Підроблення як спосіб вчинення злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Підроблення як спосіб вчинення злочину

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Необхідність осмислення положень нового Кримінального кодексу України (далі - КК) потребує подальшого дослідження фундаментальних питань науки кримінального права: поняття злочину, складу злочину, покарання тощо. В такому аспекті важливого значення набуває питання дослідження способу вчинення злочину.

Останнім часом спостерігається поширення суспільно-небезпечних діянь, що вчинюються у спосіб підроблення. Як наслідок цього, у вітчизняному кримінальному законодавстві було збільшено кількість статей, що передбачають відповідальність за діяння, пов'язані з підробленням. Підроблення є способом вчинення злочинів, що можуть вчинятися у різних сферах і посягати на різні суспільні відносини.

Дослідження підроблення як способу вчинення злочину, його суб'єктивних та об'єктивних ознак має важливе теоретичне та практичне значення. Зокрема, воно дозволить глибше та повніше з'ясувати окремі аспекти загального вчення про склад злочину, передусім, про об'єктивну сторону складу злочину. Це є важливим для правозастосовної практики, де виникає багато питань, пов'язаних з кваліфікацією підроблень, вирішення конкуренції кримінально-правових норм, відмежування суміжних злочинів та злочинних діянь від незлочинних.

Незважаючи на важливість зазначеної проблеми, спеціальних комплексних досліджень, присвячених розгляду підроблення як способу вчинення злочину, не проводилось. Підроблення розглядалось лише як спосіб вчинення конкретних злочинів при дослідженні окремих складів злочинів, а також в контексті дослідження способу як ознаки об'єктивної сторони складу злочину. Водночас за межами цих досліджень залишилися розгляд підроблення на рівні родового поняття, визначення його правової сутності, характеристика об'єктивних та суб'єктивних ознак підроблення. Крім того, майже всі дослідження проводилися на підставі раніше діючого вітчизняного кримінального законодавства.

Викладене свідчить про актуальність та важливість теми дисертаційного дослідження, що й обумовило вибір основного напрямку наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідницької роботи кафедри кримінального права Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління» та ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376/2000.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є проведення комплексного теоретичного дослідження підроблення як способу вчинення злочину на рівні його родового поняття і визначення на цій основі пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства та рекомендацій щодо застосування положень КК при кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) розглянути поняття «підроблення» як способу вчинення злочину на рівні родового поняття; 2) дослідити співвідношення його із суміжними поняттями; 3) на підставі різних критеріїв провести класифікацію підроблення і з'ясувати кримінально-правові особливості кожного його виду; 4) проаналізувати обставини об'єктивного та суб'єктивного характеру, що виступають детермінантами підроблення; 5) розглянути роль і місце підроблення як способу вчинення злочину у складі злочину; 6) дослідити об'єктивні та суб'єктивні ознаки підроблення; 7) розглянути дискусійні питання кваліфікації підроблення шляхом аналізу, по-перше, питань кваліфікації підроблення з урахуванням конкуренції кримінально-правових норм, і, по-друге, впливу ознак складу злочину на кваліфікацію злочинів досліджуваної категорії; 8) сформулювати пропозиції щодо правильної кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення, та пропозиції, спрямовані на вдосконалення кримінального закону.

Об'єктом дослідження є підроблення як особливий спосіб вчинення злочинів.

Предметом дослідження виступають положення КК про кримінальну відповідальність за вчинення злочинів, способом вчинення яких є підроблення, та практика їх застосування.

Методи дослідження. Дослідження зазначеної проблеми здійснювалося з використанням таких методів: діалектичного - при дослідженні поняття підроблення з точки зору його вивчення як у статичному стані, так і в динамічних змінах, при розгляді підроблення в контексті загального вчення про спосіб вчинення злочину та підроблення як способу вчинення окремого злочину; історико-правового - при розкритті історичної генези підроблення і дослідження різних аспектів підроблення через призму його обумовленості, історичного розвитку, перспектив вдосконалення кримінального закону в частині відповідальності за підроблення; порівняльно-правового - при аналізі законодавства зарубіжних країн в частині встановлення відповідальності за злочини, способом вчинення яких є підроблення, та використанні зарубіжного досвіду у вітчизняній законодавчій практиці; системно-структурного та функціонального - при дослідженні об'єктивних і суб'єктивних ознак підроблення як способу вчинення злочину та при класифікації підроблення; формально-юридичного - при дослідженні положень КК, що містять кримінально-правові заборони на вчинення підроблення, з точки зору їх відповідності підставам та умовам криміналізації діянь, уніфікації термінів, відповідності правилам законодавчої техніки; соціологічного - при проведенні і узагальненні результатів анкетування суддів та працівників правоохоронних органів за спеціально розробленою анкетою згідно з предметом дослідження.

