Правові проблеми формування політичної системи в Україні на сучасному етапі

Справа в тому, що розбудована на жорстких планових принципах та директивно-командних методах управління радянська економіка, яку постійно супроводжували деформація структури матеріального виробництва, деформація економічного обігу, адміністративне регулювання цін, інфляційність, значні диспропорції у рівнях заробітної плати тощо, виявилася нездатною забезпечити не лише матеріальні потреби своїх громадян, але й стабільність всієї системи.

Що ж до тих рис радянської політичної системи, які ще й досі зберігають свій вплив на розвиток України, то ними, на думку автора, є: а) існування постійних тенденцій до авторитаризму в сфері державної влади; б) тотальна бюрократизація всієї сфери суспільних відносин; в) запровадження тотального контролю, що засновувався на принципі всебічної залежності людини, суспільства і всієї політичної системи під держави.

Одним із проявів діяльності цього типу політичної системи став феномен надмірної регламентації всіх сфер життя суспільства. В результаті цього майже на всіх пострадянських політичних системах позначилося те, що, за термінологією Д. Істона, можна визначити функціональною переобтяженістю. Мається на увазі те, що пострадянські політичні системи змушені були вирішувати в своїй щоденній діяльності всі ті проблеми, які за умов наявності розвинутого громадянського суспільства впорядковуються здебільшого без участі владних структур. З погляду теорії політичних систем зазначена конструкція організації політичної влади передбачала існування лише одного типу імперативних зв'язків, які діяли у напрямку від держави до суспільства, гіпертрофована роль якої робила її фактично єдиним носієм політичної влади. При цьому, по суті, відпадала будь-яка необхідність у створенні серед ланок громадянського суспільства: ЗМІ, партії, громадські об'єднання тощо, які б забезпечували зворотні зв'язки. Тобто політична система сама вирішувала, що важливо для суспільства, а що - ні, так само, як і те, яким чином задовольняти суспільні потреби та інтереси. Тому цілком зрозуміло, що проголосивши курс на створення нової політичної системи, Україна об'єктивно постала перед необхідністю забезпечення розпитку інститутів громадянського суспільства.

Однак, окрім загальних проблем, пов'язаних із визначенням стратегії реформування політичної системи, дослідженням її початкового політичного, правового та економічного становища, темпами реформування, характером взаємозв'язку між правом та політичною системою тощо, з якими стикаються всі без винятку політичні системи перехідного типу, автор відзначає і цілий комплекс досить специфічних проблем, які спостерігаються у випадку політичного та правового розвитку України. З історично-правового погляду майже всі ці проблеми пов'язані з тим, що одночасно з проголошенням незалежності Україна постала перед необхідністю створення нових політичних інститутів, які раніше були відсутні. Найбільшою мірою це стосувалось створення політичних партій та політичних інститутів найвищого рівня - інституту президентства, Конституційного суду і т.д. І це цілком зрозуміло, адже відсутність цих політичних інститутів в Україні обумовлювала загальну недорозвиненість всієї політичної системи, коли вона діяла лише як субсистема, делегуючи значну міру державних і політичних повноважень структурам вищого союзного рівня.

Разом з тим однією із цілей здійсненого у третьому розділі дисертації дослідження перехідних політичних систем було визначення комплексу заходів, які б дозволили прискорити реформо творчі процеси і сприяти демократичному розвиткові політичної системи України. Всього серед найбільш важливих мір щодо забезпечення подальшої еволюції політичної системи України до демократичного типу автором було виділено і обґрунтовано такі дії. як: вдосконалення інститутів вищої державної служби, тобто прийняття відповідних законів, ліквідація неузгодженостей ряду існуючих законодавчих актів, браку чіткого визначення взаємовідносин різних владних структур, їх повноважень і компетенції; перегляд принципів побудови політичної системи в напрямку гармонізації стосунки) між різними її елементами, реформування механізмів взаємодії політичної системи і суспільства, визнання пріоритету громадянського суспільства щодо держави та поступове, крок за кроком, звільнення держави від тих функцій, які ефективніше виконуватимуть інститути громадянського суспільства; разом із створенням багатопартійності закладення правових, соціальних та організаційних основ для значного розширення суспільною контролю за діяльністю влади; реформування місцевих органів влади у напрямі розширення їх функцій і повноважень, перенесення на регіональний рівень як поточних, так і принципових питань розвитку економіки, культури, соціальної підтримки населення, забезпечення правопорядку і всіх інших питань, що потребують якнайширшої самодіяльності населення на відповідній території, дотримання нерозривної єдності демократії політичної з тим, що можна визначити поняттям "демократії соціальної", тобто спрямованість усіх політичних дій на покращання добробуту громадян; підвищення рівня їх соціальної захищеності; забезпечення представлення всього спектру суспільних інтересів на політичному рівні.

У висновках автор формулює загальні підсумки дослідження, основні теоретичні та практичні положення щодо розв'язання основних політичних і правових проблем формування політичної системи в сучасній Україні.

