Правові стимули: теоретико-правові засади та механізм реалізації

29

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет внутрішніх справ

Луценко Ігор Миколайович

УДК 340.13 + 331.97

Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правові стимули: теоретико-правові засади та механізм реалізації

12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор

Калюжний Ростислав Андрійович,

Київський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри управління в органах внутрішніх справ та спеціальних операцій

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Заєць Анатолій Павлович, Державне агентство України з інвестицій та інновацій, перший заступник голови

кандидат юридичних наук, професор Бобровник Світлана Василівна, Київський університет права НАН України, проректор з навчальної роботи

Захист відбудеться “25” лютого 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.04 у Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ (ДП-680, м. Київ, пл. Солом'янська, 1)

Автореферат розісланий “22” січня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук, професор Н.О. Щербак

Анотація

Луценко І.М. Правове стимулювання: теоретико-правові засади та механізм реалізації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Київський національний університет внутрішніх справ. - Київ, 2009.

Дисертація присвячена дослідженню особливостей правового стимулювання. У ній досліджено поняття, визначено характерні ознаки та здійснено класифікацію правових стимулів. В роботі зосереджено основну увагу на з'ясуванні сутності, природи, мети, принципів та функцій правового стимулювання. Запропоновано видову характеристику правового стимулювання залежно від сутності потреб та інтересів особи, напрямку її зацікавленості й відповідного виду правових стимулів (правових засобів), які застосовуються в процесі правового стимулювання. Проведено теоретичний аналіз поняття, визначено основні ознаки та складові елементи механізму правового стимулювання. Сформульовано поняття ефективності правового стимулювання, визначено та розглянуто умови її підвищення.

Ключові слова: правовий стимул, правовий вплив, правове стимулювання, правове регулювання, правомірна поведінка, правосвідомість, правова культура, механізм правового регулювання, механізм правового стимулювання, ефективність правового стимулювання.

Луценко И.Н. Правовое стимулирование: теоретико-правовые основы и механизм реализации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 - теория и история государства и права; история политических и правовых учений. - Киевский национальный университет внутренних дел. - Киев, 2009.

Диссертация посвящена исследованию особенностей правового стимулирования. В работе исследуются подходы отечественных и зарубежных ученых к пониманию сущности правового стимула, в процессе которого, присоединившись к инструментальному подходу правопонимания, под последним понимается закрепленное в норме права средство правового влияния на поведение личности, которое направлено на побуждение ее к социально полезному и социально активному деянию, носящему осознанно-волевой характер, с целью удовлетворения потребностей и интересов, достижения поставленных целей. Автором представлена развернутая классификация правовых стимулов.

Осуществлен теоретический анализ понятия «правовое стимулирование», которое предлагается рассматривать как длительный процесс правового влияния правовых стимулов на потребности и интересы личности, направленный на активизацию ее правомерного поведения с целью достижения поставленных целей. При этом отмечается, что цель правового стимулирования имеет персонифицированный характер и может в зависимости от вида стимулируемого субъекта быть как общей так и личностной. Отмечается взаимосвязь понятия «правовое стимулирование» с такими категориями, как «правовое регулирование» и «правовое влияние». В процессе их соотношения подчеркивается, что правовое стимулирование - это правовое влияние, которое является более широкой категорией и охватывает как правовое регулирование, так и другие не правовые формы правового влияния. В то же время отмечается, что правовое регулирование, являясь механизмом действенного юридического влияния, обеспечивает эффективный процесс правового стимулирования, то есть правовое стимулирование не может существовать вне пределов правового регулирования.

Обосновано, что целью правового стимулирования является формирование желательного для стимулирующего субъекта правомерного поведения стимулируемого субъекта, в результате чего достигаются соответствующие результаты, удовлетворяются как собственные, так и общественные потребности и интересы. Цель правового стимулирования имеет персонифицированный характер, что позволяет в зависимости от вида стимулирующего субъекта выделить общую и личностную цель.

Раскрываются принципы правового стимулирования: основные - гуманизм, справедливость, законность, равноправие, комплексность, публичность, оптимальность, дифференциация, гибкость и оперативность, обоюдная ответственность; специальные - объединение субъективных и объективных факторов формирования правомерного поведения, сбалансированность интересов участников процесса правового стимулирования, согласование цели стимулирующего с целью стимулируемого субъектов, комбинирование форм и методов стимулировании, гарантированность вознаграждения.

Среди функций правового стимулирования выделяются: общесоциальные - мотивационная, гарантирующая, информационная, организационная, оценочная, социального контроля, прогностическая, идеологическая; специально-юридические - регулятивная и правоохранительная.

Выделены основные виды правового стимулирования - материально-правовое, морально-правовое, смешанное и статусное. Указывается, что выделение этих видов правового стимулирования не отрицает и других их видовых характеристик.

Рассматриваются подходы ученых правоведов к пониманию сущности механизма правового стимулирования и его элементов. Обосновывается, что механизм правового стимулирования по своей природе является динамической подсистемой механизма правового влияния и представлен совокупностью правовых средств, которые в процессе взаимодействия приводят данный механизм в действие, чем обеспечивают удовлетворение потребностей и интересов субъектов стимулирования, достижение поставленных целей. В качестве основного элемента данного механизма выступают: нормы-стимулы, правоотношения, акты реализации и правоприменения (механизм правового регулирования). Дополнительным элементом выступает правосознание и правовая культура, которые формируются под влиянием информационной, социальной и воспитательной форм правового влияния.

