Принцип змагальності як засада судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Усі сторони організації й діяльності суду регулюються нормами права. Серед них слід вирізнити норми, що визначають не окремі деталі устрою суду та його діяльності, а найбільш загальні і найбільш важливі їх сторони, які в силу цього набувають значення принципів судової влади.

Принципами судової влади є норми найбільш загального, керівного характеру, що визначають місце судової влади в системі єдиної державної влади, побудову її основних інститутів та спрямовані на реалізацію завдань, що стоять перед судовою владою. Принципи діють у межах єдиної цілісної взаємопов'язаної і взаємозалежної системи, тому порушення одного з них тягне за собою порушення й інших.

У системі процесуального права принципи (засади) посідають домінуюче місце. Вони є першоджерелами для інших норм і інститутів, які виводяться з них і підпорядковуються нормам-принципам.

Мета моєї роботи - дослідити засаду змагальності сторін, як одну із основних засад судочинства.

Засада змагальності в загальному вигляді закріплена у Конституції України, ст. 129 якої передбачає, що однією з основних засад судочинства є змагальність сторін, свобода в наданні ними доказів та в доведенні перед судом їх переконливості.

На мою думку, ніяка інша засада не є такою універсальною і всеохоплюючою за своїм змістом та не виконує стільки функцій одночасно.

Конституційна засада змагальності сторін відіграє значущу роль у контролі за всім перебігом подій у судовому процесі. Саме через її втілення у повній мірі реалізуються також інші засади: законність, рівність усіх учасників перед законом і судом, гласність судового процесу, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження, тобто ті засади, які притаманні всім без винятку формам судочинства, оскільки сторони зацікавлені у справедливому вирішенні їх правового спору. Таким чином засада змагальності опосередковано, через її контролюючу функцію, є гарантом законності, об'єктивності, неупередженості та повноти судового розгляду справи.. Засада змагальності заслужено посідає належне місце серед інших основних конституційних засад судочинства.

У 1996 р. засада змагальністі сторін у судовому процесі отримала Конституційне закріплення, хоча термін «змагальність сторін» привертав увагу багатьох вчених-процесуалістів і раніше. Однак, незважаючи на те, що цей принцип загальновідомий, виникає потреба в його ґрунтовному дослідженні з метою більш повного зґясування змісту цього поняття.

Поняття принципу змагальності

принцип змагальність цивільний судочинство

Змагальність, за думкою професора М. Штефана, полягає в забезпеченні широкої можливості сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права й інтереси, свою позицію у справі, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальністю визначається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки. Утвердження своїх міркувань і оспорювання доводів, міркувань та заперечень противної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому змагального вигляду -- спору сторін перед судом. Отже, змагальність характеризується широкою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. Він ґрунтується на праві сторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у процесі -- principium instructions processus ad instantium partium. Необхідні судові дані про юридичні факти в справі, що становлять предмет доказування, а також докази, якими вони підтверджуються, подають, насамперед, сторони. Кожна з них повинна довести (onusprobandi) ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У зв'язку з чим вони мають право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати судові усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення. Таким чином, зміст принципу змагальності складають права і обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, в сфері судового доказування; принцип змагальності визначає змагальну форму цивільного судочинства -- такий процесуальний порядок, що забезпечує сторонам й іншим особам, які беруть участь у справі, можливість активно захищати особисті права й інтереси, права й інтереси інших осіб та держави.

За ствердженням російського науковця, професора А. Клейнмана змагальністю є те, що: а) кожна особа, яка бере участь у справі, має право давати пояснення, заперечення, заявляти клопотання, доводити свою правоту шляхом надання суду доказів, висловлювати судження по суті справи; б) прокурор має право доводити обставини справи та надавати суду висновки як з окремих питань, так і по суті справи.

Правознавець В. Семенов заперечує наявність принципу змагальності як самостійного принципу цивільного судочинства. Він вважає, що у цивільному процесі існує принцип процесуальної рівності сторін в умовах змагальної форми судочинства, суть якого полягає в зумовлених законом рівних можливостях сторін реально використовувати процесуальні засоби захисту своїх прав й інтересів у змагальних умовах у порядку процесуальної діяльності.