Основні теоретичні висновки проведеного в дисертації аналізу можуть бути надані у формі наступних положень:

1. У сучасній теорії політичних інститутів та процесів існує цілий ряд різноманітних методологічних підходів до класифікації політичних систем, які розбудовано в залежності від того, який критерій виділення типів політичних систем визнається за головний. Одним з найбільш поширених в правовій та політичній науці критеріїв типології є визначення ступеня централізації політичної влади та владних структур, а також характеру тих цінностей, на які зорієнтовано діяльність політичної системи. Згідно з цим підходом, всі політичні системи можна розподілити на а) тоталітарні і демократичні; б) традиційні і модернізовані; в) системно-центриські і персонально-центриські.

Проте визначення цих "граничних" типів політичних систем жодним чином не означає, що між ними немає перехідних лапок, які, по суті, утворюють окремі типи політичних систем. Таким чином, аналіз проблеми класифікації політичних систем дозволяє нам не лише певним чином систематизувати емпірико-практичне розмаїття політичного життя, але й зафіксувати ті визначальні риси, цю конституюють саме поняття політичної системи, як системи відносин та інститутів, що включають в себе: а) державу та інші владні структури; б) суб'єктів політичної діяльності; в) політичні відносини між інститутами політичної системи; г) політичну організацію суспільства.

2. Аналізуючи питання функціонування політичних систем, доцільно виділити два аспекти цієї проблеми. По-перше, це визначення функцій політичної системи, а, по-друге, це дослідження рівнів функціонування політичних систем.

Щодо першого аспекту, то це такі системні функції, як забезпечення політичної соціалізації, артикуляції політичних інтересів і політичної комунікації, прийняття нормативно-правових актів, розробка нових законів та підзаконних актів, контроль над додержанням і правильним застосуванням чинного законодавства.

Стосовно ж другого аспекту, можна виділити три основні рівні функціонування політичної системи: а) можливості політичної системи: екстрактивні, регулятивні, розподільчі, реагуючі тощо; б) конверсивні процеси - це найбільш важливий рівень функціонування політичної системи, оскільки саме на ньому відбувається процес артикуляції та вирішення суспільних проблем, чи, власне кажучи, суто політична діяльність; в) стабілізаційний рівень функціонування політичної системи є забезпечення стабільності політичного життя і структурно-функціональної цілісності політичної системи.

3. До основних рис демократичної політичної системи, які, власне, і відрізняють її від усіх інших типів організації влади та політичних і правових інститутів, слід віднести наступні властивості: населення країни активно бере участь у формуванні та здійсненні державної влади шляхом прямої і представницької демократії; всі рішення приймаються більшістю, але з урахуванням інтересів меншості; існує розвинуте громадянське суспільство та правова держава; наявність правового забезпечення виборності центральних та місцевих органів державної влади; легітимність державної влади; відсутність цензури та свобода засобів масової інформації; реальне діяння принципу розподілу влад; проголошення та реальне забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина; законність; діяльність усіх силових структур має перебувати під демократичним контролем суспільства; політичний плюралізм, існування на законних підставах політичної опозиції як в парламенті, так і поза ним.

4. Сучасний стан розвитку політичної системи України, по суті, характеризується змішаною формою взаємно існування на пів демократичного та на пів авторитарного політичного порядку, що несе в собі потенційну загрозу повернення до авторитарного способу здійснення та утримання політичної влади.

В зазначеній ситуації багато залежить від того, чи зможе українська політична еліта утриматися віл спокуси всевладдя і не відмовитися від демократії.

Хоч, очевидно, що подальша доля політичної системи України залежить не лише від здатностей щодо конструктивної діяльності української політичної еліти. На нашу думку, найважливішою умовою запобігання авторитарної політичної системи повинен стати постійний тиск па політичну владу з боку демократичного суспільства - незалежних політичних організацій, різноманітних неурядових організацій, суспільних рухів, демократичних профспілок, культурних та інших суспільно-громадських об'єднань.

5. Проаналізовані в дисертації сучасні тенденції правового забезпечення розвитку політичної системи в Україні в процесі її трансформації в демократичну цивілізовану країну свідчать про те, що ідеї демократії, парламентаризму, прав людини і колективних прав соціальних спільнот, розподілу влад, місцевого самоврядування і прав територіальних колективів, підвищення ролі суду при захисті конституційного ладу, децентралізації та деконцентрації влади поступово отримують все ширше розповсюдження та втілення.

Закріплені на конституційному рівні (стаття 1 Конституції України) положення про те, що Україна є правовою та соціальною державою, поступово реалізується в безпосередньому політичному та правовому житті країни, що прискорює процеси становлення демократичного типу політичної системи в Україні і служить переконливою запорукою того, що ця політична система все ж таки буде розбудована.

Перелік публікацій

1. Гладупяк І.В. Історико-політологічні аспекти дослідження і класифікації політичних систем. // Держава і право. - 2000. - №8. - С.473-480.

2. Гладуняк І.В. Методологічні проблеми визначення структури та тину політичних систем. // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000.-№3.-С.183-190. правовий нормативний політика

3. Гладуняк І.В. Проблема класифікації політичних систем в політичній теорії Г.Алмонда. // Держава і право. - 2001. - №9. -С. 31-38.

4. Гладуняк І.В. Концептуально-правові основи функціонування партій в політичній системі суспільства. // Актуальні проблеми політики. 36. наук. праць. Одеської юридичної академії .- Одеса., 2001. - № 10.- С.290-297.

Размещено на Allbest.ru