Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при президентові України

Харківський регіональний інститут державного управління

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Партнерські відносини між владою та „третім сектором” у соціальній державі

Спеціальність 25.00.02 - механізми державного управління

Калінкіна Наталія Володимирівна

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

соціальний партнерство влада держава

Науковий керівник -	кандидат наук з державного управління, доцент ГОВОРУХА Віктор Володимирович, Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, директор
Офіційні опоненти:	доктор наук з державного управління, професор ЧЕРНИШ Олена Іванівна, Донецький державний університет управління МОН України, професор кафедри менеджменту у невиробничій сфері;
	кандидат наук з державного управління ПОКОЛОДНА Олена Валентинівна, доцент кафедри фінансів Української державної академії залізничного транспорту (м. Харків)

Захист відбудеться 19 грудня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.858.01 Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75, зал засідань (1-й поверх).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75.

Автореферат розісланий 18 листопада 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.С. Лебець

Анотація

Калінкіна Н.В. Партнерські відносини між владою та «третім сектором» у соціальній державі. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. - Харків, 2008.

У дисертації розглянуто форми взаємодії органів державної влади та організацій „третього сектора” в забезпеченні реалізації соціальних гарантій громадян на регіональному рівні, виходячи із сучасних організаційно-правових можливостей та спираючись на використання провідного закордонного досвіду налагодження соціального партнерства.

Проаналізовано сутнісні засади і особливості функціонування та розвитку соціальної держави, з'ясовано загальні риси та основні відмінності наявних моделей соціального партнерства, а також системи соціального партнерства в Україні та обґрунтовано специфічні особливості її розвитку. Представлено типологізацію недержавних неприбуткових організацій, запропоновано моделі соціального партнерства за певними критеріями.

Для акумуляції та консолідації зусиль різних суб'єктів соціального розвитку запропоновано створення Центрів соціального партнерства. Представлено також механізм, що надає можливість даним Центрам забезпечувати ефективну взаємодію між недержавними неприбутковими організаціями, громадськістю та місцевими органами влади.

Ключові слова: соціальна держава, механізми державного управління, органи влади, соціальне партнерство, недержавні неприбуткові організації, „третій сектор”.

Відповідальний за випуск Говоруха Віктор Володимирович

Підписано до друку 05.11.2008 р. Формат 60х841/16. Папір офсетний.

Друк офсетний. Обл.-вид. арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. № 25.

Віддруковано з оригінал-макета в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Свідоцтво про державну реєстрацію ДК № 1654 від 19.01.2004 р.

61050, м. Харків, просп. Московський, 75, тел. (057) 732-32-55

електронна адреса: nauka@kbuapa.kharkov.ua.

Аннотация

Калинкина Н.В. Партнёрские отношения между властью и „третьим сектором” в социальном государстве. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. - Харьков, 2008.

В диссертации рассмотрены формы взаимодействия государства и организаций „третьего сектора” в обеспечении социальных гарантий граждан на региональном уровне, исходя из современных организационно-правовых возможностей и опираясь на использование зарубежного опыта социального партнерства.

Проанализированы особенности функционирования и развития социального государства, рассмотрены общие черты и основные отличия существующих моделей социального партнерства, а также системы социального партнёрства в Украине и обоснованы специфические особенности её развития. Представлена типология негосударственных неприбыльных организаций, к которым отнесены объединения граждан, не занимающиеся коммерческой деятельностью, не имеющие политической и религиозной направленности, их целью является защита интересов той или иной социальной группы граждан, решение важных социальных проблем.

Предложены модели социального партнёрства по определенным критериям. Обосновано, что наилучшей моделью для Украины является модель ассоциативной демократии, для реализации которой необходимо наличие определённых условий, на сегодня отсутствующих в Украине. Показано, что на современном этапе более целесообразным является переход преимущественно к рыночной и активистской моделям, с сохранением в некоторых сферах государственной и добродетельной моделей.

В работе представлены результаты социологического исследования, проведённого среди жителей Северо-Восточного региона Украины. Полученные результаты свидетельствуют о том, что потребность в активизации деятельности негосударственных неприбыльных организаций достаточно высокая, но они не полностью используют свой потенциал для защиты интересов граждан.

Предложены конкретные направления реализации государственной политики по развитию негосударственных неприбыльных организаций в Украине на современном этапе. Указывается также, что эффективное социальное партнёрство возможно при использовании технологий проектного менеджмента, который предполагает определение конечной цели проекта, сроки его реализации, чёткое описание роли и функций каждого субъекта в процесе его реализации, а также привлечение ресурсов всех участников проекта (обеспечение реализации взаимодействия власти, негосударственных неприбыльных организаций и бизнеса).

Для аккумуляции и консолидации усилий различных субъектов социального развития предложено создание Центров социального партнёрства. Основной их целью является упорядочивание деятельности негосударственных неприбыльных организаций, придание их движению конструктивной направленности, объединение в систему, внутри которой эти общественные структуры могли бы плодотворно взаимодействовать между собой, а также с органами власти, органами местного самоуправления, бизнес-структурами. Представлен также механизм, который даёт возможность данным Центрам обеспечить эффективное взаимодействие между негосударственными неприбыльными организациями, общественностью и местными органами власти. Реализация данного механизма позволит значительно изменить существующую ситуацию по обеспечению реализации прав граждан, сделать деятельность органов власти доступной и прозрачной, содействовать становлению Украины как действительно демократического и социального государства.