На думку професора В. Півненка, змагальність -- не засада кримінального судочинства, а лише гарантія реалізації принципу всебічного, повного і обґєктивного дослідження справи у суді.

Професор І. Марочкін говорить, що змагальність у судовому процесі вимагає, щоб субґєкти обвинувачення й захисту, цивільний позивач і цивільний відповідач мали однакову можливість переконати суд у своїй правоті.

Суть принципу змагальності сторін у судовому процесі у своєму звичному уявленні полягає в тому, що правовий спір ведуть між собою дві сторони -- позивач і відповідач у цивільних правовідносинах та обвинувачення і захист у кримінальних. За результатами такого спору суд має зробити у відповідних судових актах офіційні висновки про те, що стверджуване стороною на підтримання своєї позиції є більш імовірним, аніж заперечення цього.

За своєю суттю принцип змагальності передбачає рівні можливості й умови для виконання функції обвинувачення та захисту, підтримання цивільного позову й відповіді на нього. Процесуальна рівність означає, що всі заходи, які вправі вжити обвинувач для доказування обвинувачення, захист має право застосовувати для його спростування, а все, що вправі робити цивільний позивач для підтримання позову, може робити цивільний відповідач для його заперечення.

Принцип змагальності у цивільному процесі

Дія принципу змагальності у сфері цивільного судочинства є загальновизнаною, оскільки сама природа спору про цивільне право передбачає рівність прав сторін у відстоюванні власної позиції.

Суд зобов'язаний приймати передбачені законом заходи до всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, пояснювати особам, які беруть участь у справі, їх права й обов'язки і сприяти здійсненню їх прав( ч.4 ст.10 ЦПК).

Сторони надають суду всі відомі їм дані про юридичні факти у справі, що становлять предмет доказування, а також докази, якими ці факти підтверджуються. Так, процесуальне законодавство зобовґязує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 60 ЦПК; ст. 71 КАС; ст. 33 ГПК). Так само сторонам надано право ознайомлюватися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, давати суду усні й письмові пояснення, подавати свої докази, міркування та заперечення тощо (ст. 261 КПК; ст. 27 ЦПК; статті 49, 51 КАС; ст. 22 ГПК), що відповідає принципу змагальності сторін у судовому процесі, який ґрунтується, зокрема, на праві сторін на свій розсуд розпоряджатися фактичним матеріалом у судовому процесі.

Підкреслюючи важливість побудови цивільного процесу на засадах змагальності, відомі вчені-процесуалісти наводили в основному такі доводи:

-фактична сторона справи може бути краще встановлена тими, кому вона ближче знайома, хто знає, якими доказами її можна підтвердити і де ці докази відшукати;

-сторони, як ніхто інший (у тому числі й суд), зацікавлені у з'ясуванні обставин справи, оскільки кожна з них прагне задовольнити свої вимоги й у зв'язку з цим намагається відшукати для суду всі факти, які свідчать на її користь;

-принцип змагальності відповідає сутності цивільного процесу, а покладення на суд обов'язку збирати докази призвело б до перевірки судом власних висновків;

- характер тих прав, про які йдеться в цивільному процесі, не допускає застосування слідчого принципу, оскільки це призвело б до втручання держави у приватне і сімейне життя, що е неприпустимим;

-слідчий процес змушує суд стати помічником однієї зі сторін і, таким чином, втратити відповідні його положенню холоднокровність, безсторонність та об'єктивність;

-змагальний процес веде до розподілу праці, що завжди приносить кращі результати, ніж виконання всієї складної роботи однією особою; це дає сторонам можливість відшукати той доказовий матеріал, який свідчить на його користь, та скористатись допомогою фахівців-юристів;

-принцип змагальності змушує сторони виявляти особисту ініціативу та енергію, дає можливість зняти з суду непосильний тягар роботи, оскільки побудова цивільного процесу на слідчому принципі збільшує роботу суду в десятки і сотні разів.