Названы и аргументированы основные условия эффективности правового стимулирования.

Ключевые слова: правовой стимул, правовое влияние, правовое стимулирование, правовое регулирование, правомерное поведение, правосознание, правовая культура, механизм правового регулирования, механизм правового стимулирования, эффективность стимулирования.

Lutsenko I.M. Judiciary motivation: theoretic-legal principles and mechanism of their realization. - Manuscript.

Thesis work for getting a scientific degree of candidate of legal sciences on specialty 12.00.01 - Theory and History of State and Law, History of Political and Law Doctrine. - Kyiv National University of Internal Affairs. - Kyiv, 2009.

This thesis work is dedicated to judiciary motivation peculiarities investigation. The concept of judicial motives is investigated there, its characteristic features are defined and its classification is made. Basic consideration of the work is concentrated at investigation of subject matter, nature, goal, principles and functions of judiciary motivation. Specific characteristic of judiciary stimulation is offered depending on person's needs and interests subject matter, its interest direction and juridical motives (legal measures) of corresponding form that are applied at judiciary motivation process. Theoretical study of the concept is made; main features and components of judiciary motivation mechanism are defined. Judiciary motivation efficiency concept is represented; conditions of its rise are defined and examined.

Key words: juridical motive, juridical influence, judiciary motivation, judiciary regulation, good behavior, juridical conscience, legal culture, judiciary regulation mechanism, judiciary motivation mechanism, judiciary motivation efficiency.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Побудова України як соціальної правової держави, де людина, її права і свободи визнаються найвищою соціальною цінністю, зумовлює необхідність пошуку нових ефективних важелів впливу на поведінку особи. Це вимагає відійти від традиційних адміністративно-каральних правових засобів впливу на свідомість особи з метою формування її глибоко усвідомленої та активної правомірної поведінки, спрямування її діяльності на реалізацію вимог закону. Адже за сьогоднішніх умов саме соціально корисна активність особи стає важливим фактором прогресу в усіх напрямках громадського життя.

Актуаільність правового стимулювання пояснюється тим, що використання адекватних людській природі стимулів діяльності і відсутність жорсткого контролю надають особі свободу ініціативи і творчої активності. Механізм правового стимулювання фактично є своєрідним формуючим стимулятором позитивної поведінки індивіда. Створення режиму, який спонукає до вибору соціально-активної правомірної поведінки, сприяє підвищенню ефективності суспільних процесів, що відбуваються в державі. З огляду на це можна стверджувати, що в більшості випадків саме правове стимулювання, а не покарання стає мотивом бажаної поведінки особи, викликає її зацікавленість, позитивно впливає на її волю та свідомість.

Усе це обумовлює потребу проведення поглибленого аналізу природи правового стимулювання, видів правових стимулів, їх створення та розвитку, механізмів реалізації.

На науковому рівні питання стимулів та стимулювання піднімалися вченими ще в XIX-XX століттях. Свідчення цього можна знайти в роботах С.С. Алексєєва, Г.В. Атаманчука, В.Д. Бабкіна, С.В. Бобровнік, В.М. Ведяхіна, Н.В. Гудімова, В.І. Гоймана, А.П. Зайця, В.В. Копєйчикова, В.В. Лазарєва, В.С. Нерсесянца, Л.І. Петражицького, П.М. Рабіновича, Ю.А. Тихомирова, Ю.В. Тихонравова, І.М. Попової, Ф.Н. Щербак, Л.С. Явича та інших.

При підготовці дисертаційного дослідження здобувачем було використано також праці сучасних українських і зарубіжних науковців, зокрема: В.Б. Авер'янова, С.В. Венедіктова, О.Ф. Гіди, Н.А. Гущиної, М.О. Дей, М.І. Карліна, О.Н. Кисельова, І.Я. Лико, О.М. Лебедєвої, В.В. Ниркова, В.Н. Протасова, В.Д. Сущенка, О.В. Чумаченко.

Методологічним підґрунтям дослідження стали також праці таких правознавців, як: Ю.А. Вєдєрнікова, М.С. Кельмана, А.М. Колодія, С.Л. Лисенкова, Л.А. Луць, О.В. Малько, Н.І. Матузова, М.Н. Марченка, В.М. Марчука, С.В. Мірошник, О.Г. Мурашина, Л.В. Ніколаєвої, О.Ф. Скакун, О.Д. Тихомирова, М.В. Цвіка.

Водночас слід зазначити, що на теоретичному рівні правове стимулювання, його основні риси, види, принципи та функції досліджувалися фрагментарно або в межах галузевих юридичних наук, що обумовлює необхідність і доцільність подальшого вивчення правових стимулів, розробки механізму правового стимулювання, критеріїв ефективності впливу правових стимулів на свідомість особи з метою мотивації правомірної поведінки.

Вищевикладене зумовлює в цілому актуальність теми дослідження, її наукову новизну та структуру роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Київського національного університету внутрішніх справ (протокол №11 від 24 листопада 2007 року). Дисертаційна робота відповідає тематиці Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755, Основним напрямкам наукових досліджень та річних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Київського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розкриття сутності та особливостей правового стимулювання як цілісного правового явища, здійснення його видової характеристики, визначення мети, функцій та принципів, осмислення механізму реалізації, а також з'ясування критеріїв ефективності застосування існуючих правових засобів та вироблення пропозицій щодо вдосконалення процесу правового стимулювання.

