Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні

Сивак Світлана Миколаївна

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового, аграрного та екологічного права Львівського державного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Болотіна Нінель Борисівна

кафедра трудового права

та права соціального забезпечення

Одеська державна юридична академія

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Ротань

Володимир Гаврилович, професор Таврійського

національного університету імені В.І.Вернадського

кандидат юридичних наук, Сташків Богдан

Іванович, доцент заступник директора з навчальної

роботи Чернігівського юридичного коледжу

Міністерства праці і соціальної політики

Провідна установа:

Університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, м. Харків

Захист відбудеться “16“ листопада 1999 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої Ради з юридичних наук Д 26.001.06 у Київському національному університеті ім Тараса Шевченка за адресою: 252017, м.Київ, вул. Володимирська, 60 (юридичний факультет).

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці Київського національного університету ім. Тараса Шевченка

Автореферат розісланий “15“ жовтня 1999 року.

Анотації

Сивак С.М. Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право та право соціального забезпечення. - Київський університет імені Тараса Шевченка

В дисертації розглядаються зміст права на пенсійне забезпечення та правова природа пенсії; проводиться аналіз пенсійного законодавства; визначаються принципово нові підходи до теорії пенсійних правовідносин відповідно до ринкових перетворень суспільства; аналізуються принципи та методи фінансування пенсійних систем; досліджуються теретичні аспекти та шляхи запровадження в Україні системи недержавного пенсійного забезпечення. Особлива увага приділяється юридичному механізму забезпечення права на пенсійне забезпечення. Обгрунтовуються конкретні рекомендації щодо вдосконалення діючого законодавства та практики його застосування.

Ключові слова: пенсія, пенсійне страхування, страховий стаж, пенсійні ризики, пенсійний фонд, право на пенсійне забезпечення.

Sivak S. M. “Legal gaps of the pension security in Ukraine”-Manuscript

Dissertation for gaining the scientific degree of candidate of juridical sciences on the specialty12.00.05-labour law and the law of social security- Kiev National University named after Taras Shevchenko.

The dissertation deals with the essence of the right to social security and the legal nature of pension; it provides the analysis of the legislation on pension, new ideas of the theory of pension relationships according to the free-market reforms in the society. The author also analyzes the principles and methods of financing the system of pensions and provides a research on the theoretical aspects of implementing a non-governmental system of pension security in Ukraine. The key-note of the dissertation is - the legal ways to guarantee the right to pension security. It also includes proposals and recommendations to improve the valid legislation and the practice of its applying.

Key-words: pension, pension security, length of service, pension risks, pension fund, the right to pension security.

Сивак С.М. Правовые проблемы пенсионного обеспечения в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05. - трудовое право и право социального обеспечения. - Национальный университет имени Тараса Шевченко, 1999.

В диссертации рассматривается содержание права на пенсионное обеспечение и юридическая природа пенсии; дается анализ пенсионного законодательства; определяются принципиально новые подходы к теории пенсионных правоотношений относительно к рынковым отношениям; анализируются принципы и методы финансирования пенсионных систем; исследуются теоретические аспекты и пути возможного введения в Украине негосударственной системы пенсионного обеспечения. Особое внимание уделяется юридическому механизму реализации права на пенсионное обеспечение. Обосновываются конкретные предложения и рекомендации по совершенствованию действующего законодательства и практики его применения.

Диссертант рассматривает сущность права на пенсионнное обеспечение как возможность нетрудоспособного в силу пенсионых рисков лица получать выплаты для обеспечения жизненных потребностей на уровне не ниже прожиточного минимума за счет специальных социальных фондов. Пенсия - это определенное законом или договором систематическое материальное обеспечение нетрудоспособных за счет социальных пенсионных фондов, пропорционально их трудовому (страховому) стажу.

Конституционное определение Украины социальным государством, обозначает, что она берет на себя обязательство создания организационно-правового механизма материального обеспечения физических лиц в случае полной, частичной или временной нетрудоспособности, утраты кормильца, старости, утраты работы по независимым от них обстоятельствам..

Реформа пенсионного обеспечения предусматривает введение двух пенсионных систем: государственной и негосударственной. Доминирующая роль отводится государственной пенсионной системе, которая должна гарантировать минимальный уровень пенсионного обеспечения и осуществляться на основании обязательного пенсионного страхования всех физических лиц. Система государственных гарантий пенсионного обеспечения должна включать: законодательное определение условий и механизма пенсионного обеспечения; осуществление контроля со стороны государственных органов за реализацией пенсионных програм; финансовое обеспечение пенсионных выплат за счет Государственного бюджета в пределах социальных стандартов в случае дефицита бюджета Пенсионного фонда Украины. В системе негосударсвенного пенсионного обеспечения государство определяет организационно-правовые основы негосударственных пенсионных фондов.

Основной организационно-правовой формой осуществления пенсионного обеспечения является пенсионное страхование как вид социального. В работе определяются основные черты социальное страхования как института права социального обеспечения.

Ключевые слова: пенсия; пенсиооное страхование; страховой стаж; пенсионные риски; пенсионный фонд; право на пенсионное обеспечение.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Конституцією України закріплено принципово нові основи державної політики, визначальним стержнем котрих є проголошення України соціальною державою. Головним обов'язком будь-якої соціальної держави є забезпечення основних прав людини. Проблема забезпечення прав людини й удосконалення механізму їх реалізації істотно активізувалась у складних і неоднозначних умовах реформування соціально-економічної та політико-правової систем сучасної України. Особливо гостро постало питання дотримання права на матеріальне забезпечення непрацездатних громадян, зокрема пенсіонерів як найбільш чисельної групи ризику.