Ключевые слова: социальное государство, механизмы государственного управления, органы власти, социальное партнёрство, негосударственные неприбыльные организации, „третий сектор”.

Annotation

Kalinkina N.V. Partner relations between power and the „third sector” in the social state. - Manuscript.

A dissertation for getting a scientific degree of Candidate of Sciences in Public Administration, following the speciality 25.00.02 - Mechanisms of Public Administration. - Kharkiv Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration Attached to the Office of the President of Ukraine. - Kharkiv, 2008.

The dissertation reviews forms of the state ? „third sector” cooperation in providing social guarantees to citizens at the regional level, based on the up-to-date organizational and legal opportunities and on the foreign experience of social partnership.

Specificity of the social state functioning and development as well as common features of and basic differences between the existent models of social partnership are considered. The system of social partnership in Ukraine is analyzed, and specific features of its development are explained. In the dissertation, the typology of non-government organizations is presented, and models of social partnership based on particular criteria are suggested.

To accumulate and consolidate the efforts of various subjects of social development, it is proposed to create centers for social partnership. A mechanism is elaborated to enable such centers to maintain effective cooperation between NGOs, the public, and local authorities.

Key words: the social state, mechanisms of public administration, authorities, social partnership, non-government organizations, the „third sector”.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Останні роки стали в Україні часом динамічного розвитку різних форм самоорганізації населення, громадських рухів, об'єднань, які науковці об'єднали поняттям „третього” або недержавного сектора. Такі організації дедалі більше стають вагомим суб'єктом соціально-політичних та соціально-економічних перетворень, виступають організаційно-інституційним засобом захисту інтересів окремих соціальних груп, спільнот, осіб.

Разом з тим існування зазначених інститутів, хоч і сприяє сталому розвитку громадянського суспільства в Україні, однак, ще не гарантує упровадження демократичних стандартів і принципів у процесі розвитку незалежної Української держави, оскільки демократія і громадянське суспільство по-різному обумовлюють одне одного. Демократія з її головним принципом забезпечення прав не лише більшості, а й меншості, являє собою набір норм і процедур щодо підтримання рівноваги та стабільності в суспільстві. У цьому сенсі демократія може бути встановлена і там, де громадянське суспільство виявляє себе лише в „зародковому” стані. Проте громадянське суспільство не може існувати без демократії. Воно виростає за умови поваги і довіри держави до окремого громадянина, його думок, світоглядних позицій та відповідних інститутів, що дозволяє досягти підзвітності та підконтрольності влади перед суспільством, реалізації прав територіальної громади впливати на вирішення актуальних місцевих проблем та громадянина будувати на власний розсуд своє життя. Розвиток громадянського суспільства передбачає впровадження з боку держави таких форм і методів взаємодії з соціальними інститутами та громадськими організаціями, які роблять кожного громадянина не тільки головним об'єктом, а й головним суб'єктом розвитку держави.

Необхідність побудови України як демократичної, правової та соціальної держави вимагає, з одного боку, пошуку чітких і прозорих механізмів налагодження взаємодії між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства, а з іншого - розробки практичних рекомендацій для організацій „третього сектора” стосовно підвищення власної ролі та потенціалу щодо захисту та реалізації інтересів українських громадян, забезпечення європейських стандартів життя кожному.

Стан наукової розробки проблеми. Методологічні, методичні та прикладні питання багатоаспектної проблеми розвитку громадянського суспільства в Україні сьогодні досліджуються багатьма вітчизняними вченими (А. Амоша, Н. Борецька, С. Вовканич, Т. Заяць, М. Козоріз, Х. Копистянська, Ю. Краснов, О. Кузьмін, В. Мікловда, В. Нікітін, О. Новікова, О. Палій, Т. Пантелеєва, С. Писаренко, М. Пітюлич, У. Садова, В. Скуратівський, Л. Семів, І. Сирота та ін.).

Проблеми підвищення соціальних стандартів та якості життя розглядають у своїх працях І. Бондар, М. Долішній, С. Злупко, С. Кадомцева, А. Колот, В. Куценко, Е. Лібанова, В. Мандибура, В. Новіков, В. Онікієнко та ін.

Особливості становлення та розвитку в Україні „третього сектора” докладно аналізують О. Білик, Н. Галайко, В. Головенько, Ю. Галустян, О. Ганюков, О. Другов, С. Зелінський, Ю. Кірсанова, С. Левицькі, Г. Табачук, В. Турин, М. Шевченко та ін.

Перспективи демократизації державного управління активно досліджують В. Говоруха, А. Гошко, В. Дзюндзюк, Н. Корабльова, В. Корженко, В. Мартиненко, Г. Одінцова, І. Розпутенко, С. Серьогін, Т. Хомуленко, В. Цвєтков, О. Чаплигін, Ю. Шаров та ін.