Мета дослідження зумовлює постановку і вирішення таких завдань:

- дослідити існуючі в науковій літературі підходи до розуміння правових стимулів та розкрити їхню сутність;

- провести класифікацію правових стимулів;

- з'ясувати суть та визначити основні риси правового стимулювання;

- охарактеризувати мету, принципи та функції правового стимулювання;

- висвітлити зміст поняття “механізм правового стимулювання”, визначити його структурні елементи;

- дослідити критерії ефективності правового стимулювання в сучасних умовах;

- виявити існуючі проблеми правового стимулювання та розробити пропозиції щодо вдосконалення механізму його реалізації.

Об'єкт дослідження суспільні відносини, які складаються в процесі використання правових стимулів.

Предмет дослідження правові стимули: теоретико-правові засади та механізм реалізації.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є філософські, загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. З урахуванням специфіки теми, мети і завдань досліджуваного предмета, зокрема, були використані такі методи: діалектичний метод пізнання, який розкриває поняття правового стимулювання як явища динамічного і такого, що перебуває у взаємозв'язку з правовою свідомістю та правовою культурою (підрозділи 1.1, 2.1); формально-логічні методи аналізу та синтезу, що дозволили виокремити складові елементи понять “правовий стимул”, “правове стимулювання”, “механізм правового стимулювання” та сформулювати їхні дефініції (підрозділи 2.1, 3.1); історичний метод використано при дослідженні сутності правового стимулу та правового стимулювання (підрозділ 1.1); системно-структурний метод дозволив дослідити процес правового стимулювання та його механізм як системні явища, що складаються з певних взаємопов'язаних між собою елементів (підрозділи 1.2, 2.3); спеціально-юридичний метод застосовувався при аналізі чинного законодавства та його застосування в процесі правового стимулювання (підрозділ 3.2); порівняльно-правовий метод допоміг розмежувати різноманітні поняття та явища, виявити їх особливі риси (наприклад, правовий стимул та правове стимулювання, правове регулювання та правовий вплив тощо) (підрозділ 2.1); соціологічний метод дозволив на основі проведеного анкетування з'ясувати точку зору працівників міліції на існуючі засоби правового стимулювання та визначити проблеми, що виникають при їх реалізації (підрозділ 3.2).

Емпіричну основу дослідження становлять опитування та анкетування працівників міліції (320 осіб) для з'ясування ефективності діючого в системі органів внутрішніх справ механізму правового стимулювання та дієвості правових засобів, які при цьому використовуються (розділ 2); законодавчі та інші нормативно-правові акти; матеріали енциклопедичного характеру, матеріали правової практики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших у вітчизняній юридичній науці комплексним загальнотеоретичним дослідженням сутності та механізму реалізації правових стимулів.

В межах здійсненого дисертаційного дослідження одержано результати, які містять наукову новизну:

вперше:

- визначено основні ознаки механізму правового стимулювання і доведено доцільність їх виділення; зокрема, цей механізм: є підсистемним утворенням механізму правового регулювання, має системний характер, охоплює різні форми та напрямки правового впливу, об'єднує правові засоби додаткового та основного значення, структурно складається з елементів суб'єктивного та об'єктивного походження, з необхідністю передбачає наявність норми-стимулу, має динамічний характер, забезпечує задоволення потреб та інтересів особи, сприяє формуванню її правової культури;

- доведено, що серед існуючих у науковій літературі спеціально-юридичних функцій правового стимулювання поряд з іншими необхідно виокремити правостримуючу функцію, суть якої полягає в тому, що використання правового стимулу спонукає особу утримуватися від протиправних дій, відмовитися від задоволення протиправних інтересів;

удосконалено:

- науково-теоретичні уявлення про сутність таких видів правового стимулювання як моральне, матеріальне, змішане, статусне, конституційно-правове, загальнодержавне тощо, виокремлення яких за допомогою різних критеріїв дозволяє скласти більш об'єктивне та комплексне бачення проблеми;

- поняття “правовий стимул”, під яким пропонується розуміти закріплений в нормі права засіб правового впливу на поведінку особи, спрямований на спонукання її до суспільно корисного і соціально-активного правомірного діяння, яке має свідомо-вольовий характер, з метою задоволення потреб та інтересів;

- дефініцію “правове стимулювання”, яку пропонується розглядати як тривалий процес впливу правових стимулів на потреби та інтереси особи, що спрямований на активізацію її правомірної поведінки для досягнення поставлених цілей;

дістали подальшого розвитку:

- класифікація правових стимулів, яку здійснено з використанням таких критеріїв: за характером отримуваного блага (у формі отримання додаткових благ або у формі звільнення чи пом'якшення юридичної відповідальності); за формою оприлюднення (усна або письмова форма); за ступенем загальності (загальні та передбачені для певної категорії осіб); за характером приписів, що включають правові стимули (зобов'язуючі, забороняючі, заохочувальні) тощо;

- система знань про співвідношення категорій: “правовий вплив”, “правове регулювання”, “правове стимулювання”, - серед яких “правовий вплив” є поняттям найбільш об'ємним за обсягом. У свою чергу “правове регулювання”, як різновид правового впливу, досягає мети завдяки використанню правових стимулів. І навпаки - правове стимулювання може здійснюватися лише в межах правового регулювання;

- положення щодо поняття та умов ефективності правового стимулювання у сфері діяльності міліції, до яких слід віднести відповідність правових стимулів потребам, інтересам та мотивам правового стимулювання, досконалість чинного законодавства, стан та результати правозастосовної практики, комплексний підхід при використанні правових стимулів, належний рівень правової свідомості суб'єктів стимулювання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки і пропозиції використовуються:

- у діяльності Конституційного Суду України (акт впровадження Конституційного Суду України від 16 липня 2009 р.)