Ситуація, що склалась у сфері пенсійного забезпечення, не дозволяє відкладати процес її реформування. Низький рівень пенсійного забезпечення; майже повна відсутність диференціації розмірів пенсій; несвоєчасна сплата страхового збору; наявність значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників - усе це не відповідає проголошеному курсові на соціально орієнтовану ринкову економіку. Серйозним недоліком пенсійної системи є надмірна кількість пенсійного законодавства, яке є найбільш переобтяженою галуззю законодавства, залишаючись при цьому недосконалим.

Постає необхідність здійснення глибокого наукового аналізу нових проблем пенсійного права, передусім таких як: доцільність введення правової категорії страхового стажу; тривалість трудового чи страхового стажу як передумови реалізації права на пенсійне забезпечення; законодавче закріплення пенсійного віку; соціально-етична та правова обгрунтованість пільгового пенсійного забезпечення; доцільність шляхів запровадження в Україні поряд з державною пенсійною системою і правових інститутів недержаного пенсійного забезпечення; правова природа недержавних пенсійних фондів тощо.

Все це визначає актуальність теми дисертаційного дослідження.

Стан наукової розробки проблеми. Обґрунтування права соціального забезпечення як окремої галузі призвели до появи праць і в сфері проблем пенсійного забезпечення. Зокрема це роботи В.А. Ачаркана, М.Л. Захарова (дослідження правової природи пенсії); Я.М. Фогеля (сутність права на пенсію та гарантії його реалізації); Є.І. Астрахана (принципи пенсійного забезпечення); Р.І. Іванової (сутність пенсійних правовідносин); І.В. Гущин (пенсійне забезпечення колгоспників) тощо. Монографія А.Д. Зайкіна) присвячена комплексному дослідженню теорії пенсійних правовідносин

Деякі проблеми пенсійного забезпечення досліджувались в кандидатських дисертаціях вітчизняних вчених В.М. Андріїва, Б.І. Сташківа, Б.С. Стичинського. У 1998 році вийшов підручник із права пенсійного забезпечення І.М. Сироти)

Однак більшість питань пенсійного забезпечення саме за умов ринкових перетворень все ще залишаються малодослідженими та дискусійними, досі відсутнє комплексне дослідження правових засад створення нової пенсійної системи в умовах формування сучасних підходів у соціальній політиці держави та ринкових перетворень суспільства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження з теми “Правові проблеми пенсійного забезпечення в Україні” здійснено за планом наукової роботи юридичного факультету та кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського державного університету ім. Івана Франка в рамках наукових програм та напрямків, затверджених Академією правових наук України.

Мета і основні завдання дисертаційного дослідження полягають у тому, щоб:

- здійснити комплексне дослідження правових проблем діючої системи пенсійного забезпечення в Україні та виробити окремі теоретичні та організаційно-правові засади нової пенсійної системи ринкового типу;

- визначити правову природу та зміст права на пенсійне забезпечення, з'ясувати його місце та роль в системі соціальних прав людини;

- проаналізувати засади правового регулювання реалізації громадянами права на пенсійне забезпечення;

- дослідити основні правові проблеми теорії пенсійних правовідносин в умовах ринкових перетворень;

- охарактеризувати соціально-економічні та правові підстави формування та розвитку нової організаційно-правової форми пенсійного забезпечення - недержавного пенсійного страхування;

- виробити рекомендації щодо вдосконалення сучасного правового регулювання пенсійного забезпечення громадян.

Об'єктом дисертаційного дослідження є пенсійне законодавство України, а також проекти законів щодо реформування відносин в сфері пенсійного забезпечення громадян, наукові джерела, статистичні дані, матеріали практики.

Предмет дослідження - суспільні відносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення та закономірності їх розвитку в умовах переходу до ринкової економіки.

Методологічну основу дисертації складають системний, структурний, функціональний, порівняльно-правовий, фомально-юридичний, соціолого-політичний та інші методи наукового пізнання. Висновки та положення, які містяться в роботі, спираються на положення Конституції України, досягнення науки права соціального забезпечення та інших галузевих юридичних наук, аналіз пенсійного законодавства та практичний досвід його застосування в умовах ринкових перетворень в країні.

Науково-теоретичною базою дослідження є наукові праці відомих українських та російських вчених у сфері пенсійного забезпечення, соціального страхування, трудового права: О.Г. Азарової, М.Г. Александрова, В.С. Андреєва, В.М. Андріїва, Є.І. Астрахана, В.А. Ачаркана, К.С. Батигіна, Я.І. Безуглої, Н.Б. Болотіної, Н.А. Вігдорчика, І.В. Гущина, Л.В. Забеліна, А.Д. Зайкіна, М.Л. Захарова, І.В. Зуба, Р.І. Іванової, А.А. Кархція, А.Є.Козлова, О.Т. Панасюка, А.Є.Пашерстника, П.Д.Пилипенка, М.І. Полупанова, І.І. Рибакової, І.М. Сироти, Б.І. Сташківа, Б.С. Стичинського, В.К. Субботенка, В.А. Тарасової, Є.Г. Тучкової, Я.М. Фогеля, Ю.Я. Цедербаума, В.Ш. Шайхатдінова; вчених- економістів М.Ланцева, В.І.Міщенка, Б.О. Надточія, Ю.І. Павленка, В.В. Яценка; провідних вчених з теорії права С.С. Алєксєєва, Є.А.Лукашової, П.М. Рабіновича, Р.О. Халфіної, Г.Г.Шмельової, Л.С. Явича та ін.