Теоретичною основою дисертації послужили наукові праці вітчизняних і зарубіжних криміналістів, присвячених розгляду як загальних питань кримінального права, так і досліджуваної проблеми, зокрема, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова, Г.М. Борзенкова, Я.М. Брайніна, Ю.В. Бауліна, Л.Д. Гаухмана, В.К. Грищука, Н.О. Гуторової, О.О. Дудорова, М.Д. Дурманова, А.А. Жижиленка, Б.В. Здравомислова, А.Ф. Зелінського, Г.Г. Зуйкова, М.Й. Коржанського, Г.А. Кригера, Л.Л. Кругликова, А.В. Кузнєцова, В.М. Кудрявцева, Б.О. Куринова, П.С. Матишевського, М.І. Мельника, Н.А. Мирошниченко, А.А. Музики, В.О. Навроцького, Б.С. Никифорова, М.І. Панова, А.О. Пінаєва, Б.І. Пінхасова, А.А. Піонтковського, Г.Ф. Полєнова, В.С. Постнікова, Р.А. Сабітова, О.Я. Свєтлова, Т.Л. Сергеєвої, В.В. Сташиса, С.А. Тарарухина, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, С.І. Тихенка, В.П. Тихого, І.Я. Фойницького, М.І. Хавронюка, І.Ш. Жорданія. Крім того, використовувались також наукові праці із загальної теорії держави і права, адміністративного права, кримінології, криміналістики, філософії, психології, соціології.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення 146 кримінальних справ про злочини, способом вчинення яких є підроблення, проведеного анкетування понад 170 суддів та працівників правоохоронних органів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням підроблення як способу вчинення злочину. Його наукова новизна полягає, зокрема, у такому:

1. У результаті дослідження підстав та умов криміналізації розвинуто положення про соціальну обумовленість встановлення кримінально-правової заборони на вчинення певних підроблень. Обґрунтовано необхідність розширення кола кримінально караних підроблень.

2. Вперше комплексно досліджено синонімічні визначення процесу підроблення у кримінальному законі. Обґрунтована необхідність застосування у вітчизняному кримінальному законі уніфікованого терміну «підроблення» замість застосовуваних у ньому численних різноманітних термінів та термінологічних зворотів визначення підроблення як способу вчинення злочину.

3. Обґрунтовано авторське бачення підроблення як різновиду кримінально караного обману. Вперше запропоновано відносити підроблення усіх видів до так званих опосередкованих обманів, серед яких можна виділяти упредметнений обман та словесний обман на письмі.

4. Одержала подальшого розвитку класифікація кримінально караного підроблення. Запропоновано класифікацію підроблення за різними критеріями, у тому числі за об'єктом, предметом, суб'єктом.

5. Аргументовано, що визначальною для відмежування кримінально караного підроблення від інших видів підроблення є ознака заподіяння таким діянням шкоди суспільним відносинам. Визначено, що на характер такої шкоди вказує, головним чином, предмет підробки та спрямованість його використання.

6. На підставі аналізу зв'язку підроблення як способу вчинення злочину зі злочинною дією зроблений висновок, що підроблення може виступати у: 1) якості внутрішнього змісту злочинної дії (бути іманентною їй); 2) дії «допоміжного» характеру, що забезпечує виконання основної дії.

7. Визначено і детально проаналізовано обставини об'єктивного та суб'єктивного характеру, що детермінують підроблення. До них, зокрема, віднесено об'єкт, предмет, обстановку вчинення злочину, мотив та мету вчинення підроблення, особливості суб'єкта підроблення.

8. Вперше на основі нового кримінального законодавства України досліджено об'єктивні та суб'єктивні ознаки підроблення як способу вчинення злочину (на рівні родового поняття).