- у навчальному процесі - при підготовці навчальних, лекцій та інших навчально-методичних матеріалів (акт впровадження Київського національного університету внутрішніх справ від 11 березня 2009 р., акт впровадження Чорноморського державного університету ім. Петра Могили від 22 квітня 2009 р.)

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ, а також оприлюднені на: міжнародній науково-практичній конференції «Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри» (Одеса, 13-14 червня 2008р.); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Осінні юридичні читання» (Харків, 12-13 листопада 2008р.); всеукраїнській науково-практичній конференції «Психологічне супроводження оперативно-розшукової діяльності» (Київ, 28 листопада 2008р.); другій всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Філософські, методологічні та психологічні проблеми права» (Київ, 31 січня 2009р).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження відображені у шести статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Основні теоретичні положення та висновки дістали відображення у десяти наукових публікаціях, шість статей - опубліковані у виданнях, включених ВАК України до переліку фахових з юридичних наук, чотири статті - у збірниках тез конференцій.

Структура дисертації зумовлена метою та логікою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, трьох додатків на 17 сторінках та списку використаних джерел (274 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 227 сторінок, з них основного тексту - 183 сторінки.

2. Основний зміст

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, мету і завдання дисертаційного дослідження, методологічні підходи до дослідження, з'ясовано її наукову новизну, розкривається наукове та практичне значення роботи, сформульовано положення, що виноситься на захист, наведено дані про апробацію одержаних результатів.

Розділ 1 “Правовий стимул як засіб правового стимулювання” складається з двох підрозділів, у яких розглядаються теоретико-правові аспекти розуміння правового стимулу, визначаються його ознаки та здійснюється їх класифікація.

У підрозділі 1.1. “Поняття правового стимулу” проведено аналіз поглядів учених на розуміння сутності правового стимулу, в процесі якого, здобувач поділяючи точку зору прихильників інструментального підходу, запропонував власне визначення поняття правового стимулу як закріпленого в нормі права засобу правового впливу на поведінку особи, спрямованого на спонукання її до суспільно корисного і соціально-активного правомірного діяння, яке має свідомо-вольовий характер, з метою задоволення потреб та інтересів, досягнення поставлених цілей. Зазначається, що правовий стимул за своєю природою є складним правовим явищем, який має свою внутрішню будову та спрямовується на внутрішній світ особи - мотиви, інтереси, потреби. Водночас правовий стимул є не тільки внутрішнім детермінантом, елементом суб'єктивної сторони поведінки, але й виступає як зовнішній фактор, який закріплений у законодавстві, впливає на особу ззовні, створюючи при цьому умови для задоволення її потреб та інтересів. Основними ознаками правового стимулу є те, що він: спрямований на задоволення потреб та інтересів; спонукає до активних дій, зацікавлюючи особу в досягненні стимулюючого результату; забезпечує мотивацію правомірної поведінки; дає можливість вибору варіанта правомірної поведінки; виступає як суб'єктивним (внутрішнім), так і об'єктивним (зовнішнім) фактором, що спонукає до дій і впливає на інтереси особи; може виражатися як у позитивних, так і в негативних правових засобах впливу; є ефективним засобом впливу на поведінку особи з боку інших осіб, суспільства, держави; інформує про наслідки правомірної поведінки.

Правовий стимул нормативно закріплений і може виступати як у якості позитивних (пільги, компенсації, винагороди, заохочення тощо), так і в якості негативних за характером походження засобів впливу (пом'якшення покарання, дострокове зняття раніше накладеного стягнення тощо).

У підрозділі 1.2. “Класифікація правових стимулів” здійснено аналіз існуючих в науковій літературі класифікацій правових стимулів, що дало змогу провести їх загальну систематизацію, уточнити деякі критерії, запропонувати доцільність використання нових критеріїв. Отже дисертантом пропонується наступна система упорядкованих класифікаційних рядів:

1. За формою (джерелом) права закріплені в: а) конституції; б) законах та підзаконних актах; в) правозастосовних актах.

2. За особливістю або рівнем правового регулювання закріплені в: а) нормативно-правовому акті; б) індивідуальних актах.

3. За суб'єктом нормотворчості: а) законодавчого органу; б) глави держави; в) вищого органу виконавчої влади; г) центральних органів виконавчої влади; д) місцевих органів виконавчої влади; е) органів місцевого самоврядування; є) корпоративних об'єднань (підприємств, установ, організацій, трудових колективів тощо).

4. За структурним елементом норми права, в якому закріплено: а) факти-стимули (гіпотеза); б) суб'єктивні права, законні інтереси, пільги, переваги, привілеї, правові імунітети, зобов'язання, заборони (диспозиція); в) позитивна (заохочення) чи негативна санкції.

5. За характером правового впливу на поведінку суб'єктів правовідносин: а) позитивні стимули; б) негативні стимули; в) правовідновні стимули; г) праволіквідні стимули.

6. За характером приписів, що включають правові стимули: а) зобов'язуючі; б) забороняючі; в) заохочувальні.