Емпіричну основу дисертації склали міжнародно-правові акти, Конституція України, Закон України “Про пенсійне забезпечення”, інші нормативно-правові акти України, пенсійне законодавство окремих зарубіжних держав (Росії, Польщі).

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному дослідженні правових проблем діючої системи пенсійного забезпечення та виробленні окремих теоретичних та організаційно-правових засад удосконалення юридичного механізму забезпечення права на пенсію в Україні в умовах ринкових реформ; визначенні і обгрунтуванні нових наукових понять науки права соціального забезпечення (пенсійні ризики, професійна старість, страховий стаж, недержавний пенсійний фонд) та пропозицій щодо їх застосування у законодавстві; з'ясуванні теоретичних засад та виробленні пропозицій нових підходів до теорії пенсійних правовідносин. В роботі вперше на дисертаційному рівні глибоко проаналізовані правові засади формування системи недержавного пенсійного забезпечення, роль держави в цій сфері, методи та принципи фінансування пенсійного забезпечення, визначені основні напрямки вдосконалення пенсійного законодавства України.

На основі проведеного дослідження на захист виносяться такі основні положення, пов'язані з науковою новизною :

- визначення сутності права на пенсійне забезпечення, його місця в системі соціальних прав людини, а також поняття пенсійного ризику як правової підстави виникнення пенсійного права особи;

- пропозиції щодо вдосконалення національного юридичного механізму забезпечення пенсійних прав фізичних осіб;

- вдосконалення чинного пенсійного законодавства шляхом внесення змін, доповнень та уніфікації;

- визначення нових підходів до теорії пенсійних правовідносин, поняття та змісту пенсійних правовідносин, критеріїв їх класифікації, пенсійної правосуб'єктності, особливостей суб'єктного складу;

- обгрунтування поняття та правової природи пенсії як соціальної виплати, її основних видових ознак;

- визначення поняття та детермінуючої ролі страхового стажу як пенсійного юридичного факту, класифікуючих його критеріїв;

- співвідношення державної загальнообов'язкової та недержавної пенсійних систем в умовах різних форм власності та ринкових економічних відносин, методів та принципів їх фінансування, а також ролі держави у кожній з цих систем;

- обгрунтування пенсійного страхування як інституту права соціального забезпечення та основної організаційно-правової форми пенсійного забезпечення, фундаментальних його ознак, правових основ здійснення.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що воно сприятиме розвитку науки права соціального забезпечення, зокрема теорії пенсійного забезпечення. Одержані висновки та вироблені пропозиції можуть бути використані в процесі підготовки нормативно-правових актів з питань пенсійного забезпечення (Закону України “Про основні засади пенсійного забезпечення в Україні”, Закону України “Про державне обов'язкове пенсійне страхування”, Закону України “Про недержавні пенсійні фонди”). Результати дослідження можуть бути використані при викладенні навчального курсу “Право соціального забезпечення”, при підготовці навчальних посібників, курсів лекцій, а також в подальших наукових дискусіях з проблем пенсійного забезпечення.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладено в публікаціях автора, вони доповідались на третій, четвертій та п'ятій регіональних наукових конференціях “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (Львів, 1997, 1998, 1999 рр.), “Проблеми державотворення та законотворення в Україні” (Львів, 1998 р.), були апробовані при обговореннях дисертації на засіданні кафедри трудового, аграрного та екологічного права Львівського державного університету імені Івана Франка.

Структура роботи. Структура дисертації зумовлена цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів (десяти підрозділів), висновків та списку використаних джерел.

правовий пенсійний страхування

2. Основний зміст роботи

Вступ. Обгрунтовується актуальність, наукова новизна роботи, розкривається її об'єкт, характеризується стан наукової розробки теми дисертації, викладаються мета, основні завдання, методологічні засади дисертаційного дослідження, отримані теоретичні та практичні результати, а також вказується на апробацію та публікацію результатів досліджень.

Перший розділ “Розвиток наукових досліджень проблем пенсійного забезпечення (огляд літератури)” присвячено розгляду основних етапів розвитку наукової думки про пенсійне забезпеченя та аналізу стану теоретичної розробки проблем пенсійного забезпечення в сучасній Україні. Відзначається, що інтенсивність наукових досліджень зумовлювалась реформами пенсійного законодавства.

В 20 - 30 рр. вивченням правової природи соціального забезпечення та соціального страхування займались Н.А.Вігдорчик, Л.В.Забєлін та інші. На той час домінувала теорія соціальних ризиків, за якою особа отримувала право на соціальне забезпечення у випадку настання такої обставини, яку суспільство трактувало як правомірну підставу участі непрацюючого у розподілі колективного продукту.