На підставі дослідження об'єктивних та суб'єктивних ознак підроблення, зроблено висновок про те, що підроблення - це завжди предметний та знарядійний спосіб вчинення злочину. Доведено, що для підроблення завжди обов'язковою є відповідна мета, а для кримінально караного, навіть за умови не зазначення її у кримінальному законі, вона завжди буде метою збуту або використання підробки.

Дано авторське визначення кримінально караного підроблення на рівні родового поняття.

9. Проаналізовано особливості кваліфікації підроблення з урахуванням можливого виникнення конкуренції загальної та спеціальної норм і конкуренції частини та цілого. Визначено критерії встановлення випадків таких конкуренцій та правила правильної кваліфікації діянь, вчинених за вказаних обставин.

10. Сформульовано загальні правила кваліфікації підроблення, поєднаного з подальшим використанням підробки. При формулюванні цих правил враховувався передусім об'єкт, якому спричиняється шкода.

11. Запропоновано комплексний алгоритм кваліфікації підроблення з урахуванням таких особливостей як сфера, предмет, суб'єкт та характер підроблення.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що викладені в ньому висновки та пропозиції можуть бути використані:

у науково-дослідній роботі - при подальшій розробці вчення про злочин та склад злочину, при дослідженні окремих злочинів, способом вчинення яких є підроблення;

у правотворчості - при подальшому вдосконаленні чинного законодавства України, зокрема в частині відповідальності за злочини, способом вчинення яких є підроблення (Акт про впровадження у законодавчу діяльність пропозицій за результатами дисертаційного дослідження №06-19/15-1348 від 22 вересня 2005 р., виданий Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України);

у правозастосовчій практиці - при вирішенні питань кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення;

у навчальному процесі - при підготовці підручників та навчальних посібників з кримінального права та при викладанні курсу кримінального права.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були предметом обговорення на міжнародних і всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: «Запорізькі правові читання» (м. Запоріжжя, 2002 та 2003 рр.); «Актуальні проблеми державного управління та місцевого самоврядування» (м. Запоріжжя, 2002 р.); «Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення законодавства)» (м. Львів, 2003 р.); «Право і лінгвістика» (м. Сімферополь, Ялта, 2003 р.); «Актуальні проблеми правознавства» (м. Запоріжжя, 2003 р.); Дні науки Національного університету «Києво-Могилянська академія» (м. Київ, 2004); «Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства» (м. Запоріжжя, 2004 р.); «Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування» (м. Запоріжжя, 2004 р.).

Окремі положення дисертаційного дослідження використовувалися при проведенні практичних занять з Особливої частини кримінального права України зі студентами юридичних факультетів Запорізького національного університету та Гуманітарного університету «Запорізький інститут державного та муніципального управління».

Публікації. За темою дисертації опубліковано десять наукових робіт, з яких п'ять статей, що надруковані у виданнях, визнаних ВАК України як фахові для юридичних наук, та тези п'ятьох доповідей.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які вміщують сім підрозділів, висновків, списку використаної літератури (270 найменувань) і шести додатків. Загальний обсяг дисертації становить 219 сторінок, із яких основного тексту - 186 сторінок.

Основний зміст роботи

підроблення злочин кримінальний правовий

У Вступі показується актуальність теми дослідження, її зв'язок з науковими програмами та планами, мета та завдання дослідження, наводиться наукова новизна дисертації, теоретична та практична значимість одержаних результатів та дані про їх апробацію.

Розділ 1 «Підроблення як кримінально-правова категорія: поняття та обумовленість кримінальної відповідальності» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історичний генезис уявлень про кримінально каране підроблення» простежується процес історичного розвитку уявлень про кримінально каране підроблення. Наводяться фактори, які зумовили появу підроблення як соціального явища. Показано, що мінливий історичний процес поступово створює об'єктивні передумови для вчинення нових різновидів підроблення, а отже й обумовлює необхідність кримінально-правової заборони найбільш небезпечних з них. При цьому у теперішній час суспільного розвитку під впливом процесу глобалізації необхідність у нормативній забороні певних видів підроблень виникає у світової спільноти майже одночасно. Це підтверджується приблизно однаковим колом кримінально караних підроблень, закріпленим у національному законодавстві країн світу.

