Екологічні права та обов'язки людини і громадянина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічні права та обов'язки людини і громадянина

Поняття та види екологічних прав людини і громадянина

Екологічні права належать до соціальних прав і становлять окрему групу прав людини і громадянина.

Екологічні права людини і громадянина - це встановлені та гарантовані державою можливості у сфері використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки. Вони пов'язані з охороною, використанням і відтворенням природних ресурсів, забезпеченням екологічної безпеки, запобіганням і ліквідацією негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереженням природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Конституція України закріпила ряд екологічних прав людини і громадянина, зокрема, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля. Проте вперше в Україні екологічні права громадян були визначені у ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Кожний громадянин має право на:

а) безпечне для його життя та здоров'я навколишнє природне середовище;

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань;

в) участь в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

ґ) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

д) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом;

е) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи;

є) одержання екологічної освіти;

ж) подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

з) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Законодавством можуть бути визначені й інші екологічні права людини та громадянина. Деталізація і конкретизація цих екологічних прав здійснюється у ресурсному законодавстві України. Наприклад, згідно з ст. 10 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" громадяни України з питань охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду мають право на участь в обговоренні проектів законодавчих актів з питань розвитку заповідної справи, формування природно-заповідного фонду; внесення пропозицій про включення до складу природно-заповідного фонду найбільш цінних природних територій та об'єктів; ознайомлення з територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, здійснення інших видів користування з додержанням встановлених вимог щодо заповідного режиму тощо.

Екологічні права громадян, їх становлення та розвиток - один з пріоритетів діяльності міжнародної спільноти. Яскравим прикладом є Конвенція Європейської Економічної Комісії ООН "Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля", прийнята 25 червня 1998 року у м. Оргусі (Данія). Україна була однією з перших держав, що підписала цю Конвенцію. Конвенція ратифікована Україною 6 липня 1999 року. Оргуська конвенція визначила три основних екологічних права, що розглядаються як важливі чинники у становленні демократії:

1) доступ громадськості до екологічної інформації;

2) участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля;

3) доступ громадськості до правосуддя з питань, що стосуються довкілля.

Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля

Право на безпечне для життя та здоров'я довкілля є фундаментальним правом людини і громадянина. У Стокгольмській декларації з навколишнього середовища, прийнятій 16 червня 1972 року, вперше закріплено право на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє вести гідне і процвітаюче життя. У Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку, прийнятій 14 червня 1992 року, закріплено право громадян на здорове і плідне життя в гармонії з природою. Законодавство України передбачило це право як одне з основних конституційних прав людини і громадянина. Згідно з ст. 50 Конституції України "кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди".

Згідно з ст. 293 Цивільного кодексу України право на безпечне для життя і здоров'я довкілля віднесено до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи. У свою чергу це означає, що особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою, тому вона не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, як особисте немайнове право, належать кожній фізичній особі і ним вона володіє довічно.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля базується на взаємодії людини і навколишнього природного середовища. Людина може зазнавати негативного впливу від прояву техногенної або природної небезпеки, тому вимагає державного захисту.

Зміст цього права безпосередньо пов'язаний з розумінням і характеристикою безпечного довкілля. Юридичними критеріями цього визначення є нормативи екологічної безпеки:

- граничнодопустимі концентрації забруднених речовин у навколишньому природному середовищі;

- граничнодопустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

- граничнодопустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування.

Право на вільний доступ до екологічної інформації

До недавнього часу в національному законодавстві було відсутнє трактування поняття екологічної інформації. У більшості випадків вживалося поняття '"інформація про стан довкілля (навколишнє природне середовище)". Проте ці два поняття не є тотожними. Поняття "екологічна інформація" є значно ширшим, ніж поняття "інформації про стан довкілля".

