Поняття, ознаки і значення об’єктивної сторони злочину

Размещено на http://allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни “Кримінальне право”

на тему: “Поняття, ознаки і значення об'єктивної сторони злочину”

План

Вступ

1. Поняття та значення об'єктивної сторони злочину

2. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність)

3. Суспільно небезпечні наслідки злочину

4. Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і небезпечним наслідком

5. Факультативні ознаки об'єктивної сторони злочину

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У даній роботі розглядається тільки об'єктивна сторона злочину. Як-от ознаки, що характеризують зовнішній прояв злочину, зміни в навколишньому соціальному середовищі, до яких призводить учинення злочину, а також саме діяння, подія вчинення злочину. Можна визначити:

* дія - активна поведінка. Суспільно значиме поводження особи, що складається з власних фізичних зусиль особи, використання іншої особи, а також використання машин, механізмів, сил природи або тварин.

* бездіяльність - пасивна поведінка. Невиконання особою своїх професіональних та інших обов'язків.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній акт суспільно небезпечного зазіхання на об'єкт, що охороняється кримінальним правом. Об'єктивну сторону складають:

* суспільно небезпечне діяння;

* злочинні наслідки;

* причинний зв'язок між діянням і злочинними наслідками;

* засіб, місце, час, знаряддя й обстановка вчинення злочину.

Всі ці елементи об'єктивної сторони злочину мають значення:

* для встановлення наявності складу злочину як підстави кримінальної відповідальності;

* для правильної кваліфікації вчиненого;

* для призначення справедливого покарання.

Об'єктивна сторона злочину - важлива передумова кримінальної відповідальності, це своєрідний фундамент кримінальної відповідальності, без якого вона взагалі не існує. Це головний критерій в оцінці намірів і цілей злочинця, в оцінці його суб'єктивної сторони.

Об'єктивна сторона злочину має важливе значення для кримінального права, це значення полягає в тому, що вона є елементом складу злочину і входить до підстави кримінальної відповідальності, тобто до кримінальної відповідальності особа може бути притягнута лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені всі потрібні ознаки об'єктивної сторони злочину, вона має важливе значення для правильної кваліфікації злочину, розмежування злочинів, відмежування злочинних діянь від не злочинних і багато в чому визначає суворість покарання встановленого в санкціях статей особливої частини КК України за відповідні злочини.

В посібниках вказується, що конкретні форми злочинної поведінки різноманітні і можуть характеризуватися відповідним способом вчинення злочину. Автори зазначають, що дія є основною формою здійснення злочинного наміру в часі і просторі, та за своєю фізичною сутністю злочині діяння можуть бути вчинені фізичним впливом, словом, або жестом [1].

У боротьбі зі злочинністю об'єктивні форми злочинної дії завжди в центрі уваги, оскільки, згідно з КПК України, кожний злочин повинен бути всебічно розслідуваний. Для цього закон дозволяє використовувати і досягнення природничих наук - фізики, хімії, медицини та ін.

1. Поняття та значення об'єктивної сторони злочину

Об'єктивна сторона як елемент складу злочину охоплює ознаки, які характеризують злочин із точки зору його зовнішнього вияву, і містить велику кількість інформації для кваліфікації діяння. В сучасній науці кримінального права поширено дуже багато визначень поняття об'єктивної сторони злочину. Особисто мені до вподоби визначення поняття М.І. Панова.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішня сторона і зовнішнє вираження злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способами а також засобами вчинення злочину [1].

Суспільно небезпечне діяння - це конкретний акт суспільно небезпечної, протиправної, усвідомленої вольової поведінки людини у формі дії або бездіяльності. Суспільна небезпечність діяння полягає у тому, що вона посягає на охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, які існують чи виникають з приводу матеріальних або нематеріальних благ - цінностей суспільства (об'єкт), заподіює їм істотну шкоду чи загрожує заподіянням останньої. Протиправність означає, що дія (бездіяльність) прямо передбачена КК України, тобто заборонена кримінальним законом під загрозою покарання. Діяння мусить становити психофізичну єдність: акт зовнішньої поведінки людини повинен мати усвідомлений характер, тобто здійснюватися під контролем її свідомості, й бути результатом вияву її волі. Неусвідомлені суспільно небезпечні дії (наприклад душевнохворих) або дії осіб , які не можуть виявити волі (вчинені в результаті фізичного примусу), не утворюють об'єктивну сторону злочину.

Дія конкретний акт активної суспільно небезпечної, протиправної поведінки суб'єкта. Найпростішою одиницею дії є рух тіла щодо певного об'єкта або комплекс (кількість) охоплюваних єдиною метою рухів, що становлять у такому випадку єдиний акт вольової поведінки. Дії поділяються на прості (елементарні), складні (включають у себе комплекс дій), фізичні (полягають у застосуванні фізичної сили, спрямовані на зміну зовнішньої фізичної сфери предметів матеріального світу - вбивство, тілесні ушкодження, знищення майна тощо), та інформаційні (виявляються у передачі певної інформації іншим особам - при наклепі, образі та ін.) Інформація передається у вербальній формі, тобто словесній (усній чи письмовій) формі за допомогою конкретних дій, значеннєвих жестів і рухів. Іноді має місце поєднання фізичних і інформаційних дій: погроза насильством при розбої, обман при шахрайському заволодінні майном.

