнко М.М. Нор В.Т. Шибітко В.П. Кримінальний процес України: підручник 2-ге вид. перероб. і допов.-К.: Либідь,1999.-536с.

Размещено на Allbest.ru

...