Окремі інструменти розвитку соціального партнерства в Україні пропонують В. Бакуменко, О. Винников, В. Гошовська, В. Данюк, І. Дубровський, Г. Задорожний, О. Зінченко, О. Коврига, А. Колот, В. Комарницький, Т. Ляшенко, Ю. Маршавін, О. Мірошниченко, Д. Неліпа, О. Поколодна, В. Смоловик, Н. Соф'янц, О. Черниш та ін.

Разом з тим, державно-управлінський аспект налагодження соціального партнерства в Україні на сьогодні залишається практично поза увагою українських науковців. Саме це й обумовлює актуальність обраної теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науково-дослідною роботою „Антикризова стратегія державного управління” (державний реєстраційний номер 0107U006774), що виконувалась науковим творчим колективом Харківського регіонального інституту Національній академії державного управління при Президентові України. Автором запропоновано узагальнені матеріали з використання можливостей громадських організацій для вирішення проблем територіальної громади в умовах кризи за допомогою технології соціального проектування як форми організації взаємодії місцевих органів влади та недержавних неприбуткових організацій.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних засад та опрацювання практичних заходів щодо трансформації форм і методів взаємодії органів влади з недержавними неприбутковими організаціями.

Досягнення визначеної мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- уточнити сутнісні засади і особливості функціонування та розвитку соціальної держави;

- з'ясувати загальні риси та основні відмінності наявних моделей соціального партнерства між органами влади та недержавними неприбутковими організаціями;

- узагальнити змістовні характеристики організаційно-правового механізму функціонування недержавних неприбуткових організацій в Україні;

- визначити сучасний стан системи соціального партнерства в Україні та обґрунтувати специфічні особливості її розвитку;

- дослідити та узагальнити зарубіжний досвід взаємодії органів влади з організаціями „третього сектора” та можливості його застосування в Україні;

- розробити механізм і практичні заходи щодо забезпечення ефективного соціального партнерства на регіональному рівні.

Об'єкт дослідження - процес взаємодії органів влади та недержавних неприбуткових організацій у реалізації функцій сучасної соціальної держави.

Предмет дослідження - інституційні форми та механізми взаємодії органів влади і недержавних неприбуткових організацій в Україні у забезпеченні соціальних гарантій громадян.

Методи дослідження. Цілісність дослідження забезпечують системний і комплексний підходи. Для теоретичного осмислення предмета дослідження застосовувались методи аналізу і синтезу (можливість використання західних моделей до процесів, що відбуваються в сучасній Україні, ідея та поняття соціальної держави, організаційні структури системи соціального партнерства), моделювання (перспективна модель соціального партнерства, упровадження принципів і підходів проектного менеджменту), абстрагування та узагальнення (визначення нових напрямів взаємодії держави та недержавних неприбуткових організацій), соціологічного опитування (з'ясування ставлення населення регіону до громадських організацій) тощо.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні конкретного наукового завдання у сфері науки державного управління - теоретичному обґрунтуванні та розробці методичних підходів щодо трансформації засобів взаємодії органів влади та недержавних неприбуткових організацій, виходячи із сучасних організаційно-правових можливостей та зарубіжного досвіду налагодження соціального партнерства. Новизна наукових результатів конкретизується в таких положеннях:

уперше:

запропоновано організаційно-інституційний механізм забезпечення соціального партнерства на регіональному рівні на основі створення обласних Центрів соціального партнерства, основними напрямами діяльності яких має стати інституціоналізація діалогу між владою, бізнесом і громадськістю щодо вирішення актуальних проблем місцевого розвитку;

удосконалено:

– систематизацію моделей соціального партнерства органів влади і недержавних неприбуткових організацій на підставі таких критеріїв: відповідність запропонованій множині принципів і цінностей, що лежать в основі моделі; можливі впливи держави і зміни в її ролі; співвідношення повноважень державних та недержавних інститутів;

– типологізацію недержавних неприбуткових організацій в Україні (об'єднання громадян, які не займаються комерційною, політичною, релігійною діяльністю та мають за мету захист інтересів певної соціальної групи, вирішення або сприяння розв'язанню важливих соціальних проблем), виявлено їхні специфічні особливості в Україні;

– методику впровадження технологій проектного менеджменту стосовно організації взаємодії органів влади і недержавних неприбуткових організацій, що передбачає не лише усвідомлення кінцевої мети проекту, терміни його виконання, опис ролі та функцій кожного суб'єкта в процесі його реалізації, а й максимально можливе використання ресурсів усіх учасників реалізації проекту на основі співпраці влади, недержавних неприбуткових організацій та бізнесу;

– класифікацію форм взаємодії органів влади та недержавних неприбуткових організацій (конкурсні, соціально-технологічні, організаційно-структурні, процедурні, комплексні);

дістало подальший розвиток:

узагальнення напрямів удосконалення сучасної моделі соціальної держави в Україні, що включають: пошук нових механізмів поєднання закономірностей ринкової економіки з попитом населення на зростаючий добробут; підвищення особистого внеску споживачів соціальних благ в їхнє виробництво; розширення незалежного, у тому числі й суспільного, контролю за всією сукупністю державної діяльності;

обґрунтування можливостей налагодження соціального партнерства в сучасній Україні.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в обґрунтуванні перспективних механізмів взаємодії органів влади та недержавних неприбуткових організацій (ННО) як основи демократичних стандартів державного управління, розвитку громадянського суспільства. Результати дослідження можуть бути корисними для підготовки підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів, лекцій та практичних занять із соціальної та гуманітарної політики, зв'язків з громадськістю у системі Національної академії державного управління при Президентові України.