Бездіяльність - пасивна форма суспільно небезпечної, протиправної поведінки особи. Кримінальна відповідальність за бездіяльність має обмежений характер і настає тільки за умови, що особа повинна була вчинити певні дії, які відвернули б заподіяння суспільно небезпечної шкоди, і могла їх учинити. Обов'язок учинення конкретних дій (зобов'язальність) випливає з різних джерел (підстав), які мають правовий характер; можливість учинити дію, яку особа повинна була виконати, вимагає наявності в неї у даній конкретній ситуації як об'єктивних, так і суб'єктивних умов (можливостей) для здійснення таких дій.

Усі ознаки складу злочину в теорії кримінального права умовно поділяють на обов'язкові та факультативні. Кількість обов'язкових ознак складу злочину в матеріальних і формальних складах різна.

До обов'язкових ознак об'єктивної сторони матеріального складу злочину. ми відносимо:

· суспільно небезпечне (злочинне) діяння (дія або бездіяльність);

· суспільно небезпечні (злочинні ) наслідки;

· причинний зв'язок між суспільно небезпечними наслідками і суспільно небезпечними діяннями.

Суспільно небезпечне діяння ми вже розглянули детальніше вище, розглянемо ще суспільно небезпечні наслідки. Суспільно небезпечні наслідки - це шкода (збитки), що заподіюються злочинним діянням об'єкту - суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або небезпека (загроза) заподіяння такої шкоди. Суспільно небезпечні наслідки залежно від характеру шкоди можуть бути поділенні на матеріальні й нематеріальні. До перших належить шкода майнова (наприклад у злочинах проти власності) й особиста (фізична) - при вбивствах, тілесних ушкодженнях, тощо; до других - шкода в політичній, організаційній, соціальній, моральній сферах.

Суспільно небезпечні наслідки (шкода або загроза заподіяння шкоди об'єктові) притаманні будь-якому злочину. проте в одних випадках вони зазначаються (описуються) у законі , а в інших - ні. Залежно від цього розрізняються злочини з матеріальним і формальним складом. для наявності перших потрібно не тільки вчинення злочину, а й настання зазначених у законі суспільно небезпечних наслідків.

Такий поділ злочинів відбиває специфіку опису в КК України об'єктивної сторони складу злочину. Це важливо і для встановлення моменту закінчення злочину : злочин з матеріальним складом визнається закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, а з формальним складом - з моменту вчинення діяння. Суспільно небезпечні наслідки визначають суспільну небезпечність - матеріальну ознаку злочину. Вони мають важливе значення для криміналізації (декриміналізації) діяння, кваліфікації та розмежування суміжних злочинів, індивідуалізації кримінальної відповідальності й призначення покарання.

Що стосується обов'язкових ознак об'єктивної сторони формального складу злочину, то сюди відноситься лише суспільно небезпечне (злочинне) діяння.

Факультативні ознаки об'єктивної сторони матеріального і формального складу злочинну є однаковими, це: місце вчинення злочину; час вчинення злочину; спосіб вчинення злочину; знаряддя вчинення злочину; засоби вчинення злочину; обстановка вчинення злочину.

Усі ознаки, фактично притаманні злочину, як явищу реальної дійсності. Далеко не завжди вказується в законі як ознаки конкретного складу злочину, проте вони можуть набути значення обов'язкових ознак об'єктивної сторони складу злочину, якщо ці ознаки прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини Кримінального кодексу України або однозначно випливають з її змісту.

Об'єктивна сторона злочину - важлива передумова кримінальної відповідальності. Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості, товариства і держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально-правові норми (ст. 1, 3, 7 і ін. ст. КК України). Об'єктивна сторона злочину - своєрідна основа кримінальної відповідальності, без якої вона взагалі не існує.

Важливість об'єктивної сторони злочину для кримінальної відповідальності, у тому, що саме цей елемент складу злочину є фундаментом усієї конструкції складу злочину і кримінальної відповідальності, свідчить той факт, що в диспозиціях статей Особливої частини КК України частіше всього вказуються саме ознаки об'єктивної сторони злочину. Наприклад, у кримінальному законі завжди вказуються ознаки суспільно небезпечного діяння, без них неможлива жодна диспозиція якоїсь статті особливої частини, часто вказуються в кримінальному законі й інші ознаки об'єктивної сторони. Важливо відзначити, що не усі вони мають однакове кримінально-правове значення. Обов'язковим для всіх складів злочинів є суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність).

2. Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність)

об'єктивний злочин діяння небезпечний

Злочинне діяння (дія або бездіяльність) є найважливішою ознакою об'єктивної сторони, тому що саме воно виступає стрижнем об'єктивної сторони в цілому і її окремих ознаках. Діяння може мати форму дії або бездіяльності (ст.11 КК України). З фізичної сторони дія характеризується активним поводженням людини. Воно завжди виявляється в фізичних зусиллях, але не зводиться лише до них, тому що звичайно включає не одне а декілька фізичних рухів (наприклад, постріл вбивці з пістолета включає ряд рухів, пов'язаних із прицілюванням і натисканням на спусковий гачок пістолета). Але головною для злочинної дії є не фізична, а соціальна характеристика, у якості якої виступає його суспільна небезпека. Суспільно небезпечною є дія, яка заподіює шкоду об'єктам, що охороняються законом, або ставить їх під безпосередню погрозу заподіяння шкоди. Якщо дія не є суспільно небезпечною, то вона не може бути визнана злочинною і не може спричиняти кримінальної відповідальності.

Злочини - це діяння, якими члени громадського суспільства можуть порушувати обов'язки свої і права ближніх. Із цього, однак, не випливає висновок, що кожне протизаконне діяння було злочином, одне діяння без волі не може бути визнане злочином, а воля без діяння не може підлягати покаранню.