Розвиток суспільних відносин у сфері соціального забезпечення та галузевого законодавства в 50 - 70 рр. (закони “Про державні пенсії” (1956 р.)) та “Про пенсії та допомоги членам колгоспів” (1964 р.)) започаткували поступове формування нової галузі права - права соціального забезпечення. Вагомий внесок у її становлення вніс В.С. Андреєв. Необхідність дослідження специфіки предмета нової галузі зумовила бурхливий розвиток досліджень і в сфері пенсійного забезпечення. В цей період з'являються грунтовні праці правознавців-трудовиків М.Г. Александрова, Є.І. Астрахана, К.С. Батигіна, І.В. Гущина, М.Л. Захарова, І.І. Рибакової, Я.М. Фогеля та інших. В них досліджувались проблеми теорії пенсійних правовідносин, визначалась правова природа пенсії, аналізувалися окремі положення пенсійних законів, порушувалися питання практичного застосування пенсійного законодавства. Вперше була висловлена ідея колективного суб'єкта пенсійних правовідносин (Є.І. Астрахан). Грунтовний теоретичний аналіз пенсійного права як підгалузі права соцільного забезпечення, правових основ розвитку пенсійного забезпечення, видових особливостей пенсійних правовідносин був проведений у підручнику за редакцією М.Л. Захарова (1966 р.) Серед монографічних досліджень потрібно виділити роботу А.Д. Зайкіна (1974 р.), в якій розглянуто загальнотеоретичні та галузеві проблеми пенсійних правовідносин, показано їх взаємозв'язок з економічними відносинами, обгрунтувано підстави класифікації пенсійних правовідносин та подано їх загальну характеристику. В подальшому пенсійний аспект в системі соціального забезпечення розробляли О.Г. Азарова, І.В. Гущин, Р.І. Іванова, А.Є. Козлов, Є.Г. Тучкова, В.Ш. Шайхатдінов, Спеціальні питання загальної частини пенсійного права досліджували В.А. Тарасова та В.К. Субботенко.

Новий етап формування вітчизняної наукової концепції пенсійного забезпечення почався після прийняття Закону України “Про пенсійне забезпечення” (05.11.1991р.). Серед сучасних вітчизняних авторів теоретичним аналізом проблем пенсійного забезпечення займаються Я.І. Безугла, Н.Б. Болотіна, І.В. Зуб, О.Т. Панасюк та інші. У першому вітчизняному підручнику з теорії пенсійного права І.М. Сироти на основі законодавства та практики його застосування викладено правові засади здійснення пенсійного забезпечення в Україні, обгрунтовано поняття пенсії та її видів, подано нове трактування принципів правового регулювання пенсійних правовідносин. Виконано ряд дисертаційних робіт: В.М. Андріїва (теоретичний аналіз інституту “трудовий стаж” у праві пенсійного забезпечення)); Б.І. Сташківа (дослідження юридичних фактів у праві соціального забезпечення)); Б.С. Стичинського (аналіз проблем правового регулювання соціального забезпечення).

Серед вчених-економістів проблемами пенсійного забезпечення займаються Ю.І. Павленко (основні засади здійснення соціальної політики, можливості реформування системи соціального страхування та пенсійного забезпечення в Україні); В.В. Гордієнко, В.І. Міщенко, Б.О. Надточій, В.В. Яценко (економічні аспекти недержавного пенсійного забезпечення).

Ринкова трансформація суспільства актуалізує необхідність реформування пенсійної системи України, а це вимагає нових теоретичних досліджень, перегляду традиційних постулатів теорії пенсійних правовідносин тощо. Деякі пропозиції з цього приводу зроблено автором у своєму дисертаційному дослідженні.

Другий розділ “Право на пенсійне забезпечення: теоретичні основи та правове регулювання” складається із двох підрозділів і присвячений соціальному, юридичному та економічному аспектам права на пенсійне забезпечення, характеристиці його законодавчого регулювання.

У першому підрозділі визначено правову природу пенсійного права особи, його місце у системі соціальних прав людини та особливості механізму реалізації цього права. Основними рисами права на пенсійне забезпечення автор називає наступні: (1) специфічна ознака суб'єкта - довготривалий або постійний характер непрацездатності; (2) особлива підстава виникнення - об'єктивна обставина, через настання якої особа втрачає здоров'я чи засоби для існування та потребує постійного матеріального забезпечення; (3) наявність спеціального зобов'язального суб'єкта - соціального фонду. На основі цих ознак запропоноване визначення поняття права на пенсійне забезпечення (наводиться у висновках). Соціально-економічний зміст права на пенсійне забезпечення полягає у можливості непрацездатної особи отримувати платежі для забезпечення життєвих потреб на рівні не нижче визначеного в державі прожиткового мінімуму; соціально-правовий - у тому, що пенсії є основним джерелом для існування пенсіонера. Пенсійне право є основним життєвим (за характером потреб людини); активним (за способом здійснення); індивідуальним (за суб'єктним складом).

Визначальними умовами пенсійної реформи повинно бути збереження соціально-економічного та правового змісту права на пенсійне забезпечення, а також удосконалення юридичного механізму реалізації цього права.