Змагальна форма процесу притаманна всім стадіям, починаючи із звертання в суд і закінчуючи переглядом рішень в апеляційному чи касаційному порядку. Зацікавлена особа, звертаючись в суд із вимогою про захист суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, завжди відображує в своїй заяві елементи спору: суб'єктний склад, предмет, підстава спору та докази, які його підтверджують.

В стадії підготовки справи до судового розгляду змагальна форма сприяє активній діяльності зацікавлених осіб по наданню доказів, участі в зборі доказів, уточненню об'єму фактів, які потрібно доводити. В порядку підготування справи до розгляду суддя опитує позивача по суті заявлених вимог, виявляє можливі із сторони відповідача заперечення, пропонує йому надати додаткові докази. В необхідних випадках суддя викликає відповідача, виясняє, якими доказами можуть бути підтверджені заперечення, пропонує відповідачу по складним справам надати письмові заперечення, видає сторонам запити на одержання письмових та речових доказів та, з врахуванням позиції осіб, які беруть участь в справі, вирішує питання про проведення експертизу.

Найбільш яскраво змагальна форма процесу проявляється в основній стадії - судовому розгляді. Вона виражається в суворій черговості виступів позивача, відповідача, третіх осіб на стороні позивача, третіх осіб на боці відповідача, черговості допиту свідків з однієї та другої сторони, у визначенні порядку вивчення письмових та речових доказів з врахуванням позиції сторін, постановці питань, черговості виступів в судових засіданнях сторін, третіх осіб, прокурора.

В українському судочинстві змагальність сторін доповнюється активною участю суду, яка зумовлюється обовґязком встановити обґєктивну істину в справі. Активна участь суду виявляється в остаточному визначенні предмета доказування, збиранні за власною ініціативою необхідних доказів ( ч. 5 ст. 71 КАС України) та їх дослідженні

Однак існує думка, що у випадку коли суд за власною ініціативою збирає докази, він стає субґєктом доказування, фактично ще одною стороною судового процесу, яка буде відстоювати свою думку, а отже, є підстава ставити під сумнів обґєктивність та неупередженість суду.

У цьому питанні варто зазначити, що Європейський Суд зі справ людини не аналізує засаду змагальності судового процесу через призму «активної» чи «пасивної» ролі суду, тобто він не аналізує, чи суд самостійно збирає докази за власною ініциативою,чи вирішує справу лише на підставі наданих йому сторонами доказів. Тобто обрання форми судового процессу- слідчої чи змагальної- це питання національного законодавства. Для Європейського Суду важливо, щоб сторони реально були наділені рівними і достатніми правами щодо відстоювання своєї позиції.

Таким чином, належне і своєчасне виконання судом своїх повноважень сприяє безперешкодному функціонуванню принципу змагальності, дійсному і вільному змаганню сторін, реалізації сторонами та особами, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків. І, навпаки, неналежна реалізація таких повноважень може перешкодити всебічному розгляду справи, що нерідко призводить до скасування рішень вищім судом.

Принцип змагальності у кримінальному процесі

У кримінальному процесі принцип змагальності трактують як таку побудову процесу, за якої зацікавлені сторони, сторони обвинувачення та захисту мають рівні можливості для відшукування істини та обстоювання власної позиції або оспорювання тверджень іншої сторони. Для цього принципу характерно, що:

- функції обвинувачення і захисту відокремлені від правосуддя й розслідування;

- обвинувачений може здійснювати свій захист як самостійно, маючи всі права відносно дослідження доказів, так і за допомогою захисника;

- сторони мають рівні процесуальні можливості щодо участі в судовому слідстві;

- кожна зі сторін має можливість захищати свої права, свободи та законні інтереси в процесі судових дебатів, де обмеження в обґрунтуванні своєї юридичної позиції є неприпустимим;

- суд має всебічно проаналізувати доводи кожної зі сторін;

- правосуддя здійснюється судом із додержанням принципу рівності сторін, гласності та інших засад судочинства

Принцип змагальності в українському законодавстві закріплено в статті 16 Кримінально-процесуального кодексу , яка виділяє три головні процесуальні функції (обвинувачення, захисту і вирішення кримінальної справи) та забороняє покладати різні функції на той самий орган та одну посадову особу. Тому невід'ємною ознакою змагальності є існування сторін, які виконують протилежні функції. Особи в кримінальному судочинстві - це учасники кримінального процесу, але не кожен учасник може бути стороною в змагальному процесі.