Одна воля без її виявлення не є злочином і тому ніхто не може бути покараний лише за зловредні думки чи наміри, не приведені до виконання, оскільки злочин є порушення обов'язків своїх і прав ближніх; але думка або намір без виконання нічого не порушує і тому не є злочином.”[2]

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КК України : „Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичні чи юридичній особі, суспільству або державі”.

Це положення конкретизує зміст суспільної небезпеки як загальної ознаки злочину, метою його введення до КК є намагання законодавця підкреслити, що правосуддя в Україні має здійснюватися на засадах принципів справедливості та індивідуалізації кримінальної відповідальності, за яких формальний момент - кримінальна протиправність типового діяння, не може перевалювати над фактичним - відсутністю суспільної небезпеки конкретного діяння [3].

Отже з усього вищесказаного, можна зробити висновок, що суспільно небезпечне діяння - це обов'язкова ознака кожного складу злочину, що є суспільно небезпечною, кримінально-протиправною, винною (усвідомленою, вольовою) дією або бездіяльністю суб'єкта злочину, яка безпосередньо чи опосередковано заподіює істотну шкоду, або створює загрозу заподіяння істотної шкоди об'єктові кримінально-правової охорони.

Не вважається суспільно небезпечним діяння: рефлекторні рухи тіла. Наприклад: А. посковзнувся і падаючи, вхопився за одяг Б., який впав і зламав щелепу та отримав струс мозку. Діяння осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, діяння неосудних осіб, діяння осіб, що вчиненні під впливом обману або гіпнозу, діяння особи, що вчиненні під впливом непереборної (нездоланної) сили - надзвичайного і невідворотного (нездоланного) впливу сил природи, механізмів, пристроїв, людей, тварин, а так само інших об'єктивних факторів, внаслідок чого особа позбавлена можливості діяти з власної волі, це все також не вважається суспільно небезпечним діянням. Наприклад автобус різко загальмував і А. падаючи штовхнув В., який стояв перед ним, внаслідок чого В. вдарився об стійку і пошкодив око. Або М. не з'явився на призовний пункт, оскільки вночі дороги завіяло снігом і кілька днів не було транспортного сполучення з районним центром [6]. Також не вважається суспільно небезпечним діяння особи, під час виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття організованої групи чи злочинної організації, пов'язані з виправданим ризиком, вчинені з метою виконання законного наказу або розпорядження, вчиненні під впливом непереборного фізичного чи психічного примусу, вчиненні у стані крайньої необхідності, а також дії особи вчиненні для затримання особи, яка вчинила злочин. Діяння вчинене у стані необхідної оборони або уявної оборони є вольовими вчинками особи, але не суспільно небезпечними, а суспільно корисними або суспільно прийнятими.

Вчені вказують, що за фізичною суттю кримінально-правове діяння можливе у формі активної дії, слова, жесту чи іншого сигналу. В дії як формі зовнішнього прояву суспільно небезпечної поведінки особи реалізується сила (енергія) м'язової системи людини і специфічно відображається в предметі посягання (виникає поранення, травма, сліди застосованих засобів, тощо). Однак злочинне діяння може бути зведене до дії м'язової системи - вона супроводжується психічною діяльністю особи, котра теж набуває зовнішнього прояву - дія є поєднання фізичного та психічного [4].

Під психічним примусом розуміється погроза заподіяння якоїсь шкоди (у тому числі і фізичної) з метою змусити людину учинити суспільно небезпечне діяння. Психічний примус (насильство) звичайно не включає вольового характеру дії, і тому він по загальному правилу не виключає кримінальної відповідальності особи, що здійснила під його впливом передбачене законом суспільно небезпечне діяння. Водночас, як і фізичний, психічний примус признається обставиною, що пом'якшує кримінальну відповідальність. Психічний примус може виключати кримінальну відповідальність особи, що діяла під його впливом, лише тоді, коли ця особа діяла в стані крайньої необхідності. Наприклад, касир, що під погрозою негайного позбавлення його життя передає злочинцям гроші, звільняється від кримінальної відповідальності, тому що життя людини дорожче будь-яких матеріальних цінностей.

Як було уже відзначено, злочин з об'єктивної сторони може бути зроблено не тільки шляхом дії, але і шляхом бездіяльності.

Під кримінально-правовою бездіяльністю розуміється суспільно небезпечне, вольове і пасивне поводження. Воно полягає в не вчиненні особою тих дій, що вона повинна була і могла учинити в силу лежачих на неї обов'язків. Пасивність поводження особи - це не фізична його (поводження) характеристика, а соціальна. У фізичному змісті особа може поводитися дуже активно, але якщо вона при цьому не виконала визначеного обов'язку, порушив кримінально-правову заборону, у наявності кримінально-правова бездіяльність. Наприклад, особа відмовляється від дачі показань, у якості свідка, ухиляючись від явки в суд (ст. 385 КК України), і при цьому працює на своєму городі. У фізичному змісті вона діє (працює на городі ), у кримінально-правовому - не діє (ухиляється від дачі показань у якості свідка).

Обов'язок особи діяти може виникати по різноманітним підставам.

По-перше, із указівки закону. Так, закон зобов'язує повнолітніх дітей допомагати матеріально непрацездатним батькам, а батьків - утримувати неповнолітніх дітей. Злісне порушення цього обов'язку наказується в кримінальному порядку.