Результати дисертаційного дослідження використані Управлінням з питань внутрішньої політики Харківської обласної державної адміністрації (довідка про впровадження № 01-313 від 24.04.2008 р.) та Управлінням інформаційно-аналітичної роботи Сумської міської ради (довідка про впровадження № 157/0523 від 02.04.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Усі основні положення та висновки дисертаційної роботи розроблені автором самостійно. Внесок автора в опубліковані колективні роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дослідження. Основні результати і висновки дисертації обговорювались на ІV, VІІ та VІІІ Міжнародних наукових конгресах „Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, лютий 2004 р., березень 2007 р., березень 2008 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія, практика” (м. Львів, березень 2007 р.), науково-практичній конференції за міжнародною участю „Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (м. Київ, травень 2007 р.), науково-практичній конференції за міжнародною участю „Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування” (м. Львів, 2008 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Взаємодія органів місцевого самоврядування і громадських організацій: інноваційні рішення в соціальній політиці” (м. Харків, 2008 р).

Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у восьми наукових працях, серед яких п'ять опубліковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахові з державного управління. Загальний обсяг публікацій становить 3,2 авт. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і двох додатків на 10 сторінках. Повний обсяг дисертації - 195 сторінок, у тому числі рисунків - 24 (на 7 стор.), таблиць - 2 (на 3 стор.). Список використаних джерел складається із 196 найменувань на 17 сторінках.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано мету і завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, розкрито зв'язок з науковими проектами і темами, сформульовано основні положення щодо наукової новизни роботи. Показано практичну значущість результатів дисертаційної роботи, наведено відомості про їх апробацію та публікацію.

У першому розділі - „Теоретичні засади партнерства між органами влади та організаціями „третього сектора” в реалізації функцій соціальної держави” - визначено сутність соціальної держави, сучасний стан її розвитку, проаналізовано основні моделі соціального партнерства влади та недержавних організацій.

На основі узагальнення літературних джерел сформульовано положення про соціальну державу як особливий тип високорозвинутого суспільного утворення з високим рівнем соціальної захищеності всіх громадян за допомогою активної діяльності держави з регулювання соціальної, економічної та інших сфер життєдіяльності суспільства, установлення в ньому відносин соціальної справедливості та солідарності, а також гарантування кожній особистості права на захист своїх інтересів і задоволення соціальних потреб.

Соціальна держава виникла як відповідь на:

– індустріалізацію - перехід до індустріального суспільства різко знизив роль традиційних інститутів, що надавали соціальну допомогу (професійні гільдії, „розширені сім'ї”), отже, „соціальна держава” мала заповнити „розрив”, що утворився;

– капіталізм - ринкова економіка вимагає певної турботи про тих, хто програє в конкуренції, тому держава зобов'язана втручатися у сферу соціального забезпечення;

– ринок, що є байдужим до інтересів малозабезпечених верств населення, - соціальна держава вимушено звужує рамки дії ринку, виводить з-під його впливу такі послуги, як освіта, медичне обслуговування тощо, роблячи їх доступними для всіх;

– демократію як свободу і особисту відповідальність - люди бояться ризику і прагнуть „колективізувати” його там, де це можливо, а соціальна держава здатна гарантувати фінансування для запобігання поширених ризиків.

У дисертаційному дослідженні виокремлено такі функції соціальної держави:

- компенсаторну (відшкодування), що зумовлена розширенням діяльності і зростанням зайнятості населення у різних секторах сфери послуг при одночасній поляризації їх оплати; збільшенням чисельності самодіяльного населення із значною різницею майнового стану;

- інвестиційну, яка сприяє створенню соціальних передумов для модернізації, розвитку суспільної інфраструктури, освіти і науки;

- емансипаторську, що полягає в захисті особи від соціальних ризиків в умовах ринкової економіки під впливом залежності працівника від розміру заробітної плати. Ця функція передбачає окрім перетворення культурного капіталу на економічний ще й надання кожному громадянину можливостей для індивідуального розвитку;

- розподілу і перерозподілу, яка зберігає своє значення в сучасному суспільстві, але змінюється співвідношення між коштами на соціальні витрати, що надходять від найманих працівників і працедавців. Головним джерелом цих коштів традиційно вважалися працівники, проте в міру зниження трудомісткості та підвищення капіталоємкості виробництва можливості цього джерела фінансування поступово вичерпуються, відтак, ключовим питанням для держави XXI століття стає перерозподіл соціальних витрат;

- стабілізуючу, яка забезпечує соціальну стабільність у суспільстві за допомогою досягнення соціального консенсусу;

- законотворчу, реалізація якої забезпечує формування законодавчої бази з обов'язковим обліком цінностей соціальної держави.