7. За ступенем загальності: а) загальні; б) спеціальні.

8. В залежності від галузі правового регулювання: а) конституційні, б) кримінально-правові, в) адміністративно-правові, г) цивільно-правові і т.д.

9. За видами суспільних відносин: а) економічні, б) соціальні, в) культурні, г) політичні.

10. В залежності від правостимулюючого об'єкта: а) індивідуальні; б) колективні.

11. За наслідками для об'єкта правового стимулювання: а) матеріально-правові; б) морально-правові; в) статусні; г) змішані.

12. За обсягом: а) основні; б) часткові; в) додаткові.

13. За тривалістю дії: а) постійні; б) тимчасові.

14. Залежно від рівня впливу: а) міжнародні; б) загальнодержавні; в) локальні (місцеві).

Доведено також доцільність класифікувати правові стимули й за такими ознаками, запропонованими власне автором:

1. Залежно від характеру отримуваного блага: а) у вигляді отримання додаткових благ (надання премії, нагородження цінним подарунком тощо); б) у вигляді звільнення чи пом'якшення юридичної відповідальності (наприклад, дострокове зняття раніше накладеного дисциплінарного стягнення, зменшення строку покарання тощо).

2. Залежно від форми оприлюднення: а) в усній формі (оголошення подяки тощо); б) у письмовій формі (указ, постанова, наказ, грамота тощо).

Розділ 2 “Теоретико-правова характеристика правового стимулювання” складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню сутності, характерних рис, мети, принципів, функцій, видів правового стимулювання.

У підрозділі 2.1. “Поняття та риси правового стимулювання” досліджуються існуючі в науковій літературі підходи до розуміння правового стимулювання, в процесі чого акцентувалась увага на спорідненості даної категорії з поняттям “правовий стимул”, який виступає у якості правового засобу (інструменту), за допомогою якого формується бажана правомірна поведінка в процесі правового стимулювання. Зроблено аналіз взаємозв'язку категорії “правове стимулювання” з поняттями “правовий вплив” та “правове регулювання”, в процесі якого здобувач дійшов висновку, що правове стимулювання по суті є формою правового впливу, який є більш широкою категорією й охоплює як правове регулювання, так й інші форми правового впливу. В свою чергу, правове регулювання, використовуючи механізм дієвого юридичного впливу, забезпечує ефективний процес правового стимулювання. В той же час правове стимулювання, що за своїм змістом є досить складною категорією, передбачає використання й таких форм правового впливу як інформаційна, соціальна та виховна, під дією яких також формується правова культура особи.

Правове стимулювання - це тривалий процес правового впливу правових стимулів на потреби та інтереси особи, що спрямований на активізацію її правомірної поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Серед основних його ознак слід виділити те, що він: представляє собою тривалий процес впливу на суб'єкта; має свідомо-організаційний характер; передбачає систему логічно-послідовних і взаємопов'язаних дій як з боку стимулюючого, так і з боку стимульованого суб'єкта; виходить з потреб та інтересів стимулюючого суб'єкта; обов'язково враховує потреби, інтереси та здібності стимульованого суб'єкта; забезпечує мотивацію правомірної поведінки; здійснюється із застосуванням стимулів, які виступають інструментами (засобами), за допомогою яких досягаються цілі стимулювання; охоплює як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори впливу на свідомість індивіда; базується на добровільному виборі варіанта поведінки стимульованим суб'єктом; здійснюється не тільки у формі владно-юридичного впливу (правового регулювання), але охоплює й інші неправові форми впливу: інформаційний, ідеологічний та соціальний; передбачає в кінцевому результаті надання певного блага стимульованого суб'єкту.

Підрозділ 2.2. “Мета, принципи та функції правового стимулювання” присвячено з'ясуванню мети, принципів та функцій правового стимулювання. З'ясовано, що сутність правового стимулювання полягає у можливості здійснення правового впливу, в процесі якого формується не просто правомірна поведінка, але й досягається певна мета. Метою правового стимулювання є формування бажаної для стимулюючого суб'єкта правомірної поведінки відповідних суб'єктів, в результаті чого досягаються бажані позитивні результати, задовольняються як власні, так і суспільні потреби та інтереси. Кожний учасник процесу правового стимулювання ставить перед собою перш за все власну мету: стимулюючий суб'єкт - отримання бажаних результатів від діяльності стимульованого суб'єкта; стимульований суб'єкт - отримати певне благо (правовий стимул) за своє діяння. Це вказує на персоніфікований характер мети правового стимулювання й дозволяє в залежності від виду стимулюючого суб'єкта виділити загальну та особистісну мету.

В основі принципів правового стимулювання лежать загальні принципи права, що дозволяє серед основних виділити принципи: гуманізму, справедливості, законності, рівноправності, комплексності, публічності, оптимальності, диференційованості, гнучкості й оперативності, взаємної відповідальності. До спеціальних принципів правового стимулювання слід віднести такі принципи: поєднання суб'єктивних та об'єктивних факторів формування правомірної поведінки; збалансованості інтересів учасників процесу правового стимулювання; узгодженості мети керівників (стимулюючих суб'єктів) з метою підлеглого (стимульованого суб'єкта); скомбінованості форм та методів стимулювання; гарантованості винагороди.