Законодавчому регулюванню пенсійного забезпечення у сучасний період присвячений другий підрозділ. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на пенсійне забезпечення і закладає підвалини системи пенсійного законодавства є Конституція України, яка передбачила пенсійні ризики, визначила джерела фінансування та закріпила державний соціальний стандарт для розрахунку розміру пенсії (ст.46). Базовий нормативно-правовий акт - Закон “Про пенсійне забезпечення” визначає правові, організаційні, соціальні умови та механізм реалізації права на пенсійне забезпечення. Пенсійні правовідносини є предметом правового регулювання також спеціальних законів, котрі визначають правовий та соціальний статус працівників окремих професійних категорій. На думку автора, велика кількість спеціальних законів є ознакою недосконалості пенсійного законодавства, а наявність різних пенсійних програм, які забезпечують значні переваги та пільги лише для окремих категорій працівників в межах єдиної державної пенсійної системи, порушує принцип соціальної справедливості. Автор розуміє соціальну справедливість як забезпечувану державою систему рівних організаціно-правових умов для реалізації права на пенсійне забезпечення. У державній пенсійній системі обсяг права на пенсійне забезпечення доцільно визначати лише трудовим внеском особи, що включає загальний трудовий (страховий) стаж особи та її середній дохід протягом всього періоду суспільно корисної діяльності. Зважаючи на істотні відмінності положень основного та спеціальних законів, що регулюють пенсійні правовідносини, запропоновано прийняти єдиний уніфікований закон “Про основні засади пенсійного забезпечення в Україні” та спеціальні закони про організаціно-правові основи державного та недержавного пенсійного забезпечення.

В третьому розділі аналізується теорія пенсійних правовідносин за умов пенсійної реформи.

У першому підрозділі дається визначення поняття пенсійні правовідносини, проаналізовано загальні та спеціальні ознаки цих правовідносин та здійснена їх системна класифікація.

В галузевій літературі (А.Д. Зайкін, Р.І. Іванова, Є.Є. Мачульська, А.Є. Пашерстник, М.І. Полупанов, В.А. Тарасова) специфічною ознакою пенсійних правовідносин називають їх соціальну аліментарність. Автор, зважаючи на 1) факт сплати працівниками внесків до Пенсійного фонду; 2) обумовленість розміру трудових пенсій минулими заробітками пенсіонера; 3) виникнення права на трудову пенсію не лише через непрацездатність особи, але і за наявності трудового (страхового) стажу, заперечує соціальну аліментарність як ознаку пенсійних правовідносин щодо забезпечення трудовими пенсіями. Аліментарними є лише правовідносини щодо забезпечення соціальними пенсіями.

Визначальним критерієм класифікації пенсійних правовідносин є пенсійні ризики. За їх характером пенсійні правовідносини можна поділити на правовідносини щодо забезпечення пенсіями в разі старості, інвалідності, втрати годувальника. Поява двох систем пенсійного забезпечення (державної та недержавної) зумовить відповідну класифікацію пенсійних правовідносин. Вони відрізнятимуться суб'єктами, формою участі у них громадян, підставами виникнення тощо.

У другому підрозділі проаналізовано поняття, ознаки та види суб'єктів пенсійних правовідносин; визначено зміст пенсійної правосуб'єктності.

Управомоченою стороною пенсійних правовідносин є непрацездатна фізична особа. Зважаючи на майже повну ідентичність підстав і механізмів пенсійного забезпечення громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, запропоновано використовувати в національному пенсійному законодавстві для позначення суб'єкта права на пенсійне забезпечення термін фізична особа (а не громадянин). Автор заперечує існування спеціальної пенсійної правоздатності. Основним елементом пенсійної правосуб'єктності є пенсійна дієздатність (не тотожна цивільній), умови настання якої передбачені пенсійним законодавством та диференціюються в залежності від виду пенсійних правовідносин.

За правовою природою пенсія за вислугу років є виплатою, що надається особі в разі втрати професійної працездатності (настання професійної старості), тобто є різновидом пенсії в разі старості, що зумовлює недоцільність її виокремлення в базовому пенсійному законі. В дисертації обстоюється думка про економічну та соціальну обгрунтованість переведення пільгового пенсійного забезпечення в рамки професійних пенсійних програм в системі недержавного пенсійного забезпечення. Пенсійна реформа зумовить появу нових суб'єктів пенсійних правовідносин. Одним із основних зобов'язальних суб'єктів в системі недержавного пенсійного забезпечення виступатиме недержавний пенсійний фонд, створений роботодавцем для пенсійного забезпечення працівників.

У третьому підрозділі досліджується поняття, правова природа, ознаки та класифікація пенсії як об'єкта пенсійних правовідносин; її співвідношення з соціальними допомогами; аналізується національне та зарубіжне законодавство (Росія, Польща) з питань визначення мінімального та максимального розмірів пенсії. Два принципи - гарантованість мінімального пенсійного забезпечення і відповідність рівня пенсійного забезпечення трудовому внеску особи - відображають двоїстий характер пенсії. Пенсії є неаліментарними, опосередковано платними та відносно еквівалентними соціальними виплатами. У дисертаційному дослідженні запропоновано визначення поняття “пенсія” (наводиться у висновках). Автор вважає виправданим переведення соціальної пенсії в систему державних допомог.