Підрозділ 1.2. «Соціальна обумовленість існування кримінальної відповідальності за підроблення» присвячено розгляду умов криміналізації та декриміналізації підроблення у вітчизняному КК. Доводиться, що встановлені заборони на вчинення певних різновидів підроблення у КК відповідають умовам криміналізації, які висуваються у науці кримінального права. З огляду на це, доводиться авторська думка про неприйнятність проведення абсолютної або відносної декриміналізації деяких різновидів підроблення, що пропонуються окремими вченими. Після розгляду умов криміналізації підроблення дисертант доходить до висновку про необхідність розширення кола кримінально караних підроблень. Пропонується доповнити кримінальний закон положенням про окрему відповідальність за підроблення лікарських засобів. Наводяться аргументи на користь такого нововведення.

У підрозділ 1.3. «Поняття підроблення» проведено аналіз підроблення шляхом розгляду його у якості різновиду кримінально караного обману. У результаті порівняння понять «підроблення» та «обман» робиться висновок, що вони відносяться до порівняних сумісних понять, які знаходяться у відносинах підпорядкування. При цьому обман буде підпорядковуючим поняттям, а підроблення - підпорядкованим. Отже поняття «обман» є ширшим за поняття «підроблення» і останнє включає у себе як один із можливих видів (проявів).

Зроблена спроба визначити місце підроблення серед інших різновидів обману. Пропонується серед обманів у активній формі, залежно від наявності контакту між особою, що обманює, та особою, яка вводиться в оману, виділяти безпосередній та опосередкований обман. Серед безпосередніх обманів можна виділити обман дією та словесний усний обман. Опосередкований обман в свою чергу можна класифікувати на упредметнений обман та словесний обман на письмі. Кримінально каране підроблення за суттю завжди буде відноситися до опосередкованих обманів.

У результаті аналізу термінологічного апарату Особливої частини КК зроблено висновок, що для позначення процесу підроблення у законі використовується ряд синонімічних термінів та термінологічних зворотів. А саме: підроблення (статті 160, 215, 216, 318, 358, 366, 409), підробка (статті 158, 200, 290), підлог (ст. 158), фальсифікація (статті 221, 226), «виготовлення… підроблених» (статті 199, 215, 224, 358) та «незаконне виготовлення» (статті 216, 217, 318). Доводиться, що використання зазначеного синонімічного ряду у вітчизняному кримінальному законі є недоцільним, оскільки кожний із вказаних термінів не має самостійного навантаження, істотно відмінного від того, що несе споріднений термін. Пропонується замість цих синонімів використовувати у тексті закону найбільш прийнятний, один сталий термін - підроблення. Зазначається, що термінологічне словосполучення «незаконне виготовлення» у статтях Особливої частини КК має подвійне значення: як обманні дії (по суті підроблення), так і ті, що не мають такого характеру. І тільки за умови використання даного термінологічного словосполучення у першому значенні його необхідно замінити на підроблення (ст. 217), або взагалі виключити там, де є дублювання «незаконного виготовлення» та підроблення (статті 216, 318).

Розділ 2 «Кримінально-правова характеристика підроблення» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика підроблення як способу вчинення злочину» розглянуто роль та місце підроблення у складі злочину, обставини об'єктивного та суб'єктивного характеру, що його детермінують. Предметом розгляду виступило саме родове поняття такого способу вчинення злочину як підроблення. Підроблення віднесено до «наскрізних» способів, тобто способів, що є характерними для багатьох складів злочинів передбачених КК.

Автором піддається сумніву висунута у науці пропозиція розглядати спосіб вчинення злочину залежно від його значення у конкретному складі злочину як самостійний склад злочину або як можливий спосіб вчинення іншого злочину. Наводяться аргументи на користь неприйняття такого підходу. Наголошено на неможливості ототожнення способу та злочинної дії. Доводиться, що підроблення як спосіб вчинення злочину може по-різному співвідноситися з дією. Підроблення може виступати у якості внутрішнього змісту злочинної дії, засвідчувати операційну своєрідність виконання дії (статті 199, 215, 216, 224 КК). В таких випадках взаємозв'язок способу вчинення злочину та дії настільки тісний, що спосіб за суттю співпадає з дією. Але це не означає, що дія поглинає спосіб, або навпаки, спосіб виключає дію. Це самостійні кримінально-правові явища. В окремих складах злочинів підроблення може виступати у якості дії «допоміжного» характеру, що забезпечує вчинення «основної» дії (ст. 409 КК). В таких випадках дія допоміжного характеру знаходиться в нерозривному зв'язку з основною дією, є дією без якої неможливо вчинити останню.