Функціонування і розвиток соціальної держави супроводжується низкою гострих конфліктів: між виробництвом і розподілом, що стосується встановлення оптимального співвідношення між ними; між правовою і соціальною державою; між громадянином і державою; між державною владою і місцевим самоврядуванням; між державними і так званими „вільними” виконавцями тих чи інших функцій; між центром і регіонами.

У роботі досліджено п'ять основних моделей соціального партнерства органів влади і недержавних громадських організацій (за такими критеріями, як набір принципів і цінностей, що лежать в основі моделі; роль держави; співвідношення повноважень державних та недержавних інститутів): добродійна; державницька; активістська; ринкова; асоціативної демократії. З'ясовано, що в Україні переважає державницька модель з певними ознаками активістської моделі. У той же час, дані моделі, особливо державницька, не відповідають принципам демократії та громадянського суспільства, що обумовлює необхідність переходу до інших моделей взаємодії, і найкращою в цьому сенсі є модель асоціативної демократії. Але для України на сучасному етапі більш доцільним є перехід до ринкової та активістської моделі, із збереженням у певних сферах державницької та добродійної.

У другому розділі - „Третій сектор в Україні та за кордоном: особливості функціонування” - розглянуто нормативно-правові документи, що регулюють діяльність недержавних неприбуткових організацій, з'ясовано неузгодженість законодавства, особливо термінів, що характеризують сутність і діяльність ННО (зокрема громадські, непідприємницькі та неприбуткові організації), відсутність єдиного закону про ННО; досліджено закордонний досвід діяльності ННО; проаналізовано ставлення населення Північно-Східного регіону України до діяльності ННО.

„Третій сектор” є значним і, крім того, таким компонентом суспільних відносин, що динамічно розвивається в усьому світі. Він являє собою не тільки інститут, що слугує задоволенню насущних потреб людей, але й потужний зростаючий економічний чинник, що впливає на всі сфери громадського життя. До переваг організацій „третього сектора” порівняно з органами влади слід віднести такі: відсутність вертикально побудованих, складних в управлінні ієрархічних організаційних структур; менша забюрократизованість; швидкість реагування й гнучкість; більш кваліфікований, ініціативний і зацікавлений у результатах своєї роботи персонал; знання проблем, які вирішуються, професіоналізм і компетентність; нижчі ціни на послуги, що надаються, за рахунок мобілізації й залучення волонтерів; плюралізм у прийнятті рішень.

Аналіз чинного українського законодавства та існуючих підходів дозволяє віднести до недержавних неприбуткових організацій такі групи об'єднань громадян: організації громадян за інтересами; політичні партії; професійні спілки; релігійні організації; органи самоорганізації громадян; благодійні організації.

Попри велику кількість підходів до визначення недержавних неприбуткових організацій, усі вони мають низку схожих ознак: наявність певної організаційної структури; відсутність прямої залежності від держави, хоча це не означає, що такі організації не можуть одержувати допомоги від держави або що державні службовці не можуть входити до складу їхніх керуючих органів, їхня „недержавність” проявляється, радше, у тім, що вони не є структурною частиною державного апарата і не мають державноуправлінських повноважень; безприбуткова діяльність; вони „самокеруються”, тобто мають повну самостійність у рішенні всіх питань, пов'язаних з їхньою діяльністю; участь у них не є обов'язковою, а діяльність здійснюється за рахунок добровільного пожертвування фінансових коштів або часу їхніх членів чи тих, хто підтримує їхні статутні цілі.

Недержавні неприбуткові організації виступають важливим елементом суспільних відносин в Україні. Проте їх розвиток має неоднозначні результати. Соціологічне дослідження серед мешканців Північно-Східного регіону України засвідчило, що потреба в активізації їхньої діяльності є достатньо високою, а існуючі організації не використовують наявний потенціал для захисту та представлення інтересів громадян під час взаємодії з іншими секторами суспільства.

Такий стан справ підкреслює необхідність створення нормального й дійсно працюючого приватного недержавного сектора. Особливо важливою при цьому представляється реалізація таких напрямків:

- створення належної правової бази (через ухвалення прийнятного для ННО податкового кодексу щодо подібних організацій і пожертвувань та кодексу, що об'єднував би різні законодавчі акти, регулюючі діяльність ННО);

- упровадження освітніх програм (безумовно, державного впливу потребує ситуація стриманого ставлення більшості населення до ННО. Для подолання такої ситуації є потрібними значні інвестиції в освіту суспільства щодо „третього сектора”);

- розширення соціальної бази (це можливо завдяки інвестиціям в освіту й підготовку кадрів для роботи в „третьому секторі”);

- інформаційне забезпечення діяльності ННО (висвітлення в ЗМІ наслідків взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування з „третім сектором”, переконання суспільства в необхідності громадянського контролю за діяльністю влади);

- розвиток ресурсної бази (через підтримку традицій благодійної діяльності приватного сектора та державну допомогу).