У четвертому підрозділі аналізується зміст суб'єктивних прав та обов'язків суб'єктів пенсійних правовідносин та юридичний механізм забезпечення суб'єктивного права на пенсію. Суб'єктивне право на пенсійне забезпечення включає наступні можливості суб'єкта права на пенсію: (1) вимагати відповідних дій уповноважених органів, які здійснюють пенсійне забезпечення (органу соціального захисту чи (і) Пенсійного фонду); (2) самостійно вчиняти дії щодо реалізації цього права; (3) звертатися за захистом до держави у випадку його порушення. “Належне виконання обов'язку” уповноваженими суб'єктами пенсійних правовідносин включає: (1) призначення пенсії відповідного виду та розміру (якісний показник); (2) призначення та виплата пенсії у визначені в законодавстві строки (кількісний показник).

В дисертації обгрунтовано доцільність запровадження фінансової відповідальності Пенсійного фонду перед пенсіонерами у випадку несвоєчасного проведення перерахунку. Важливим елементом механізму реалізації пенсійних прав, на думку автора, є законодавче закріплення єдиного державного соціального стандарту (соціального контролю рівня забезпечення в державі) - прожиткового мінімуму (замість трьох встановлених: межі малозабезпеченості, мінімального споживчого бюджету, прожиткового мінімуму).

Предметом вивчення п'ятого підрозділу є правові підстави виникнення, зміни та припинення пенсійних правовідносин. Елементами пенсійного фактичного складу є: об'єктивні факти, волевиявлення особи та рішення компетентного органу про призначення пенсії. Об'єктивні факти - це передбачена юридичними нормами сукупність конкретних соціальних обставин, необхідних для виникнення в особи права на отримання пенсії. Автор розрізняє: (1) абсолютно об'єктивні факти, що не залежать від волі суб'єкта (стать, вид пенсійної непрацездатності) та зумовлюють вид пенсійних правовідносин; (2) відносно об'єктивні, що пов'язані з волевиявленням особи (трудовий (страховий) стаж) та визначають обсяг пенсійного права особи. Пенсійна реформа зумовлює переосмислення категорії трудового стажу як підстави виникнення пенсійних правовідносин. Дисертант приходить до висновку, що визначальним юридичним фактом, який обумовлює право особи на пенсію є не трудовий, а страховий стаж особи. Страховий стаж є відносною подією. В роботі обгрунтовується доцільність підвищення вимоги щодо сумарної кількості страхових періодів як підстави виникнення права на пенсійне забезпечення. На думку автора, спеціальний страховий стаж визначатиме право на пільгове пенсійне забезпечення поза державною пенсійною системою.

Спираючись на положення Конституції України (ст.46) та медичні наукові дослідження, автор пропонує відмовитись від пенсійного віку як пенсійного юридичного факту, заливши його як правовстановлюючий юридичний факт у правовідносинах щодо забезпечення соціальними пенсіями. Держава встановить мінімально необхідний страховий стаж для виникнення права на пенсію та закріпить відповідний механізм розрахунку розміру пенсії, а особа, набувши мінімально необхідного страхового стажу, самостійно вирішуватиме можливість звернення за пенсією.

У сфері недержавного пенсійного забезпечення зовнішнім проявом волевиявлення сторін (пенсійного фонду та вкладника) може стати пенсійний договір. Його зміст складатимуть пенсійні ризики, настання яких обумовлюватиме у особи-учасника виникнення права на пенсію, істотні умови застосування пенсійної програми та реалізації пенсійного права особи. Укладення пенсійного договору має стати першим елементом юридичного фактичного складу у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

Четвертий розділ “Організаційно-правові основи реформи пенсійного забезпечення в Україні”, що складається із трьох підрозділів присвячений теоретичним основам фінансування національної системи пенсійного забезпечення і розгляду зарубіжного відповідного досвіду.

У першому підрозділі проаналізовано природний, економічний, соціальний, юридичний та міжнародний аспекти і ознаки принципу страхового захисту непрацездатних. Характерною ознакою соціального страхування є фінансування пенсійного забезпечення за рахунок страхових внесків, а також тісний взаємозв'язок між розмірами страхових внесків і обсягом соціальних послуг. Автор виділяє ряд особливостей соціального страхування, які істотно відрізняють цей інститут від однойменного цивільно-правового (наводяться у висновках). Пенсійне страхування є видом соціального страхування. Вітчизняне пенсійне законодавство передбачає дві форми пенсійного страхування: обов'язкову, яка відіграє головну роль, і добровільну. Перша є структурною частиною системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, роль держави у якій полягає в: (1) створенні належного організаційно-правового механізму реалізації права на пенсійне забезпечення і (2) гарантуванні, в т.ч. і фінансуванні пенсійного забезпечення в межах прожиткового мінімуму тих непрацездатних, котрі не змогли з певних причин заробити пенсію відповідного рівня.

Світова практика знає два методи фінансування пенсійного забезпечення - перерозподільчий та накопичувальний. Першому відповідає солідарний принцип побудови пенсійної системи, коли активна частина населення фінансує не власні майбутні пенсійні виплати, а пенсії, які виплачуються попередньому поколінню працівників - сьогоднішніх пенсіонерів. Другий базується на принципі індивідуальної відповідальності, коли кожна особа протягом трудового періоду сплачує страхові внески, які акумулюються на її персоніфікованому рахунку, з якого вона у майбутньому отримуватиме пенсію. Зваживши переваги та недоліки цих методів, а також соціальну функцію пенсійних систем, автор обстоює думку, що в основі державної пенсійної системи повинен лежати перерозподільчий метод, а накопичувальний доцільно використовувати лише в рамках додаткових і, як правило, добровільних пенсійних систем.