Взявши за основу класифікаційні критерії поділу функцій права, здобувач виділив такі загальносоціальні функції правового стимулювання: мотиваційну, гарантуючу, комунікативну (інформаційну), організаційну, оціночну, соціального контролю, прогностичну, ідеологічну (виховну). Серед спеціально-юридичних функцій правового стимулювання, поряд із праворегулятивною та правоохоронною, доцільно виділити і стримуючу функцію, яка полягає в утриманні особи від протиправної поведінки.

У підрозділі 2.3. “Теоретико-правова характеристика видів правового стимулювання” доведено, що процес правового стимулювання має різносторонній характер, здійснюється в різних сферах суспільного життя, що дає підстави для виокремлення видів правового стимулювання залежно від сутності потреб та інтересів особи, напрямку її зацікавленості й відповідного виду правових засобів (правових стимулів), які застосовуються в процесі правового стимулювання. На основі аналізу поглядів учених правознавців серед основних видів правового стимулювання доцільно виділити: матеріальне стимулювання; моральне стимулювання; змішане стимулювання; статусне стимулювання. Матеріальне стимулювання - різновид правового стимулювання, що полягає в застосуванні матеріально-правових стимулів (грошових та не грошових) задля задоволення матеріальних потреб та інтересів особи, в результаті чого досягаються бажані результати. В свою чергу, матеріальне стимулювання поділяється на: матеріально-грошове та матеріально-негрошове стимулювання.

Наголошуючи на не менш важливому значенні морального стимулювання, під останнім пропонується розуміти вид правового стимулювання, що полягає у застосуванні моральних стимулів з метою задоволення моральних потреб та інтересів особи, в результаті чого досягаються бажані результати.

Зважаючи на практику застосування та дієвість здійснюваного впливу, аргументовано доводиться доцільність поєднання різних видів правових стимулів, що у своїй сукупності утворюють змішане стимулювання, яке розуміється як вид правового стимулювання, що полягає у застосуванні матеріальних (матеріально-грошових та матеріально-негрошових) та моральних стимулів, спрямованих на задоволення різносторонніх потреб та інтересів особи для досягнення бажаної мети.

Статусне стимулювання - це вид правового стимулювання, що полягає у застосуванні статусних правових стимулів з метою задоволення статусних потреб та інтересів, в результаті чого досягається поставлена мета.

Виділення вищезгаданих видів не заперечує можливості й іншої видової характеристики правового стимулювання, зокрема: за галузями законодавства - конституційно-правове стимулювання, адміністративно-правове стимулювання, цивільно-правове стимулювання; за сферою застосування правових засобів - міжнародне стимулювання, загальнодержавне стимулювання, локальне стимулювання; позитивне та негативне стимулювання тощо.

Розділ 3 “Механізм та ефективність правового стимулювання” який складається з двох підрозділів, присвячено дослідженню сутності складових елементів механізму правового стимулювання та з'ясуванню умов формування ефективного процесу правового стимулювання.

У підрозділі 3.1. “Механізм правового стимулювання: поняття та складові елементи” аналізуються погляди науковців на сутність механізму правового стимулювання, в процесі чого доведено, що він є складним системним явищем, що має ряд елементів (правових засобів), які в своїй сукупності та взаємодії приводять даний механізм у дію. Маючи динамічний характер, механізм правового стимулювання нерозривно пов'язаний із владно-юридичним правовим впливом і відповідним механізмом правового регулювання. Поряд з тим здобувач акцентує увагу на необхідності врахування в механізмі правового стимулювання внутрішніх факторів впливу на поведінку особи, зокрема: потреби, інтереси та мотиви, які зазвичай формуються не тільки під впливом норм-стимулів. Це доводить потребу, поряд із механізмом правового регулювання, використовувати й інші елементи, які за своєю суттю чинять вплив на внутрішні характеристики особи, формують її правову культуру та свідомість (неправові форми правового впливу). Така складність і неординарність елементів (правових засобів) механізму правового стимулювання, а також специфіка їх впливу на поведінку особи дозволяють виділити в механізмі правового стимулювання об'єктивну (зовнішню) та суб'єктивну (внутрішню) сторони, де об'єктивна сторона формується під владно-юридичним впливом - механізмом правового регулювання, а суб'єктивна - під впливом неправових форм правового впливу (інформаційного, виховного та соціального).

Механізм правового стимулювання за своєю природою є динамічною підсистемою механізму правового впливу й представлений сукупністю правових засобів, які в процесі взаємодії приводять даний механізм у дію, чим забезпечується задоволення потреб та інтересів суб'єктів стимулювання, досягається поставлена мета. Основними ознаками даного механізму слід вважати те, що він: є підсистемою механізму правового впливу; є складним системним явищем; охоплює різні форми правового впливу; являє собою сукупність як основного, так і додаткових правових засобів; має складну структуру, яка включає в себе як суб'єктивну, так і об'єктивну сторони, які нерозривно між собою взаємозв'язані; передбачає наявність норми-стимулу (позитивної чи негативної) як обов'язкового спеціального правового засобу; має динамічний характер; забезпечує задоволення потреб та інтересів особи; спрямований на формування правосвідомості та правової культури суб'єктів стимулювання; спрямований на досягнення поставленої мети.

Основними елементами механізму правового стимулювання виступають: норми-стимули, правовідносини, акти реалізації та застосування. Додатковим, але невід'ємним елементом виступає і правова свідомість та правова культура (формується під впливом інформаційної, соціальної та виховної форми правового впливу).