По-друге обов'язок діяти може виникнути в силу обраної професії. Наприклад, лікар у відповідності зі своєю професією зобов'язаний допомагати хворим, і невиконання цього обов'язку без поважних причин спричиняє за собою кримінальну відповідальність (ст.139 КК України).

По-третє, такий обов'язок може виникнути в силу прийнятих на себе зобов'язань. Так, особа, що визвалася стежити за малолітньою дитиною, буде відповідати в карному порядку, якщо через недбале, неуважне відношення особи до виконання цього обов'язку дитина загине (ст.137 КК України).

По-четверте, обов'язок діяти може виникнути також із поводження особи, що ставить у реальну небезпеку об'єкти, що охороняються законом. Наприклад, водій автомашини, що учинив наїзд на людину, зобов'язаний доставити потерпілого в найближче лікувальне заснування або оказати йому іншу поміч. Невиконання особою цього обов'язку спричиняє кримінальну відповідальність.

Як і кримінально-правова дія, бездіяльність носить кримінально-правовий характер лише тоді, коли вона є вольовою.

Пасивне поводження, позбавлене вольового характеру, не спричиняє за собою кримінальної відповідальності. Тому так само, як і при дії, кримінальна відповідальність за бездіяльність не наступає, якщо вона цілком під впливом непереборного фізичного примуса. Так, охоронець не може відповідати за те, що не перешкодив розкраданню ввіреного під його охорону майна, якщо злочинці зв'язали його і позбавили можливості втручатися або звати на поміч. Психічне насильство при бездіяльності розглядається і як пом'якшувальна обставина при призначенні покарання.

Не має кримінально-правового характеру і пасивне поводження людини, допущене їм під впливом непереборної сили природи.

Під непереборною силою розуміється такий вплив об'єктивних чинників (стихійних сил природи, тварин, хворобливих процесів), у силу котрих людина позбавлена можливості фізично діяти. Непереборна сила виключає кримінальну відповідальність тому, що особа не в змозі перебороти перешкоди на шляху до виконання лежачому на ньому обов'язку діяти. Не може, наприклад, бути визнано злочинним поводженням лікаря, що не допоміг хворому унаслідок того, що лікар сам був тяжко хворий, або шлях до пацієнта перепиняє ріка, що розлилася, і лікар не зміг переправитися через її.

Проте поняття непереборної сили не є абсолютно незмінним. Конкретне рішення цього питання залежить від установлення кола обов'язку особи тих вимог, що подаються до нього у визначеній ситуації. Наприклад, пожежа є непереборною силою для звичайного громадянина, у зв'язку з чим його не можна притягти до кримінальної відповідальності за залишення особи в будинку, що горить. Проте для пожежного за професією ця обставина не може виключати відповідальності. Така згадана уже обставина, як розлив ріки, визнана для лікаря непереборною силою на шляху до виконання його фахових задач, не може бути визнана такою для військового, що зобов'язаний переборювати будь-які перешкоди, що є перепоною на шляху до виконання відданого йому бойового наказу (навіть із ризиком для свого життя).

3. Суспільно небезпечні наслідки злочину

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що діяння (або бездіяльність) посягає на суспільні відносини, охоронювані кримінальним законом, викликає в них певні негативні зміни (шкода, збиток).

У диспозиціях багатьох статей небезпечні наслідки визначаються різною термінологією : „істотна шкода”, „тяжкі наслідки”, „особливо тяжкі наслідки”, „велика шкода”, „значна шкода”, тощо [5].

Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об'єкту можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди і наслідки у вигляді створення загрози заподіяння шкоди. Здебільшого злочини заподіюють реальну шкоду, наприклад вбивство, крадіжка, грабіж, хуліганство. Своїм наслідком вони мають конкретну і реальну шкоду, що заподіюється об'єкту кримінально-правової охорони. Але чинне законодавство, також в деяких випадках встановлює відповідальність за діяння, що не заподіяли реальної шкоди конкретному об'єкту, проте ставлять його при цьому в небезпеку заподіяння шкоди. Наприклад ч. 1 ст. 276 КК України: „Порушення працівником залізничного, водного, або повітряного транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв'язку, якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків, - караються виправними роботами до трьох років”. Так само в ч.1 ст.135 встановлена відповідальність за відоме залишення в небезпеці особи без допомоги карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк. Подібні злочини отримали в літературі назву делікти „небезпеки”. Тут створення небезпеки, зовсім не означає, що в об'єкті посягання не відбувається негативних змін. При загрозі порушується стан захищеності, безпеки суспільних відносин, поставлених під загрозу кримінального закону, порушуються безпечні умови їх функціонування. Саме тому в деліктах небезпеки реальність створення такої небезпеки протиправною дією чи бездіяльністю, тобто загроза заподіяння шкоди об'єктові, повинна бути встановлена як факт об'єктивної дійсності.

Суспільно небезпечні наслідки - це шкода, заподіяна конкретним суспільно-небезпечним діянням об'єктові злочину, а так само саме створення загрози заподіяння такої шкоди, які передбачені як обов'язкова ознака об'єктивної сторони матеріального складу злочину нормою чинного закону України про кримінальну відповідальність [6].

Наслідки злочину мають місце в різних сферах: економіки, виробництва, екології, прав людини, тощо.

Усі вони можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки матеріального характеру і наслідки нематеріального характеру.

До матеріальних наслідків належить шкода, що має (фізичний) особистий характер, сюди відноситься наприклад смерть людини при вбивстві, тілесні ушкодження.