На підставі загальних вчень про детермінованість способів вчинення злочину проаналізовано детермінанти підроблення. Висунуті такі основні обставини об'єктивного та суб'єктивного характеру, що детермінують підроблення: 1) об'єкт злочину; 2) предмет злочину; 3) засоби вчинення злочину; 4) обстановка вчинення злочину; 5) мотив та мета злочину; 6) суб'єкт підроблення.

У підрозділі 2.2. «Об'єктивні ознаки підроблення» досліджено ряд зовнішніх ознак підроблення.

1. Завдання шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Саме вчинення підроблення у тих чи інших суспільних відносинах робить його злочинним. За таких умов вчинення злочинного діяння у спосіб підроблення має такий ступінь суспільної небезпеки, що дозволяє віднести таке підроблення до кримінально караних. З огляду на чисельність у КК злочинів, що вчинюються у спосіб підроблення, розглянуто питання місця у системі Особливої частини цих злочинів. На підставі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, доктрини кримінального права доводиться недоцільність виділення окремого розділу, який би вміщував усі (або майже усі) норми, що передбачають відповідальність за кримінально карані підроблення. Місцезнаходження в Особливій частині КК злочинів, способом вчинення яких є підроблення, повинно визначатися тим об'єктом, якому спричиняється шкода від такого діяння.

2. Підроблення є певним порядком, методом, послідовністю рухів та прийомів, які використовуються при вчиненні відповідних злочинних посягань. Характеристика зовнішньої форми підроблення через послідовність рухів та прийомів дозволяє стверджувати, що підроблення є характерним для злочинного діяння у формі активної суспільно небезпечної поведінки винної особи. Підроблення - це завжди активна поведінка.

3. Підроблення як явище дійсності завжди знаходить свій зовнішній прояв у впливі на будь-які матеріальні утворення. Підроблення - це зажди предметний спосіб вчинення злочину. З урахуванням особливостей предмета підроблення пропонується розрізняти його два різновиди - опосередковане та дубльоване.

При опосередкованому підробленні предметом виступають речі матеріальність яких відносна (комп'ютерна інформація, електронний документ). Доводиться, що навіть за відносної матеріальності, підроблення подібних предметів здійснюється шляхом впливу на речі матеріального світу (носії інформації, електронний документ). Тільки так можна щось підробити. За таких обставин визнання за предметом підроблення речей матеріального світу є умовним, але припустимим. Сутність дубльованого підроблення зводиться до того, що впливу піддається вже підроблена річ. Таке підроблення залишається бути злочинним, оскільки навіть за умови заміни предмету суспільних відносин на предмет підроблення, такі відносини продовжують існувати і бути об'єктом злочинних посягань.

4. Видозмінюючий вплив при підробленні завжди робиться за допомогою певних засобів вчинення злочину. Враховуючи поділ усіх засобів вчинення злочину на знаряддя та засоби у вузькому розумінні цього слова, наголошується, що для підроблення характерно застосування саме знарядь вчинення злочину. Підроблення передбачає використання не будь-яких засобів, а лише тих, які можуть завдати видозмінюючий вплив на предмет підроблення.

У підрозділі 2.3. «Суб'єктивні ознаки підроблення» досліджено внутрішні, психологічні ознаки підроблення.

З огляду на юридичну природу кримінально караного підроблення мета є невід'ємною його ознакою. Підроблення - це завжди цілеспрямований процес. Наявність мети при підробленні виявляє суб'єктивну сторону цього процесу як способу вчинення злочину. Це має місце і у випадку, коли в законі відсутня вказівка на мету вчинення підроблення. Видається за доцільне у тих нормах, де мета не зазначена і не випливає однозначно при тлумаченні (статті 158, 160, 216, 217, 318 КК), зробити вказівку на спеціальну мету підроблення. Це дозволить уникнути помилок при розмежуванні кримінально караних та незлочинних підроблень і досягти єдиного підходу до опису у кримінальному законі однотипних діянь.