У третьому розділі - „Удосконалення механізмів взаємодії держави і недержавних неприбуткових організацій у реалізації соціальних гарантій громадян” - запропоновано механізми упровадження інноваційних підходів щодо налагодження взаємодії органів влади з недержавними неприбутковими організаціями на регіональному рівні.

На даний час сфери дії громадського сектора є різноманітними й охоплюють все суспільство: політику й державу, культуру і мистецтво, бізнес, науку, освіту, добродійність. Головний „ґрунт” діяльності громадського сектора в будь-якій сфері - це нерозв'язані проблеми, які визнаються важливими для певних соціальних груп. Але для забезпечення ефективної роботи своєї організації представники ННО повинні навчитись вибудовувати відносини не тільки з адресною групою клієнтів, споживачів їхніх послуг, а й з іншими суб'єктами соціально-економічного розвитку територій, і насамперед, з державними органами.

Ключовими напрямами реалізації державної політики щодо розвитку ННО в Україні на нинішньому етапі її розвитку мають стати: забезпечення децентралізації влади (делегування повноважень на нижчі рівні); формування разом з усіма суб'єктами соціально-економічного розвитку держави нового правового простору, який би легалізував вплив громадських ініціатив на вирішення проблем місцевого розвитку; встановлення тісних контактів ННО з органами влади, координація діяльності, забезпечення партнерства в реалізації проектів, програм соціально-економічного розвитку територій; забезпечення гідної мотивації державних службовців для співробітництва з ННО, у тому числі і через проведення спеціальних навчальних тренінгів, курсів підвищення кваліфікації; забезпечення підготовки фахівців у сфері діяльності ННО.

Аналіз механізмів соціальної взаємодії держави та ННО дозволив виділити такі головні передумови результативності цього процесу: наявність чіткої, погодженої і недвозначної системи правових норм і регуляторів, що забезпечують таку взаємодію; відкритість і контрольованість з боку громадськості процедур розробки і реалізації соціально значущих управлінських рішень, та, зокрема, програм соціально-економічного розвитку територій; використання різноманітних форм і способів взаємодії з ННО; існування фіксованих і погоджених правил оцінки і контролю діяльності як ННО, так і органів влади у процесі реалізації певних спільних проектів, програм.

Запропоновано п'ять основних форм соціального партнерства держави з ННО, а саме: конкурсні (державне соціальне замовлення, соціальне спонсорство, пряме фінансування); соціально-технологічні (соціальне обслуговування, лобіювання); процедурні (мотивація спонсорів, утворення громадських палат, рад); комплексні (утворення недержавних фондів); організаційно-структурні.

Саме останній формі слід приділяти найбільшу увагу, особливо на регіональному рівні, що має призвести до створення місцевих Центрів соціального партнерства (ЦСП), основні завдання яких полягають у впорядкуванні діяльності ННО, надання їхньому руху конструктивної спрямованості, об'єднання в систему, усередині якої ці громадські структури могли б плідно взаємодіяти між собою, а також з органами влади, органами місцевого самоврядування, підприємницькими колами (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Взаємозв'язки Центру соціального партнерства (регіональний рівень)

Однак для створення та ефективного функціонування ЦСП необхідно створити певні умови, а саме:

– з правової точки зору: ухвалення концепції розвитку соціального партнерства; удосконалення чинної законодавчої бази, що впорядковувала б діяльність ННО та регламентувала умови їхньої участі в реалізації програм соціально-економічного розвитку, закріплювала б за ними набір певних соціальних послуг, які можуть надаватися, сферу компетенції, відповідальність тощо;

– з організаційної точки зору: підписання на початковому етапі багатосторонніх угод про соціальне партнерство, відкрите для всіх бажаючих; фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності ЦСП; інформаційне супроводження їхньої діяльності.

Висновки

Результати проведеного дослідження, спрямованого на розробку ефективних механізмів соціального партнерства між органами влади та „третім сектором” в Україні, дозволили зробити такі узагальнені висновки:

1. Соціальна держава є особливим типом високорозвинутого суспільного утворення з високим рівнем соціальної захищеності всіх громадян за допомогою активної діяльності держави по регулюванню соціальної, економічної та інших сфер життєдіяльності суспільства, встановленню в ньому відносин соціальної справедливості та солідарності, а також гарантуванню кожній особистості права на захист своїх інтересів і задоволення соціальних потреб.

2. Окрім чотирьох загальновизнаних функцій соціальної держави (компенсаторної, інвестиційної, емансипаторської та розподілу і перерозподілу), проведене дослідження дозволяє виділити та обґрунтувати ще дві: стабілізуючу, що стосується забезпечення соціальної стабільності за допомогою досягнення соціального консенсусу та законотворчу, реалізація якої забезпечує формування законодавчої бази з обов'язковим урахуванням цінностей соціальної держави. Причому реальне упровадження зазначених нових функцій тісно пов'язане з активною діяльністю недержавних неприбуткових організацій.