Нематеріальні наслідки являють собою такі негативні зміни в об'єкті, посягання що поєднанні з порушенням тих або інших інтересів учасників суспільних відносин, охоронюваним кримінальним законом, і як правило, не пов'язані з фізичним впливом на людину як суб'єкта суспільних відносин чи впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують суспільні відносини. Тут виділяють шкоду інтересам політичним, це наприклад злочини проти основ національної безпеки України, інтересам соціальним - злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, організаційним, наприклад злочини проти правосуддя, суспільної безпеки, суспільного порядку і моральності.

Організовані злочині групи вчинюють злочини з різними формами їх зовнішнього прояву (вбивства, вимагательства, розкрадання, в тому числі у вигляді приватизації, здійснюють незаконне вивезення стратегічної сировини за кордон). У сукупності такі дії набувають небезпечні для держави якості. Однак найбільш небезпечними за організаційними якостями були дії злочинної політичної системи, котра впродовж десятиліть існувала на нашій землі у формі „сталінського” та „ленінського” етноцидів, пізніше „економічної економіки” як „деструкції мертвущого хаосу” і наслідки якої відомі. Знявши з тих діянь туман спотворень, Україна побачила їх зміст і спрямованість [7].

Залежно від виду безпосереднього об'єкта, якому суспільно небезпечне діяння заподіює шкоду, наслідки можуть бути поділені на основні і додаткові. Додаткові наслідки можуть бути поділені на обов'язкові і факультативні.

Суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для конструювання об'єктивної сторони складу злочину. В одних випадках наслідки включаються в диспозицію статті Особливої частини КК як обов'язкова ознака складу злочину, в інших - не включається. Залежно від цього всі злочини поділяються на дві групи: злочини з матеріальним складом (матеріальні злочини) і злочини з формальним складом (формальні злочини).

Злочини з матеріальним складом - це такі злочини, для об'єктивної сторони яких закон (диспозиція статті КК) вимагає встановлення не тільки діяння (дії або бездіяльності), але й настання суспільно небезпечних наслідків.

Злочини з формальним складом злочину - це такі злочини, для наявності об'єктивної сторони яких закон вимагає встановлення лише діяння (дії або бездіяльності). Наслідки цих злочинів хоча і можуть іноді наставати, але перебувають за межами складу злочину. Вони не включаються до об'єктивної сторони складу, як обов'язкова ознака і їх встановлення на кваліфікацію злочину не впливає [8].

Наслідками в злочинах з матеріальним складом, як правило є шкода матеріального, майнового, особистого або фізичного характеру. Ці злочини вважаються закінченими з моменту настання зазначених у законі суспільно небезпечних наслідків. Наприклад вбивство вважається закінченим злочином, коли настала смерть потерпілого. У злочинах з формальним складом сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, утворює закінчений злочин. Злочин з формальним складом також заподіюють шкоду суспільним відносинам. Однак вони мають, як правило, нематеріальний характер. Якщо при вчиненні злочину з формальним складом фактично настали які-небудь наслідки, що перебувають за межами складу, вони не впливають на вирішення питання про встановлення підстави кримінальної відповідальності, і враховуються лише при призначенні покарання.

Наслідки, тобто шкода (збитки) заподіянні злочинним діянням, їх характер і розмір багато в чому визначають матеріальну ознаку злочину - суспільну небезпечність. тому наслідком виступає: а) констатація складу злочину як підстави кримінальної відповідальності; б) правильної кваліфікації злочину і його відмежування від суміжних злочинів [9].

У разі, коли наслідки (у злочинах з матеріальним складом) відсутні, питання про кримінальну відповідальність може вирішуватися як замах на злочин, якщо діяння вчинене з прямим умислом, якщо ж у законі не передбачена відповідальність за злочин з іншими формами вини, то відсутність наслідків виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.

4. Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і небезпечним наслідком

Причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом. Мова про відповідальність особи за суспільно небезпечні наслідки, що наступили (при наявності, зрозуміло, провини) може йти тільки тоді коли вони знаходяться в причинному зв'язку з його дією або бездіяльністю, що відбулися. При відсутності причинного зв'язку кримінальна відповідальність за настання шкідливих наслідків виключається.

Причина - це філософська категорія, яка відображає одну з форм загального об'єктивного зв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості предметів, явищ і процесів, що відбуваються в природі і суспільстві.

Під причиною розуміється явище, що закономірно, з внутрішньою необхідністю породжує інше явище, яке розглядається як слідство. Це філософське розуміння причинності є загальним для всіх галузей знань, і тому воно застосовується і до причинного зв'язку в кримінальному праві.

Причинний зв'язок, казуальність - об'єктивний зв'язок між явищами, коли одне явище (причина) породжує зумовлене виникнення іншого явища (наслідку). Засобами встановлення причинного зв'язку є за цивільним і кримінальним законодавством. Причинний зв'язок - одна з підстав відповідальності юридичної [10].

Встановлення причинного зв'язку між протиправним діянням і шкідливими наслідками в ряді випадків не становить труднощів, оскільки він очевидний. Проте іноді розвиток причинності відбувається не за схемою : „причина - наслідок”. Причинно наслідковий зв'язок може бути ускладнений різними обставинами. Це вимагає спеціальних знань і проведення судової експертизи. Важливо, щоб причинний зв'язок був пов'язаний з виною особи, яка вчинила правопорушення.