Мету підроблення можна умовно поділити на дві складові, які слідують одна за іншою, і які лише у своїй єдності роблять наявною загальну мету кримінально караного підроблення. За суттю ці дві складові будуть виступати окремими цілями. Причому першу з них можна назвати найближчою метою, яка внутрішньо притаманна процесу підроблення, органічно поєднана з ним. Ця мета являє собою прагнення підроблювача виготовити підробку належної якості. Найближча мета є передумовою досягнення кінцевої мети - використання у будь-який спосіб або збут підробки. І яку б форму мета підроблення не приймала у законі вона завжди буде метою використання або збуту.

Для визнання підроблення злочинним суб'єкт його вчинення - підроблювач повинен відповідати ознакам, що висуваються до суб'єкта злочину взагалі, та спеціальним вимогам, що висуваються до суб'єкта окремих кримінально караних підроблень. Суб'єктом вчинення останніх може бути лише особа, яка характеризується особливими ознаками - спеціальний суб'єкт. Стосовно визначення кола підробок спеціального суб'єкта запропоновано таке правило: підроблення, вчинюване спеціальним суб'єктом, можливе лише тоді, коли воно було обумовлено саме можливостями, які випливають з повноважень спеціального суб'єкта. У разі якщо спеціальний суб'єкт вчиняє підроблення будь-якої речі, виготовлення якої не входило до кола його повноважень або дана річ не перебувала у його віданні, то не буде й підроблення, вчиненого спеціальним суб'єктом. Вчинення підроблення за таких умов не було пов'язано з використанням особливого статусу. Підроблення вчиняється не в тих суспільних відносинах, учасником яких є певний спеціальний суб'єкт. І ці відносини не зазнають будь-яких змін у результаті такого підроблення. Підроблювач буде відповідати або за інше підроблення, або за злочин, який вчиняється не у спосіб підроблення, або взагалі не буде притягуватися до кримінальної відповідальності. Виняток із запропонованого правила становить підроблення про яке йдеться у ст. 409 КК, де законодавцем врахована можлива сукупність злочинних дій.

Дослідження об'єктивних та суб'єктивних ознак підроблення підсумовує його визначення: кримінально каране підроблення - це усвідомлений і цілеспрямований порядок, послідовність рухів та прийомів, спрямованих на створення нової речі - аналога справжньої або видозмінення справжньої речі з метою надання їй нових ознак та характеристик, вчинені за допомогою знарядь вчинення злочину і передбачені кримінальним законом у якості способу вчинення певних суспільно небезпечних діянь.

Розділі 3 «Проблемні питання кваліфікації підроблення» складається з двох підрозділів. У розділі розглянуто найбільш дискусійні аспекти кваліфікації підроблення, проаналізовано типові помилки, які зустрічаються у практиці кваліфікації підроблення, та запропоновано шляхи їх виправлення та запобігання.

У підрозділі 3.1. «Кваліфікація підроблення при конкуренції кримінально-правових норм» визначено причини помилок при кваліфікації підроблення та розглянуто питання кваліфікації при конкуренції кримінально-правових норм.

При кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення, можливе виникнення: а) конкуренції загальної та спеціальної норм; б) конкуренції частини та цілого. У першому випадку для підроблення буде характерним виділення спеціальних норм за способом (статті 364 і 366 КК), за безпосереднім об'єктом (статті 199 і 224, 358 і 199, 364 і 375 КК) та за суб'єктом (статті 358 і 366 КК). При такій конкуренції завжди перевага повинна віддаватися спеціальній нормі. Але про існування загальних та спеціальних норм можна вести мову лише у конкретному відношенні, тільки при взаємодії між ними. Оскільки, одна і таж норма в одному випадку може бути спеціальною, а в іншому загальною. У другому випадку при підробленні спостерігається така форма конкуренції частини та цілого як конкуренція норм про простий та складений склади злочинів. Якщо пристосувати дану форму до злочинів, що вчиняються у спосіб підроблення, то можна стверджувати, що наявність такої конкуренції залежить від різного віднесення підроблення як способу вчинення злочину до злочинної дії. І з урахуванням цього виникає конкуренція підроблення як способу, який притаманний дії, їй іманентний, та способу, який виступає у ролі дії «допоміжного» характеру, що забезпечує виконання основної дії. В останньому випадку йдеться про наявність складеного складу злочину, в яких менш тяжкий злочин виступає способом вчинення іншого злочину. Наприклад, ухилення військовослужбовця від несення обов'язків військової служби шляхом підроблення документів (ст. 409 КК). Тут підроблення документів по суті відноситься до самостійного складу злочину, передбаченого ст. 358 КК. Але в цьому прикладі такі дії входять до складу злочину, який передбачений у ст. 409 КК. За наявності зазначеної конкуренції перевагу слід віддавати нормі, яка найбільш повно описує вчинене.