Поняття екологічної інформації подано у статті 2 Оргуської конвенції. Екологічна інформація означає будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про:

а) стан складових навколишнього середовища, таких як повітря й атмосфера, вода, грунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми, та взаємодію між цими складовими;

б) фактори, такі як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища, зазначені у підпункти/ і аналіз затрат і результатів та ІНШИЙ економічний аналіз та припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища;

в) стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища або через ці складові, фактори, діяльність або заходи, зазначені у підпункті Ь.

28 листопада 2002 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" стаття 25 Закону України '"Про охорону навколишнього природного середовища* викладена у новій редакції. Згідно з зазначеними змінами законодавець фактично ототожнив поняття "інформації про стан навколишнього природного середовища" та "екологічної інформації". Інформація про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) - це будь-яка інформація про:

- стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів - землі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та рівні їх забруднення;

- біологічне різноманіття і його компоненти, включаю чи генетично видозмінені організми та їх взаємодію з об'єктами навколишнього природного середовища;

- джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію,

- енергію, фізичні фактори (шум. вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей;

- загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситуацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;

- екологічні прогнози, плани і програми, заходи, в тому числі адміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

- витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, інших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Порівнюючи трактування поняття екологічної інформації, наведених в Оргуській конвенції та Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища", можна дійти висновку, що поняття екологічної інформації, поданої у Законі, є значно вужчим, оскільки виключає інформацію про стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища.

Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

Інформація за своїм доступом поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (конфіденційну і таємну). Право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів та предметів побуту гарантується Конституцією України. Тому екологічна інформація завжди є відкритою і не може бути визнана інформацією з обмеженим доступом. Конституція України гарантує кожній людині право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Держава визначила методи забезпечення цього конституційного права. Одним із них є покладення обов'язку на відповідних суб'єктів інформаційних відносин активно і пасивно надавати необхідну інформацію. Активне надання інформації передбачає надання такої як виконання покладеного державою обов'язку поширення цієї інформації у певних ситуаціях і з дотриманням відповідної системності. Наприклад, обов'язок активного надання екологічної інформації покладено на органи державної влади, зокрема на Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Цей обов'язок воно виконують шляхом підготовки і подання на розгляд Верховної Ради України щорічної Національної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Україні, а після її розгляду Верховною Радою України - опублікування окремим виданням та розміщення в системі Інтернет.

Пасивне надання інформації передбачено у тих випадках, коли один суб'єкт інформаційних відносин звертається до іншого з вимогою надати екологічну інформацію. Як правило, громадяни можуть звернутися до відповідних органів державної влади чи місцевого самоврядування з інформаційним запитом про надання необхідної інформації. Причому вони не зобов'язані аргументувати своєї зацікавленості щодо надання екологічної інформації.

18 грудня 2003 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища України своїм наказом затвердило Положення про порядок надання екологічної інформації. Цим Положенням визначено правові та організаційні засади забезпечення порядку надання та оприлюднення екологічної інформації та додається форма запиту на екологічну інформацію.

Право на участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля

екологічний право охорона довкілля

Право на участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, є одним із важливих екологічних прав, спрямованих не лише на раціональне використання природних ресурсів та охорони довкілля, але й розглядається як важливий механізм побудови демократичного суспільства. Це право має комплексний характер і реалізується шляхом участі громадськості в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь у прийнятті рішень з цих питань; участі в розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів; участі у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та у проведенні громадської екологічної експертизи тощо.

Право на участь громадськості у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля, закріплено в ряді законодавчих актів, зокрема, Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища". 18 грудня 2003 року наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України затверджено Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, яким визначено та конкретизовано порядок реалізації цього права.

Участь громадськості в прийнятті рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля, базується на принципах прозорості та демократизму, доступу громадськості до інформації для прийняття відповідних рішень, урахування громадської думки при прийнятті остаточного рішення, сприяння участі громадськості і у прийнятті рішень.

Громадськість має право брати участь у розробці міждержавних, державних, регіональних, місцевих та інших територіальних програм, місцевих планів дій, стратегій та інших документів; підготовці проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів; здійсненні державної екологічної експертизи з проведенням оцінки впливу на навколишнє природне середовище небезпечних об'єктів та видів діяльності; видачі відповідних документів на використання природних ресурсів, на навмисне вивільнення генетично змінених організмів у довкілля, а також діяльність, яка пов'язана із забрудненням навколишнього природного середовища, поводженням з небезпечними речовинами, відходами та їх розміщенням; витрат, пов'язаних із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища.

Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля окреслило форми такої участі. До них належать:

1) робота в складі експертних та робочих груп, комісій, комітетів з розробки програм, планів, стратегій, проектів нормативно-правових актів, оцінок ризиків;

2) робота в складі державних еколого-експертних комісій;

3) громадське (публічне) обговорення проектів рішень центральних органів виконавчої влади та їх органів на місцях, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля, під час проведення парламентських слухань, конференцій, семінарів, круглих столів, обговорення результатів соціологічних досліджень, зборів громадян за місцем проживання тощо;

4) організація та проведення громадської екологічної експертизи;

5) обговорення заяв про екологічні наслідки запланованої діяльності та можливих альтернативних варіантів проектів рішень щодо цих видів діяльності при проведенні ОВНС;

6) підготовка звернень до органів виконавчої влади з актуальних екологічних проблем з пропозиціями та рекомендаціями щодо їх вирішення в порядку, установленому Законом "Про звернення громадян";

7) виступи в засобах масової інформації з екологічних питань;

8) інші форми, передбачені законодавством України.

Наведений перелік форм участі громадськості не є вичерпним, тому у законодавстві України можуть бути передбачені інші форми. Законодавець визнає громадське обговорення поширеною формою виявлення громадської думки для прийняття рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля.

Громадське обговорення (публічне слухання або відкрите засідання) - це процедура виявлення громадської думки з метою її урахування при прийнятті органами виконавчої влади рішень з питань, що справляють чи можуть справити негативний вплив на стан довкілля (навмисне вивільнення генетично змінених організмів; розміщення, проектування, будівництво або реконструкція об'єктів; розробка проектів нормативно-правових актів тощо).

З огляду на важливість і значення громадського обговорення у згадуваному Положенні визначено процедуру його проведення - встановлені суб'єкти, що організовують і беруть участь у проведенні громадського обговорення, строки та порядок його організації та проведення, прийняття та врахування результатів такого обговорення.

Особливості проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки, у тому числі участі в обговоренні проектів законодавчих актів і програм у сфері використання ядерної енергії, а також питань, пов'язаних з розміщенням, проектуванням, спорудженням, експлуатацією та зняттям з експлуатації ядерних установок, підприємств з видобутку і переробки уранових руд і об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, джерел іонізуючого випромінювання тощо, визначені у Порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки, затвердженому постановою №1122 Кабінету Міністрів України від 18 липня 1998 року. Право на доступ громадськості до правосуддя з питань, що стосуються довкілля

Конституція України встановила право людини та громадянина на звернення до суду для захисту порушених прав і право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування. Після використання всіх національних способів правового захисту громадяни можуть апелювати до міжнародних судових установ чи міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожен має право на судовий захист, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для реалізації прав чи свобод, або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Тому громадянин може звертатися до суду, якщо порушуються його екологічні права (право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на інформацію, право на участь у прийнятті екологічно значимих рішень, у т.ч. право на проведення громадської екологічної експертизи, на об'єднання у громадські природоохоронні формування, право на загальне природокористування для задоволення своїх культурних, естетичних, оздоровчих та інших потреб тощо).

Право на судовий захист є конституційним і не потребує додаткового закріплення в інших нормативно-правових актах. Проте для екологічного законодавства є характерним встановлення та конкретизація цього права. Наприклад, судовий захист екологічних прав передбачено у законах України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про питну воду та питне водопостачання", "Про відходи" та ін.