У науці кримінального права з проблеми причинного зв'язку були висловлені різні погляди. Серед найбільш поширених кримінально - правових теорій причинного зв'язку, є теорія еквівалентності, теорія нерівноцінності умов, теорія адекватної причинності, теорія „необхідного спричинення”.

Теорія еквівалентності - причинний зв'язок між діянням людини і злочинними наслідками, що настали внаслідок нього, наявний тоді, коли діяння було необхідною передуючою умовою злочинного наслідку. Згідно цієї теорії всі умови (необхідні й випадкові) перебувають у ланцюгу взаємозв'язаних явищ, однаково обумовлюють злочинний наслідок. Теорія нерівноцінності умов - причиною настання суспільно небезпечних наслідків є та з причин, яка більше ніж інші вплинула на настання суспільно небезпечних наслідків.

Теорія адекватної причинності - юридично злочинними визнаються лише типові, на думку судді, а не тільки для даного конкретного випадку причини, що обумовили настання суспільно небезпечного наслідку [11].

Теорія „необхідного спричинення”, є панівною в сучасній теорії кримінального права України. За цією теорією діяння суб'єкта заподіяло суспільно небезпечний (злочинний) наслідок, діяння суб'єкта передує суспільно небезпечному (злочинному) наслідкові, діяння суб'єкта містить неминучість або реальну можливість настання суспільно небезпечного наслідку, суспільно небезпечний наслідок закономірно породжується конкретних умовах місця, часу та обстановки саме цим діянням суб'єкта, а не діянням інших осіб чи інших зовнішніх сил, а також суспільно небезпечний наслідок настає вслід за діянням суб'єкта.

Кожна з цих теорій може бути доповнена новими положеннями, які тією або іншою мірою могли б поглибити загальне уявлення про причинний зв'язок у кримінальному праві.

Причинний зв'язок - це об'єктивно існуючий зв'язок між причиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (суспільно небезпечними наслідками). Причинний зв'язок між злочинним діянням і суспільно небезпечними наслідками існує об'єктивно як факт людини - слідчого, прокурора, судді. По кожній кримінальній справі для наявності об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом необхідно встановити (вивчити, пізнати) не лише діяння, але і суспільно небезпечний наслідок, а також причинний зв'язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності.

При аналізі причинного зв'язку слід враховувати, що в природі, суспільстві всі явища взаємозалежні, перебувають у тісній взаємодії. Якщо розглядати всю сукупність причинно-наслідкових зв'язків, ланок і опосередкувань, що призвели до настання суспільно небезпечного наслідку. то досить важко встановити, яке ж явище виступає причиною, а яке - наслідком, тому що наслідок як результат дії причини в той же час за певних умов сам трансформується в причину і тягне за собою новий наслідок. Тому для того, щоб чітко встановити зв'язок між причиною і наслідком необхідно штучно (уявно) ізолювати два явища - причину і наслідок, тобто суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність) і суспільно небезпечний наслідок - від інших причинно-наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками. Тільки при такому підході можна встановити, чи є певне діяння причиною даного суспільно небезпечного наслідку [12].

Причинний зв'язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку.

Випадкові причинні зв'язки не відбивають закономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланок (іноді багатьох). Тут діяння з урахуванням об'єктивно предметних умов містить лише абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, потерпілий якому нанесене легке поранення, помирає від того, що при перев'язані йому була занесена інфекція. Відповідальність в цьому випадку може настати лише за нанесення поранення, а не за смерть, що настала. Суспільно небезпечні наслідки, що настали внаслідок випадкового причинного зв'язку, не мають кримінально-правового значення і не є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину з матеріальним складом.

Об'єктивний характер причинних зв'язків має важливе значення для кримінального права. Слідчі органи і суд при розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи встановлюють не якийсь уявлювальний зв'язок між суспільно небезпечним поводженням особи і шкідливих наслідків цього поводження, а об'єктивний, істотний причинний зв'язок, існуючий поза свідомістю слідчого і суду.

Найбільшою загальною ознакою наявності причинного зв'язку в карному праві варто назвати багатозначність - у реальній дійсності рідко бувають випадки, коли один наслідок породжується одною причиною. Причинний зв'язок частіше усього не взаємодія двох явищ, а сукупність ряду явищ.

При рішенні питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком при розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи, не обмежуючись установленням того, чи наступили в реальній дійсності суспільно небезпечні наслідки необхідно встановити, чи відбулася при цьому суспільно небезпечне діяння, що містить ознаки відповідного складу злочину. Цю обставину необхідно в першу чергу врахувати в тих випадках, коли ознакою об'єктивної сторони складу злочину є порушення визначених правил або інструкцій. Наприклад, якщо в результаті наїзду шофера наступила смерть пішохода, то не можна відразу ж вирішити питання про наявність причинного зв'язку між дією шофера (наїздом) і наслідком, що наступив, (смерть потерпілого).

Необхідно з'ясувати, чи порушив шофер якісь спеціальні правила (правила безпеки прямування й експлуатації транспортних засобів), тому що смерть пішохода могла наступити і не в результаті порушення цих правил. В усіх таких випадках порушення відповідних правил входить в об'єктивну сторону злочинного діяння і при відсутності такого порушення відповідний склад злочину також відсутній.

5. Факультативні ознаки об'єктивної сторони злочину

Усі ознаки складу злочину в теорії кримінального права умовно поділяють на обов'язкові та факультативні. На відмінну від обов'язкових ознак, факультативні ознаки об'єктивної сторони матеріального і формального складу злочину є однаковими, до цих ознак відносять місце вчинення злочину, час вчинення злочину, спосіб вчинення злочину, знаряддя вчинення злочину, засоби вчинення злочину, обстановка вчинення злочину.