Питання щодо трьох основних кримінально-процесуальних функцій є спірним. Деякі вчені вважають, що обвинувачення, захист, вирішення справи реалізуються в кожній справі, яка направляється на розгляд суду. Прибічники протилежної точки зору, з якими не можна не погодитися, вважають, що визнання лише трьох процесуальних функцій "… не охоплює всю повноту діяльності осіб, які приймають участь по справі, штучно обмежуючи направленість їх діяльності заданими направленостями без врахування дійсних процесуальних інтересів".

Однак, найбільш аргументованою та доведеною, є точка зору про те, що змістом змагальних засад є розподіл та чітке розмежування процесуальних функцій, тобто відокремлення функцій обвинувачення, захисту від функцій вирішення справи . Чинне кримінально-процесуальне законодавство не допускає суміщення одним і тим же суб'єктом функцій по захисту, обвинуваченню, розгляду і вирішенню справи. З метою недопущення порушення принципу законності та одним з елементів гарантії його дотримання законодавцем передбачено право відводу судді, народного засідателя (ст. 54-56 КПК України), прокурора (ст. 58 КПК України), слідчого і особи, яка проводить дізнання (ст. 60 КПК України) та захисника (ст. 61КПК України). Саме змагальність сторін, на думку деяких авторів, спонукає суд, прокурора, слідчого і особу, яка проводить дізнання, досліджувати обставини справи всебічно, повно та об'єктивно й неупереджено та ухвалювати законне і неупереджене рішення.

Величезний внесок в розвиток теорії змагальності кримінального судочинства було здійснено радянським вченим-процесуалістом Строговичем М.С., який спочатку вважав, що забезпечення обвинуваченому права на захист і змагальність є одним принципом, однак пізніше дійшов висновку, що змагальність має особливо важливе значення і почав виділяти її в якості самостійної засади радянського кримінального процесу. Він одним з перших обґрунтував таку точку зору на змагальні основи, яка дотепер є домінуючою (переважаючою) серед інших.

Змагальність, за його визначенням, є в тому, що суд розглядає справу за участю сторін - обвинувачення і захисту та при цьому всіма правами сторони користується обвинувачений чи підсудній. Сторони - прокурор, потерпілий, підсудний, захисник, а також цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники - наділені рівними процесуальними правами для відстоювання перед судом своїх вимог для заперечення, спростування вимог і тверджень другої сторони. За М.С. Строговичем, функції сторін - обвинувачення та захисту - відділені від функцій суду, який в судовому розгляді не є стороною, а наділений керівною та вирішальною роллю.

Джерела

Нормативні акти.

1.Конституція України.

2.Цивільний процесуальний кодекс України.

3. Кодекс адміністративного судочинства України

Список використаної літератури

1.Штефан М. Цивільний процес. - Київ, 1997.

2.Клейнман А.Ф. Советский гражданский процесе, -- М., 1954.

3.Півненко В. Щодо принципу змагальності у кримінальному судочинстві // Вісник прокуратури. - 2006. - № 5

4.Лунин С. « Поняття принципу змагальності у судовому процесі»//Право України- 2010-№3

5.Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб./ В.С. Ковальський, В.Т. Білоус, С.Е.Демський та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

6.С.А. Гізатова « Принцип змагальності в кримінальному процесі та роль адвоката- захисника в його реалізації» //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності - №3, 2009

7.Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса / М.С. Строгович. - М.: Наука, 1968. - Т. 1. - 1968.

8.Лунін С.В. «Принцип змагальності сторін як гарантія ефективного судового захисту» /Лунін С.В. //Часопис Академії адвокатури України 2011- № 10

9. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України. Стан та перспективи розвитку: Навч. посіб. - К., 2004.

Размещено на Allbest.ru