Підрозділ 3.2. «Кваліфікація підроблення за сукупністю злочинів» присвячений передусім розгляду питання кваліфікації підроблення, поєднаного з використанням підробленої речі. Саме у органічному сполученні підроблення та подальшого використання підробки знаходить свій логічний прояв механізм спричинення реальної шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам в результаті підроблення. З огляду на це та з урахуванням можливого завдання шкоди від використання іншим, аніж при підробленні об'єктам кримінально-правової охорони, пропонуються два загальних правила кваліфікації підроблення та наступного використання підробки підроблювачем.

1). Підроблення з подальшим використання підробки, за умови передбачення використання як однієї з форм вчинення відповідного складу злочину поряд з підробленням та не завдання шкоди іншому, аніж при самому підробленні, об'єкту, на охорону якого спрямована дія іншої кримінально-правової норми, вчинене слід кваліфікувати як одиничний злочин, за статтею, яка передбачає відповідальність за підроблення;

2). Підроблення з подальшим використанням підробки спрямованого на спричинення шкоди іншому, аніж при самому підробленні, об'єкту кримінально-правової охорони, за умови поставлення таких об'єктів під охорону окремої норми, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, а саме за вчинення підроблення та за статтею, що передбачає відповідальність за спричинення шкоди об'єкту кримінально-правової охорони у результаті використання підробки.

Поширеним випадком у практиці є вчинення підроблення з метою подальшого заволодіння чужим майном. Вчинення підроблень в таких випадках є засобом, проміжним етапом на шляху досягнення кінцевого злочинного результату - заволодіння чужим майном. Для потреб кваліфікації корисливих підроблень сформульоване правило, відповідно до якого підроблення поєднане з подальшим використанням підробки задля заволодіння чужим майном потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, а саме як підроблення та відповідний злочин проти власності.

У висновках підбито підсумки дослідження, наводяться його основні результати, сформульовано пропозиції по вдосконаленню кримінального закону.

Пропонується:

1. У назві ст. 158 КК слово «підлог» замінити на «підроблення».

Ч. 2 ст. 158 КК викласти в такій редакції: «Виготовлення виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не передбачений законом, внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей або будь-яке інше підроблення з метою використання, а так само використання завідомо підробленого виборчого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом, - …».

2. Ч. 3 ст. 160 КК викласти в такій редакції: «Підроблення документів референдуму з метою використання, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, - …».

3. Нова редакція назви та ч. 1 ст. 199 КК:

Назва ст. 199 КК - «Незаконні дії з грошима, цінними паперами та лотерейними білетами»;

Ч. 1 ст. 199 КК - «підроблення з метою збуту національної валюти України у виді банкнот чи металевої монети, іноземної валюти, цінних паперів чи лотерейних білетів, а також зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з тією самою метою або збут таких підробок - …».

Ст. 224 КК виключити.

4. У ч. 1 ст. 200 КК та у назві і диспозиції ст. 290 КК слово «підробка» замінити на «підроблення».

5. У ч. 2 та 3 ст. 204 КК внести вказівку на мету збуту при вчиненні зазначених у диспозиціях цих статей дій.

6. У ч. 1 ст. 221 та у назві ст. 226 КК слово «фальсифікація» замінити на «підроблення».

7. Ч. 1 ст. 226 КК викласти в наступній редакції: «підроблення з метою використання чи збуту вимірювальних приладів чи інструментів, а також збут таких підробок».

8. Ч. 1 ст. 215 КК викласти в такій редакції - «підроблення з метою збуту знаків поштової оплати, маркованої продукції, міжнародних купонів для відповіді, посвідчень особи для міжнародного поштового обміну, відбитків маркувальних машин, квитків залізничного, водного, повітряного або автомобільного транспорту та інших проїзних документів і документів на перевезення вантажу, а також збут або використання таких підробок - …».