3. Досвід розвинутих країн свідчить, що проблеми соціальної держави багато в чому зумовлені намаганням державних органів та інституцій самотужки вирішувати всі соціальні питання, що становлять суспільний інтерес, обмежуючи тим самим прагнення громадян до участі в управлінні державними справами і вирішенні місцевих проблем. Держава, виступаючи в ролі опікуна і благодійника, унеможливлює самореалізацію і саморозвиток громадян та позбавляє їх і себе відповідальності за неналежну діяльність чи бездіяльність. Це призводить, з одного боку, до обмеження використання вагомого потенціалу суспільного та економічного розвитку - громадської ініціативи, з іншого - до зменшення можливостей громадянського контролю за діяльністю владних структур.

4. Поняття „соціальне партнерство” виникло на початку XX сторіччя, коли активно стали вибудовуватися відносини між працедавцями, найманими працівниками і державою (ідея трипартизму). Разом з тим, у подальшому під соціальним партнерством розумілася вже активна співпраця між усіма соціальними акторами в процесі розвитку суспільства і вирішення нагальних соціально-економічних проблем. Неабияку роль у розвитку соціально-партнерських відносин між державою та іншими суб'єктами соціально-економічного розвитку відіграють в усьому світі саме організації „третього сектора”.

5. У сучасному суспільстві можна виділити п'ять основних моделей соціального партнерства органів влади і організацій „третього сектора” у процесі функціонування соціальної держави:

– добродійну, коли держава вибудовує свою взаємодію з недержавними інституціями лише навколо допомоги тим особам, які самі не можуть піклуватися про себе;

– державницьку, за якої держава є основним суб'єктом розв'язання різних соціальних проблем і вибудовує свої відносини з недержавними організаціями з позиції „старшого”;

– активістську, коли держава вибудовує відносини з неінституціоналізованими громадськими рухами та ініціативами, що формуються для розв'язання якоїсь однієї проблеми;

– ринкову, яка передбачає делегування відповідальності від державного сектора недержавному та маркетизацію сфери надання соціальних послуг;

– асоціативної демократії, за якої держава допомагає недержавним організаціям розв'язувати актуальні соціальні проблеми, делегує їм певні повноваження, залишаючи за останніми провідну роль у процесі соціального розвитку.

Реалізація саме останньої моделі свідчить про найбільшу розвиненість інститутів громадянського суспільства.

6. Виходячи зі змістовних характеристик „третього сектора” в Україні, запропоновано такі вимоги щодо його організації: засновниками недержавних організацій не можуть виступати органи державної влади або органи місцевого самоврядування; ці організації не можуть вести комерційну діяльність та отримувати прибуток; їх членами стають добровільно; їхня діяльність регулюється відповідними статутними документами, зареєстрованими уповноваженими державними органами; вони самокеруються, самостійно визначають цілі та завдання, форми і методи своєї діяльності.

У широкому розумінні до недержавних неприбуткових організацій можна віднести: організації громадян за інтересами, політичні партії, професійні спілки; релігійні організації, органи самоорганізації громадян, благодійні організації. У вузькому розумінні - об'єднання громадян, які не займаються комерційною, політичною або релігійною діяльністю та ставлять на меті захист інтересів тієї чи іншої соціальної групи; розв'язання або сприяння розв'язанню однієї (чи кількох) важливої соціальної проблеми. Саме такі організації і виступали предметом дисертаційного дослідження.

7. Функціонування ННО в Україні регулюється низкою нормативно-правових документів, основними з яких є Цивільний кодекс України (2003 р.), Господарський кодекс України (2003 р.), Закони України „Про об'єднання громадян” (1992 р.), „Про благодійництво та благодійні організації”, „Про професійних творчих працівників та творчі спілки” (1997 р.), „Про молодіжні та дитячі громадські організації” (1998 р.), „Про оподаткування прибутку підприємств” (1997 р.), „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” (1999 р.), „Про місцеве самоврядування” (1997 р.) та ін. Але й досі актуальною залишається проблема неузгодженості законодавства, особливо стосовно термінів, що визначають сфери і компетенції впливу ННО, особливості їх звітності та участі у розв'язанні проблем місцевого розвитку.

8. За нинішніх умов діяльність ННО концентрується навколо надання специфічних послуг, для яких є характерним таке: трудомісткість - у структурі їх ціни значну частку складає заробітна плата, тому вони коштують дорого, якщо надаються приватним сектором; адресність - одержувачі послуги, як правило, складають конкретну групу населення, що визначається її чітко вираженим статусом; інноваційність - здебільшого потреба в цих послугах виникла недавно, у зв'язку з чим приватний сектор може не поспішати надавати дані послуги, якщо не бачитиме в цьому вигоди, а центральна або місцева влада можуть не відразу усвідомити необхідність в належному бюджетному забезпеченні надання цих послуг; опора на громадськість - значна частина тих, хто бажає надавати дані послуги, готові робити це на добровільній і безкорисливій основі.