У підрозділі 3.2. “Ефективність правового стимулювання” зосереджено увагу на дослідженні поглядів науковців на сутність ефективності в цілому, в тому числі й ефективності правового стимулювання, під яким пропонується розуміти дієвий (результативний) правовий вплив якісних правових стимулів (правових засобів) на правомірну поведінку суб'єктів правового стимулювання, в процесі якого задовольняються їхні потреби та інтереси, тобто досягаються цілі правового стимулювання.

До основних умов ефективності правового стимулювання доцільно віднести: а) якість нормативного акта (закону); б) ефективність правореалізації і правозастосування; в) рівень правосвідомості і правової культури. Усі вони тісно взаємопов'язані й у своїй сукупності здійснюють постійне циклічне підвищення ефективності як процесу правового стимулювання, так і права в цілому. Поряд з тим, на основі аналізу точок зору науковців, а також даних, отриманих у процесі анкетування, проведеного здобувачем серед працівників міліції, уявляється можливим сформулювати також й інші умови забезпечення ефективності процесу правового стимулювання: відповідність правових стимулів потребам, інтересам, мотивам суб'єктів правового стимулювання; дотримання принципів правового стимулювання; досконалість механізму правового стимулювання; врахування індивідуальних психофізіологічних характеристик та специфіки діяльності кожного суб'єкта правового стимулювання; своєчасність та відповідність застосування правових стимулів у процесі правового стимулювання; комплексне використання правових стимулів; чітку визначеність та взаємоузгодженість цілі.

У висновках на основі проведеного комплексного й системного дослідження проблем правового стимулювання, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та правоохоронної практики, зокрема:

В якості основного елементу механізму правового стимулювання виступають: норми-стимули, правовідносини, акти реалізації та застосування. Додатковим, але невід'ємним елементом виступають правова свідомість та правова культура (формується під впливом інформаційної, соціальної та виховної форми правового впливу).

Механізм правового стимулювання - це динамічна підсистема механізму правового впливу, представлена сукупністю правових засобів, які в процесі взаємодії приводять даний механізм у дію, чим забезпечується задоволення потреб та інтересів суб'єктів стимулювання, досягається поставлена мета.

Серед ознак механізму правового стимулювання здобувач виділяє такі: зазначений механізм є підсистемою механізму правового впливу, складним системним явищем; охоплює різні форми правового впливу; являє собою сукупність як основних, так і додаткових правових засобів; має складну структуру, яка включає елементи суб'єктивної та об'єктивної сторони, що нерозривно між собою взаємопов'язані; передбачає наявність норми-стимулу (позитивної чи негативної), як обов'язкового спеціального правового засобу; має динамічний характер; забезпечує задоволення потреб та інтересів особи; спрямований на формування правосвідомості та правової культури суб'єктів стимулювання, на досягнення поставленої мети.

В основу розуміння функцій правового стимулювання покладаються основні функції права: мотиваційна, гарантуюча, інформаційна, організаційна, оціночна, функція соціального контролю, прогностична, ідеологічна. Серед існуючих у науковій літературі спеціально-юридичних функцій правового стимулювання виокремлено правостримуючу функцію, суть якої полягає в тому, що використання правового стимулу спонукає особу утримуватися від протиправних дій, відмовитися від задоволення протиправних інтересів.

Аналізуючи основні та найбільш розповсюджені види стимулювання, уявляється можливим охарактеризувати їх найбільш суттєві риси:

- матеріальне стимулювання - різновид правового стимулювання, який полягає у застосуванні матеріальних стимулів (грошових та не грошових) з метою задоволення матеріальних потреб та інтересів особи, в результаті чого досягаються бажані результати. В свою чергу, матеріальне стимулювання поділяється на: матеріально-грошове стимулювання та матеріально-негрошове стимулювання;

- моральне стимулювання - це вид правового стимулювання, який полягає у застосуванні моральних стимулів з метою задоволення моральних потреб та інтересів особи, в результаті чого досягаються бажані результати;

- змішане стимулювання - це вид правового стимулювання, який полягає у застосуванні матеріально-правових (матеріально-грошових та матеріально-негрошових) та морально-правових стимулів, направлених на задоволення різносторонніх потреб та інтересів особи з метою досягнення бажаної мети;

- статусне стимулювання - це вид правового стимулювання, який полягає у застосуванні статусних правових стимулів з метою задоволення статусних потреб та інтересів, в результаті чого досягається поставлена мета.

Приєднуючись до прихильників інструментального підходу, під правовими стимулами здобувач розуміє закріплений в нормі права засіб правового впливу на поведінку особи, спрямований на спонукання її до активного правомірного діяння, яке має свідомо-вольовий характер, з метою задоволення потреб та інтересів, досягнення поставлених цілей.

Нормативно закріплений правовий стимул може виступати як у якості позитивних (пільги, компенсації, винагороди, заохочення тощо), так і негативних (пом'якшення покарання, дострокове зняття раніше накладеного стягнення тощо) засобів впливу. Водночас негативні правові стимули не слід ототожнювати з засобами обмеження чи відповідальності в цілому.

Основні ознаки правового стимулу, на думку здобувача: спрямовані на задоволення потреб та інтересів; спонукають до активних дій, зацікавлюючи особу в досягненні стимулюючого результату; забезпечують мотивацію правомірної поведінки; дають можливість вибору варіанта правомірної поведінки; виступають як суб'єктивним (внутрішнім), так і об'єктивним (зовнішнім) фактором, який спонукає до дії і впливає на інтереси особи; можуть виражатися як в позитивних, так і в негативних правових засобах впливу; є ефективним засобом впливу на поведінку особи з боку інших осіб, суспільства, держави; інформують про наслідки правомірної поведінки.