Другий підрозділ присвячено вивченню правових основ діяльності Пенсійного фонду України, джерел фінансування та проблем його реформування. Побудова ринкової моделі пенсійного страхування викликає необхідність реформи Пенсійного фонду у двох аспектах: 1) розмежування джерел фінансування як способу накопичення засобів, достатніх для забезпечення пенсійних гарантій; 2) закріплення способів та напрямків використання акумульованих коштів.

Правову природу зборів на пенсійне страхування визначають специфічні ознаки: ці збори виступають джерелами фінансування лише пенсійних виплат, тісно пов'язані із пенсійними ризиками і мають опосередковано компенсаційний характер. Підставою для визначення розмірів зборів на загальнообов'язкове пенсійне страхування повинен бути заробіток працівника, обмежений мінімальною та максимальною величиною. Остання обумовлена наявністю в державі працівників з різко диференційованими доходами, а також необхідністю стимулювання недержавного пенсійного страхування і може визначатись рівнем середнього заробітку в державі.

Предметом вивчення третього підрозділу є теоретичні аспекти та шляхи практичного застосування системи недержавного пенсійного забезпечення. Недержавне пенсійне забезпечення означатиме перерозподіл відповідальноссті за пенсійне забезпечення між усіма суб'єктами пенсійних правовідносин: державою (як гарантом реалізації права на пенсійне забезпечення), працівником (як майбутнім пенсіонером) та роботодавцем (як споживачем робочої сили працівника). Найпоширенішим інститутом недержавного пенсійного забезпечення є недержавні пенсійні фонди - юридичні особи, створені роботодавцями з метою акумулювання коштів для пенсійного забезпечення працівників. Всі недержавні пенсійні фонди можуть бути відкриті (доступні для всіх суб'єктів) і закриті (корпоративні). Професійні пенсійні системи (які формуються за ознакою приналежності їх суб'єктів до певної професійної групи) можуть реалізовуватись лише через корпоративні пенсійні фонди, які створюватимуться роботодавцем або групою роботодавців з метою додаткового пенсійного забезпечення осіб, які перебували у трудових відносинах з цим роботодавцем (роботодавцями) за певною професійною ознакою.

Автор, зважаючи на зарубіжний досвід, обгрунтовує доцільність двох рівнів професійного пенсійного страхування: 1) обов'язковий (сфера та обсяг застосування визначаються централізованим регулюванням); 2) добровільний (передбачений в рамках соціального партнерства). Обов'язкове недержавне професійне страхування доцільно запровадити в тих галузях, де робота є шкідливою, важкою і небезпечною для здоров'я працівників. Роль держави у системі недержавного пенсійного забезпечення має полягати лише у законодавчому врегулюванні умов та порядку створення недержавних пенсійних фондів і контролі за їх діяльністю через процедуру реєстрації та ліцензування.

У висновках, що завершують роботу, підведено підсумки дисертаційного дослідження, висловлено пропозиції щодо вдосконалення пенсійного законодавства України. Основні з них:

1. Право на пенсійне забезпечення - це можливість особи, яка стала непрацездатною внаслідок настання пенсійних ризиків, отримувати за рахунок спеціальних соціальних фондів платежі для забезпечення життєвих потреб на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

2. Пенсійні ризики - це визначені законодавством юридичні факти- події, внаслідок настання яких особа втрачає працездатність і засоби до існування та потребує постійного систематичного матеріального забезпечення з боку держави. Пенсійними ризиками є старість, втрата годувальника, інвалідність. Пенсійні ризики зумовлюють пенсійну непрацездатність; є правовою підставою виникнення права особи на пенсійне забезпечення; виступають основою механізму реалізації пенсійних прав; є основним класифікуючим критерієм пенсійних правовідносин.

Конституційне визначення України соціальною державою означає, що держава шляхом самозобов'язання бере на себе обов'язок встановлення організаційно-правового механізму матеріального забезпечення громадян в Україні у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості (ст.46). З цього випливає, потреба єдиного концептуального Закону “Про основні засади пенсійного забезпечення в Україні”, у якому слід передбачити єдині фундаментальні принципи та критерії пенсійного забезпечення; визначити суб'єктів права на пенсійне забезпечення; закріпити співвідношення державної загальнообов'язкової пенсійної системи та системи недержавного пенсійного забезпечення; визначити державні гарантії та роль держави в кожній з цих систем. На базі положень цього фундаментального Закону доцільно прийняти окремі закони про організаційно-правові основи пенсійного забезпечення в рамках двох систем: державної та недержавної.

Основною організаційно-правовою формою здійснення пенсійного забезпечення є пенсійне страхування як вид загальнообов'язкового державного соціального страхування. Соціальне страхування є інститутом права соціального забезпечення, що істотно відрізняє соціальне страхування від страхування цивільно-правового за наступними ознаками: імперативний характер; наявність спеціальних суб'єктів; солідарна відповідальність учасників незалежно або опосередковано залежно від індивідуальної участі кожного зокрема; деперсоніфікація страхової суми; державна гарантія виконання соціальних грошових зобов'язань спеціальних фондів, періодичність та систематичність в переважній більшості соціальних виплат; співвідносність розміру соціального страхового відшкодування і середньої заробітної плати учасника.