Місце, час, обстановка, стан, спосіб, знаряддя вчинення злочину в ряді випадків є важливими характеристиками об'єктивної сторони складу злочину, які визначають наявність чи відсутність самого складу конкретного злочину. Загалом більшість з цих характеристик притаманні будь-якому складу злочину, однак жодним чином це не впливає на кваліфікацію діяння, а може враховуватись при вирішені питання про вид та розмір покарання. Лише у випадках, коли закон безпосередньо пов'язує питання про наявність чи відсутність складу злочину з наявністю відповідних характеристик, вони набувають обов'язкового значення [13].

Місце вчинення злочину - це відповідна територія або інше місце, де вчиняється злочинне діяння і в ряді передбачених законом випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки У ряді складів злочинів місце їх вчинення є обов'язковою ознакою, Наприклад, місцем вчинення злочину, передбаченого ст. 244, є континентальний шельф України, ст. 243- море.

Час вчинення злочину - це відповідний проміжок часу, протягом якого вчиняється злочинне діяння і в ряді випадків настають передбачені законом шкідливі наслідки.

Визначення часу вчинення злочину має важливе значення для вирішення питання про застосування Кримінального закону.

Час є обов'язковою ознакою складу конкретного злочину в тих випадках, коли його зазначено в законі як ту чи іншу частину року, місяця, тижня або доби. Наприклад, заборонений час як ознака складу злочину, передбаченого ст. 248 „Незаконне полювання”, один із видів якого пов'язаний з його здійсненням у період, коли полювання на відповідні види тварин чи птахів заборонено. Таким чином, час безпосередньо визначає наявність об'єктивної сторони складу злочину.

Обстановка вчинення злочину - це конкретні об'єктивно предметні умови, в яких вчиняється злочин. В одних випадках обстановка вказує на ті умови, у яких відбувається діяння, наприклад, вчинення військового злочину в бойовій обстановці (ч.3 ст.402, ч.3 ст. 403, ч.3 ст. 404); в інших же - обстановка вказує на умови, в яких перебуває потерпілий, наприклад, залишення в небезпеці (ст.135). Обстановка вчинення злочину іноді істотно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і виступає як кваліфікуюча ознака (військовий злочин у воєнній обстановці). В інших випадках вона створює привілейований склад злочину. Це вбивство або нанесення тяжких і тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони, де обстановка - посягання з боку того, хто посягає, - визначає необхідність захисту від суспільно небезпечного посягання [14].

Стан вчинення злочину - це сукупність суспільно-політичних відносин, обстановка суспільного життя, в якій вчиняється злочинне діяння

Чинне кримінальне законодавство в нормах Особливої частини, які передбачають відповідальність за злочини проти встановленого порядку несення військової служби, як кваліфікуючу обставину для більшості злочинів, передбачених цим розділом, передбачає їх скоєння в умовах воєнного стану.

Злочинні посягання як активні дії в часі та просторі кримінальний закон визначає їх за змістом та відповідною формою прояву. Так, форми корисливих посягань на державну, колективну чи приватну власність законом визначені за способом їх вчинення (крадіжка, грабіж, шахрайство тощо), але зміст їх єдиний - вилучення та привласнення чужого майна. Інше злочинне посягання за змістом, наприклад, перешкоджання здійсненню особою виборчого права, теж має різну форму зовнішнього прояву (погрози, обман, підкуп). Натомість посягання на життя людини в законі визначено загальною (єдиною) формою його прояву - вбивство як дія, спрямована на позбавлення життя іншої особи. Можливі форми способу вбивства в законі не передбачені за недоцільністю (тут не торкаємось мотивів вбивства та обставин, передбачених статтями 93 - 98 КК). Незважаючи на це, предметом дослідження події вбивства є не лише час, місце, але й спосіб, засоби та інші обставини, що характеризують злочинну дію [15]. Спосіб вчинення злочину - це сукупність відповідних прийомів, методів вчинення злочинного діяння. В ряді випадків спосіб скоєння злочину безпосередньо характеризує злочинну дію як основну характеристику об'єктивної сторони складу злочину. Наприклад ст. 185 КК „крадіжка” - яка визначає спосіб заволодіння майном як таємний, або ст. 186 КК - „грабіж”, яка, на відміну від ст.185, визначає цей спосіб, як відкритий. У цьому контексті законодавець визначає способи по різному при вчинені різних злочинів - демонтаж, обман або зловживання довірою, привласнення, розтрата, ухилення та ін.

Уряді випадків спосіб вчинення злочину безпосередньо визначає підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння й утворює кваліфікований склад злочину. Наприклад п.5 ст. 115 КК „Умисне вбивство”, коли воно вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб, та ін.

Засоби вчинення злочину - це предмети матеріального світу, які використовуються при вчиненні злочинного посягання. До цієї групи можуть належати: підроблені документи, форма працівника правоохоронних органів, зброя, вибухівка та інші предмети які використовуються при вчинені злочину.

При цьому засоби вчинення злочину необхідно відрізняти від предмета злочину, який, як відомо, - це об'єкти зовнішнього світу, через які вчиняється посягання на об'єкт злочину.

У ряді випадків закон пов'язує наявність складу злочину із наявністю відповідного засобу вчинення злочину. Скажімо, наявність зброї є обов'язковою ознакою бандитизму (ст. 257) [16].