Основними ознаками правового стимулювання здобувач вважає такі, які: представляють собою тривалий процес впливу на суб'єкта; мають свідомо-організаційний характер; передбачають систему логічно-послідовних та взаємопов'язаних дій як з боку стимулюючого, так і з боку стимульованого суб'єкта; виходять з потреб та інтересів стимулюючого суб'єкта; обов'язково враховують потреби, інтереси та здібності стимульованого суб'єкта; забезпечують мотивацію правомірної поведінки; здійснюються із застосуванням стимулів, які виступають інструментами (засобами), за допомогою яких досягаються цілі стимулювання; охоплюють як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори впливу на свідомість індивіда; базуються на добровільному виборі варіанта поведінки стимульованим суб'єктом; здійснюються не тільки у формі владно-юридичного впливу (правового регулювання), але охоплюють й інші не правові форми впливу: інформаційний, ідеологічний та соціальний; передбачають в кінцевому результаті надання певного блага стимульованому суб'єкту.

Метою правового стимулювання є формування бажаної для стимулюючого суб'єкта правомірної поведінки стимульованого суб'єкта, в результаті чого досягаються відповідні результати, задовольняються як власні, так і суспільні потреби та інтереси. Таке розуміння мети вказує на її персоніфікований характер залежно від виду стимулюючого суб'єкта, поділяється на загальну та особистісну мету.

Процес правового стимулювання здійснюється в рамках принципів права: гуманізму, справедливості, законності, рівноправності, комплексності, публічності, оптимальності, диференційованості, гнучкості й оперативності, взаємної відповідальності. Серед спеціальних принципів правового стимулювання слід виділити: поєднання суб'єктивних та об'єктивних факторів формування правомірної поведінки; збалансованість інтересів учасників даного процесу; узгодженість мети стимулюючого та стимульованого суб'єктів; комбінованість форм та методів стимулювання і гарантованості винагороди.

Види правових стимулів є досить різноманітними за своєю природою, формою, змістом, напрямком, обсягом, суб'єктами, на які вони спрямовані. Це дає можливість здійснити їх загальну класифікацію: 1) за формою (джерелом) права: а) закріплені в Конституції; б) закріплені в законах та підзаконних актах; в) використовуються в правозастосовних актах; 2) за особливістю правового регулювання: а) закріплені в нормативно-правовому акті; б) закріплені в індивідуальних актах; 3) за суб'єктом нормотворчості: а) законодавчого органу; б) глави держави; в) вищого органу виконавчої влади; г) центральних органів виконавчої влади; д) місцевих органів виконавчої влади; е) органів місцевого самоврядування; є) корпоративних об'єднань (підприємств, установ, організацій, трудових колективів тощо); 4) за структурним елементом норми права, в якому закріплені: а) факти-стимули (гіпотеза); б) суб'єктивні права, законні інтереси, пільги, переваги, привілеї, правові імунітети, зобов'язання, заборони (диспозиція); в) позитивна (заохочення) чи негативна санкції; 5) за характером правового впливу на поведінку суб'єктів: а) позитивні стимули; б) негативні стимули; в) правовідновні; г) праволіквідні; 6) з точки зору характеру приписів, що включають правові стимули: а) зобов'язуючі; б) забороняючі; в) заохочувальні; 7) за ступенем загальності: а) загальні; б) спеціальні; 8) за галузевою приналежністю: конституційні, кримінально-правові, адміністративно-правові, цивільно-правові тощо; 9) за видами суспільних відносин: економічні, соціальні, культурні, політичні; 10) в залежності від правостимулюючого об'єкта: а) індивідуальні; б) колективні; 11) за наслідками для об'єкта правового стимулювання: а) матеріально-правові; б) морально-правові; в) статусні; г) змішані; 12) за обсягом: а) основні; б) часткові; в) додаткові; 13) за часом дії: а) постійні; б) тимчасові; 14) за рівнем впливу: а) міжнародні; б) загальнодержавні; в) локальні (місцеві); 15) залежно від характеру отримуваного блага: а) у вигляді отримання додаткових благ; б) у вигляді звільнення чи пом'якшення юридичної відповідальності; 16) за формою оприлюднення: а) в усній формі; б) в письмовій формі.

Під ефективністю правового стимулювання слід розуміти дієвий (результативний) правовий вплив якісних правових засобів на правомірну поведінку суб'єктів правового стимулювання, в процесі якого задовольняються їхні потреби та інтереси, тобто досягаються цілі правового стимулювання.

Забезпечення ефективності процесу правового стимулювання та дієвості відповідного механізму потребує врахування ряду умов: відповідності правових стимулів потребам, інтересам, мотивам суб'єктів правового стимулювання; досконалості законодавства, в тому числі його форми та змісту; ефективності правозастосовної діяльності компетентних органів та їх посадових осіб; дотримання принципів правового стимулювання; досконалості механізму правового стимулювання; врахування індивідуальних психофізіологічних характеристик та специфіки діяльності кожного суб'єкта правового стимулювання; своєчасності та відповідності застосування правових стимулів у процесі правового стимулювання; комплексного використання правових стимулів; чіткої визначеності та взаємоузгодженості цілі; належного рівня правосвідомості та правової культури суб'єктів правового стимулювання.

...