З метою забезпечення права на доступ громадськості до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, в Оргуській конвенції передбачено ряд особливостей реалізації цього права. Держава в рамках свого національного законодавства гарантує:

1) доступ до правосуддя кожній особі, якщо вона вважає, що її запит з отримання екологічної інформації було проігноровано, неправомірно відхилено частково чи повністю, неадекватно задоволено тощо;

2) доступ до правосуддя представників зацікавленої громадськості, які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, щодо перегляду прийнятих рішень в суді з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності;

3) доступ до правосуддя представникам громадськості для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, котрі порушують положення національного законодавства, що стосується довкілля;

4) доступ до визначеної законом швидкої процедури;

5) доступ до процедури, що забезпечує адекватні та ефективні засоби правового захисту, включаючи при необхідності засоби правового захисту у формі судової заборони;

6) доступ до справедливої, неупередженої, своєчасної процедури;

7) доступ до процедури, не пов'язаної з непомірно великими витратами;

8) доступу громадськості до рішень судів з питань, що стосуються довкілля.

Інші екологічні права громадян

Право громадян на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів.

У науці екологічного права виділяють декілька критеріїв класифікації права природокористування на окремі види, що дозволяє повніше розкрити його зміст. Такими підставами можуть бути: об'єкти та суб'єкти права природокористування, цільове призначення природокористування, підстави виникнення права природокористування та інші. Законодавець за порядком виникнення права поділяє природокористування на загальне та спеціальне. Для загального природокористування характерними є такі ознаки:

1) це право виникає безпосередньо з нормативно-правових актів,

2) воно встановлюється для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо),

3) його реалізація є безоплатною,

4) громадяни здійснюють це право без закріплення природних ресурсів за окремими особами,

5) це право реалізується без надання відповідних дозволів і

6) обмеження цього права передбачаються лише у законодавстві.

Так, ст. 9 закону України "Про рослинний світ" наголошує, що у порядку загального використання природних рослинних ресурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях. Проте законодавець заборонив збирання у порядку загального використання дикорослих рослин, віднесених до переліку наркотиковмісних рослин, їх плодів, насіння, післяжнивних залишків, відходів сировини.

Спеціальне природокористування, як правило, здійснюється для задоволення економічних потреб та інтересів суб'єктів. Воно здійснюється на підставі

1) спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку,

2) за плату та

3) потребує виділення окремих частин природних об'єктів у відособлене користування.

Зокрема спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом на основі встановлених лімітів для задоволення виробничих і наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки. Таке використання є платним.

Право на об'єднання в громадські природоохоронні формування. Законодавець визнав участь громадськості в охороні навколишнього природного середовища одним із принципів охорони довкілля. Це право вони можуть реалізувати безпосередньо або опосередковано через створені громадські об'єднання. Право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації є конституційним. Таке об'єднання мас на меті здійснення і захисту громадянами своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Порядок створення і основні засади діяльності об'єднань громадян визначаються загальним законодавством, зокрема Законом України "Про об'єднання громадян", особливості правового статусу громадських природоохоронних формувань обумовлені в екологічному законодавстві. У статті 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено приблизний перелік повноважень громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища. Вони мають право розробляти і пропагувати свої природоохоронні програми; утворювати громадські фонди охорони природи; виконувати роботи з охорони та відтворення природних ресурсів, збереження та поліпшення стану навколишнього природного середовища; брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями природоохоронних планів і заходів; проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення. Повноваження громадськості в управлінській сфері можуть передбачатися і в інших нормативно-правових актах.

Екологічні обов'язки громадян

Екологічним правам громадян кореспондуються й екологічні обов'язки. Екологічні обов'язки людини і громадянина передбачені у ряді нормативно-правових актів.

Конституція України у ст. 66 встановила обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 12 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" присвячена обов'язкам громадян України. Відповідно до неї громадяни України зобов'язані:

а) берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

б) здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів:

в) не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

г) вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

ґ) компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Громадяни зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища згідно з законодавством України. Ряд обов'язків щодо раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів конкретизовано у ресурсному законодавстві. Наприклад, згідно з ст. 10 Закону України "Про тваринний світ" громадяни зобов'язані охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин, сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу, використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до закону, відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення тваринного світу.

Размещено на Allbest.ru