Отже, йдеться, перш за все, про послуги, закріплені у відповідному Законі Україні „Про соціальні послуги”. Надання інших послуг, зокрема у сфері освіти, охорони здоров'я, наукових досліджень, захисту навколишнього середовища, на сьогодні в Україні потребує законодавчого забезпечення та розвитку.

9. Задля упровадження моделі асоціативної демократії та сприяння розвитку соціального партнерства в Україні є доцільною реалізація таких заходів: застосування державних цільових програм розвитку „третього сектора”; установлення законодавчого обмеження впливу політичних партій та релігійних організацій на діяльність ННО; прийняття єдиного закону про ННО; створення бази даних вітчизняних ННО, проведення аналізу їх фінансових, проектних, організаційних, людських та інших ресурсів; нормативне закріплення процедур звітування органів влади перед громадськістю та здійснення контролю за їхньою діяльністю; забезпечення мотивації працівників органів влади щодо співробітництва з ННО; удосконалення структури оподаткування ННО; прийняття Закону України „Про державне соціальне замовлення”; нормативне узгодження можливостей участі громадських інститутів у цивілізованих формах лобіювання інтересів різних соціальних груп.

10. Координація зусиль між різними суб'єктами соціально-економічного розвитку територій, налагодження дійового соціального партнерства можливі за умов використання технологій проектного менеджменту, що передбачає чітке усвідомлення кінцевої цілі проекту, терміни його виконання, чіткий опис ролі та функцій кожного суб'єкта в процесі його реалізації, інтеграцію ресурсів усіх учасників реалізації проекту (забезпечення реалізації взаємодії влади, ННО та бізнесу).

11. Для акумуляції та консолідації зусиль різних суб'єктів соціального розвитку, забезпечення ефективної взаємодії між ННО, громадськістю та місцевими органами влади доцільно створити Центри соціального партнерства. Запропоновано механізм, що здатен забезпечити співпрацю і включає декілька важливих складових: формування інформаційного простору на рівні окремої територіальної громади з організацією публічних дискусій з актуальних проблем; обстеження, діагностика і аналіз ефективності взаємодії громадських і владних структур конкретної території; упровадження передового досвіду, в тому числі й закордонного у діяльність всіх суб'єктів соціального партнерства; організація тренінгів із розвитку соціального партнерства, навчання представників місцевої влади і громадськості методам і формам ефективної взаємодії та нових професій у соціальній сфері; залучення громадськості до розв'язання пріоритетних проблем соціально-економічного розвитку територій; організація і проведення конкурсів суспільно-значущих проектів і програм, спрямованих на соціальний розвиток території; проведення очних і дистанційних консультацій з проблем ефективної взаємодії влади і громадськості та експертизи соціальних проектів.

Реалізація даного механізму дозволить суттєво змінити існуючу ситуацію щодо забезпечення реалізації прав громадян, у тому числі і на управління місцевим розвитком, зробити діяльність органів влади доступною та прозорою для всіх громадян, сприяти становленню України як дійсно демократичної та соціальної держави.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Калінкіна Н.В. Дослідження ефективності територіальних органів влади / Б.Г. Савченко, Н.В. Калінкіна // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. ? Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2003. ? №1(15). - С. 160?164.

2. Калінкіна Н.В. Підвищення кваліфікації державних службовців як важлива складова гармонізації суспільних відносин / Н.В. Калінкіна // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2003. ? № 2 (17): У 2-х ч. - Ч. 2. - С. 195?198.

3. Калінкіна Н.В. Взаємодія органів влади і громадських організацій: пошук оптимальної моделі соціального партнерства / Н.В. Калінкіна // Теорія та практика державного управління: зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, ? 2006. - № 3 (15). - С. 177-185.

4. Калінкіна Н.В. Механізми організації діяльності недержавних неприбуткових організацій: світовий досвід / Н.В. Калінкіна // Теорія та практика державного управління: зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, ? 2007. - № 2 (17). - С. 244-251.

5. Калінкіна Н.В. Використання можливостей недержавних неприбуткових організацій у системі антикризового управління територіальним розвитком / В.В. Корженко, Н.В. Калінкіна // Теорія та практика державного управління: зб. наук. праць. - Вип. 4 (19). - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2007. - С. 168-174.

6. Калінкіна Н.В. Соціальна роль партнерства в бізнесі: соціологічний аналіз / Н.В. Калінкіна // Вісник Харківського університету № 456. Серія: “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова”. - Ч. 1. - Х., 2000. - С. 45-47.

7. Калінкіна Н.В. Діяльність громадських організацій в оцінках населення сходу України / Н.В. Калінкіна // Демократичні стандарти професійного навчання та діяльності публічних службовців: теорія та практика: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 22 березня 2007 р.: У 2 ч. - Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2007. - Ч. 2 - С. 430-434.

8. Калінкіна Н.В. Інституційні механізми взаємодії органів влади та громадськості на місцевому рівні / Н.В. Калінкіна // Державне управління та місцеве самоврядування: тези VIII Міжнар. наук. конгресу, 27-28 березня 2008 р. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2008. - С. 279-280.

Размещено на Allbest.ru

...