Пільгове пенсійне забезпечення доцільно перевести в рамки професійних пенсійних програм в системі недержавного пенсійного забезпечення. Законодавчо слід передбачити два рівні професійного пенсійного страхування: обов'язковий та добровільний. Суб'єктами фінанасового обов'язку пільгового пенсійного забезпезпечення повинні бути роботодавці незалежно від форм власності.

Соціальна аліментарність не є ознакою пенсійних правовідносин; вона характеризує відносини, що складають предмет права соціальної допомоги - підгалузі права соціального забезпечення.

Реформа пенсійного забезпечення вимагає істотного підвищення ролі роботодавця в майбутньому пенсійному забезпечення працівників: він виступає суб'єктом сплати страхових внесків в державній пенсійній системі та в системі недержавних пенсійних програм.

Пенсія - це передбачене законом або договором систематичне матеріальне забезпечення непрацездатних за рахунок спеціальних пенсійних фондів у зв'язку з настанням таких пенсійних ризиків як старість, інвалідність, втрата годувальника у розмірі, пропорційному їх трудовому (страховому) стажу.

Соціальна пенсія за правовою природою є державною допомогою непрацездатним громадянам похилого віку, які не мають трудового (страхового) стажу, і не може включатись до системи пенсійних виплат. Тому в пенсійному законодавстві замість двох термінів - соціальна пенсія та трудова пенсія слід обмежитись одним терміном - пенсія.

9. У пенсійному забезпеченні визначальну роль відіграє страховий, а не трудовий стаж особи. Страховий стаж як пенсійний юридичний факт - це період, протягом якого особа підлягає обов'язковому державному пенсійному стахуванню та за який сплачено належні страхові внески, або період сплати страхових вкладів на пенсійне забезпечення в сфері недержавного пенсійного забезпечення, а також законодавчо прирівняні до них періоди. Доцільно законодавчо закріпити два види страхового стажу: внесковий та невнесковий.

10. Пенсійний вік не є пенсійним ризиком, а тому можна відмовитись від визначення пенсійного віку як юридичного факту, що зумовлює виникнення права особи на пенсійне забезпечення. Таким пенсійним ризиком є старість. Пенсійний вік доцільно зберегти лише як передумову виникнення права на соціальну пенсію.

11. Соціальну справедливість в пенсійному забезпеченні можна визначити наступними принципами: рівні для всіх підстави виникнення права на пенсію; однаковий механізм розрахунку середнього заробітку як основи визначення розміру пенсії; диференціація розміру пенсії в залежності від трудового (страхового) стажу особи; відповідність мінімального розміру пенсії державним соціальним стандартам; справедливе співвідношення мінімального та максимального розмірів пенсії в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Засада соціальної справедливості вимагає врегулювати умови та порядок пенсійного забезпечення всіх громадян в рамках державної пенсійної системи єдиним законом, що базується на рівнозначній оцінці суспільно корисної праці в усіх її формах, на однаковому механізмі розрахунку та призначення пенсії, на персоніфікації пенсійних пільг.

12. Система державних гарантій у пенсійному забезпеченні має включати: законодавче визначення умов та порядку пенсійного забезпечення; проведення контролю з боку державних органів за реалізацією пенсійних програм; фінансове забезпечення пенсійних виплат за рахунок Державного бюджету в межах державних соціальних стандартів у випадку дефіциту Пенсійного фонду України.

13. З метою удосконалення юридичного механізму забезпечення права на пенсійне забезпечення доцільно законодавчо закріпити державний соціальний стандарт - прожитковий мінімум як єдину основу соціального контролю за відповідністю розмірів пенсій та зарплат необхідному прожитковому рівню. Для цього потрібно також законодавчо визначити строки виплати пенсії, порядок коригування розміру пенсії відповідно до ідексу інфляції та передбачити такий засіб забезпечення належного виконання грошового зобов'язання Пенсійного фонду, як пеня.

Виправданим є запровадження двох пенсійних систем: державної та недержавної. Головну роль продовжуватиме, безумовно, відігравати державна пенсійна система, яка повинна гарантувати мінімальний рівень пенсійного забезпечення і здійснюватися на основі загальнообов'язкового пенсійного страхування всіх фізичних осіб, незалежно від виду виконуваної ними суспільно корисної діяльності. В системі недержавного пенсійного забезпечення держава створює організаційно-правові засади діяльності недержавних пенсійних фондів, які б гарантували їх ефективну діяльність, передбачали механізм захисту коштів внесків.

Положення дисертації викладено у публікаціях

1. Сивак С. Конституційні гарантії права на пенсійне забезпечення і пенсійна реформа // Право України. - 1997. - №12. - С.70-75

2. Сивак С. Організаційно-правові основи недержавного пенсійного забезпечення в Україні // Право України. - 1999. - №1. - С.119-121

3. Правові підстави пенсійних правовідносин і пенсійна реформа // Держава і право. Щорічник наукових праць молодих вчених. - Випуск 2. - Київ: Ін-Юре, 1999. - С.268-275

4. Загальні аспекти пенсійного забезпечення в Польщі // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ІІІ регіональної наукової конференції. - Львів. - 1997. - С.198-202

5. Сивак С. Реформа пенсійного забезпечення в Україні: професійні пенсійні системи // Вісник Львівського державного університету. - Серія юридична. - 1997. - Випуск 34. - Львів,1999. - С.125-127

Размещено на Allbest.ru