Часто їх застосування утворює кваліфікований (ст. 163 ч.2 „Порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер”, яка передбачає як кваліфікуючу обставину вчинення цього злочинного діяння з використанням спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації) або навіть особливо кваліфікований склад злочину (ст.296 ч.4 КК „Хуліганство”, яка визначає як особливо кваліфікуючу обставину вчинення цього злочину „ . із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень”).

У тих випадках, коли місце, час, обстановка, засоби і знаряддя, а також засіб учинення злочину не є ознаками об'єктивної сторони складу злочину, вони, як було відзначено, не байдужі для кримінальної відповідальності, тому що можуть враховуватися як зм'якшуючі або обтяжуючі відповідальність обставини при призначенні покарання або мати важливе доказове значення по кримінальній справі.

Висновки

За Конституцією Україна є суверена і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст.1). Але це тільки загальні конституційні засади, а насправді таку державу необхідно ще розбудовувати і наближатися до її принципів та ідеалів. Поки що цього не вдалося досягти жодній цивілізованій високо демократичній, розвинутій державі, оскільки і у цих державах є злочинність, порушення прав людини, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, несправедливість, жорстокість, наркоманія та інші негативні явища.

Поняття справедливості ніколи не було однозначним. У жодній країні, ні у які епохи не був створений суспільний устрій, що сприймався би як справедливий абсолютно всіма громадянами. За своєю природою держава більшою чи меншою мірою відображає інтереси переважно приватновласницьких пануючих класів і верств, обмежуючи більшою чи меншою мірою інтереси переважної більшості населення. У самій ідеології держави закладена суперечність, яка породжує соціальну нерівність, з якою певна частина громадян не бажає миритися, і яка є глибиною першопричиною злочинності.

Кримінальне право України визнає злочином не самі по собі ідеї або думки людини, реалізація яких становить небезпеку для особистості, суспільства або держави, а лише суспільно небезпечне діяння, що порушує кримінально правові норми. При розслідуванні або судовому розгляді кримінальної справи в першу чергу встановлюється об'єктивна сторона злочину і тільки на її основі суб'єктивна. Без ознак об'єктивної сторони не виникає самого питання про суб'єктивну сторону злочини. У такий спосіб створюється серйозна гарантія дотримання законності при відправленні правосуддя по кримінальних справах.

Про соціальну природу протиправного поводження. Головне в цьому поводженні - те, що воно суперечить існуючим суспільним відносинам, заподіює або здатне заподіювати шкоду правам і інтересам громадян, колективів і товариства в цілому, перешкоджає поступальному розвитку суспільства. Злочини розрізняють по своїй спрямованості, по можливості настання шкідливих наслідків і їхньої ваги, по характеру їхніх мотивів, по цілям правопорушень. Незважаючи на всі ці розходження, злочини складають одну групу явищ у соціальному і правовому відношеннях, тому що мають єдину сутність і подібні юридичні ознаки.

Вітчизняна наука вивчає правові явища в соціально-історичному аспекті, підкреслюючи, що злочинність - це масове, історично мінливе, соціальне явище, що має кримінально-правовий характер, класового суспільства, що складається з усієї сукупності злочинів, що чиняться у відповідній державі у визначений період часу.

На відміну від правомірних дій, що можуть бути прямо передбачені нормами права, а можуть і випливати в загальній формі з "духу закону", протиправні дії повинні бути чітко сформульовані чинними правовими нормами. З цього погляду правопорушення можна говорити лише в рамках і з поліції закону, що визначає поняття й ознаки цивільного, адміністративного або іншого правопорушення, а нерідко й встановлюючого точний перелік протиправних діянь. Такого роду "формалізм" противоправності забезпечує ясність і єдність вимог, запропонованих до всіх громадян і організацій.

Список використаної літератури

1. Кримінальне право України: загальна частина : Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ - Харків : Юрінком Інтер - Право, 2003. - С.103.

2. Пестель П.И. Государственный приказ правосудия// Антология мировой правовой мысли. - М.: Мысль, 1999. - Т.IV: Россия ХI - XIX вв. - С.483 - 484.

3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2003. - С.46.

4. Мочкам Я. Зміст та об'єктивні форми злочинної дії // Право України. - 1996. - № 11. - С. 54

5. Матишевський П.С. Кримін. право України. Загальна частина : Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2000 - С. 84

6. Грищук В.К. Кримінальне право України : Загальна частина : Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закладів - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006 - С.234

7. Мочкам Я. Зміст і об'єктивні форми злочинної дії// Право України. - 1996. - №11. - С.57

8. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ - Харків : Юрінком Інтер - Право, 2003. - С.118.

9. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ - Харків : Юрінком Інтер - Право, 2003. - С.118.

10. Юридична енциклопедія : В 6 т./ Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: „Укр. енцикл.” Т.5: П - С. - 2003. - С144.

11. Грищук В.К. Кримінальне право України : Загальна частина : Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закладів - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006 - С. 241

12. Грищук В.К. Кримінальне право України : Загальна частина : Навч. посіб. для студентів юрид. фак. вищ. навч. закладів - К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2006 - С. 122

13. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Навчальний посібник. - Київ: „Центр навчальної літератури”, 2004. - С.88

14. Кримінальне право України: Загальна частина: : Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти. За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ - Харків : Юрінком Інтер - Право, 2003. - С.127.

15. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1995. - №1. - С.87.

16. Кримінальний Кодекс України. - К.: Вид ПАЛИВОДА А.В., 2006.

Размещено на Allbest.ru

...