9. Нова редакція назви та ч. 1 ст. 216 КК:

Назва ст. 216 КК - «підроблення марок акцизного збору або контрольних марок, використання або збут таких підробок»;

Ч. 1 ст. 216 КК - «підроблення марок акцизного збору або контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів та фонограм чи голографічних захисних елементів з метою використання чи збуту, а також використання або збут таких незаконно одержаних марок акцизного збору, контрольних марок, голографічних захисних елементів чи підробок - …».

10. Нова редакція назви та ч. 1 ст. 217 КК:

Назва ст. 217 КК - «Підроблення державного пробірного клейма, а також його незаконний збут або використання»;

Ч. 1 ст. 217 КК - «Підроблення державного пробірного клейма з метою використання чи збуту, а також його незаконний збут або використання, - …».

11. Нова редакція назви та ч. 1 ст. 318 КК:

Назва ст. 318 КК - «Підроблення документів, які надають право на отримання наркотичних засобів чи психотропних речовин або прекурсорів, використання або збут таких незаконно одержаних документів чи підробок»;

Ч. 1 ст. 318 КК - «Підроблення документів, які надають право на отримання наркотичних засобів чи психотропних речовин або прекурсорів, призначених для вироблення або виготовлення цих засобів чи речовин, з метою використання чи збуту, а також використання або збут таких незаконно одержаних документів чи підробок - …».

12. У ч. 1 ст. 358 КК замість термінологічного звороту «виготовлення підроблених» використати термін «підроблення» та передбачити у ч. 1 статті таку альтернативну форму вчинення злочину як використання завідомо підробленого документа. Виходячи з цього ч. 3 цієї статті виключити.

13. Доповнити розділ XIII Особливої частини КК новою статтею такого змісту:

«Ст…. Підроблення лікарських засобів

1. Підроблення з метою збуту лікарських засобів, їх збут, - …

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - …

3. Дії, передбачені частинами першою або другою, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, - …».

14. Внести зміни до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 12 квітня 1996 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів», виклавши його у такій редакції: «Заволодіння особою внаслідок збуту підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї чужим майном потребує додаткової кваліфікації за статтями, які передбачають відповідальність за викрадення цього майна».

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Тучков С. Характеристика злочинів у сфері господарської діяльності, що вчиняються шляхом підроблення // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - №10. - С. 96-98.

2. Тучков С. Проблеми кваліфікації використання завідомо підробленого документа підроблювачем // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №5. - С. 98-100.

3. Тучков С.С. Визначення підроблення за Кримінальним кодексом України // Право і безпека. - 2003. - Т.2 - №3. - С. 144-148.

4. Тучков С.С. Класифікація підроблення (кримінально-правовий аспект) // Право і безпека. - 2003. - Т.2. - №4. - С. 185-188.

5. Тучков С. Кваліфікація підроблення документів: окремі питання // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - №1. - С. 45-49.

6. Тучков С.С. Деякі питання кваліфікації за ст. 358 Кримінального кодексу України // Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства). Матеріали науково-практичної конференції 4-5 квітня 2003 р. - Львів: ЛІВС при НАВС України, 2003. - С. 281-284.

7. Тучков С.С. Окремі питання застосування синонімів у Особливій частині Кримінального кодексу України // Право і лінгвістика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції: У 2-х ч., 18-21 вересня 2003 р. - Сімферополь: ДОЛЯ, 2003. - Ч. 1. - С. 146 - 152.

8. Тучков С.С. Дискусійні питання визначення місця злочинів, що вчиняються шляхом підроблення, в системі Особливої частини КК України // Збірник тез доповідей учасників «Тижня науки» в Гуманітарному університеті «ЗІДМУ»: В 3 т. - Т. 3, ч. 8: Науково-практична конференція «Актуальні проблеми правознавства». 30-31 жовтня 2003 р. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2003. - С. 46-48.

9. Тучков С.С. Урахування особливостей суб'єкта при кваліфікації злочинів, способом вчинення яких є підроблення // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства». 28-29 травня 2004 року м. Запоріжжя: У 2 ч. - Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2004. - Ч. 1. - С. 162-165.

10. Тучков С.С. Обставини об'єктивного та суб'єктивного характеру, що детермінують підроблення як спосіб вчинення злочину // ДНІ НАУКИ: Зб. тез доповідей: В 3 т. / Гуманітарний університет «ЗІДМУ», 28-29 жовтня 2004 р.; Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2004. - Т. 3. - С. 77-79.

Размещено на Allbest.ru